Pería frutescens ye una planta añal de la familia de les lamiacees. En climes templaos la planta se poliniza a si mesma. La variedá más común ye Pería frutescens var. crispa o shiso que se cultiva principalmente nel Xapón y Vietnam. Pería frutescens o deulkkae se cultiva principalmente na Corea. Hai tantu de fueya verde y morada, les variedaes de fueyes tán reconocíes como separaes polos botánicos. Les fueyes asemeyar a les de la ortiga, siendo llixeramente arrondada. Ye llargamente conocida como la planta bistec. Tamién se-y conoz como menta purpura, albahaca xaponés, o coleus montés (al pie de Basil y Coleus
Los sos aceites esenciales apurren un sabor fuerte, que la so intensidá podría comparase a la de menta o fenoyu. Considérase ricu en minerales y vitamines, tien propiedaes anti-inflamatorias y ta pensáu p'ayudar a caltener y esterilizar otros alimentos. En Nepal y partes d'India, llámase silam (सिलाम). Les sos granes son cocíes con chile y tomate pa faer un sabrosu mueyu / platu.
Pería (chinu tradicional: 紫蘇, chinu simplificáu: 紫苏, pinyin: zǐ sū) ye usada tradicionalmente na medicina china usóse p'aguiyar l'actividá interferón y polo tanto'l sistema inmune.
En xaponés el so nome és shiso (紫蘇, 'shiso'?). El xaponeses llamen a la variedá verde aojiso (青紫蘇, 'aojiso'?), aoba ("fueya verde"), ōba (corrupción de aoba) o aoshiso y dacuando inxerida con sashimi (rodajas de pexe crudo) o cortáu en tires delgaes pa ensalaes, espaguetis, fideos, carne y pexe y platos. Tamién s'utiliza como especia nuna gran variedá de platos, inclusive pizza (primeramente utilizóse como reemplazu de l'albahaca).
La variedá purpura ye conocida como akajiso (赤紫蘇, 'akajiso'? "Shisho coloráu") y ye usada como colorante en umeboshi (encurtidos d'ume) colloráu o en combinación con ume pa pegar nel sushi y faer umeshiso 'Maki.
Una fervinchu de shiso llámase hojiso (espiga de Shiso). Les sos fueyes y los botones de les flores utilícense para en Xapón y Taiwán.
Perilla frutescens (L.) Britton., Cultiváu en Corea.
Perilla frutestens var. crispa (Thunb.) H.Deane, Rhodora 25: 40 (1923). Cultiváu en Xapón.
Pería frutescens var. hirtella (Nakai) Makino in T.Makino & K.Nemoto, Fl. Japan, ed. 2: 218 (1931).
.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Pería frutescens ye una planta añal de la familia de les lamiacees. En climes templaos la planta se poliniza a si mesma. La variedá más común ye Pería frutescens var. crispa o shiso que se cultiva principalmente nel Xapón y Vietnam. Pería frutescens o deulkkae se cultiva principalmente na Corea. Hai tantu de fueya verde y morada, les variedaes de fueyes tán reconocíes como separaes polos botánicos. Les fueyes asemeyar a les de la ortiga, siendo llixeramente arrondada. Ye llargamente conocida como la planta bistec. Tamién se-y conoz como menta purpura, albahaca xaponés, o coleus montés (al pie de Basil y Coleus
Los sos aceites esenciales apurren un sabor fuerte, que la so intensidá podría comparase a la de menta o fenoyu. Considérase ricu en minerales y vitamines, tien propiedaes anti-inflamatorias y ta pensáu p'ayudar a caltener y esterilizar otros alimentos. En Nepal y partes d'India, llámase silam (सिलाम). Les sos granes son cocíes con chile y tomate pa faer un sabrosu mueyu / platu.
Kolşəkilli perilla (lat. Perilla frutescens)[1] - perilla cinsinə aid bitki növü.[2]
Perilla frutescens, o perilla coreana,[2][3] és una espècie del gènere Perilla dins les Lamiaceae. És una planta anual nativa del sud-est asiàtic i Índia i es cultiva per a la gastronomia coreana la del sud de la Xina i de l'Índia.[4] En coreà rep el nom de deulkkae (들깨).[4]
Perilla frutescens té dues varietats conegudes .[5]
Perilla és una planata anual de fins 60-90 cm d'alt que té les tiges quadrades i piloses.[6]
Les fulles són ovades i oposades de 7 a 12 cm de llargada i 5 a 8 cm d'amplada amb els marges serrats.[6]
Floreix en raïms d'agost a setembre.[6]
El seu fruit és un esquizocarp, de 2 mm de diàmetre.[6][7][8] 1000 llavors pesen uns 4 grams.[8] Les llavors de Perilla contenen un 38-45% de lípids.[9][10][11]
planta madura a la tardor
llavors
Perilla frutescens, o perilla coreana, és una espècie del gènere Perilla dins les Lamiaceae. És una planta anual nativa del sud-est asiàtic i Índia i es cultiva per a la gastronomia coreana la del sud de la Xina i de l'Índia. En coreà rep el nom de deulkkae (들깨).
Perila křovitá (Perilla frutescens) je jednoletá léčivá rostlina z čeledi hluchavkovitých, která pochází z jihovýchodní Asie a z indických pohoří. Tradičně se pěstuje na Korejském poloostrově, v jižní Číně, v Japonsku a v Indii.[1]
Listy různých odrůd této jedlé byliny se silnou mátovou vůní používají místní obyvatelé jako zeleninu a jejich semena poskytují výživný olej pro vaření. V Japonsku se hojně pěstuje odrůda Perilla frutescens var. crispa, která jako shiso tvoří nejoblíbenější oblohu tamějších pokrmů. Používá se také jako protijed při alergii na krabí a rybí maso a k přibarvování pokrmů.
Perila je velmi atraktivní, a proto se hodí jako okrasná rostlina na zahradu. Láká totiž spoustu motýlů. Svou stavbou připomíná kopřivu.[2] Tato jednoletka s chlupatými stonky čtvercového průřezu vyrůstá do výše 60–90 cm.[3] Její listy jsou sytě zelené, srdčité, 7–12 cm dlouhé a 5–8 cm široké, řapíkaté a pilově zubaté. V pozdním létě se na konci stonku vytváří hroznovité květenství.
V listech je éterický olej, jehož složení silně kolísá podle původu (obsahuje např. perillový aldehyd, myristicin a dillapiol, příjemně voňavý růžový furan, ve fialových varietách anthokyany, monoterpemglykosoidy a další perillosidy), deriváty kyseliny kávové, flavonoidy, v semenech mastný olej s kyselinou alfa-linolenovou (až 65%), linolovou (13 – 20%) a olejovou (4 – 22%). Z perillového aldehydu v éterickém oleji se získává perillartin, jenž je 2000x sladší než cukr a v Japonsku je povolen jako sladidlo pro určité výrobky. [4]
V Evropě je tato rostlina známá především v homeopatických přípravcích. Podává se při dně vyvolané poruchou látkové výměny kyseliny močové. V čínské medicíně se používají listy perily k léčení nachlazení a bolestí hlavy, ale také jako koření, jež má zamaskovat zkaženou potravinu.
Výtažky z listů (z nichž je třeba odstranit perillový aldehyd) mají údajně antioxidační, protizánětlivé a antialergické účinky, také prý snižují krevní tlak. Ještě je ale třeba vše vědecky prozkoumat, než bude tento druh přijat do pokladnice evropských léčivých prostředků.
Používá se i perillový olej, získaný lisováním semen za studena. Má neobyčejně vysoký obsah kyseliny alfa-linolenové, což je omega3 mastná kyselina, kterou lidské tělo nedokáže samo vyrobit, ale musí ji přijímat v potravě. [4]
Mnohem větší zdroj informací o této rostlině poskytují čínské herbáře, kde ji najdeme pod názvem Zisu nebo zhouzisu a nejčastěji používanou částí drogy jsou listy fialové barvy. Sbírají se za jasného dne od června do srpna v době před rozvinutím květů. Suší se na slunci, nebo se ještě čerstvé nakrájejí na 1 cm dlouhé kousky a ty se suší ve stínu na dobře větraném místě. Sběr se může provádět i na podzim, v období kolem „bílé rosy“. Tehdy se sbírají i s lodyhou a po usušení ve stínu se z ní odeberou.
Ve starých zdrojích najdeme, že se listy upravovaly pražením nasucho v kotlíku nebo se pomalu opékaly a míchaly s medem.[5]
Popis byliny dle tradiční čínské medicíny
Účinky
Nejvíce využívaná je právě pro kombinaci účinků - rozptyluje chlad a rozhýbává čchi, pro ji lze použít při zahleněném kašli, tísni na hrudi, dušnosti a nevolnosti, způsobené stagnací čchi plic a sleziny. My bychom tyto příznaky dnes nazvali alergií, astmatem či chronickou bronchitidou. Klinické výzkumy toto potvrzují a podporují tvrzení použít perilu na tlumení příznaků senné rýmy, zvláště pak slzení, svědění oči a vodnaté rýmy. Dobré výsledky přináší použití masti s obsahem perily na různé alergické ekzémy. Mast si můžete vyrobit i doma. Jako základ doporučuji použít vepřové sádlo nebo nerafinované bambucké máslo. [6]
Postup
Perila prospívá ve vlhké, ale propustné půdě obohacené kompostem. Semena se vysévají z jara, jakmile se půda prohřeje. První květenství se doporučuje vyštipovat, aby se podpořil hustší růst. Tato rostlina netrpí téměř žádnými škůdci.[7]
V tomto článku byl použit překlad textu z článku Perilla frutescens na anglické Wikipedii.
.jpg)
_seeds.jpg)
{{Cite web}} označená jako k „pouze dočasnému použití“. {{Cite web}} označená jako k „pouze dočasnému použití“. Perila křovitá (Perilla frutescens) je jednoletá léčivá rostlina z čeledi hluchavkovitých, která pochází z jihovýchodní Asie a z indických pohoří. Tradičně se pěstuje na Korejském poloostrově, v jižní Číně, v Japonsku a v Indii.
Listy různých odrůd této jedlé byliny se silnou mátovou vůní používají místní obyvatelé jako zeleninu a jejich semena poskytují výživný olej pro vaření. V Japonsku se hojně pěstuje odrůda Perilla frutescens var. crispa, která jako shiso tvoří nejoblíbenější oblohu tamějších pokrmů. Používá se také jako protijed při alergii na krabí a rybí maso a k přibarvování pokrmů.
Die Perilla (Perilla frutescens), auch Shiso, Egoma (jap. シソ, 紫蘇), Kkaennip (kor. 깻잎, [k͈ɛɲɲip]), Sesamblatt oder ungenau Schwarznessel (nicht zu verwechseln mit der häufiger als Schwarznessel bezeichneten Ballota nigra), irreführend auch Wilder Sesam[1] genannt, ist eine Pflanzenart aus der meist als monotypisch angesehenen Gattung Perilla in der Familie der Lippenblütler (Lamiaceae). Seine Blätter und Samen werden zu Würz- und Heilzwecken genutzt. Diese Pflanzenart gedeiht besonders in sonnigen oder halbschattigen Lagen, kann im Garten problemlos kultiviert werden und hat einen hohen Zierwert.
Das ursprüngliche Verbreitungsgebiet dieser Pflanzenart ist nicht bekannt. Als Herkunftsregionen werden Bergketten in Indien und China diskutiert. Heutzutage kommt sie in Ost-, Südost- und Südasien vor. Sie wird verbreitet in Gärten kultiviert und wächst wild auf Brachland. In Nordamerika ist sie ein Neophyt.[2]
Die einjährigen krautigen Pflanzen erreichen in gemäßigten Klimata meist Wuchshöhen zwischen 30 cm und 60 cm, können aber auch deutlich größer werden. Die Pflanzen sind grün bis dunkelpurpurn und kurz und rau bis zottig behaart. Die kreuzgegenständigen, einfachen, eiförmigen bis rundlichen oder elliptischen und gestielten Laubblätter sind gröber gesägt, gekerbt oder gezähnt und in eine kurze bis lange Spitze ausgezogen. Die Blätter sind unterseits, auf der Nervatur etwas behaart. Die Nervatur ist gefiedert und oberseits reliefartig eingeprägt und unterseits erhaben.
Charakteristisch sind die langen, kurz gestielten, end- und seitenständigen Blütenstände. Deren Scheinquirlen sind zweiblütig, allerdings stehen in den Knoten einseitswendig Seitenzweige mit weiteren, oft gedrängten Blütenwirteln. Der Blütenstand insgesamt ist zottig behaart. Die Tragblätter sind etwa 4 mm lang und breit.
Die zwittrige, zygomorphe, kurz gestielte Blüte ist fünfzählig mit doppelter Blütenhülle. Die fünf, mehr oder weniger haarigen Kelchblätter sind glockenförmig verwachsen. Die Oberlippe des Kelches ist dreilappig, wobei der Mittellappen kleiner ist. Die Unterlippe ist zweilappig. Die Lappen sind lanzettlich. Während der Fruchtreife vergrößert sich der Kelch und schwillt einseitig an. Die 3 bis 4 mm lange, teils haarige Krone ist weiß bis purpurrot. Ihre Oberlippe ist vorne stumpf bis seicht ausgerandet. Die Unterlippe ist dreilappig, wobei die beiden Seitenlappen etwas kleiner sind und seitlich stehen. Die vier leicht vorstehenden Staubblätter sind ungefähr gleich lang. Der Griffel überragt die Kronröhre nicht.
Es werden kleine, gräuliche bis braune, netzig geaderte und etwa 1,5–3 Millimeter große, rundliche Klausenfrüchte gebildet.[3]
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 40.[4]
Aus den Samen der Pflanze wird Perillaöl gewonnen. Hauptbestandteil des Perillaöls ist Perillaaldehyd. Das synthetisch hergestellte Oxim des Perillaaldehyds wird als Süßstoff Perillartin verwendet. Der Samen hat einen hohen Linolen- und Linolsäuregehalt.[5]
Weitere Inhaltsstoffe von Perilla sind Gerbstoffe (u. a. Rosmarinsäure und Kaffeesäure) sowie verschiedene Flavone (u. a. Luteolin). Die Varietät Purpurascens ist zudem reich an Anthocyanen.
Das Aroma von Perilla oder Shiso, wie es in Japan genannt wird, ist leicht minzig. Frische und eingelegte Blätter und Samen würzen japanische Gerichte wie Sushi und Tempura. Für Umeboshi sind sie unverzichtbar.
In Korea werden die Blätter (kkaennip 깻잎 [k͈ɛɲɲip]) frisch als Salat gegessen, oder man legt sie in salzig-scharfe Gewürze ein und verwendet sie als Beilage. Das aus den Samen gepresste Öl wird in Ostasien als Speiseöl oder Gewürz verwendet. Des Weiteren werden die gerösteten Samen, die ein nussiges Aroma besitzen, in der chinesischen Küche zum Füllen von Fladen und Mantou verwendet.[6]
Der rote (Varietät Purpurascens) und grüne Shiso (Varietät Crispa) haben zum Teil deutliche Geschmacksunterschiede. Der rote Shiso hat eine deutliche Anis- und Minznote, wogegen der grüne Shiso mehr nach Zitrone schmeckt. Beim Welken bei längerem Marinieren entwickelt grüner Shiso ein zimtähnliches Aroma.
Der Absud des Krauts wirkt krampflösend, abführend und schleimlösend sowie gegen Übelkeit und Erkältungen. Das Öl wird vor allem als Arznei geschätzt. Da es zu den trocknenden Ölen gehört, wird es auch ähnlich wie Leinöl in der Technik eingesetzt.
Perilla frutescens wurde zuerst von Linné als Ocimum frutescens beschrieben. Im Laufe der Zeit kamen weitere Synonyme auf: Dentidia nankinensis Lour., Perilla arguta Benth., Perilla nankinensis (Lour.) Decne., Perilla ocymoides L.
Es ist unklar, ob die Gattung nur aus der Art Perilla frutescens und ihren Varietäten besteht oder ob diese als eigene Arten zu werten sind. Als Unterscheidungsmerkmale werden hauptsächlich die Zähnung, Form und Oberfläche der Blätter sowie die Form und Behaarung der Tragblätter und des Kelches herangezogen. Weiterhin gibt es diploide und tetraploide Gruppen von Pflanzen. Eine Klärung der Systematik wird durch die vielen Kultursorten erschwert.
Es gibt folgende Varietäten:
Die Perilla (Perilla frutescens), auch Shiso, Egoma (jap. シソ, 紫蘇), Kkaennip (kor. 깻잎, [k͈ɛɲɲip]), Sesamblatt oder ungenau Schwarznessel (nicht zu verwechseln mit der häufiger als Schwarznessel bezeichneten Ballota nigra), irreführend auch Wilder Sesam genannt, ist eine Pflanzenart aus der meist als monotypisch angesehenen Gattung Perilla in der Familie der Lippenblütler (Lamiaceae). Seine Blätter und Samen werden zu Würz- und Heilzwecken genutzt. Diese Pflanzenart gedeiht besonders in sonnigen oder halbschattigen Lagen, kann im Garten problemlos kultiviert werden und hat einen hohen Zierwert.
सिलाम गाउँ घरमा खेती गरिने एक तेलहन बाली हो यसको बोट तथा फल एकदम बास्नादार हुन्छ। दाना सेता वा काला दुवै किसिमका हुन्छन्। यसलाई मूख्य रूपमा अचारमा छोपको रूपमा र तेलहनको रूपमा प्रयोगमा ल्याइन्छ। यो एक फुल फुल्ने किसिमको बिरुवा हो यो रुखको टूप्पोमा रहेको साना आकारमा रहेको खाली ठाउँ हुन्छ र त्यही फल्दछ र पछि त्यसलाई झारेर सफा गरेर अनि भुटेर खाने गरिन्छ ।
सुगन्धित वनस्पति सिलामको अंग्रेजी वा वैज्ञानिक नाम पेरिल्ला (Perilla) होI यो मिन्ट ( mint ) परिवारको नेपटियोडी (Nepetoídeae) वर्गमा पर्दछI यसको फलबाट तेल निकाल्न र छोप बनाउन मात्र प्रयोग गरिन्नi यसको कलिलो पातलाई खानाको परिकाहरुसंग मिलाएर खाँदा शरीरमा चाहिने गुणकारी तत्वहारु पाइने भएकोले पुर्बका विभिन्न देशहरु जस्तै कोरिया, जापान, इन्डोनेसिया, फिलिपिन्समा परिकारको अभिन्न अंगको रुपमा उपभोग गरिछI
Perilla frutescens, commonly called deulkkae, shiso or Korean perilla,[2][3] is a species of Perilla in the mint family Lamiaceae. It is an annual plant native to Southeast Asia and Indian highlands, and is traditionally grown in the Korean peninsula, southern China, Japan and India as a crop.[4]
An edible plant, perilla is grown in gardens and attracts butterflies. It is aromatic with a strong mint-like smell. A variety of this plant, P. frutescens var. crispa known as "shiso", is widely grown in Japan. In the United States, perilla is a weed pest, toxic to cattle after ingestion.[5][6]
Along with other plants in the genus Perilla, the plant is commonly called "perilla". It is also referred to as Korean perilla, due to its extensive cultivation in Korea and use in Korean cuisine.
In Korean, the name kkae (깨) refers to both the plant and the seed of sesame and perilla.[7] Sesame is called chamkkae (참깨; literally "true kkae"), while perilla is called deulkkae (들깨; literally "wild kkae"). Because of this, deulkkae is sometimes mistranslated as "wild sesame".
It is called egoma (荏胡麻) in Japanese from e (荏), an old Chinese name for perilla, plus goma (胡麻), or sesame. Egoma is often written in hiragana (えごま), and in scientific contexts, in katakana (エゴマ). This name does not include Perilla frutescens var. crispa varieties, which go by the name of shiso (紫蘇), a cognate with the modern Chinese zĭsū.
In Chinese, the plant is called zĭsū (紫蘇) or sūzǐ (蘇子).
In South Asia, names for perilla include bhangīra (भंगीरा),[8] bhangjīr (भंगजीर) or bhangjīra (भंगजीरा)[8] in Hindi and silām (सिलामcode: nep promoted to code: ne ) in Nepali.[8]
In Northeast India where perilla has notable culinary uses. the plant is known as arim (), ban-til (বন-তিল) and Ban-tulsi (বন-তুলসী, lit. "jungle tulsi"[a]) in Assam, nei lieh in Khasi, thoiding (ꯊꯣꯢꯗꯤꯡ) in the Meitei language,[9] chhawhchhi in Mizo,[9] kenie (Angami[8][9]) and hanshi (Tangkhul[8]) by the Nagas,[9] ngamum ([9]) and namdung (Adi[8]) in Arunachal Pradesh, and silām in the state of Sikkim.[9]
The leaves are called perilla or perilla leaves in English, and kkaennip (깻잎; literally "kkae leaf") in Korean. The leaves are called sūyè (蘇葉) or sūzǐyè (蘇子葉) in Chinese.
In the United States, where the plant has become a weed, the plant is known by many names, such as perilla mint, beefsteak plant, purple perilla, Chinese basil, wild basil, blueweed, Joseph's coat, wild coleus and rattlesnake weed.[6]
Perilla frutescens has three known varieties.[10]
Perilla is an annual plant growing 60–90 cm (24–35 in) tall, with stalks which are hairy and square.[11]
The leaves are opposite, 7–12 cm (3–4+1⁄2 in) long and 5–8 cm (2–3 in) wide, with a broad oval shape, pointy ends, serrated(saw-toothed) margins, and long leafstalks. The leaves are green with occasional touches of purple on the underside.[11]
The flowers bloom on racemes at the end of branches and the main stalk in late summer. The calyx, 3–4 mm (1⁄8–5⁄32 in) long, consist of upper three sepals and the hairy lower two. The corolla is 4–5 mm (5⁄32–3⁄16 in) long with its lower lip longer than the upper. Two of the four stamens are long.[11]
The fruit is a schizocarp, 2 mm (1⁄16 in) in diameter, and with reticulate pattern on the outside.[11] Perilla seeds can be soft or hard, being white, grey, brown, and dark brown in colour and globular in shape.[12][13] 1000 seeds weigh about 4 g (1⁄8 oz).[13] Perilla seeds contain about 38-45% lipid.[14][15][16]
.jpg)
ripe plants (autumn)
The plant was introduced into Korea before the Unified Silla era, when it started to be widely cultivated.[4]
In its natural state, the yield of perilla leaves and seeds is not high. If the stem is cut about 5 cm (2 in) above ground level in summer, a new stalk grows, and it produces more fruit. Leaves can be harvested from the stem cut off in the summer, as well as from the new stalk and its branches, throughout summer and autumn. The seeds are harvested in autumn when the fruits are ripe. To collect perilla seeds, the whole plant is harvested, and the seeds are beat out of the plant, before being spread for sun drying.
Various perilla varieties are used for traditional medicine in Southeast Asia.[5]
Characteristic aroma-active phytochemicals in perilla leaves include hydrocarbons, alcohols, aldehydes, furans, and ketones, particularly perilla ketone, egoma ketone, and isoegoma ketone.[5][2] Other phytochemicals are alkaloids, terpenoids, quinines, phenylpropanoids, polyphenolics, flavonoids, coumarins, anthocyanins, carotenoids, neolignans, fatty acids, tocopherols, and sitosterols.[17][18]
Other compounds include perillaldehyde, limonene, linalool, beta-caryophyllene, menthol, and alpha-pinene.[5] The crispa variety is differentiated by leaf and stem colors, which vary from green to red to purple, indicating the presence of anthocyanins.[5][6]
Although perilla is widely cultivated as an edible plant for humans, it is toxic to cattle and other ruminants, as well as horses.[5] In grazing cattle, plant ketones cause acute respiratory distress syndrome,[5] also called "panting disease".[6]
Contact dermatitis may occur in people handling the leaves or oil.[5] Consumption of large amounts of seeds has resulted in anaphylaxis.[5]
Perilla seeds are rich in dietary fiber and dietary minerals such as calcium, iron, niacin, protein, and thiamine.[19] Perilla leaves are also rich in vitamins A, C and riboflavin.[19]
In Manchu cuisine, perilla leaves are used to make efen, ("steamed bun").[20] The perilla buns are made with glutinous sorghum or glutinous rice flour dough filled with red bean paste and wrapped with perilla leaves.[20] The dish is related to Food Exhaustion Day, a traditional Manchu holiday celebrated on every 26th day of the 8th month of the lunisolar calendar.
In Japan, the plant is called egoma (荏胡麻), and used far less compared to shiso (Perilla frutescens var. crispa). In the Tōhoku regions of northeastern Japan, it is known as jūnen ("ten years"), because it was believed to add ten years to a person's lifespan. A local preparation in Fukushima Prefecture, called shingorō, consists of half-pounded non-glutinous rice patties, which are skewered, smeared with miso, blended with roasted and ground jūnen seeds, and roasted over charcoal.
Oil pressed from the seeds was historically used to in lamps. The warlord Saitō Dōsan (1494–1556) was said to have been originally a seller of egoma seed oil.
In Korean cuisine, kkaennip or perilla leaves are widely used as a herb and a vegetable. Kkaennip can be used fresh as a ssam vegetable, fresh or blanched as a namul vegetable, or pickled in soy sauce or soybean paste to make jangajji (pickle) or kimchi.
Deulkkae, the perilla seeds, are either toasted and ground into powder called deulkkae-garu or toasted and pressed to make perilla oil. Toasted deulkkae powder is used as a spice and a condiment for guk (soup), namul (seasoned vegetable dishes), guksu (noodle dishes), kimchi, and eomuk (fishcake). It is also used as gomul (coating or topping) for desserts: Yeot and several tteok (rice cake) varieties can be coated with toasted perilla powder. Perilla oil made from toasted perilla seeds is used as a cooking oil and as a condiment.
In Korean-style western food, perilla leaves are sometimes used to substitute basil, and the seed powder and oil is used in salad dressings as well as in dipping sauces. A Michelin-starred restaurant in Seoul serves nutty vanilla ice cream whose secret ingredient is perilla oil.[21]
Kkaennip (perilla leaves) as a ssam (wrap) vegetable
Kkaennip stir-fried in perilla oil
.jpg)
Kkaennip-jeon (pan-fried perilla leaves)
Kkaennip-bugak (deep-fried perilla leaves)
Kkaennip-jangajji (pickled perilla leaves)
Kkaennip-kimchi (perilla leaf kimchi)
.jpg)
Deulkkae (perilla seeds)
_deulkkae_(Perilla_frutescens)_buchu_(Allium_tuberosum).jpg)
Chueo-tang (loach soup) served with chopi and deulkkae (perilla seed) powder
Gamja-ongsimi (potato dough soup) boiled with deulkkae powder
Goguma-sun-deulkkae-muchim (sweet potato stems seasoned with deulkkae powder)
Perilla granita
In India, perilla seeds (silām [सिलाम] in Hindi) are roasted and ground with salt, chilis, and tomatoes to make a savoury side dish or chutney. In Kumaon, the seeds of bhangīra (i.e. cultivated perilla) are eaten raw, the seed oil is used for cooking purposes, and the oil cake is consumed raw or fed to cattle. The roasted seeds are also ground to prepare a spicy chutney. The seeds and leaves of perilla are also used for flavoring curries in north east India. Manipuri cuisine uses the ground roasted seed in a salad locally known as singju. Known as nei lieh by the Khasis its seeds are used in salads and meat dishes. The Assamese, Bodos and Nagas are also well aware of its uses.
In Nepal, perilla is called silam (सिलाम). Perilla seeds are roasted and ground with salt, chilis, and tomatoes to make a savoury dip/side dish or chutney.
Having a distinctive nutty aroma and taste, the oil pressed from the toasted perilla seeds is used as a flavor enhancer, condiment, and a cooking oil in Korean cuisine. The press cake remaining after pressing perilla oil can be used as natural fertilizer or animal feed.[22]
Perilla frutescens, commonly called deulkkae, shiso or Korean perilla, is a species of Perilla in the mint family Lamiaceae. It is an annual plant native to Southeast Asia and Indian highlands, and is traditionally grown in the Korean peninsula, southern China, Japan and India as a crop.
An edible plant, perilla is grown in gardens and attracts butterflies. It is aromatic with a strong mint-like smell. A variety of this plant, P. frutescens var. crispa known as "shiso", is widely grown in Japan. In the United States, perilla is a weed pest, toxic to cattle after ingestion.
Duonligna periljo[1] (science Perilla frutescens) estas specio de periljo kultivata por spicado aŭ peklado. Estas ĉefe du varioj: latine "P. frutescens" ("olea periljo", aŭ "sovaĝa sesamo") kaj "Perilla frutescens var. crispa" ("shiso" konata en Japanio kaj parte en Usono[2]). Ĝi aspektas simila al urtiko.
Ĉi tiu vario havas malsaman odoron kun la sura. Ĝi estas nomata olea periljo kaj uzebla kiel periljoleo.
En la korea la priljo estas nomata deulggae (들깨, "sovaĝa sesamo") aŭ Ggaenip (깻잎, "sesama folio").
En la japana tio estas nomata egoma (荏胡麻). La folioj kutime ne estas uzataj, sed la semoj estas uzataj kiel sezamoj (japane 胡麻, goma).
Duonligna periljo estas konata en Orientazio per ĉina vorto 紫蘇 (lit. "purpura revivo") prononcata kiel zǐsū en la ĉina, shiso en la japana kaj tía tô en la vjetnama.
Onidire, la ĉina vorto venis el la rakonto ke junulo en Lŭojango en la Orienta Han-dinastio toksiĝis tromanĝinte krabojn. Kiam li estis mortonta, fama kuracisto Hua Tuo kuracis lin per purpura herbo dekoktita. Oni komencis nomi la herbon 紫蘇 ĉar ĝi estas purpura kaj revivigis homon.
Duonligna periljo (science Perilla frutescens) estas specio de periljo kultivata por spicado aŭ peklado. Estas ĉefe du varioj: latine "P. frutescens" ("olea periljo", aŭ "sovaĝa sesamo") kaj "Perilla frutescens var. crispa" ("shiso" konata en Japanio kaj parte en Usono). Ĝi aspektas simila al urtiko.
Perilla frutescens es una planta anual de la familia de las lamiáceas. Las hojas se asemejan a las de la ortiga. Contiene aceites esenciales que le dan su aroma, y le otorgan algunas propiedades medicinales.
En Japón se utiliza como especia en una gran variedad de platos, como sushi y sashimi (a base de pescado crudo) o cortado en tiras delgadas para aderezar ensaladas, pasta, carne y pescado.
La variedad púrpura es usada como colorante en umeboshi rojo (encurtidos de ume) o para hacer umeshiso Maki.
Sus semillas se cocinan con chile y tomate.
La infusión de shiso se llama hojiso
La planta se ha utilizado tradicionalmente en Japón como tratamiento para aliviar los síntomas del asma, y para aliviar el estrés.
Una revisión de los estudios llevados a cabo sobre la planta o sus componentes ha encontrado evidencias de su actividad, hay ensayos in vitro sobre la actividad citostática y en animales sobre los efectos antialérgicos. Sin embargo, hay pocos estudios realizados en humanos.[5]
Perilla frutescens (L.) Britton.
Perilla frutestens var. crispa (Thunb.) H.Deane, Rhodora 25: 40 (1923). Cultivada en Japón.
Perilla frutescens var. hirtella (Nakai) Makino in T.Makino & K.Nemoto, Fl. Japan, ed. 2: 218 (1931).
Perilla frutescens es una planta anual de la familia de las lamiáceas. Las hojas se asemejan a las de la ortiga. Contiene aceites esenciales que le dan su aroma, y le otorgan algunas propiedades medicinales.
Veripeippi (Perilla frutescens)[2] on kasvilaji huulikukkaiskasvien heimossa. Se on sukunsa ainoa laji. Veripeippi kasvaa luonnonvaraisena laajalla alueella Kaakkois- ja Itä-Aasiassa, ja sitä käytetään maustekasvina useissa aasialaisissa keittiöissä.
Veripeippi on pysty ruohovartinen kasvi. Se kasvaa 0,3–2 metriä korkeaksi. Varret ovat tiheän karvaisia ja väritykseltään vihreitä tai violetinpunaisia. Lehdet ovat 4,5–13 senttimetriä pitkiä ja 2,8–10 senttimetriä leveitä. Ne ovat muodoltaan leveän puikeita tai pyöreähköjä, suippokärkisiä ja sahalaitaisia. Lehtiruoti on 3–5-senttimetrinen.[1]
Kukinto on 1,5–15 senttimetriä pitkä yksipuolinen viuhko. Useimmat kukinnon osat ovat hapsikarvaisia. Kukan kukkaperä on noin 1,5-millimetrinen. Verhiö on noin 3 millimetriä pitkä ja pysty. Kaksihuulisen verhiön alahuuli on ylähuulta pitempi. Teriö on kokonaisuudessaan 3–4-millimetrinen, ja teriön torvi on 2–2,5 millimetriä pitkä. Hedelmä on tyypiltään lohkohedelmä.[1]
Veripeipistä on useita muunnoksia, joita on perinteisesti käytetty eri tavoin.
Kähäräveripeipin (Perilla frutescens var. crispa) lehtiä käytetään varsinkin Japanissa, Kiinassa ja Koreassa yrttinä monenlaisten ruokien ja säilykkeiden maustamiseen. Kähäräveripeippiä kutsutaan usein tässä yhteydessä alun perin japaninkielisellä nimellä shiso.[3][4]
Muunnoksen Perilla frutescens var. frutescens siemenistä puristetaan öljyä.[3] Veripeippiä on myös käytetty perinteisesti lääkekasvina.[4] Useita muunnoksia käytetään koristekasveina.
Veripeippiä kasvaa luonnonvaraisena laajalla alueella Aasiassa Bhutanissa, Etelä-Koreassa, Kambodžassa, Kiinassa, Indonesiassa, Intiassa, Japanissa, Laosissa ja Vietnamissa.[1]
Veripeippi (Perilla frutescens) on kasvilaji huulikukkaiskasvien heimossa. Se on sukunsa ainoa laji. Veripeippi kasvaa luonnonvaraisena laajalla alueella Kaakkois- ja Itä-Aasiassa, ja sitä käytetään maustekasvina useissa aasialaisissa keittiöissä.
Pérille ou Shiso
La pérille aromatique ou Pérille de Nankin (Perilla frutescens), surtout connue sous ses noms japonais shiso et chinois zisu 紫苏 / 紫蘇, zǐsū, « [plante] violette qui fait revivre », est une plante alimentaire, aromatique, médicinale et ornementale, appartenant au genre Perilla de la famille des Lamiaceae[1]. Elle est cultivée et utilisée dans une grande partie de l'Asie depuis l'Antiquité et au Japon, depuis l'ère Jōmon au IIIe siècle. La pérille de Nankin (en latin, Perilla frutescens var. crispa), est une variété connue au Japon sous le nom de shiso prononcé ʃiso (紫蘇?).
Nom scientifique : Perilla frutescens (L.) Britton. Basionyme : Décrit par Linné sous le binôme Ocimum frutescens L., il fut ensuite versé dans le genre Perilla (étymologie : diminutif du latin Pera [besace], allusion à la forme du fruit) par Britton.
Le shiso recouvrant plusieurs sous-espèces très différentes par leur aspect, leurs propriétés et leur usage, il est impératif de distinguer les 7 taxons sino-japonais (sans compter les cultivars) qui composent cette espèce, constitués par trois variétés et quatre formes :
Aka (赤?) signifie « rouge », ao (青?) « vert » ou « vert-bleu » en chinois, et « bleu » en japonais, chirimen (縮緬?) se traduit par « crêpe » (le tissu), et katamen (片面?) par « un côté ». Les boutons floraux sont appelés shiso no mi (紫蘇の實?).
Ce sont les binômes (combinaisons genre + espèce) abandonnés de nos jours mais intéressants car ils soulignent la ressemblance avec les feuilles de menthe, de mélisse et d'orties) :
Tige à section carrée. Feuilles vertes à pourpres selon les variétés, ovales et opposées. Fleurs en épis, violettes à blanches, en fin d'été. Graines noires, très petites, oléifères.
Cette forme frutescens ressemble beaucoup à aojiso mais elle est plus grande (60-90 cm de haut, feuilles ovales de 7-12 × 8 cm, non crispées et velues) et beaucoup plus odorante. Cultivée pour son huile de graines utilisée dans le shintoïsme et aujourd’hui surtout comme produit de santé très onéreux. Comme le sésame, elle est originaire d'Asie du Sud-Est, mais il faut savoir que malgré son nom, le véritable sésame est assez éloigné de ces plantes sur le plan botanique, leur seul point commun étant de servir à la production d'une huile très odorante. Elle sert traditionnellement à la fabrication d'une huile utilisée dans les cérémonies shintoïstes. Elle est également utilisée en teinturerie et dans la fabrication de certaines laques japonaises. Ses fruits et graines sont devenus hors de prix depuis la découverte de leurs propriétés médicinales.
Avec ses deux formes de couleurs :
Plante herbacée atteignant jusqu'à 70 cm de haut en culture, tige pourpre à quatre angles. Comestible et odorante dans toutes ses parties : pousses, feuilles, fleurs et fruits. C'est la forme type à grandes feuilles pourpre plus ou moins foncé, qui sert surtout à colorer les tsukemono et aussi à fabriquer en saison le fameux jus de shiso, à belle couleur de jus de betterave et tout aussi revitalisant, coupé avec du vinaigre de riz et édulcoré de sucre ou de miel. Synonymes : Perilla frutescens (L.) Britt. var. acuta (Thunb.) Kudo., Perilla frutescens (L.) Britt. var. atropurpurea, Perilla ocymoides L. var. purpurascens Hayata, Dentidia purpurascens Pers., Dentidia purpurea Poir.
On peut semer les graines dans un sol à une température supérieure à 5 degrés C., la température de germination la plus favorable se situe entre 18 et 23 °C. Les plantules peuvent supporter une température de 1 à 2° C. Les jeunes plantes poussent lentement à basse température. Les plantes ont une bonne croissance de 18 jusqu'à 40 °C si elles sont abondamment arrosées. Perilla frutescens est très peu tolérante à la sécheresse, elle résiste mieux à l'humidité, même aux sols saturés d'eau, en particulier pendant la période de croissance. La floraison commence 80 jours après la germination, la température de floraison la plus favorable se situe entre 22 et 28°C.
La plante a été introduite en Corée avant la Période de Silla unifié, elle a alors commencé à être largement cultivée.
À l'état naturel, le rendement en feuilles et en graines de perilla n'est pas élevé. Si la tige est coupée à environ cinq centimètres au-dessus du sol en été, une nouvelle tige grandit et produit plus de graines. Les feuilles peuvent être récoltées sur la tige coupée en été, puis sur la nouvelle tige et ses branches, tout au long de l'été et de l'automne. Les graines sont récoltées en automne lorsque lorsqu'elles arrivent à maturité. Pour collecter des graines de perilla, la plante entière est récoltée et battue, pour pouvoir étaler les graines pour un séchage au soleil .
Originaire de l'Asie du Sud-Est (son usage le plus ancien est attesté en tant qu'huile comestible dans le sud de la Chine et en Birmanie), le shiso est très envahissant et pousse à l’état spontané depuis l'Himalaya jusqu'au Myanmar.
Le shiso est tellement prestigieux au Japon, que son nom désigne au sens large toute la famille des lamiaceae (シソ科?) y compris le lamier pourpre des teinturiers d'Europe et toutes les menthes. Le mot « shiso » vient directement du nom chinois de la plante : zǐ sū (紫蘇).
Le shiso est couramment utilisé en Asie comme légume vert (salade)[réf. nécessaire], condiment et aromate.
Le voyageur rencontrera d'abord vraisemblablement la variété verte, servie avec le sushi, le sashimi et le tempura entre autres. Il s'agit de l'aojiso dont les feuilles sont plus petites et qui sont consommées telles quelles, entières ou hachées, souvent réfrigérées.
Comme il ne s'agit que d'une variation de taille et de pigment, la forme rouge à grandes feuilles peut être pratiquement consommée de la même manière, comme au Vietnam, par exemple, où les feuilles d'akajiso remplacent parfois les feuilles de menthe fraîche et la carambole dans les rouleaux de printemps crus (les fameux goi cuốn, que les Vietnamiens du Nord appellent aussi nem cuốn).
Certains chimiotypes sont toxiques à l'état isolé :
Toutes variétés et formes confondues, leur grand nombre témoigne avec éloquence de l'usage important de la plante dans toute l'Asie et, depuis peu, dans les autres continents.
À la différence des noms asiatiques, il s'agit presque toujours de la traduction du nom savant, ou d'analogies avec la menthe et le basilic :
Pérille ou Shiso
La pérille aromatique ou Pérille de Nankin (Perilla frutescens), surtout connue sous ses noms japonais shiso et chinois zisu 紫苏 / 紫蘇, zǐsū, « [plante] violette qui fait revivre », est une plante alimentaire, aromatique, médicinale et ornementale, appartenant au genre Perilla de la famille des Lamiaceae. Elle est cultivée et utilisée dans une grande partie de l'Asie depuis l'Antiquité et au Japon, depuis l'ère Jōmon au IIIe siècle. La pérille de Nankin (en latin, Perilla frutescens var. crispa), est une variété connue au Japon sous le nom de shiso prononcé ʃiso (紫蘇?).
Perilla frutescens (L.) Britton è un'erbacea annuale della famiglia delle Lamiacee, largamente coltivata in Cina, Giappone e Corea, nonché in India e Vietnam. È l'unica specie del genere Perilla.[1] La cucina coreana utilizza le foglie e i semi di Perilla frutescens (L.) Britton. La cucina giapponese utilizza le foglie di Perilla frutescens var. crispa (Thunb.) H.Deane.
La pianta ha una struttura simile a quella del basilico o della melissa, con un'altezza che va dai 60 agli 80 cm. Le foglie sono opposte, cuoriformi, appuntite e dentellate. L'infiorescenza è apicale, simile a quella del basilico. Fiorisce a luglio e ad agosto.[2]
È una pianta aromatica, con un profumo che va dall'anice alla melissa.
È una pianta medicinale, ornamentale ed orticola della famiglia delle Lamiaceae, quindi analoga alla menta e al basilico.
In cucina le piante di shiso (parti fresche) sono usate come vegetali alimentari, come decorazione, condimento o contorno, spesso per piatti di pesce. I semi sono usati per estrarre un olio commestibile, ma utilizzato anche in ambito industriale.
Le foglie della varietà a foglia purpurea sono usate per colorare ed aromatizzare un condimento giapponese: l'Umeboshi.
I semi macinati vengono aggiunti per insaporire le zuppe in Corea e in Cina o le salse in India. L'olio estratto tradizionalmente per uso alimentare (Sud Est Asiatico e Corea), è ottenuto soprattutto da piante di tipo egoma.
P. f. var. frutescens e var. crispa sono piante molto simili, e i loro semi sono difficilmente distinguibili anche al microscopio elettronico, ma il sapore delle piante è piuttosto diverso. La conformazione e i principi attivi delle piante coltivate nei vari paesi sono notevolmente diversi.
Lo shiso (varietà atropurpurea, a foglie rosse), è usato per colorare di rosso l'umeboshi, un particolare condimento giapponese a base di frutti di prugna.
Un derivato di un'aldeide estratta dalla pianta, detto perillartina, è usato come dolcificante in Giappone dato che la sostanza è circa 2000 volte più dolce del saccarosio.
L'olio è molto ricco in acidi grassi omega-3, acido α-linolenico. L'olio è utilizzato industrialmente come solvente in vernici, inchiostri, linoleum, come impregnante ed idrorepellente.
Perilla frutescens (L.) Britton è un'erbacea annuale della famiglia delle Lamiacee, largamente coltivata in Cina, Giappone e Corea, nonché in India e Vietnam. È l'unica specie del genere Perilla. La cucina coreana utilizza le foglie e i semi di Perilla frutescens (L.) Britton. La cucina giapponese utilizza le foglie di Perilla frutescens var. crispa (Thunb.) H.Deane.
Perilla frutescens (binomen anno 1894 a Nathaniele Britton statutum post Linnaeum, qui Ocimum frutescens scripserat) est species plantarum florentium familiae Lamiacearum, in Asia Orientali varietatibus pluribus ad usus culinarios culta. In Iaponia iam aevo Jōmon cultivabatur ab anno fere 5800 ante praesentem.[2]
Vide "Perilla frutescens" apud Vicispecies. 
Situs scientifici: Tropicos • Tela Botanica • GRIN • ITIS • Plant List • NCBI • Biodiversity • Encyclopedia of Life • Plant Name Index • Flora of China • INPN France • USDA Plants Database Perilla frutescens (binomen anno 1894 a Nathaniele Britton statutum post Linnaeum, qui Ocimum frutescens scripserat) est species plantarum florentium familiae Lamiacearum, in Asia Orientali varietatibus pluribus ad usus culinarios culta. In Iaponia iam aevo Jōmon cultivabatur ab anno fere 5800 ante praesentem.
Perilla frutescens (L.) Britton ialah tumbuhan saka [1] dalam keluarga pudina, Lamiaceae. Spesies ini merangkumi dua jenis berbeza [2] bagi tanaman tradisional dari Asia Timur: P. frutescens var. frutescens, tanaman benih minyak, adalah sumber minyak perilla. Ini digunakan sebagai bahan dalam masakan Korea, kedua-dua "bijan liar" (deulggae), dan "daun bijan", yang hijau. Ia dikenali di Jepun sebagai egoma.
Spesies ini merangkumi dua jenis berbeza [3] bagi tanaman tradisional dari Asia Timur:
Variasi benih minyak mengandungi kira-kira 38-45% lipid.[4] Dari benih ini, minyak perilla mempamerkan salah satu daripada bahagian asid lemak omega-3 (asid α-linolenik (ALA) yang paling tinggi[5] daripada mana-mana minyak biji, pada 54-64% dan hanya 14% asid linoleik, asid lemak omega-6. Nisbah n6:n3 luar biasa ini memberikan potensi untuk tanaman ini menjadi alternatif bagi minyak biji lain.[6]
, PMID 21909287 Perilla frutescens (L.) Britton ialah tumbuhan saka dalam keluarga pudina, Lamiaceae. Spesies ini merangkumi dua jenis berbeza bagi tanaman tradisional dari Asia Timur: P. frutescens var. frutescens, tanaman benih minyak, adalah sumber minyak perilla. Ini digunakan sebagai bahan dalam masakan Korea, kedua-dua "bijan liar" (deulggae), dan "daun bijan", yang hijau. Ia dikenali di Jepun sebagai egoma.
Spesies ini merangkumi dua jenis berbeza bagi tanaman tradisional dari Asia Timur:
Perilla frutescens (deulkkae) Perilla frutescens var. crispa (shiso)Perilla frutescens is een eenjarige plant die behoort tot de muntfamilie Lamiaceae.
De Koreaanse naam is deulkkae of tŭlkkae (들깨, wat 'wilde sesam' betekent). Hetzelfde woord verwijst ook naar de zaden. Deze zaden kennen een veelvoud van toepassingen in de Koreaanse keuken, evenals de bladeren (kkaennip, 깻잎). Ondanks de letterlijke vertaling van deulkkae ("wilde sesam") en kkaennip ("sesamblad") bestaat er geen enkele verwantschap met sesam, wat tot verwarring kan leiden in Koreaanse kookboeken die naar andere talen zijn vertaald.
Gepekelde kkaennip, met gemalen rode peper tussen elke twee blaadjes, kan gemakkelijk gevonden worden in Koreaanse winkels. De essentiële oliën zorgen voor de sterke smaak. Verse bladeren doen denken aan appel en munt. Ze worden gebruikt in salades en als bijgerecht bij barbecues. De smaak verschilt van die van de Japanse shiso, evenals het uiterlijk. De bladeren zijn groter, ronder, platter, met een minder gekartelde rand en vaak met een purperen kleur aan de onderkant van het blad. Perillaolie (deulgireum, 들기름) wordt getrokken van de zaden; de massa die overblijft na het persen dient als voedsel voor dieren. De olie heeft een rijke smaak en geur. Deze lijken op de donkere sesamolie (chamgireum, 참기름). De zaden worden gekookt in gerechten, geroosterd, geplet om de smaak ten volle te benutten en gemengd met sesam en zout.
Perilla frutescens is een eenjarige plant die behoort tot de muntfamilie Lamiaceae.
Pachnotka zwyczajna (Perilla frutescens) – gatunek rośliny jednorocznej z rodziny jasnotowatych. Nazywany jest także pachnotką uprawną, pachnotką brazylijską i perillą zwyczajną. Pochodzi z obszaru Indii, Chin, Japonii, Półwyspu Indyjskiego i Indochin. Jako uciekinier z uprawy lub gatunek zawleczony rozprzestrzeniła się również gdzieniegdzie poza tymi rejonami[2]. Jest uprawiana w wielu krajach świata.
Pachnotka zwyczajna (Perilla frutescens) – gatunek rośliny jednorocznej z rodziny jasnotowatych. Nazywany jest także pachnotką uprawną, pachnotką brazylijską i perillą zwyczajną. Pochodzi z obszaru Indii, Chin, Japonii, Półwyspu Indyjskiego i Indochin. Jako uciekinier z uprawy lub gatunek zawleczony rozprzestrzeniła się również gdzieniegdzie poza tymi rejonami. Jest uprawiana w wielu krajach świata.
Коренева система буролистки стрижнева, добре розвинена, проникає в ґрунти до 1,5 м. Стебло прямостійне, дуже розгалужене, густо покрите волосками, висотою до 100 см з сильним ефірним запахом. Листки з довгими черенками, яйцеподібні з зубчастим краєм. Суцвіття — багатоквіткова китиця, 9-15 см завдовжки, знаходиться в пазухах листків. Плід — горішок, діаметром близько 2 мм.
Буролистку запилюють бджоли, які прилітають на квіти за приємним ефірним запахом і наявністю нектарників в квітках. Але разом з цим буролистка здатна до самозапилення. До тепла буролистка невимоглива.
Кущі (Perilla frutescens (L.) Britton)
Листя зелене (Perilla frutescens (L.) Britton)
Листя буре (Perilla frutescens var. crispa (Thunb.) H.Deane)
Листя (Perilla frutescens var. crispa (Thunb.) H.Deane)
Квітки (Perilla frutescens (L.) Britton)
Квітки (Perilla frutescens (L.) Britton)
Підвиди буролистки однорічної[5]:
Насіння буролистки має у своєму складі ліпіди, білок, целюлозу, золу, ефірну олію. Також містить дубильні речовини, залізо, кремнієву кислоту, сірку, яблучну, аскорбінову кислоту, катехіни.
Буролисткова ефірна олія добувається із висушеного листя і стебла буролистки . Основним компонентом ефірної олії є перилловий альдегід.
Листя використовуються для виробництва ефірних олій, які використовується як ароматизатори. Екстракт листя буролистки традиційно використовуються для лікування астми, застуди, кашлю і захворювань легень, профілактики грипу, нудоти, блювоти, болів у животі, запорах, харчових отруєнь та алергічних реакціях (особливо на морепродукти).
Насіння використовуються для виробництва продуктів харчування та як корм для птахів. Буролисткова макуха — цінний корм для худоби, багата поживними речовинами
З насіння добувають олію, яка є харчовою, але вона використовується в основному як технічна в лакофарбовій, поліграфічній, суднобудівній промисловості. За висихання буролисткова олія утворює стійку до дії води, повітря, високих температур плівку, яка міцністю поступається лише плівці з тунгової олії. У фармації, в народній медицині використовують як сечогінний препарат для лікування хвороб печінки, жовчного міхура, енурезу.
Листя та плоди використовуються в корейській і японській кухнях.
Японська страва
Японська страва
Японська страва
Корейська страва
Корейська страва
Perilla frutescens, thường được gọi là tía tô xanh để phân biệt với tía tô Việt Nam,[1][2] là một loài thuộc chi Tía tô trong họ Hoa môi. Nó là thực vật hàng năm bản địa của vùng Đông Nam Á, sơn nguyên Ấn Độ, và được trồng phổ biến ở bán đảo Triều Tiên, Nhật Bản và Ấn Độ.[3] Một thứ khác của cây này, P. frutescens var. crispa hay "tía tô", được sử dụng rộng rãi ở Việt Nam và nhiều nơi khác.
Giống như các cây khác trong chi Tía tô,, cây này cũng được gọi bằng cái tên "tía tô". Nó còn thường được gọi là "tía tô xanh" do được trồng và sử dụng rộng rãi ở Nhật Bản và Hàn Quốc. Trong tiếng Hàn, cái tên "kkae" (깨) dùng để chỉ cả phần cây và phần hạt của cây vừng và cây tía tô.[4] Vừng được gọi là "chamkkae" (참깨; nghĩa đen: "kkae thật"), trong khi đó tía tô được gọi là "deulkkae" (들깨; nghĩa đen: "kkae dại"). Chính vì thế mà "deulkkae" thường bị dịch nhầm thành "vừng dại". Loài này được gọi là "egoma" (荏胡麻 (Nhẫm Hồ Ma)/ エゴマ, "egoma"?) trong tiếng Nhật,trongtiếng Nhật,tía tô xanh được gọi là "egoma" (荏胡麻). Nó còn được gọi là "jūnen" (十年; "mười năm") ở vùng Đông Bắc với ý nghĩa nó có thể thêm từng ấy năm vào tuổi thọ của người ăn nó.
Perilla frutescens có ba thứ được biết đến.
Tía tô xanh là cây hàng năm, cao từ 60–90 xentimét (24–35 in), thân cây hình vuông và có lông.[5].
Lá cây mọc theo kiểu đối nhau, dài từ 7–12 xentimét (2,8–4,7 in) và rộng từ 5–8 xentimét (2,0–3,1 in), hình oval rộng, đầu nhọn, viền lá hình răng cưa, và cuống lá dài. Lá cây màu xanh lục và có một chút sắc tím ở mặt dưới.
Hoa mọc theo chùm ở ngọn cành và ngọn thân chính vào tháng Tám và tháng Chín. Đài hoa, dài 3–4 milimét (0,12–0,16 in), gồm ba lá đài ở trên và hai lá đài có lông ở dưới. Cánh hoa dài từ 4–5 milimét (0,16–0,20 in), phần dưới dài hơn phần trên. Hai (trên bốn) nhị hoa dài.
Quả thuộc dạng quả nẻ (quả nứt), đường kính khoảng 2 milimét (0,079 in), có họa tiết hình mạng lưới ở ngoài. Hạt tía tô có thể mềm hoặc cứng, màu trắng, xám, nâu hoặc nâu sẫm và có hình cầu.[6][7]1000 hạt nặng khoảng 4 gam (0,14 oz).[7] Hạt tía tô xanh chứa 38-45% lipid.[8][9][10]
Hoa.
Chùm hoa.
Lá.
Cây đã chín (mùa thu).
Hạt.
Cây này được đưa đến Nhật Bản trong thời Edo, từ đó nó được trồng rộng rãi và phổ biến. Ở trạng thái tự nhiên, sản lượng của cây tía tô xanh không cao. Tuy nhiên, nếu cắt bỏ phần thân cây, để lại 5 xentimét (2,0 in) trồi lên khỏi mặt đất vào mùa hè, thân sẽ mọc lại và cho thêm quả. Lá có thể được thu hoạch từ thân cây vào mùa hè, cũng như từ thân mới mọc và các cành từ mùa hè đến mùa thu. Hạt được thu hoạch vào mùa thu khi quả chín. Để thu hoạch được hạt cây, cả cây sẽ được thu hoạch, sau đó hạt sẽ được đập ra từ cây, dàn ra và phơi khô.
Lá tía tô xanh có mùi do có chứa xeton tía tô, xeton egoma (3-(4-Methyl-1-oxa-3-pentenyl)furan).[1]
Hạt tía tô xanh giàu chất xơ và khoáng chất như canxi, sắt, niacin, protein, và Thiamin.[11] Lá tía tô xanh cũng giàu chất xơ và khoáng chất như canxi, sắt, kali, vitamin A, vitamin C và riboflavin không kém tía tô Việt Nam; nó cũng được dùng nhiều cho các món sushi,sashimi và tempura.[11] Dầu tía tô xanh chứa chất chống viêm, và các thành phần trong lá tía tô xanh đang được nghiên cứu để chế tạo ra thuốc chống viêm.[12] Dầu tía tô xanh, là một trong những thực phẩm chứa nhiều axit béo omega-3, rất tốt cho sức khỏe con người và có thể phòng chống một số chứng bệnh như bệnh tim mạch, ung thư, viêm khớp dạng thấp.[7][13][14]
Ở Ấn Độ, tía tô xanh được gọi là "silam" (सिलाम), thoiding (Meitei), chhawhchhi (Mizo) và bhangira (Uttarakhand). Hạt được rang và nghiện với muối, ớt và cà chua để làm nước chấm, món phụ hoặc chutney. Ẩm thực Manipuri dùng hạt đã rang và nghiền trong món salad địa phương "Singju".
Ở vùng Himalaya (Uttarakhand), hạt Bhangira (hạt tía tô xanh đã được thu hoạch) được ăn sống, dầu để nấu ăn, phần bã có thể ăn sống hoặc cho gia súc. Hạt đã rang cũng được dùng để làm món chutney cay. Lá và hạt còn dùng để tạo vị cho cà-ri.
Một cách chế biến ở Fukushima, gọi là shingorō, các bánh gạo tẻ được đập qua, xiên lại, phết miso, hòa với hạt jūnen đã rang và nghiền, nướng trên than. Người Nhật dùng cả hai loại lá tía tô xanh và tím để ăn sushi,sashimi và tempura.
Trong ẩm thực Hàn Quốc, "kkaennip" (깻잎) được dùng như rau thơm hoặc rau ăn. Kkaennip có thể được ăn sống trong món ssam, ăn sống hoặc trần qua trong món namul, hoặc muối trong nước tương hay Doenjang để làm jangajji hay kimchi.
Deulkkae, hạt tía tô Hàn Quốc, được rang rồi nghiền thành bột gọi là deulkkae-garu (들깻가루), hoặc rang rồi ép lấy dầu. Bột deulkkae được dùng như gia vị cho guk, namul, guksu, kimchi, và eomuk. Nó còn được dùng như gomulcho các món tráng miệng: Yeot, tteok. Dầu còn được dùng để nấu nướng.
Kkaennip trong món ssam (cuốn).
Kkaennip xào cùng dầu tía tô xanh
Kkaennip-jeon (bánh lá tía tô xanh).
tempura tía tô xanh
Kkaennip-jangajji (lá tía tô xanh muối).
Deulkkae (Hạt tía tô Hàn Quốc).
Chueo-tang (canh chạch) ăn với chopi (hoa tiêu Nhật Bản) và deulkkae-garu (bột tía tô xanh).
Gamja-ongsimi (canh bột khoai tây) luộc cùng deulkkae-garu.
Goguma-sun-deulkkae-muchim (Rau lang trộn cùng deulkkae-garu)
Tía tô xanh được dùng để chữa các chứng liên quan đến hô hấp và tiêu hóa, nó còn được nghiên cứu để chế tạo ra thuốc chữa ung thư.[13]
Dầu tía tô xanh ép từ hạt đã rang có mùi vị béo bùi, được dùng để làm gia vị và nấu nướng. Dầu ép từ hạt chưa rang được dùng cho những mục đích ngoài nấu nướng.[13] Phần bã sau khi ép có thể dùng làm phân bón tự nhiên hay thức ăn chăn nuôi.[15]
Perilla frutescens, thường được gọi là tía tô xanh để phân biệt với tía tô Việt Nam, là một loài thuộc chi Tía tô trong họ Hoa môi. Nó là thực vật hàng năm bản địa của vùng Đông Nam Á, sơn nguyên Ấn Độ, và được trồng phổ biến ở bán đảo Triều Tiên, Nhật Bản và Ấn Độ. Một thứ khác của cây này, P. frutescens var. crispa hay "tía tô", được sử dụng rộng rãi ở Việt Nam và nhiều nơi khác.
提示：本条目的主题不是回回苏。紫蘇（学名：Perilla frutescens）是唇形科紫苏属下唯一种，一年生草本植物，主產於东南亚、台湾、中国大陸湖南、江西等中南部地区、喜马拉雅地区，日本、缅甸、朝鲜半岛(南韩广泛俗称苏叶为芝麻叶)[1]、印度、尼泊尔也引进此种，而北美洲也有生长。
在中医中，紫蘇的茎、叶和种子均可入药，其葉又称蘇葉，具有解表散寒、行气和胃功效；其果实紫苏子又名苏子、黑苏子、野麻子、铁苏子，具有降气消痰、平喘、润肠功效；紫苏梗有理气宽中、止痛、安胎功效[2]。
紫苏富含植化素、矿物质和维生素，具有很好的镇静抗炎作用，而且可为其他食品保鲜和杀菌，其叶可制作菜肴，也可用来腌製泡菜，种子富含有益健康的紫苏油，这种油具有强烈的香气，且含有高量的ω-3必需脂肪酸。
紫苏株高0.5米－2米，原种株高约1米，荏胡麻株高约1.5米，各个变种株高范围略有变化。茎四棱柱形，直立多分枝，叶片椭圆形或卵形，对生，边缘有锯齿，两面多为绿色或紫色，也有两面异色的品种，部分品种叶面皱缩；总状花序腋生，花小具梗，花色有白、紫及粉色，花期7－8月；棕褐色小坚果为球形，结果期9－10月。全株有香味。
历史上紫苏属中的种类命名很混乱，经修订后属下只有紫苏（Perilla frutescens）一种，其他均为错误归类或重复命名。以下是变种的分类：[3]
紫蘇所含的揮發油紫苏油中的主要成分是紫蘇醛，占总量的50－60%，是紫苏油浓郁气味的主要来源。其他主要的萜烯类物质包含柠檬烯、石竹烯以及金合欢烯。
蘇子成分為脂肪油45.3%，亞油酸42.6%，α-亞麻酸22.4%，還含有維生素B1和氨基酸類化合物。
在紫苏成分已知的化学型中，PA（主要成分：紫蘇醛）是唯一在烹饪中使用的一种物质。其他的化学型是PK（紫苏酮）、EK（香薷酮）、PL（紫苏烯）、PP（苯丙素：肉豆蔻醚、莳萝油脑、榄香脂素）、C（柠檬醛）以及玫瑰呋喃中富含的一型。
紫蘇對葡萄球菌有較強的抑制作用，對大腸杆菌、痢疾杆菌也有抑制作用。但臨床上對於葡萄球菌所致的疾病很少使用紫蘇，而對大腸杆菌、痢疾杆菌所致的腸胃炎病，則有用之。紫蘇能擴張皮膚血管，刺激汗腺分泌，故有發汗作用，亦能減少支氣管分泌，緩解支氣管痙攣，因而有止咳袪痰作用，故感冒咳嗽每多用之。此外，紫蘇能促進消化液分泌，增強胃腸蠕動，故其行氣和中的作用可能與此有關。其所含揮發油有較強的防腐作用。
不过紫苏酮（3-(4-甲基-1-氧-3-戊烯基)呋喃）对于某些动物是有毒的，如牛、马等家畜及一些野生动物。当这些动物食用含有PK化学型的紫苏后，紫苏酮会造成肺水肿，这种情况属于紫苏中毒，但是人类却不受其害。紫苏酮主要存在于北美洲本土生长的紫苏品种。
用於解表，一般用6－10克。
表虛自汗者忌用。
紫蘇最早的起源是西漢時的冬季，市場上有賣紫蘇。
紫苏在中国种植约有2000年历史，明代李时珍曾记载：“紫苏嫩时有叶，和蔬茹之，或盐及梅卤作菹食甚香，夏月作熟汤饮之”，可見紫蘇在中国人的饮食中很常见。中国人用紫苏烹制各种菜肴，常佐鱼蟹食用，烹制的菜肴包括紫苏干烧鱼、紫苏鸭、紫苏炒田螺、苏盐贴饼、紫苏百合炒羊肉、铜盆紫苏蒸乳羊等。
白紫苏（学名：Perilla frutescens var. frutescens），又名白苏、荏、荏子、水荏、野荏等，是唇形科紫苏属下唯一种，一年生草本植物。白紫苏在韩国和朝鲜称为「deulkkae(들깨)」。 韩国最主要的品种是白紫苏（Perilla frutescens var. frutescens）。韩国的紫苏变种的叶片比日本青紫苏要更大、更圆、更为平坦，而且锯齿较为细密，一面是紫红色，一面是绿色。韩国人用紫苏制作泡菜，基本上在全世界的韩国货商店中都有紫苏泡菜罐头销售，在这种罐头中，每两片紫苏叶包裹着一个红辣椒。新鲜的紫苏叶可用来制作沙拉。紫苏子用作肉类食品的调料，也用来制作紫苏芝麻盐。韩国人在吃烤肉习惯用新鲜的紫苏叶或辣椒叶搭配，而目前韩国人掀起了用紫苏叶补钙的热潮，因为紫苏叶富含钙质。[7] 韩国人用紫苏的种子压榨食用油，或者用种子磨成粉加入汤中作调味品。
紫苏油可由苏子榨取，苏子含有35－45%的紫苏油。紫苏油富含奥米加三必需脂肪酸α-亚麻酸。由于紫苏油是一种乾性油，其可用于制作涂料、清漆、油毡、墨水、漆器以及布料的防水涂层，也可以用作燃料。
紫苏葶（紫蘇醛肟）在日本被用作甜味剂，因为其甜度是蔗糖的2000倍。
紫蘇（学名：Perilla frutescens）是唇形科紫苏属下唯一种，一年生草本植物，主產於东南亚、台湾、中国大陸湖南、江西等中南部地区、喜马拉雅地区，日本、缅甸、朝鲜半岛(南韩广泛俗称苏叶为芝麻叶)、印度、尼泊尔也引进此种，而北美洲也有生长。
在中医中，紫蘇的茎、叶和种子均可入药，其葉又称蘇葉，具有解表散寒、行气和胃功效；其果实紫苏子又名苏子、黑苏子、野麻子、铁苏子，具有降气消痰、平喘、润肠功效；紫苏梗有理气宽中、止痛、安胎功效。
紫苏富含植化素、矿物质和维生素，具有很好的镇静抗炎作用，而且可为其他食品保鲜和杀菌，其叶可制作菜肴，也可用来腌製泡菜，种子富含有益健康的紫苏油，这种油具有强烈的香气，且含有高量的ω-3必需脂肪酸。
エゴマ（荏胡麻、学名：Perilla frutescens）はシソ科の一年草。シソ（青紫蘇）とは同種の変種。東南アジア原産とされる。地方名にジュウネンがあり、食べると十年長生きできるという謂れから。古名、漢名は、荏（え）。
食用または油を採るために栽培される。シソ（青紫蘇）とよく似ており、アジア全域ではシソ系統の品種が好まれる地域、エゴマ系統の品種が好まれる地域、両方が栽培される地域などが見られるが、原産地の東南アジアではシソともエゴマともつかない未分化の品種群が多く見られる。
葉などには香り成分としてペリラケトン（Perilla ketone）やエゴマケトン（Egoma ketone、3-(4-Methyl-1-oxa-3-pentenyl)furan）などの3位置換フラン化合物が含まれ、大量に摂取した反芻動物に対して毒性を示す。
高さは60-100cm程度。茎は四角く、直立し、長い毛が生える。葉は対生につき、広卵形で、先がとがり、鋸状にぎざぎざしている。付け根に近い部分は丸い。葉は長さ7-12cm。表面は緑色で、裏面には赤紫色が交る。花序は総状花序で、白色の花を多数つける。花冠は長さ4-5mm。花弁は4枚で下側の2枚が若干長い。
日本ではインド原産のゴマよりも古くから利用されている。エゴマをはじめとするシソ属種実の検出が縄文時代早期から確認されており、1974年には長野県諏訪市の荒神山遺跡から「エゴマ種実」が検出されている[1]。長野県では大石遺跡からもエゴマ種実が出土しており、当初は「アワ類似炭化物」とされていたが、1981年にシソ科のエゴマであると鑑定された。
縄文時代にはクッキー状炭化物からも検出されていることから食用加工されていたと考えられており、栽培植物としての観点から縄文農耕論においても注目されている。中世から鎌倉時代ごろまで、搾油用に広く栽培され、荏原など、地名に「荏」が付く場所の多くは栽培地であったことに由来する。
種子は、日本ではゴマと同様に、炒ってからすりつぶし、薬味としたり、「エゴマ味噌」などとして食用にされる。
岐阜県の飛騨地方では、エゴマのことを「あぶらえ」と呼び、味噌に混ぜて五平餅や焼いた餅に付けたり、茹でた青菜や煮たジャガイモにあえて食べるなど、生活に密着して食用されている。
エゴマが比較的多く栽培されている福島県には、じゅうねん味噌やしんごろうやかりんとう饅頭など種子を用いた料理・菓子が多く存在するほか、エゴマを餌に混ぜて育てたエゴマ豚の飼育も行われている。
他に、十味唐辛子の成分として加えられる例もある。
種子を噛みつぶし、しもやけの患部に塗ると治るという伝統的な民間療法が長野県開田地方に残る[2]。
エゴマ（100g中）の主な脂肪酸の種類[3] 項目 分量（g） 脂肪 38.79 飽和脂肪酸 3.34 16:0（パルミチン酸） 2.3 18:0（ステアリン酸） 0.94 一価不飽和脂肪酸 6.61 18:1（オレイン酸） 6.5 多価不飽和脂肪酸 28.83 18:2（リノール酸） 5.1 18:3（α-リノレン酸） 24 エゴマ（100g中）
エゴマ油は種子から絞った油で荏の油（えのあぶら、えのゆ、荏油〈じんゆ〉）ともいわれ、食用に、また乾性油なので防水性を持たせる塗料として油紙、番傘などに用いられてきた。
中世末期に不乾性油の菜種油が普及するまでは日本で植物油と言えばエゴマ油であり、灯火にもこれが主に用いられ、安定的に確保、供給するために油座という組織が作られた。しかし、菜種油の普及と共に次第にエゴマ油の利用は衰退し、乾性油としての特質が不可欠な用途に限られていき、知名度は低くなっていった。しかし、朝鮮などでは、トゥルギルム（들기름）と称して日本よりも一般的に使用されつづけている。
1990年代後半以降、エゴマ油が人体に不可欠な必須脂肪酸であるα-リノレン酸を、他の食用油に比べ類を見ないほど豊富に含んでいることから、健康によい成分を持つことが注目され、再び日本の食品市場に現れるようになった。しかし、エゴマ油の知名度が低かった日本では商品展開上不利と見たのか、「シソ油」の商品名で市販されていることが多かった。このため朝鮮のエゴマ油と日本のシソ油を別の物とする誤解も生まれている[要検証 – ノート]。これは朝鮮においても同様で、日本のシソ油をチャソオイル（자소 오일）などと称して別の物のように扱う例がある。
工業用では塗料樹脂の原料、リノリウム、印刷インキ、ポマード、石鹸などの原料として利用される。伝統的には紙に塗って防水紙とする用途も重要で、韓国ではそれを屋内のオンドルの上に敷くなどの使い方もされた。
なお、2004年には国民生活センターが、また2008年に日本即席食品工業協会がスチロール製容器を使用するカップ麺に入れた場合、容器が溶ける事があるとして注意を呼びかけている[4][5]。
シソ系統の品種群の香りが好まれてきた日本においては、エゴマ特有のペリラケトンの臭いを不快と感じる人が多く、一部の漬物用を除いて、葉を野菜として利用することはほとんどなかった。
しかし、朝鮮・韓国料理ではむしろ好まれ、エゴマを野のゴマを意味する「トゥルケ（들깨。野のゴマの意）」と称し、特に香りのよい種類は「ケンニプ（깻잎。ゴマの葉の意）」と称し、サンチュなどと同様にサムギョプサルなどの肉料理と一緒に食べることが多い。肉や漬けた食品を葉で包むこうした食べ方は、サム（쌈）と呼ばれる。エゴマのサムは、特に咸鏡北道、咸鏡南道、済州道で盛んである[6]。
その他、チャンアチ（장아찌）と称して、葉を酸っぱい醤油漬けにして食すこともあり、済州道などではこれもサムの食材とする。
近年、福島県などで、若葉を乾燥させ、他の薬草などと茶外茶として利用する例もみられる。
野生の変種にはレモンのような香りのあるレモンエゴマ（P. frutescens var. citriodora）があるが人間による利用はされていない。ニホンザルはこの種子をよく食べていることが知られている。
広島県の宮島に分布するレモンエゴマは、ここの系統にのみ含まれるエゴマケトンの強い臭気により、ニホンジカの食害を免れている[7]。近縁種のトラノオジソ（P. hirtella、画像は[1]を参照）も同様の臭気を持つ。
エゴマ（荏胡麻、学名：Perilla frutescens）はシソ科の一年草。シソ（青紫蘇）とは同種の変種。東南アジア原産とされる。地方名にジュウネンがあり、食べると十年長生きできるという謂れから。古名、漢名は、荏（え）。
食用または油を採るために栽培される。シソ（青紫蘇）とよく似ており、アジア全域ではシソ系統の品種が好まれる地域、エゴマ系統の品種が好まれる地域、両方が栽培される地域などが見られるが、原産地の東南アジアではシソともエゴマともつかない未分化の品種群が多く見られる。
葉などには香り成分としてペリラケトン（Perilla ketone）やエゴマケトン（Egoma ketone、3-(4-Methyl-1-oxa-3-pentenyl)furan）などの3位置換フラン化合物が含まれ、大量に摂取した反芻動物に対して毒性を示す。
들깨(학명: Perilla frutescens, 영어: Korean perilla)는 꿀풀과의 한해살이풀 또는 그 씨이다. 잎은 깻잎이라고 하며, 씨를 짠 기름을 들기름이라고 한다. 동남아시아와 인도 고지가 원산지로, 한반도, 중국 중남부, 인도 등지에 분포한다. 한국에서는 통일신라 시대에 널리 심었다는 기록이 있으며, 그 이전부터 심었던 것으로 보인다.
대한민국에서 재배되는 주요 들깨 품종으로는 동글2호, 남천들깨, 늘보라들깨, 일엽들깨, 보라들깨 등이 있다.[1] 참깨는 다른 종이며, 소엽은 같은 종에 속하는 변종이다.
들깨는 꿀풀과의 한해살이 풀과 그 씨를 함께 일컫는 말이다. 백소(白蘇), 수임(水荏), 야임(野荏), 임자(荏子)로 부르기도 한다.[2]
들깨의 잎은 깻잎(문화어: 깨잎)이라고 부르고, 들깨로 짠 기름은 들기름이라고 부른다. 일본어로는 "에고마"(일본어: エゴマ/荏胡麻)라고 부르며, 중국어로는 "바이쯔쑤"(중국어 간체자: 白紫苏, 정체자: 白紫蘇, 병음: báizǐsū)라고 부른다.
높이는 60~90센티미터이며 전체적으로 강한 향기를 풍긴다. 줄기는 네모지며 곧게 자라고 긴 털이 있다. 잎은 마주나고 난상 원형으로 끝이 뾰족하며 밑부분은 둥글다. 길이 7~12센티미터, 너비 5~8센티미터로, 가장자리에 둔한 톱니가 있고 잎자루가 길다. 녹색이지만 때로는 뒷면에 자줏빛이 돈다. 8~9월에 피는 꽃은 흰색이며 가지 끝과 원줄기 끝의 총상꽃차례에 달린다. 꽃받침은 길이 3~4밀리미터로, 위쪽의 것이 3개로 갈라지며 아래쪽 것은 더욱 길고 2개로 갈라지며 긴 털이 있다. 꽃부리는 길이 4~5밀리미터로서 하순이 약간 길다. 수술 4개 중 2개가 길다. 열매는 분과로, 꽃받침 안에 들어 있으며 둥글고 지름 2밑리미터 정도로서 겉에 그물 무늬가 있다.
들깨를 자연 그대로 자라게 두면 열매를 적게 맺어 수확량이 적다. 여름에 줄기를 밑에서 5센티미터 정도만 남기고 자르면 새 줄기가 자라고 가을에 열매를 더 많이 맺는다. 이때 잘라낸 줄기에서 잎을 수확할 수 있다. 잎은 여름부터 가을에 걸쳐 수확하며, 들깨는 가을에 과실이 성숙하면 풀포기 채로 채취해 씨앗을 떨어낸 다음 햇볕에 말린다.
들기름을 짜서 쓰거나, 기름을 짜지 않고 씨를 볶아서 가루를 내 양념이나 고명으로 쓴다. 들깨엿을 만들어 겨울철 간식으로 먹기도 했다.
먹는 들기름은 주로 볶은 들깨로 짜며, 국이나 나물 등의 요리에 많이 쓰인다. 들깻가루는 국수, 국, 김치 등에 뿌려 먹는다. 또한 어묵에도 넣고, 샐러드드레싱으로도 쓴다.
과거에는 들기름을 등잔 기름으로 쓰기도 하고, 종이를 들기름에 결어서 장판지로 쓰기도 했다. 들기름은 또한 페인트, 바니시, 리놀륨, 인쇄용 잉크, 포마드, 비누 등의 원료로도 쓰인다. 원료로 쓰거나 물건을 겯는 데에 쓰는 들기름은 볶지 않은 들깨에서 짠다.
한국에서는 깻잎을 따서 쌈 채소로 먹거나, 간장이나 된장에 절여 장아찌를 담가 먹는다. 김치를 담가 먹거나 나물로 먹기도 한다. 고기 요리에 허브로 쓰이기도 하고, 볶음밥 등에도 들어간다. 퓨전 양식에서 깻잎이 바질 등을 대체하기도 한다. 열량이 낮은 편이며, 식이섬유소가 포만감을 준다. 깻잎의 주요 성분으로는 베타카로틴 및 로즈마린산이 함유되어있는 것으로 알려져있다.
꽃
꽃차례
잎
깻잎
줄기를 잘라내어 열매를 맺은 들깨
_Britton,_1804.jpg)
_seeds.jpg)
.jpg)
.jpg)
_seeds.jpg)
.jpg)
_deulkkae_(Perilla_frutescens)_buchu_(Allium_tuberosum).jpg)
