Жуки цього роду мають середній та досить великий розмір: 8-16.2 мм у довжину. Основні ознаки[1]:
Фотографії видів цього роду дивись на[2].
Докладно не вивчений, але наявна інформація підтверджує його подібність до способу життя інших Cleonini. Ймовірно, життєвий цикл видів цього роду пов'язаний із декількома родами айстрових. Зокрема, у Pseudocleonus cіnereus личинка розвивається у корені любочок та волошок. Дорослі жуки живляться листям та молодими пагонами цих та інших айстрових: осоту, нечуйвітру, кульбаби[3]. Самиця відкладає яйця у заглиблення, яке вона вигризає у корені, личинка, розвиваючись, вигризає порожнину у рослинних тканинах[4].
Ареал роду охоплює майже весь Південь Палеарктики — від Португалії і Марокко до Китаю та Далекого Сходу[5], хоча у більшості видів він зосереджений у західній частині південної Палеарктики. Серед них чимало ендеміків видів. Наприклад, Pseudocleonus dieckmanni відомий лише з острова Крит, а три види — лише з Марокко.
В фауні України зареєстровані чотири види цього роду[6], причому у Pseudocleonus dauricus через Україну проходить західна межа ареалу, а Pseudocleonus grammicus знайдений лише у Гірському Криму.
У роді Pseudocleonus описано 20 видів[5], вони розподілені на чотири підроди. Перелік їх наведено нижче, види української фауни виділено кольором:
Asiacleonus Arzanov, 2005
Neopseudocleonus Arzanov, 2005
Phryganocleonus L. ArnoI'di, 1956
Pseudocleonus Chevrolal, 1872
Pseudocleonus Chevrolat, 1873
Pseudocleonus — род долгоносиков из подсемейства Lixinae.
Надкрылья без явственных плеч, их основания такой же ширины, как и основания переднеспинки, которая имеет тонкий продольный серединный киль, развитый по крайней мере впереди. Передневершинных бугорков на надкрыльях нет.[1]
Некоторые виды:
Pseudocleonus — род долгоносиков из подсемейства Lixinae.
