Iris pontica is a species in the genus Iris, it is also in the subgenus Limniris and in series Spuriae. It is a dwarf rhizomatous perennial plant from eastern Europe, the Causcasus region and Russia, with a short stem and violet-blue and white flowers. It is cultivated as an ornamental plant in temperate regions.
It is known as the smallest Spuria iris.[2] It is related to Iris sintenisii and Iris graminea but it is very distinct from them.[3]
It has a short, thick, woody, branching rhizomes.[4][5][6] That measure 0.4–1.0 cm in diameter.[4][5] They normally grown at 3–5 cm deep in the soil.[5] The branching and creeping habit creates tufts of plants.[5][7]
It has foliage which is similar in form to Iris graminea.[8] It has 2–5 basal leaves,[3][9][10] that are narrow, linear, lanceolate, slightly glaucous and grass-like.[6][9][7] They grow up to 10–45 cm (4–18 in) long and 2–5 mm wide.[11][12] The leaves can be 3 times as long as the stem.[6][13][14] They have prominent ribs or veining.[3][9][10]
It has very short stem,[4][5] 1–4 cm long.[8][12][14] In total, with the flower, peduncle and stem, the plant can reach up to 10 cm (4 in) tall.[15][16][17]
The stems or peduncle hold 1 (or 2 rarely[5][17]) terminal (top of stem) flowers, in late spring,[7][16] or early summer,[13] between April and June.[18][2][3] The stems have 2 green, lanceolate, membranous spathes (leaves of the flower bud), that are 40–70 mm long.[11][12][14]
The flowers have a slight scent,[17][19] which is rare for most spuria irises,[2] and they can be up 5–7 cm (2–3 in) in diameter,[4][7][19] and come in shades of violet-blue,[5][6][9] violet,[7][14][15] purple,[6][11][12] or purple-reddish.[2][4]
It has 2 pairs of petals, 3 large sepals (outer petals), known as the 'falls' and 3 inner, smaller petals (or tepals, known as the 'standards'.[14] The falls are sub-orbicular or obovate. They have a yellow, yellow-greenish or white centre patch that is veined with violet, reddish-brown or brown.[3][9][7] They have very narrow dark purple claws (section closest to the stem).[3][9] Measuring up to 45–55 mm long and 15–18 mm wide.[11][12][16] The single coloured (violet-blue to blue) standards are oblanceolate and unguiculate (clawed shaped).[16][8][11] They also have a dark purple claws.[3][9][16] Measuring 35–50 mm long and 8–12 mm wide.[11][12][16]
It has a long perianth tube, but it is difficult to measure because of the slender, beaked ovary.[3] It is estimated to be between 2 and 5 cm long.[9][10] It has a bronze-purple or purple carinate (ridged), recurved (up turned at the front edge) style branch, which has two violet-blue teeth.[3][9] It also has a 2 lobed stigma, yellow filaments, azure anthers and cylindrical ovary.[9]
After the iris has flowered, it produces an ellipsoid, seed capsule, 1.5–2.5 cm long, with 6 ridges, between May and August.[5][9][11] Inside the capsule, are reddish brown to brown, pyriform (pear shaped) or globose seeds, which have a papery testa (coating).[2][9][11]
As most irises are diploid, having two sets of chromosomes. This can be used to identify hybrids and classification of groupings.[14] It has a chromosome count: 2n=72.[15][20]
The Latin specific epithet pontica refers to Pontiac or the Black Sea.[21][22] Normally, pontica refers to the Turkish Pontus mountain range or the classical region known as 'Pontus' in North eastern Turkey, (such as Artemisia pontica), but the Black Sea was once known as Pontus Euxinus.[3]
It has the common names of Pontic iris.[5][23][24] It is also rarely called Iris Black Sea.[20][24] Although, generally Iris lazica has the common name of Black Sea Iris.
It was originally found in the Caucasus and called Iris humilis by Friedrich August Marschall von Bieberstein in Flor. Taur. Caucas. Vol.1 on page 33 in 1808.[3][5] It was again published by Bieberstein in Cent. Pl. Rar. Vol.1: tab. 31 in 1810, but in the 1960s, Georgi Rodionenko (a Russian botanist), found that a dwarf yellow bearded iris in the section Psammiris was called Iris humilis (by Georgi) and it was published earlier in 1775.[6][25] It was then found that Hugo Zapałowicz had published the iris in 'Conspectus florae Galiciae criticus' (Consp. Fl. Gallic. Crit.) Vol.1 on page 191 in 1906 as Iris pontica.[26][27] So Iris pontica is used as the correct name and Iris humils is classified as a synonym.[1][3]
It was verified by United States Department of Agriculture Agricultural Research Service on 4 April 2003.[27]
Iris pontica is native to eastern regions of Europe and Russia.[27]
It is found in eastern Europe within Moldova,[11][27][28] Romania,[28][6][7] Ukraine,[16][27][28] and north eastern Turkey.[5][6][28]
It is also in the Caucasus region,[15][4][5] part of the Russian Federation or USSR.[14][16]
As recently as 2013, the species was first discovered in the forest-steppe area of Moldavia.[28]
Iris pontica grows on dry sunny grasslands and meadows,[11][12][20] of steppes,[4][7][28] and on limestone, chalky and granite mountain slopes.[18][4][5] Along the edges of ravines.[18]
It can also be found in thickets of shrubs and at the edges of forests.[5][28]
Sometimes, difficult to spot due to the flowers being hidden by the leaves.[6][18]
Iris pontica is listed as 'Vulnerable' in various Red Book of vascular plants in the Stavropol Territory in USSR, and also in Ukraine (since 1980).[12][18] In Romania, it is listed as 'critically endangered'.[12] It has been listed as endangered category in Moldova (since 1980).[12]
It has been threatened due to the flowers being collected for bouquets and grazing by farm animals.[5][18]
In 2009, a national Nature park was created in Ukraine. This is to protect several endemics that are listed in the Red Data Book. Including Iris pontica, Stipa asperella, Gymnospermium odessanum, Dianthus hypanicus, Moehringia hypanica and Silene hypanica.[29]
It is hardy to European Zone H2.[16] It is hardy enough to be grown in Moscow, Saint Petersburg and Stavropol in Russia. It has grown well for up to 12 years in St Petersburg Botanical Garden.[2]
It prefers to grow in soils that contain limestone.[6][14] But it is tolerant of other soils including rich clay loams,[14] neutral dry soils,[12] or a 'peat bed' (with mainly leafmold and rotting wood).[3]
It prefers full sun or partial shade.[6][12] It is known as a heliophytic species.[12]
It can be grown in the rock garden or in an alpine house.[2][4][13] It can also be grown in a contained or pot.[14]
It is rarely seen in the UK.[13]
It can also be propagated by division or by seed growing.[2][5]
It is thought that it is propagated by ants. The flowers produce nectar droplets at the base of tepals, which attracts the ants.[6]
Iris pontica is a species in the genus Iris, it is also in the subgenus Limniris and in series Spuriae. It is a dwarf rhizomatous perennial plant from eastern Europe, the Causcasus region and Russia, with a short stem and violet-blue and white flowers. It is cultivated as an ornamental plant in temperate regions.
L'Iris de la Mer Noire (Iris pontica) est une plante herbacée vivace de la famille des Iridacées originaire de Roumanie, d'Europe de l'Est et de Russie.
Nom russe : Ирис понтийский ou Ирис черноморский
Il s'agit d'un iris à rhizome.
La floraison a lieu d'avril à mai. La fleur, lavande ou bleu foncé, comporte trois grands sépales à crête jaune et trois pétales de plus petite taille.
Cette espèce a été déplacée en 2005 par Georgi Ivanovich Rodionenko dans le genre Xyridion :
En concordance avec les index GRIN (Germplasm Resources Information Network) et Tropicos (Jardin botanique du Missouri), l'espèce a été ici conservée dans le genre Iris.
Plusieurs synonymes sont signalés par les index Tropicos[1] et GRIN :
À noter la position d'Alexeï Vvedenski qui appelle cette espèce Iris humilis M.Bieb., au nom de l'antériorité mais ne levant pas en cela l'homonymie avec Iris humilis Georgi[3].
Cette belle espèce d'iris est originaire de Roumanie, d'Europe de l'Est et de Russie.
L'Iris de la Mer Noire (Iris pontica) est une plante herbacée vivace de la famille des Iridacées originaire de Roumanie, d'Europe de l'Est et de Russie.
Nom russe : Ирис понтийский ou Ирис черноморский
Трав'яниста рослина, яка утворює напіврозетки. Кореневище потовщене, діаметром 0,5-1 см, занурене в ґрунт на 3-5 см. Внаслідок галуження кореневища формується дернина, а після вегетативного розмноження утворюється клон (куртина). Стебла короткі, висхідні. Листки розетки лінійні, 8-25 (рідше до 45) см завдовжки, 1,5-5 мм завширшки. Квітка одна (рідше дві), верхівкова, запашна, в її основі розвиваються парні зелені ланцетні приквітки. Діаметр квітки 5-6 см, під час цвітіння висота квітконоса не перевищує 10 см, внаслідок чого квітка розташовується нижче листків. Зовнішні пелюстки оцвітини фіолетово-сині або лавандові з сіткою темних прожилок, з жовтою плямою при основі, облямованою білим, внутрішні пелюстки вино-червоні з блідо-зеленкуватими краями. Плід — видовжена коробочка. Цвітіння спостерігається у квітні-травні, плодоношення — у травні-липні. Розмножується вегетативно (поділом кореневища) та насінням.[3]
Як вказує назва, півники понтичні зростають у басейні Чорного моря (давня назва Понт Евксинський). Зараз ареал виду складається з двох великих ізольованих ділянок: європейська охоплює Трансильванію і північно-західне Причорномор'я, азійська включає Передкавказзя[2] і Малу Азію. В Україні цей вид зафіксований лише в межах Гранітно-степового Побужжя, басейну річок Інгул та Громоклея. Гербарні зразки 1930-1950-х рр. свідчать, що на той час півники понтичні зустрічались в Одеській і Дніпропетровській областях, отже територія України слугувала своєрідним мостом, що поєднував основні частини ареалу. В 2013 році було зафіксовано нові місця зростання на луках Молдови.[4][5]
Рослина світлолюбна, помірно посухостійка. Типові місця зростання півників понтичних — степи, зарості степових чагарників, степові трав'янисті і кам'янисті вапнякові і гранітні схили, часто в угрупованнях з типчаком. Характерною особливістю цього виду є інтенсивне вегетативне розмноження, яке дозволяє рослинам відтворюватись навіть у незадовільних умовах.
Хоча півники понтичні добре розмножуються вегетативним шляхом, їх популяції зазнають надто великого антропогенного впливу, внаслідок чого їх розмір і кількість постійно скорочується. Вид охороняють у заповіднику «Єланецький Степ», національному парку «Гранітно-степове Побужжя», в заповідних об'єктах Миколаївської та Кіровоградської областей України, а також в Румунії. Для збільшення чисельності необхідно запобігати збиранню квітів на букети, викопуванню кореневищ, надмірному випасанню худоби, винищенню біотопів.
Півники понтичні вирощують як декоративну рослину, завдяки низько розташованим квіткам їх зазвичай висаджують на альпійських гірках. За квітникарською класифікацією цей вид відносять до секції Spuria, він вважається перспективним для селекційної роботи і гібридизації з іншими представниками роду Ірис. Також цінуються його кореневища з приємним ароматом.
Півники понтичні у Червоній книзі України. — Перевірено 1 листопада 2014 р.
Iris pontica là một loài thực vật có hoa trong họ Diên vĩ. Loài này được Zapal. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1906.[1]
Iris pontica là một loài thực vật có hoa trong họ Diên vĩ. Loài này được Zapal. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1906.
