Селе́ра, сале́ра, селера пахуча (культурна) (Apium graveolens L.) — вид дворічних городніх пряних рослин із родини селерових. Висота сягає 1 метра. У перший рік утворює розетку листків та коренеплід, на другий рік зацвітає. Рослина вологолюбна і холодостійка, насіння проростає вже при 3°С (оптимально — при 15°С), сходи переносять заморозки до −5 °C.
Як лікарська рослина була відома ще древнім грекам і римлянам.
Вирощують на запашне коріння і листя, вживають як додаток до юшок і до інших страв. В Україні культивують переважно селеру сорту Яблучна.
У культурі є три різновиди селери Apium graveolens:
Листова має коротший вегетаційний період, що дозволяє вирощувати її в північних районах. Кореневу часто вирощують розсадою. Всі види селери надають перевагу вологим видам ґрунту.
Листя і черешки багаті вітаміном C (до 150 мг%) і каротином (до 7 мг%), вітамінами В1, В2, РР, фолієвою, хлорогеновою і глютаміновою кислотами[1]. В коренеплодах містяться білок, вуглеводи, ефірна олія (удвічі більше, ніж у листках) і мінеральні солі — калію, кальцію, фосфору, міді, заліза, магнію. Білок його багатий на амінокислоти — аргінін, гістидин, лізин, аланін[1].
У всіх частинах рослини присутні нікотинова і глутамінова кислоти. Наявність органічної глутамінової кислоти дозволяє використовувати селеру в кулінарії, як нешкідливий підсилювач смаку і запаху. Стебла зазвичай містять велику кількість солі.
Всі частини (листя, черешки та коріння) рослини використовують при приготуванні перших (керевіз чорба) та других страв, салатів, напоїв, соусів. Кореневище використовують також у сушеному вигляді.
У медицині використовується як сечогінне. Стебла рекомендується використовувати замість солі при захворюваннях жовчного міхура, остеопорозі, захворюваннях нирок.
У народній медицині селеру використовують для лікування нервової системи і поліпшення сну. Відварені коренеплоди використовують при обмороженнях рук і ніг.
Розмножують селеру насінням. Висівають їх у теплиці або в ящиках в теплому приміщенні. Розсаду у відкритому ґрунті висаджують зі схемою 45×25 або 60×20 см у кінці квітня — початку травня, також можуть використовувати посадку рядками в промисловому виробництві.[2] Товарну продукцію (листя) селери листової отримують на 80-й день, черешкові (черешки і листя) на 140-й, а коренеплідні на 180-й день. У селери листової листя збирають практично все літо. Для зимового споживання коренеплоди викопують восени. Зберігають їх у підвалах, пересипаними піском. Середня врожайність коренеплодів становить 6,5-8,0, а листя і черешків 2,4-4,0 кг з 1 м²[1]. Кореневу селеру використовують для вигонки листя взимку. Для цього відбирають цілі, неушкоджені коренеплоди і висаджують у теплиці або в ящики на підвіконні впритул рядами на відстані 10 см ряд від ряду. Через 25-30 днів зелень зрізують, при другому прибиранні зелень реалізують разом з коренеплодами.
Коренеплоди, призначені для насіннєвих цілей, підрощують і освітлюють навесні. У середині квітня їх висаджують на город зі схемою 60×30 см. Подальший догляд полягає в розпушуванні міжрядь і підгортанні рослин, урожайність насіння становить 600 г з 1 м².[1]
Загрозу для селери становить комаха-шкідник буравниця борщевична.
Селе́ра, сале́ра, селера пахуча (культурна) (Apium graveolens L.) — вид дворічних городніх пряних рослин із родини селерових. Висота сягає 1 метра. У перший рік утворює розетку листків та коренеплід, на другий рік зацвітає. Рослина вологолюбна і холодостійка, насіння проростає вже при 3°С (оптимально — при 15°С), сходи переносять заморозки до −5 °C.
Як лікарська рослина була відома ще древнім грекам і римлянам.
Вирощують на запашне коріння і листя, вживають як додаток до юшок і до інших страв. В Україні культивують переважно селеру сорту Яблучна.
У культурі є три різновиди селери Apium graveolens:
secalinum, листова dulce, черешкова rapaceum, кореневаЛистова має коротший вегетаційний період, що дозволяє вирощувати її в північних районах. Кореневу часто вирощують розсадою. Всі види селери надають перевагу вологим видам ґрунту.