Bufo raddei és una espècie d'amfibi que viu a l'est d'Àsia (Xina, Mongòlia, Sibèria oriental i nord de Corea).
Es troba amenaçada d'extinció per la pèrdua del seu hàbitat natural.
Bufo raddei és una espècie d'amfibi que viu a l'est d'Àsia (Xina, Mongòlia, Sibèria oriental i nord de Corea).
Es troba amenaçada d'extinció per la pèrdua del seu hàbitat natural.
Die Mongolische Kröte (Strauchbufo raddei) ist eine ostasiatische Krötenart, die im Norden und Nordosten von China (Innere Mongolei, Mandschurei, Gansu bis Jiangsu und Anhui), in der mittleren und östlichen Mongolei, in Nordkorea und im östlichen Russland vom Baikalsee bis zum Ussuri vorkommt.[1]
Die Mongolische Kröte erreicht eine Kopf-Rumpf-Länge von 4 bis 8,9 cm. Auf dem Rücken ist sie hell olivfarben oder grünlichgrau bis grau und mit großen dunklen Flecken gemustert. In der Rückenmitte verläuft eine helle Linie. Der Bauch ist hellgrau mit wenigen roten Punkten. Die Ohrdrüsen hinter den Augen sind groß und auffällig. Die Pupille ist oval und liegt horizontal, das Trommelfell ist nicht sichtbar. Männchen bleiben kleiner als die Weibchen, haben Brunstschwielen am ersten Finger und eine Kehl-Schallblase.[1][2]
Die Mongolische Kröte lebt an den Rändern von Laub- und Nadelwäldern, auf Wiesen, Waldsteppen, sandigen Steppen und in Oasen in trockenen Steppen und der Wüste Gobi aber auch in landwirtschaftlich genutzten Gegenden und am Rande menschlicher Siedlungen, ist in manchen Gegenden sehr häufig und gilt ais ungefährdet.[3] In der Amurregion können bis zu 400 Exemplare pro Quadratkilometer leben. Die Kröte bevorzugt weiche oder sandige Böden und kommt bis in Höhen von 2700 Metern vor. Sie ist nacht- und dämmerungsaktiv, an sonnigen, warmen Tagen jedoch auch tagsüber zu sehen. Die Mongolische Kröte laicht in kleinen stehenden Gewässern, je nach Region von Mai bis Juli. Dabei umklammern die Männchen die Weibchen in einem Amplexus lumbalis. Der Laich enthält etwa 1000 bis 6000 Eier und wird in zwei, drei bis sechs Meter langen Schnüren abgegeben. Die Metamorphose findet normalerweise von Juni bis August statt, die Kaulquappen können jedoch auch überwintern und ihre Metamorphose erst im kommenden Sommer vollenden. Von September oder Oktober bis April oder Mai hält die Mongolische Kröte einen Winterschlaf, normalerweise in Gruppen zu mehreren Tieren. In den nördlichen Regionen ihres Verbreitungsgebietes graben sie sich dafür bis in Tiefen von zwei Metern ein.[1][2]
Die Kaulquappen ernähren sich von Algen und Detritus, gerade umgewandelte Jungtiere von Milben und kleinen Insekten, insbesondere von Springschwänzen. Ausgewachsene Kröten fressen Spinnen, Raupen, Käfer (Laufkäfer, Rüsselkäfer, Schwarzkäfer und andere) und Ameisen. Letztere sind die wichtigste Nahrungsquelle in trockenen Habitaten.[2]
Die Mongolische Kröte wurde 1876 durch den russischen Herpetologen Alexander Strauch unter dem wissenschaftlichen Namen Bufo raddei beschrieben.[4] Das Art-Epitheton raddei ehrt den Geograph und Naturforscher Gustav Radde, der unter anderem die Umgebung des Baikalsees, Daurien und das Amurgebiet erforschte. Im Jahr 2012 wurde die Kröte in einem Amphibienführer durch drei chinesische Wissenschaftler der monotypischen Gattung Strauchbufo zugeordnet.[5] Sie gehört in die engere Verwandtschaft der mittel- und osteuropäischen Wechselkröte (Bufotes viridis).[2]
Die Mongolische Kröte (Strauchbufo raddei) ist eine ostasiatische Krötenart, die im Norden und Nordosten von China (Innere Mongolei, Mandschurei, Gansu bis Jiangsu und Anhui), in der mittleren und östlichen Mongolei, in Nordkorea und im östlichen Russland vom Baikalsee bis zum Ussuri vorkommt.
The Mongolian toad (Strauchbufo raddei), also known commonly as the piebald toad or the Siberian sand toad, is a species of toad in the family Bufonidae. The species is endemic to northeastern Asia. It was formerly placed in the genus Bufo, then for a few years in Pseudepidalea until finally moved to its own genus Strauchbufo.[2]
The specific name, raddei, is in honor of German naturalist Gustav Radde.[3]
S. raddei ranges through much of northern China, Mongolia, and the Russian Far East, and is also found in North Korea.[1] It is particularly common in the Amur River basin of China and Russia.
The Mongolian toad is relatively small, with adults not exceeding a snout-to-vent length (SVL) of 9 cm (3.5 in).
S. raddei ranges through a wide range of habitats and is often found in dry regions, preferring sandy soil. It was first described based on specimens from the Alashan desert. The species does not occur above 2,700 m (8,900 ft), nor below 600 m (2,000 ft). The northernmost population is found on Olkhon Island in Russia's Lake Baikal.
The mating season of S. raddei occurs between March and July, depending on the local climate. Eggs are typically laid in shallow puddles, leading to the death of many tadpoles as the puddles dry up. The Mongolian toad hibernates in the ground, usually in groups, in holes up to 2 m (6.6 ft) deep.
When adult, the Mongolian toad favours ants as food, particularly in arid regions. It also eats spiders and beetles.
The Mongolian toad was classified as Bufo raddei prior to the 2006 definition of the genus Pseudepidalea.[4] In 2010, it was shown that Pseudepidalea is a junior synonym of Bufotes.[5] The divergent Mongolian toad was moved to its own genus Strauchbufo in 2012.[2]
The Mongolian toad (Strauchbufo raddei), also known commonly as the piebald toad or the Siberian sand toad, is a species of toad in the family Bufonidae. The species is endemic to northeastern Asia. It was formerly placed in the genus Bufo, then for a few years in Pseudepidalea until finally moved to its own genus Strauchbufo.
Strauchbufo raddei es una especie de anfibio anuro de la familia Bufonidae y única representante del género Strauchbufo.[1]
Se distribuye por el norte-noreste de China, Corea del Norte, sur-sudeste de Siberia y este de Mongolia. Su rango altitudinal oscila entre 600 y 2700 msnm.
Strauchbufo raddei es una especie de anfibio anuro de la familia Bufonidae y única representante del género Strauchbufo.
Pseudepidalea raddei Pseudepidalea generoko animalia da. Anfibioen barruko Bufonidae familian sailkatuta dago, Anura ordenan.
Pseudepidalea raddei Pseudepidalea generoko animalia da. Anfibioen barruko Bufonidae familian sailkatuta dago, Anura ordenan.
Strauchbufo raddei, unique représentant du genre Strauchbufo, est une espèce d'amphibiens de la famille des Bufonidae[1].
Cette espèce se rencontre entre 600 et 2 700 m d'altitude[1],[2],[3] :
Sa présence est incertaine en Corée du Sud.
Strauchbufo raddei mesure de 40 à 89 mm[2].
Cette espèce est nommée en l'honneur du naturaliste et explorateur allemand Gustav Radde (1831-1903) et ce genre en l'honneur d'Alexander Strauch.
Strauchbufo raddei, unique représentant du genre Strauchbufo, est une espèce d'amphibiens de la famille des Bufonidae.
Strauchbufo raddei is een kikker uit de familie padden (Bufonidae).[1]
De soort werd voor het eerst beschreven door Alexander Strauch in 1876. Oorspronkelijk werd de wetenschappelijke naam Bufo Raddei gebruikt. Het geslacht Strauchbufo werd pas in 2012 beschreven door Liang Fei, Chang-yuan Ye en Jian-ping Jiang zodat de literatuur niet altijd eenduidig is. De soortaanduiding raddei is een eerbetoon aan de Duitse natuuronderzoeker Gustav Radde (1831 - 1903). De geslachtsnaam Strauchbufo is vernoemd naar eerder genoemde Strauch.
Het is de enige soort uit het monotypische geslacht Strauchbufo. Strauchbufo raddei komt voor in delen van Azië, en leeft in de landen China, Mongolië en Rusland. De pad wordt ongeveer 4 tot 9 centimeter lang en heeft een grijze kleur met donkere vlekken. Mannetjes blijven kleiner dan de vrouwtjes.[2]
Вид названо на честь німецького натураліста Густава Радде.[1]
Загальна довжина досягає 8,9 см. Спостерігається статевий диморфізм: самиці більші за самців. Разом з тим відмінності між розмірами тіла у самців і самиць виражені значно менше в порівнянні з іншими видами цього роду. Тулуб сплощений, з округло—загостреною спереду головою. Кінчик її іноді косо зрізаний від ніздрів. Паротиди сплощені, подовжено—овальної форми, сильно розширені у передній частині. Барабанна перетинка виражено чітко. Очі опуклі. Задні кінцівки короткі. Пальці відносно тонкі. Плавальна перетинка недостатньо розвинена, лише біля основи пальців. Горбки на пальцях майже завжди одинарні. Зовнішній п'ятковий горбок невеликий. Самці наділені непарним внутрішнім горловим резонатором. Шкіра зверху покрита численними бородавками різної величини, гладкими у самок, але часто з колючими шипиками у самців.
Малюнок забарвлення дуже мінливий. Плями різноманітної форми та розміру утворюють складний малюнок, який особливо чітко виражений у дорослих самиць. Уздовж середини спини проходить чітка світла смуга. Темні плями, найчастіше коричневого або каштанового, іноді темно—оливкового або зеленувато-сірого кольору, бляклі, розташовані на значно більш світлому фоні палевого, бежевого, світло—коричневого, світло—сірого, рідше золотавого кольору. Іноді плями вкривають майже усю поверхню спини. Крім великих бородавок, на тілі, часто всередині плям, є дрібні горбки переважно червонуватого кольору. Знизу забарвлення сіро—біле або жовтувате, плями на горлі і череві зустрічаються рідко. В цілому забарвлення цієї ропухи може коливатися від світло—пісочного до темно—оливкового залежно як від стану особин, так і характеру місцеперебування.
Полюбляє лісостепові і степові місцини, широкі заплави і долини річок й озер, міжгірські улоговини, скрізь віддаючи перевагу відкритим низинним місця. зустрічається у горах до висоти 3800 м над рівнем моря. Трапляється як на заболочених, так і на сухих ділянках, іноді на відстані в 1,5-2 км від найближчого водоймища. Вони дуже звичні на заливних куничниково-осокових та інших лугах, вербово-чагарникових заростях по берегах річок, в розріджених дібровах, але уникають великих лісових масивів. Нерідко мешкають на території дач, селищ і міст.
Активна у період розмноження денна, в інший період — сутінкова. Як схованки використовує тріщини у ґрунті, купини, зарості трави, коріння чагарника, лежачі предмети, нори, може ховатися на дні водойм у рослинності, іноді заривається у пісок. У селищах з настанням темряви збираються в місцях, освітлених електрикою, де полюють на комах.
Харчується мурашками, жуками, метеликами, бабками, прямокрилими, павуками і багатоніжками. Сеголетки поїдають переважно кліщів, попелиць й трипсів. Пуголовки споживають, головним чином, детрит і водорості, рідше тваринні корми.
На зимівлю йде у вересні — на початку жовтня. Зимує на суші в піщаному ґрунті, у норах гризунів, рідше під пеньками, копицями сіна, в підвалах і льохах, проте великих скупчень не утворюють.
Тривалість життя становить 10 років.
Пробуджується наприкінці квітня — на початку травня при температурі повітря 14°С, води 10°С і вище.
Статева зрілість настає у віці 2—4 років. Розмножується у невеликих старицях і протоках глибиною до 50 см, калюжах глибиною до 15 см, що добре прогріваються, на заплавних луках, в невеликих озерцях. Великої глибини і швидкого плину тварини уникають.
Самиці приходять до водойм на 4—5 діб пізніше самців. Співаючі самці легко помітні завдяки світлим резонаторам, що роздувається наче куля. Їх досить гучні концерти добре чутні. Ропухи розташовуються у прибережній зоні (1—10 м) і на глибині до 20 см. Ікрометання проходить у травні—червні. Шнури довжиною в середньому 3—4 м відкладаються на підводні рослини або на дно водойми.
Плодючість самиці становить від 1070 до 4670 ікринок. Діаметр яйцеклітини 1,7—1,9 мм. Ікринки виходять з тіла самиці у вигляді двох шнурів. Поява личинок настає через 3—5 діб. Розвиток личинок охоплює 53—60 діб. Сеголетки довжиною близько 10—12 мм залишають водойми наприкінці червня — на початку серпня. Іноді вони розселяються у вигляді суцільної маси, і безліч ропушат гине, зокрема на дорогах.
Населяє південь Східного Сибіру (о. Байкал, південь Читинської області, Бурятія) і Далекого Сходу (Амурська область, Хабаровський і Приморський краю) Російської Федерації, Корею, Монголію і Китай на південь до північно-східного Тибету і річки Хуанхе з її південними притоками.
Strauchbufo raddei (Strauch, 1876)
Синонимы
Монгольская жаба[2][3] (лат. Strauchbufo raddei) — вид бесхвостых земноводных из семейства жаб, единственный представитель рода Strauchbufo. Видовое латинское название дано в честь русского натуралиста Густава Ивановича Радде (1831—1903).
Общая длина достигает 8,9 см. Наблюдается половой диморфизм: самки крупнее самцов. Туловище уплощённое, с округло-заострённой спереди головой. Кончик её иногда косо срезанный от ноздрей. Паротиды уплощённые, удлинённо-овальной формы, сильно расширены в передней части. Барабанная перепонка выражено чётко. Глаза выпуклые. Задние конечности короткие, пальцы относительно тонкие. Плавательная перепонка недостаточно развита, только у основания пальцев. Бугорки на пальцах почти всегда одинарные. Внешний пяточный бугорок небольшой. Самцы обладают нечётным внутренним горловым резонатором. Кожа сверху покрыта многочисленными бородавками разной величины, гладкими у самок, но часто с колючими шипами у самцов[4].
Рисунок окраски очень изменчив. Пятна разной формы и размера образуют сложный рисунок, который особенно чётко выражен у взрослых самок. Вдоль середины спины проходит чёткая светлая полоса. Тёмные пятна, чаще коричневого или каштанового, иногда тёмно-оливкового или зеленовато-серого цвета, блёклые, расположены на значительно более светлом фоне палевого, бежевого, светло-коричневого, светло-серого, реже золотистого цвета. Иногда пятна покрывают почти всю поверхность спины. Помимо крупных бородавок на теле, часто внутри пятен, есть мелкие бугорки преимущественно красного цвета. Снизу окраска серо-белого или желтоватого цвета, пятна на горле и брюхе встречаются редко. В целом окраска этой жабы может колебаться от светло-песочного до тёмно-оливкового в зависимости как от состояния особей, так и характера местообитания.
Населяет лесостепи и степи, широкие поймы и долины рек и озёр, межгорные котловины, везде предпочитая открытые места низменным. Встречается в горах до высоты 3800 м над уровнем моря, как на заболоченных, так и на сухих участках, иногда на расстоянии в 1,5—2 км от ближайшего водоёма. Обычны на заливных вейнико-осоковых и других лугах, ивово-кустарниковых зарослях по берегам рек, в разреженных дубравах, но избегают крупных лесных массивов. Нередко живут на территории дач, посёлков и городов.
Активность в период размножения дневная, в остальное время — сумеречная. В качестве тайников использует трещины в почве, кочки, заросли травы, корни кустарника, лежащие предметы, норы, может скрываться на дне водоёмов в растительности, иногда зарывается в песок. В посёлках с наступлением темноты собираются в местах, освещённых электричеством, где охотятся на насекомых.
Питается муравьями, жуками, бабочками, стрекозами, прямокрылыми, пауками и многоножками. Сеголетки поедают преимущественно клещей, тлей и трипсов. Головастики потребляют, главным образом, детрит и водоросли, реже животные корма.
На зимовку уходит в сентябре—начале октября. Зимует на суше в песчаной почве, в норах грызунов, реже под пнями, стогами сена, в подвалах и погребах, однако больших скоплений не образуют. Пробуждается в конце апреля—начале мая при температуре воздуха 14°С, воды 10°С и выше.
Продолжительность жизни до 10 лет.
Половая зрелость наступает в возрасте 2—4 лет. Размножается в небольших хорошо прогреваемых старицах и протоках глубиной до 50 см, лужах глубиной до 15 см, на пойменных лугах и небольших озёрах. Большой глубины и быстрого течения избегает.
Самки приходят к водоёмам на 4—5 дней позже самцов. Поющие самцы легко различимы благодаря светлым резонаторам, которые раздуваются как шар. Жабы располагаются в прибрежной зоне (1—10 м) и на глубине до 20 см. Икрометание проходит в мае-июне. Шнуры длиной в среднем 3—4 м откладываются на подводные растения или на дно водоёма.
Плодовитость самки составляет от 1070 до 4670 икринок. Диаметр яйцеклетки 1,7—1,9 мм. Икринки выходят из тела самки в виде двух шнуров. Личинки появляются через 3—5 суток, метаморфоз длится 53—60 дней. Сеголетки длиной около 10—12 мм покидают водоёмы в конце июня-начале августа. Иногда они расселяются в виде сплошной массы, и множество их погибает, в частности на дорогах.
На территории РФ населяет юг Восточной Сибири (озеро Байкал, юг Читинской области, Бурятия) и Дальнего Востока (Амурская область, Хабаровский и Приморский края), а также Корею, Монголию и Китай (на юг до северо-восточного Тибета и реки Хуанхэ с её южными притоками). Занесена в Красную Книгу Бурятии.
Монгольская жаба (лат. Strauchbufo raddei) — вид бесхвостых земноводных из семейства жаб, единственный представитель рода Strauchbufo. Видовое латинское название дано в честь русского натуралиста Густава Ивановича Радде (1831—1903).
花背蟾蜍（学名：Bufo raddei）为蟾蜍科蟾蜍属的两栖动物，俗名癞蛤蟆。在中国大陆，分布于河北、山西、黑龙江、辽宁、吉林、吉林、内蒙、山东、安徽、河南、陕西、甘肃、青海、宁夏、新疆等地，主要栖息于草石下或土洞里。该物种的模式产地在宁夏。[2]
这是一篇與两栖动物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
