Euphorbiaceae is die naboom-familie wat hoort tot die orde Malpighiales. Hierdie is 'n groot familie en in Suid-Afrika is die bekendste genus Euphorbia, die vetplantagtige, melkerige, doringe plante. Die plante word dikwels verkeerdelik kaktusse genoem. Lede van die familie word herken aan die drie-lobbige vrugte, enkelvoudige blare en melkerige sap wat afgeskei word wanneer dit beskadig word. Die sap kan soms ook giftig wees. Wêreldwyd hoort daar 7,500 spesies tot die familie waarvan ongeveer 400 in Suider-Afrika voorkom en 100 is bome.
Van die Suid-Afrikaanse spesies is:
Euphorbiaceae is die naboom-familie wat hoort tot die orde Malpighiales. Hierdie is 'n groot familie en in Suid-Afrika is die bekendste genus Euphorbia, die vetplantagtige, melkerige, doringe plante. Die plante word dikwels verkeerdelik kaktusse genoem. Lede van die familie word herken aan die drie-lobbige vrugte, enkelvoudige blare en melkerige sap wat afgeskei word wanneer dit beskadig word. Die sap kan soms ook giftig wees. Wêreldwyd hoort daar 7,500 spesies tot die familie waarvan ongeveer 400 in Suider-Afrika voorkom en 100 is bome.
Euphorbiaceae ye una familia cosmopolita bien espublizada y diversificada na zona tropical con 300 xéneros y alredor de 7.500 especies, la mayoría d'elles matos y yerbes anque tamién, cuantimás nos trópicos, árboles y parrotales; monoicas o dioicas, típicamente con látex. Dalgunes son ensundioses que s'asemeyen a los cactus.
Familia cosmopolita con un mayor númberu d'especies na zona tropical. Esta familia dase principalmente nos trópicos, cola mayoría de les especies distribuyida pola rexón indo-malaya y l'América tropical. Hai una amplia variedá nel África tropical, anque non tan abondosu nin variada como nes otres dos rexones. Sicasí, el xéneru Euphorbia tamién tien munches especies n'árees non tropicales, como la Cuenca mediterránea, el Oriente Mediu, Sudáfrica y el sureste d'Estaos Xuníos. Un gran númberu de plantes ruderales cosmopolites introducíes colos cultivos ordinarios son euforbias, destacando les lechetreznes.
Son yerbes, parrotales y árboles con látex, dacuando carnosos y cactiformes. Cítase de cutiu a les euforbiacees como un casu de evolución converxente coles cactácees. La mayoría de les euforbias contienen sustances tóxiques contra los hervíboros. Yerbes grandes arrosetaes, o árboles, o parrotales, o subarbustos. Munches vegaes n'árees seques son grandes, xeromórficas, fibroses o ensundioses. Polo xeneral les especies ensundioses son d'África, América (bien poques) y Madagascar. N'América los sos nichos como plantes ensundioses ta ocupáu poles cactacees. El grupu ye bien variáu y confundir munches vegaes especies del grupu de les euforbias con otros grupos.
Les fueyes son xeneralmente simples, cuando son compuestes, pueden ser palmetaes, opuestes y alternes, con estípules que pueden tar tresformaes n'escayos o glándules. Les fueyes simples, son xeneralmente alternes y de cutiu axustaes.
Les euforbias suelen formar de cutiu unes estructures florales llamaes ciatos bien especializaes, ye una estructura diminuta en forma de copa, que consiste nun arreyo con glándules variaes nel cantu, dientro del cual hai numberoses flores amenorgaes a un estame (llamaes por eso estaminadas), que se topen arrodiando a una única flor central con pistilu. Estes inflorescencies son xeneralmente protógines, la polinización ye cruciada y realizar principalmente mosques o otros dípteros, qu'alleguen atraíos pola abondosu segregación de les glándules.
Les sos pequeñes flores tienen enclín al amenorgamientu nel númberu de pieces, a ser unisexuales y actinomorfes. Les especies con flores más primitives tienen mota y corola, el restu, monoclamídees o aclamídees. Los estames pueden tar en númberu variable, munches vegaes amenorgáu a 1 solu estame (les mentaes "flor estaminada"), dacuando estames ramificaos con un númberu variable d'anteres (hasta 9); xinecéu súperu, pluricarpelar nes especies primitives, tricarpelar, ya inclusive, monocarpelar nes más modernes; los estilos pueden tar ramificaos.
Les inflorescencies complexes de tipu cimoso, o ciato, son carauterístiques de les euphorbias y xéneros allegaos. De la mesma los ciatos formen inflorescencies compuestes umbeliformes.
Los frutos son de normal capsulares, dorsicidas o loculicidas, que los sos carpelos dixebrar nel maduror, tricocos, la reticulación de testar de la grana ye un calter sistemáticu. Dempués de la fecundación, el pedicelo pistiláu emburria al frutu escontra riba y escontra fuera pa ser tremáu.
Ye frecuente atopar un gran númberu d'especies de euforbias grueses autóctones nes zones templaes desérticas del planeta. Les euforbias ensundioses de tarmos y cañes carnoses, del tipu de les tabaibes son frecuentes n'África, Madagascar y los archipiélagos macaronésicos y índicos, qu'amuesen adaptaciones similares a los mentaos cactus y les Agavoideaes.
La mayoría presenten glucosinolatos (como Drypetes, Putranjiva...). Munches especies contienen glucósidos cianogénicos, como la linamarina (Euphorbia, Manihot, Ricinus).
Unes 7.500 especies, la mayoría de rexones templaes, dalgunes con interés económicu.
Euphorbia regis-jubae Webb et Berth.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Euphorbiaceae ye una familia cosmopolita bien espublizada y diversificada na zona tropical con 300 xéneros y alredor de 7.500 especies, la mayoría d'elles matos y yerbes anque tamién, cuantimás nos trópicos, árboles y parrotales; monoicas o dioicas, típicamente con látex. Dalgunes son ensundioses que s'asemeyen a los cactus.
Südləyənkimilər (lat. Euphorbiaceae)[1] - üçfındıqcıqlılar sırasına aid bitki fəsiləsi.[2]
Südləyənkimilər (lat. Euphorbiaceae) - üçfındıqcıqlılar sırasına aid bitki fəsiləsi.
Euforbiàcia (Euphorbiaceae) és una família de plantes amb flor. Conté 240 gèneres i unes 7.000 espècies. El ricí (Ricinus communis) pertany a aquesta família.
La família de les euforbiàcies comprèn des de plantes llenyoses (arbres o arbusts) fins a plantes herbàcies amb fulles normals, però també n'hi ha que són plantes suculentes d'aspecte cactiforme. A les nostres contrades, és arbustiva la lleterassa o mula (Euphorbia dendroides). Les plantes del gènere eufòrbia són monoiques i les del gènere Mercurialis dioiques.
A causa de la gran diversitat d'aquesta família, resulta difícil trobar caràcters comuns en tots els seus membres. Potser l'únic que tenen totes en comú són les flors, unisexuals i solitàries, de vegades agrupades en inflorescències complexes.
La floració és normalment monoica amb simetria radial. L'estructura de la flor, en el gènere eufòrbia, molt particular, es diu ciati (llatí: Cyathium). El ciati té normalment 5 (rarament quatre) bractèoles (bràctees petites). Normalment hi ha 5 (però també qualsevol nombre entre 1 i 10) nectaris o glàndules productores de nèctar. Els estams també venen normalment en nombre d'1 a 10 i al mig hi ha un ovari hipogini.
Les fulles es troben normalment en disposició alternada i amb estípules. Normalment les fulles són simples, però si no ho són no són mai pinnades, sinó palmades.
Els fruits venen en càpsules trícoques (amb tres parets), que es desprenen d'una columna central i llancen les granes.[1]
Les plantes euforbiàcies es troben en la major part del món, amb especial rellevància a les regions tropicals i temperades. Manquen a les regions àrtiques. Als Països Catalans, hi ha gairebé 50 espècies d'euforbiàcies autòctones, distribuïdes en els gèneres eufòrbia Mercurialis, Chrozophora i Andrachne. Algunes euforbiàcies són endèmiques de les Illes Balears, com la lleteresa de roca (Euphorbia squamigera, subsp. margalidiana), Euphorbia maresii i Euphorbia myrsinites, subsp. litardierei.
El ricí (Ricinus communis) s'ha naturalitzat a les parts més càlides del País Valencià, a on es comporta sovint com a planta anual perquè no suporta els hiverns massa freds.
Hi ha euforbiàcies amb gran importància econòmica, com l'arbre del cautxú (Hevea brasiliensis), del qual s'extreu quasi tot el cautxú natural del món. Els tubercles de la mandioca o iuca (Manihot esculenta) donen la tapioca, aliment bàsic en molts països tropicals. En els temps medievals, s'extreien colorants porpres i blaus per a il·luminar manuscrits a partir del tornassol (Chrozophora tinctoria).[2]
Algunes euforbiàcies tenen les fulles de color, per la qual cosa es valoren com a plantes decoratives. Entre aquestes, cal mencionar la flor de Pasqua (Euphorbia pulcherrima) i la lleteresa blanca (Euphorbia marginata).
La planta suculenta Euphorbia trigona és molt apreciada en jardineria, així com el cròton (Codiaeum variegatum) i la cua de gat (Acalypha hispida).
Carl von Linné va assignar el nom de la família de plantes euforbiàcia en honor d'Euphorbus, practicant d'herboristeria grec, que medicava el rei Juba II de Numídia (52-50 aC - 23).[3]
Moltes plantes diferents del gènere eufòrbia produeixen una resina blanca o làtex, conegut vulgarment com a llet, d'ací llurs noms comuns lleteresa, lletera o lleterola en català. Aquest líquid es coneix amb el nom d'euforbi i conté l'alcaloide euforbina, que és tòxic i pot irritar la pell i els ulls severament.[4]
La "llet" d'algunes espècies tenia aplicacions en l'antiga medicina casolana contra les berrugues i durícies, aplicada directament amb cura.
En altres espècies, es fa servir la pols de les llavors i arrels com a laxant. L'Euphorbia pekinensis (xinès: 戟; pinyin: dàjǐ), molt apreciada per la seva arrel, és una de les 50 herbes fonamentals de la medicina tradicional xinesa.
Un fet sorprenent és que, tot i que són altament tòxiques, les fulles de moltes espècies d'eufòrbia constitueixen l'aliment principal d'alguns insectes. Entre aquests, cal esmentar l'eruga del borinot de les lletereses (Hyles euphorbiae i Hyles tithymali). L'elevada toxicitat de les lletereses no afecta les erugues d'aquests borinots.
Les euforbiàcies viuen generalment en erms, camps assolellats i a la vora dels camins. Algunes espècies són plantes molt resistents que es troben també en zones semiàrides i àrides. La lleteresa de platja viu a les dunes del litoral i resisteix la sal i la sequera. Hi ha euforbiàcies que viuen fins i tot als deserts.
Mentre que certes espècies d'aquestes plantes són molt comunes, d'altres són rares. Algunes com la lleteresa de Santa Helena (Acalypha rubrinervis), que vivia a les muntanyes d'aquesta illa, es va extingir al segle XIX per l'acció de les cabres.
Segons National Center for Biotechnology Information:
Les euforbiàcies es coneixen generalment amb el nom de lletereses, o una de les seves variants, en català. Molts noms de diferents espècies se superposen en la nomenclatura popular segons la zona o el poble. També s'anomenen sovint com eufòrbia si hom no coneix el nom vulgar:[5]
Euforbiàcia (Euphorbiaceae) és una família de plantes amb flor. Conté 240 gèneres i unes 7.000 espècies. El ricí (Ricinus communis) pertany a aquesta família.
Pryšcovité (Euphorbiaceae) je čeleď vyšších dvouděložných rostlin z řádu malpígiotvaré (Malpighiales). Je to velká a velmi různorodá čeleď. Náležejí do ní byliny, dřeviny, liány i sukulenty. Listy jsou jednoduché nebo dlanitě složené. Květy bývají drobné a nenápadné. Čeleď zahrnuje téměř 6000 druhů ve 218 rodech a je celosvětově rozšířena s těžištěm v tropech. V České republice je zastoupena rody pryšec a bažanka. Význam je mnohostranný, nejdůležitější plodinou z této čeledi je maniok. Taxonomické pojetí čeledi prošlo v systému APG změnami a bylo z ní vyčleněno celkem 6 samostatných čeledí: smuteňovité (Phyllanthaceae), Picrodendraceae, Putranjivaceae, Peraceae, Pandaceae a Centroplacaceae.
Byliny, keře, stromy i liány se vstřícnými nebo střídavými, jednoduchými nebo dlanitě složenými listy, většinou s patrnými palisty. Čepel je celistvá nebo dlanitě laločnatá. Na bázi čepele nebo řapících jsou často žlázky. U zástupců rostoucích v suchých oblastech mohou být listy redukované a jejich asimilační funkci přebírá stonek. Mnozí zástupci mají ve stoncích mléčnou nebo čirou, povětšině jedovatou šťávu. Odění je složeno z jednoduchých, větvených nebo hvězdovitých či šupinovitých chlupů. Květenství jsou úžlabní nebo vrcholová, někdy redukovaná až na útvar připomínající jediný květ, tzv. cyathium. U některých zástupců (např. Dalechampia) jsou květenství podepřena nápadně zbarvenými listeny. Květy jsou obvykle pravidelné, jednopohlavné, ve většině případů nenápadné. Kalich je nejčastěji z 5 nebo 6 lístků. Korunních lístků je 5 až 6 nebo často koruna zcela chybí. Počet tyčinek v samčích květech je velmi různý od 1 až po velmi mnoho, nejčastěji 5 až 15. Semeník v samičích květech je svrchní, z 1 až 20 (nejčastěji ze 3) srostlých plodolistů. Čnělky jsou obvykle 3. Plodem je nejčastěji poltivý plod (schizokarp) rozpadající se na samostatné plůdky (merikarpia), řidčeji bobule nebo peckovice. Endosperm je většinou bohatý, olejnatý, nezřídka obsahuje jedovaté proteiny.
Croton pullei
Dalechampie Dalechampia aristolochiifolia
Dávivec Jatropha integerrima
Pryšec Euphorbia virosa
Čeleď zahrnuje téměř 6000 druhů v asi 218 rodech. Rozšíření je celosvětové, největší druhová diversita je v tropech, kde jsou pryšcovité bohatě zastoupeny v sezónně vlhkých lesích i suchých oblastech stejně jako v deštných pralesích.
Na území ČR jsou zastoupeny 2 rody: pryšec (Euphorbia) a bažanka (Mercurialis). V zahradách je pěstován skočec obecný (Ricinus communis).
Opylování probíhá převážně hmyzem nebo větrem, méně často ptáky nebo netopýry. Šíření semen je u mnohých druhů zajištěno explozí zralých plodů. Bobule, peckovice a semena s míškem jsou šířena především ptáky. Rostliny jsou chráněny před býložravci obsahem jedovatých alkaloidů nebo terpenoidů.
V dřívějších systémech byla čeleď pryšcovité nejčastěji řazena do řádu pryšcotvaré (Euphorbiales) a byla pojata široce.
S nástupem molekulárních metod a v průběhu aktualizací systému APG byla tato čeleď shledána parafyletickou a bylo z ní vyčleněno několik nových čeledí: Phyllanthaceae (59 rodů), Picrodendraceae (24 rodů), Putranjivaceae (3 rody), Peraceae (5 rodů), Pandaceae (3 rody) a Centroplacaceae (2 rody).
V současném pojetí je členěna na 4 podčeledi: Cheilosioideae, Acalyphoideae, Crotonoideae a Euphorbioideae.
Nejdůležitější plodinou z čeledi pryšcovité je maniok jedlý (Manihot esculenta), poskytující škrobnaté hlízy. Mnohé druhy jsou pěstovány pro olej ze semen, zvláště rody Cariodendron a skočec (Ricinus). V severním Mexiku je sbírán pryšec kandelilla Euphorbia antisiphylitica a je z něj získáván kandelillový vosk. Velmi důležitou rostlinou byl v minulosti kaučukovník (Hevea, zvláště Hevea brasiliensis). Dnes se pěstuje především v Asii. Extrakty z bylinných zástupců rodu smuteň (Phyllanthus) jsou zkoumány z hlediska léčení hepatitidy. Jedovatá šťáva v kmeni hury chřestivé zabraňuje hnití dřeva, které je proto v Amazonii hojně využíváno ke stavbě plovoucích domů. Mnoho druhů čeledi pryšcovité je využíváno jako okrasné rostliny, především v teplých krajích. Mezi známé pokojové rostliny patří např. vánoční hvězda (pryšec nádherný, Euphorbia pulcherrima), trnová koruna (Euphorbia milii), různé druhy kodieum (Codiaeum) a palnice (Acalypha). Z plodů čínského tungovníku Aleurites fordii se získává tzv. tunkový olej, velmi ceněný pro povrchovou úpravu dřeva.
Acalypha, Acidocroton, Acidoton, Actinostemon, Adelia, Adenochlaena, Adenocline, Adenopeltis, Adenophaedra, Adriana, Afrotrewia, Agrostistachys, Alchornea, Alchorneopsis, Aleurites, Algernonia, Alphandia, Amperea, Amyrea, Angostylis, Annesijoa, Anomostachys, Anthostema, Aparisthmium, Argomuellera, Argythamnia, Astraea, Astrococcus, Aubletiana, Avellanita, Balakata, Baliospermum, Baloghia, Benoistia, Bernardia, Bertya, Beyeria, Bia, Blachia, Blumeodendron, Bocquillonia, Bonania, Borneodendron, Bossera, Botryophora, Brasiliocroton, Calycopeplus, Caperonia, Caryodendron, Cavacoa, Cephalocroton, Cephalocrotonopsis, Cephalomappa, Cheilosa, Chiropetalum, Chlamydojatropha, Chondrostylis, Chrozophora, Cladogelonium, Cladogynos, Claoxylon, Claoxylopsis, Cleidiocarpon, Cleidion, Clonostylis, Cnesmone, Cnidoscolus, Cocconerion, Codiaeum, Colliguaja, Colobocarpos, Conceveiba, Conosapium, Croton, Crotonogyne, Crotonogynopsis, Cyrtogonone, Cyttaranthus, Dalechampia, Dalembertia, Dendrocousinsia, Dendrothrix, Deutzianthus, Dichostemma, Dimorphocalyx, Discoclaoxylon, Discocleidion, Discoglypremna, Ditaxis, Ditrysinia, Ditta, Dodecastigma, Doryxylon, Droceloncia, Dysopsis, Elateriospermum, Endospermum, Enriquebeltrania, Epiprinus, Erismanthus, Erythrococca, Euphorbia, Excoecaria, Falconeria, Fontainea, Garcia, Garciadelia, Gitara, Givotia, Glycydendron, Gradyana, Grimmeodendron, Grossera, Gymnanthes, Haematostemon, Hamilcoa, Hancea, Hevea, Hippomane, Homalanthus, Homonoia, Hura, Hylandia, Jatropha, Joannesia, Karima, Klaineanthus, Koilodepas, Lasiococca, Lasiocroton, Leeuwenbergia, Leidesia, Leucocroton, Lobanilia, Mabea, Macaranga, Mallotus, Manihot, Manniophyton, Maprounea, Mareya, Mareyopsis, Megistostigma, Melanolepis, Mercurialis, Micrandra, Micrandropsis, Micrococca, Microstachys, Mildbraedia, Monotaxis, Moultonianthus, Muricococcum, Myricanthe, Nealchornea, Necepsia, Neoboutonia, Neoguillauminia, Neoscortechinia, Neoshirakia, Oligoceras, Omphalea, Ophellantha, Ophthalmoblapton, Orfilea, Ostodes, Pachystroma, Pachystylidium, Pantadenia, Paracroton, Paranecepsia, Pausandra, Philyra, Pimelodendron, Plagiostyles, Platygyna, Pleradenophora, Plukenetia, Podadenia, Pseudagrostistachys, Pseudosenefeldera, Ptychopyxis, Pycnocoma, Radcliffea, Reutealis, Rhodothyrsus, Ricinocarpos, Ricinodendron, Ricinus, Rockinghamia, Romanoa, Sagotia, Sampantaea, Sandwithia, Sapium, Schinziophyton, Sclerocroton, Sebastiania, Seidelia, Senefeldera, Senefelderopsis, Shirakiopsis, Shonia, Spathiostemon, Spegazziniophytum, Speranskia, Sphaerostylis, Sphyranthera, Spirostachys, Stillingia, Strophioblachia, Sumbaviopsis, Suregada, Syndyophyllum, Tannodia, Tapoides, Tetrorchidium, Thyrsanthera, Tragia, Tragiella, Triadica, Trigonostemon, Vaupesia, Vernicia, Wetria, Zuckertia[2]
Obrázky, zvuky či videa k tématu pryšcovité ve Wikimedia Commons
Pryšcovité (Euphorbiaceae) je čeleď vyšších dvouděložných rostlin z řádu malpígiotvaré (Malpighiales). Je to velká a velmi různorodá čeleď. Náležejí do ní byliny, dřeviny, liány i sukulenty. Listy jsou jednoduché nebo dlanitě složené. Květy bývají drobné a nenápadné. Čeleď zahrnuje téměř 6000 druhů ve 218 rodech a je celosvětově rozšířena s těžištěm v tropech. V České republice je zastoupena rody pryšec a bažanka. Význam je mnohostranný, nejdůležitější plodinou z této čeledi je maniok. Taxonomické pojetí čeledi prošlo v systému APG změnami a bylo z ní vyčleněno celkem 6 samostatných čeledí: smuteňovité (Phyllanthaceae), Picrodendraceae, Putranjivaceae, Peraceae, Pandaceae a Centroplacaceae.
Vortemælk-familien (Euphorbiaceae) er udbredt over hele kloden undtagen de arktiske områder. Familien har ca. 320 slægter og 7900 arter. De har næsten altid hele blade, og i stænglerne findes karsystemer med mælkesaft eller garvestoffer. Blomsterne er oftest små med mere eller mindre reducerede kron- og bægerblade. Frugten er en kapsel eller spaltefrugt. I Danmark forekommer kun slægterne Vortemælk og Bingelurt, men flere andre slægter har stor økonomisk betydning.
Slægter
Die Wolfsmilchgewächse (Euphorbiaceae) bilden eine Pflanzenfamilie in der Ordnung der Malpighienartigen (Malpighiales). Die Familie Euphorbiaceae s. str. enthält nur noch etwa 300 Gattungen mit etwa 7500 Arten und ist von den gemäßigten bis zu den tropischen Gebieten weltweit verbreitet.
Wolfsmilchgewächse sind extrem vielgestaltig. Sie wachsen als ein-, zwei-, mehrjährige bis ausdauernde krautige Pflanzen oder sind verholzende Pflanzen, die als Halbsträucher, Sträucher oder Bäume wachsen.
Die Pflanzenteile können kahl oder behaart sein. Sie enthalten manchmal weißen oder farbigen Milchsaft. Die Sprossachsen und Äste sind weich und krautig oder holzig oder manchmal sukkulent. Sie sind unbewehrt oder manchmal dornig.
Die Laubblätter sind meist wechselständig, manchmal gegenständig, selten wirtelig, gewöhnlich gestielt, manchmal schildförmig, einfach oder zusammengesetzt, ganzrandig, gelappt oder gezähnt. Nebenblätter sind häufig auffallend, manchmal dornig, drüsig oder völlig reduziert.
Die Blüten sind immer getrenntgeschlechtig. Die Arten können einhäusig (monözisch) oder zweihäusig (diözisch) getrenntgeschlechtig sein. Die Blütenstände können end- oder achselständig, zymös, rispig, traubig, ährenförmig oder mit extrem reduzierten Blüten in involukralen Scheinblüten (Cyathien) sein.
Die kleinen, eingeschlechtigen Blüten sind gewöhnlich radiärsymmetrisch. Der Kelch (Calyx) besteht aus drei bis sechs Kelchblättern (Sepalen) oder Zipfeln, manchmal fehlend. Die Blütenkrone besteht aus drei bis sechs Kronblättern (Petalen), manchmal fehlend. Nektardrüsenscheiben sind oft vorhanden. Staubblätter gibt es je ein bis drei männlicher Blüten (100 bis 1000). Die Antheren reißen gewöhnlich längs auf, Pistillodium oft vorhanden. Staminodien sind nur manchmal vorhanden. Der sitzende oder gestielte Fruchtknoten ist oberständig, er kann selten ein- bis drei- und bis 20-kammerig, mit einer Samenanlage pro Fruchtknotenkammer, sein. Es sind gewöhnlich drei Griffel vorhanden.
Es werden meist aufreißende, dreilappige Kapselfrüchte, gelegentlich steinfruchtartig Früchte mit fleischigem Exokarp und holzigem Endokarp gebildet. Die Samen sind mit oder ohne Caruncula.
Der bei manchen Arten vorhandene Milchsaft[1] (Latex) ist oft toxisch und dient als Wundverschluss und Fraßschutz. Unter den Inhaltsstoffen[2] sind die hautreizenden Di- und Triterpenester und die cyanogenen Glykoside erwähnenswert.
Die Samen und der Milchsaft enthalten giftiges Euphorbon. Diese haben eine starke örtliche Reizwirkung auf die Haut und die Schleimhäute mit Gewebszerstörung. Bei Kontakt mit den Augen bestehen deshalb besondere Gefahren. Die Wurzelknollen einiger Wolfsmilchgewächse wie die Maniokknolle enthalten außerdem Glykoside[3] wie das Cyanoisopropyl-Glukopyranosid Linamarin, welches im menschlichen Körper Blausäure hervorruft.
Häufige Vertreter der Wolfsmilchgewächse in Mitteleuropa gehören zur Gattung Euphorbia, zum Beispiel: die Zypressen-Wolfsmilch (Euphorbia cyparissias) und die Sonnenwend-Wolfsmilch (Euphorbia helioscopia); und die Bingelkräuter (Mercurialis).
Die Familie Euphorbiaceae wurde unter 1789 dem Namen „Euphorbiae“ durch Antoine Laurent de Jussieu in Genera Plantarum, S. 384–385 aufgestellt.[4] Der wissenschaftliche Name der Typusgattung Euphorbia leitet sich her von Euphorbos, einem Leibarzt des Königs Juba II von Mauretanien (etwa 50 v. Chr. bis 23/24 n. Chr.).
Die Familie Euphorbiaceae gehört zur Ordnung der Malpighiales.[5] Die Gattungen der früheren Unterfamilie Oldfieldioideae wurde als Familie Picrodendraceae Small abgespalten von der Familie Euphorbiaceae. Aus der früheren Unterfamilie Phyllanthoideae wurden die Familie Phyllanthaceae, ihre Tribus Drypeteae wurde die Familie Putranjivaceae und ihre Tribus Centroplaceae wurde 2009 die neue Familie Centroplacaceae. Seit die Gattungen der Pandaceae, Phyllanthaceae, Picrodendraceae, Putranjivaceae, Peraceae und Centroplacaceae von der Familie Euphorbiaceae s. l. abgetrennt wurden gilt die Familie Euphorbiaceae s. str. als monophyletisch.[6][5]
Die Familie der Wolfsmilchgewächse (Euphorbiaceae s. str.) wird je nach Autor in drei[7] bis fünf[8] Unterfamilien gegliedert: Acalyphoideae, Crotonoideae und Euphorbioideae.[7] Nur bei Euphorbioideae ist der typisch weiße (in seltenen Fällen gelbe) Milchsaft vorhanden.
Die drei[9][7] oder vier[8] Unterfamilien mit ihren Tribus, Subtribus[9] und etwa 300 Gattungen mit etwa 7500 Arten:[10]
Die Wolfsmilchgewächse (Euphorbiaceae) bilden eine Pflanzenfamilie in der Ordnung der Malpighienartigen (Malpighiales). Die Familie Euphorbiaceae s. str. enthält nur noch etwa 300 Gattungen mit etwa 7500 Arten und ist von den gemäßigten bis zu den tropischen Gebieten weltweit verbreitet.
Tekst üüb Öömrang Euphorbiaceae san en plaantenfamile uun di order faan a Malpighiales. Diar hiar 240 sköölen mä 6000 slacher tu.
Acalypha – Acidocroton – Acidoton – Actinostemon – Adelia – Adenochlaena – Adenocline – Adenopeltis – Adenophaedra – Adriana – Afrotrewia – Agrostistachys – Alchornea – Alchorneopsis – Aleurites – Algernonia – Alphandia – Amperea – Amyrea – Angostylis – Annesijoa – Anomalocalyx – Anomostachys – Anthostema – Aparisthmium – Argomuellera – Argythamnia – Astrococcus – Avellanita – Balakata – Baliospermum – Baloghia – Benoistia – Bernardia – Bertya – Beyeria – Blachia – Blumeodendron – Bocquillonia – Bonania – Borneodendron – Bossera – Botryophora – Brasiliocroton – Caelebogyne – Calycopeplus – Caperonia – Caryodendron – Cavacoa – Cephalocroton – Cephalocrotonopsis – Cephalomappa – Chaetocarpus – Cheilosa – Chiropetalum – Chlamydojatropha – Chondrostylis – Chrozophora – Cladogelonium – Cladogynos – Claoxylon – Claoxylopsis – Cleidiocarpon – Cleidion – Clonostylis – Clutia – Cnesmone – Cnidoscolus – Coccoceras – Cocconerion – Codiaeum – Colliguaja – Conceveiba – Conosapium – Cordemoya – Croton – Crotonogyne – Crotonogynopsis – Cubanthus – Cunuria – Cyrtogonone – Cyttaranthus – Dalechampia – Dalembertia – Dendrocousinsia – Dendrothrix – Deuteromallotus – Deutzianthus – Dichostemma – Dimorphocalyx – Discoclaoxylon – Discocleidion – Discoglypremna – Ditaxis – Ditrysinia – Ditta – Dodecastigma – Domohinea – Doryxylon – Droceloncia – Duvigneaudia – Dysopsis – Elaeophorbia – Elateriospermum – Endadenium – Endospermum – Enriquebeltrania – Epiprinus – Erismanthus – Erythrococca – Euphorbia – Excoecaria – Falconeria – Fontainea – Garcia – Gavarretia – Givotia – Glycydendron – Grimmeodendron – Grossera – Gymnanthes – Haematostemon – Hamilcoa – Hevea – Hippomane – Homalanthus – Homonoia – Hura – Hylandia – Jatropha – Joannesia – Klaineanthus – Koilodepas – Lasiococca – Lasiocroton – Leeuwenbergia – Leeuwenbergia – Leidesia – Leucocroton – Lobanilia – Loerzingia – Mabea – Macaranga – Mallotus – Manihot – Manniophyton – Maprounea – Mareya – Mareyopsis – Megistostigma – Melanolepis – Mercurialis – Micrandra – Micrandropsis – Micrococca – Microstachys – Mildbraedia – Moacroton – Monadenium – Monotaxis – Moultonianthus – Myladenia – Myricanthe – Nealchornea – Necepsia – Neoboutonia – Neoguillauminia – Neoholstia – Neoscortechinia – Neoshirakia – Neotrewia – Octospermum – Oligoceras – Omphalea – Ophellantha – Ophthalmoblapton – Orfilea – Ostodes – Pachystroma – Pachystylidium – Pantadenia – Paracroton – Paranecepsia – Parapantadenia – Pausandra – Pedilanthus – Pera – Philyra – Pimelodendron – Plagiostyles – Platygyna – Pleradenophora – Plukenetia – Podadenia – Pogonophora – Polyandra – Pseudagrostistachys – Pseudosenefeldera – Ptychopyxis – Pycnocoma – Radcliffea – Reutealis – Rhodothyrsus – Ricinocarpos – Ricinodendron – Ricinus – Rockinghamia – Romanoa – Sagotia – Sampantaea – Sandwithia – Sapium – Schinziophyton – Sclerocroton – Sebastiania – Seidelia – Senefeldera – Senefelderopsis – Shirakiopsis – Spathiostemon – Spegazziniophytum – Speranskia – Sphaerostylis – Sphyranthera – Spirostachys – Stillingia – Strophioblachia – Sumbaviopsis – Suregada – Symphyllia – Synadenium – Syndyophyllum – Tannodia – Tapoides – Tetraplandra – Tetrorchidium – Thyrsanthera – Tragia – Tragiella – Trewia – Triadica – Trigonopleura – Trigonostemon – Vaupesia – Vernicia – Wetria
Euphorbiaceae iku suku anggota tetuwuhan ngembang. Miturut Sistem klasifikasi APG II suku iki kalebu sajeroning bangsa Malpighiales, klad eurosids I.
Euphorbiacéae nyaéta salah sahiji kulawarga tutuwuhan nu aya dina kelompok utama Angiospermae (Tutuwuhan kembangan).[1] Euphorbiacéae nyaéta salah sahiji kulawarga gedé Tutuwuhan kembangan nu miboga 300 génus jeung kira-kira 7.500 spésiés.[2] Lolobana ieu tutuwuhan mangrupa hérba lemes, ngan sababaraha, utamana di daérah tropis mangrupa semak atawa tangkal.[2] Sababaraha rasana ngeunah jeung nyarupaan kaktus.[2]
Kulawarga ieu aya utamana di daérah tropis, nu sabagian gedé spésiés aya di wilayah Indo-Malaya jeung Amerika tropis.[2] Sabagian gedé aya di daérah Afrika tropis, ngan jumlahna teu ngalimpah kawas di dua daérah nu tadi disebut.[2] Ngan, Euphorbia ogé miboga loba spésiés di daérah non-tropis kawas Mediterania Basin, Timur tengah, Afrika Kidul, jeung Amérika Sarikat bagian kidul.[2]
Euphorbiaceae, the spurge faimily, is a lairge faimily o flouerin plants wit 300 genera an aroond 7,500 species. Maist spurges are yerbs, but some, especially in the tropics, are shrubs or trees. Some are succulent an resemble cacti.
Euphorbiaceae ili mlječike su velika porodica dikotiledonih cvjetnica, sa 6.547 (po nekima 7.200) priznatih vrsta iz 228 rodova. Porodica je imenovana po tipskom rodu Euphorbia) koji obuhvata čak 2.046 priznatih vrsta.[1][2][3][4]
Izuzev polarnih i visokoplaninskih područja, mlječike su rasprostranjene širom svijeta, a osobito u suptropskoj i tropskoj vegetacijskoj zoni, gdje mnoge od njih liče kaktuse, ali to nisu, i od kojih se razlikuju po po mliječnom soku, kojega nema u kaktusima. Mnoge vrste su ljekovite i otrovne, a neke služe i u ishrani, kao što je južnoamerička manioka. Od mlječika se također dobijaju ulje, smola i kaučuk, a gaje se i kao ukrasne biljke.
U našoj su flori prisutni su predstavnici rodova: Euphorbia, Mercurialis, Andrachne i Chrozophora.
Mlječike mogu biti zeljaste biljke, grmovi i drveće sa mliječnim sokom, ponekad mesnate i kaktusolike. Često e navodi kao slučaj konvergentne evolucije sa kaktusima. Većina sadrži otrovne supstance protiv biljojeda.
Stabljika je u ovliku velike rozeta ili kao drvo, grm ili polugrm. U suhim područjima mnoge su velike, kseromorfne, vlaknaste ili sočne. Sve u svemu, sočne vrste su iz Afrike, Amerike (vrlo malo) i Madagaskara. |U Americi, njihovu nišu kao sukulenata zauzimaju kaktusi. Grupa je vrlo raznolika i čest su zbunjujuće njihove grupe vrsta sa drugim grupama. Listovi su obično jednostavni, suprotni ili naizmjenični, sa sporedni listićima (zaliscima) koji se mogu pretvoriti u trnove ili žlijezde.
Mlječike obično imaju cvjetne strukture pod nazivom cijate, koji su visoko specijalizirani; to je mala staklasta struktura, koja se sastoji od ivolokruma, sa različitim žlijezdama na rubu, u okviru kojih postoje brojne svedena na cvijketnu čašicu (zvanu staminat) koja okružuje jedan centralni cvijet sa tučkom. Ove cvasti su obično protogine, sa unakrsnim oprašivanjem, koje uglavnom obavljaju muhe i druge vrste dvokrilaca, koji su privučeni obilnim lučenjem žlijezda. Cvjetovi Euphorbiaceae su jednospolni, uglavnom udrtuženi u sastavljene cvasti.
Mali cvjetovi pokazuju tendenciju smanjenja broja dijelova. Nehermafroditski su actinomorfni. Većina vrsta sa primitivnim cvjetovima imaju čašicu i krunicu, a dvospolnim nedostaje cvijetni omotač. Broj prašnika može biti varijabilan, ali i reduciran na samo jedan (kod pomenutog "staminatnog cvijeta"), a ponekad su i razgranati, do devet puta. Kod primitivnijih vrsta, plodnica je nadrasla, plurikarpalna (sa više plodnih listića), tricarpalna, pa čak i monocarpalna, a vratovi tučka mogu biti razgranati. Cvasti su komplekne cime ili cijatnog tipa, karakteristični za mlječike i srodne rodove. Cyathia umbeliformes formira kompozitne cvasti.
Plodovi su obično kapsule, čija su obilježja važni sistematski karakteri. Nakon oplodnje, vrat tučka se pomjera prema gore i van.
_(6430661235).jpg)
.jpg)
Karte mit allen verlinkten Seiten: 
|author= (pomoć)
Ang Euphorbiaceae, ay isang malaking pamilya ng mga namumulaklak na halaman. Sa karaniwang Ingles, minsan ay tinatawag itong euphorbias, na kung saan ay din ang pangalan ng isang genus sa pamilya.
Ang lathalaing ito ay isang usbong. Makatutulong ka sa Wikipedia sa nito.
Euphorbiaceae, the spurge faimily, is a lairge faimily o flouerin plants wit 300 genera an aroond 7,500 species. Maist spurges are yerbs, but some, especially in the tropics, are shrubs or trees. Some are succulent an resemble cacti.
Euphorbiaceae ili mlječike su velika porodica dikotiledonih cvjetnica, sa 6.547 (po nekima 7.200) priznatih vrsta iz 228 rodova. Porodica je imenovana po tipskom rodu Euphorbia) koji obuhvata čak 2.046 priznatih vrsta.
Izuzev polarnih i visokoplaninskih područja, mlječike su rasprostranjene širom svijeta, a osobito u suptropskoj i tropskoj vegetacijskoj zoni, gdje mnoge od njih liče kaktuse, ali to nisu, i od kojih se razlikuju po po mliječnom soku, kojega nema u kaktusima. Mnoge vrste su ljekovite i otrovne, a neke služe i u ishrani, kao što je južnoamerička manioka. Od mlječika se također dobijaju ulje, smola i kaučuk, a gaje se i kao ukrasne biljke.
U našoj su flori prisutni su predstavnici rodova: Euphorbia, Mercurialis, Andrachne i Chrozophora.
Euphorbiacéae nyaéta salah sahiji kulawarga tutuwuhan nu aya dina kelompok utama Angiospermae (Tutuwuhan kembangan). Euphorbiacéae nyaéta salah sahiji kulawarga gedé Tutuwuhan kembangan nu miboga 300 génus jeung kira-kira 7.500 spésiés. Lolobana ieu tutuwuhan mangrupa hérba lemes, ngan sababaraha, utamana di daérah tropis mangrupa semak atawa tangkal. Sababaraha rasana ngeunah jeung nyarupaan kaktus.
Euphorbiaceae san en plaantenfamile uun di order faan a Malpighiales. Diar hiar 240 sköölen mä 6000 slacher tu.
Euphorbiaceæ se fanmi plant.
Famîleya giyaşîrkan (Euphorbiaceae) famîleyeke riwekan e. Bi qasî 240 cins û 6000 cureyên vê malbatê hene. Talşîr (miravke, Euphorbia) jî di vê famîleyê de ye.
Navê latînî Euphorbia ji Euphorbus, bijîşkekî keyê Morîtanyayê Juba II. (bi qasî 50 sal b.z. heya 23/24 p.z.) tê. Linné sala 1753'yê (Spec. Pl. (ed. 1), 450) vê navê lê dike. Ji vê malbatê re herwiha Euphorbia antiquorum L. jî dibêjin.
Famîleya giyaşîrkan (Euphorbiaceae) famîleyeke riwekan e. Bi qasî 240 cins û 6000 cureyên vê malbatê hene. Talşîr (miravke, Euphorbia) jî di vê famîleyê de ye.
Navê latînî Euphorbia ji Euphorbus, bijîşkekî keyê Morîtanyayê Juba II. (bi qasî 50 sal b.z. heya 23/24 p.z.) tê. Linné sala 1753'yê (Spec. Pl. (ed. 1), 450) vê navê lê dike. Ji vê malbatê re herwiha Euphorbia antiquorum L. jî dibêjin.
Sutlamadoshlar (Euphorbiaceae) - ikki urugʻpallalilarga mansub sut shirali oʻsimliklar oilasi. Oʻt, buta, daraxt va lianalardan iborat. Barglari navbatlashib yoki qaramaqarshi joylashgan, yonbargchali. Guli bir jinsli, bir yoki ikki uyli. Changchilari gulning oʻrtasida. Tugunchasi 3 chanokli va 3 ustunchali. Mevasi, odatda, koʻsakcha, baʼzan, danaksimon yoki kamdankam rezavor. Yer sharining barcha qitʼalarida, koʻproq tropik va subtropik hududlarida tarqalgan. 7000 ga yaqin turi bor. Oʻzbekistonda 8 turkumi, 150 turi usadi. S.ning sutsimon shirasi tarkibida zaharli moddalar, kauchuk va boshqa dorivor moddalar bor. Baʼzi turlari (mas, kanakunjut, lepadena va boshqalar) manzarali va dorivor oʻsimlik sifatida oʻstiriladi. Ayrim turlarining mevasi yeyiladi.
Wachanqa yura rikch'aq ayllu (familia Euphorbiaceae) nisqaqa huk yurakunap rikch'aq ayllunmi.
Kaymi huk wachanqa hina yurakuna:
Commons nisqaqa multimidya kapuyninkunayuqmi kay hawa: Wachanqa yura rikch'aq ayllu.
Wikispecies nisqaqa qillqasqa p'anqayuqmi kay hawa: Wachanqa yura rikch'aq ayllu
Wachanqa yura rikch'aq ayllu (familia Euphorbiaceae) nisqaqa huk yurakunap rikch'aq ayllunmi.
Τα Ευφορβιοειδή (Euphorbiaceae) ή στα κοινά Αγγλικά η οικογένεια Ευφορβία (spurge family), που μερικές φορές ονομάζονται "Ευφορβίες",[2] το οποίο είναι επίσης και το όνομα του γένους στην οικογένεια, είναι μια μεγάλη οικογένεια ανθοφόρων φυτών με περίπου 300 γένη και 7.500 είδη. Οι περισσότερες Ευφορβίες είναι βότανα, αλλά μερικές, ειδικά στους τροπικούς, είναι θάμνοι ή δέντρα. Κάποιες είναι παχύφυτα (succulent)[Σημ. 1][Υποσημ. 1] Οι περισσότερες Ευφορβίες είναι βότανα, αλλά μερικές, ειδικά στους τροπικούς, είναι θάμνοι ή δέντρα. Κάποιες είναι παχύφυτα (succulent) και ομοιάζουν με κάκτους, λόγω της συγκλίνουσας εξέλιξης. Οι λαϊκοί (laypersons), μπορεί να αναφέρονται στις ευφορβίες (euphorbias), ότι έχουν μια μορφή ανάπτυξης και χυμώδη σύσταση, παρόμοια με αυτή των κάκτων, καθώς είναι "κάκτοι".
Αυτή η οικογένεια συναντάται κυρίως στους τροπικούς, με την πλειοψηφία των ειδών στην Ινδο-Μαλαισιανή περιοχή και δευτερευόντως στην τροπική Αμερική. Μια μεγάλη ποικιλία απαντάται στην τροπική Αφρική, αλλά δεν είναι τόσο άφθονο ή ποικίλο όπως και στις δύο άλλες τροπικές περιοχές. Ωστόσο, η Euphorbia έχει επίσης πολλά είδη στις μη-τροπικές περιοχές, όπως είναι η λεκάνη της Μεσογείου, η Μέση Ανατολή, η Νότια Αφρική και η Νότια Αμερική.
Κατά τον Πλίνιο, η ονομασία προέρχεται από τον Εύφορβο, ιατρό του βασιλέα της Λιβύης.
Τα φύλλα είναι εναλλακτικά, σπάνια αντίθετα, με παράφυλλα (stipules).[Σημ. 2] Είναι κυρίως απλά, αλλά όπου ενώνονται, είναι πάντα παλαμοειδή (palmate),[Σημ. 3] ποτέ πτεροειδή (pinnate).[Σημ. 4] Τα παράφυλλα μπορεί να μειωθούν σε τριχώματα (hair),[Σημ. 5] αδένες, άκανθα (spine)[Σημ. 6] ή στα χυμώδη είδη, είναι μερικές φορές απούσα.
Τα φυτά μπορεί να είναι μονόοικα (monoecious)[Σημ. 7] ή δίοικα (dioecious).[Σημ. 8] Τα ακτινικά συμμετρικά άνθη είναι μονογενή, με τα αρσενικά και θηλυκά άνθη, συνήθως στο ίδιο φυτό. Όπως μπορεί να αναμένεται από μια τόσο μεγάλη οικογένεια, υπάρχει μια μεγάλη ποικιλία στη δομή των ανθέων. Οι στήμονες (τα αρσενικά όργανα) αριθμούν από ένα έως 10 (ή ακόμα περισσότερα). Τα θηλυκά άνθη είναι υπογύναια (hypogynous),[Σημ. 9] δηλαδή, με ανώτερες ωοθήκες (ovaries).[Σημ. 10]
Τα γένη στην φυλή Euphorbieae, υποφιλή Euphorbiinae (Ευφορβία [Euphorbia] και στενούς συγγενείς) δείχνουν μια άκρως εξειδικευμένη μορφή του ψευδοάνθιου (pseudanthium) ("ψεύτικο άνθος" το οποίο αποτελείται από αρκετά αληθινά άνθη) και αποκαλείται κυάθιον (cyathium). Αυτό συνήθως είναι ένα μικρό, φλιτζανοειδές βράκειο (ή βράκτιο) (bract)[Σημ. 11] αποτελούμενo από συγχωνευμένα-μαζί βράκτια και περιφερειακούς νέκταρο-αδένες, που περιβάλλουν ένα δαχτυλίδι από αρσενικά άνθη, κάθε μονός στήμονας. Στη μέση του cyathium βρίσκεται ένα θηλυκό άνθος: ένα μονό γυναικείον[Σημ. 12] με διακλαδισμένα στίγματα. Όλη αυτή η διάταξη μοιάζει με μονό λουλούδι.
Ο καρπός συνήθως είναι σχιζικάρπιο (schizocarp),[Σημ. 13] αλλά ορισμένες φορές δρύπη (drupe).[Σημ. 14] Ένα τυπικό σχιζοκάρπιο είναι το regma,[Σημ. 15] ένας θυλακώδης καρπός με τρία ή περισσότερα κύτταρα, καθένα, από τα οποία κατά την ωριμότητα διασπάται ανοιγόμενο, σε ξεχωριστά τμήματα και εν συνεχεία διασπάται εκρηγνυόμενο, διασκορπώντας τους μικρούς σπόρους.
Η οικογένεια περιέχει μια μεγάλη ποικιλία από φυτοτοξίνες (phytotoxins) (τοξικές ουσίες παραγόμενες από φυτά), κυρίως διτερπένιο εστέρες (diterpene esters), αλκαλοειδή, γλυκοζίτες (glycosides) και τοξίνες τύπου ρικίνης (ricin-type toxins).
Το γαλακτώδες λατέξ (latex)[Σημ. 16] είναι ένα χαρακτηριστικό των Euphorbioideae και Crotonoideae οικογενειών. Το λατέξ είναι δηλητηριώδες στα Euphorbioideae, αλλά αβλαβές στα Crotonoideae. Η λευκή μανγκρόβια (Excoecaria agallocha) ή το τυφλώνω-το-μάτι-σου (blind-your-eye) λατέξ του μανγκρόβιου, προκαλεί φουσκάλες σε περίπτωση επαφής και προσωρινή τύφλωση, εάν έλθει σε επαφή με τα μάτια. Άλλες κοινές ονομασίες είναι γαλακτώδης μανγκρόβια, buta buta (Μαλαισιανά) και gewa (Βεγγαλικά). Το λατέξ της Ευφορβίας εχρησιμοποιήθη ως καθαρτικό.
Πρόσφατες μοριακές μελέτες, έχουν δείξει ότι η αινιγματική οικογένεια Rafflesiaceae, η οποία μόλις πρόσφατα αναγνωρίστηκε ότι ανήκει στην τάξη των Μαλπιγειωδών (Malpighiales), προέρχεται από μέσα από τα Ευφορβιοειδή (Euphorbiaceae).[3]
Τα Ευφορβιοειδή (Euphorbiaceae) έχουν περίπου 7.500 είδη, οργανωμένα σε 300 γένη, 37 φιλές και τρεις υποοικογένειες.
Μια σειρά από φυτά της οικογένειας των ευφορβίων έχουν μεγάλη οικονομική σημασία. Προεξέχοντα φυτά, περιλαμβάνουν τη μανιόκα (κασσάβα) (Manihot esculenta), ρετσινολαδιά (Ricinus communis), κάρυο του Μπαρμπάντος (Jatropha curcas) και το Para rubber tree (Hevea brasiliensis). Πολλά καλλιεργούνται ως καλλωπιστικά φυτά, όπως είναι το Αλεξανδρινό (poinsettia - Euphorbia pulcherrima). Η φυλλώδης ευφορβία (Euphorbia esula) και το Κινεζικό λίπος (Chinese tallow - Triadica sebifera) είναι είναι διεισδυτικά ζιζάνια στη Βόρεια Αμερική. Στην ιατρική, ορισμένα είδη Ευφορβίδων αποδείχθηκαν αποτελεσματικά κατά του έρπητα των γεννητικών οργάνων (HSV-2).[4]
Ορισμένα είδη, παρά τα ιατρικά τους οφέλη, αντιμετωπίζουν τον κίνδυνο της εξαφάνισης. Αυτά περιλαμβάνουν τα είδη Ευφορβίας E. appariciana, E. attastoma, E. crossadenia και E. gymnoclada.[5]
Η Ευφορβία η κυανίζουσα Euphorbia caerulescens, στον Εξωτικό Κήπο (Jardin Exotique) του Μονακό.
Κοντινή λήψη Αλεξανδρινού (Euphorbia pulcherrima).
Σπόροι του φυτού μανιόκα (cassava - Manihot esculenta, Ευφορβιοειδές), μια σημαντική τροπική κονδυλώδης καλλιέργεια τροφίμων. Η κασσάβα πολλαπλασιάζεται με μοσχεύματα, αλλά οι καλλιεργητές των φυτών, χρησιμοποιούν σπόρους για να επιτύχουν βελτιωμένες ποικιλίες. Αυτοί οι σπόροι, συλλέχθηκαν από φυτά που καλλιεργήθηκαν στη νότια Μοζαμβίκη.
Κρότωνες διαφόρων χρωμάτων.
Τα Ευφορβιοειδή (Euphorbiaceae) ή στα κοινά Αγγλικά η οικογένεια Ευφορβία (spurge family), που μερικές φορές ονομάζονται "Ευφορβίες", το οποίο είναι επίσης και το όνομα του γένους στην οικογένεια, είναι μια μεγάλη οικογένεια ανθοφόρων φυτών με περίπου 300 γένη και 7.500 είδη. Οι περισσότερες Ευφορβίες είναι βότανα, αλλά μερικές, ειδικά στους τροπικούς, είναι θάμνοι ή δέντρα. Κάποιες είναι παχύφυτα (succulent) Οι περισσότερες Ευφορβίες είναι βότανα, αλλά μερικές, ειδικά στους τροπικούς, είναι θάμνοι ή δέντρα. Κάποιες είναι παχύφυτα (succulent) και ομοιάζουν με κάκτους, λόγω της συγκλίνουσας εξέλιξης. Οι λαϊκοί (laypersons), μπορεί να αναφέρονται στις ευφορβίες (euphorbias), ότι έχουν μια μορφή ανάπτυξης και χυμώδη σύσταση, παρόμοια με αυτή των κάκτων, καθώς είναι "κάκτοι".
Αυτή η οικογένεια συναντάται κυρίως στους τροπικούς, με την πλειοψηφία των ειδών στην Ινδο-Μαλαισιανή περιοχή και δευτερευόντως στην τροπική Αμερική. Μια μεγάλη ποικιλία απαντάται στην τροπική Αφρική, αλλά δεν είναι τόσο άφθονο ή ποικίλο όπως και στις δύο άλλες τροπικές περιοχές. Ωστόσο, η Euphorbia έχει επίσης πολλά είδη στις μη-τροπικές περιοχές, όπως είναι η λεκάνη της Μεσογείου, η Μέση Ανατολή, η Νότια Αφρική και η Νότια Αμερική.
Малачайныя (Euphorbiaceae) — сямейства кветкавых расьлінаў, якое зьмяшчае 209 родоў і каля 6252 відаў[1].
Прадстаўнікі гэтага сямейства — дрэвы, хмызьнякі, хмызьнячкі, ліяны, травы (аднагадовыя, двухгадовыя, шматгадовыя), вечназялёныя або лісьцеападныя. Лісьце чарговае, супротыўнае або ў кольцах, чарашковае альбо ні, з прылісткамі альбо ні. Кветкі дробныя, адзінкавыя або ў суквецьцях; чашалісьцікаў 0 або 2–12, пялёсткаў 0 або (3-)5(-6), тычачак 1–35(-1000). Плод, звычайна — каробачка. Насеньне 1 на плод[2][3].
Распаўсюджваньне: ўмераныя і трапічныя рэгіёны ва ўсім сьвеце[2][3][4].
Малачайныя (Euphorbiaceae) — сямейства кветкавых расьлінаў, якое зьмяшчае 209 родоў і каля 6252 відаў.
Млечки (науч. Euphorbiaceae)[1] — големо семејство на цветни растенија со 300 родови и околу 7.500 видови. Повеќето од претставниците се тревести, но некои (особено оние од тропските предели) можат да бидат и грмушести или дрвенести. Некои се сочнички видови и се многу слични на кактусите.
Ова семејство главно се среќава во тропските региони (најбројни се во Индокина и Малаја, како и во тропска Америка). Постои голема разновидност на видови и во тропска Африка, но тука овие растенија не се толку абундантни како во претходно споменатите региони. Меѓутоа, родот Euphorbia има претставници и во нетропските делови од светот, како на пример во Средоземјето, Блискиот Исток, јужна Африка и јужните делови од САД.
Листовите се последователни, ретко наспрамни, со прилисници. Обично се прости, но доколку се сложени, тие се секогаш пересто насечени. Прилисниците може да се редуцирани до влакна, жлезди или боцки, или пак да отсуствуваат (кај сочничките видови).
Радијално симетричните цветови се еднополни, при што машките и женските цветови најчесто се наоѓаат на истото растение. Постои голема разнообразност во градбата на цветовите. Тие може да се еднодомни или дводомни. Бројот на прашниците се движи од 1 до 10 (па и повеќе). Женските цветови се со потцветен плодник.
Родовите во племето Euphorbieae, односно подплемето Euphorbiinae (Euphorbia и нејзините сродници) покажуваат високоспецијализирана градба на цветот од типот на псеуданциум ("лажен цвет" составен од неколку вистински цветови). Овој вид на псеуданциум е познат како цијациум. Тој обично претставува мало чашковидно соцветие кое се состои од споени прицветни листови и периферни нектарни жлезди кои опколуваат прстен од машки цветови, од кои секој претставува по еден прашник. Во средината на цијациумот се наоѓа женскиот цвет составен од еден плоден лист со разгранети устенца. Целиот овој аранжман претставува еден единствен цвет.
Плодот најчесто е шизокарп, а понекогаш костелка. Најтипичен шизокарп е т.н. регма, инкапсулиран плод со три или повеќе клетки, од кои секоја се поделува и се отвора во одделни делови, по што се распукнува експлозивно, раширувајќи ги малите семиња.
Семејството содржи многу разновидни фитотоксини, како што се дитерпенски естери, алкалоиди, гликозиди и токсини од типот на рицинус.
Подолу е дадена листа на поважните родови од ова семејство според традиционалната класификација. Треба да се има предвид дека одредени родови се сместени во други семејства (како Phyllanthaceae et Putranjivaceae) според филогенетската класификација на растенијата.
Млечки (науч. Euphorbiaceae) — големо семејство на цветни растенија со 300 родови и околу 7.500 видови. Повеќето од претставниците се тревести, но некои (особено оние од тропските предели) можат да бидат и грмушести или дрвенести. Некои се сочнички видови и се многу слични на кактусите.
Ова семејство главно се среќава во тропските региони (најбројни се во Индокина и Малаја, како и во тропска Америка). Постои голема разновидност на видови и во тропска Африка, но тука овие растенија не се толку абундантни како во претходно споменатите региони. Меѓутоа, родот Euphorbia има претставници и во нетропските делови од светот, како на пример во Средоземјето, Блискиот Исток, јужна Африка и јужните делови од САД.
Молочковиты (Euphorbiaceae) — ботанична родина крытосеменных дводѣложных ростлин.[1][2]
Croton pullei
Dalechampia aristolochiifolia
Jatropha integerrima
Euphorbia virosa
Эуфорбия котыр (латин Trigoniaceae) — мальпигия чукӧрса корья пу быдмӧг котыр. Эуфорбияяс 300 увтыр да 7500 сикас.
Эуфорбия котыр (лат. Euphorbiaceae ) — быдмассэзлöн мальпигия чукöрись котыр. Эуфорбия котырын 300 увтыр да 7500 вид.
Эуфорбия котыр (лат. Euphorbiaceae ) — быдмассэзлöн мальпигия чукöрись котыр. Эуфорбия котырын 300 увтыр да 7500 вид.
Эуфорбия котыр (латин Trigoniaceae) — мальпигия чукӧрса корья пу быдмӧг котыр. Эуфорбияяс 300 увтыр да 7500 сикас.
एरंड कुल अथवा यूफोर्बिएसी (Euphorbiaceae) द्विबीजपत्रक पौधों का एक बड़ा कुल है। इसमें प्राय: 220 प्रजाति (जेनेरा) और लगभग 4,000 जातियाँ (स्पीशीज़) हैं, जो अधिकांश उष्ण प्रदेशों में होती हैं, किंतु सामान्यत: उत्तरी ध्रुव में प्रदेश को छोड़ संसार के सभी स्थानों में पाई जाती हैं। इस कुल मे जड़ी, बूटी तथा झाड़ियों से लेकर बड़े वृक्ष तक सभी पाए जाते हैं। एरंड कुल के कुछ पौधे, विशेषत: दुग्धी (यूफ़ारबिया) की कुछ उपजातियाँ, शुष्कोद्भिद होती हैं। इनमें पत्तियाँ नहीं होती और जब पुष्परहित होती है तो देखने में नागफण (कैक्टस) की तरह प्रतीत होती हैं, परंतु दोनों में यह अंतर होता है कि दुग्धी में सफेद दूध (लैटेक्स) होता है, कैक्टस में नहीं।
इस कुल के फूल एकलिंगी होते हैं तथा दोनों लिगों के फूल, या तो एक ही पेड़ पर अथवा अलग अलग पेड़ों पर, नाना प्रकार के पुष्पक्रमों में लगते हैं। पहली शाखाएँ अधिकतर एकवर्ध्यक्षीय तथा बादवाली बहुवर्ध्यक्षीय होती है। पुष्पक्रम भी अधिकतर एकलिंगी फूलों के होते हैं। नर पुष्पक्रम में बहुत से फूल होते हैं, परंतु नारी पुष्पक्रम में एक ही फूल होता है। यूफारबिया के पुष्पक्रम को कटोरिया (साएथियम्) कहते हैं। यह देखने में द्विलिंगी पुष्प मालूम होता है, परंतु वास्तव में यह एक बहुवर्ध्यक्षीय पुष्पक्रम है जिसका अवसान पुष्प मालूम होता है, परंतु वास्तव में यह एक बहुवर्ध्यक्षीय पुष्पक्रम है जिसका अवसान पुष्प नग्न मादा फूल होता है। इसके नीचे चार पाँच निपत्र (ब्रैक्ट) होते हैं, जो देखने में बाह्य दल की भाँति प्रतीत होते हैं। प्रत्येक निपत्र के कक्ष में नर फूलों की वार्छिक बहुवर्ध्यक्ष शाखा होती है और प्रत्येक नर फूल में केवल एक ही पुंकेसर होता है। नालपरिपुष्प (ऐंथेस्टिमा ए.जुस.) के नर फूल में एक ही पुंकेसर होता है और यह परिदलपुंज (कैलिक्स) युक्त होता है। यूफ़ोरबिया के नर पुष्प में एक नग्न पुंकेसर होता है तथा उसके वृंत पर जोड़ होता है।
एरंड कुल में आर्थिक महत्व के पौधों के वर्ग निम्नलिखित हैं: चुक्रदारु (बिस्कोफ़िया), पुत्रंजीव, समुद्गदारु (बक्सस), कांपिल्य (मेलोटस), तोयपिप्पली (सेपियम), जयपाल (क्रोटोन), वनैरंड (जैटरोफ़ा), रबर का वृक्ष (हेविया), मलयाक्षोट (एल्युराइटिस) और एरंड (रिसिनस) इत्यादि। पारा रबर (हेविया ब्राज़िलियेसिंस) और सियारा रबर (मनीहोट ग्लेज़ियोबाई) रबर के उत्पादन के लिए, सामान्य एरंड (रिसिनस कम्युनिस) एरंड तेल (रेंड़ी के तेल) के लिए, गिरि मलयाक्षोट (एल्युराइटिस मोनटाना), ए. फ़ोरडाइ तथा सामान्य तोयपिप्पली (सेपियम सेबीफरम) क्रमानुसार चीनी टुंगतेल तथा लालामूल तेल (स्टिल्लिंगिया ऑयल) के उत्पादन के लिए महत्वपूर्ण स्रोत माने जाते हैं।
भारत में पाए जानेवाले इस कुल के आर्थिक महत्व के पौधे निम्नलिखित हैं :
देहरादून स्थित वन अनुसंधानशाला और राष्ट्रीय रसायनशाला, पूना, के अनुसंधानकर्ताओं ने कमला पेड़ के बीजों में से विशिष्ट रीति से तेल निकालकर तथा रंगलेप उद्योग में उसकी आर्थिक उपयोगिता सिद्ध करके उसका भविष्य उज्वल कर दिया है (सद्गोपाल, इज़ टुंग ऑयल सो नेसेसरी?, पेंट इंडिया, बंबई, वर्ष 2, सं. 5 अगस्त 1952, पृ. 9-14, 44-45)। इसी प्रकार सद्गोपाल और नारंग ने तारचर्बी और शमशाद-पापड़ी के बीजतेलों का भी आर्थिक महत्व रंगलेप उद्योग में दर्शाया है (इंडियन स्टिल्लिंगिया ऑयल ऐंड टैलो, जर्नल ऑव दि अमरीकन ऑयल केमिस्ट्स सोसायटी, वर्ष 35, फरवरी, 1958, पृ. 68-71; ए न्यू डांइग ऑयल फ्ऱॉम द सीड्स ऑव बक्सस सैमपरवाइरैंस, लिन्न., सोप पर्फ़्यूम्स ऐंड कॉस्मेटिक्स, भाग 31, अंक 9, सितंबर 1958, 856-59)। लकड़ी और पत्थर के कोयलों के चूरे और छोटे टुकड़ों को पुन: जमाकर जलाने लायक ईधन की टिकिया बनाने में भी कमला के बीजों की उपादेयता महत्वपूर्ण है (सद्गोपाल और डोभाल, कमला सीड्स फ़ॉर ब्रिकेट्टिंग ऑव चारकोल, कोलडस्ट्स ऐंड वेस्टस् , पेंट इंडिया, वर्ष 7, अं. 3, पू. 29-31)। अतएव स्पष्ट है कि एरंड कुल के पौधे भारत की आर्थिक उन्नति में सहायक हो सकेंगे।
एरंड कुल अथवा यूफोर्बिएसी (Euphorbiaceae) द्विबीजपत्रक पौधों का एक बड़ा कुल है। इसमें प्राय: 220 प्रजाति (जेनेरा) और लगभग 4,000 जातियाँ (स्पीशीज़) हैं, जो अधिकांश उष्ण प्रदेशों में होती हैं, किंतु सामान्यत: उत्तरी ध्रुव में प्रदेश को छोड़ संसार के सभी स्थानों में पाई जाती हैं। इस कुल मे जड़ी, बूटी तथा झाड़ियों से लेकर बड़े वृक्ष तक सभी पाए जाते हैं। एरंड कुल के कुछ पौधे, विशेषत: दुग्धी (यूफ़ारबिया) की कुछ उपजातियाँ, शुष्कोद्भिद होती हैं। इनमें पत्तियाँ नहीं होती और जब पुष्परहित होती है तो देखने में नागफण (कैक्टस) की तरह प्रतीत होती हैं, परंतु दोनों में यह अंतर होता है कि दुग्धी में सफेद दूध (लैटेक्स) होता है, कैक्टस में नहीं।
ஆமணக்கு குடும்பத்தில் (இலத்தீன்:Euphorbiaceae) 300 பேரினங்களும், 7.500-க்கும் மேற்பட்ட சிற்றினங்களும் உள்ளன. ஆன்டனி [கு 1] என்ற பிரான்சு நாட்டு தாவரவியல் அறிஞர் விவரித்துள்ளார்.[1] உலக அளவில் இத்தாவரங்கள் பரவி இருந்தாலும், ஆப்பிரிக்காவிலும், தென் அமெரிக்காவிலும் அதிக அளவில் காணப்படுகின்றன. இக்குடும்பத் தாவரங்களுள் 70 பேரினங்களும், 450-க்கும் மேற்பட்ட சிற்றினங்களும், இந்தியாவில் உள்ளன.
ஆமணக்கு குடும்பத்தில் (இலத்தீன்:Euphorbiaceae) 300 பேரினங்களும், 7.500-க்கும் மேற்பட்ட சிற்றினங்களும் உள்ளன. ஆன்டனி என்ற பிரான்சு நாட்டு தாவரவியல் அறிஞர் விவரித்துள்ளார். உலக அளவில் இத்தாவரங்கள் பரவி இருந்தாலும், ஆப்பிரிக்காவிலும், தென் அமெரிக்காவிலும் அதிக அளவில் காணப்படுகின்றன. இக்குடும்பத் தாவரங்களுள் 70 பேரினங்களும், 450-க்கும் மேற்பட்ட சிற்றினங்களும், இந்தியாவில் உள்ளன.
యుఫోర్బియేసి పుష్పించే మొక్కలలో ఒక కుటుంబము.
An Euphorbiaceae[2] kabali sa pamilya kan Magnoliopsida. An pamilya kan Euphorbiaceae igwa nin 6,490 sarì.[2]
Plantilya:Wikispecies Plantilya:Botmade Kaarangay:Euphorbiaceae
An Euphorbiaceae kabali sa pamilya kan Magnoliopsida. An pamilya kan Euphorbiaceae igwa nin 6,490 sarì.
Euphorbiaceae (/juːˈfoʊrbiːˌeɪsiˌaɪ, -siːˌiː/), the spurge family, is a large family of flowering plants. In English, they are also commonly called euphorbias,[2] which is also the name of the type genus of the family. Most spurges, such as Euphorbia paralias, are herbs, but some, especially in the tropics, are shrubs or trees, such as Hevea brasiliensis. Some, such as Euphorbia canariensis,[3]: 206 are succulent and resemble cacti because of convergent evolution.[4] This family has a cosmopolitan global distribution. The greatest diversity of species is in the tropics; however, the Euphorbiaceae also have many species in nontropical areas of all continents except Antarctica.
The leaves are alternate, seldom opposite, with stipules. They are mainly simple, but where compound, are always palmate, never pinnate. Stipules may be reduced to hairs, glands, or spines, or in succulent species are sometimes absent.
The plants can be monoecious or dioecious. The radially symmetrical flowers are unisexual, with the male and female flowers usually on the same plant. As can be expected from such a large family, a wide variety exists in the structure of the flowers. The stamens (the male organs) number from one to 10 (or even more). The female flowers are hypogynous, that is, with superior ovaries.
The genera in tribe Euphorbieae, subtribe Euphorbiinae (Euphorbia and close relatives) show a highly specialized form of pseudanthium ("false flower" made up of several true flowers) called a cyathium. This is usually a small, cup-like involucre consisting of fused-together bracts and peripheral nectary glands, surrounding a ring of male flowers, each a single stamen. In the middle of the cyathium stands a female flower, a single pistil with branched stigmas. This whole arrangement resembles a single flower.
The fruit is usually a schizocarp, but sometimes a drupe. A typical schizocarp is the regma, a capsular fruit with three or more cells, each of which splits open explosively at maturity, scattering the small seeds.
The family contains a large variety of phytotoxins (toxic substances produced by plants), including diterpene esters, alkaloids, and cyanogenic glycosides (e.g. root tubers of cassava). The seeds of the castor oil plant Ricinus communis contain the highly toxic carbohydrate-binding protein ricin.[5]
A milky latex is a characteristic of the subfamilies Euphorbioideae and Crotonoideae, and the latex of the rubber tree Hevea brasiliensis is the primary source of natural rubber. The latex is poisonous in the Euphorbioideae, but innocuous in the Crotonoideae. White mangrove, also known as blind-your-eye mangrove latex (Excoecaria agallocha), causes blistering on contact and temporary blindness if it contacts the eyes, hence its name. The latex of spurge was used as a laxative.
Twenty first century molecular studies have shown that the enigmatic family Rafflesiaceae, which was only recently recognized to belong to order Malpighiales, is derived from within the Euphorbiaceae.[6]
Euphorbiaceae are monoecious and open pollinated and so self-incompatibility is rare - although it has been reported in the past, apparently this was in error. It is confirmed to be absent or incomplete in herbaceous Chamaesyce by Ehrenfeld 1976, Hevea by Bouharmont 1962, and Manihot by Jennings 1963 and George & Shifriss 1967.[7]
The family Euphorbiaceae is the fifth-largest flowering plant family[8] and has about 7,500 species[9] organised into 300 genera,[8] 37 tribes, and three subfamilies: Acalyphoideae,[8] Crotonoideae and Euphorbioideae.[10] Amongst the oldest fossils of the group include the permineralised fruit Euphorbiotheca deccanensis from the Intertrappean Beds of India, dating to the late Maastrichtian at the end of the Cretaceous, around 66 million years ago. [11]
Some species of Euphorbiaceae have economic significance, such as cassava (Manihot esculenta), castor oil plant (Ricinus communis), Barbados nut (Jatropha curcas), and the Pará rubber tree (Hevea brasiliensis). Many are grown as ornamental plants, such as poinsettia (Euphorbia pulcherrima) or garden croton (Codiaeum variegatum). Leafy spurge (Euphorbia esula) and Chinese tallow (Triadica sebifera) are invasive weeds in North America.[12]
Seeds of the castor oil plant (Ricinus communis L.) contain the extremely potent toxin, ricin.
Although some species of the Euphorbiaceae have been used in traditional medicine,[13] as of 2019, there is no rigorous clinical evidence that euphorbia extracts are effective for treating any disease. Numerous Euphorbiaceae species are listed on the poisonous plant database of the US Food and Drug Administration mainly because of the toxic sap.[14]
Phytochemicals found in Euphorbiaceae species include diterpenoids, terpenoids, flavonoids, alkaloids, tannins, neriifolins (also found in oleander), cycloartenol, lectin, and taraxerol, among others.[13][15]
Some species of this family are facing the risk of extinction.[16][17] These include the Euphorbia species E. appariciana, E. attastoma, E. crossadenia,[18] and E. gymnoclada.
Euphorbia characias flowers Euphorbiaceae (/juːˈfoʊrbiːˌeɪsiˌaɪ, -siːˌiː/), the spurge family, is a large family of flowering plants. In English, they are also commonly called euphorbias, which is also the name of the type genus of the family. Most spurges, such as Euphorbia paralias, are herbs, but some, especially in the tropics, are shrubs or trees, such as Hevea brasiliensis. Some, such as Euphorbia canariensis,: 206 are succulent and resemble cacti because of convergent evolution. This family has a cosmopolitan global distribution. The greatest diversity of species is in the tropics; however, the Euphorbiaceae also have many species in nontropical areas of all continents except Antarctica.
Eŭforbiacoj (Euphorbiaceae) estas plantfamilio kun pli ol 8000 specioj, 300 genroj al kiuj apartenas i.a. la manioko (donas tapiokon), eŭforbio, kaŭĉukarbo (donas kaŭĉukon), ricino, kaj merkurialo.
Ili estas herboj, arbedoj, arboj, kelkfoje similas al kaktoj. Lateksaj sekreciaĵoj, vejnoj oftas.
Eŭforbiacoj (Euphorbiaceae) estas plantfamilio kun pli ol 8000 specioj, 300 genroj al kiuj apartenas i.a. la manioko (donas tapiokon), eŭforbio, kaŭĉukarbo (donas kaŭĉukon), ricino, kaj merkurialo.
Ili estas herboj, arbedoj, arboj, kelkfoje similas al kaktoj. Lateksaj sekreciaĵoj, vejnoj oftas.
Euphorbiaceae es una familia cosmopolita muy difundida y diversificada en la zona tropical con 300 géneros y alrededor de 7500 especies, la mayoría de ellas matas y hierbas aunque también, en especial en los trópicos, árboles y arbustos; monoicas o dioicas, típicamente con látex. Algunas son suculentas que se asemejan a los cactus.
Familia cosmopolita con un mayor número de especies en la zona tropical. Esta familia se da principalmente en los trópicos, con la mayoría de las especies distribuida por la región indo-malaya y la América tropical. Hay una amplia variedad en el África tropical, aunque no tan abundante ni variada como en las otras dos regiones. Sin embargo, el género Euphorbia también tiene muchas especies en áreas no tropicales, como la Cuenca mediterránea, el Oriente Medio, Sudáfrica y el sureste de Estados Unidos. Un gran número de plantas ruderales cosmopolitas introducidas con los cultivos ordinarios son euforbias, destacando las lechetreznas.
Son hierbas, arbustos y árboles con látex, a veces carnosos y cactiformes. Se cita a menudo a las euforbiáceas como un caso de evolución convergente con las cactáceas. La mayoría de las euforbias contienen sustancias tóxicas contra los herbívoros. Hierbas grandes arrosetadas, o árboles, o arbustos, o subarbustos. Muchas veces en áreas secas son grandes, xeromórficas, fibrosas o suculentas. En general las especies suculentas son de África, América (muy pocas) y Madagascar. En América sus nichos como plantas suculentas están ocupados por las cactáceas. El grupo es muy variado y se confunden muchas veces especies del grupo de las euforbias con otros grupos.
Las hojas son generalmente simples, cuando son compuestas, pueden ser palmadas, opuestas y alternas, con estípulas que pueden estar transformadas en espinas o glándulas. Las hojas simples, son generalmente alternas y a menudo estipuladas.
Las euforbias suelen formar a menudo unas estructuras florales llamadas ciatos muy especializadas, es una estructura diminuta en forma de copa, que consiste en un involucro con glándulas variadas en el borde, dentro del cual hay numerosas flores reducidas a un estambre (llamadas por eso estaminadas), que se hallan rodeando a una única flor central con pistilo. Estas inflorescencias son generalmente protóginas, la polinización es cruzada y la realizan principalmente moscas u otros dípteros, que acuden atraídos por la abundante segregación de las glándulas.
Sus pequeñas flores tienen tendencia a la reducción en el número de piezas, a ser unisexuales y actinomorfas. Las especies con flores más primitivas tienen cáliz y corola, el resto, monoclamídeas o aclamídeas. Los estambres pueden estar en número variable, muchas veces reducido a 1 solo estambre (las mencionadas "flor estaminada"), a veces estambres ramificados con un número variable de anteras (hasta 9); gineceo súpero, pluricarpelar en las especies primitivas, tricarpelar, e incluso, monocarpelar en las más modernas; los estilos pueden estar ramificados.
Las inflorescencias complejas de tipo cimoso, o ciato, son características de las euphorbias y géneros afines. A su vez los ciatos forman inflorescencias compuestas umbeliformes.
Los frutos son normalmente capsulares, dorsicidas o loculicidas, cuyos carpelos se separan en la madurez, tricocos, la reticulación de la testa de la semilla es un carácter sistemático. Después de la fecundación, el pedicelo pistilado empuja al fruto hacia arriba y hacia afuera para ser dispersado.
Es frecuente encontrar un gran número de especies de euforbias crasas autóctonas en las zonas cálidas desérticas del planeta. Las euforbias suculentas de tallos y ramas carnosas, del tipo de las tabaibas son frecuentes en África, Madagascar y los archipiélagos macaronésicos e índicos, que muestran adaptaciones similares a los mencionados cactus y las Agavoideaes.
La mayoría presentan glucosinolatos (como Drypetes, Putranjiva). Muchas especies contienen glucósidos cianogénicos, como la linamarina (Euphorbia, Manihot, Ricinus). El género Tragia es rico en alcaloides, glicósidos, flavonoides y terpenoides.[1]
Unas 7500 especies, la mayoría de regiones cálidas, algunas con interés económico.
Euphorbiaceae es una familia cosmopolita muy difundida y diversificada en la zona tropical con 300 géneros y alrededor de 7500 especies, la mayoría de ellas matas y hierbas aunque también, en especial en los trópicos, árboles y arbustos; monoicas o dioicas, típicamente con látex. Algunas son suculentas que se asemejan a los cactus.
Piimalillelised (Euphorbiaceae) on õistaimede sugukond malpiigialaadsete seltsist. Sugukond on nime saanud sellest, et vastavad taimed sisaldavad mürgist piimmahla (teatud liigid küll mitte).
Cronquisti süsteemi järgi arvati sugukond omanimelisse piimelillelaadsete seltsi, kuid uuem – süsteem APG II paigutab ta malpiigialaadsete seltsi.
Eestis kasvab sellest sugukonnast püsik-seljarohi (Mercurialis perennis) ja mõned piimalille (Euphorbia) perekonna liigid.
Piimalillelised (Euphorbiaceae) on õistaimede sugukond malpiigialaadsete seltsist. Sugukond on nime saanud sellest, et vastavad taimed sisaldavad mürgist piimmahla (teatud liigid küll mitte).
Cronquisti süsteemi järgi arvati sugukond omanimelisse piimelillelaadsete seltsi, kuid uuem – süsteem APG II paigutab ta malpiigialaadsete seltsi.
Euphorbiaceae landare loredunen familia bat da, 300 genero eta 7.500 espezie inguru dituena. Espezie gehienak belarkarak dira, nahiz eta zuhaixka, zuhaitz eta igokari bakan batzuk ere izan, tropikoetan batez ere. Batzuk zukutsuak dira, kaktusaren itxurakoak. Askok latex narritagarria dute.
Kosmopolita, baina espezie dibertsitate handiena tropikoetan dago, Hegoaldeko eta Hego-ekialdeko Asian eta Amerika tropikalean batez ere. Afrika tropikalean ere dibertsitate handia dago. Klima epeleko eskualde batzuetan, hala nola Mediterranear eremuan, Ekialde Hurbilean, Hegoafrikan eta AEBetako hegoaldean, ''Euphorbia'' generoko espezie ugari dago.
Hostoak gehienean txandakakoak (gutxitan aurkakoak) eta estipuladunak izaten dira. Jeneralean bakunak, baina, konposatuak izanez gero, beti palmatuak izaten dira, inoiz ez pinatuak. Estipulak batzuetan ile, arantza edo guruin bihurturik izaten ahal dira edo, espezie zukutsuetan, erabat desagertu.
Loreak sexubakarrak eta erregularrak izaten dira. Landare monoikoak edo dioikoak izan daitezke (Euphorbia generoko landareak monoikoak dira eta Mercurialis generokoak dioikoak). Espezie batzuek kaliz (5 sepalo) eta korola (5 petalo) dauzkate, baina gainerakoak monoklamideoak edo periantiogabeak dira. Lorezilak batzuetan bat eta beste batzuetan asko. Ginezeo gainekoa, sinkarpikoa[1].
Zima-erako infloreszentziak. Esne-belarrek eta hurbileko bete genero batzuek ziatio izeneko infloreszentzia izaten dute. Fruitua gehienean kutxatila erakoa izaten da.
Euphorbiaceae familiako espezie ugarik garrantzi ekonomiko handia daukate. Aipagarrienak manioka (Manihot esculenta), akain-belarra (Ricinus communis), kautxu zuhaitza (Hevea brasiliensis) eta Jatropha curcas dira. Poinsettia edo Pazko-lorea (Euphorbia pulcherrima)[2] eta krotona (Codiaeum variegatum)[3] oso landare apaingarri ezagunak dira. Triadica sebifera eta Euphorbia esula landare inbaditzaileak dira AEBetan.
Euphorbiaceae landare loredunen familia bat da, 300 genero eta 7.500 espezie inguru dituena. Espezie gehienak belarkarak dira, nahiz eta zuhaixka, zuhaitz eta igokari bakan batzuk ere izan, tropikoetan batez ere. Batzuk zukutsuak dira, kaktusaren itxurakoak. Askok latex narritagarria dute.
Tyräkkikasvit (Euphorbiaceae) on laaja kasviheimo, jonka lajeja kasvaa lähes koko maailmassa boreaalisia ja kylmiä alueita lukuun ottamatta.[1] Heimon jäsenillä on yleensä pienet kukat – poikkeuksena Rafflesia arnoldii.[2] Angiosperm Phylogeny Group tosin sijoittaa Rafflesia-suvun erilliseen rafflesiakasvien heimoon.[3] Tyräkkikasvien lajeja yhdistää myös myrkyllinen maitiaisneste.[4] Heimoon kuuluvia hyötykasveja ovat muun muassa joulutähti, kumipuu, risiini ja maniokki.
Tyräkkikasveihin sisältyy noin 5730 lajia, jotka jaetaan 218 sukuun.[1] Runsaslajisimpia sukuja ovat Euphorbia (2420), Croton (1300) ja Acalypha (430 lajia).[1] Suomessa heimon suvuista kasvavat luonnonvaraisina tyräkit ja sinijuuret.
Tyräkkikasvit (Euphorbiaceae) on laaja kasviheimo, jonka lajeja kasvaa lähes koko maailmassa boreaalisia ja kylmiä alueita lukuun ottamatta. Heimon jäsenillä on yleensä pienet kukat – poikkeuksena Rafflesia arnoldii. Angiosperm Phylogeny Group tosin sijoittaa Rafflesia-suvun erilliseen rafflesiakasvien heimoon. Tyräkkikasvien lajeja yhdistää myös myrkyllinen maitiaisneste. Heimoon kuuluvia hyötykasveja ovat muun muassa joulutähti, kumipuu, risiini ja maniokki.
Tyräkkikasveihin sisältyy noin 5730 lajia, jotka jaetaan 218 sukuun. Runsaslajisimpia sukuja ovat Euphorbia (2420), Croton (1300) ja Acalypha (430 lajia). Suomessa heimon suvuista kasvavat luonnonvaraisina tyräkit ja sinijuuret.
La famille des Euphorbiaceae (Euphorbiacées) regroupe des plantes dicotylédones, cosmopolites sauf dans les régions arctique et antarctique. La famille des Euphorbiaceae est la septième plus vaste famille de plantes à fleurs avec plus de 6 000 espèces réparties en 200 à 300 genres.
Le nom vient du genre type Euphorbia, nom classique d'une espèce de ce genre (passé au grec ευφορβος / euphorbos), dédié par le roi de Maurétanie, Juba II (50 - 23 av. J.-C.), à son médecin Euphorbus[1].
Lorsque Bernard de Jussieu créa cette famille en 1789[2], il regroupa beaucoup d’anciennes familles dont sont précisés les noms pour mémoire :
Acalyphaceae (Acalypha), Androstachydaceae (Androstachys (es)), Bertyaceae (Bertya (en)), Bischofiaceae (Bischofia (en)), Columellaceae, Crotonaceae (Croton), Hippomanaceae (HippomaneHippomane), Hymenocardiaceae (Hymenocardia), Mercurialaceae (Mercurialis), Micrantheaceae (Micrantheum), Oldfieldiaceae (Oldfieldia), Peraceae (Pera (en)), Phyllanthaceae (Phyllanthus), Picrodendraceae (Picrodendron (en)), Putranjivaceae (Putranjiva (en)), Porantheraceae (Poranthera (en)), Pseudanthaceae (Pseudanthus (en)), Ricinaceae (Ricinus), Ricinocarpaceae (Ricinocarpos), Scepaceae (Scepeae), Stilaginaceae, Tithymalaceae, Tragiaceae (Tragia (en)), Treviaceae ou Trewiaceae, Uapacaceae (Uapaca)[3].
Les espèces des familles invalidées forment l'actuelle famille des Euphorbiaceae.
Quatre familles ont été considérées comme des entités taxonomiques significatives :
Selon Angiosperm Phylogeny Website (21 janvier 2018)[4] :
Selon DELTA Angio (23 mai 2010)[6] :
Les euphorbiacées sont des arbres, des plantes arborescentes, des buissons, des lianes, ou des plantes herbacées des régions tempérées à tropicales. Les euphorbiacées possèdent généralement dans leurs tissus une substance laiteuse caractéristique de la famille.
De cette importante famille on peut citer quelques genres :
La classification phylogénétique place cette famille dans l'ordre des malpighiales.
La famille des Euphorbiaceae (Euphorbiacées) regroupe des plantes dicotylédones, cosmopolites sauf dans les régions arctique et antarctique. La famille des Euphorbiaceae est la septième plus vaste famille de plantes à fleurs avec plus de 6 000 espèces réparties en 200 à 300 genres.
As euforbiáceas (Euphorbiaceae) son unha familia de [[anxiospermas|plantas con flor]] con entre 232 xéneros recoñecidos [1] e 320 [2] e aproximadamente 6100 especies, a maioría son herbáceas pero algunhas, en especial nos trópicos son arbustos ou árbores. Algunhas son suculentas e semellan cactos. É unha familia predominantemente tropical[3], o maior número de especies atópase na rexión indo-malaia e en segundo lugar na na América tropical, en África é algo menos abundante. Mais tamén habita áreas non tropicais, en especial o xénero Euphorbia, como son a Conca do Mediterráneo, Oriente Medio, Suráfrica e o sur dos Estados Unidos [4] .
As follas son polo xeral simples, alternas, opostas ou nalgúns casos verticiladas con estípulas; naqueles casos nos que as follas son compostas son sempre palmadas, e nunca pinnadas. As estípulas pódense transformar en tricomas, glándulas ou espiñas, ou mesmo en especies suculentas poden non existir.
As flores, simétricas radialmente, son unisexuais, normalmente coas flores femininas e masculinas presentes na mesma planta. Nunha familia con tan gran número de especies, hai unha gran variedade na estrutura das flores, que poden ser monoicas ou dioicas. Os estames poden variar entre 1 e 10, e por veces máis, e as flores femininas son hipóxenas, isto é con ovario súpero.
As plantas da subtribo Euphorbiinae (Euphorbia e parentes próximos) presenta unha inflorescencia que aparenta unha flor única, denominada ciatio, que é un pequeno invólucro con forma de copa consistente en brácteas fusionadas e glándulas no bordo envolvendo un conxunto de flores estaminadas que circundan unha única flor pistilada. Todo o conxunto aseméllase a unha soa flor.
O froito normalmente é un esquizocarpo, e nalgúns casos unha drupa. Un esquizocarpo típico é a regma, un froito capsular con máis de dous carpelos, que se divide en monocarpos na madureza crebando explosivamente, diseminando as pequenas sementes.
A familia contén unha gran variedade de filotoxinass, principalmente diterpeno ésteres, alcaloides, glicósido e toxinas do tipo rícino.
Un zume leitoso ou látex é característico das subfamilias Euphorbioideae e Crotonoideae que é pozoñento na primeira [5] pero incocuo en Crotonoideae [6].
Algunhas plantas da familia teñen un amplo uso comercial, é o caso da mandioca (Manihot esculenta), rícino (Ricinus communis), Jatropha curcas) e a hevea (Hevea brasiliensis). Outras utilízanse como plantas ornamentais, é o caso da Euphorbia pulcherrima). As euforbiáceas frondosas Euphorbia esula e Sapium sebiferum son malas herbas invasivas en América do Norte. En canto ao seu uso médico, algunhas especies de Euphorbiaceae son efectivas contra do herpes (HSV-2).[7]
Algunhas especies, pese aos seus beneficios médicos, enfróntanse ao risco da extinción, é o caso da E. appariciana, E. attastoma, E. crossadenia e E. gymnoclada.[8]
As euforbiáceas (Euphorbiaceae) son unha familia de [[anxiospermas|plantas con flor]] con entre 232 xéneros recoñecidos e 320 e aproximadamente 6100 especies, a maioría son herbáceas pero algunhas, en especial nos trópicos son arbustos ou árbores. Algunhas son suculentas e semellan cactos. É unha familia predominantemente tropical, o maior número de especies atópase na rexión indo-malaia e en segundo lugar na na América tropical, en África é algo menos abundante. Mais tamén habita áreas non tropicais, en especial o xénero Euphorbia, como son a Conca do Mediterráneo, Oriente Medio, Suráfrica e o sur dos Estados Unidos .
As follas son polo xeral simples, alternas, opostas ou nalgúns casos verticiladas con estípulas; naqueles casos nos que as follas son compostas son sempre palmadas, e nunca pinnadas. As estípulas pódense transformar en tricomas, glándulas ou espiñas, ou mesmo en especies suculentas poden non existir.
As flores, simétricas radialmente, son unisexuais, normalmente coas flores femininas e masculinas presentes na mesma planta. Nunha familia con tan gran número de especies, hai unha gran variedade na estrutura das flores, que poden ser monoicas ou dioicas. Os estames poden variar entre 1 e 10, e por veces máis, e as flores femininas son hipóxenas, isto é con ovario súpero.
As plantas da subtribo Euphorbiinae (Euphorbia e parentes próximos) presenta unha inflorescencia que aparenta unha flor única, denominada ciatio, que é un pequeno invólucro con forma de copa consistente en brácteas fusionadas e glándulas no bordo envolvendo un conxunto de flores estaminadas que circundan unha única flor pistilada. Todo o conxunto aseméllase a unha soa flor.
O froito normalmente é un esquizocarpo, e nalgúns casos unha drupa. Un esquizocarpo típico é a regma, un froito capsular con máis de dous carpelos, que se divide en monocarpos na madureza crebando explosivamente, diseminando as pequenas sementes.
A familia contén unha gran variedade de filotoxinass, principalmente diterpeno ésteres, alcaloides, glicósido e toxinas do tipo rícino.
Un zume leitoso ou látex é característico das subfamilias Euphorbioideae e Crotonoideae que é pozoñento na primeira pero incocuo en Crotonoideae .
Mlječikovke (lat. Euphorbiaceae nom. cons.), velika biljna porodica dvosupnica sa 6.547 priznatih vrsta unutar[1] 228 rodova[2]. Porodica nosi ime po rodu mlječika (Euphorbia) kojoj pripada čak 2.046 priznatih vrsta.
Mlječikovke su drvenasti i zeljasto bilje raširene gotovo po svim dijelovima svijeta, osobito u suptropskim i tropskim područjima, mnoge od njih nalik su kaktusima, ali to nisu, i od kojih se razlikuju po po mliječnom soku kojjeg u kaktusima nema.
Cvjetovi su im jednospolni, uglavnom združeni u sastavljene cvatove. Mnoge su vrste ljekovite i otrovne, a neke služe i u prehrani kao što je manioka iz Južne Amerike. Ulje, smola i kaučuk također su sirovine koje se od njih dobivaju.
Mlječikovke (lat. Euphorbiaceae nom. cons.), velika biljna porodica dvosupnica sa 6.547 priznatih vrsta unutar 228 rodova. Porodica nosi ime po rodu mlječika (Euphorbia) kojoj pripada čak 2.046 priznatih vrsta.
Mlječikovke su drvenasti i zeljasto bilje raširene gotovo po svim dijelovima svijeta, osobito u suptropskim i tropskim područjima, mnoge od njih nalik su kaktusima, ali to nisu, i od kojih se razlikuju po po mliječnom soku kojjeg u kaktusima nema.
Cvjetovi su im jednospolni, uglavnom združeni u sastavljene cvatove. Mnoge su vrste ljekovite i otrovne, a neke služe i u prehrani kao što je manioka iz Južne Amerike. Ulje, smola i kaučuk također su sirovine koje se od njih dobivaju.
Mlóčenjowe rostliny (Euphorbiaceae) su swójba symjencowych rostlinow (Spermatophyta). Dalše serbske mjeno je mlóčeńcy[1].
Wobsahuje sćěhowace rody:
Mlóčenjowe rostliny (Euphorbiaceae) su swójba symjencowych rostlinow (Spermatophyta). Dalše serbske mjeno je mlóčeńcy.
Wobsahuje sćěhowace rody:
akalyfa (Acalypha) šćeka akalyfa (Acalypha hispida) kawčukowc (Hevea) brazilski kawčukowc (Hevea brasiliensis) maniok (Manihot) brazilski maniok (Manihot glaziovii) prawy maniok (Manihot esculenta) mlóčeń (Euphorbia) brjodawkata mlóčeń (Euphorbia verrucosa) chrystowy ćerń (Euphorbia splendens) jěra mlóčeń (Euphorbia esula) křižna mlóčeń (Euphorbia lathyrus) mała mlóčeń (Euphorbia exigua) mandlowa mlóčeń (Euphorbia amygdaloides) pěskowa mlóčeń (Euphorbia seguieriana) pisana mlóčeń (Euphorbia epithymoides) pjedličkata mlóčeń (Euphorbia villosa) podsywna mlóčeń (Euphorbia falcata) prutojta mlóčeń (Euphorbia virgata) runa mlóčeń (Euphorbia stricta) słódka mlóčeń (Euphorbia dulcis) słónčna mlóčeń (Euphorbia helioscopia) sucha mlóčeń (Euphorbia cyparissias) swětła mlóčeń (Euphorbia lucida) sywowa mlóčeń (Euphorbia segetalis) šěroka mlóčeń (Euphorbia platyphyllos) wjerbowa mlóčeń (Euphorbia salicifolia) zahrodna mlóčeń (Euphorbia peplus) žabjaca mlóčeń (Euphorbia palustris) Mlóčeń (Chamaesyce) blečkata mlóčeń (Chamaesyce maculata) ležaca mlóčeń (Chamaesyce humifus) wijata mlóčeń (Chamaesyce serpens) wisata mlóčeń (Chamaesyce nutans) wupřestrěta mlóčeń (Chamaesyce prostrata) ricinus (Ricinus) wšědny ricinus (Ricinus communis) šćěr (Mercurialis) jejkojty šćěr (Mercurialis ovata) jednolětny šćěr (Mercurialis annua) trajacy šćěr (Mercurialis perenni)Suku kastuba-kastubaan atau Euphorbiaceae adalah salah satu suku anggota tumbuhan berbunga. Menurut Sistem klasifikasi APG II suku ini dimasukkan ke dalam bangsa Malpighiales, klad euRosidae I. Keberadaan suku ini juga dikenal pada sistem-sistem klasifikasi sebelumnya, tetapi dengan cakupan berbeda-beda.
Suku kastuba-kastubaan atau Euphorbiaceae adalah salah satu suku anggota tumbuhan berbunga. Menurut Sistem klasifikasi APG II suku ini dimasukkan ke dalam bangsa Malpighiales, klad euRosidae I. Keberadaan suku ini juga dikenal pada sistem-sistem klasifikasi sebelumnya, tetapi dengan cakupan berbeda-beda.
Le euforbiacee (Euphorbiaceae Juss., 1789) sono una famiglia di piante a fiore dicotiledoni, appartenenti all'ordine Malpighiales in base alla moderna classificazione APG.[1]
La famiglia è composta da 227 generi e oltre 6.500 specie[2], con habitus vario (alberi, arbusti, liane, succulente cactiformi, erbacee), diffuse in tutti i climi, esclusi quelli artici.
Comprende specie con portamento arboreo, arbustivo o erbaceo. Molte specie sono laticifere. Le foglie sono portate alterne o più raramente opposte e sono provviste di stipole. I fiori sono unisessuali, a simmetria radiale, spesso assai poco vistosi. Nella tribù delle Euphorbieae (presente in Italia) i fiori sono riuniti in una particolare infiorescenza che assomiglia ad un unico fiore e che è detta ciazio. A loro volta i ciazi possono riunirsi in ulteriori infiorescenze (es. spighe, ombrelle). I fiori maschili sono costituiti spesso da un unico stame; i fiori femminili sono formati da un ovario supero tricarpellare e triloculare. La famiglia presenta comunque una grande varietà di morfologie fiorali: gli stami ad esempio possono essere da 1 a 10, le specie possono essere monoiche o dioiche.
La famiglia ha distribuzione prevalentemente tropicale con il maggior numero di specie nelle aree indomalesi e nell'America tropicale. Seguono le zone tropicali dell'Africa.
La famiglia veniva posta nella classificazione di Cronquist nell'ordine Euphorbiales. Attualmente la classificazione APG assegna la famiglia all'ordine Malpighiales.[1]
I confini della famiglia Euphorbiaceae nella classificazione tradizionale erano più ampi di quanto oggi riconosciuto. Le Euphorbiaceae sensu lato venivano suddivise in cinque sottofamiglie, a loro volta ancora suddivise in 52 tribù, oltre 300 generi e circa 9000 specie.[3][4]
Nelle prime 3 famiglie i fiori femminili hanno ovario uniovulare, mentre Phyllanthoideae e Oldfieldioideae hanno ovari biovulari.[3]
La famiglia Euphorbiaceae sensu lato (Cronquist) comprendeva i seguenti generi:
La famiglia Euphorbiaceae sensu stricto, cosi come circoscritta dalla classificazione APG IV, comprende 227 generi:[1][2]
Nella flora italiana, sono presenti le seguenti specie:
A questa famiglia appartengono piante di grande utilità quali, ad esempio:
Le euforbiacee (Euphorbiaceae Juss., 1789) sono una famiglia di piante a fiore dicotiledoni, appartenenti all'ordine Malpighiales in base alla moderna classificazione APG.
La famiglia è composta da 227 generi e oltre 6.500 specie, con habitus vario (alberi, arbusti, liane, succulente cactiformi, erbacee), diffuse in tutti i climi, esclusi quelli artici.
Euphorbiaceae sunt familia plantarum florentium ordinis Malpighialium, cui sunt circa 280 genera et fere 6000 specierum. Pleraeque sunt herbae zonarum tropicarum; multae sunt frutices arboresque. Species plerumque in tropicis Indomalaesiae Americaeque Australis regionibus endemicae sunt.
Nonnullae plantae sunt maximi momenti; exempli gratia, Hevea brasiliensis, Jatropha curcas, Manihot esculenta, et Ricinus communis. Multae excoluntur pro ornamento, sicut Euphorbia pulcherrima (Anglice: poinsettia). In America Septentrionali, Euphorbia esula et Sapium sebiferum, cum invadere soleant, plantae inutiles habentur. In medicina, nonnullae species sunt contra herpem simplicem? efficaces.[1]
Euphorbiaceae sunt familia plantarum florentium ordinis Malpighialium, cui sunt circa 280 genera et fere 6000 specierum. Pleraeque sunt herbae zonarum tropicarum; multae sunt frutices arboresque. Species plerumque in tropicis Indomalaesiae Americaeque Australis regionibus endemicae sunt.
Karpažoliniai (lot. Euphorbiaceae, angl. Spurge, vok. Wolfsmilchgewächse) – magnolijūnų (Magnoliophyta) augalų šeima, kuriai priklauso žoliniai augalai su pieniškomis sultimis. Taip pat šeimoje yra medžių bei krūmų. Lapai paprasti. Žiedai smulkūs, susitelkę paprastuose arba sudėtiniuose šakotuose žiedynuose. Vaisius – dėžutė.
Šeimoje yra apie 280 genčių ir 6000 rūšių, nurodoma ir 7500 rūšių. Lietuvoje auga šių genčių augalai:
Kitos gentys:
Eiforbiju dzimta (Euphorbiaceae) ir lakstaugu, sukulentu, koku un krūmu dzimta[1]. Apmēram 450 eiforbiju sugas ir sukulenti, daži no tām ir grūti atšķiramas no krūmiem[1].
Parasti vienmājnieki. Stublājs un lapas bieži satur piensulu. Lapas vienkāršas, nereti reducētas. Raksturīga sarežģītas uzbūves ziedkopa - ciātijs, kurā vīrišķie ziedi katrs ar vienu putekšņlapu atrodas ap ciātija asi, kā galā ir viens nolīcis sievišķais zieds. Pie ziedkopas pamata ir vīkals. Bez tam starp vīrišķajiem ziediem ir zvīņveidīgas augšlapas, bet ap katru ciātiju pie pamata - pieziedlapu vīkaliņš. Auglis - riekstiņu skaldauglis vai pogaļa. Dažādu klimatisko joslu augi, taču pārsvarā tropos un subtropos[2].
Latvijā sastopamas deviņas sugas. Nezālieņu, pārmitru vietu un mežu sugas: no biežām līdz ļoti retām, ievazātām sugām. Dažās Eiropas valstu florās visus Latvijā sastopamos dievkrēsliņus nodala nevis ģintī Euphorbia, bet gan ģintī Tithymalus[2].
Zināmas ap 7050 sugas no 300 ģintīm[3] (aplūkojot dzimtu taksonomiski plašā izpratnē, sugu skaits var pieaugt līdz 8950).
Dažu sugu sula satur kaučuku. Viena no tādām sugām ir Brazīlijas heveja (Hevea brasiliensis) no Brazīlijas mežiem. Vairāk par 90% no visas iegūstamā dabiskā kaučuka masas dod tieši Brazīlijas heveja[1].
Eiforbiju dzimta (Euphorbiaceae) ir lakstaugu, sukulentu, koku un krūmu dzimta. Apmēram 450 eiforbiju sugas ir sukulenti, daži no tām ir grūti atšķiramas no krūmiem.
Parasti vienmājnieki. Stublājs un lapas bieži satur piensulu. Lapas vienkāršas, nereti reducētas. Raksturīga sarežģītas uzbūves ziedkopa - ciātijs, kurā vīrišķie ziedi katrs ar vienu putekšņlapu atrodas ap ciātija asi, kā galā ir viens nolīcis sievišķais zieds. Pie ziedkopas pamata ir vīkals. Bez tam starp vīrišķajiem ziediem ir zvīņveidīgas augšlapas, bet ap katru ciātiju pie pamata - pieziedlapu vīkaliņš. Auglis - riekstiņu skaldauglis vai pogaļa. Dažādu klimatisko joslu augi, taču pārsvarā tropos un subtropos.
Latvijā sastopamas deviņas sugas. Nezālieņu, pārmitru vietu un mežu sugas: no biežām līdz ļoti retām, ievazātām sugām. Dažās Eiropas valstu florās visus Latvijā sastopamos dievkrēsliņus nodala nevis ģintī Euphorbia, bet gan ģintī Tithymalus.
Zināmas ap 7050 sugas no 300 ģintīm (aplūkojot dzimtu taksonomiski plašā izpratnē, sugu skaits var pieaugt līdz 8950).
Dažu sugu sula satur kaučuku. Viena no tādām sugām ir Brazīlijas heveja (Hevea brasiliensis) no Brazīlijas mežiem. Vairāk par 90% no visas iegūstamā dabiskā kaučuka masas dod tieši Brazīlijas heveja.
De wolfsmelkfamilie (Euphorbiaceae) is een familie van tweezaadlobbige planten. Het zijn meestal kruidachtige planten, maar in de tropen ook struiken, bomen en lianen. De familie komt op alle continenten voor van gematigde tot tropische gebieden.
De meeste soorten hebben melksap dat onder druk staat en bij beschadiging van de plant meteen uitvloeit. Het sap is meestal sterk tot dodelijk giftig en dient voor de plant als wondafdekking en bescherming tegen vraat. Vertegenwoordigers van deze familie in droge gebieden hebben een soortgelijke ontwikkeling ondergaan als de cactusfamilie: ze zijn succulent (slaan water op) en hebben doornen.
De familie heeft een aantal economisch belangrijke soorten: de wortels van de maniok (Manihot esculenta) leveren cassavemeel, uit de Braziliaanse rubberboom (Hevea brasiliensis) wordt rubber getapt. De bonen van de wonderboom (Ricinus communis) leveren wonderolie en het uiterst giftige ricine. Veel soorten worden als sierplant gebruikt, bijvoorbeeld de kerstster (Euphorbia pulcherrima).
In Nederland komen de geslachten Euphorbia (geslacht Wolfsmelk) en Mercurialis (geslacht Bingelkruid) voor. Een enkele keer wordt Ricinus verwilderd gevonden.
In Nederland komen o.a. de volgende soorten voor:
Er is een groot verschil tussen de wolfsmelkfamilie in het Cronquist-systeem (1981), ondergebracht in de orde Euphorbiales en die in het APG II-systeem (2003), ondergebracht in de orde Malpighiales. De familie bij Cronquist is veel groter dan die bij APG, dat diverse nieuwe families heeft afgesplitst: zie Phyllanthaceae, Picrodendraceae, Putranjivaceae (en nog recenter Peraceae). Eerder werd al de familie Pandaceae afgesplitst.
De familie telt bijna 6000 soorten in meer dan 200 geslachten, waarvan de voornaamste zijn:
Recent moleculair onderzoek[1] laat zien dat de familie Rafflesiaceae is ontstaan vanuit de wolfsmelkfamilie, en daar misschien bij ingevoegd zou kunnen gaan worden.
Externe links
De wolfsmelkfamilie (Euphorbiaceae) is een familie van tweezaadlobbige planten. Het zijn meestal kruidachtige planten, maar in de tropen ook struiken, bomen en lianen. De familie komt op alle continenten voor van gematigde tot tropische gebieden.
De meeste soorten hebben melksap dat onder druk staat en bij beschadiging van de plant meteen uitvloeit. Het sap is meestal sterk tot dodelijk giftig en dient voor de plant als wondafdekking en bescherming tegen vraat. Vertegenwoordigers van deze familie in droge gebieden hebben een soortgelijke ontwikkeling ondergaan als de cactusfamilie: ze zijn succulent (slaan water op) en hebben doornen.
De familie heeft een aantal economisch belangrijke soorten: de wortels van de maniok (Manihot esculenta) leveren cassavemeel, uit de Braziliaanse rubberboom (Hevea brasiliensis) wordt rubber getapt. De bonen van de wonderboom (Ricinus communis) leveren wonderolie en het uiterst giftige ricine. Veel soorten worden als sierplant gebruikt, bijvoorbeeld de kerstster (Euphorbia pulcherrima).
In Nederland komen de geslachten Euphorbia (geslacht Wolfsmelk) en Mercurialis (geslacht Bingelkruid) voor. Een enkele keer wordt Ricinus verwilderd gevonden.
In Nederland komen o.a. de volgende soorten voor:
Tuinbingelkruid (Mercurialis annua) Bosbingelkruid (Mercurialis perennis) Amandelwolfsmelk (Euphorbia amygdaloides) Cipreswolfsmelk (Euphorbia cyparissias) Kleine wolfsmelk (Euphorbia exigua) Kroontjeskruid (Euphorbia helioscopia) Kustwolfsmelk (Euphorbia portlandica) Moeraswolfsmelk (Euphorbia palustris) Zeewolfsmelk (Euphorbia paralias) Tuinwolfsmelk (Euphorbia peplus) Brede wolfsmelk (Euphorbia platyphyllos) Kleurige wolfsmelk (Euphorbia polychroma) Zandwolfsmelk (Euphorbia seguieriana) Kruisbladige wolfsmelk (Euphorbia lathyris)Er is een groot verschil tussen de wolfsmelkfamilie in het Cronquist-systeem (1981), ondergebracht in de orde Euphorbiales en die in het APG II-systeem (2003), ondergebracht in de orde Malpighiales. De familie bij Cronquist is veel groter dan die bij APG, dat diverse nieuwe families heeft afgesplitst: zie Phyllanthaceae, Picrodendraceae, Putranjivaceae (en nog recenter Peraceae). Eerder werd al de familie Pandaceae afgesplitst.
De familie telt bijna 6000 soorten in meer dan 200 geslachten, waarvan de voornaamste zijn:
Acalypha, Cnidosculus, Croton, Dalechampia, Jatropha (Jatropha cuneata, Jatropha curcas), Mabea, Macaranga, Mallotus, Manihot, TragiaRecent moleculair onderzoek laat zien dat de familie Rafflesiaceae is ontstaan vanuit de wolfsmelkfamilie, en daar misschien bij ingevoegd zou kunnen gaan worden.
Vortemjølkfamilien (Euphorbiaceae) er ein plantefamilie i ordenen Malpighiales. Familien omfattar rundt 5000 artar fordelt på 300 planteslekter. Namnet kjem av at ein tidlegare trudde at den kvite safta til plantar i vortemjølkslekta Euphorbia tidlegare blei rekna som vortefjerningsmiddel.[1]
Kjende potteplantar som julestjerne, kristpalme (castor) og kroton høyrer til i vortemjølkfamilien.
Vortemjølkfamilien (Euphorbiaceae) er ein plantefamilie i ordenen Malpighiales. Familien omfattar rundt 5000 artar fordelt på 300 planteslekter. Namnet kjem av at ein tidlegare trudde at den kvite safta til plantar i vortemjølkslekta Euphorbia tidlegare blei rekna som vortefjerningsmiddel.
Kjende potteplantar som julestjerne, kristpalme (castor) og kroton høyrer til i vortemjølkfamilien.
Vortemelkfamilien (Euphorbiaceae) er en plantefamilie i ordenen Malpighiales. Den omfatter ca. 5000 arter fordelt på 300 planteslekter. Kjente potteplanter som julestjerne, castor og kroton kommer fra vortemelkfamilien.
Denne botanikkrelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Vortemelkfamilien (Euphorbiaceae) er en plantefamilie i ordenen Malpighiales. Den omfatter ca. 5000 arter fordelt på 300 planteslekter. Kjente potteplanter som julestjerne, castor og kroton kommer fra vortemelkfamilien.
Wilczomleczowate (Euphorbiaceae Juss.) – rodzina drzew, krzewów, krzewinek, roślin zielnych i sukulentów łodygowych. Zalicza się do niej 218 rodzajów z około 6200-6700 gatunkami rosnącymi głównie w tropikach[1], ale o ogólnym zasięgu niemal kosmopolitycznym (brak tych roślin tylko w obszarach okołobiegunowych)[2]. W Polsce dziko rośnie ok. 20 gatunków z dwóch rodzajów szczyr (Mercurialis) i wilczomlecz (Euphorbia)[3]. Do przedstawicieli o dużym znaczeniu użytkowym należą zwłaszcza jadalne: maniok jadalny Manihot esculenta i Plukenetia volubilis, kauczukodajny kauczukowiec brazylijski Hevea brasiliensis, olejodajne: rącznik pospolity, Caryodendron orinocense i jatrofa przeczyszczająca Jatropha curcas. Liczne gatunki są poza tym źródłem wosków, barwników, drewna, uprawiane są jako rośliny ozdobne (np. wilczomlecz nadobny zwany poinsecją, trójskrzyn pstry zwany krotonem) i wykorzystywane jako rośliny lecznicze[2].
W przeszłości rodzina była szerzej definiowana i obejmowała rośliny wyodrębnione obecnie jako rodziny Peraceae, Phyllanthaceae, Picrodendraceae, Putranjivaceae. Przodkowie rodziny Euphorbiaceae wyodrębnili się około 90–102 miliony lat temu, podrodzina Acalyphoideae oddzieliła się około 70 milionów lat temu, a Euphorbioideae około 50 milionów lat temu. Najstarszą linią rozwojową (kladem bazalnym) w obrębie rodziny jest podrodzina Cheilosioideae[2].
Rodzina siostrzana dla bukietnicowatych (Rafflesiaceae), zaliczana do obszernego rzędu malpigiowców (Malpighiales) i wraz z nim do kladu różowych w obrębie okrytonasiennych.
←Humiriaceae – pochodnikowate
Violaceae – fiołkowate
Passifloraceae – męczennicowate
Salicaceae – wierzbowate
Rafflesiaceae – bukietnicowate
Euphorbiaceae – wilczomleczowate
Phyllanthaceae – liściokwiatowate
Linaceae – lnowate
W obrębie rodziny wyróżnia się następujące podrodziny[1]:
wilczomleczowateCheilosioideae
Acalyphoideae
Crotonoideae
Euphorbioideae
Podrodzina Cheilosoideae K. Wurdack & Petra Hoffmann (występują w Mjanmie i Malezji)
Podrodzina Acalyphoideae Kosteletzky s. str. (liczne rodzaje, głównie z tropików spośród których najliczniejsze w gatunki są: Acalypha (430 gatunków), Macaranga (240), Tragia (170), Mallotus (140), Dalechampia (115) i Claoxylon (80). Należy tu także rodzaj szczyr (Mercurialis) reprezentowany we florze Europy Środkowej)
Plemię Acalypheae
Plemię Adelieae
Plemię Agrostistachydeae
Plemię Alchorneeae
Plemię Ampereeae
Plemię Bernardieae
Plemię Caryodendreae
Plemię Chrozophoreae
Plemię Epiprineae
Plemię Erismantheae
Plemię Plukenetieae
Plemię Pycnocomeae
Plemię Sphyranthereae
Podrodzina Crotonoideae Burmeister (liczne rodzaje, głównie z tropików; należą tu m.in.: Croton (1300 gatunków), Jatropha (175), Manihot (100), Trigonostemon (95), Cnidosculus (75))
Plemię Adenoclineae
Plemię Aleuritideae
Plemię Codiaeeae
Plemię Crotoneae
Plemię Elateriospermeae
Plemię Gelonieae
Plemię Jatropheae
Plemię Manihoteae
Plemię Micrandreae
Plemię Ricinocarpeae
Plemię Ricinodendreae
Plemię Trigonostemoneae
Podrodzina Euphorbioideae Burnett (ogromna większość gatunków (2420) należy do jednego rodzaju wilczomlecz Euphorbia i występuje na obszarze pod wpływem klimatu równikowego i umiarkowanego)
Plemię Euphorbieae
Plemię Hippomaneae
Plemię Hureae
Plemię Pachystromateae
Plemię Stomatocalyceae
Rodzaje nie zaklasyfikowane do plemion i podrodzin:
Wilczomleczowate (Euphorbiaceae Juss.) – rodzina drzew, krzewów, krzewinek, roślin zielnych i sukulentów łodygowych. Zalicza się do niej 218 rodzajów z około 6200-6700 gatunkami rosnącymi głównie w tropikach, ale o ogólnym zasięgu niemal kosmopolitycznym (brak tych roślin tylko w obszarach okołobiegunowych). W Polsce dziko rośnie ok. 20 gatunków z dwóch rodzajów szczyr (Mercurialis) i wilczomlecz (Euphorbia). Do przedstawicieli o dużym znaczeniu użytkowym należą zwłaszcza jadalne: maniok jadalny Manihot esculenta i Plukenetia volubilis, kauczukodajny kauczukowiec brazylijski Hevea brasiliensis, olejodajne: rącznik pospolity, Caryodendron orinocense i jatrofa przeczyszczająca Jatropha curcas. Liczne gatunki są poza tym źródłem wosków, barwników, drewna, uprawiane są jako rośliny ozdobne (np. wilczomlecz nadobny zwany poinsecją, trójskrzyn pstry zwany krotonem) i wykorzystywane jako rośliny lecznicze.
Euphorbiaceae/euforbiáceas é uma família botânica representada por 300 gêneros e cerca de 6000 espécies. Numerosos gêneros estão representados nos Estados Unidos e/ou no Canadá.[1] [2] No Brasil, ocorrem cerca de 70 gêneros e 1000 espécies, de habitat e hábitos diferentes, espalhadas em todos os tipos de vegetação, representando uma das principais famílias da flora brasileira e uma das mais complexas do ponto de vista taxonômico. Podem se apresentar como arbóreas, arbustivas, subarbustos, ervas ou lianas (trepadeiras), [2] às vezes suculentas e com aspectos de cactos.[1] Tem como substrato, o meio aquático, epífitas, rupícola e terrícola. Entre suas características botânicas temos a presença de substâncias latescentes, que contém látex branco ou colorido, e que são visíveis quando a planta é submetida às injúrias mecânicas.[2] São geralmente venenosas.[1]
As espécies mais conhecidas são: a seringueira (Hevea sp.), espécie nativa da Amazônia Brasileira, a mamona (Ricinus communis), espécie africana, invasora de culturas no Brasil, e a mandioca, aipim ou macaxeira (Manihot esculenta).[2]
As Euphorbiaceae estão entre as famílias mais comuns nas formações brasileiras naturais, e destaca-se o gênero Croton, que é particularmente comum em quase todos os ecossistemas. Muitos gêneros, pela nova classificação filogenética, foram transferidos para outras famílias, mas nem todos os gêneros estão estudados suficientemente.[2]
Segundo o naturalista romano Caio Plínio Segundo, o nome da família Euphorbiaceae foi dado pelo rei mouro Juba II, em 30 a.C., como uma homenagem ao seu médico Euphorbus, o qual descobriu as propriedades medicinais (laxantes) da Euphorbia resinifera, planta que ainda ocorre naturalmente no norte africano.[3]
O nome Euphorbus vem do grego, e significa “boa comida” - eu (boa/bem) e phorbe (comida). Em complemento a isso, o substantivo grego “euphorbia” significa “boa alimentação” e o adjetivo “euphorbio” significa “bem alimentado”.[3] [4]
Em 1824, Jussieu descreveu a família Euphorbiaceae, e os três gêneros por grau de semelhança. Estes grupos corresponderam as subfamílias utilizadas por Mueller em 1866, que propôs uma classificação para as Euphorbiaceae em 6 tribos e 29 subtribos, mas já no Sistema de Cronquist em 1988 a família Euphorbiaceae estava inserida na ordem Euphorbiales.[5]
A classificação da família Euphorbiaceae foi revisada no simpósio realizado no Royal Botanic Gardens, em 1975, e circunscreveu 5 subfamílias, (Acalyphoideae, Crotonoideae, Euphorbioideae, Oldfieldeioideae e Phyllantoideae), 300 gêneros e 52 tribos, de acordo com Webster. Desde 2003, de acordo com a classificação de APG II não há evidências moleculares que mantêm o grupo Euphorbiaceae, sendo divida em quatro: Euphorbiaceae, Phyllanthaceae, Picrodendraceae e Putranjivaceae. O APG III manteve essa posição, mas ainda há debates sobre a posição da família Peraceae em relação com Euphorbiaceae.[5]
Existem algumas lendas e mitos que sugerem a origem para algumas plantas da família Euphorbiaceae, e a lenda mais conhecida é, sem dúvidas, a lenda do surgimento da Mandioca (Manihot esculenta). A lenda tupi, diz que havia uma indiazinha chamada Mani, cuja pele era branquinha e um dia ela simplesmente adoeceu. O pajé tentou de várias formas curá-la, mas infelizmente a indiazinha morreu. Ela foi enterrada dentro de uma oca (habitação indígena) e os integrantes de sua tribo sempre passavam para visitá-la.[6]
Um dia, surgiu no local em que ela tinha sido enterrada, uma planta, cuja raiz possuía uma casca escura por fora, e era branquinha por dentro, da cor da pele de Mani. Essa raiz, extremamente nutritiva, serviu de alimento para a tribo, que a batizou de Mandioca, com a junção dos nomes da indiazinha “Mani”, com o local em que ela havia sido enterrada “Oca”. [6]
Os insetos (moscas, abelhas, vespas e borboletas), à procura de néctar, são os principais polinizadores das Euphorbiaceae. Contudo, há espécies que são polinizadas por morcegos e outros mamíferos e também por aves. Os gêneros Acalypha, Ricinus, Alchornea e outras são polinizadas através do vento. Alguns táxons possuem arilos carnosos (ou frutos carnosos indeiscentes) e são dispersas por aves. Existem também espécies que são dispersas pela água, enquanto aquelas com arilos oleosos às vezes são dispersas por formigas.[1]
A maturação das flores carpelares antes das estaminadas promove a polinização cruzada. Os grandes frutos de Hevea ou Hura ejetam as sementes a muitos metros de distância.[1]
As relações ecológicas entre as populações de abelhas e suas flores associadas têm atraído, cada vez mais, o interesse dos pesquisadores que investigam os sistemas planta-polinizador. Estes estudos são indispensáveis à conservação da biodiversidade vegetal, já que as abelhas possuem papel importante no sucesso reprodutivo e fluxo gênico de muitos grupos de plantas nativas, agrícolas e florestais. [9]
Estudos biocenóticos realizados em diversos biomas brasileiros, assim como os estudos sobre utilização de recursos, revelaram a predominância de flores melitófilas, cujas características seriam favoráveis à polinização por abelhas, sendo as Euphorbiaceae a família de maior riqueza, logo essa interação é bem presente nessa família. Alguns gêneros, como o gênero Sebastiania, apresentam capacidade de realizar modificações morfoanatômicas em resposta à inundação.[10]
No Brasil elas são encontradas em todas as regiões e estados: Norte (Acre, Amazonas, Amapá, Pará, Rondônia, Roraima, Tocantins); Nordeste (Alagoas, Bahia, Ceará, Maranhão, Paraíba, Pernambuco, Piauí, Rio Grande do Norte, Sergipe); Centro-Oeste (Distrito Federal, Goiás, Mato Grosso do Sul, Mato Grosso); Sudeste (Espírito Santo, Minas Gerais, Rio de Janeiro, São Paulo); Sul (Paraná, Rio Grande do Sul, Santa Catarina); e também em ilhas oceânicas, como em Fernando de Noronha. [8]
São encontradas nos diversos domínios fitogeográficos nacionais, como na Amazônia, na Caatinga, no Cerrado, na Mata Atlântica, nos Pampas e no Pantanal. [8]
Em relação ao tipo de vegetação, pode-se classificar as Euphorbiaceae em Área Antrópica, Caatinga (stricto sensu), Campinarana, Campo de Altitude, Campo de Várzea, Campo Limpo, Campo Rupestre, Carrasco, Cerrado (lato sensu), Floresta Ciliar ou Galeria, Floresta de Igapó, Floresta de Terra Firme, Floresta de Várzea, Floresta Estacional Decidual, Floresta Estacional Perenifólia, Floresta Estacional Semidecidual, Floresta Ombrófila (Floresta Pluvial), Floresta Ombrófila Mista, Manguezal, Palmeiral, Restinga, Savana Amazônica, Vegetação Aquática, Vegetação Sobre Afloramentos Rochosos. [8]
As raízes dos indivíduos presentes na família das Euphorbiaceae possuem uma grande variedade de características. Em geral, as raízes são xilopódio ou tuberosas, com polpa amarela, branca ou creme.
As características mais marcantes, talvez estejam na raiz da mandioca, que é considerada uma raiz completa em termos nutricionais e com grande capacidade de adaptação às condições diferenciadas de clima e solo.[11]
O caule também varia muito nos gêneros e espécies da família Euphorbiaceae, visto que as plantas podem ser ervas, arbustos, árvores ou trepadeiras, e também por ocupar diferentes habitats, com diferentes tipos de clima e solo. Apresentam estípulas caducas ou persistentes, com margens inteiras, serreadas ou laticiniadas, revolutas ou não, verdes, amareladas ou vináceas.[11]
No geral, as Euphorbiaceae possuem pêlos simples a ramificados, estrelados ou peltados (tricoma). Há também a presença de acúleos (órgão resultante da modificação de um ramo, folha, estípula ou raiz) em muitas espécies, principalmente de lianas. Algumas espécies podem apresentar cladódios, que são caules fotossintetizantes. [1]
Cita-se como exemplos: a mamona, que possui um caule único, ereto e lenhoso em sua base, ramificando antes do final do primeiro ano de crescimento; o cacto-candelabro (Euphorbia ingens), que possui um caule suculento, com espinhos e folhas reduzidas. E a seringueira (Hevea brasiliensis), que pode chegar a 30 metros de altura, e traz a casca como a parte principal do tronco, onde se encontram os vasos laticíferos (próximos ao câmbio) e são os responsáveis pela produção do látex. [12] [13]
Folhas geralmente alternas e espiraladas ou dísticas, simples, às vezes opostas, palmado-lobadas ou raramente compostas (Hevea, por exemplo), inteiras a serradas, com venação peninérvea a palmada; às vezes com pares de glândulas na base da lâmina ou do pecíolo; estípulas geralmente presentes. [1] Possuem margem geralmente inteira, frequentemente com nectários extraflorais no pecíolo ou na face abaxial. [2]
Inflorescências determinadas, mas frequentemente muito modificadas, às vezes formando falsas flores como nos ciátios de Euphorbia, terminais ou axilares.[1]
As flores não são muitos vistosas, são unissexuais (plantas monóicas ou dióicas), e são geralmente radiais e inconspícuas.[1] Podem ser actinomorfas, aclamídeas ou monoclamídeas, raramente diclamídeas (Aleurites, Joannesia, por exemplo).[2]
Às vezes, são envolvidas por brácteas vistosas. Possuem sépalas geralmente 2-6, livres a ligeiramente conatas. Pétalas podem ser ausentes ou chegar a 5 (0-5), de livres a ligeiramente conatas, com prefloração valvar ou imbricada.[1] [2]
Estames podem ser de um a numerosos (1-numerosos), livres ou unidos entre si (conatos), com anteras rimosas, raramente poricidas. Os grãos de pólen são tricolporados ou poliporados.[1] [2]
Os carpelos são geralmente três (conatos), com ovário súpero plurilocular, geralmente 3-lobado, com placentação axial; os lóculos são uniovulados, muito raramente biovulados (gêneros não brasileiros). Estiletes são frequentemente 3, e no geral são bífidos ou muito divididos; estigmas variados. Disco nectarífero está geralmente presente.[1] [2]
O fruto geralmente é esquizocárpico com deiscência elástica (tricoca) a partir de uma coluna central persistente, raramente baga, drupa ou sâmara. [2] Os esquizocarpos são glaucos, tomentosos ou glabros, ovais a elipsóides, alados ou sem alas, marcescentes ou não. [11]
As sementes são frequentemente oblongas a ovais, ariladas ou com uma carúncula (Ricinus, por exemplo) [2]. O embrião é de reto a curvo. [1]
A família Euphorbiaceae possui às vezes um floema interno, com substâncias químicas diversas, como alcalóides, diterpenos ou triterpenos, taninos e glicosídeos cianogênicos, que estão associados à produção de laticíferos que contém o látex branco ou colorido e são os responsáveis por sua característica de ser geralmente venenosa. [1] Os organismos pertencentes ao gênero Manihot como a mandioca, ao gênero Ricinus como a mamona, possuem o metabolismo do tipo C3. [14] [15]
As relações filogenéticas de Euphorbiaceae são um tanto complicadas, visto a sua enorme diversidade. Dados moleculares apontam que essa família está localizada em Malpighiales, mas frequentemente tem sido associada proximamente a Malvales. [1]
Euphorbiaceae é, por alguns autores, dividida em numerosas famílias ou tida como polifilética e sua monofilia não é suportada por análises filogenéticas recentes baseadas em DNA.[1]
A divisão desse grupo, traz a proposta de quatro famílias: Euphorbiaceae s.s., Phyllanthaceae, Picrodendraceae e Putranjivaceae. [1]
Dentro de Euphorbiaceae, podem ser reconhecidas quatro subfamílias, divididas de acordo com suas características. Estas são Acalyphoideae (Acalypha, Alchornea, Tragia, Ricinus e taxa afins), que tem uma produção baixa ou nula de látex; Crotonoideae (Croton, Manihot, Jatropha, Aleurites, Cnidoscolus, etc.) e Euphorbioideae (Hippomane, Hura, Euphorbia, Gymnanthes, Sapium, etc.), que manifestam grande produção de látex. A diferença entre elas é que Crotonoideae possui pólen poliporado, pelos geralmente estrelados, peltados ou ramificados e seu látex pode apresentar coloração branca ou colorida, e não-cáustico. [1]
Já Euphorbioideae possui o pólen tricolporado, pelos simples e um látex branco, geralmente cáustico. Essa subfamília contém a tribo Euphorbieae (principalmente Euphorbia), que é uma tribo considerada monofilética com base nas inflorescências, que são ciátios. [1]
As Euphorbiaceae incluem diversas espécies de interesse econômico, como a Seringueira (Hevea sp.), responsável por um de nossos ciclos econômicos, até que suas sementes foram levadas para a Ásia, dando origem a plantios que inviabilizaram economicamente a exploração por extrativismo que ocorria (e ainda ocorre) no Brasil.[2] É a fonte da maior parte de borracha natural e também fornece madeira.[1]
Diversas espécies de Euphorbiaceae são utilizadas como ornamentais, mas como não possuem flores vistosas, a ornamentação se dá pelas brácteas ou pela folhagem. Destacam-se o bico-de-papagaio (Euphorbia pulcherrima) e a coroa-de-cristo (Euphorbia millii), muito utilizada como cerca viva, devido aos inúmeros acúleos. Dentre outras espécies.[2]
Aleurites moluccana e A. fordii (pinhão-manso) são fontes de óleos utilizados na fabricação de pinturas e vernizes; Sapium sebiferum é fonte de cera e gordura vegetais; espécies de Euphorbia produzem hidrocarbonetos reduzidos que podem ser utilizados na elaboração de combustíveis.[1]
A mamona (Ricinus communis) possui sementes ricas em óleo de ampla aplicação na indústria e na medicina (Óleo de rícino). [2]
A Euphorbia resinifera, planta que recebeu esse nome devido à homenagem feita ao médico que a descobriu, possui propriedades medicinais, ainda estudados, que podem atuar como analgésicos. [16]
O gênero Synadenium possui várias espécies com propriedades anti-inflamatórias, antitumorais, analgésicas, imuno regulatórias e modelos experimentais fibrinolíticos, que são utilizadas para tratar diversas doenças como câncer, úlceras e outros problemas de saúde. [17]
A mandioca, aipim ou macaxeira (Manihot esculenta), é utilizada na alimentação, sendo uma importante fonte de amido [2] e a terceira maior fonte de carboidratos nos trópicos, depois de arroz e milho. [18] [19]
Além da mandioca, as folhas de Cnidoscolus aconitifolius são utilizadas na alimentação como verdura. [1]
Uma grande variedade de Euphorbiaceae possuem sementes tóxicas aos seres humanos, o que ocasiona um grande número de acidentes causados por sua ingestão. Nessa categoria, enquadram-se a Nogueira-de-iguape (Aleurites moluccana) e a purga-de-cavalo (Joannesia princeps).[2]
Muitas espécies de Euphorbia e Hippomane têm sido utilizadas como veneno para flechas e integrantes de muitos gêneros são utilizados como veneno para capturar peixes. [1]
Além disso, o látex é cáustico e graves acidentes podem ocorrer quando ele entra em contato com as mucosas, principalmente dos olhos. O destaque se dá para a Avelós (Euphorbia trucalli), muito utilizada no nordeste como cerca viva, e devido à abundância de látex, recebe também o nome popular de “cega-olho”. [2]
Euphorbiaceae/euforbiáceas é uma família botânica representada por 300 gêneros e cerca de 6000 espécies. Numerosos gêneros estão representados nos Estados Unidos e/ou no Canadá. No Brasil, ocorrem cerca de 70 gêneros e 1000 espécies, de habitat e hábitos diferentes, espalhadas em todos os tipos de vegetação, representando uma das principais famílias da flora brasileira e uma das mais complexas do ponto de vista taxonômico. Podem se apresentar como arbóreas, arbustivas, subarbustos, ervas ou lianas (trepadeiras), às vezes suculentas e com aspectos de cactos. Tem como substrato, o meio aquático, epífitas, rupícola e terrícola. Entre suas características botânicas temos a presença de substâncias latescentes, que contém látex branco ou colorido, e que são visíveis quando a planta é submetida às injúrias mecânicas. São geralmente venenosas.
As espécies mais conhecidas são: a seringueira (Hevea sp.), espécie nativa da Amazônia Brasileira, a mamona (Ricinus communis), espécie africana, invasora de culturas no Brasil, e a mandioca, aipim ou macaxeira (Manihot esculenta).
As Euphorbiaceae estão entre as famílias mais comuns nas formações brasileiras naturais, e destaca-se o gênero Croton, que é particularmente comum em quase todos os ecossistemas. Muitos gêneros, pela nova classificação filogenética, foram transferidos para outras famílias, mas nem todos os gêneros estão estudados suficientemente.
Euphorbiaceae este o familie de plante din ordinul Malpighiales.
Euphorbiaceae este o familie de plante din ordinul Malpighiales.
Mlečkovke (znanstveno ime Euphorbiaceae) je velika družina rastlin, v kateri je 300 rodov in okoli 7.500 vrst.
Večina mlečkovk so zeli, nekatere, predvsem tropske vrste pa so grmovnice ali celo drevesa.
Mlečkovke (znanstveno ime Euphorbiaceae) je velika družina rastlin, v kateri je 300 rodov in okoli 7.500 vrst.
Večina mlečkovk so zeli, nekatere, predvsem tropske vrste pa so grmovnice ali celo drevesa.
Törelväxter (Euphorbiaceae) är en växtfamilj.
Utmärkande drag är skildkönade blommor (antingen flera nästan nakna blommor i ett foder-likt gemensamt svepe eller var och en med foder och krona), en eller många ståndare, vanligen tre stift och en i tre delfrukter sönderfallande kapsel. Fröna har ofta caruncula.
Denna egendomliga växtfamilj, som innehåller omkring 4 000 arter, är med en mängd former representerad framför allt i jordens varmaste områden, med avtagande artantal mot kallare trakter, så att det i Sverige finns endast femton arter, varav de flesta är mycket sällsynta eller endast på senare tid förvildade.
Växterna i denna familj är träd, buskar eller örter med strödda blad, ofta rika på mjölksaft, som i de flesta fall har en mycket skarp smak, och som ofta är mycket giftig.
Wikimedia Commons har media som rör Törelväxter.
Törelväxter (Euphorbiaceae) är en växtfamilj.
Utmärkande drag är skildkönade blommor (antingen flera nästan nakna blommor i ett foder-likt gemensamt svepe eller var och en med foder och krona), en eller många ståndare, vanligen tre stift och en i tre delfrukter sönderfallande kapsel. Fröna har ofta caruncula.
Denna egendomliga växtfamilj, som innehåller omkring 4 000 arter, är med en mängd former representerad framför allt i jordens varmaste områden, med avtagande artantal mot kallare trakter, så att det i Sverige finns endast femton arter, varav de flesta är mycket sällsynta eller endast på senare tid förvildade.
Växterna i denna familj är träd, buskar eller örter med strödda blad, ofta rika på mjölksaft, som i de flesta fall har en mycket skarp smak, och som ofta är mycket giftig.
Sütleğengiller (Euphorbiaceae), çoğunlukla otsu olan bir çiçekli bitkiler familyası.
240 cins ve 6,000 civarında türle temsil edilirler. Özellikle tropik türleri çalılar ya da ağaçlardır. Yapraklar sarmal ya da dekussat dizilişli, bazı türlerde diken halindedir. Çoğunlukla dallanmış süt boruları bulundururlar.
Ot, çalı ya da ağaç şeklinde bitkilerdir. Ekseriye beyaz renkli süt salgısı ihtiva ederler. Yapraklar basit veya parçalı, pul ya da diken şeklinde, genellikle stipulludur.
Sütleğengiller (Euphorbiaceae), çoğunlukla otsu olan bir çiçekli bitkiler familyası.
240 cins ve 6,000 civarında türle temsil edilirler. Özellikle tropik türleri çalılar ya da ağaçlardır. Yapraklar sarmal ya da dekussat dizilişli, bazı türlerde diken halindedir. Çoğunlukla dallanmış süt boruları bulundururlar.
Це одна з найбільших родин у підкласі розидів, вона нараховує понад 6000 видів, що згруповані у близько 300 родів. У флорі України — 44 види. Родина розділена на 3 підродини. Близько 600 видів із 7 родів є сукулентами, що нагадують кактуси і характерні для аридних і напіваридних областей Африки, острова Мадагаскар, Америки, Середземномор'я. Більшість сукулентів віднесено до підродини Euphorbioideae.
У науковців виникали сумніви щодо однорідності родини. Поліфілію молочайних вперше підтвердили дослідження ДНК насіння рослин родини у 1993 році. У ході подальших досліджень з Euphorbiaceae було виокремленно 6 нових родин: Pandaceae, Phyllanthaceae, Picrodendraceae, Putranjivaceae, Peraceae та Centroplacaceae.[1]
Всі представники підродини Euphorbioideae мають одностатеві квітки, що зібрані в ціацій — складне суцвіття оригінальної будови, зовні схоже на одну квітку. Ціацій складається з численних чоловічих і 1-2 жіночих квіток, які у сукупності виконують функцію двостатевої ентомофільної квітки. Ціації оточені приквітками, забарвленими переважно в зеленкувато-жовтий колір, у деяких видів вони червоні, рожеві, темно-рожеві, розміщені поодинці або зібрані в китице-, або зонтикоподібні суцвіття. Оцвітини немає або вона чашечковидна, рідше подвійна, тичинок 5, багато або тільки одна. Маточка з трьох плодолистиків з тригніздою верхньою зав'яззю. Плід — звичайно тригнізда коробочка, що розпадається на 3 горішки, рідше ягода або кістянка. Деякі види є дводомними рослинами.
Розміщення листків почергове, іноді супротивне або кільчасте, вони прості, рідше складні, з перистим або пальчастим жилкуванням, здебільшого з прилистками, які іноді перетворюються на волоски, залозки або колючки. Листки прості, іноді супротивні або мутовчатсті, нерідко із парними трилистниками, часто зростаються разом, перетворюються у колючки, іноді редуковані, змінюються філокладіями. Суцвіття двостатевої квітки складається із жіночої квітки (без прилистка), оточеного верхньоквітковими чоловічими суцвіттями, що складаються із 1-10 квітів і більше. Квітки в суцвіттях різних типів, актиноморфні, з подвійною оцвітиною або безпелюсткові, іноді зовсім без оцвітини, 5-членні, іноді 3- або 4-членні.
Багато видів родини молочайних є стебловими, листковими або каудексоподібними сукулентами, дуже різноманітними за життєвими формами. Листки у цих рослин з'являються на молодих частинах пагонів, часто редуковані до лусочок, прилистки видозмінені у більш-менш довгі міцні шипи або волоски. Листкові пластинки в переважності більшості видів не сукулентні і тільки у E. cylindrifolia та E. decaryi вони соковиті, завтовшки 0,3-0,5 см.
В Україні у дикому стані найбільш поширеним і чисельним (бл. 40 видів) родом цієї родини є молочай (Euphorbia). Це багаторічні, рідше однорічні рослини зі складними суцвіттями типу зонтика, щитка, китиці й ін. Молочаї поширені на толоках, вигонах, степових схилах і відслоненнях, а також у лісах і гірських луках. Звичайними на Поліссі і в Лісостепу є такі види:
У степовій зоні зустрічаються:
У Карпатах на гірських луках і полонинах росте
Посушливим областям Африки властиві сукулентні деревовидні види молочаїв, які мають вигляд кулі, колони або дерева і нерідко дивовижно схожі на мексиканські кактуси, що також ростуть у посушливих умовах.
У Хмельницькій, Рівненській, Тернопільській, Одеській, Чернівецькій та Львівській областях до Червоної книги України занесені такі види молочаїв як молочай волинський (Euphorbia volhynica Bess.) та молочай густо-волохатоплодний (Euphorbia valdevillosocarpa Arvat).
Молочайні мають велике значення в практичному застосуванні. Серед них є каучуконосні, олійні, дубильні, волокнисті, їстівні рослини, деякі з них дають цінну деревину. Представники родини використовують як лікарські, технічні й декоративні рослини. Серед них є рідкісні та зникаючі в місцях природного зростання рослини, деякі види є вузькими ендеміками. Представники родини включені до навчально-тематичних екскурсій студентів біологічних спеціальностей з морфології й географії рослин.
З тропічних рослин дуже важливе економічне значення має насамперед гевея бразильська (Hevea brasiliesis) — дерево до 30-40 м заввишки, яке дико росте у тропічних дощових лісах (гілеї, сельва) басейну Амазонки. Гевея є найголовнішим каучуконосом земної кулі, який дає до 90 % світової продукції натурального каучуку. Найбільші плантації гевеї нині зосереджені в Індонезії (на островах Ява, Суматра, Борнео), Малайзії, Шрі-Ланці і на півострові Індокитай.
Важливе промислове значення має також тунг (Aleurites), особливо його види тунг китайський (Aleurites fordii) і тунг японський (Aleurites cordata), що дають цінну технічну олію, вміст якої в насінні досягає 45-35 %. Тунгову олію використовують при виготовленні найкращих сортів лаків, емалей і фарб. Найбільші плантації тунга китайського зосереджені в Китаї, а також в американському штаті Флорида, невеликі плантації є також на Чорноморському узбережжі Кавказу.
Рицинову олію, яку добувають з насіння рицини (Ricinus communis), широко застосовують у техніці (для змащування моторів, підшипників та ін.), для виготовлення мила, у парфумерії і медицині. Рицина походить з тропічної Африки, де вона росте у вигляді дерева. При культивуванні в помірному поясі це однорічна рослина до 2-3 м заввишки. Насіння містить 35-50 % жирної олії. Як технічну олійну рицину вирощують майже в усіх країнах світу, де дозволяє клімат. В Україні її вирощують переважно у південних областях.
У країнах Азії (Індія, Шрі-Ланка) як сільськогосподарську рослину вирощують маніоку (Manihot utilissima).
Họ Đại kích hay họ Thầu dầu[2] (danh pháp khoa học: Euphorbiaceae) là một họ lớn của thực vật có hoa với 218-290 chi và khoảng 6.200-7.500 loài. Phần lớn là cây thân thảo, nhưng ở khu vực nhiệt đới cũng tồn tại các loại cây bụi hoặc cây thân gỗ. Một số loài cây là mọng nước,[3] và tương tự như các loài xương rồng, là do tiến hóa hội tụ.[4]
Họ này phân bổ chủ yếu ở khu vực nhiệt đới và ôn đới ấm trên khắp thế giới, với phần lớn các loài tập trung trong khu vực Indomalaya và sau đó là khu vực nhiệt đới châu Mỹ. Tại khu vực nhiệt đới châu Phi cũng có nhiều loài, giống, thứ, nhưng không đa dạng như hai khu vực kể trên. Tuy nhiên, chi Euphorbia cũng có nhiều loài trong các khu vực không nhiệt đới, chẳng hạn như khu vực Địa Trung Hải, Trung Đông, miền nam châu Phi hay miền nam Hoa Kỳ.
Lá mọc so le, hiếm khi mọc đối, với các lá kèm. Hình dạng lá chủ yếu là lá đơn, nhưng cũng có loài có lá phức, chủ yếu là loại dạng chân vịt, không thấy dạng lông chim. Các lá kèm có thể bị suy thoái thành gai, lông tơ hay các tuyến nhỏ.
Hoa đối xứng xuyên tâm (tỏa tia) thường là đơn tính, với hoa đực và hoa cái thường cùng trên một cây. Như có thể dự đoán từ một họ lớn như thế này, ở đây có một sự đa dạng lớn về cấu trúc hoa. Chúng có thể là cùng gốc hay khác gốc. Các nhị hoa (cơ quan đực) có thể từ 1 tới 10 (hoặc nhiều hơn). Hoa cái là loại dưới bầu, có nghĩa là với bầu nhụy lớn.
Các chi Euphorbia và Chamaesyce có một dạng cụm hoa đặc biệt khác thường, được gọi là hoa hình chén (cyathium). Nó là một dạng tổng bao tựa như một đài hoa nhỏ chứa các tuyến mật ngoại biên hình móng ngựa bao quanh một vòng các hoa đực, mỗi hoa đực có một nhị hoa. Tại phần giữa của cyathium là hoa cái: một lá noãn đơn với các đầu nhụy phân nhánh. Sự phân bố tổng thể này tạo ra một sự tương tự như một bông hoa đơn độc.
Quả thường là loại quả nứt, đôi khi là quả hạch. Loại quả nứt điển hình là regma, một loại quả nang với ba hoặc nhiều hơn các ô, mỗi ô tách ra khi chín thành các phần riêng biệt và sau đó nổ để phân tán các hạt nhỏ.
Các loài cây trong họ này chứa một lượng khá lớn độc tố thực vật (các chất có độc tính do cây tiết ra), chủ yếu là các este diterpen, ancaloit, glicozit. Hạt của quả thầu dầu (Ricinus communis) chứa protein liên kết cacbohydrat rất độc là ricin.[5]
Nhựa (mủ) dạng sữa hay latex là tính chất đặc trưng của các phân họ Euphorbioideae và Crotonoideae. Nhựa mủ này là độc hại ở phân họ Euphorbioideae, nhưng lại không độc ở phân họ Crotonoideae. Nhựa mủ của cây giá (Excoecaria agallocha) sinh ra các vết phồng rộp ở chỗ tiếp xúc và gây mù lâm sàng nếu tiếp xúc với mắt. Các tên gọi khác là buta buta (tiếng Mã Lai), gewa (tiếng Bengali ở Bangladesh).
Các nghiên cứu phát sinh chủng loài phân tử chỉ ra rằng Euphorbiaceae theo định nghĩa truyền thống[6][7][8] là đa ngành, tạo thành vài nhóm trong bộ Malpighiales.[9][10][11][12] Xử lý trong bài này phản ánh các kết quả của các nghiên cứu này.
Các chi trước đây đặt trong phân họ Oldfieldioideae Eg. Köhler & G. L. Webster và Phyllanthoideae Beilschmied, với đặc trưng là 2 noãn trên mỗi ngăn, hiện nay được coi tương ứng là các họ Picrodendraceae và Phyllanthaceae, với 2 chi tách ra từ họ sau để lập thành họ Putranjivaceae; hai họ đầu dường như là các đơn vị phân loại chị em, có lẽ gần với phần còn lại của Euphorbiaceae truyền thống, trong khi đó họ thứ ba được đặt ở nơi khác trong bộ Malpighiales.[12] Các chi còn lại, với đặc trưng 1 noãn trên mỗi ngăn, được coi như là Euphorbiaceae nghĩa hẹp và Peraceae Klotzsch. Bốn phân họ hiện tại được công nhận trong họ Euphorbiaceae nghĩa hẹp.[8][13] Theo truyền thống, ba phân họ Acalyphoideae Beilschmied, Crotonoideae Beilschmied và Euphorbioideae Beilschmied được công nhận dựa theo sự tồn tại hoặc không tồn tại của tế bào nhựa mủ và hình thái phấn hoa.[6][7] Các phân tích phát sinh chủng loài các dữ liệu phân tử[11][14] hỗ trợ tính đơn ngành của Euphorbioideae. Phần lớn các chi của Crotonoideae truyền thống có độ hỗ trợ vừa phải như là nhóm đơn ngành. Các nghiên cứu này cũng hỗ trợ mạnh tính đơn ngành của phần lớn các chi trong Acalyphoideae và sự tách ra của phân họ nhỏ thứ tư là Cheilosoideae K. Wurdack & Petra Hoffmann. Các chi còn lại của Acalyphoideae và Crotonoideae được đặt trong vài nhánh nhỏ mà quan hệ của chúng với nhau và với phân họ thứ tư không được hỗ trợ tốt.
Một loạt các loài cây trong họ Đại kích có tầm quan trọng kinh tế đáng kể. Các loài cây đáng chú ý nhất là sắn (Manihot esculenta), thầu dầu (Ricinus communis) và cao su (Hevea brasiliensis). Nhiều loài cây khác được trồng làm cây cảnh, chẳng hạn hoa trạng nguyên (hay nhất phẩm hồng, danh pháp Euphorbia pulcherrima).
Họ Đại kích hay họ Thầu dầu (danh pháp khoa học: Euphorbiaceae) là một họ lớn của thực vật có hoa với 218-290 chi và khoảng 6.200-7.500 loài. Phần lớn là cây thân thảo, nhưng ở khu vực nhiệt đới cũng tồn tại các loại cây bụi hoặc cây thân gỗ. Một số loài cây là mọng nước, và tương tự như các loài xương rồng, là do tiến hóa hội tụ.
Euphorbiaceae Juss., 1789
Синонимы
Молоча́йные, или Эуфорбиевые, или Молочаевые[2] (лат. Euphorbiaceae) — семейство цветковых растений из класса двудольных, порядка мальпигиецветных.
Внешний вид растений семейства молочайных весьма разнообразен: среди молочайных есть огромные деревья ― обитатели тропических лесов, и низкорослые травы умеренных широт, колючие кустарники и вьющиеся лианы, водные растения и пустынные обитатели. Около 450 видов молочайных являются суккулентами, некоторые из них трудно отличить от кактусов[3].
Большинство молочайных имеет общий признак ― из стеблей и листьев этих растений при надрезе вытекает вязкий и белый как молоко сок. Отсюда и название этого семейства ― молочайные. Надо отметить, что далеко не все растения, выделяющие млечный сок, относятся к молочайным. И, наоборот, есть молочайные, чей сок прозрачен.
Внешний вид молочайных зависит от экологической ниши, которую они занимают. Так, молочайные, растущие в тропических лесах, становятся высокими, стройными деревьями. Засушливые районы Австралии (где молочайных немного) и Африки заселяют суккулентные молочаи. Это и низкорослые колоннообразные деревья и колючие кустарники, такие, как «терновый венец», и неотличимые от кактусов молочай сосочковый и молочай ужасный. Произрастающий в пустынях Северной Америки молочай Euphorbia albomarginata является стелющимся растением и высота его не превышает 13 мм.
В противовес пустынным молочаям, филлантус плавучий облюбовал водную среду, став свободноплавающим растением.
Листья по большей части очерёдные, иногда недоразвитые (в последнем случае стебли обычно мясистые и колючие).
Цветки однополые; двудомные или однодомные, разнообразные по числу частей и развитию околоцветника, который то вовсе отсутствует, то состоит из чашечки и венчика, то простой, заключая в себе от трёх до шести частей, а иногда и больше; тычинок то одна, то их число соответствует числу частей околоцветника, то в неопределённом числе, иногда сильно ветвисты; гинецей состоит по большей части из трёх частей, сросшихся завязями, следовательно — завязь цельная, верхняя, трёхгнёздная, редко двугнёздная.
Формула цветка: 
∗ P 0 − 5 A 1 − ∞ G 0 {displaystyle ast P_{0-5};A_{1-infty };G_{0}} 
∗ P 0 − 5 A 0 G ( 3 _ ) {displaystyle ast P_{0-5};A_{0};G_{({underline {3}})}} 
Плод сухой, эластично распадающийся на три двураздельные створки, заключающие по два семени с более или менее развитой питающей тканью (белком).
Некоторые молочайные обладают способностью разбрасывать свои семена на довольно большое расстояние. Тропическое растение хура взрывающаяся названа так из-за необычного способа распространения семян: плоды хуры состоят из 14 долек, которые, созревая, с шумом растрескиваются и выбрасывают семена на 15-метровое расстояние[3].
Молочайные легко размножаются как семенами, так и вегетативным путём, что часто делает их сорными растениями.
При выращивании в комнатных условиях самым опасным вредителем молочайных является паутинный клещик. Несмотря на большое содержание ядов в растениях, они не действуют на клещика. Особенно он любит клещевину и кротон. Эти растения можно использовать как своеобразный индикатор: если в Вашей коллекции какие-то растения болеют клещиком, то он обязательно переберётся на клещевину.[5]
Сок некоторых молочайных содержит каучук. Один из таких самых известных представителей семейства ― гевея бразильская из амазонских лесов. Более 90 % всего добываемого в мире каучука даёт именно гевея бразильская.[3]
Известная многим клещевина обыкновенная, родом из Африки и Азии, широко распространилась во всех тропических и субтропических зонах обоих полушарий. Выращивается во многих тропических странах в промышленных целях. Из семян клещевины получают касторовое масло, используемое в медицине как слабительное и в косметических препаратах для улучшения роста волос и по уходу за телом[6], а также получают техническое масло, широко используемое в промышленности.
Из кротона получают кротоновое масло, очень популярное в XIX веке.[5]
Некоторые молочаи чрезвычайно ядовиты. Ядовитым соком манцинеллового дерева обитатели островов Карибского моря с древнейших времён смазывали наконечники своих стрел. В Юго-Восточной Азии растёт агаллоховое дерево, чей ядовитый сок при попадании в глаза вызывает слепоту.
Маниок (Manihot esculenta) даёт крупные съедобные, похожие на картофель, корни и широко возделывается в Африке как съедобное растение. Корнеплоды маниока содержат большое количество крахмала. Растение в сыром виде ядовито, поэтому корни используются только в варёном или печёном виде. Сырые корни перерабатывают в крупу, из которой потом варят кашу, а сушёные ― в муку, из которой пекут лепёшки.
«Молочко» многих видов молочайных широко используют в парфюмерии.[3]
Среди молочайных немало красивых растений, которые выращивают в садах или в горшках как комнатные растения. Таков, например, молочай красивейший, или пуансеттия. Это растение необычайно красиво в цветущем виде, причём сами цветы пуансеттии едва заметны. Однако их окружают ярко-красные, оранжевые или жёлтые прицветные листья, выглядящие как сверкающие звёзды на фоне обычных зелёных листьев. Расцветающее под Новый Год или Рождество, это растение получило народное название «рождественская звезда». Любовь цветоводов завоевали также кодиеум пёстрый, или кротон (так его принято называть), и акалифа, а также необычный, покрытый колючкам молочай «терновый венец».
Есть среди молочайных немало растений, используемых в народной медицине. Большую известность приобрёл в последнее время в нашей стране молочай Фишера, или «мужик-корень». Растёт в нашей стране он только в Читинской области и находится там на грани исчезновения. В народной медицине Забайкалья молочай Фишера издавна ценится как кровоочистительное средство, а также как тонизирующее и стимулирующее средство женьшенеподобного действия. Он проявляет также противоопухолевую активность.[7]
К семейству относят не менее 230 родов и более 6500 видов[8].
Некоторые роды:
Молоча́йные, или Эуфорбиевые, или Молочаевые (лат. Euphorbiaceae) — семейство цветковых растений из класса двудольных, порядка мальпигиецветных.
大戟科（学名：Euphorbiaceae）属真双子叶植物金虎尾目中的一个大科，有240属大约6,000种。
大戟科原來包含非常廣泛的植物，但在重新分類後，很多原屬大戟科的植物被重新分配到葉下珠科及其他科裡。
大戟亚科的种类有杯状的聚伞花序，外表看像一朵花，实际是由一朵雌花和外围的多朵雄花组成的，单个花没有花瓣，外边包围着杯状的苞片。
广泛分布在全世界，主要生长在热带地区，尤其是中南半岛和热带美洲种类最多，在热带非洲也有许多种。大部分为草本，但生长在热带地区的种类有许多是灌木或乔木，也有类似仙人掌或石楠的肉质型的种类。中国有61属大约360种，主要生长在长江以南地区。
巴豆亚科和大戟亚科的种类都含有乳汁，大戟亚科的乳汁有毒，巴豆亚科的无毒，有许多种类有毒，可以制农药。重要的经济种包括橡胶树、油桐、蓖麻、木薯、巴豆以及作为观赏花卉的一品红等。近年來，桐油樹的油亦被用以製造生物柴油。
大戟科大戟属的欧洲柏大戟（Euphorbia cyparissias）
一种大戟科植物的花序
トウダイグサ科（トウダイグサか、Euphorbiaceae）は双子葉植物の科で約300属7500種以上を含む大きな科である。特にトウダイグサ（ユーフォルビア）属 Euphorbia が多く1500種ほどある。
現行のAPG植物分類体系では、新設されたキントラノオ目に属する。
かつてはユズリハ科やツゲ科など多くの種が含められていたが、これらは後に別の科に分けられた。近年では、ラフレシア（巨大な花で有名な寄生植物）がトウダイグサ科の系統に含まれるとする説も提唱されている。
日本にはそれほど多くないが、特に熱帯（東南アジア、南アメリカ、アフリカ）に多く、草本から高木まである。一部多肉植物もあり、見かけはサボテンに似る。
花は雌雄異花で、一部の群では退化する傾向があり、特にトウダイグサ属とニシキソウ属（トウダイグサ属にまとめることもある）は非常に特殊化した花序の杯状花序をつける。これは小型のカップ状の総包（蜜腺を有する）の内側に単一の雄蕊からなる雄花が輪を作り、中央に単一の雌蕊からなる雌花が1個あって、全体として1個の花のように見える。果実はふつう分離果（種子ごとに分かれる）で熟すると弾けるものもある。葉は単葉または複葉で、多くは托葉がある。
一つの重要な特徴として子房が3つの心皮が寄り集まって三室となっている点がある。つまり、中空の粘土で出来た紡錘形の塊を三つ寄せ集めたような形である。柱頭もこれに対応して三つに分かれる。このようないわゆる三数性は単子葉植物には共通する特徴であるが、双子葉植物では多くない。植物に詳しい人やこの分野に勘が働く人はこのような雌しべや果実を持つ双子葉植物で分からないものがあれば、とりあえずトウダイグサ科を疑う。
有毒物質がよく知られる。乳液はユーフォルビンなどを含み有毒だが、トウダイグサ連 Euphorbiae に特徴的で他の多くの連にはない。ハズ（クロトン）Croton tiglium などに含まれるホルボールエステルは代表的な発がんプロモーターで、急性的には炎症を起こす。ヒマの種子のリシンは猛毒タンパク質である。ヒッポマネ連に含まれるマンチニールは、ギネス世界記録で世界一危険な樹と記録されている[1]。
経済的に重要な種としては、食糧として重要なキャッサバ、天然ゴムを採るパラゴムノキ Hevea brasiliensis がある。またヒマ（トウゴマ）Ricinus communis、アブラギリ Aleurites cordata など種子から油を採る作物があり、ヒマから得られる「ひまし油」は下剤としても用いられた(これらの油は食用にはならず塗料などに用いられる)。ナンキンハゼ Triadica sebifera の種子からはろうそく（和蝋燭）用のろうが得られた。観賞用のものはトウダイグサ属に多く、ポインセチア Euphorbia pulcherrima のほか、ショウジョウソウ Euphorbia cyathophora、ハツユキソウ Euphorbia marginata、ハナキリン Euphorbia milii や多数の多肉植物などがある。
トウダイグサ科は次のような亜科に分かれる。連・属は非常に多いので、代表的なもののみ記す。
以下は旧トウダイグサ科に属していたものである。
トウダイグサ科（トウダイグサか、Euphorbiaceae）は双子葉植物の科で約300属7500種以上を含む大きな科である。特にトウダイグサ（ユーフォルビア）属 Euphorbia が多く1500種ほどある。
現行のAPG植物分類体系では、新設されたキントラノオ目に属する。
かつてはユズリハ科やツゲ科など多くの種が含められていたが、これらは後に別の科に分けられた。近年では、ラフレシア（巨大な花で有名な寄生植物）がトウダイグサ科の系統に含まれるとする説も提唱されている。
대극과(大戟科, 학명: Euphorbiaceae 에우포르비아케아이[*])는 말피기아목의 과이다.[1] 한랭지를 제외한 세계 각 지역에 분포하고 있으며, 280속의 약 8,000종 가량이 알려져 있는데, 특히 열대 지방에 그 종류가 많다. 한국에는 대극·예덕나무·감수·등대풀·줄거리나무·피마자 등 10속 20여 종이 분포하고 있다. 한편, 종류가 많은 만큼 형태도 매우 다양하여, 교목·관목·초본 등의 여러 가지가 있는데, 그 중 건조지대에서 자라는 것은 마치 선인장과 같은 다육식물이 되어 있다.
잎은 어긋나거나 마주나며, 모양은 단순한 것에서 가시 모양, 또는 깃꼴 겹잎인 것까지 매우 다양하다. 꽃은 단성화인데, 암수가 한그루에 달리거나 또는 딴그루에 달린다. 각각의 종류는 매우 다양한 꽃차례를 나타내는데, 그것을 이루고 있는 각 꽃은 작으며 보통 5수성이지만, 때로는 꽃잎을 갖지 않은 것도 있다. 수술은 1개 또는 여러 개로, 서로 합쳐져 있는 경우도 있으나, 피마자 등에서는 따로 떨어져 있다. 씨방은 상위로, 보통 3개의 방이 있는데, 각 방에는 1,2개의 밑씨가 있다. 열매는 삭과 또는 핵과이다.
.jpg)
_in_Hyderabad,_AP_W_IMG_0476.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
