Mediterranean region and Sinai.
Atlantic Islands, Mediterranean region, west Europe, Black Sea coasts.
Maritime sands.
Perennial.
Euphorbia paralias (lat. Euphorbia paralias) - südləyənkimilər fəsiləsinin südləyən cinsinə aid bitki növü.
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Euphorbia paralias (lat. Euphorbia paralias) - südləyənkimilər fəsiləsinin südləyən cinsinə aid bitki növü.
La lleteresa de platja, lleteresa marina o lletrera marítima (Euphorbia paralias) és una espècie de planta de la família euphorbiaceae.
Es troba a primera línia de costa de moltes zones temperades d'Euràsia, del Mar Negre fins a la costa occidental del Marroc. Es va estendre Austràlia, a on es considera una espècie invasora.[1]
La lleteresa de platja és una planta halòfita, que l'hi agrada la sal. És també una planta psammòfila (amiga de la sorra) que viu preferentment a les zones sorrenques i dunes de la costa, per això també es coneix amb els noms vulgars de lleteresa de sorral i lleteresa de les dunes. Tot i així és possible trobarla també a zones pedregoses del litoral.
Generalment la lleteresa de platja és considerada com a mala herba. Malgrat això és una planta que, junt amb el borró (Ammophila arenaria), té un paper molt important en la colonització i fixació de dunes costaneres. No cal subestimar tampoc la protecció que ofereix en un ecosistema sovint hostil, proveint un hàbitat essencial per a molts animals de la zona, com insectes, crancs, aranyes i aus marines.
És una planta herbàcia perenne hemicriptòfita que creix fins a una alçada d'entre 30 i 70 cm. Forma mates petites. Les fulles són glauques de color verd a verd blavós, rígides i dirigides cap amunt, cobrint la tija.[2] La lleteresa de platja floreix de maig a octubre. La inflorescència és de color verd groguenc i està formada per radis bastant curts. Les glàndules nectaríferes del ciati són de color groc a taronja i tenen forma de ronyó. Les càpsules són rugoses. Les llavors fan uns 5 mm. Contenen un 40% d'olis greixos i floten, estenent-se a altres sorrals costaners portats pels corrents marins litorals. Tot i així són generalment distribuïts a través dels insectes, principalment les formigues.
Actualment la lleteresa de platja és una planta d'interès paisatgístic que es fa servir com a planta ornamental als jardins de les urbanitzacions de la costa. És una planta ideal quan hom vol un efecte de "flora local" del Mediterrani i hom vol estalviar aigua, car és una planta agraïda i molt resistent. Les mates d'aquesta lleteresa queden força bé entre roques i al peu dels murs dels xalets.
Com altres plantes similars del gènere eufòrbia la lleteresa de platja produeix una resina blanca o làtex molt tòxica.
Coneguda vulgarment com a "llet" la resina de lleteresa s'utilitzava antigament com a metzina, com a laxant, com a antisèptic i per tractar berrugues a l'herboristeria tradicional.[3]
Contràriament a la lleteresa de platja els fruits de la lleteresa de les Pitiüses són de càpsula llisa amb llavors alveolades. Viu a penya-segats litorals i sòls pedregosos i pot créixer a l'interior, no tan a prop del mar.[5]
La lleteresa de platja, lleteresa marina o lletrera marítima (Euphorbia paralias) és una espècie de planta de la família euphorbiaceae.
Planhigyn suddlon tebyg i'r cactws yw Llaethlys y môr sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Euphorbiaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Euphorbia paralias a'r enw Saesneg yw Sea spurge.[1] Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Llaethlys y Môr, Llaeth y Famaeth, Llys y Famaeth, Llysiau'r Famaeth.
Mae'r dail wedi'u gosod bob yn ail, ac mae'r blodau'n unrhywiol, gyda blodau gwryw a blodau benyw ar yr un planhigyn. Gall fod yn gydryw neu'n deuoecaidd.
Planhigyn suddlon tebyg i'r cactws yw Llaethlys y môr sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Euphorbiaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Euphorbia paralias a'r enw Saesneg yw Sea spurge. Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Llaethlys y Môr, Llaeth y Famaeth, Llys y Famaeth, Llysiau'r Famaeth.
Mae'r dail wedi'u gosod bob yn ail, ac mae'r blodau'n unrhywiol, gyda blodau gwryw a blodau benyw ar yr un planhigyn. Gall fod yn gydryw neu'n deuoecaidd.
Die Strand-Wolfsmilch oder Dünen-Wolfsmilch (Euphorbia paralias) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Wolfsmilch (Euphorbia) in der Familie der Wolfsmilchgewächse (Euphorbiaceae). Die deutschen Trivialnamen weisen auf die Besonderheit der Art hin, immer in der Nähe eines Strandes und dort meist auf Dünen zu wachsen.
Die Strand-Wolfsmilch ist eine ausdauernde krautige Pflanze und erreicht Wuchshöhen von 20 bis 70 Zentimetern. Über ihrer dünnen, bis 1 Meter langen Pfahlwurzel verzweigt sie stark aus ihrer Basis. Die anfangs grünen und etwas fleischigen Zweige färben sich mit der Zeit rötlich und verholzen. Der Stängel ist oft aufrecht, kann aber auch niederliegend mit aufstrebenden oberen Enden sein.
Die zahlreichen, aufrecht stehenden und sich oft dachziegelartig überlappenden, blaugrünen Laubblätter sind basisnah bei einer Länge von 10 bis 30 Millimetern sowie einer Breite von 1 bis 6 Millimetern länglich-elliptisch, weiter oben kürzer und eiförmig.
Die Blütezeit reicht je nach Standort von Mai bis September. Die Blütenstände erscheinen endständig und seitenständig aus den obersten Blattachseln als kurze, drei- bis sechsstrahlige Trugdolden. Ihre paarigen Hochblätter sind hellgrün und oval bis nierenförmig. Die Nektardrüsen der Cyathien sind gelb bis orangefarben, oval bis nierenförmig, außen mit unregelmäßigem Rand und zwei Hörnern.
Die dreikammerigen Kapselfrüchte haben einen Durchmesser von 4 bis 6 Millimetern und eine kahle, deutlich feinkörnige, runzlige Oberfläche. Die Samen sind eiförmig, glatt und tragen ein Anhängsel (Caruncula).
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 16, seltener 22.[1]
In Gestalt sehr ähnlich ist Euphorbia paralias die im Mittelmeerraum vorkommende Euphorbia pithyusa L. Diese ist jedoch kleiner und weniger stark verzweigt, hat glatte Früchte und kommt nicht in direkter Strandnähe vor.
Da die Samen durch ihren Fettgehalt von etwa 40 % schwimmfähig und für längere Zeit meerwasserbeständig sind, ist neben der Ausbreitung durch Insekten (meist Ameisen) auch die Ausbreitung über das Meer möglich.
Das Hauptverbreitungsgebiet der Strand-Wolfsmilch liegt im Mittelmeerraum. Östlich reicht das Verbreitungsgebiet bis zum Schwarzen Meer, westlich an der Atlantikküste von Marokko über Frankreich, Belgien und der Niederlande bis zu den Britischen Inseln.
Als salzliebende Pflanze (Halophyt) ist sie immer in Küstennähe zu finden. Bevorzugte Standorte sind kleinere Dünen. Teils dringt sie auch in glatte Sandflächen im Hinterland oder direkt am Strand, teils auch in Kiesflächen vor.
Die Erstveröffentlichung von Euphorbia paralias erfolgte 1753 durch Carl von Linné in Species Plantarum, 1. Auflage, Tomus I, Seite 458.[2]
Die Strand-Wolfsmilch oder Dünen-Wolfsmilch (Euphorbia paralias) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Wolfsmilch (Euphorbia) in der Familie der Wolfsmilchgewächse (Euphorbiaceae). Die deutschen Trivialnamen weisen auf die Besonderheit der Art hin, immer in der Nähe eines Strandes und dort meist auf Dünen zu wachsen.
Euphorbia paralias, the sea spurge,[1] is a species of flowering plant in the family Euphorbiaceae, native to Europe, northern Africa and western Asia.[2]
The species is widely naturalised in Australia.[3] It invades coastal areas, displacing local species and colonising open sand areas favoured by certain nesting birds.[4] Major eradication programmes have been undertaken in some areas, for example by Sea Spurge Remote Area Teams in Tasmania, with great success.[5]
It is an erect, glaucous, perennial plant growing up to 70 centimetres (28 in) tall. The plant has many stems, dividing into 3–5 fertile branches, each branching further. The cauline leaves (arising from the stem, without stalk) are crowded, overlapping, elliptic-ovate (ovate toward the top of the stems), fleshy and 5–20 millimetres (0.2–0.8 in) long. Leaves on fertile branches are circular-rhombic or reniform. Flower head on a solitary cyathia, found in upper forks or at the apex, surrounded by bell-shaped bracts. Female flowers are with styles that divide into two short stigmas, flowering September–May. Fruit is a capsule flattened from above or nearly spherical, deep furrows, wrinkled on keels. Seeds ovoid, pale-grey and smooth. There is a kidney-shaped fleshy outgrowth from the seed coat.[6][3]
Euphorbia paralias, the sea spurge, is a species of flowering plant in the family Euphorbiaceae, native to Europe, northern Africa and western Asia.
The species is widely naturalised in Australia. It invades coastal areas, displacing local species and colonising open sand areas favoured by certain nesting birds. Major eradication programmes have been undertaken in some areas, for example by Sea Spurge Remote Area Teams in Tasmania, with great success.
Euphorbia paralias L., es una especie de fanerógama perteneciente a la familia de las euforbiáceas.
Se trata de una planta herbácea perenne de hasta 75 cm de altura, que habita en arenales costeros, con hojas densamente dispuestas e imbricadas. Las cápsulas son subesféricas, con cocas granuloso-rugosas[1]
Especie psamohalófila de amplia distribución en Macaronesia, región mediterránea y probablemente introducida en las Islas Canarias. Presente en la costa cantábrica de la península ibérica.
Propia de sistemas dunares costeros no estabilizados, dunas primarias embrionarias, y dunas secundarias. No soporta heladas tardías ni temperaturas extremas. [2]
Euphorbia paralias fue descrita por Carlos Linneo y publicado en Species Plantarum 458. 1753.[3]
Euphorbia: nombre genérico que deriva del médico griego del rey Juba II de Mauritania (52 a 50 a. C. - 23), Euphorbus, en su honor – o en alusión a su gran vientre – ya que usaba médicamente Euphorbia resinifera. En 1753 Carlos Linneo asignó el nombre a todo el género.[4]
paralias, epíteto:
Euphorbia paralias L., es una especie de fanerógama perteneciente a la familia de las euforbiáceas.
Dunetako esne-belarra (Euphorbia paralias) Euphorbiaceae familiako landare bizikorra da, Europan, iparraldeko Afrikan eta mendebaldeko Asian jatorria duena.[1] 75 cm-ko altuera ere duen landare hau kostaldeko dunak ditu bizitoki.
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Dunetako esne-belarra (Euphorbia paralias) Euphorbiaceae familiako landare bizikorra da, Europan, iparraldeko Afrikan eta mendebaldeko Asian jatorria duena. 75 cm-ko altuera ere duen landare hau kostaldeko dunak ditu bizitoki.
Merityräkki (Euphorbia paralias) on tyräkkilaji, joka kasvaa Euroopassa merenrantadyyneillä.
Merityräkki on tyvestään haarova ruoho, joka kasvaa 20–60 senttimetriä korkeaksi. Sen varsi on möyheä, kalju ja sinivihreä. Lehdet ovat muodoltaan ehyet, vaihdellen pitkulaisen soikeasta pyöreään. Ylälehdet ovat pyöreimpiä. Merityräkin sarjamainen latvakukinto on 3–6-säteinen. Kukkien pikarimaisten suojusten sisällä sijaitsevat pienet hede- ja emikukat sekä munuaismaisia mesiäisiä. Hedelmänä on kota, joka on kooltaan 4 x 5 millimetriä. [1]
Merityräkkiä tavataan Euroopassa Britteinsaarilla, Keski-, Etelä- ja Itä-Euroopassa, muissa maanosissa Pohjois-Afrikassa, Länsi-Aasiassa sekä levinneenä Australiassa.[2]
Merityräkki (Euphorbia paralias) on tyräkkilaji, joka kasvaa Euroopassa merenrantadyyneillä.
Euphorbia paralias
L'Euphorbe maritime[1] (Euphorbia paralias L.) est une espèce vivace du genre Euphorbia, principal représentant de la famille des Euphorbiacées. Elle pousse sur les sables du littoral (dunes embryonnaires et mobiles) où elle est souvent très abondante, notamment en Méditerranée.
Autres noms populaires : Euphorbe des dunes, Euphorbe des sables, Euphorbe du soleil.
Plante herbacée à souche ligneuse, glabre et charnue, de taille moyenne (30 à 60 cm), poussant en touffes souvent très nombreuses. Sa racine pivotante peut s'enfoncer jusqu'à 1 m dans le sable afin de trouver l’eau et les nutriments nécessaire à la survie. Ses tiges érigées (souvent pas plus de 30 cm, et 60 cm au maximum), ramifiées à la base, sont rouges à la base et deviennent plus vertes progressivement tout le long. Elle porte de nombreuses petites feuilles (3 cm de long maximum) alternes, charnues, sessiles, oblongues à ovales (les inférieures obovales-oblongues, les moyennes elliptiques-oblongues, les supérieures ovales) de couleur gris-vert, se chevauchant[2].
Contrairement à d'autres euphorbes, les ombelles sont très courtes, portant de 3 à 6 rayons principaux. Les cyathes (nom donné aux inflorescences unitaires des euphorbes) sont composés de bractées charnues vert clair, ovales et concaves, formant un involucre d'1.5 mm de longueur. Elles portent des fleurs monoïques, avec des glandes nectarifères réniformes jaunes à extrémités cornues. La floraison a lieu de mai à septembre. La pollinisation est entomophile (par les insectes, fourmis notamment)[2].
Le fruit est une capsule glabre et granuleuse, de 3–5 mm de longueur et 4.5–6 mm de diamètre. Les graines ovoïdes gris pâle lisses, de 2.5–3.5 mm de longueur ont un petit caroncule. La dissémination est myrmécochore (par les fourmis).
Plante vivace très commune sur les sables du littoral (psammophyte), parfois aussi parmi les galets fins, depuis la Grande-Bretagne et l'Atlantique jusqu'aux rivages méditerranéens. Cette euphorbe, qui adore la chaleur, fleurit entre mai et septembre et forme avec l'oyat (Ammophila arenaria) une végétation vivace pionnière des sables dunaires méditerranéenne à méditerranéo-atlantique et prépontique.
Euphorbia paralias
L'Euphorbe maritime (Euphorbia paralias L.) est une espèce vivace du genre Euphorbia, principal représentant de la famille des Euphorbiacées. Elle pousse sur les sables du littoral (dunes embryonnaires et mobiles) où elle est souvent très abondante, notamment en Méditerranée.
Autres noms populaires : Euphorbe des dunes, Euphorbe des sables, Euphorbe du soleil.
L'euforbia marittima (Euphorbia paralias L., 1753) è una pianta appartenente alla famiglia delle Euphorbiaceae, diffusa nelle aree costiere sabbiose del bacino del Mediterraneo.
Pianta erbacea a stelo legnoso, glabra e carnosa, di taglia media (da 30 a 60 cm), fiorente in ciuffi sovente molto numerosi. Tronco eretto, ramificato alla base, arrossisce molto velocemente. Numerose foglie oblunghe a ovale di colore grigio-verde, accavallate.
Contrariamente ad altre euforbie, l'ombrella è molto corta, portante da 3 a 6 raggi principali. I ciazii (nome dato alle infiorescenze unitarie delle euforbiacee) sono composte da brattee carnose di colore verde chiaro, ovali e concave, portante dei fiori monoici, con delle ghiandole nettarifere reniformi gialle ad estremità cornuta. L'impollinazione avviene per mezzo degli insetti, di solito formiche.
Il frutto è una capsula glabra e granulosa, di circa 0,5 cm di diametro. Semi grigio pallido lisci. Disseminazione mirmecocora (per mezzo delle formiche).
Pianta vivace molto comune sulle sabbie del litorale, a volte anche tra la sabbia fine, partendo dalla Gran Bretagna e dall'Atlantico fino alle spiagge del Mediterraneo. Questa euforbia, che ama il caldo, fiorisce da maggio a settembre e forma assieme a Ammophila australis una vegetazione vivace pioniera delle sabbie delle dune mediterranee dal mar mediterraneo fino all'oceano Atlantico.
L'euforbia marittima (Euphorbia paralias L., 1753) è una pianta appartenente alla famiglia delle Euphorbiaceae, diffusa nelle aree costiere sabbiose del bacino del Mediterraneo.
De zeewolfsmelk (Euphorbia paralias, synoniem: Euphorbia maritime) is een vaste plant die behoort tot de wolfsmelkfamilie (Euphorbiaceae). De soort staat op de Nederlandse Rode lijst van planten als zeer zeldzaam en matig afgenomen. Zeewolfsmelk komt van nature voor aan de kust van Europa en Noord-Afrika en in Nederland is hij alleen algemeen aan de kust van Voorne-Putten. Sinds 2008 is de plant ook te vinden in de duinen bij Santpoort.
De plant wordt 30-60 cm hoog, heeft een diepe penwortel en blauwgroene, dikvlezige bladeren, die dicht op elkaar zitten. De bladeren zijn 1-3 cm lang en 1-6 mm breed. De rechtopstaande stengel is iets houtig. De plant is eenslachtig en bloeit van mei tot juli met een twee- tot negenstralig samengesteld gevorkt bijscherm. De schutbladen onder de bloempjes lijken net normale blaadjes. De randklieren hebben twee hoorntjes. De bloemen worden bestoven door insecten, vooral door mieren. Het witte sap van de plant is giftig voor mens en dier.
De vruchten zijn explosieve driekluizige kluisvruchten met één gerimpeld zaadje per kluis. Het zaad is rijk aan olie en het heeft een mierenbroodje, waardoor het door mieren versleept wordt.
Zeewolfsmelk groeit aan de kust aan de voet van de duinen.
Mediabestanden die bij dit onderwerp horen, zijn te vinden op de pagina Euphorbia paralias op Wikimedia Commons. De zeewolfsmelk (Euphorbia paralias, synoniem: Euphorbia maritime) is een vaste plant die behoort tot de wolfsmelkfamilie (Euphorbiaceae). De soort staat op de Nederlandse Rode lijst van planten als zeer zeldzaam en matig afgenomen. Zeewolfsmelk komt van nature voor aan de kust van Europa en Noord-Afrika en in Nederland is hij alleen algemeen aan de kust van Voorne-Putten. Sinds 2008 is de plant ook te vinden in de duinen bij Santpoort.
De plant wordt 30-60 cm hoog, heeft een diepe penwortel en blauwgroene, dikvlezige bladeren, die dicht op elkaar zitten. De bladeren zijn 1-3 cm lang en 1-6 mm breed. De rechtopstaande stengel is iets houtig. De plant is eenslachtig en bloeit van mei tot juli met een twee- tot negenstralig samengesteld gevorkt bijscherm. De schutbladen onder de bloempjes lijken net normale blaadjes. De randklieren hebben twee hoorntjes. De bloemen worden bestoven door insecten, vooral door mieren. Het witte sap van de plant is giftig voor mens en dier.
De vruchten zijn explosieve driekluizige kluisvruchten met één gerimpeld zaadje per kluis. Het zaad is rijk aan olie en het heeft een mierenbroodje, waardoor het door mieren versleept wordt.
Zeewolfsmelk groeit aan de kust aan de voet van de duinen.
Euphorbia paralias é uma planta nativa do Sul da Europa e da Austrália.
É vivaz, erecta, por vezes prostrada, e mede entre 30 e 60 cm de altura, tem hastes relativamente duras e raízes penetrantes. As folhas são espessas, duras e imbricadas nas hastes. Tal como muitas eufórbias, produz um líquido lactoso branco, irritante para a pele, olhos e mucosas.
As folhas encontram-se reunidas nas extremidades das hastes. As flores estão envolvidas por um invólucro de cinco peças semelhantes a bracteas, de quatro glandes semelhantes a quarto de lua. Há cinco flores masculinas reduzidas a um estame que rodeia uma flor feminina formada por um ovário triloculado. A floração ocorre de Maio a Setembro e o fruto é formado por cápsulas de casca granular, separados por sulcos.
Esta planta é halófita e é característica de dunas primárias, podendo ocorrer nas faces exteriores de dunas móveis. É, também, pioneira de areias nuas que colonizam os terrenos adjacentes ao fim das zonas dunares.
Українська родова назва «молочай» надана цій рослині за те, що її стебла при пошкодженні виділяють білий непрозорий сік, схожий на молоко. Видовий епітет «узбережний» походить від специфічних місць зростання виду — на берегах водойм неподалік від урізу води, тобто уздовж берега. Раніше нарівні з нею використовували й прикметник «прибережний», однак його поширеність обумовлена негативним впливом російської мови і є науково та граматично неточною: в українській мові термін «прибережжя» означає мілководні ділянки водойми поблизу берега, на яких ця рослина не росте.
Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 25—70 (зрідка до 100) см, гемікриптофіт, полікарпик. Корінь потужний, довгий, розгалужений. Стебла завтовшки 3—5 мм, відносно численні, міцні, прямостоячі або висхідні, голі, густо улиснені, у нижній частині нерідко вкриті залишками відмерлого листя, з часом оголюються, але на них залишаються листкові рубці. Листки розташовані на стеблах черепитчасто, сидячі, м'ясисті, голі, цілокраї, сягають завдовжки 5—30 мм, завширшки 3—15 мм. Форма листків у нижній частині стебла видовжено-еліптична з тупою верхівкою, вище — ланцетна з гострою верхівкою. Листки на неплідних пагонах майже щетинчасті, завдожки до 30 мм і завширшки до 1 мм[3]. Колір пагонів і листя сизо-зелений, з віком переходить в іржаво-жовтий, у нижній частині стебла часто червоніють навіть тоді, коли листя ще зелене. Надземні вегетативні частини містять отруйний молочний сік білого кольору.
Суцвіття — дрібні, зонтикоподібно зібрані циатії — бувають двох типів: пазушні у кількості 6—8 штук завдовжки до 1,5 см та верхівкові у кількості 3—5 штук завдовжки 0,7-3,2 см. Суцвіття обох типів двічі-тричі дихотомічно (вилчасто) розгалужені. Квітконоси пазушних суцвіть товсті. Кожен циатій складений з безпелюсткових квіток: однієї жіночої та кількох чоловічих, охоплених спільною обгорткою. Листочки обгортки (приквітки) завдовжки 1,2—1,6 см, завширшки 3—6 см, яйцеподібні. Листочків обгорточки (приквітничків) два, вони зелені, формою від яйцеподібних до ниркоподібних, із серцеподібною основою, 0,7—1,6 см завдовжки та 0,7—1,3 см завширшки. Бокальчик завдовжки і завширшки 2—2,5 мм, широко-дзвоникуватий, всередині волохатий, із видовженими війчастими лопатями. Нектарники у формі півмісяця, з короткими ріжкоподібними придатками, не розширеними догори. Зав'язь тригнізда. Стовпчик завдовжки до 1 мм, майже вільний, дволопатевий.
Плід — тригорішок завдовжки 3—5 мм та завширшки 4,5—6 мм, притиснуто-кулястий, з трьома глибокими борозенками та опуклими дрібногорбкуватими лопатями. Насінини 2,8—3 мм завдовжки, 2,2—2,5 мм завширшки, кулясто-яйцеподібні, гладенькі, білі з кількома темними цятками, з ниркоподібним придатком.
Число хромосом 2n = 16[3].
Молочай узбережний схожий із такими представниками роду як Euphorbia terracina, Euphorbia lathyris, молочай соняшний та молочай городній. Для їх розрізнення використовують наступні ознаки…
Назва виду Життєва форма, висота Кількість стебел Листки у нижній частині стебла Таблиця для визначення молочаю узбережного[4] Молочай узбережний Багаторічний, заввишки 20—70 см Декілька Розташовані черепичасто, видовжено-еліптичні, м'ясисті, завдовжки 5—20 мм Euphorbia terracina Багаторічний, заввишки 20—120 см Від кількох до багатьох Чергові, лінійні або ланцетні, завдовжки 10—40 мм Euphorbia lathyris Однорічний або дворічний, заввишки 50—160 см Одне Супротивні, лінійні або ланцетні, завдовжки 50—140 мм Молочай соняшний Однорічний, до 50 см заввишки Від одного до кількох Чергові, яйцеподібні або оберненояйцеподібні, завдовжки 10—40 мм Молочай городній Однорічний, заввишки до 40 см Зазвичай одне Чергові, яйцеподібні, завдовжки 5—25 ммМолочай узбережний вирізняється багатим хімічним складом. В усій рослині знайдений ряд дитерпеноїдів, сапоніни, алкалоїди, кумарини (зокрема елагова кислота), вищі аліфатичні вуглеводні та ряд тритерпеноїдів, в тому числі такі важливі як урсолова кислота, лупеол, бетулін. Не менш різноманітні й флавоноїди цього виду, серед яких гіперин (0,12 %), кверцетин (0,1 %), кемпферол, рамнетин, ізоміріцитрин. Ще одна визначна за своїм хімічним різноманіттям група речовин — стероїди. Зокрема у молочаї узбережному виявлені ситостерин, сигмастерин, кампестерин, ланостерин і холестерол. Вищі аліфатичні спирти, притаманні йому, мають температуру плавлення 78—79 °C, їхній остаточний склад ще нез'ясований. Крім того, ця рослина містить близько 0,2 % кількість каучуку і багата на дубильні речовини, вміст яких досягає 4,8 %.
Детальне дослідження окремих частин молочаю узбережного показало, що його трава (тобто уся надземна частина) багата на кумарини, в той час як в листках переважають тритерпеноїди, ситостерин, флавоноїди, вищий аліфатичний спирт триаконтан, ескуїтин і пінеколова кислота. Насіння цього молочаю містить до 38 % жирної олії.
Атлантико-середземноморський вид, первинна зона розповсюдження якого охоплювала узбережжя Західної та Південної Європи, а також усе Середземномор'я. На півночі вона сягала берегів Ірландії, Великої Британії, далі на схід тягнулася до атлантичного узбережжя континенту і від широт Бельгії та Голландії спускалася вниз до берегів Франції й Піренейського півострова. В межах басейну Середземного моря ця рослина поширена по всіх країнах, що мають вихід до його берегів, а також на узбережжях Адріатичного та Іонічного морів, поєднаних із Середземним. Не є винятком й віддалені від берегів острови, зокрема цей вид знайдений на Балеарських островах, Корсиці, Сардинії, Сицилії, Криті та Кіпрі. Крім того, молочай прибережний поширений по всій Малій Азії, а окремі ексклави розташовані у Західному (узбережжя Болгарії, Румунії) та Східному Причорномор'ї (узбережжя Грузії, Краснодарський край Росії[3]).
В Україні розташований найпівнічніший ексклав східної частини ареалу. Він складається з нечисленних популяцій, розташованих на західному та південному узбережжях Кримського півострова. Незважаючи на відокремленість цих осередків, насіннєве поновлення в них добре.
Вторинний ареал молочаю прибережного включає південь Австралії, куди він був занесений людиною наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років і де місцями перетворився на злісний бур'ян. Зокрема, його зарості можна побачити у штатах Новий Південний Уельс, Вікторія, Західна Австралія, Південна Австралія, на острові Тасманія. У XXI столітті відмічено повільне просування виду на північ континенту[4].
Еколого-ценотична амплітуда молочаю прибережного вузька — зростає ця рослина на черепашково-детритних та піщаних пляжах у смузі, наближеній до зони заплеску (на авандюнах) по берегах солоних та солонуватих водойм (морів, солонуватих озер тощо). До менш типових оселищ слід віднести прибережні луки, чагарникові зарості, щілини між камінням, заповнені піском, гирла річок і лиманів. Разом з тим, поширеність подібних біотопів у світі загалом не робить цей вид уразливим та рідкісним. Молочай прибережний часто входить до складу рослинних угруповань класу Ammophiletea, порядку Elymetalia gigantei і класу Cakiletea maritimae, порядку Euphorbietalia peplis.
Рослина доволі теплолюбна: добре витримує зимове пониження температури у плюсовому діапазоні та незначні мінусові температури. Вид світлолюбний, посухо- та вітростійкий, витривалий до дії солоних бризок, псамофіт. Насінини солестійкі: зберігають життєздатність навіть при перебуванні у воді до 2 років; а при зберіганні у звичайних умовах — до 7 років[5].
Розмножується переважно насінням, рідше — випадковим поділом коренів. Квітне в різних частинах ареалу з травня по вересень у Північній півкулі та із серпня по червень — у Південній. В Україні квітне в травні — липні, а плодоносить у червні — липні. Під час цвітіння молочай прибережний приваблює запилювачів (переважно мурах та дрібних жуків), які ласують нектаром, що виділяється у доволі великій кількості (на нектарниках завжди можна побачити його крапельки).
Одна рослина здатна утворити від 5 000 до 20 000 насінин[5]. Насіння поширюється різними способами. По-перше, в мить розтріскування тригорішка, насінини «вистрілюють» на коротку відстань (такий спосіб розповсюдження називається балістохорією). По-друге, придатки на насінинах приваблюють мурах: комаха, схопивши насінину, тягне її до мурашника, дорогою з'їдає придаток, а саму насінину кидає — та згодом проростає (мірмекохорія). Третій і, мабуть, найпоширеніший спосіб — це гідрохорія, тобто розповсюдження насіння за допомогою води, зокрема, океанські течії здатні віднести його на дуже далекі відстані[4]. Крім того, певну роль в поширенні цього виду може відігравати й людська діяльність, так, насінини можуть розноситись на колесах прибиральної техніки, яку застосовують на пляжах, а також при видобутку і перевезенні піску.
Ценотичне значення виду значною мірою залежить від місця зростання. В межах свого природного ареалу ця рослина подекуди відіграє важливу протиерозійну роль, затримуючи своїм розгалуженим корінням сипучі піски. Це, з одного боку, робить пісок щільнішим і перешкоджає його змиванню в море, з іншого боку, відмерлі рештки молочаю створюють первинні запаси поживних речовин, що сприяє заселенню берегів іншими, більш вимогливими видами.
В Австралії, позбавлений своїх природних конкурентів, молочай прибережний подекуди утворює дуже щільні зарості, витісняючи автохтонні рослини. Особливо потерпають від нього Atriplex billardierei, Carex pumila та Chamaesyce psammogeton. До того ж, густі стебла перешкоджають гніздуванню тих прибережних птахів, які воліють облаштовувати гнізда на голому піску (наприклад, малих крячків та Thinornis rubricollis).[4] Тому на цьому континенті він відіграє негативну роль в екологічних системах і вважається шкідливою інвазивною рослиною. Для боротьби із заростями молочаю прибережного застосовують гербіциди та працю добровільних помічників, які знищують їх вручну.
Стан виду в Україні вивчений недостатньо, але через свою рідкісність він не впливає негативно на навколишнє середовище. Відомо, що його поширення обмежують витоптування, видобуток піску та забудова узбережжя. Для поліпшення стану популяцій рекомендовано організувати спостереження за ними. Вид занесений до Червоної книги Чорного моря та Червоної книги України у статусі «Вразливий»[2]. Входить до переліку видів, які перебувають під загрозою зникнення на території м. Севастополя[6]. Станом на 2016 рік молочай прибережний охороняється в Опуцькому природному заповіднику. Окрім України вид охороняється у Нідерландах і Краснодарському краї Росії, де він також рідкісний і занесений до Червоного списку і Червоної книги[3], відповідно.
Господарське значення виду невелике. Молочай прибережний застосовують у народній медицині зовнішньо як болезаспокійливе, для лікування бородавок, мозолів, ліпом, поліпів у носі. Внутрішньо його вживають як протизапальний та послаблюючий засіб. Однак слід враховувати, що сік цієї рослини отруйний, тому будь-яке самолікування заборонено. При потраплянні на шкіру і в очі сік може викликати подразнення і печію, також описаний випадок, коли при вживанні відвару рослини всередину у хворого розвинулась гостра ниркова недостатність[7]. Наукові дослідження виявили високу цитотоксичність виділених з молочаю узбережного дитерпенових етерів, що діють подібно до подофіліну.
Вид вперше описаний шведським натуралістом Карлом Ліннеєм у його визначній праці 1753 року Species plantarum. За відомостями сайту The Plant List для цього виду існують наступні наукові синоніми:
Euphorbia paralias là một loài thực vật có hoa trong họ Đại kích. Loài này được L. mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.[1]
.jpg)
Euphorbia paralias - Museum specimen
.jpg){kind=small}
Bài viết về tông Đại kích này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Euphorbia paralias là một loài thực vật có hoa trong họ Đại kích. Loài này được L. mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.
Молоча́й прибре́жный (лат. Euphorbia paralias) — травянистое многолетнее растение рода Молочай (Euphorbia) семейства Молочайные (Euphorbiaceae).
Растение 38-50 см высотой, голое, сизое.
Корень ветвистый, длинный, многоглавый.
Стебли прямостоячие, в большом числе, твёрдые, густо и черепитчато олиственные, внизу обнажающиеся, с многочисленными рубцами от листьев, наверху с 6—8 пазушными цветоносами (около 1,5 см длиной).
Стеблевые листья мясистые, цельнокрайние, нижние более короткие, линейно-эллиптические, тупые, верхние продолговатые, (1,1)1,3-2,5 см длиной, 2,5-5(8) мм шириной, острые, на ветках более мелкие, почти щетиновидные, (0,7)1—3,2 см длиной, 0,8—1,1 мм шириной.
Верхушечные цветоносы в числе 3 или 5, толстые, 0,7—3,2 см длины, как и пазушные два-три раза двураздельные. Листочки обёртки, из сердцевидного основания яйцевидные, 1,2—1,6 см длиной и 3—6 мм шириной; листочки обёрточек по два, из сердцевидного основания почковидные, коротко-остроконечные, нижние 0,7—1,3 см длиной и 0,7—1,3 см шириной; бокальчик широко-колокольчатый, 2—2,5 мм длиной и в диаметре, внутри волосистый, с продолговатыми, ресничными лопастями. Нектарники полулунные, с короткими, расходящимися рожками. Столбики около 1 мм длиной, почти свободные, двулопастные. Цветёт в конце июня — начале июля.
Плод — реповидный трёхорешник, 3,5—4,5 мм длиной, 5—6,5 мм шириной, сильно приплюснутый, глубоко трёхбороздчатый, с выпуклыми, мелкобугорчатыми лопастями. Семена 2,8-3 мм длиной, 2,2—2,5 мм шириной, яйцевидно-шаровидные, гладкие, беловатые, только с кое-где разбросанными тёмными ямками, с небольшим, приплюснутым, почковидным придатком. Плодоносит в июле—августе.
Вид описан из Европы, с песчаных морских берегов.
Европа: Ирландия, Великобритания, Бельгия, Нидерланды, Албания, Болгария, Югославия, Греция (включая Крит), Италия (включая Сардинию и Сицилию), Румыния, Франция (включая Корсику), Португалия, Испания (включая Балеарские острова); территория бывшего СССР: Украина (Крым), Кавказ (Грузия); Азия: Кипр, Египет (Синай), Израиль, Иордания, Ливан, Сирия; Северная Африка: Алжир, Египет, Ливия, Марокко, Тунис, Канарские острова[2].
Растёт по берегу моря на песке.
Молоча́й прибре́жный (лат. Euphorbia paralias) — травянистое многолетнее растение рода Молочай (Euphorbia) семейства Молочайные (Euphorbiaceae).
