Aesculus indica, ye una especie d'árbol perteneciente a la familia de les sapindacees.
Ye un árbol curiosu qu'algama un tamañu d'unos 30 metros con una estensión d'alredor de 12 metros. Aguanta hasta los -15 °C.[1] Tien grandes fueyes que miden de 10-20 cm de llongura por 2-6 cm d'anchu. Les flores son hermafrodites (tienen órganos masculinos y femeninos) y son polinizaes poles abeyes. Ta en flor de xunu a xunetu, y les granes maurecen n'ochobre.
Esta especie ye utilizada como planta ornamental, pos los árboles maduros formen un formosu dosel redondu.
Ye común a lo llargo de les tierres baxes del Himalaya, ente Caxmir y Nepal occidental a un altor d'ente 900 y 3.000 metros.[2] Nes Islles Britániques ye popular en munchos parques y finques nes que se presentó a mediaos del sieglu XIX. Alcuéntrase tamién en munches partes de los EE.XX.[1] La recueya comercial de les sos granes pa la producción de farina paez influyir na distribución natural d'esta especie.
Les sos fueyes utilícense como forraxe pal ganáu en partes del norte de l'India. Les sos granes ensúguense y son molíes nuna farina amargoso, llamada Tattawakher. L'amargura ye creada por saponines, polo qu'hai que tener el cuidu de llavar la farina mientres la so preparación. La farina entemezse de cutiu cola farina de trigu pa faer chapatis (pan indio),[3] y tamién pa faer un halwa (dulce indiu) y, dacuando sírvese como un dalhia (papiella o farrapes) mientres periodos d'ayunu.
Utilizase na medicina tradicional india, pal tratamientu de delles enfermedaes de la piel, el reumatismu, como astrinxente, acre y narcóticu. y nel aliviu de los dolores de cabeza.[3]
Les sos fueyes grandes y el so flores facer fayadizu pa los grandes bonsáis.[4]
Aesculus indica describióse por (Wall. ex Cambess.) Hook.f. y espublizóse en Botanical Magacín 85:, pl. 5117, nel añu 1859.[5]
Aesculus: nome xenéricu llatín dáu por Linneo en 1753 y 1754, a partir del Llatín antiguu aesculus, -i, el carbayu, lo que ye sorprendente, anque nos numberosos autores de l'antigüedá que la usaron, Pliniu'l Vieyu precisa na so Historia naturalis (16, 11) que ye unu de los árboles que producen abiyotes ("Glandem, quae proprie intellegitur, ferunt robur, quercus, aesculus,..." -L'abiyota puramente felicidá vien del carbayu, del aesculus,...) y, quiciabes d'ellí provién el tracamundiu, pos les castañes d'india tienen un llonxanu y superficial paecíu cola abiyotes pola so piel dura y la so carne firme y amarellentao.
indica: epítetu xeográficu qu'alude al so localización nel Océanu Índicu
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Aesculus indica, ye una especie d'árbol perteneciente a la familia de les sapindacees.
Coeden gollddail blodeuol sy'n perthyn i deulu'r gastanwydden yw Castanwydden-y-meirch Indiaidd sy'n enw benywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Sapindaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Aesculus indica a'r enw Saesneg yw Indian horse-chestnut.[1]
Mae'n hoff o hinsawdd cynnes neu drofannol.
Coeden gollddail blodeuol sy'n perthyn i deulu'r gastanwydden yw Castanwydden-y-meirch Indiaidd sy'n enw benywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Sapindaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Aesculus indica a'r enw Saesneg yw Indian horse-chestnut.
Mae'n hoff o hinsawdd cynnes neu drofannol.
Die Indische Rosskastanie (Aesculus indica) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Rosskastanien (Aesculus) in der Familie der Seifenbaumgewächse (Sapindaceae).
Die Indische Rosskastanie ist ein sommergrüner Baum, der Wuchshöhen von bis zu 30 Metern erreichen kann; außerhalb seines natürlichen Verbreitungsgebietes bleibt er deutlich kleiner und erreicht kaum 20 Meter Wuchshöhe. Die graue Borke des Stammes löst sich in langen Streifen ab.
Die gegenständig an den Zweigen angeordneten Laubblätter sind in Blattstiel und Blattspreite gegliedert. Der Blattstiel ist 10 bis 15 Zentimeter lang. Die gefingerte Blattspreite siebenteilig (bisweilen auch fünf- oder neunteilig). Die etwa 1 Zentimeter lang gestielten, also fast sitzenden Fiederblättchen sind bei einer Länge von bis zu 20 Zentimetern schmal verkehrt-eiförmig bis lanzettlich und auf beiden Seiten kahl und am Rand fein gesägt. Der frische Austrieb ist meist noch einige Zeit rot gefärbt.
Die Blütezeit reicht von Juni bis Juli. Der rispige Blütenstand ist 20 bis 30 Zentimeter lang.
Die zwittrigen Blüten sind vier- bis fünfzählig. Die fünf Kelchblätter sind zu einer etwa 5 mm langen Röhre verwachsen. Die vier weiß bis rosa, teils auch gelblich gefärbten Kronblätter sind ungleich geformt. Es sind sieben freie, 2 bis 2,5 mm lange Staubblätter vorhanden. Drei Fruchtblätter sind zu einem Fruchtknoten verwachsen.
Die runden, zum Stielansatz hin leicht tropfenförmig verlängerten, dreiklappigen, 4 bis 6 Zentimeter langen Kapselfrüchte sind rau, aber nicht bestachelt. Die darin enthaltenen mittelgroßen braunen, glänzenden Samen reifen ab Anfang Oktober.
Die Indische Rosskastanie stammt aus Asien, wo sie natürlich im nordwestlichen Himalaja in höheren Lagen von etwa 1500 bis 3000 Metern vorkommt. Ihr Verbreitungsgebiet erstreckt sich über das östliche Afghanistan, Nordindien, Nepal und das nördliche Pakistan.
Außerhalb ihres natürlichen Verbreitungsgebietes wird sie gelegentlich in Botanischen Gärten, Parks und Gärten als Zierbaum gepflanzt. In Mitteleuropa ist sie nur in wintermilden Gebieten oder an geschützten Stellen genügend winterhart; auf den Britischen Inseln und in Südeuropa gedeiht sie jedoch im Freistand.
Von der Indischen Rosskastanie gibt es die Sorte Aesculus indica ‘Sydney Pearce’, die kleiner bleibt und deren Blüten mehr weißlichgelb und weniger rosafarben als die Art sind.
Die Erstbeschreibung erfolgte unter dem Namen (Basionym) Pavia indica Wall. ex Cambess. in Venceslas Victor Jacquemont: Voyage dans l'Inde 4 (Bot.), Band 31, Tafel 35. Die Neukombination zu Aesculus indica wurde 1859 durch den britischen Botaniker William Jackson Hooker in Botanical Magazine, Volume 85, Tafel 5117 veröffentlicht.[1][2]
Die Indische Rosskastanie (Aesculus indica) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Rosskastanien (Aesculus) in der Familie der Seifenbaumgewächse (Sapindaceae).
Aesculus indica, commonly known as the Indian horse-chestnut[2] or Himalayan horse chestnut, is a species of deciduous broad-leaved tree in the family Sapindaceae.
Aesculus indica is an attractive tree growing to 9–12 m (30–40 ft) with a spread of about 11–15 m (35–50 ft). It is hardy to −18 °C (0 °F), USDA zones 7–9.[3] It is in flower from June to July, and the seeds ripen in October. The flowers are hermaphroditic and with plentiful white blossoms during May and June pollinated by bees. Its large leaves 10–20 cm (3.9–7.9 in) long by 2–6 cm (0.79–2.36 in) wide are also ornamental and the mature tree forms a beautiful round canopy.
It is common along the Himalayan Lowlands, between Kashmir and Western Nepal at elevations between 900 and 3,000 metres.[4] In the British Isles it is popular in many parks and estates where it was introduced in the mid-19th century. It is also found in many parts of the US.[3] The commercial collection of its seeds for flour production seems to have impacted on the natural distribution of this species.
Its leaves are used as cattle fodder in parts of Northern India. Its seeds are dried and ground into a bitter flour, called tattawakher. The bitterness is caused by saponins, which are rinsed out by thoroughly washing the flour during its preparation. The flour is often mixed with wheat flour to make chapatis[5] and also to make a halwa (Indian sweetmeat) and sometimes is served as a dalia, (a type of porridge or gruel) during fasting periods.
It is used in traditional Indian medicine, for the treatment of some skin diseases, rheumatism, as an astringent, acrid and narcotic, and in the relief of headaches.[5]
Its large leaves and flowers make it suitable for use as large-sized bonsai.[6]
In the UK, the cultivar ‘Sydney Pearce’’ has gained the Royal Horticultural Society’s Award of Garden Merit.[7]
Aesculus indica, commonly known as the Indian horse-chestnut or Himalayan horse chestnut, is a species of deciduous broad-leaved tree in the family Sapindaceae.
Aesculus indica, es una especie de árbol perteneciente a la familia de las sapindáceas.
Es un árbol atractivo que alcanza un tamaño de unos 30 metros con una extensión de alrededor de 12 metros. Resiste hasta los -15 °C.[1] Tiene grandes hojas que miden de 10-20 cm de largo por 2-6 cm de ancho. Las flores son hermafroditas (tienen órganos masculinos y femeninos) y son polinizadas por las abejas. Está en flor de junio a julio, y las semillas maduran en octubre.
Esta especie es utilizada como planta ornamental, pues los árboles maduros forman un hermoso dosel redondo.
Es común a lo largo de las tierras bajas del Himalaya, entre Cachemira y Nepal occidental a una altura de entre 900 y 3.000 metros.[2] En las Islas Británicas es popular en muchos parques y fincas en las que se presentó a mediados del siglo XIX. Se encuentra también en muchas partes de los EE. UU.[1] La recolección comercial de sus semillas para la producción de harina parece haber influido en la distribución natural de esta especie.
Sus hojas se utilizan como forraje para el ganado en partes del norte de la India. Sus semillas se secan y son molidas en una harina amarga, llamada Tattawakher. La amargura es creada por saponinas, por lo que hay que tener el cuidado de lavar la harina durante su preparación. La harina se mezcla a menudo con la harina de trigo para hacer chapatis (pan indio),[3] y también para hacer un halwa (dulce indio) y, a veces se sirve como un dalhia (papilla o gachas) durante períodos de ayuno.
Se utiliza en la medicina tradicional india, para el tratamiento de algunas enfermedades de la piel, el reumatismo, como astringente, acre y narcótico. y en el alivio de los dolores de cabeza.[3]
Sus hojas grandes y sus flores lo hace adecuado para los grandes bonsáis.[4]
Aesculus indica fue descrita por (Wall. ex Cambess.) Hook.f. y publicado en Botanical Magazine 85:, pl. 5117, en el año 1859.[5]
Aesculus: nombre genérico latino dado por Linneo en 1753 y 1754, a partir del Latín antiguo aesculus, -i, el roble, lo que es sorprendente, aunque en los numerosos autores de la antigüedad que lo usaron, Plinio el Viejo precisa en su Historia naturalis (16, 11) que es uno de los árboles que producen bellotas ("Glandem, quae proprie intellegitur, ferunt robur, quercus, aesculus,..." -La bellota propiamente dicha viene del roble, del aesculus,...) y, quizás de allí proviene la confusión, pues las castañas de india tienen un lejano y superficial parecido con la bellotas por su piel dura y su carne firme y amarillenta.
indica: epíteto geográfico que alude a su localización en el Océano Índico
Aesculus indica, es una especie de árbol perteneciente a la familia de las sapindáceas.
Aesculus indica
Le marronnier de l'Himalaya ou marronnier d'Inde, Aesculus indica, est un arbre de la famille des Sapindacées, originaire du sous-continent indien, parfois cultivé comme arbre d'ornement.
Synonyme : Pavia indica Wall. ex Cambess.
Remarque : le nom vernaculaire marronnier d'Inde peut créer une confusion avec Aesculus hippocastanum ou marronnier commun qui a aussi comme second nom vernaculaire marronnier d'Inde : il s'agit bien de deux espèces différentes.
Le marronnier de l'Himalaya est un arbre de 20 mètres de haut environ, à tronc court, parfois ramifié. Le houppier est en forme de dôme élevé. L'écorce est grise et lisse.
Les feuilles caduques, sont opposées, et composées-palmées, formées de cinq à sept folioles, de forme générale elliptique lancéolée, à extrémité pointue et à bords finement dentés ; les plus grandes peuvent atteindre 30 cm de long.
Les fleurs de couleurs variées, rose, blanche et jaune ou blanche et rouge, apparaissent en juin, groupées en panicules dressés de 20 cm sur 8.
Le fruit est une capsule ovoïde, contenant une seule grosse graine brun noirâtre luisante, aplatie, de 2,5 cm de diamètre.
Cette espèce est originaire des régions montagneuses du sous-continent indien :
ainsi que d'Afghanistan.
C'est un arbre planté pour l'ornement.
Cette espèce est rustique sous climat tempéré.
Aesculus indica
Le marronnier de l'Himalaya ou marronnier d'Inde, Aesculus indica, est un arbre de la famille des Sapindacées, originaire du sous-continent indien, parfois cultivé comme arbre d'ornement.
Synonyme : Pavia indica Wall. ex Cambess.
Remarque : le nom vernaculaire marronnier d'Inde peut créer une confusion avec Aesculus hippocastanum ou marronnier commun qui a aussi comme second nom vernaculaire marronnier d'Inde : il s'agit bien de deux espèces différentes.
Листяне дерево заввишки до 30 м, в культурі, як правило, не перевищує 20 м. Крона куляста, розлога, може сягати 12 м завширшки. Кора сіра, тріщинувата. Черешки завдовжки 10—15 см. Листки пальчасті, голі, зазвичай складені із сімох листочків (рідше з п'яти або дев'яти). Кожен листочок завдовжки 20 см, оберненояйцеподібної або ланцетної форми, з двічі зазубреним краєм. Під час розпускання молоде листя має червонуватий колір, надалі пурпурово-рожеве забарвлення зберігається лише на черешках і квітконосах.
Суцвіття — прямостояча, вузькопірамідальна волоть заввишки 20—30 см. Квітки двостатеві, білі або блідо-рожеві з жовтими плямами. Оцвітина складається з п'яти чашолистків і чотирьох пелюсток різної форми. Чашечка квітки трубчаста, завдовжки 5 мм. Тичинок сім, вони вигнуті, завдовжки 2—2,5 мм; маточок три.
Плід — куляста або оберненояйцеподібна коробочка завширшки 4—6 см. Оболонка плоду тонка, світло-коричнева, шорстка, але без шипиків. Всередині плоду міститься одна велика, лискуча, ледь зморшкувата насінина темно-бурого кольору. На її поверхні помітна білувата пляма, але за розміром вона значно менша, ніж в інших представників роду. Плоди гіркокаштану індійського багаті на сапоніни, які можуть спричинити отруєння. Проте, їх можна вживати в їжу після спеціальної обробки.
Гіркокаштан індійський родом з Гімалаїв, де він зростає в Пакистані, індійській провінції Кашмір, на заході Непалу. В горах трапляється на висоті від 900 до 3000 м над рівнем моря,[1] віддає перевагу вологим, але добре дренованим ґрунтам. Оскільки це дерево підіймається на доволі значну висоту, воно добре пристосоване до холоду і може витримувати морози до −15 °C. За межами природного ареалу поширений в США та Західній Європі.
Квітне у червні — липні, плодоносить у першій половині жовтня.
На батьківщині цього дерева його листя згодовують худобі. З висушеного насіння виготовляють борошно. Зазвичай воно має гіркуватий смак через наявність сапонінів, тому перед споживанням його ретельно промивають. З гіркокаштанового борошна готують такі національні страви як чапаті (тонкі коржі з домішкою пшеничного борошна), халва (солодощі), далія (каша, яку вживають під час посту).
У традиційній індійській медицині гіркокаштан індійський використовують як в'яжучий і наркотичний засіб, ним лікують ревматизм, шкірні хвороби.[2]
В культурі це дерево відоме з XIX сторіччя. Гіркокаштан індійський використовують у декоративному садівництві для озеленення парків, міських вулиць, а також для створення вуличних бонсаїв.[3] Серед культиварів цього виду популярний сорт 'Sydney Pearce' з яскравішими рожевими квітами.
Aesculus indica là một loài thực vật có hoa trong họ Bồ hòn. Loài này được (Wall. ex Camb.) Hook. mô tả khoa học đầu tiên năm 1859.[1]
Aesculus indica là một loài thực vật có hoa trong họ Bồ hòn. Loài này được (Wall. ex Camb.) Hook. mô tả khoa học đầu tiên năm 1859.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
