Морфометрія. Довжина голови й тіла: 530–640 мм, довжина хвоста: 300–430 мм, вага: 2–4 кг.
Опис. Загальний колір тіла сірий, світло-сірий або буро-жовтий, з численними темними плямами, які утворюють поздовжні ряди уздовж спини і боків. Хвіст з 6–9 чорними і білими кільцями і довгим блідим кінцем[3]. Лапи, як правило, темно-коричневого або чорного кольору, а груди світліше коричневого або сірого кольору, з невеликим, або відсутнім маркуванням. Самці, як правило, більші, ніж самиці. V. indica відрізняються від близькоспоріднених Viverricula значно меншими розмірами, відсутністю спинного гребеня шерсті, меншим розривом між вухами, коротшою мордочкою.
Веде в першу чергу нічний і наземний спосіб життя, але іноді проявляє активність протягом дня. Поживою для нього є птахи, дрібні ссавці, жаби, рептилії, комахи та фрукти[3].
Мають кілька природних хижаків, найсуттєвіші з них люди й домашні собаки. Вони швидко й добре лазять по деревах. Ховаються в норах протягом більшої частини дня. Якщо їх загнати в кут, вони будуть кусатися й дряпатися кігтями в порядку самооборони.
Тварини солітарні й асоціальні, за винятком шлюбного сезону, але рідко зустрічаються й парами. Парування зазвичай відбувається один раз на рік.
Даних про тривалість життя диких тварин немає. У неволі кілька джерел повідомляють про максимальну тривалість життя 20 років або більше.
Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=38.[4]
Деградація середовища проживання являє собою загрозу, ступінь якої залишається неясною. Вид зареєстрований в багатьох природоохоронних територіях.[2]
