Carex acuta ye una especie de planta yerbácea perteneciente a la familia Cyperaceae.
Ye una planta yerbácea perenne qu'algama los 3 a 15 dm d'altor. Forma poblaciones con munchos espolones soterraños (rizomes). Les sos estremidaes son bien llargues de color escuru. El raigañu principal tien una masa de munchos nervios, recios. El diámetru de la más gruesa de los raigaños ye de 1,5 a 2 mm . Les fueyes son de color verde o gris-verde, bien aspres. Tienen alredor de 5 mm a 10 mm d'anchu y unos 2 dm de llargu. La lígula ye de color marrón.
Pueden atopase cada vegada más nos marxes de los ríos y llagos nes ecorrexones paleártica terrestres en suelos encharcaos, alcalinos o llixeramente acedos y en depresiones de suelu mineral.
Carex acuta nun tolera la enllargada desecación. La comunidá distribúyesesobremanera, nel norte de Francia, los Países Baxos, Europa central escontra'l sur hasta los valles de Sava y Drava de Croacia, el norte del valle Morava de Serbia y Rumanía, al norte de Polonia, el distritu de Kaliningráu, Lituania y Letonia, nel sur d'Escandinavia, na cuenca del Dnieper del norte d'Ucraína y el sur de Bielorrusia, na parte baxa del valle del Volga.
Carex acuta describióse por Carlos Linneo y espublizóse en Species Plantarum 2: 978. 1753.[1][2][3]
Carex: nome xenéricu que podría derivar del griegu kairo, que significa "mancar", rellacionáu coles fueyes cortantes que tienen estes plantes.[4]
acuta; epítetu llatín que significa "afilada".[5]
.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Carex acuta ye una especie de planta yerbácea perteneciente a la familia Cyperaceae.
Carex acuta (lat. Carex acuta) – cilkimilər fəsiləsinin cil cinsinə aid bitki növü.
|publisher= (kömək) |date= (kömək)
Birləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. 
Cil cinsinə aid növlər C. arenaria * C. brevicollis * C. lanceolata * C. michelii * C. klamathensis * C. abrupta * C. acuta * C. acutiformis * C. albida * C. albonigra * C. alma * C. amplifolia * C. angustata * C. appropinquata * C. aquatilis * C. arcta * C. atherodes * C. athrostachya * C. aurea * C. azuayae * C. barbarae * C. buxbaumii * C. canescens * C. capitata * C. cespitosa * C. chordorrhiza * C. comosa * C. concinnoides * C. cusickii * C. depauperata * C. diandra * C. disperma * C. disticha * C. douglasii * C. echinata * C. emoryi * C. ericetorum * C. festucacea * C. filifolia * C. flacca * C. fracta * C. geyeri * C. globularis * C. hassei * C. haydeniana * C. helleri * C. heteroneura * C. hoodii * C. hystericina * C. illota * C. interior * C. intumescens * C. jamesii * C. japonica * C. jonesii * C. lasiocarpa * C. lenticularis * C. lepida * C. leporinella * C. leptalea * C. limosa * C. luzulina * C. lyngbyei * C. mariposana * C. mertensii * C. microptera * C. molesta * C. multicaulis * C. multicostata * C. nebrascensis * C. nervina * C. neurophora * C. nigra * C. nigricans * C. nudata * C. obnupta * C. occidentalis * C. ovalis * C. pachystachya * C. paleacea * C. pansa * C. pauciflora * C. paupercula * C. pellita * C. pendula * C. pensylvanica * C. petasata * C. phaeocephala * C. praeceptorum * C. praegracilis * C. praticola * C. preussii * C. proposita * C. raynoldsii * C. rossii * C. rostrata * C. scoparia * C. secta * C. serotina * C. sheldonii * C. siderosticta * C. siderosticha * C. simulata * C. sodiroi * C. sparganioides * C. specifica * C. spectabilis * C. spissa * C. straminiformis * C. stricta * C. subnigricans * C. tessellata * C. thouarsii * C. toreadora * C. tumulicola * C. umbrosa * C. utriculata * C. vallicola * C. vernacula * C. vesicaria * C. vulpinoidea * C. williamsii Carex acuta (lat. Carex acuta) – cilkimilər fəsiləsinin cil cinsinə aid bitki növü.
Carex acuta és una espècie de planta herbàcia pertanyent a la família Cyperaceae.
És una planta herbàcia perenne que arriba a fer de 30 a 150 centímetres d'altura. Forma poblacions amb molts espolons subterranis (rizomes). Les seves extremitats són molt llargues de color fosc. L'arrel principal té una massa de molts nervis, forts. El diàmetre de la més gruixuda de les arrels és d'1,5 a 2 mil·límetres. Les fulles són de color verd o gris-verd, molt aspres. Tenen al voltant de 5 mm a 10 mm mil·límetres d'ample i uns 20 centímetres de llarg. La lígula és de color marró.
Es poden trobar cada vegada més en els marges dels rius i llacs en les eco-regions paleàrtiques terrestres en sòls entollats, alcalins o lleugerament àcids i en depressions de sòl mineral.
Carex acuta no tolera la perllongada dessecació. La comunitat es distribueix, en particular, en el nord de França, els Països Baixos, Europa central cap al sud fins a les valls de Sava i Drava de Croàcia, el nord de la vall Morava de Sèrbia i Romania, al nord de Polònia, el districte de Kaliningrad, Lituània i Letònia, en el sud d'Escandinàvia, en la conca del Dnieper del nord d'Ucraïna i el sud de Bielorússia, en la part baixa de la vall del Volga.
Carex acuta va ser descrita per Carl von Linné i publicat a Species Plantarum 2: 978. 1753.[1][2][3]
Carex: nom genèric que podria derivar del grec kairo, que significa "llastimar", relacionat amb les fulles tallants que posseeixen aquestes plantes.[4]
acuta; epítet llatí que significa "afilada".[5]
Monocotyledon a phlanhigyn blodeuol yw Hesgen tywysennau main sy'n enw benywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Cyperaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Carex acuta a'r enw Saesneg yw Slender tufted-sedge.[1] Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Hesgen Eiddil Dywysennog.
Mae'r planhigyn hwn yn tarddu o Asia a throfannau De America. O ran ffurf, mae'n eithaf tebyg i wair, glaswellt neu frwyn, ond y prif nodwedd sy'n eu gwahaniaethu yw bonyn y planhigyn. Mae gan y bonion hyn - o'u croes-dorri - siap triongl ac mae'r dail yn sbeiralu mewn tair rheng - dwy sydd gan wair.[2][3]
Monocotyledon a phlanhigyn blodeuol yw Hesgen tywysennau main sy'n enw benywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Cyperaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Carex acuta a'r enw Saesneg yw Slender tufted-sedge. Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Hesgen Eiddil Dywysennog.
Mae'r planhigyn hwn yn tarddu o Asia a throfannau De America. O ran ffurf, mae'n eithaf tebyg i wair, glaswellt neu frwyn, ond y prif nodwedd sy'n eu gwahaniaethu yw bonyn y planhigyn. Mae gan y bonion hyn - o'u croes-dorri - siap triongl ac mae'r dail yn sbeiralu mewn tair rheng - dwy sydd gan wair.
Ostřice štíhlá (Carex acuta L., syn: Carex gracilis Curtis) je druh jednoděložné rostliny z čeledi šáchorovité (Cyperaceae). Někdy je udávána pod jménem ostřice řízná.
Jedná se o rostlinu dosahující výšky nejčastěji 60-140 cm, vzácněji jen 30 cm. Je vytrvalá a netrsnatá nebo nevýrazně trsnatá. Listy jsou střídavé, přisedlé, s listovými pochvami. Lodyha je ostře trojhranná, stejně dlouhá nebo kratší než listy. Čepele jsou asi 3-9 mm široké, žlábkovité a zvláště za sucha podvinuté. Bazální pochvy jsou nejčastěji hnědé, nerozpadavé. Ostřice štíhlá patří mezi různoklasé ostřice, nahoře jsou klásky čistě samčí, dole čistě samičí. Samčích klásků bývá nejčastěji 2-4, vzácně 1, samičích 2-5. Dolní listen je většinou delší než květenství. Podobná ostřice vyvýšená má dolní listen vždy kratší než květenství, ostřice Buekova kratší až stejně dlouhý jak květenství. Okvětí chybí. V samčích květech jsou zpravidla 3 tyčinky. Čnělky jsou většinou 2. Podobná ostřice ostrá má čnělky většinou 3. Plodem je mošnička, která je 3,5-5 mm dlouhá, elipsoidní, žilnatá, žlutě až šedě zelená, na vrcholu zúžená do velmi krátkého nerozeklaného zobánku. Každá mošnička je podepřená plevou, která je za zralosti černohnědá se zeleným kýlem. Kvete nejčastěji v květnu až v červnu. Počet chromozómů: 2n=72-85.
Ostřice štíhlá roste v Evropě a v západní Asii, dále na východ v Asii roste blízce příbuzný druh Carex appendiculata. Mapka rozšíření viz zde: [1].
V ČR roste celkem hojně od nížin do podhůří. Nejčastěji ji najdeme na vlhkých loukách, v mokřadech a na březích vod, často vytváří monodominantní porosty. Jedná se o variabilní druh. Kromě nominátní subspecie je z ČR známa ještě Carex acuta subsp. intermedia Čelak., která je celkově drobnější a je to takový přechodný typ k příbuznému druhu ostřice obecná (Carex nigra).
detail samičího klásku
Obrázky, zvuky či videa k tématu ostřice štíhlá ve Wikimedia Commons
Ostřice štíhlá (Carex acuta L., syn: Carex gracilis Curtis) je druh jednoděložné rostliny z čeledi šáchorovité (Cyperaceae). Někdy je udávána pod jménem ostřice řízná.
Carex acuta (esperante svelta karekso, sinonima Carex gracilis) estas specio de la familio de ciperacoj. Ĝi estas unu el plej oftaj grandaj kareksoj.
Ĝi altas inter 30 cm kaj 150 cm. Ĝi formas malfirmajn radikarojn per multaj longaj subteraj rizomoj. La florada tempo estas inter aprilo kaj junio.
Carex acuta (esperante svelta karekso, sinonima Carex gracilis) estas specio de la familio de ciperacoj. Ĝi estas unu el plej oftaj grandaj kareksoj.
Sale tarn (Carex acuta) on tarna perekonda kuuluv taimeliik.
Viiltosara (Carex acuta) on suurikokoinen sarojen sukuun kuuluva kasvilaji. Viiltosara voi joskus risteytyä vesisaran (Carex aquatilis) tai jokapaikansaran (Carex nigra) kanssa.
Viiltosara kasvaa 30–120 senttimetriä korkeaksi, ja se on kasvutavaltaan pysty sekä löyhästi mätästävä. Viiltosaran varsi on täyteinen sekä poikkileikkaukseltaan kolmiomainen. Lehdet ovat vihreitä ja reunoilta alaspäin kääntyneitä. Kukinnossa hede- ja emitähkät ovat erilliset ja väriltään yleensä tummat, lähestulkoon mustat. Kukinnan aikana kuitenkin tummien tähkäsuomujen väleistä tulee näkyviin emitähkissä vaaleat emien vartalot ja luotit ja hedetähkissä punertavat tai ruskehtavat ponnet. Tähkät ovat pystyjä tai hieman nuokkuvia ja hedetähkiä on 2–4 kappaletta ja emitähkiä 2–6 kappaletta.[2] Viiltosara ja vesisara ovat melko samannäköisiä, mutta niiden lehtien poikkileikkaus on erilainen.
Viiltosara kasvaa järvien ja jokien rannoilla, tulvaniityillä sekä toisinaan myös soilla. Sitä tavataan lähes koko Euroopassa pohjoisimpia ja eteläisimpiä reunoja lukuun ottamatta.[3] Suomessa viiltosara on kohtalaisen yleinen hieman napapiirin pohjoispuolelle asti, ja aivan pohjoisimmassa Lapissa viiltosaraa ei tavata.
Viiltosara (Carex acuta) on suurikokoinen sarojen sukuun kuuluva kasvilaji. Viiltosara voi joskus risteytyä vesisaran (Carex aquatilis) tai jokapaikansaran (Carex nigra) kanssa.
Šwižna rězna (Carex acuta; syn. C. gracilis) je rostlina z podroda wšelakokłóskatych rěznow ze swójby cachorowowych rostlinow (Cyperaceae).
Šwižna rězna docpěje wysokosć wot 40 hač do 150 cm. Stwjelco je wótro třihranite a hrube.
Na spódku stejace póšwy su błyšćace brune. Łopjena docpěja šěrokosć wot 5 hač do 10 mm a dołhosć wot hač do 150 cm.
Kćěje wot meje hač do junija. 3-6 žónskich kłosow docpěje dołhosć wot 2 hač do 10 cm. Wótre hadźicy su njejasne pyskate a docpěja dołhosć wot 3 mm. Delnje nošne łopješko daloko kwětnistwo přesahuje.
Rosće na brjohach, na mokrych łukach, w přiliwowych wužłobinach.
Šwižna rězna (Carex acuta; syn. C. gracilis) je rostlina z podroda wšelakokłóskatych rěznow ze swójby cachorowowych rostlinow (Cyperaceae).
Carex acuta adalah spesies tumbuhan seperti rumput yang tergolong ke dalam famili Cyperaceae. Spesies ini juga merupakan bagian dari ordo Poales. Spesies Carex acuta sendiri merupakan bagian dari genus Carex.[1] Nama ilmiah dari spesies ini pertama kali diterbitkan oleh L..
Carex acuta adalah spesies tumbuhan seperti rumput yang tergolong ke dalam famili Cyperaceae. Spesies ini juga merupakan bagian dari ordo Poales. Spesies Carex acuta sendiri merupakan bagian dari genus Carex. Nama ilmiah dari spesies ini pertama kali diterbitkan oleh L..
Lieknoji viksva, arba grakščioji viksva (Carex acuta) – viksvuolinių (Cyperaceae) šeimos viksvų (Carex) genties augalas. Savaime paplitęs Europoje, Šiaurės Afrikoje, Šiaurės ir Vakarų Azijoje, taip pat ir Lietuvoje.
Auga žemapelkėse, raistuose, grioviuose, upių ir ežerų pakrantėse, šlapiose pievose. Mėgsta augti saulėtose ar su šiek tiek šešėlio vietose, drėgname, turtingame, karbonatingame priemolio ir molio dirvožemyje ar sekliame vandenyje.
Lieknąsias viksvas ėda vandens graužikai: pelėnai, ondatros.
Tai daugiametis, 30-150 cm aukščio retakeris žolinis augalas. Turi šakotus, šliaužiančius šakniastiebius. Šaknys gali siekti 1 m gylį. Stiebas status, su trimis briaunomis, iki 3 mm storio, visas labai šiurkštus. Apatinės makštys šviesiai rudos. Lapai plokšti, išlinkę, iki 20 cm ilgio, 0,3-1 cm pločio, aštriais kraštais. Apatinė lapų pusė mėlynai pilka, o viršutinė – blizgi, tamsiai žalia.
Žiedynkotis su trimis briaunomis, šiurkštus, tvirtas. Žiedynlapis ilgesnis už visą žiedyną. Žiedynas 10-30 cm ilgio, jo viršūnėje 2-4 siauros, stačios, tik su kuokeliniais žiedais varputės. Žemiau jų 3-5 nusvirusios, 2-8 cm ilgio ir 4-8 mm pločio, juodai žalios, tik su piesteliniais žiedais varputės. Pažiedės siauros, smailios, juosvos ar rusvos. Piestelės dvi.
Žydi gegužės-birželio mėnesiais. Vaisius – rudas, 2-3 mm ilgio ir 1,5-2 mm pločio riešutėlis. Maišeliai žali, kiek suploti, iki 3 mm ilgio. Sėklos išlieka gyvybingos iki 5 metų. Dauginasi sėklomis ir vegetatyviškai šakniastiebiais.
Dažnai auga su kitomis viksvomis ir sudaro hibridus. Žinomi hibridai su paprastąja (C. nigra), pelkine (C. acutiformis) ir pūslėtąja (C. vesicaria) viksvomis.
Lieknoji viksva, arba grakščioji viksva (Carex acuta) – viksvuolinių (Cyperaceae) šeimos viksvų (Carex) genties augalas. Savaime paplitęs Europoje, Šiaurės Afrikoje, Šiaurės ir Vakarų Azijoje, taip pat ir Lietuvoje.
De scherpe zegge (Carex acuta) is een overblijvend kruid uit de cypergrassenfamilie (Cyperaceae). De plant komt van nature voor in Europa. De soort staat op de Nederlandse Rode lijst van planten als algemeen voorkomend en stabiel of toegenomen. De soort lijkt op de zwarte zegge (Carex nigra), maar heeft grasgroene in plaats van grijsgroene bladeren en de droge bladeren rollen naar beneden om in plaats van naar boven, omdat de huidmondjes alleen aan de onderkant voorkomen. Ook is het onderste schutblad langer dan bij de zwarte zegge. Het aantal chromosomen 2n = 74 of 84.
De plant wordt 50-150 cm hoog en heeft lange wortelstokken. De onderste bladscheden zijn lichtbruin van kleur en vaak rood aangelopen. De grasgroene bladeren zijn 2-7 mm breed en hebben alleen aan de onderkant rijen huidmondjes, die als witte puntjes zichtbaar zijn.
De plant bloeit in mei en juni. Het onderste schutblad is meestal langer dan de bloeiwijze. De plant heeft twee tot vier mannelijke en twee tot vier zwartbruine, vrouwelijke aren. De mannelijke aren zitten meestal boven de vrouwelijke aren. De vrouwelijke aren zijn 3-9 cm lang. Het vruchtbeginsel heeft twee stempels. De opgeblazen urntjes zijn 2-3 mm lang en zijn een soort schutblaadjes die geheel om de vruchten zitten. Ze zijn geelgroen of bruinachtig van kleur met lange vruchtsnavels en er zit een mierenbroodje op het urntje.
De vrucht is een eenzadig nootje.
De scherpe zegge komt voor langs waterkanten, in moerassen en in natte loofbossen.
Planten
Vrouwelijke aar
Mannelijke aar
Vrouwelijk aartje
Collage
De namen in andere talen kunnen vaak eenvoudig worden opgezocht met de interwiki-links.
De scherpe zegge (Carex acuta) is een overblijvend kruid uit de cypergrassenfamilie (Cyperaceae). De plant komt van nature voor in Europa. De soort staat op de Nederlandse Rode lijst van planten als algemeen voorkomend en stabiel of toegenomen. De soort lijkt op de zwarte zegge (Carex nigra), maar heeft grasgroene in plaats van grijsgroene bladeren en de droge bladeren rollen naar beneden om in plaats van naar boven, omdat de huidmondjes alleen aan de onderkant voorkomen. Ook is het onderste schutblad langer dan bij de zwarte zegge. Het aantal chromosomen 2n = 74 of 84.
De plant wordt 50-150 cm hoog en heeft lange wortelstokken. De onderste bladscheden zijn lichtbruin van kleur en vaak rood aangelopen. De grasgroene bladeren zijn 2-7 mm breed en hebben alleen aan de onderkant rijen huidmondjes, die als witte puntjes zichtbaar zijn.
De plant bloeit in mei en juni. Het onderste schutblad is meestal langer dan de bloeiwijze. De plant heeft twee tot vier mannelijke en twee tot vier zwartbruine, vrouwelijke aren. De mannelijke aren zitten meestal boven de vrouwelijke aren. De vrouwelijke aren zijn 3-9 cm lang. Het vruchtbeginsel heeft twee stempels. De opgeblazen urntjes zijn 2-3 mm lang en zijn een soort schutblaadjes die geheel om de vruchten zitten. Ze zijn geelgroen of bruinachtig van kleur met lange vruchtsnavels en er zit een mierenbroodje op het urntje.
De vrucht is een eenzadig nootje.
De scherpe zegge komt voor langs waterkanten, in moerassen en in natte loofbossen.
Planten
Vrouwelijke aar
Mannelijke aar
Vrouwelijk aartje
Collage
Turzyca zaostrzona (Carex acuta L.) – gatunek byliny z rodziny ciborowatych (turzycowatych). W Polsce dość pospolity gatunek rodzimy.
Turzyca zaostrzona (Carex acuta L.) – gatunek byliny z rodziny ciborowatych (turzycowatych). W Polsce dość pospolity gatunek rodzimy.
Vasstarr (Carex acuta) är en gräslik växt i släktet starrar och familjen halvgräs. Den har även kallats skarpstarr och haft det vetenskapliga namnet Carex gracilis.
Vasstarr har basala röd- eller svartbruna slidor, dess strån är grova, vasst kantiga och sträva. Dess mörkgröna blad är fyra till tio mm breda, långa och veka. Vid torka är de utåtrullade. Stödbladen är platta och längre än axsamlingen. Två till fyra hanax och två till sex honax som är tre till tio cm långa, kortskaftade och ofta nickande. Axfjällen som är svartbruna och spetsiga har en grön mittnerv. Fruktgömmena är 3 till 3,5 mm långa, gröna till blekgula med tydliga nerver och smal, kort näbb. Vasstarr blir från 20 till 40 cm hög och blommar från juni till juli. Hybrider mellan norrlandsstarr och hundstarr är rätt vanligt.
Vasstarr är vanlig i Norden och återfinns i utbredda bestånd eller glesa tuvor på våt, näringsrik, lerig eller dyig mark, helst i grunt vatten, som exempelvis sjö- och åstränder, dammar, diken och alkärr. Återfinns i hela södra och mellersta Sverige, hela södra och mellersta Finland, nästan hela Danmark och i vissa områden i södra och mellersta Norge.
Wikimedia Commons har media som rör Vasstarr.
Vasstarr (Carex acuta) är en gräslik växt i släktet starrar och familjen halvgräs. Den har även kallats skarpstarr och haft det vetenskapliga namnet Carex gracilis.
Vasstarr har basala röd- eller svartbruna slidor, dess strån är grova, vasst kantiga och sträva. Dess mörkgröna blad är fyra till tio mm breda, långa och veka. Vid torka är de utåtrullade. Stödbladen är platta och längre än axsamlingen. Två till fyra hanax och två till sex honax som är tre till tio cm långa, kortskaftade och ofta nickande. Axfjällen som är svartbruna och spetsiga har en grön mittnerv. Fruktgömmena är 3 till 3,5 mm långa, gröna till blekgula med tydliga nerver och smal, kort näbb. Vasstarr blir från 20 till 40 cm hög och blommar från juni till juli. Hybrider mellan norrlandsstarr och hundstarr är rätt vanligt.
Осока гостра отримала свою українську наукову назву завдяки шорстким стеблами і листкам із ріжучим краєм, які при доторку здатні вколоти чи порізати руки. На цю особливість вказують і деякі народні назви, як от: осока́ різі́йка, осока́ різу́чка, різо́ха, різу́ха, різу́чка. Разом з тим, походження інших народних назв залишається невідомим. Серед таких бе́нда, восо́ка, осо́ка́, шаш, шашни́к, швара, шварка, щі́тка[1]. Латинська видова назва acuta перекладається як «висока». Вона вказує на значну, порівняно із іншими видами осок, висоту цієї рослини.
Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 30—150 см, що утворює пагони двох типів: прямостоячі, без кореневища й діагеотропні, з кореневищами. Кореневище завтовшки 2—3 мм, зазвичай довге, горизонтальне, іноді формує столони. Його довжина коливається в залежності від умов зростання: на рихлих ґрунтах із розрідженим травостоєм воно сягає 25 см завдовжки, на сильно задернованих, щільних ґрунтах довжина кореневищ може складати близько 1 см. Кількість вузлів на кореневищі коливається від 7—9 до 14. Від кореневища відходять численні, дрібні, мичкуваті корені, які не мають жовтої повсті. Їхня товщина складає близько 1 мм. Характерно, що від коренів відходять бічні корінці, які здатні галузитися іноді до 4-го порядку. Наявність в осоки гострої пагонів двох типів нерідко призводить до утворення рихлих чи щільних дернин, з'єднаних одним кореневищем.
Стебла численні, прямостоячі, у верхній частині пониклі, гостро-тригранні, шорсткі (особливо у верхній частині), яскраво- чи сизо-зеленого кольору, при основі вкриті чорно-пурпуровими, червонувато-коричневими або сіруватими піхвами листків. Окрім листкових при основі стебел інколи можуть бути 4—5 лускоподібних піхов. Листки прості, сидячі. Листкові пластинки довжиною дорівнюють стеблам, завширшки 2—15 мм, вузьколінійні, пласкі, спрямовані вгору, але із пониклими кінчиками. Поверхня листків матова, яскраво-зелена, інколи сизо-зелена, їхній нижній бік вкритий численними сосочками. Язичок прикріплений під гострим кутом. Вони не надто жорсткі, проте мають шорсткі краї. Шорсткість стебел і листків обумовлена присутністю на їхній поверхні крихітних частинок кремнезему. Після висихання листки скручуються.
Суцвіття — великий верхівковий колос, складений з 4—10 дрібніших колосків. Загальна довжина суцвіття складає 10—30 см, його криючий листок не має піхви, але вирізняється довгою листковою пластинкою. В колосі 1—4 верхніх колоски є тичинковими (чоловічими), а 2—5 нижніх — маточковими (жіночими). Подекуди верхні жіночі колоски мають домішку чоловічих квіток. Криючий листок найнижчого колоска довший за суцвіття. Чоловічі колоски завдовжки 2—6 см, зближені, довгасті, з оберненояйцеподібними, тупими, темно-коричневими квітковими лусками. Жіночі колоски завдовжки 2,5—10 см, завширшки 0,5—0,8 см, зазвичай багатоквіткові, розставлені, вузькоциліндричні, пониклі (рідше прямостоячі), майже сидячі або розташовані на коротеньких потовщених ніжках завдовжки до 2 см. В жіночих колосках криючі луски листоподібні, переважно ланцетні, довші за мішечок у 1,5 рази, рідше дорівнюють йому і вкрай рідко можуть бути коротшими за нього, однак в будь-якому випадку вужчі за нього. Луски гострі, чорно-бурі, мають одну жилку та білий киль, без остюків. Мішечки завдовжки 2,5—3,5 мм, двоопуклі, про достиганні трохи вздуті, еліптичні, вузькоеліптичні чи оберненояйцеподібні (рідше яйцеподібні або широкояйцеподібні), біля основи звужені у ніжку завдовжки 0,2—0,7 мм, з коротким (0,2—0,3 мм завдовжки), цілим, рідше — слабковиїмчастим носиком, що має на верхівці буру облямівку. Поверхня мішечків тонкошкіряста, зеленкувата, іржава чи бурувата, при повному достиганні на ній з обох боків ребристо виступають 5—6 тонких жилок, що збігаються до верхівки. Пиляки завдовжки до 3 мм. Стовпчиків і приймочок по дві штуки, причому стовпчики інколи видаються із мішечків.
Плоди — сухі, оберненояйцеподібні, коричневі горішки завдовжки близько 2 мм, завширшки 1,5 мм.
Число хромосом 2n = 72, 74—76, 78, 82—85, 84.
Слід зауважити, що цьому виду притаманна значна мінливість у зовнішній будові суцвіть: вони можуть сильно відрізнятися розмірами, довжиною жіночих колосків, співвідношенням довжини криючих лусок і мішечка, а також формою останніх. Деякі морфологічні риси корелюють із географічною приналежністю до тієї чи іншої популяції, зокрема, помічені такі відмінності між особинами з півночі та півдня ареалу:
Морфологічна риса Північні популяції Південні популяції Колір листків Яскраво-зелений Сизо-зелений Колір лусок Чорний Бурий Будова мішечків і горішків Дрібні, із носиком Більші за розміром, майже без носикаОсока гостра належить до рослин із євразійським типом ареалу, тобто розповсюджена майже по всій помірній зоні Старого світу, хоча найбільше цей вид притаманний саме бореальним областям. В Європі ця рослина звичайна на півночі, заході та в центрі субконтиненту, проте, рідкісна на півдні. На півночі межа її розповсюдження проходить через Шотландію, південь Скандинавського півострова, Кольський півострів (де вона, однак, трапляється рідко) та півострів Канін. В районі Уральських гір ареал цієї рослини не підіймається вище 68° північної широти. На півдні Європи зона розповсюдження пролягає через басейни річок Сава, Драва та Велика Морава. У Східній Європі осока гостра поширена повсюдно: як у холодних районах, що охоплюють захід Росії, Білорусь, північ України, так і в районах із м'якими зимами, як от Румунія, Молдова, південь України (Крим[2]).
На Кавказі вона трапляється рідше. Однак далі в східному напрямку її ареал істотно розширюється. Наприклад, у Західному Сибіру осока гостра поширена у західній частині басейну Обі, верхів'ях Тоболу, по всьому басейну Іртиша і в Алтайських горах. У Східному Сибіру її ареал дещо звужується, що пов'язано із суворішим кліматом цього регіону. Тут осока гостра зростає на широтах не вищих, ніж широта Якутська, однак по долинах річок проникає далі на північ — за межі лісотундри. Далі на схід її можна віднайти у басейнах річок Зея та Бурея, однак на узбережжі Японського моря її розглядають вже не як автохтонний, а заносний елемент флори.
Південна межа ареалу фрагментована, оскільки тут суцільному поширенню осоки гострої заважають аридні області, непридатні для її існування. Південна межа розповсюдження включає такі відокремлені регіони, як захід Північної Африки (Туніс), Західна Азія (переважно північні терени Туреччини, Сирії, Лівану), Казахстан, Центральна Азія та північ Монголії[2]. Окремий ексклав розташований на Азорських островах.
В Україні осока гостра приурочена переважно до лісової зони. Вона є звичайною у Поліссі, Закарпатті.
Рослина морозостійка (витримує морози до -40 °C), світлолюбна, дуже вологолюбна (гігрофіт): здатна рости зануреною у воду на невеликій глибині, однак не терпить повного висихання ґрунту. Оптимальний для її зростання режим зволоження — від перемінно-забезпеченого до сильно перемінного. Осока гостра віддає перевагу торф'яно-глеєвим та дерновоглеєвим ґрунтам, проте, невибаглива і може зростати також на піщаних.
За таких вимог найліпші умови для її росту забезпечують прибережні мілководдя проточних і стоячих водойм, вологі луки, низинні болота, дно улоговин, а також заплавні ділянки річкових долин, причому цей вид здатен витримати тривале (до 50 днів) затоплення. Інколи вона трапляється у трав'яному покриві заболочених листяних лісів (наприклад, в'язових, вільхових), однак, лише на ділянках із розрідженим деревостаном, на яких достатньо світла. У горах підіймається до висоти 1660 м. Часто осока гостра формує специфічні фітоценози Caricetum gracilis («гостроосочники»), в яких виступає домінантом. Типовий вигляд такого рослинного угруповання — смуга заростей осоки гострої з проективним покриттям близько 100 % завширшки до 20 м, що тягнеться уздовж берега водойми на глибині від 0 до 25 см. Крім того, осока гостра може виступати співдомінантом в осоково-злакових ценозах. На болотах із низьким травостоєм дернини цієї трави виділяються як кочки.
Осока гостра розмножується вегетативно і насінням. Вегетативне розмноження відбувається за допомогою повзучих кореневищ, частини яких можуть бути відділені від материнської особини і дати початок новим рослинам. Такий спосіб розмноження спостерігали в природі, а також застосовують у культурі.
Цвітіння цього виду в різних частинах ареалу відбувається в квітні — червні (в Україні в травні — червні). Дослідження показали, що осоці гострій властива протогінія, тобто розкриття жіночих квіток раніше за чоловічі. Також характерно, що як в чоловічих, так і в жіночих колосках першими починають цвісти квіти з середини суцвіття, а потім розкриваються ті, що розташовані ближче до його основи і верхівки. Пилок знаходиться на поверхні пиляків протягом 1—2 днів після їх відкриття, а висипається здебільшого після полудня при слабкому вітрі. Слід зазначити, що систематично осока гостра наближена до осоки чорної і подібних їй видів, тому в природі можливе перехресне запилення з деякими з них. Зокрема, описані гібриди осоки гострої з Carex aquatilis, осокою гостроподібною та високою, причому в останніх двох випадках утворюються нові види — відповідно, Carex × subgracilis Druce і Carex × prolixa Fr.[2]
Плоди у різних частинах ареалу достигають з травня по серпень. За відсутності стратифікації природна схожість складає лише 5 %, з чого можна зробити висновок, що охолодження насіння для рослини, що зростає переважно у холодному кліматі, є майже обов'язковим.
Осока гостра не належить до господарсько значимих видів. Це обумовлено, з одного боку, шорсткістю її стебел і листя, що робить їх незручними в обробітку, з іншого боку, доволі посередніми кормовими якостями цієї трави. Однак, у північних країнах, де відчувається брак поживних і швидкоростучих кормових рослин, зарості осоки гострої часто використовують як сіножаті. Сіно, отримане з таких угідь, вважається дешевим, оскільки худоба поїдає його неохоче. В свою чергу зарості цього виду не придатні для інтенсивної експлуатації, оскільки поїдання і витоптування худобою відчутно пригнічує ріст цієї рослини. Однак, шляхом силосування зелень осоки гострої можна перетворити на добрий корм для великої рогатої худоби. З одного гектара суцільних заростей цієї трави отримують в середньому 25—35 центнерів сіна або 80—120 центнерів силосу.
Останнім часом у зв'язку зі значним розвитком декоративного садівництва осока гостра отримала нове призначення. Тепер її використовують для декорування берегів штучних водойм, відкритих вологих ділянок у садках. Як правило, висаджують цю рослину або безпосередньо у воду на невеликій глибині, або на березі окремими дернинами-кочками. В культурі переважає вегетативне розмноження, поділом кореневищ (дернин), яке здійснюють о будь-якій порі вегетації.
За даними сайту Міжнародного союзу охорони природи, стан цього виду визначається як такий, що перебуває поза загрозою знищення. Це обумовлено як осяжністю ареалу, так і великою чисельністю окремих популяцій. Втім, у південних країнах, де умови зростання і так природно не надто сприятливі, відмічають скорочення чисельності внаслідок осушення вологих біотопів[2].
Завдяки значній морфологічній мінливості в межах цього виду описано багато субтаксонів. Нижче наведено список ботанічних форм, варітетів і підвидів, зафіксованих сайтом The Plant List:
Для цього виду наводять наступні синоніми:
Carex acuta là một loài thực vật có hoa trong họ Cói. Loài này được L. mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.[3]
.jpg)
Bài viết liên quan đến phân họ cói Cyperoideae này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Carex acuta là một loài thực vật có hoa trong họ Cói. Loài này được L. mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.
Зелёное растение с ползучими корневищами, образующее рыхлые и быть может плотные дерновины, иногда образующее кочки, с довольно длинными буровато-жёлтыми волосками, дающее толстые побеги.
Стебли остроугольные, сильно шероховатые, наверху поникающие, высотой (30[5])50—120(150[5]) см, окружены при основании красновато-бурыми, коричневато-жёлтыми, коричневыми, пурпурными или чёрно-пурпурными влагалищами листьев.
Листья плоские 5—8 мм шириной, сухие — по краю завёрнутые назад, равные стеблю.
Соцветие 10—25(30) см длиной; верхние 2—3(4[5]) колоска тычиночные, сближенные, продолговатые, 2—6 см длиной[5], с обратнояйцевидными, тупыми, тёмно-бурыми чешуями; остальные 3—4(5) — пестичные, обычно многоцветковые, рыхловатые, узкоцилиндрические, (2,5)3—7(10[5]) см длиной, 0,6—0,8 см шириной[5], почти сидячие или нижние иногда на ножках до 2 см длиной, поникшие. Кроющие чешуи пестичных колосков большей частью ланцетные, обычно длиннее мешочка в 1,5 раза, реже немного длиннее или равные ему, очень редко короче его, всегда у́же мешочка, с одной жилкой, чёрно-бурые, с белым килем. Мешочки двояковыпуклые, немного вздутые, эллиптические или обратнояйцевидные, 3 мм длиной[5], ржавые или буроватые, тонкокожистые, с обеих сторон с 5—6 тонкими жилками, у основания быстро суженные в короткую ножку, с коротким цельным, реже слабовыемчатым носиком; носик на верхушке с бурым окаймлением. Рылец 2. Нижний кроющий лист без влагалища, линейный, реже щетиновидный, превышает соцветие.
Плодоносит в мае—августе.
Число хромосом 2n=72, 74—76, 78, 82—85, 84.
Вид описан из Европы.
Очень полиморфный вид, варьирующий по размерам соцветия, длине пестичных колосков, соотношению длины мешочка и кроющих чешуй, форме мешочков (эллиптические, яйцевидные, обратнояйцевидные, иногда широкояйцевидные).
Северная, Атлантическая, Центральная и Южная (редко) Европа; Прибалтика; Арктическая часть России: Мурман, Канин, Малоземельская тундра (редко), Большеземельская тундра, Полярный Урал, низовья Оби; Европейская часть России; Белоруссия; Украина: всей районы, кроме Крыма; Молдавия; Кавказ: окрестности Ставрополя, западная и восточная части Большого Кавказа (очень редко), Западное, Центральное и Южное Закавказье; Западная Сибирь: западная часть бассейна Оби, верховья Тобола, бассейн Иртыша, Алтай; Восточная Сибирь: преимущественно в южной части, до широты Якутска; Казахстан: восточная и северная части; Дальний Восток: бассейны рек Зеи и Буреи, окрестности Владивостока (вероятно заносное); Западная Азия: Турция, Сирия, Ливан; Центральная Азия: Северная Монголия; Северная Африка.
Растёт по берегам водоёмов и в воде, на болотистых лугах, низинных осоково-травяных болотах; на равнине и в верхнем поясе гор; часто образует заросли.
В некоторых местах заготавливается на сено, но скотом, благодаря острым листьям и стеблям, поедается плохо. В силосованном виде даёт хороший корм для крупного рогатого скота. Урожай сена 25—35 ц на га, силосной массы — 80—120 ц на га.
Зелёное растение с ползучими корневищами, образующее рыхлые и быть может плотные дерновины, иногда образующее кочки, с довольно длинными буровато-жёлтыми волосками, дающее толстые побеги.
Стебли остроугольные, сильно шероховатые, наверху поникающие, высотой (30)50—120(150) см, окружены при основании красновато-бурыми, коричневато-жёлтыми, коричневыми, пурпурными или чёрно-пурпурными влагалищами листьев.
Листья плоские 5—8 мм шириной, сухие — по краю завёрнутые назад, равные стеблю.
Соцветие 10—25(30) см длиной; верхние 2—3(4) колоска тычиночные, сближенные, продолговатые, 2—6 см длиной, с обратнояйцевидными, тупыми, тёмно-бурыми чешуями; остальные 3—4(5) — пестичные, обычно многоцветковые, рыхловатые, узкоцилиндрические, (2,5)3—7(10) см длиной, 0,6—0,8 см шириной, почти сидячие или нижние иногда на ножках до 2 см длиной, поникшие. Кроющие чешуи пестичных колосков большей частью ланцетные, обычно длиннее мешочка в 1,5 раза, реже немного длиннее или равные ему, очень редко короче его, всегда у́же мешочка, с одной жилкой, чёрно-бурые, с белым килем. Мешочки двояковыпуклые, немного вздутые, эллиптические или обратнояйцевидные, 3 мм длиной, ржавые или буроватые, тонкокожистые, с обеих сторон с 5—6 тонкими жилками, у основания быстро суженные в короткую ножку, с коротким цельным, реже слабовыемчатым носиком; носик на верхушке с бурым окаймлением. Рылец 2. Нижний кроющий лист без влагалища, линейный, реже щетиновидный, превышает соцветие.
Плодоносит в мае—августе.
Число хромосом 2n=72, 74—76, 78, 82—85, 84.
Вид описан из Европы.
Очень полиморфный вид, варьирующий по размерам соцветия, длине пестичных колосков, соотношению длины мешочка и кроющих чешуй, форме мешочков (эллиптические, яйцевидные, обратнояйцевидные, иногда широкояйцевидные).
.jpg)
![[1]](http://linnaeus.nrm.se/flora/mono/cypera/carex/kartor/careacuv.jpg){kind=link}