nomes no trilho de navegação
Adult silver carp do not have any natural predators. However, fry are subject to predation from other fish and possibly birds.
Silver carp are olive green in color on their dorsal side and silver on the ventral side. They have a deep, laterally compressed body and a large head. Their eyes are located near the ventral side, which makes them easily distinguishable from other carp. Both dorsal and anal fins are present, but an adipose fin is lacking. They have 1 to 3 dorsal spines, 1 to 3 anal spines, 6 to 7 soft dorsal rays, and 10 to 14 sot anal rays. The lateral line is approximately 80 to 130 scales in length. They have numerous thin gill rakers (100 or more). Silver carp are also characterized by a smooth ventral keel on the abdomen that runs from the anus to the gill membrane. Silver carp vary considerably in size; most are relatively small (10 to 30 cm), but some can grow as much as 1 m in length and weigh in excess of 60 pounds (27 kg).
Range mass: 27 (high) kg.
Range length: 105 (high) cm.
Average length: 18 cm.
Other Physical Features: ectothermic ; heterothermic ; bilateral symmetry
Sexual Dimorphism: sexes alike
With substantial food sources and few natural predators, silver carp can grow quite large and can live many years. Silver carp may live as long as 20 years in the wild, and may be capable of living longer.
Range lifespan
Status: wild: 20 (high) years.
Silver carp live in freshwater in temperate (6 to 28 °C) to subtropical climates. They are commonly found in impoundments or backwaters of large slow flowing rivers or large lakes. Silver carp are benthopelagic, but they often swim near the surface of the water and are well known for breaching the surface. They can tolerate brackish waters (up to 12 ppt) as well as low dissolved oxygen content (3 mg/l).
Habitat Regions: temperate ; freshwater
Aquatic Biomes: benthic ; lakes and ponds; rivers and streams
Silver carp, Hypophthalmichthys molitrix, are native to eastern Asia and are commonly found in northeastern China and Siberia. They have also been introduced to other areas of the world, and are now considered invasive to North America. Silver carp have been reported in 16 states in the United States and are well established in the Mississippi River Basin.
Biogeographic Regions: nearctic (Introduced ); palearctic (Native )
Silver carp are filter feeders, feeding primarily on phytoplankton. Using specialized gill rakers covered with a thick matrix of calcified substances, silver carp are able to filter out the very smallest organisms (ranging in size from 8 to 100 micrometers). However, only a small part of their diet consists of zooplankton and detritus. Silver carp may also eat small arthropods and algea.
Animal Foods: aquatic crustaceans; zooplankton
Plant Foods: algae; phytoplankton
Other Foods: detritus
Foraging Behavior: filter-feeding
Primary Diet: planktivore
Silver carp are considered invasive in North America. They were initially introduced into the United States in the 1970’s to control plankton blooms but have subsequently spread into 16 states after escaping from aquaculture centers. Silver carp can adapt to many different environments and can grow very quickly. They can consume 2 to 3 times their body weight in plankton each day. In controlled experiments, silver carp gained 2.7 g/day when fed a large diet. Because of their large size and voracious appetite, silver carp are able to out-compete many other species of fish.
Silver carp are becoming increasing popular sources of food. They are also commonly used to clear algal blooms. Harvesting of silver carp increased from 1.9 million tons in 1993 to 4.1 million tons in 2003. Because silver carp do not require supplementary feed like other species of farm grown fish, they have become popular worldwide.
Positive Impacts: food ; controls pest population
The lasting effects of silver carp as invasive spices on local ecosystems remains to be seen.
Eggs of silver carp reach maturity when they are about 3.2 to 4.7 mm in size. Young enter the larval stage about 68 hours after hatching. During the larval stage, fry are vulnerable and inefficient feeders. After about 5 months, fry have grown to a size of 8 to 12 cm in body length and have become more efficient feeders. Silver carp reach maturity at 4 to 6 years of age, at which point they are capable of reproduction.
Due to their rapid growth rate and worldwide popularity, silver carp are not considered threatened. They are often sold for human consumption and are also used for cleaning waters of algael blooms.
US Federal List: no special status
CITES: no special status
IUCN Red List of Threatened Species: no special status
Like many other fish, silver carp use their lateral line system to detect motions and vibrations. As filter feeders, however, they do not rely as heavily on their lateral line system as do predatory fish. Silver carp also utilize their senses of sight and smell. Reproduction is often cued by increases in water temperature as well as olfactory cues.
Communication Channels: visual ; chemical
Perception Channels: visual ; tactile ; vibrations ; chemical
Silver carp generally reproduce during the spring or summer. Reproduction is primarily cued by increased water temperature. Like other species of carp, silver carp participate in broadcast spawning. During spawning, a female releases eggs and males fertilize them within the water column. A single female can carry as many as 2 million eggs.
Mating System: polygynandrous (promiscuous)
Spawning of silver carp takes place upstream and generally occurs in spring or summer. Optimal water temperatures for spawning range from 22 to 28 °C. Females release eggs in the water column, where they are then fertilized by many males. Fertilized eggs float downstream to floodplain zones where they absorb water and eventually settle to hatch. Silver carp reach sexual maturity at 4 to 6 years of age.
Breeding interval: Silver carp breed once yearly.
Breeding season: Spawning of silver carp occurs during spring or early summer.
Range age at sexual or reproductive maturity (female): 4 to 6 years.
Range age at sexual or reproductive maturity (male): 4 to 6 years.
Key Reproductive Features: iteroparous ; seasonal breeding ; gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual ; fertilization (External ); broadcast (group) spawning; oviparous
Silver carp do not demonstrate parental investment in their offspring. After eggs are released into and fertilized in the water column, silver carp leave the area and do not return.
Parental Investment: no parental involvement
Die Silwerkarp (Hypophthalmichthys molitrix) is 'n varswatervis wat natuurlik voorkom in die Amoer- en Jangtseriviere in Asië en in 1975 in Suid-Afrika losgelaat is. In Engels staan die vis bekend as die Silver carp.
Die vis se lyf is silwer, groenerig grys aan die bokant en witterig aan die onderkant. Die oë is laer as die bek en die kop is groot. Die vis kan tot 1 m lank word.
Die vis leef in staande of stadigvloeiende water en vreet hoofsaaklik plankton. Hulle beweeg ook stroomop om te broei; die eiers en larwes dryf dan stroomaf. Die vis is bekend vir sy spronge uit die water. Die vis kom voor in die Olifants-Limpoporivier-stelsels in Suid-Afrika.
Die Silwerkarp (Hypophthalmichthys molitrix) is 'n varswatervis wat natuurlik voorkom in die Amoer- en Jangtseriviere in Asië en in 1975 in Suid-Afrika losgelaat is. In Engels staan die vis bekend as die Silver carp.
Ağ qalınalın[2],[1][3][4][5] (lat. Hypophthalmichthys molitrix) — sürü halında yaşayan epipelegial balıq.
Əsasən Amur çayı hövzəsində yayılmışdır. Soverlər dönəmində Volqa, Dnepr, Don, Terek, Kuban çayaları, Aral dənizninə daxil olan çaylar üzərində yerləşən su anbarlarına buraxılmışdır. Bu əsasən həmin növün təbii arealında olan çaylar olmuşdur. Balxaş gölündə belə meşahidə edilirlər. Kürüləmə dövrü iri çaylarda suyun temperaturu 25 °C (iyun-iyul) olduqda baş tutur. Kürünün inkişafı bir neçə gün davam edir. 100 sm uzunluğa və 40 kq çəyiyə sahib ola bilir. Qışı dərinliklərdə yataraq keçirir.
Ağ qayabalığı sürü halında şirin sularda yaşayan orta ölçülü balıq sayılır. Hündür olmaları və gümüşü parlaq pulcuqlara sahibliyi ilə seçilirlər. Mikroskopik yosunlar - fitoplanktonlarla qidalanırlar. Bu səbənbdən su tutarlarının melioratoru hesab edilir. Filtrə bənzər ağız aparatının köməyi ilə yeşil və bulanıq suyu filtrə edir. Bu səbəbdən bəzən onları su tutarlarına filtrləmək üçün buraxırlar. Kommersiya balıqçılığı kimi istifadə edilir.
Orta ölçülü balıq olduğundan onları elə də böyük olmayan su tutarlarında saxlamaq mümkündür.
Ağ qalınalın, (lat. Hypophthalmichthys molitrix) — sürü halında yaşayan epipelegial balıq.
Əsasən Amur çayı hövzəsində yayılmışdır. Soverlər dönəmində Volqa, Dnepr, Don, Terek, Kuban çayaları, Aral dənizninə daxil olan çaylar üzərində yerləşən su anbarlarına buraxılmışdır. Bu əsasən həmin növün təbii arealında olan çaylar olmuşdur. Balxaş gölündə belə meşahidə edilirlər. Kürüləmə dövrü iri çaylarda suyun temperaturu 25 °C (iyun-iyul) olduqda baş tutur. Kürünün inkişafı bir neçə gün davam edir. 100 sm uzunluğa və 40 kq çəyiyə sahib ola bilir. Qışı dərinliklərdə yataraq keçirir.
Ağ qayabalığı sürü halında şirin sularda yaşayan orta ölçülü balıq sayılır. Hündür olmaları və gümüşü parlaq pulcuqlara sahibliyi ilə seçilirlər. Mikroskopik yosunlar - fitoplanktonlarla qidalanırlar. Bu səbənbdən su tutarlarının melioratoru hesab edilir. Filtrə bənzər ağız aparatının köməyi ilə yeşil və bulanıq suyu filtrə edir. Bu səbəbdən bəzən onları su tutarlarına filtrləmək üçün buraxırlar. Kommersiya balıqçılığı kimi istifadə edilir.
Orta ölçülü balıq olduğundan onları elə də böyük olmayan su tutarlarında saxlamaq mümkündür.
Hypophthalmichthys molitrix és una espècie de peix de la família dels ciprínids i de l'ordre dels cipriniformes.
Les larves i els exemplars immadurs mengen zooplàncton, mentre que a partir dels 15 mm de llargària només es nodreixen de fitoplàncton.[7][8]
És un peix d'aigua dolça i de clima subtropical (6 °C-28 °C).[6][9]
Es troba a Àsia: la Xina i la Sibèria oriental, tot i que ha estat introduït arreu del món per controlar la proliferació d'algues i per al consum humà.[10][6][11][12][13][14][15][16][17][18][19][20][21][22][23][24][25][26][27][28][29][30][31][32][33][34][35][36][37][38][39][40][41][42]
Hypophthalmichthys molitrix és una espècie de peix de la família dels ciprínids i de l'ordre dels cipriniformes.
Tolstolobik bílý (Hypophthalmichthys molitrix; Valenciennes, 1844) je sladkovodní ryba z čeledi kaprovitých, která je v Česku nepůvodním druhem kaprovitých ryb.
Tělo je mohutné. Ústa jsou v horním postavení. Oko je velké, posazené pod úrovní úst. Šupiny jsou drobné. Zbarvení je stříbřité nebo šedavé. Dorůstá délky až 110 cm při hmotnosti až 25 kg. Dožívá se přibližně 20 let.
Původní domovina tohoto druhu je povodí Amuru. Po roce 1930 se začalo s jeho aklimatizací v evropské části Sovětského svazu. Postupně jej člověk vysadil v mnoha zemích světa. V roce 1964 byl vysazen v Československu. Obývá především teplejší vody, proto je vysazován do vod ohřívaných odpadním teplem z elektráren.
Krátce po vylíhnutí se živí zooplanktonem, v dospělosti se však živí výhradně fytoplanktonem - vodními řasami a sinicemi. K trávení této potravy je vybaven prodlouženým střevem, které dosahuje délky až sedminásobku délky těla.
V Česku se přirozeně nerozmnožuje. Jeho výskyt je tedy závislý na umělém rozmnožování a vysazování. V přirozeném prostředí se tře při teplotě vody 24 °C. Samice vypouští jikry volně do vodního sloupce stojatých vod, kde se volně vznášejí.
Tento druh byl do českých vod vysazen za účelem snížení množství fytoplanktonu. Slouží jako vedlejší ryba v kaprových rybnících. Jeho úlovky na udici jsou povětšinou náhodné při lovu jiných druhů kaprovitých ryb. Tolstolobik bílý umí dobře plavat a je skvělý skokan, což může být velmi nepříjemné, neboť může zranit člověka plavajícího v jezeře či na nějakém menším plavidle. Několik takových případů bylo zaznamenáno např. na arkansaském jezeře Chicot, je mezi nimi i případ patnáctiletého chlapce, kterému ryba zlomila čelist a přivodila mdloby.[2] l[3]
Obrázky, zvuky či videa k tématu tolstolobik bílý ve Wikimedia Commons
Tolstolobik bílý (Hypophthalmichthys molitrix; Valenciennes, 1844) je sladkovodní ryba z čeledi kaprovitých, která je v Česku nepůvodním druhem kaprovitých ryb.
Der Silberkarpfen (Hypophthalmichthys molitrix), auch Tolstolob oder Silberamur genannt, ist ein geselliger Freiwasserfisch aus der Familie Xenocyprididae.
Der Silberkarpfen stammt ursprünglich aus Flüssen und damit verbundenen stehenden Gewässern Ostasiens, des Amurgebiets und Zentralchinas. Er wurde jedoch vielerorts, außerhalb seines ursprünglichen Verbreitungsgebietes, in Asien und in den 1960er Jahren auch in Mitteleuropa ausgesetzt, oft zusammen mit Graskarpfen und Marmorkarpfen. In den 1970er Jahren wurde die Art in nordamerikanischen Fischfarmen eingeführt, von wo sie in den Mississippi gelangte und sich rasch nordwärts in die Großen Seen verbreitete.[1]
Die auffälligsten äußeren Merkmale sind die kleinen, unterhalb der Kopfmitte liegenden Augen und die große, stark oberständige Mundspalte. Die Seitenlinie ist bauchwärts durchgebogen. Die Oberseite ist von grünlichgrauer Färbung, Bauch und Seiten glänzen silbrig. Silberkarpfen können eine Länge von bis zu 1,30 m erreichen,[2] bleiben meist jedoch kleiner. Mit etwa dem 15-fachen der Körperlänge ist der Darm außerordentlich lang. Der Silberkarpfen trägt entlang einer mittleren Längsreihe (mLR) 110 bis 124 auffallend kleine Schuppen.
Anzahl der Flossenstrahlen:
Ein ausgeprägter Geschlechtsdimorphismus fehlt.
In ihrem ursprünglichen Verbreitungsgebiet laichen Silberkarpfen von Mai bis Juli in strömendem, zwischen 23 und 24 °C warmem Wasser. Die bis zu 500.000 Eier und die schlüpfende Brut sind pelagisch. Nach dem Verzehr des Dottersacks ernährt sich die Brut zunächst von Zooplankton. Ab einer Größe von etwa fünf Zentimetern erfolgt die Umstellung auf Phytoplankton. Die Kleinstpflanzen werden über die zu einem feinen Netz verwachsenen Kiemenreusendornen ausgefiltert. Die Partikelgröße der aufgenommenen Nahrung kann dabei 0,1 mm unterschreiten. Silberkarpfen erreichen ihre Geschlechtsreife nach drei bis fünf Jahren. Unter den klimatischen Bedingungen Mitteleuropas ist eine natürliche Vermehrung nahezu ausgeschlossen. Unter Zuchtbedingungen laichen sie von April bis Mai.
Die Einführung in Europa war mit der Erwartung verbunden, den ausufernden Wuchs von Planktonalgen in stark eutrophierten Gewässern besser kontrollieren zu können. Die positiven Auswirkungen auf die Wasserqualität sind aber vernachlässigbar. Durch ihr fettarmes, wohlschmeckendes Fleisch eignen sich Silberkarpfen als Speisefische.
Silberkarpfen haben sich vor allem in den USA sehr stark ausgebreitet. Durch ihr massives Auftreten stehen sie in bedrohlicher Nahrungskonkurrenz zur lokalen Fischfauna. Ebenso wie in Europa sollten sie ursprünglich der Algen- und Planktonbekämpfung dienen und wurden in den 1970er Jahren in Teichwirtschaften in Arkansas und Mississippi eingesetzt. Einige Exemplare konnten aus den geschlossenen Systemen in das Flusssystem des Mississippi entweichen und haben sich durch das weitgehende Fehlen von natürlichen Feinden stark vermehrt. Der Illinois River ist infolge ihrer Ausbreitung derzeit der Fluss mit der höchsten Karpfendichte in der Welt. Aktuell stehen die Silberkarpfen vor der Besiedlung der Großen Seen. Die US-Armee wurde beauftragt, die weitere Ausbreitung mittels elektronischer Unterwasserschranken und Zäunen auf dem Überflutungsgebiet des Eriesees zu verhindern. Dafür wurde ein Etat von 80 Millionen USD bereitgestellt. Maßnahmen wie Abschreckung durch Licht und Lärm sowie gezielte Vergiftung brachten keinen Erfolg. Es wird sogar erwogen, das Schleusen- und Kanalsystem zwischen dem Illinois River und dem Michigansee bei Chicago dauerhaft zu schließen.[3]
Die hohe Bestandsdichte begünstigt Unfälle mit motorisierten Wassersportlern, die mit aufgeschreckten, hoch aus dem Wasser springenden Fischen kollidieren können.[4][5]
Der Silberkarpfen (Hypophthalmichthys molitrix), auch Tolstolob oder Silberamur genannt, ist ein geselliger Freiwasserfisch aus der Familie Xenocyprididae.
Белы таўсталобік[1],звычайны таўсталобік[2] або таўсталобік[2] (па-лацінску: Hypophthalmichthys molitrix) — буйная зграйная пэлягічная рыба.
Насяляе басэйн Амуру. Від шырока акліматызаваны ў эўрапейскай частцы Расеі і Сярэдняй Азіі. Дасягае даўжыні каля 100 см і масы 40 кг. Луска дробная. Сілкуецца зялёнай воднай масай. Зімуе ў глыбокіх ямах і ў глыбокім сьне.
Белы таўсталобік — зграйная прэснавадная рыба сярэдніх памераў. Цела высокае, пакрытае дробная серабрыстай луской сьветлага колеру. Сілкуецца мікраскапічным багавіньнем — фітаплянктонам, таму гэтая рыба зьяўляецца выдатным мэліяратарам вадаёмаў. Пры дапамозе свайго цадзільнага ротавага апарату белы таўсталобік прафільтроўвае зацьвілую, зялёную і каламутную ад дэтрыту ваду. Таму калі вы хочаце, каб у вашай сажалцы пастаянна была празрыстая вада, то вельмі мэтазгодна, акрамя фільтрацыйных сыстэмаў, запусьціць у вадаём белага таўсталобіка.
Што тычыцца памераў, то від зьяўляюцца рыбай сярэдняга памеру, так што трымаць яго можна і ў ня вельмі буйных сажалках.
Улетку 1996 г. у межах Днепрапятроўскай вобласьці на Кахоўскім вадасховішчы поруч з Высшатарасаўкая прамыславікамі быў злоўлены таўсталобік пярэсты вагой 51 кг[3]. У ліпені 2011 году ў вадасховішчы Рэфцінской ДРЭС злоўлены таўсталобік вагой каля 40 кг[4].
— сховішча мультымэдыйных матэрыялаў
Белы таўсталобік,звычайны таўсталобік або таўсталобік (па-лацінску: Hypophthalmichthys molitrix) — буйная зграйная пэлягічная рыба.
Насяляе басэйн Амуру. Від шырока акліматызаваны ў эўрапейскай частцы Расеі і Сярэдняй Азіі. Дасягае даўжыні каля 100 см і масы 40 кг. Луска дробная. Сілкуецца зялёнай воднай масай. Зімуе ў глыбокіх ямах і ў глыбокім сьне.
Белы таўсталобік — зграйная прэснавадная рыба сярэдніх памераў. Цела высокае, пакрытае дробная серабрыстай луской сьветлага колеру. Сілкуецца мікраскапічным багавіньнем — фітаплянктонам, таму гэтая рыба зьяўляецца выдатным мэліяратарам вадаёмаў. Пры дапамозе свайго цадзільнага ротавага апарату белы таўсталобік прафільтроўвае зацьвілую, зялёную і каламутную ад дэтрыту ваду. Таму калі вы хочаце, каб у вашай сажалцы пастаянна была празрыстая вада, то вельмі мэтазгодна, акрамя фільтрацыйных сыстэмаў, запусьціць у вадаём белага таўсталобіка.
Што тычыцца памераў, то від зьяўляюцца рыбай сярэдняга памеру, так што трымаць яго можна і ў ня вельмі буйных сажалках.
Сарлака çамка лат. Hypophthalmichthys molitrix- карп йышши пулă. Кĕлетки 60-80 см, йывăрăшĕ - 3-5 килограма. Ун кĕлетки тăрăхларах, çутă кăвак тĕслĕ. Амур бассейнĕнче пурăнать.
Тĕрлĕ вĕт шыв курăеĕпе тăранса пурăнать.
Игнатьев Н.Г., Шабалкин В.М. Чăваш ен чĕр чунĕсем. — Шупашкар: Чăваш кĕнеке издательстви, 2001. — 98-99 с.
.jpg)
Сарлака çамка лат. Hypophthalmichthys molitrix- карп йышши пулă. Кĕлетки 60-80 см, йывăрăшĕ - 3-5 килограма. Ун кĕлетки тăрăхларах, çутă кăвак тĕслĕ. Амур бассейнĕнче пурăнать.
Тĕрлĕ вĕт шыв курăеĕпе тăранса пурăнать.
வெள்ளிக்கெண்டை மீன் (silver carp) சீன நாட்டைச் சேர்ந்த கெண்டை வகையைச் சேர்ந்த மீனாகும்.[1] இது ஒரு நன்னீர் மீன். இது சுவை மிகுந்த மீனாகும். இதன் குஞ்சுகளை அணை, ஏரி போன்றவற்றில் விட்டு உணவுக்காக வளர்ப்பார்கள்.
இது வெள்ளி போன்று, பளிச்சிடும் வெண்மை நிறம் கொண்டது. இம்மீனின் வாய் மேல் நோக்கி அமைந்திருக்கும்.
இது குளத்தின் மேல் மட்டத்தில் உள்ள, தாவர நுண்ணுயிர்களை மட்டுமே சலித்து உண்டு வளர்வதால் இவை கடலா மீனுடன் உணவுக்கு போட்டி போடுவதில்லை. இவை கடலா மீனைவிட வேகமாக வளர்கவை. இது ஓர் ஆண்டில் 1.5 முதல் 2 கிலோ வரை வளரும் திறன் கொண்டவை.[2]
இம்மீன்கள் இரண்டாம் ஆண்டில் இன முதிர்ச்சி அடைந்து, தென்மேற்கு பருவமழைக்காலமான ஜூன், ஜூலை, ஆகஸ்ட்டு ஆகிய மாதங்களில் இயற்கை சூழ்நிலையில் இனப்பெருக்கம் செய்யும். தூண்டுதல் முறையிலும் தேவையான அளவு குஞ்சுகளை உற்பத்தி செய்யலாம்.[3]
இந்த மீன்கள் தமிழக மீன்வளத்துறையால் மீன் வளர்ப்பை ஊக்குவிக்கும் நோக்கத்துடன் 1959 இல் சீனாவிலிருந்து, இறக்குமதி செய்யப்பட்டது.[4]
வெள்ளிக்கெண்டை மீன் (silver carp) சீன நாட்டைச் சேர்ந்த கெண்டை வகையைச் சேர்ந்த மீனாகும். இது ஒரு நன்னீர் மீன். இது சுவை மிகுந்த மீனாகும். இதன் குஞ்சுகளை அணை, ஏரி போன்றவற்றில் விட்டு உணவுக்காக வளர்ப்பார்கள்.
The silver carp (Hypophthalmichthys molitrix) is a species of freshwater cyprinid fish, a variety of Asian carp native to China and eastern Siberia, from the Amur River drainage in the north to the Xi Jiang River drainage in the south.[2] Although a threatened species in its natural habitat, it has long been cultivated in China. By weight, more silver carp are produced worldwide in aquaculture than any other species of fish except for the grass carp. Silver carp are usually farmed in polyculture with other Asian carp, or sometimes with catla or other fish species.
The species has also been introduced, or spread by connected waterways, to at least 88 countries around the world. The reason for importation was generally for use in aquaculture, but enhancement of wild fisheries and water quality control have also been intended on occasion.[3] In some of these places, the species is considered invasive.[4][5][6]
The silver carp reaches a typical length of 60–100 cm (24–39 in) with a maximum length of 140 cm (55 in)[7] and weight of 50 kg (110 lb).[2]
The silver carp is a filter feeder, and possesses a specialized feeding apparatus capable of filtering particles as small as 4 µm. The gill rakers are fused into a sponge-like filter, and an epibranchial organ secretes mucus, which assists in trapping small particles. A strong buccal pump forces water through this filter. Silver carp, like all Hypophthalmichthys species, have no stomachs; they are thought to feed more or less constantly, largely on phytoplankton, and also consume zooplankton and detritus. In places where this plankton-feeding species has been introduced, they are thought to compete with native planktivorous fishes, which in North America include paddlefish (Polyodon spathula), bigmouth buffalo (Ictiobus cyprinellus), gizzard shad (Dorosoma cepedianum), and young fish of almost all species.[8][9]
Because they feed on plankton, they are sometimes successfully used for controlling water quality, especially in the control of noxious blue-green algae (cyanobacteria). Certain species of blue-green algae, notably the often toxic Microcystis, can pass through the gut of silver carp unharmed, picking up nutrients in the process. Thus, in some cases, blue-green algae blooms have been exacerbated by silver carp, and Microcystis has also been shown to produce more toxins in the presence of silver carp. These carp, which have natural defenses to their toxins, sometimes can contain enough algal toxins in their systems to become hazardous to eat.[8]
The silver carp in its natural range migrate upstreams for spawning; eggs and larvae then drift downstream, and young fish hatch in the floodplain zone. Larvae and small juveniles feed on zooplankton, switching to phytoplankton once a certain size is reached. The species is somewhat sensitive to low oxygen conditions.
The species is currently classified as near threatened in it original range, as its habitat and reproductive behavior are impacted by construction of dams, pollution, and overfishing. Population declines appear to have been particularly significant in the Chinese parts of its range.[1]
Silver carp are filter feeders, thus are difficult to catch on typical hook-and-line gear. Special methods have been developed for these fish, the most important being the "suspension method", usually consisting of a large dough ball that disintegrates slowly, surrounded by a nest of tiny hooks embedded in the bait.[8] The entire apparatus is suspended below a large bobber. The fish feed on the small particles released from the dough ball and bump against the dough ball, with the intention of breaking off more small particles that can be filtered from the water, eventually becoming hooked on the tiny hooks.
In some areas, using "snagging gear", in which large weighted treble hooks are jerked through the water, is legal to snag the fish. In the United States, silver carp are also popular targets for bowfishing; they are shot both in the water and in the air. In the latter case, powerboats are used to scare the fish and entice them to jump out of the water, and the fish are shot when they are airborne.
Two other species are in the genus Hypophthalmichthys, the bighead carp (H. nobilis) and the largescale silver carp (H. harmandi). The genus name Aristichthys has also sometimes been used for bighead carp, but is deprecated.[10] The bighead carp differs from the silver carp in its behavior (it does not leap from the water when startled) and also in its diet. Bighead carp are also filter feeders, but they filter larger particles than silver carp, and in general consume a greater proportion of zooplankton in their diets than silver carp, which consume more phytoplankton. In at least some parts of the United States, bighead and silver carp hybridize in the wild and produce fertile offspring.
The largescale silver carp is closely related to the silver carp, but its native range is to the south of that of the silver carp, mostly within Vietnam. Unlike bighead and silver carp, largescale silver carp have not been widely introduced around the world for use in aquaculture, although at least one introduction was made to some waters of the Soviet Union, where they hybridized with the introduced silver carp.
Silver carp were imported to North America in the 1970s to control algal growth in aquaculture and municipal wastewater treatment facilities, but escaped from captivity soon after their importation,[4] and are now considered a highly invasive species.[11]
Silver carp, with the closely related bighead carp, often reach extremely high population densities, and are known to have undesirable effects on the local environments and native species, including the bigmouth buffalo.[6][12] They have spread into the Mississippi, Illinois, Ohio, Missouri, Tennessee, Wabash Rivers, and many of their tributaries in the United States, and are abundant in the Mississippi catchment from Louisiana to South Dakota and Illinois. Dams seem to have slowed their advance up the Mississippi River, and until late November 2008, silver carp had not been captured north of central Iowa on the Mississippi.[13] Dams that do not have navigation locks are complete barriers to natural upstream movement of silver carp, unless fishermen unintentionally assist this movement by the use of silver carp as bait.[4][14]
In 2020, Alabama Department of Conservation and Natural Resources found silver carp in Alabama's Pickwick and Wheeler reservoirs on the Tennessee River, but the species has not expanded its range in Alabama’s waterways.[14]
The Tennessee Valley Authority (TVA) has considered several methods to control the spread of Asian carp, including fish barriers at 10 locks controlled by the TVA. One is a bioacoustics fish fence, which uses a combination of sound, light and air bubbles. These barriers are installed at Barkley Lock and Dam in Kentucky, and are currently being studied for their effectiveness in deterring Asian carp. Other types of barriers used for Asian carp include carbon dioxide and electricity. The TVA has conducted environmental impact studies to minimize the impact of the barriers on native species. The TVA has also considered adjusting flow rates during Asian carp spawning periods, which are usually during high-water events, as Asian carp eggs are only semibuoyant and will sink to the bottom and die with low river flow.[14]
The silver carp is sometimes called the "flying" carp for its tendency to leap from the water when startled; it can leap up to 10 ft (3.0 m) into the air.[15] Boaters traveling in uncovered high-speed watercraft have been reported to be injured by running into airborne fish while at speed. A leaping silver carp broke the jaw of a teenager being pulled on an inner tube,[15] and water skiing in areas where silver carp are present is extremely dangerous.[16] Peculiarly, the extreme jumping behavior appears to be unique to silver carp of North America; those in their native Asian range and introduced to other parts of the world are much less prone to jumping. Although theories have been proposed (for example, the high densities the species reaches in parts of North America, or that the introduced North American population may have been based on a small number of particularly "jumpy" individuals), the reason for these geographic differences is not known for certain.[17][18]
.jpg)
Silver carp caught in Michigan 
Juvenile silver carp The silver carp (Hypophthalmichthys molitrix) is a species of freshwater cyprinid fish, a variety of Asian carp native to China and eastern Siberia, from the Amur River drainage in the north to the Xi Jiang River drainage in the south. Although a threatened species in its natural habitat, it has long been cultivated in China. By weight, more silver carp are produced worldwide in aquaculture than any other species of fish except for the grass carp. Silver carp are usually farmed in polyculture with other Asian carp, or sometimes with catla or other fish species.
The species has also been introduced, or spread by connected waterways, to at least 88 countries around the world. The reason for importation was generally for use in aquaculture, but enhancement of wild fisheries and water quality control have also been intended on occasion. In some of these places, the species is considered invasive.
The silver carp reaches a typical length of 60–100 cm (24–39 in) with a maximum length of 140 cm (55 in) and weight of 50 kg (110 lb).
La Carpa plateada o Hypophthalmichthys molitrix es una especie de peces de la familia de los ciprínidos.
Los machos pueden llegar alcanzar los 105 cm de longitud total[1] y 50 kg de peso.[2][3]
Las larvas y los ejemplares inmaduros comen zooplancton, mientras que a partir de los 15 mm de longitud solo se nutren de fitoplancton.
Es un pez de agua dulce y de clima subtropical
Se encuentran en Asia: la China y en Siberia oriental, aunque ha sido introducido en todo el mundo para controlar la proliferación de algas y para el consumo humano.
La Carpa plateada o Hypophthalmichthys molitrix es una especie de peces de la familia de los ciprínidos.
Harilik pakslaup (Hypophthalmichthys molitrix) on karpkalalaste sugukonda pakslauba perekonda kuuluv kala.
Harilik pakslaup sarnaneb morfoloogiliselt suuresti jämepeaga.
Pakslauba looduslik levila on Kirde-Aasia.
Kala on pikka aega kasvatatud toiduks Hiinas. Tänapäeval kasvatatakse teda laialdaselt kogu maailmas.
1970ndatel püüti kala asustada Põhja-Ameerikasse, lootmaks vetikate vohamise ohjet ja majandusvee puhastamist. Pärast seda on nad Ameerikas muutunud, nagu ka jämepead, invasiivseks liigiks.
Harilik pakslaup (Hypophthalmichthys molitrix) on karpkalalaste sugukonda pakslauba perekonda kuuluv kala.
Harilik pakslaup sarnaneb morfoloogiliselt suuresti jämepeaga.
Pakslauba looduslik levila on Kirde-Aasia.
Kala on pikka aega kasvatatud toiduks Hiinas. Tänapäeval kasvatatakse teda laialdaselt kogu maailmas.
1970ndatel püüti kala asustada Põhja-Ameerikasse, lootmaks vetikate vohamise ohjet ja majandusvee puhastamist. Pärast seda on nad Ameerikas muutunud, nagu ka jämepead, invasiivseks liigiks.
Hypophthalmichthys molitrix Hypophthalmichthys generoko animalia da. Arrainen barruko Actinopterygii klasean sailkatzen da, Cyprinidae familian.
Hypophthalmichthys molitrix Hypophthalmichthys generoko animalia da. Arrainen barruko Actinopterygii klasean sailkatzen da, Cyprinidae familian.
Hopeakarppi eli hopeapaksuotsa (Hypophthalmichthys molitrix) on alkujaan aasialainen kala, jota viljellään laajasti ihmisravinnoksi ja rajoittamaan leväkukintoja. FAO:n kalanviljelytiastossa se on maailmanlaajuisesti toiseksi eniten viljelty kalalaji ruohokarpin jälkeen, sen kokonaistuotanto vuonna 2012 oli yli neljä miljoonaa tonnia.[2] Kasvatuslaitoksista karanneista yksilöistä on muodostunut tulokaskanta Yhdysvaltoihin.[3]
Hopeakarppi jää tyypillisesti alle 20 senttimetrin mittaiseksi, mutta metrin kokoisista ennätyskaloista on raportoitu.[4] Sen silmät sijaitsevat alempana kuin suu, eikä sillä ole viiksikarvoja.[5]
Hopeakarppi syö planktonia, ja kilpailee siksi ravinnosta useiden uusien kotivesistöjensä alkuperäislajien kanssa. Säikähtäessään karppi voi hypätä yli kolmen metrin korkeuteen.[5]
Hopeakarppia on kasvatettu laajamittaisesti Kiinassa 1950-luvulta asti. Koska se syö mikroleviä ja muuta planktonia, sitä ei tarvitse ruokkia, mikä tekee siitä ekologisesti kelvollisen proteiinien lähteen.[6] Lajia käytetään myös haitallisten levien rajoittamiseen.[7]
Hopeakarppi eli hopeapaksuotsa (Hypophthalmichthys molitrix) on alkujaan aasialainen kala, jota viljellään laajasti ihmisravinnoksi ja rajoittamaan leväkukintoja. FAO:n kalanviljelytiastossa se on maailmanlaajuisesti toiseksi eniten viljelty kalalaji ruohokarpin jälkeen, sen kokonaistuotanto vuonna 2012 oli yli neljä miljoonaa tonnia. Kasvatuslaitoksista karanneista yksilöistä on muodostunut tulokaskanta Yhdysvaltoihin.
Hypophthalmichthys molitrix • Amour argenté
La Carpe argentée ou Amour argenté (Hypophthalmichthys molitrix) est une espèce de poissons d’eau douce de la famille des Cyprinidae, originaire de Chine et de l’Est de la Sibérie.
Elle se trouve plus spécialement dans le bassin de l’Amour d’où elle tire son nom tout comme l’Amour blanc, un poisson de la même famille. On l’appelle aussi Carpe chinoise filtreuse pour ses grandes capacités à « nettoyer » les étangs. Elle est herbivore et consomme de grandes quantités de phytoplancton, ce qui lui a valu d’être introduite de par le monde dans différentes zones de piscicultures. En Europe c’est généralement un poisson domestique d’eau close et un très bon allié pour les gestionnaires de plans d’eau car il dépollue les eaux tout en empêchant la vase de s'accumuler. Néanmoins, sa voracité peut dans certains cas endommager tout un écosystème. Pour cette raison, il est interdit de l’introduire dans les fleuves ou rivières. Un débat aux États-Unis est en cours[1].
L’Amour argenté a un corps allongé, assez haut avec une tête large et pointue. Sa bouche est dite supère (mâchoire inférieure proéminente, type brochet), il n’a pas de barbillons, ses écailles sont très petites et argentées (110 à 124 le long de la ligne latérale). Les yeux sont situés en sous la ligne médiane du corps. La nageoire dorsale comporte 11 à 15 rayons, la nageoire anale en a 14 à 17 (les deux ou trois premiers rayons sont légèrement ossifiés). Il a aussi des dents pharyngiennes (dents implantées sur les os). Chez les jeunes sa couleur le rend très reconnaissable jusqu’au troisième été, comme son nom l’indique la face ventrale et les flancs sont argentés. Après cela il devient gris plomb.
Après que les alevins aient absorbé leur sac vitellin (sac collé au « bébé » poisson qui lui permet de se nourrir), les petits poissons se rendent dans des endroits calmes des fleuves pour se nourrir de zooplancton jusqu’à atteindre 5 à 10 cm. Par la suite ils deviennent végétariens et se nourrissent exclusivement de phytoplancton. Les arcs branchiaux sont équipés de filtres qui récupèrent les diatomées, les cyanobactéries ou encore les haptophytes.
La maturité sexuelle est atteinte entre 3 et 5 ans. Le frai se déroule pendant les mois d’été (23 à 24 °C). La femelle peut avoir jusqu’à 500 000 œufs. Les œufs ne se fixent pas et doivent dériver dans l’eau. La durée d’incubation est de 200 jours et la température idéale pour l’éclosion est de 25 °C.
Dans leur milieu naturel en Chine, les jeunes amours argentés se cachent dans les herbiers des fleuves tièdes. Après l’âge de deux ans, ils fréquentent les fonds des fleuves. En France, ils affectionnent les lacs et étangs et se nichent généralement dans les fonds.
Il semble difficile de trouver des données exactes en ce qui est de la taille ou du poids à l’éclosion et aux différents âges. Cela peut peut-être s'expliquer par le milieu où ils vivent (pauvre en phytoplanctons, froid). Un site a fait une moyenne sur la taille adulte qui serait de 30 à 90 cm pour un poids de 5 à 30 kg. Mais on en connaît d’énormes spécimens. Le record homologué pour la France est détenu par Henry Karl à Fismes, le 19 avril 2008, à la rivière Vesle à Fismes, avec un sujet de 66,6 kg.
Il y a un très grand quiproquo entre le règlement européen n°708/2007, entré en application le 1er janvier 2009 qui dit que les carpes amour, argentées et marbrées ne font pas partie des espèces ayant des effets négatifs sur l’environnement. Alors que la réglementation française après la loi sur l’eau de décembre 2006 interdit sous peine de 9 000 € d’amende la présence de ces espèces en pisciculture et eaux closes. L’ONEMA (Office Nationale de l’Eau et des Milieux Aquatiques) a déjà procédé à des abattages. Depuis les pisciculteurs sont tourmentés et ne savent quelle position adopter. La carpe ne se nourrit que de phytoplancton, des scénarios catastrophes ont lieu en ce moment aux États-Unis où l’écosystème est endommagé dans certains lacs. Mais d’un autre côté, elle rend énormément service pour nettoyer naturellement les étangs. Son introduction est interdite au Canada.
Hypophthalmichthys molitrix • Amour argenté
La Carpe argentée ou Amour argenté (Hypophthalmichthys molitrix) est une espèce de poissons d’eau douce de la famille des Cyprinidae, originaire de Chine et de l’Est de la Sibérie.
Elle se trouve plus spécialement dans le bassin de l’Amour d’où elle tire son nom tout comme l’Amour blanc, un poisson de la même famille. On l’appelle aussi Carpe chinoise filtreuse pour ses grandes capacités à « nettoyer » les étangs. Elle est herbivore et consomme de grandes quantités de phytoplancton, ce qui lui a valu d’être introduite de par le monde dans différentes zones de piscicultures. En Europe c’est généralement un poisson domestique d’eau close et un très bon allié pour les gestionnaires de plans d’eau car il dépollue les eaux tout en empêchant la vase de s'accumuler. Néanmoins, sa voracité peut dans certains cas endommager tout un écosystème. Pour cette raison, il est interdit de l’introduire dans les fleuves ou rivières. Un débat aux États-Unis est en cours.
Silfurkarpi (fræðiheiti: Hypophthalmichthys molitrix) er ferskvatnsfiskur af ætt sem kallast Cyprinidae og Cypriniformes flokknum. Flokkurinn er fjölbreyttastur í Suðaustur-Asíu og til eru 11-12 ættbálkar og um 4250 tegundir af þeim.
Silfurkarpi hefur heimkynni að rekja til Austur-Asíu, hann heldur sig til í stórum ám og fljótum. Fiskurinn dreifir sér mikið ef aðstæður leyfa í ferskvatni og er talið að hann sé búinn að dreifa sér í um áttatíu lönd með vatnaleiðum.
Silfurkarpi hefur stóran haus. Augun eru staðsett neðarlega á hausnum eða rétt fyrir aftan munninn og beinast niður á við. Stór munnur en ekki tenntur. Hann hefur slétt bak aftur að ugga. Hann getur að meðaltali verið 60 til 100 sentímetrar að lengd en þeir geta orðið allt að 140 sentímetrar að lengd og þá vegið hátt í 50 kíló. Hann hefur nokkuð þykkan beingarð en þó er ekki mikið mál að flaka fiskinn.
Nafnið silfurkarpi er bendir til litar hans, en þegar fiskurinn er ungur hefur hann mjög silfraðan búk. Þegar hann eldist tekur silfurliturinn að dvína og fær á sig grænan lit á bakið. Silfurliturinn helst á maganum hins vegar. Hreistrið á þeim er mjög smágert.
Tegundin er ein mikilvægasta eða sú mikilvægasta sem er ræktuð á heimsvísu fiskeldi. Árið 1995 var ræktað um það bil 2,5 milljón tonn af silfurkarpa en svo árið 2014 er magnið komið í tæp 5 milljón tonn. Kínverjar tróna á toppinum yfir ræktun í fiskeldum á honum en einnig eru Indland og Bangladess með mikla ræktun á silfurkarpa. Rússland og Íran koma svo á eftir fyrrnefndum löndum í afla fyrir ræktun á fisknum. Ekki fæst hátt verð fyrir silfurkarpa í Kína og hafa þeir ræktað fiskinn lengst af öðrum þjóðum. Í löndum sem veiða fiskinn er hann oftast seldur ferskur og þá nálægt þeim stað sem hann var veiddur, gjarnan tengist menningin fisknum og eru því íbúar á þeim stað helstu neytendur. Flutningur milli landa er ekki mikill af tegundinni, hins vegar er að byrja vettvangur fyrir útflutning á silfurkarpa frá Bandaríkjunum til Kína núna síðustu ár.
Silfurkarpi síar vatnið og nærist á svifi. Þeir eru ekki með maga þar sem þeir eru sífellt að næra sig með því að sía svif. Samkeppni við aðrar tegundir fiska sem nærast á svifi er óumflýjanleg og eru til dæmi um það í Bandaríkjunum. Þeir eru með sterkt ónæmiskerfi og geta innbyrgt fæðu sem inniheldur eitur. Þeir vinna næringarefnin úr eitruðu fæðunni, en það getur verið hættulegt að borða suma silfurkarpa þar sem þeir geta innihaldið mikið magn eiturefna.
Silfurkarpi hefur dreift sér vítt og breitt um heiminn en þó eru staðir sem hann hefur ekki komist enn til. Ástralía og Suður-Ameríka eru á meðal þeirra staða sem flokkurinn hefur ekki enn komist til. Silfurkarpi er mikið ræktaður í fiskeldum í Kína.
Silfurkarpi var fluttur inn lifandi til Norður Ameríku í kringum 1970 til aðtakmarka vöxt þörunga í fiskeldi og í afrennslisvatni sveitarfélaga. Hann slapp fljótt út í náttúruna og er mjög umdeildur þar í landi.
Silfurkarpi getur fjölgað sér mjög við hentugar aðstæður og stofninn getur orðið mjög stór og þar af leiðandi haft neikvæð áhrif á umhverfið sem hann lifir í sem og þær tegundir sem eru þar fyrir. Hann hefur dreift sér víða í Mississippifljót, Illinoisfljót, Ohifljót, Tennesseefljót, og Missourifljót sem eru meðal stærstu vatnsfalla í Bandaríkjunum. Ýmsar tegundir sem Bandaríkjamenn hafa verið vanir að stunda veiðar á eiga nú undir högg að sækja vegna fjölgunar silfurkarpa, en það hefur slæm áhrif á markað þeirra fiskitegunda.
Silfurkarpi er þekktur fyrir það að stökkva upp úr vatni þegar að umhverfi hans er truflað af til dæmis vélbát. Hann getur stokkið allt að 3 metra upp úr vatninu. Mörg tilfelli hafa orðið að litlir bátar verði fyrir skemmdum þegar þeir sigla hratt fram hjá stórum hóp silfurkarpa. Menn hafa einnig orðið fyrir skaða af fisknum. Slys hafa orðið þar sem silfurkarpi stekkur þegar bátur kemur aðvífandi og fiskurinn lendir á manneskju um borð. Tilkynnt hefur verið um kjálkabrot sökum silfurkarpa í Bandaríkjunum.
„Hypophthalmichthys molitrix“.
Silfurkarpi (fræðiheiti: Hypophthalmichthys molitrix) er ferskvatnsfiskur af ætt sem kallast Cyprinidae og Cypriniformes flokknum. Flokkurinn er fjölbreyttastur í Suðaustur-Asíu og til eru 11-12 ættbálkar og um 4250 tegundir af þeim.
Silfurkarpi hefur heimkynni að rekja til Austur-Asíu, hann heldur sig til í stórum ám og fljótum. Fiskurinn dreifir sér mikið ef aðstæður leyfa í ferskvatni og er talið að hann sé búinn að dreifa sér í um áttatíu lönd með vatnaleiðum.
La carpa asiatica[2] o carpa argento o temolo russo (Hypophthalmichthys molitrix) è un pesce d'acqua dolce della famiglia Cyprinidae.
Questa specie è originaria dell'Estremo Oriente (Cina meridionale e Siberia sudorientale) ed è stata introdotta da molti anni in Europa.
Vive in acque ferme o poco correnti, ricche di piante acquatiche e di fitoplancton, di cui si nutre. È frequente nei laghi, dove non si avvicina quasi mai alle sponde, vivendo soprattutto nelle acque aperte.
Si tratta di un pesce molto caratteristico, con corpo appiattito lateralmente e pinne ampie. La caratteristica più notevole consiste nella bocca, che è molto ampia e rivolta verso l'alto e negli occhi, che sono inseriti molto in basso, vicino alla bocca. Le squame sono piccolissime. Sul ventre è presente una carena di squame dure.
Il colore è verdastro argenteo su dorso e fianchi, argentato sul ventre; le pinne sono chiare.
Raggiunge e supera il metro di lunghezza per un peso che può superare i 25 kg.
Si ciba esclusivamente di fitoplancton che filtra attraverso le branchiospine.
Avviene nella tarda primavera, epoca in cui gli esemplari risalgono i corsi d'acqua e depongono uova pelagiche (caso molto raro nei pesci d'acqua dolce) che si schiudono dopo circa una settimana. Una femmina può deporre diverse centinaia di migliaia di uova.
La riproduzione avviene in natura solo nel suo areale d'origine, in Europa la specie non riesce a deporre le uova in maniera efficace e la sua persistenza nelle acque libere (al pari che quella dell'amur) dipende esclusivamente dalle immissioni.
È spesso oggetto di acquacoltura, soprattutto in Cina e nell'Europa orientale. Viene spesso immessa anche nei laghetti per la pesca sportiva e viene catturata con le tecniche del carpfishing e della pesca a fondo utilizzando esche vegetali come impasti, mais e boilies. Le carni sono buone, simili a quelle della carpa.
La carpa macrocefala o carpa testa grossa (Hypophthalmichthys nobilis o Aristichthys nobilis) è molto simile alla carpa argentata, con la quale è peraltro spesso confusa, per quanto riguarda i caratteri biologici e morfologici; se ne può distinguere, tuttavia, per le pinne, per la bocca e per gli occhi più grandi, che risultano essere più grandi, e per il colore, che è più variegato e che dà sui toni del bruno, oltre che per le pinne scure. Anche questo pesce è stato introdotto in Europa.
La carpa asiatica o carpa argento o temolo russo (Hypophthalmichthys molitrix) è un pesce d'acqua dolce della famiglia Cyprinidae.
Baltasis plačiakaktis (Hypophthalmichthys molitrix) – karpžuvių žuvis, priklausanti karpinių (Cyprinidae) šeimai.
Kūnas iki 1 m ilgio. Svoris apie 16 kg (paprastai 1–5 kg). Nugara žalsvai pilka, šonai sidabriški, pilvas baltas. Išilgai pilvo nuo galvos iki analinės angos eina pilvinis žvynų kylis. Galva didelė, stora. Apatinis akies kraštas yra žemiau burnos. Žvynai stambūs.
Natūraliai paplitęs Pietryčių ir Rytų Azijoje – Amūro, Kinijos upių baseinuose. Lietuvoje labai reta žuvis, introdukuota 1962 m. Veisiama tvenkiniuose (dažnai drauge su karpiais), šiltuose vandenyse (prie elektrinių).[1]
Baltasis plačiakaktis laikosi būriais. Neršia vasarą, vandeniui įšilus iki ~25 °C. Minta planktonu, detritu, valo vandens telkinius nuo dumblių.
Baltasis plačiakaktis (Hypophthalmichthys molitrix) – karpžuvių žuvis, priklausanti karpinių (Cyprinidae) šeimai.
Kūnas iki 1 m ilgio. Svoris apie 16 kg (paprastai 1–5 kg). Nugara žalsvai pilka, šonai sidabriški, pilvas baltas. Išilgai pilvo nuo galvos iki analinės angos eina pilvinis žvynų kylis. Galva didelė, stora. Apatinis akies kraštas yra žemiau burnos. Žvynai stambūs.
Natūraliai paplitęs Pietryčių ir Rytų Azijoje – Amūro, Kinijos upių baseinuose. Lietuvoje labai reta žuvis, introdukuota 1962 m. Veisiama tvenkiniuose (dažnai drauge su karpiais), šiltuose vandenyse (prie elektrinių).
Baltasis plačiakaktis laikosi būriais. Neršia vasarą, vandeniui įšilus iki ~25 °C. Minta planktonu, detritu, valo vandens telkinius nuo dumblių.
Baltais platpieris (Hypophthalmichthys molitrix) ir melnvēderu dzimtas (Xenocyprididae) saldūdens zivs, kuras dabīgais izplatības areāls aptver lielāko daļu Ķīnas Klusā okeāna upju baseinu, kā arī tā sastopama Mongolijā un Austrumsibīrijā.[1][2] Baltais platpieris tiek plaši audzēts zivsaimniecībās daudzviet pasaulē (vismaz 88 valstīs[3]), Latviju ieskaitot, kā arī daudzviet tas ir iedzīvojies dabīgajās ūdenstilpēs, piemēram, Ziemeļamerikā.[4][5] Balto platpieri dīķsaimniecībās audzē gan kā pārtikas zivi, gan kā zivi, kas atbrīvo ūdenstilpi no aļģēm.[3]
Dabiskajā vidē Āzijā, saskaņā ar Starptautiskās dabas un dabas resursu aizsardzības savienības datiem, suga tiek novērtēta kā gandrīz apdraudēta (angļu: near threatened), strauji tuvojoties apdraudētas sugas statusam.[2] Tās izdzīvošanu apdraud vides piesārņojums, pārmērīga zvejniecība un ūdenstilpju mākslīga pārveidošana, uz tām izbūvējot aizsprostus. Dambji īpaši negatīvi ietekmē balto platpieru vairošanās spēju, to ietekmē pēdējos gados šīs sugas populācija Ķīnā dramatiski samazinājusies. Neapšaubāmi vairošanos ietekmē arī ūdens piesārņojums.[2]
Latvijā baltais platpieris ievests ap 1960. gadu audzēšanai zivsaimniecībās, bet 1980. gadā ielaists Valdemārpils ezerā. Viens pieaudzis eksemplārs 1996. gadā noķerts jūras piekrastē pie Daugavas grīvas. Populācijas izveidošanās savvaļā nav zināma.[6]
Baltais platpieris ir liela saldūdens zivs. Tās garums var sasniegt 105—133 cm, svars 25—35 kg.[6][7] Ķermenis baltajam platpierim samērā augsts, no sāniem saplacināts. Uz vēdera garenvirziena ķīļveida josla. Galva liela, acis mazas, kas atrodas zemu galvas sānos, veidojot platu pieres daļu starp acīm. Mute vērsta uz augšu. Mugura zaļganpelēka, sāni un vēders sudrabaini. Žaunu vākus aptverošās plēves galvas apakšpusē saaugušas kopā, veidojot kroku, arī žaunu bārkstis saaugušas kopā, atgādinot sūkli. Uz sanu līnijas 83—125 zvīņas. Krūšu spuru gali nesniedzas aiz vēdera spuru pamatnēm, rīkles zobi vienā rindā, virsma rievota.[6][7][8]
Baltais platpieris mājo lēni plūstošos ūdeņos, bieži apmetoties upju attekās, kā arī tas mājo lielos ezeros un jūrā upju grīvu tuvumā.[7] Baltais platpieris ir aktīva zivs, kas iztraucēta mēdz izlēkt ārpus ūdens.[2][8] Uzturas baros ūdens virsmas tuvumā. Baltais platpieris ir ļoti jutīgs pret zemu ūdens temperatūru (minimālā iespējamā temperatūra 5°C[2]) un skābekļa trūkumu. Dabīgajā vidē veic garu migrācijas ceļu uz nārstošanas vietām upju augštecēs. Novērota līdz 500 km tāla migrācija.[2][6] Kāpuri un mazās zivtiņas barojas ar zooplanktonu, bet, sasniedzot 15 mm garumu, baltais platpieris barojas tikai ar fitoplanktonu (kramaļģes, pirofītus, hrizofītus, zaļaļģes u.c.), kuru iegūst, filtrējot ūdeni cauri žaunām.[2][6][8]
Dzimumgatavība iestājas 4—6 gadu vecumā, sasniedzot 2,5 kg masu.[8] Nārsto no aprīļa līdz augustam, kad ūdens temperatūra ir 18—30°C (vispiemērotākā nārstošanas temperatūra ir 22—28°C[8]). Raksturīgs porciju nārsts, kas ilgst 2—2,5 mēnešus. Auglība 0,3—2,5 milj. ikru. Ikri pelaģiski vai puspelaģiski, un pēc iznēršanas tie brīvi peld lejup pa straumi.[2][6] Ikri uzsūc ūdeni un ar laiku kļūst nedaudz smagāki, nogrimstot lejup.[8] To attīstība ilgst 1—2 dienas. Veido hibrīdus ar raibo platpieri un lielzvīņu platpieri.[5][6] Baltais platpieris var sasniegt 20 gadu vecumu.[6]
Baltais platpieris (Hypophthalmichthys molitrix) ir melnvēderu dzimtas (Xenocyprididae) saldūdens zivs, kuras dabīgais izplatības areāls aptver lielāko daļu Ķīnas Klusā okeāna upju baseinu, kā arī tā sastopama Mongolijā un Austrumsibīrijā. Baltais platpieris tiek plaši audzēts zivsaimniecībās daudzviet pasaulē (vismaz 88 valstīs), Latviju ieskaitot, kā arī daudzviet tas ir iedzīvojies dabīgajās ūdenstilpēs, piemēram, Ziemeļamerikā. Balto platpieri dīķsaimniecībās audzē gan kā pārtikas zivi, gan kā zivi, kas atbrīvo ūdenstilpi no aļģēm.
Dabiskajā vidē Āzijā, saskaņā ar Starptautiskās dabas un dabas resursu aizsardzības savienības datiem, suga tiek novērtēta kā gandrīz apdraudēta (angļu: near threatened), strauji tuvojoties apdraudētas sugas statusam. Tās izdzīvošanu apdraud vides piesārņojums, pārmērīga zvejniecība un ūdenstilpju mākslīga pārveidošana, uz tām izbūvējot aizsprostus. Dambji īpaši negatīvi ietekmē balto platpieru vairošanās spēju, to ietekmē pēdējos gados šīs sugas populācija Ķīnā dramatiski samazinājusies. Neapšaubāmi vairošanos ietekmē arī ūdens piesārņojums.
Ikan Kap Perak atau nama saintifiknya Hypophthalmichthys molitrix merupakan sejenis ikan yang terdapat di Malaysia.)[1]
Ikan Kap Perak atau nama saintifiknya Hypophthalmichthys molitrix merupakan sejenis ikan yang terdapat di Malaysia.)
De zilverkarper (Hypophthalmichthys molitrix) is een exoot die incidenteel in de zoete wateren van de Benelux voorkomt.
De zilverkarper is met zijn lengte van een meter en zijn gewicht van 20 kg een grote vis. De zilverkarper hoort tot het "monotypische" geslacht Hypophthalmichthys; er is dus maar één soort die tot dit geslacht behoort. Zilverkarpers planten zich voort in stromend water van 22 °C.
De zilverkarper is een echte algeneter, hij zwemt met een open bek door het water en zeeft de alg er uit. Als beheersmaatregel wordt de zilverkarper wel uitgezet. De zilverkarper plant zich bij ons niet voort omdat de watertemperatuur daarvoor te laag is. Als hij wordt aangetroffen betreft het of uitgezette vijver- of aquariumvissen of vis die ontsnapt is uit een kwekerij. In Noord Amerika werd hij in 1970 ingezet om algengroei in zuiveringsinstallaties tegen te gaan. Hij is inmiddels aldaar tot een ecologische plaag uitgegroeid en vermaard om zijn sprongen tot 3 meter boven de waterspiegl.[2]
In Azië geldt deze vis als een delicatesse, hij wordt veel in aquacultuur gehouden. In 1996 werd er wereldwijd 2,88 miljoen ton van deze vis geteeld.
De zilverkarper (Hypophthalmichthys molitrix) is een exoot die incidenteel in de zoete wateren van de Benelux voorkomt.
Sølvkarpe (Hypophthalmichthys molitrix) er en ferskvannsfisk i karpefamilien.
Den blir opptil én meter lang og 27 kg tung. Munnen er bred og underbitt. Øynene er plassert under midten av kroppssida. Skjellene er små. Unge fisker skinner som sølv, mens de voksne er ensfarget grå. Føden består av plankton som den siler ut av vannet ved hjelp av utvekster på gjellebuene.
Arten er en stimfisk som lever i elver og innsjøer. Den kommer opprinnelig fra Kina, Mongolia og Russlands fjerne østen der den er utbredt fra Amur sørover til Perlefloden. I hjemlandet skjer gytingen når vanntemperaturen kommer opp i 23–24 °C. Hver hunnfisk slipper omtrent 500 000 egg ut i vannet der de flyter omkring.
Sølvkarpe og slektningen marmorkarpe ble innført til Europa på 1960-tallet fordi man trodde at artene kunne redusere algeoppblomstringer i eutrofe innsjøer. Klimaet i Europa er for kaldt til at sølvkarpe kan formere seg.
Disse artene ble også innført til USA på 1970-tallet for å bekjempe algeoppblomstringer i oppdrettsanlegg. De har etablert seg med store bestander i mange vassdrag og betraktes som skadelige invaderende arter. Sølvkarpe hopper opp av vannet når den blir skremt, og fiskere og personer i båt har blitt skadet etter å ha blitt truffet. Sølvkarpe finnes nå i Mississippi, Ohio og Missouri. En frykter at arten skal spre seg til De store sjøer.
Sølvkarpe (Hypophthalmichthys molitrix) er en ferskvannsfisk i karpefamilien.
Den blir opptil én meter lang og 27 kg tung. Munnen er bred og underbitt. Øynene er plassert under midten av kroppssida. Skjellene er små. Unge fisker skinner som sølv, mens de voksne er ensfarget grå. Føden består av plankton som den siler ut av vannet ved hjelp av utvekster på gjellebuene.
Arten er en stimfisk som lever i elver og innsjøer. Den kommer opprinnelig fra Kina, Mongolia og Russlands fjerne østen der den er utbredt fra Amur sørover til Perlefloden. I hjemlandet skjer gytingen når vanntemperaturen kommer opp i 23–24 °C. Hver hunnfisk slipper omtrent 500 000 egg ut i vannet der de flyter omkring.
Sølvkarpe og slektningen marmorkarpe ble innført til Europa på 1960-tallet fordi man trodde at artene kunne redusere algeoppblomstringer i eutrofe innsjøer. Klimaet i Europa er for kaldt til at sølvkarpe kan formere seg.
Disse artene ble også innført til USA på 1970-tallet for å bekjempe algeoppblomstringer i oppdrettsanlegg. De har etablert seg med store bestander i mange vassdrag og betraktes som skadelige invaderende arter. Sølvkarpe hopper opp av vannet når den blir skremt, og fiskere og personer i båt har blitt skadet etter å ha blitt truffet. Sølvkarpe finnes nå i Mississippi, Ohio og Missouri. En frykter at arten skal spre seg til De store sjøer.
Multimedia w Wikimedia Commons Tołpyga biała[3], tołpyga[4] (Hypophthalmichthys molitrix) – gatunek słodkowodnej ryby z rodziny karpiowatych (Cyprinidae).
Chiny i wschodnia Syberia. Żyje w wodach stojących i wolno płynących zasobnych w plankton. Gatunek introdukowany w wielu krajach, również w Polsce (w 1965[5]), w celu regulowania nadmiernego wzrostu fitoplanktonu.
Ciało krępe, wydłużone, bocznie spłaszczone, słabo wygrzbiecone, pokryte bardzo drobnymi łuskami (110–124 w linii bocznej). Głowa szeroka. Oczy małe, położone poniżej linii symetrii ciała. Grzbiet ciemnoszary, boki i głowa zielonoszare, brzuch srebrzysty, płetwy parzyste żółtawe. Płetwa ogonowa silnie wcięta. Między płetwami piersiowymi a odbytową ostry, pozbawiony łusek kil. Osiąga do 100 cm długości.
Ryba ta żywi się głównie planktonem i drobnym pokarmem roślinnym. Dorosłe osobniki polują głównie na robaki, mięczaki, a także małe ryby.
Dojrzewa płciowo w wieku 5–6 lat. Samica składa do 500 000 jaj.
Na terenie Polski tołpyga biała nie jest objęta ochroną gatunkową.
Tołpyga biała, tołpyga (Hypophthalmichthys molitrix) – gatunek słodkowodnej ryby z rodziny karpiowatych (Cyprinidae).
Hypophthalmichthys molitrix (a carpa-prateada) é uma espécie de peixe sul-americano de água doce.[2]
Hypophthalmichthys molitrix (a carpa-prateada) é uma espécie de peixe sul-americano de água doce.
Sângerul sau fitofagul, crapul argintiu (Hypophthalmichthys molitrix) este un pește fitoplanctonofag din familia ciprinidelor de peste un metru, din apele mari curgătoare dulcicole din Extremul Orient. A fost introdus în Europa, unde se crește în heleșteie și iazuri.
Este un pește originar din China și Siberia de Est de la Amur până la Xijiang (China). A fost introdus în întreaga lume (inclusiv în România și Republica Moldova) pentru acvacultură și controlul proliferării algelor. Se crește în heleșteie și iazuri. În Europa a fost introdus pe scară largă, mai ales în Europa de Est. În România a fost adus în anul 1960, în stadiul de pui, fiind aclimatizat în apele naturale și, în special, în iazuri și heleșteie.
Are o lungime obișnuită de 35–45 cm, maximală 110 cm; greutatea maximală 50 kg. Poate trăi 20 ani.
Corpul este moderat alungit, înalt, ușor comprimat lateral. Spatele ușor bombat. Partea abdominală este rotunjită. Capul este mare (mai mic decât la novac), lat, ascuțit, neacoperit de solzi, și botul rotunjit. Gura mare, orientată ușor în sus, oblică, cu buze subțiri și fără dinți. Are dinți faringieni mari, lățiți, situați într-un singur rând, câte 4 de fiecare parte; ei servesc la sfărâmarea, dar mai ales la măcinarea hranei, formată din plancton. Ochii sunt mici, distanțați și deplasați în jos, cu marginea inferioară a orbitei aflată la colțul din spate a gurii (mai sus și mai aproape decât la novac). O creastă (carenă) ascuțită se întinde pe partea ventrală, de sub opercul până la înotătoarea anală.
Înotătoarea dorsală cu baza scurtă este situata în urma înotătoarelor ventrale, iar înotătoarea anală în urma înotătoarei dorsale. Înotătoarea caudală este puternic scobită, lobii având extremitățile ascuțite. Înotătoarele pectorale, ventrale și pedunculul caudal sunt mai scurte decât la novac.
Corpul este acoperit cu solzi mici și caduci. Linia laterală este curbată în jos în partea anterioară și rectilinie în partea posterioară.
Membranele branhiale sunt sudate între ele și formează un pliu mare peste istm. Branhiospinii sunt foarte lungi, subțiri și concrescuți în formă de sită.
Coloritul spatelui este cenușiu-verzui sau negru cenușiu; laturile sunt argintii, uneori cu numeroase puncte negre, iar abdomenul albicios. Înotătoarele pectorale, ventrale și anală sunt cenușiu întunecate, ușor gălbui. Înotătoarea dorsală și caudală sunt cenușii, cu o tentă gălbuie. Coloritul corpului este mult mai deschis comparativ cu novacul. Irisul ochilor este argintiu.
Hrana constă mai ales din fitoplancton (95%), mai rar din zooplancton (5%). Spre deosebire de crap, această specie consumă toată viața plancton și, destul de rar, insecte și moluște mici. Peștii mai mari de 1,5 cm se hrănesc numai cu fitoplancton (diatomee, alge verzi, alge albastre-verzi etc.), în timp ce larvele și puietul cu zooplancton. Intestinul este foarte lung, de 10 mai lung decât corpul.
Depune icrele primăvara prin aprilie-mai în masa apei în plin curent, când migrează în partea superioară a râurilor. În Europa se reproduce în special artificial, în luna iunie. Depunerea icrelor are loc de obicei în primele ore ale dimineții și este foarte zgomotoasă, peștii sărind afară din apă.
În România devine matur sexual la vârsta de 8-9 ani și se reproduce numai în stațiile de reproducere artificială. Se practica tot mai frecvent reproducerea naturală dirijată după o prealabilă stimulare cu extracte hormonale (agenți estrogeni).
Icrele sunt pelagice și au diametrul de 0,7-1,0 mm și o culoarea cenușiu-verzui. După hidratare, diametrul icrelor devine 3,5-4,5 mm. O femelă depune în medie 500.000 icre sau 100.000 - 150.000 icre/kg.
Singerul crește repede, cu mult mai repede decât alți pești din România. Astfel, la vârsta de 1 an ajunge la 700 g, la 2 ani la 2 kg, iar la 3 ani la 4 kg.
Singerul are o valoare mare economică, având un ritm de creștere accentuat. Are o carne foarte gustoasă, bogată în grăsimi (până la 13% și chiar 23%). Hrănindu-se cu plancton, această specie nu este concurentă la hrana crapului, care consumă în special, hrană de pe fund. Sângerul consumă plancton vegetal, asigurând o mai bună valorificare a potențialului trofic al bunurilor piscicole, a vegetației dezvoltate în exces.
Sângerul sau fitofagul, crapul argintiu (Hypophthalmichthys molitrix) este un pește fitoplanctonofag din familia ciprinidelor de peste un metru, din apele mari curgătoare dulcicole din Extremul Orient. A fost introdus în Europa, unde se crește în heleșteie și iazuri.
Поширений переважно у басейні річки Амур та останнім часом розповсюдився по великих річках Європи та Малої Азії. Через пристрасть до поїдання водоростей в великих кількостях, товстолобика називають «річковою коровою». Завдяки цій же якості товстолобиком штучно зариблюють озера та ставки для їх очищення від зайвої зелені. З них популяція виду поширилась і на територію Дніпра та його водосховищ.
Довжина дорослого товстолобика досягає 1 метра, а маса — переважно не більше 40 кг. Статева зрілість товстолобиків настає у віці 3-4 років. Харчуються переважно дрібними водоростями на мілководді. На період зими впадають у сплячку в «зимувальних ямах».
Важливий харчовий продукт у харчовій промисловості для виготовлення рибних консервів економ-класу. Природної популяції товстолобиків в Україні немає. Проте останнім часом товстолобиків виловлювали у Дніпровському, Кам'янському, Канівському, Каховському, Київському, Кременчуцькому водосховищах із масою до 60-ти кілограм, що є неприродним для цього виду.
Статева зрілість товстолобиків настає у віці 3-4 років. Нереститься після досягнення температури води 18-20°C, що збігається з різким підняттям води в річці - в травні-червні. Ікру викидає на течії в місцях з вирами. Ікра пелагічна, у воді набухає та збільшується в розмірах і розвивається, пливучи вниз за течією. При попаданні в стоячу воду ікра тоне і гине. Необхідно 100 і більше км русла річки з течією для розвитку ікри. Плодючість висока - у великих рибин масою понад 20 кг - до 3 мільйонів, у ставкових риб масою до 8 кг - до 1 мільйона ікринок.
Товстолобик належить до зграєвих прісноводних риб. Ця риба є прекрасним меліоратором водойм. За допомогою свого ротового апарату білий товстолобик профільтровує зацвілу, зелену і каламутну від детриту воду. У природі на період зими впадає у сплячку у заглибинах нешвидких річок. Харчуються переважно дрібними водоростями на мілководді. Перші дні після переходу на активне живлення він споживає зоопланктон, але після досягнення 16 мм починає також харчуватися фітопланктоном. Незабаром фітопланктон — дрібний, малокалорійний, але наявний у великій кількості корм — стає єдиним джерелом їжі для товстолобика. Товстолобик володіє рядом морфологічних пристосувань для живлення фітопланктоном. Навесні основною їжею товстолобиків є детрит, влітку, в період цвітіння, — фітопланктон. Інтенсивність харчування зростає при переході на водоростеве харчування.
Присутність товстолобика у водоймі часто дуже легко виявити. У сонячну погоду товстолобики плавають у верхньому шарі води і їх добре видно. При різких голосних звуках — сильних сплесках, гуркоті мотора, пострілах — товстолобики разом високо вистрибують з води. Товстолобики таким чином можуть застрибнути в моторний човен[2].
В США товстолобика (місцева назва — азійський короп) ловлять виключно сітками. В Україні аматорський лов сітками заборонений, а у звичайні способи товстолобик майже ніколи не ловиться. Через це, для товстолобика був придуманий спосіб ловлі на «паличку товстолобика», особливу снасть без наживки, але з пахучою розчинною пресованою прикормкою, так званим технопланктоном. Товстолобик підпливає до прикормки та починає активно вбирати в себе та фільтрувати через зябра воду з розчиненою прикормкою, разом з якою засмоктує й гачок. Ця снасть вважається дуже ефективною.
Cá mè trắng Hoa Nam (danh pháp hai phần: Hypophthalmichthys molitrix) là một loài cá thuộc họ Cá chép. Nó là loài bản địa bắc và đông bắc châu Á. Nó được nuôi ở Trung Quốc. Loài này được nhập nội ít nhất 88 quốc gia trên thế giới.[1]
.jpg)
Bài viết về Họ Cá chép này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Cá mè trắng Hoa Nam (danh pháp hai phần: Hypophthalmichthys molitrix) là một loài cá thuộc họ Cá chép. Nó là loài bản địa bắc và đông bắc châu Á. Nó được nuôi ở Trung Quốc. Loài này được nhập nội ít nhất 88 quốc gia trên thế giới.
Hypophthalmichthys molitrix
(Valenciennes, 1844)
Бе́лый толстоло́бик[2], обыкнове́нный толстоло́бик[3], толстоло́бик[3], толстоло́б[4] или толпыга[5][6][7] (лат. Hypophthalmichthys molitrix) — крупная стайная пелагическая рыба.
Обитает в бассейне Амура. Вселён во многие водоемы республик бывшего СССР: водохранилища и низовья Волги, Днепра, Днестра, Прута, Дона, Кубани, Терека, бассейн Аральского моря, оз. Балхаш и другие, где в ряде случаев отмечается естественный нерест. Икра пелагическая. В естественных условиях нерест происходит на течении, в крупных реках, при температуре воды 25 °C (июнь-июль), развитие икры продолжается несколько суток[8]. Достигает длины около 100 см и массы 40 кг. Зимует в глубоких ямах в состоянии глубокого сна.
Белый толстолобик — стайная пресноводная рыба средних размеров. Тело высокое, покрытое мелкой серебристой чешуёй светлого цвета. Питается микроскопическими водорослями — фитопланктоном, поэтому эта рыба является прекрасным мелиоратором водоёмов. При помощи своего цедильного ротового аппарата белый толстолобик профильтровывает зацветшую, зелёную и мутную от детрита воду. Поэтому он иногда запускается в водоём в качестве дополнения к фильтрационной системе, делая воду чистой и прозрачной. Широко используется в товарном рыбоводстве, как поликультура.
Что касается размеров, то вид является рыбой среднего размера, так что держать его можно и в не очень крупных прудах.
Один из уральских художников заявил, что он на подводной охоте в июле 2011 года в водохранилище Рефтинской ГРЭС лично застрелил толстолобика весом около 40 кг[9].
Бе́лый толстоло́бик, обыкнове́нный толстоло́бик, толстоло́бик, толстоло́б или толпыга (лат. Hypophthalmichthys molitrix) — крупная стайная пелагическая рыба.
Обитает в бассейне Амура. Вселён во многие водоемы республик бывшего СССР: водохранилища и низовья Волги, Днепра, Днестра, Прута, Дона, Кубани, Терека, бассейн Аральского моря, оз. Балхаш и другие, где в ряде случаев отмечается естественный нерест. Икра пелагическая. В естественных условиях нерест происходит на течении, в крупных реках, при температуре воды 25 °C (июнь-июль), развитие икры продолжается несколько суток. Достигает длины около 100 см и массы 40 кг. Зимует в глубоких ямах в состоянии глубокого сна.
Белый толстолобик — стайная пресноводная рыба средних размеров. Тело высокое, покрытое мелкой серебристой чешуёй светлого цвета. Питается микроскопическими водорослями — фитопланктоном, поэтому эта рыба является прекрасным мелиоратором водоёмов. При помощи своего цедильного ротового аппарата белый толстолобик профильтровывает зацветшую, зелёную и мутную от детрита воду. Поэтому он иногда запускается в водоём в качестве дополнения к фильтрационной системе, делая воду чистой и прозрачной. Широко используется в товарном рыбоводстве, как поликультура.
Что касается размеров, то вид является рыбой среднего размера, так что держать его можно и в не очень крупных прудах.
鲢鱼（学名：Hypophthalmichthys molitrix），又叫白鲢、跳鲢、水鲢、鲢子等，為鲤科鰱屬的一種淡水魚，是著名的四大家鱼之一。
在中國的標準名稱為白鰱，一般稱為鰱魚，在各地有也存在有「鯿魚」、「鏢魚」、「鱢魚」的稱呼。在越南則稱為「華南白鰱魚」（Cá mè trắng Hoa Nam）。
鰱魚（朝鮮語：연어／鰱魚 Yeon-Eo）一詞在韓語裡則是指壽司料理所使用的鉤吻鮭。
本魚原分布於中國的淡水河流中。雖然在原產地的天然水域中已處於近危狀態[1]，但因作為一種食用魚引進到世界各地，對某些地區造成了生態衝擊。
本魚的体形侧扁、稍高，呈纺锤形。背部呈青灰色，两侧及腹部呈白色。头较大，眼睛位置较低。鳞片细小，腹部正中角质棱自胸鳍下方直延到肛门，胸鳍不超过腹鳍基部，各鳍色灰白。形态似鳙鱼。背鰭硬棘1至3枚；背鰭軟條6至7枚；臀鰭硬棘1至3枚；臀鰭軟條10至14枚，體長可達105公分有一條十分長的觸鬚
本魚為初級淡水魚，棲息於江河、水庫及湖泊的上層水域，性急躁，善跳跃。屬雜食性，以浮游藻類及有機碎屑為食。
為人工饲养的大型淡水鱼，生长快、疾病少、产量高，大多与草鱼、鲤鱼等混养。其肉质鲜嫩，营养丰富，是较宜养殖的优良鱼种之一。为中国主要的淡水养殖鱼类之一。
中医学认为：鲢鱼为温中补气、暖胃、泽肌肤的养生食品，适用于脾胃虚寒体质、溏便、皮肤干燥者，也可用于脾胃气虚所致的乳少等症。
.png)
维基百科中的醫療相关内容仅供参考，詳見醫學聲明。如需专业意见请咨询专业人士。 鲢鱼（学名：Hypophthalmichthys molitrix），又叫白鲢、跳鲢、水鲢、鲢子等，為鲤科鰱屬的一種淡水魚，是著名的四大家鱼之一。
ハクレン（白鰱、Hypophthalmichthys molitrix）はコイ科ハクレン属に分類される中国原産の淡水魚。いわゆるレンギョの一種で、古くから中国で養蚕とリンクした養殖システムで食用とされてきた中国四大家魚のひとつでもある。
中国語でも標準名は「白鰱、簡体字 白鲢（パイリエン）」、一般的には「鰱魚」と呼び、地方名に「扁（鯿）魚」、「鏢魚」[1]、「鱢魚」[2]がある。ベトナムでは「華南の白いレンギョ」を意味するカーメー・チャン・ホワナム（ベトナム語: Cá mè trắng Hoa Nam）か単にカーメー（Cá mèと称する。タイでは「舌の魚」を意味するプラーリン（タイ語: ปลาลิ่น）と称する。
本来の分布域はシベリア東部から中国で、アムール川から西江までの流域である[3]。日本には1878年に最初に持ち込まれ、1942年に本格的に移入された。現在では本州、九州に分布する帰化動物。ただし、確実な自然繁殖が確認されているのは利根川、霞ヶ浦水系のみである。世界的にはユーラシア大陸東部、アメリカのミシシッピ川水系などに定着している。
白波を立てて飛び跳ねる、産卵期の豪快な集団大跳躍がよく知られ、中国では「跳鰱」という別名もある。
最大で130cm以上にもなる大型魚で成長が早い。日本産のものは100cm程度までのものが多いようである。鱗は細かく、体色は白銀。下顎が発達した受け口で、眼は顔のかなり下の方に付く。非常にアンバランスな、まるで上下逆のような特徴的な面構えであり、地方によってはシタメとも呼ばれる。普段は河川下流域の上層から中層に群れを作ってゆっくりと回遊している。
餌となるのは主に植物プランクトンで、摂取する際には上流を向いてエラを開閉させ、水を吸い込みながら濾し取って食べる。このような採餌方法のため、成長と共にエラにある鰓耙（さいは）が発達して海綿状となる。
5歳以上になって性成熟した成魚は、産卵期（5月下旬-7月中旬）に川の中流域まで一斉に遡上して集団での産卵を行う。利根川では埼玉県側で久喜市の栗橋地区付近、茨城県側で古河市、五霞町付近の流域にあたる。
毎年、産卵直前に観察できるハクレンの跳躍の原因は、音や振動などをきっかけにしているようだがはっきりとわかっておらず、産卵行為との因果関係も解明されていない。巨大な魚体が何十、何百と競うように飛び跳ねる様は圧巻であるが、観察できるのは1年の内たった1日か、せいぜい数日である。期日も不定で年によっては1ヶ月以上前後するため、簡単には見ることができない。この集団跳躍の後日に産卵が行われることが多く、雌は産卵をしながらほとんど動かずに水流に身を任せて流下し、そこに数匹の雄がまとわり付いて放精する。
産卵直後は1.5-2mmほどしかない卵は吸水して5mmほどになり、浮遊しながら川を下って約2日後に孵化する。これは中国の大河なら何も問題はないが、流域面積の狭い河川では孵化までに受精卵が海に放出されるか、孵化直後の仔魚にとって不利な水域で孵出してしまう。このため、日本のほとんどの河川で繁殖できないと考えられている。日本では唯一、利根川が自然繁殖の確認できる河川で、ここでは産卵2日後にちょうど霞ヶ浦や北浦付近に差し掛かるため、仔魚がそういった止水域に入り込むことができるためである。
コクレンと同様に古来中国、台湾などで食用に養殖されてきた家魚のひとつである。中国では華南を中心に、四大家魚を同じ養殖池を使って養殖することが行われてきた。現代の大規模な養殖法では別々に養殖されるが、四大家魚を含む全淡水魚の内で3番目に出荷量が多く、2010年には中国全体で360.8万トンが出荷された。省別では、湖北省（59.8万トン）、江蘇省（46.1万トン）、湖南省（39.8万トン）、安徽省（26.5万トン）、江西省（24.5万トン）、四川省（22.2万トン）、広東省（21.2万トン）、山東省（20.1万トン）の順であった[4]。
アオウオ、ソウギョ、コクレンと共に中国の「四大家魚」と称される。中国では中華料理の食材として一般的で、各地で養殖され、販売されている。小骨が多いが、淡泊な味で、蒸し魚、唐揚げ、スープなど、各種の料理に用いる。コクレンよりは劣るが、頭が大きく味が良いため、頭だけを蒸したり、土鍋で煮る料理もある。四川の名物料理「水煮魚」（魚の唐辛子煮）、「酸菜魚」（青菜の漬け物と魚の鍋料理）には本種を用いることが多い。
日本にも当初は食用目的で移入されたが、他に選択肢の多い日本では普及しなかった。湖沼富栄養化の原因のひとつでもあるアオコも食べるため、かつてはアオコ除去の目的で日本各地に放流された。一般的にはあまり釣りの対象とはならないが、その魚体の大きさゆえに、ゲームフィッシングの対象とする釣り人もいる。
魚粉として肉骨粉の代わりに畜産（養鶏・養豚など）飼料や魚類の養殖飼料や有機肥料として利用される。 外来魚駆除の取り組みとして地産地消品として有効利用されている。
ハクレン（白鰱、Hypophthalmichthys molitrix）はコイ科ハクレン属に分類される中国原産の淡水魚。いわゆるレンギョの一種で、古くから中国で養蚕とリンクした養殖システムで食用とされてきた中国四大家魚のひとつでもある。
.jpg)
