Penízovka vřetenonohá (Gymnopus fusipes) je houba z čeledě špičkovité (Marasmiaceae ), řádu pečárkotvaré (Agaricales). Plodnice je jedovatá.[1] Plodnice lze spatřit v červnu až listopadu.
COLYFU[2]
Podle EPPO je pro patogena s označením penízovka vřetenonohá (Gymnopus fusipes) používáno více rozdílných názvů, například Collybia fusipes nebo Agaricus contortus.[2][1]
Austrálie, Asie, Severní Amerika, Evropa.[3][4]
Běžný druh.
Plodnice jednoletá, polokulovitý klobouk má průměr 3–9 cm, později vyrůstá v kuželovitý až plochý s nerovným okrajem. Povrch klobouku plodnice hladký, za vlhka slabě slizký, za sucha mírně rozpukaný. Červenohnědý až rezavě hnědý klobouk s lupeny bývá tuhý, s dlouhým červenohnědým třeněm. Třeň 5–12 cm vysoký, 0,8-2 cm tlustý, plný, šroubovitě pokroucený. Výtrusný prach je bílý. Plodnice vyrůstá na kořenových nábězích dřevin.[L 1][5]
Především dub, je uváděn i buk a listnaté dřeviny obecně.[1][5]
Plodnice u kmene.[L 1]
Penízovka kroucená (Rhodocollybia prolixa var. distorta) – nejedlá.[1]
Saprofyt, parazit, způsobuje bílou hnilobu dřeva, lámavost větví, odumírání kořene, prosvětlení koruny. Ohrožení bezpečnosti na stanovišti.[L 1]
Dříve považována za jedlou a tržní houbu. Nyní je považována za nejedlou až mírně jedovatou. Po konzumaci většího množství plodnic dochází k otravě.[1]
Jednoleté, vějířkovité až růžicovité plodnice se vytvářejí v červnu až listopadu.[1][6]
V teplých oblastech Evropy, v listnatých lesích, dubohabrových hájích, šipákové a teplomilné doubravy, na nevápenatých půdách, v stromořadích, na pařezech a kořenech listnatých stromů.[5]
Penízovka vřetenonohá (Gymnopus fusipes) je houba z čeledě špičkovité (Marasmiaceae ), řádu pečárkotvaré (Agaricales). Plodnice je jedovatá. Plodnice lze spatřit v červnu až listopadu.
Der Spindelige Rübling (Gymnopus fusipes, syn. Collybia fusipes) ist eine Pilzart aus der Familie der Omphalotaceae[1] und die Typusart der Gattung der Blasssporrüblinge (Gymnopus)[2]. Markant sind die freudig braunen Hüte und die blasser gefärbten, spindelig wurzelnden Stiele. Die Fruchtkörper riechen unangenehm und sind ungenießbar.
Der Spindelige Rübling ist ein Blätterpilz mit einem etwas unangenehmen, aufdringlichen Duft. Der Hut ist fleischbraun bis dunkel rotbraun gefärbt und verblasst mit fortschreitendem Alter, er ist ungerieft. Er misst 3–6, selten bis zu 8 cm im Durchmesser. Die Lamellen sind hell, leicht fleischfarben und oftmals fleckig. Sie stehen in relativ weitem Abstand zueinander und haften aufsteigend am Stiel an. Der Stiel ist wie der Hut gefärbt, in der Regel aber etwas heller. Mit dem Alter dunkelt er nach. Er ist nach unten zu verdreht, spindelig verjüngt und wurzelt im Substrat. Außerdem besitzt er ein zähes Fleisch.
Die Sporen sind weiß und länglich geformt.
Einige Hauptunterschiede zu ähnlichen Arten sind die spindelnd verdrehte Stielbasis des Spindeligen Rüblings sowie seine nicht weißen, aufsteigend am Stiel anhaftenden und entfernt zueinander stehenden Lamellen. Eine hellere, ähnliche Art ist der seltene, in Nadelwäldern, vor allem im Schwarzwald, vorkommende Durchbohrte oder Sägeblättrige Rübling (Rhodocollybia fodiens). Im Gegensatz zum Spindeligen Rübling sind die Lamellen des Doppelgängers an der Unterseite gezahnt. Auch der Drehstielige Rübling (Rhodocollybia prolixa var. distorta) kommt in Nadelwäldern vor und sieht dem Spindeligen Rübling ähnlich, er ist allerdings zierlicher als er. Sowohl der Durchbohrte als auch der Drehstielige Rübling sind Bodenbewohner.
Der Spindelige Rübling kommt immer in Verbindung mit Holz vor, auch wenn er scheinbar am Boden wächst, liegt das Myzel an in der Erde vergrabenem Holz oder reicht bis an höher liegende Hauptwurzeln seines Wirtsbaumes. Zumeist wächst er an Eichenstümpfen oder an den Füßen größerer, gesunder und lebender Eichen.
Die Fruchtkörper sind zumeist von Juli bis Oktober zu finden, nach milden Wintern und mit feuchtwarmen Frühsommern kommt er auch schon ab Mitte Juni vor. Dadurch, dass der Stiel recht zäh und nur schwer zersetzbar ist, sind einzelne Spindelige Rüblinge über lange Zeit anzutreffen, unter günstigen Klimaverhältnissen überdauern einige sogar bis tief in den Winter.
Das Verbreitungsgebiet dieses Pilzes erstreckt sich über ganz Europa, er ist aber nach Norden zu ab Mittelschweden fehlend. Der Spindelige Rübling findet seine Lebensräume vor allem in Laubwäldern, insbesondere in Wäldern mit Buchen- und Eichen-Bestand. Auch auf Parkanlagen ist diese wärmeliebende Art gelegentlich anzutreffen. In großen Ausnahmen findet man auch in Nadelwäldern Spindelige Rüblinge.
Auf den Stämmen und Wurzeln von lebenden Bäumen wachsend kann der Spindelige Rübling Weißfäule verursachen, daher ist er ein unbeliebter Waldschädling, der bereits für den Tod vieler Bäume verantwortlich zu machen ist. Außerdem ist er in Zusammenhang mit anderen negativen Faktoren für größere Eichensterben verantwortlich.
Der Spindelige Rübling (Gymnopus fusipes, syn. Collybia fusipes) ist eine Pilzart aus der Familie der Omphalotaceae und die Typusart der Gattung der Blasssporrüblinge (Gymnopus). Markant sind die freudig braunen Hüte und die blasser gefärbten, spindelig wurzelnden Stiele. Die Fruchtkörper riechen unangenehm und sind ungenießbar.
Gymnopus fusipes (formerly often called Collybia fusipes) is a parasitic species of gilled mushroom which is quite common in Europe and often grows in large clumps. It is variable but easy to recognize because the stipe soon becomes distinctively tough, bloated and ridged.
This species was originally described by Bulliard in his 1793 "Herbier de la France" as Agaricus fusipes at a time when all gilled mushrooms were assigned to genus Agaricus.[1] Then in 1821 Samuel Frederick Gray published his "Natural Arrangement of British Plants" (including fungi) in which he allocated the species to the already existing genus Gymnopus.[2]
However Gray's book was not very popular and in 1872 Lucien Quélet put this mushroom in genus Collybia, giving it the name Collybia fusipes by which it was generally known for many years. In much later work culminating in 1997, Antonín and Noordeloos found that the genus Collybia as defined at that time was unsatisfactory due to being polyphyletic and they proposed a fundamental rearrangement. They resurrected the genus Gymnopus for some species including fusipes, and after subsequent DNA studies, this has been accepted by modern authorities including Species Fungorum and the Global Biodiversity Information Facility, and so its current name has reverted to Gray's combination, Gymnopus fusipes. There was also an alternative move to reclassify it under Rhodocollybia, but that has not generally been accepted.[3][4][5]
G. fusipes is the type species of the genus Gymnopus.
The species name fusipes indicates that the stem is spindle-shaped (from the Latin fusus meaning "spindle" and pes meaning "foot").[6]
The English name "Spindle Shank" has been given to this species.[7] Earlier in 1821 Gray had already given it the English name "Spindle naked-foot", but that suggestion never gained much popularity.[2]
This mushroom is very variable, though it is easy to recognize on close examination, at least when not young, due to the distinctive tough stem. The following sections use the given references throughout.[8][9][10][11]
This mushroom grows in often large clumps at the base of trees, or on roots or stumps. It is always associated with wood, which may however be buried and not immediately visible. Its main host is oak, but sometimes it is also found on beech. This mushroom is saprobic on dead wood and it is also a serious parasite.
Appearing from summer to autumn, it is distributed throughout Europe, where it varies locally between quite common and quite rare.[9][5] Also the fungus is spreading as a disease to North America, particularly on Northern Red Oak.[12]
Most authors do not consider this species worthwhile for the table,[12] but although this mushroom soon becomes tough, the caps (only) are said to be edible and good when young.[8][13] Note that with its resistant texture G. fusipes can often appear collectable after several months of growth, but due to the normal development of organisms of putrescence during that time, such specimens could cause gastro-enteritis. Any rancid smell is a sign that the mushrooms are too old.[13]
It is a serious parasite of oak trees, causing a root rot.[10][12]
Gymnopus fusipes (formerly often called Collybia fusipes) is a parasitic species of gilled mushroom which is quite common in Europe and often grows in large clumps. It is variable but easy to recognize because the stipe soon becomes distinctively tough, bloated and ridged.
Uurrejalkajuurekas (Collybia fusipes) on kupera kellan- tai punaruskea juurekaslaji. Sen jalka on kellanruskea ja uurteinen. Heltat ovat valkeat ja vanhemmiten punaruskeat. Malto on valkean punaruskeasäyistä. Maku on mieto mutta juurekas ei ole ruokasieni. Se kasvaa tammien seuralaisena ryhmittäin. Se on Etelä-Suomessa harvinainen. [2]
Uurrejalkajuurekas (Collybia fusipes) on kupera kellan- tai punaruskea juurekaslaji. Sen jalka on kellanruskea ja uurteinen. Heltat ovat valkeat ja vanhemmiten punaruskeat. Malto on valkean punaruskeasäyistä. Maku on mieto mutta juurekas ei ole ruokasieni. Se kasvaa tammien seuralaisena ryhmittäin. Se on Etelä-Suomessa harvinainen.
Collybie à pied en fuseau, Souchette
Gymnopus fusipes, autrefois Collybia fusipes, la collybie à pied en fuseau ou souchette, est une espèce de champignons basidiomycètes de la famille des Tricholomatacées (ou des Omphalotacées selon les classifications), caractérisé par la forme de son stipe en forme de fuseau.
Gymnopus fusipes (Bull.) Gray 1821 (nom accepté)[1]
Son épithète a été tirée du latin fusus, "fuseau" et pes, "pied" pour décrire la forme caractéristique de son stipe.
Son chapeau de 3 à 9 cm, est quasi-sphérique puis conique, légèrement mamelonné, puis, en vieillissant, étalé et bosselé, brun-roux, plus pâle vers le centre.
Les lames sont espacées et inégales, blanc-rosé se tachant de roux. La sporée est blanche.
Le pied de 8 à 14 cm est renflé au milieu, s'amincissant vers le haut et surtout vers le bas, et radicant en pointe. De la couleur des lames en haut, il passe au brun roux puis au brun noir vers le bas. Il est souvent tordu, farci puis creux, et porte de grosses cannelures longitudinales caractéristiques.
Sa chair est ferme, blanchâtre et peu putrescible.
Son odeur et sa saveur sont douces.
En Europe, ce champignon vient de l'été à l'automne sur les souches de feuillus et particulièrement des chênes. Il pousse en une ou plusieurs touffes de sporophores accolés mais non soudés, qui se désolidarisent une fois cueillis. Ils sont cespiteux mais pas connés.
La collybie en fuseau est un assez bon comestible à condition d'éliminer le pied coriace et de ne consommer que les chapeaux des exemplaires véritablement jeunes. Attention, car c'est un champignon qui reste longtemps en place avant de pourrir et des récoltes trop tardives pourront se révéler indigestes.
Seuls des débutants pourront confondre cette espèce avec d'autres champignons lignicoles tels que pholiotes, hypholomes ou armillaires. Mais l'absence d'anneau et surtout la forme et les cannelures de son pied la rendent facilement identifiable. Il existe d'autres collybies au pied plus ou moins cannelé telles que Collybia maculata ou Collybia distorta mais en forêt de feuillus elle est la seule à avoir, comme son nom l'indique, le pied fuselé.
Collybie à pied en fuseau, Souchette
Gymnopus fusipes, autrefois Collybia fusipes, la collybie à pied en fuseau ou souchette, est une espèce de champignons basidiomycètes de la famille des Tricholomatacées (ou des Omphalotacées selon les classifications), caractérisé par la forme de son stipe en forme de fuseau.
Gymnopus fusipes vieillissants sur une souche Gymnopus fusipes, individus cespiteuxGymnopus fusipes (Bull.) Gray, 1821 è un fungo della famiglia Omphalotaceae[1] considerato un tempo buon commestibile che recentemente è stato ritenuto responsabile di avvelenamenti a sindrome pardinica; trattasi di specie saprofita che cresce ai piedi degli alberi di latifoglie ma più spesso su legname marcescente o su fogliame in decomposizione.
I meno esperti non di rado lo confondono con esemplari di Armillaria tabescens o comunque con una vera e propria specie di chiodino poiché cresce nello stesso periodo e poiché trattasi di fungo cespitoso.
Carnoso, da 2 fino ad 8 cm, occasionalmente anche 10 cm; prima convesso, poi spianato, più o meno irregolare, liscio, color nocciola, spesso maculato di bruno/ocra, a volte più chiaro al centro.
Adnate, separate dal cappello da una leggera introflessione, biancastre, spesso con macchie color ocra.
Sottile, lungo fino ad 8/10 cm, fusiforme, tenace, spesso irregolare, presenta delle introflessioni anche profonde; nella parte inferiore termina con una sorta di radichetta; concolore al cappello.
Bianca, tenace, elastica.
Ialine in massa.
Gregario oppure cespitoso, cresce in estate/autunno, spesso in contemporanea al "chiodino" con cui occasionalmente può essere confuso; predilige ceppaie marcescenti oppure fogliame. Nei boschi di latifoglie.
Seppur da alcuni autori considerata commestibile (Bruno Cetto ed altri) la specie è oggi sospettata di causare avvelenamenti a sindrome pardinica[2] [3]
La sua carne, se essiccata nel suo habitat, si reidrata rapidamente con la pioggia ed anche i carpofori più vecchi possono sembrare freschi (reviviscenza) in tal caso la specie diventa tossica e causa disturbi intestinali.
Gymnopus fusipes (Bull.) Gray, 1821 è un fungo della famiglia Omphalotaceae considerato un tempo buon commestibile che recentemente è stato ritenuto responsabile di avvelenamenti a sindrome pardinica; trattasi di specie saprofita che cresce ai piedi degli alberi di latifoglie ma più spesso su legname marcescente o su fogliame in decomposizione.
I meno esperti non di rado lo confondono con esemplari di Armillaria tabescens o comunque con una vera e propria specie di chiodino poiché cresce nello stesso periodo e poiché trattasi di fungo cespitoso.
Verpstiškoji plempė (lot. Collybia fusipes) – baltikinių šeimos nevalgomas grybas. Dar vadinamas Verpstakote plempe ir Agaricus fusipes.
Panašios rūšys: kartais supainiojama su juodakote ugniabude (Flammulina velutipes) labai geru valguomuoju grybu.
Kepurėlė 3 – 8 cm skersmens, mėsinga, iš pradžių iškili, vėliau paplokščia, dažnai su buku gūbreliu. Jai būdinga netaisyklinga forma ir purvinai rausvai ruda spalva. Kotas 4 – 9 cm ilgio, tamsiai rausvai rudos spalvos, kietas, iš pradžių pilnaviduris, vėliau tuščiaviduris, dažnai kreivas, padengtas gilių išilginių vagelių, verpstiškas, apačioje turi šaknelių pavidalo išaugas. lakšteliai platūs reti, skirtingo ilgio, tarpusavy sujungti plonyčiais lakšteliukais. Trama kieta balta, neturi beveik jokio skonio ir kvapo.
Spalvos ir formos kaita: ant balsvų arba tramos spalvos lakštelių ilgainiui atsiranda rausvai rudi taškeliai. Kotas iš pradžių pilnaviduris ir akytas, vėliau tuščiaviduris, suplotas ir persisukęs.
Dažniausiai auga kupetomis ąžuolų kamieno papėdėje ir ant kelmų.
Verpstiškoji plempė (lot. Collybia fusipes) – baltikinių šeimos nevalgomas grybas. Dar vadinamas Verpstakote plempe ir Agaricus fusipes.
Panašios rūšys: kartais supainiojama su juodakote ugniabude (Flammulina velutipes) labai geru valguomuoju grybu.
De spoelvoetcollybia (Gymnopus fusipes, synoniem: Collybia fusipes) is een paddenstoel uit de familie Marasmiaceae
De spoelvoetcollybia is in Nederland zeldzaam. Ze vormen groepen aan de voet van bomen, vooral eiken en beuken.
De hoed heeft een doorsnede van 3-7 cm. Bij jonge paddenstoelen is de hoed gewelfd, maar bij het ouder worden wordt deze breed klokvormig met een centrale bult. De kleur is donker roodbruin. Bij het drogen verandert de kleur tot roze-geelbruin.
De steel is 8-10 cm hoog en 1-1,5 cm dik. Het is een taaie steel, die dezelfde kleur heeft als de hoed. Naar onderen toe verbreedt de steel zich, maar helemaal onderaan wordt deze weer smaller en spoelvormig met een gegroefd oppervlak.
De lamellen zijn breed en staan ver uit elkaar. Ze zijn witachtig met een roodbruine waas en vaak met bruine vlekjes. De sporen zijn wit.
De spoelvoetcollybia (Gymnopus fusipes, synoniem: Collybia fusipes) is een paddenstoel uit de familie Marasmiaceae
Capel fin a 12 cm, soens iregolar, brun ross macià ëd brun sombr, rupì. Lamele spassià, iregolar, bes peui monëtte ëd baross. Gamba àuta fin a 14 cm e larga fin a 3 cm, a fus, motobin strià, gorëgna, dël midem color, macià ëd brun ross.
A chërs ëdzora a bòsch e suche ëd latifeuje, a bocc, motobin cangianta.
A venta mai mangé un bolè trovà se un a l'é nen un bon conossidor dij bolè!
Sensa anteresse alimentar.
Capel fin a 12 cm, soens iregolar, brun ross macià ëd brun sombr, rupì. Lamele spassià, iregolar, bes peui monëtte ëd baross. Gamba àuta fin a 14 cm e larga fin a 3 cm, a fus, motobin strià, gorëgna, dël midem color, macià ëd brun ross.
AmbientA chërs ëdzora a bòsch e suche ëd latifeuje, a bocc, motobin cangianta.
Comestibilità A venta mai mangé un bolè trovà se un a l'é nen un bon conossidor dij bolè!
Sensa anteresse alimentar.
Gymnopus fusipes (Pierre Bulliard, 1783 ex Samuel Frederick Gray, 1821) sin. Collybia fusipes (Pierre Bulliard ex Lucien Quélet, 1872)[1] denumită în popor ghebă de stejar,[2] este un soi de ciuperci comestibile din încrengătura Basidiomycota în familia Marasmiaceae și de genul Gymnopus. Acest burete este o specie saprofită, dar în primul rând parazitară care crește în România, Basarabia și Bucovina de Nord în număr mare, în tufe cu multe exemplare, pe trunchiuri aflați în putrefacție ori pe rădăcinile de copaci vii de stejar (foarte rar și de fagi), în păduri de foioase, de asemenea prin parcuri. El produce o distrugere frapantă și pricinuiește importante pagube, provocând putregaiul alb al lemnului. Specia se dezvoltă în zonele de deal și de munte din (iunie) iulie până în octombrie (noiembrie) și în condiții climatice favorabile, unele exemplare persistă chiar până în iarnă.[3][4]
Acest burete poate fi confundat cu mai multe specii, ca de exemplu: Entoloma rhodopolium sin. Entoloma nidorosum (otrăvitor),[6] Gymnopus confluens sin. Collybia confluens (comestibil, dar fără valoare culinară),[7] Gymnopus dryophilus sin. Collybia dryophila (comestibil),[8][9] Gymnopus erythropus sin. Collybia erythropus (comestibil),[10] Gymnopus.impudicus sin. Collybia impudica (necomestibil),[11] Rhodocollybia butyracea sin. Collybia butyracea (comestibil),[12] Lyophyllum decastes (comestibil),[13][14] Rhodocollybia fodiens sin. Collybia fodiens (comestibil, ceva amar),[15] Rhodocollybia maculata sin. Collybia maculata (necomestibil, amar)[16] sau Rhodocollybia prolixa sin. Collybia distorta (comestibil).[17]
Gheba de stejar este comestibilă dar numai tânără de oarece valoare culinară. Se întrebuințează numai pălăria, piciorul fiind prea tare și fibros. Cel mai bine este folosită în bucătărie împreună cu alte soiuri de bureți.
Se spune, că această specie ar provoca intoxicații gastrointestinale.[18] Dar aceste afecte sunt cauzate supraviețuirii pe termen lung a ei. De acea se recomandă strict să nu se consumă ciuperci mature sau chiar bătrâne, deoarece ele acumulează atunci bacterii dăunătoare în corpul lor fructifer.[19][20]
Gymnopus fusipes (Pierre Bulliard, 1783 ex Samuel Frederick Gray, 1821) sin. Collybia fusipes (Pierre Bulliard ex Lucien Quélet, 1872) denumită în popor ghebă de stejar, este un soi de ciuperci comestibile din încrengătura Basidiomycota în familia Marasmiaceae și de genul Gymnopus. Acest burete este o specie saprofită, dar în primul rând parazitară care crește în România, Basarabia și Bucovina de Nord în număr mare, în tufe cu multe exemplare, pe trunchiuri aflați în putrefacție ori pe rădăcinile de copaci vii de stejar (foarte rar și de fagi), în păduri de foioase, de asemenea prin parcuri. El produce o distrugere frapantă și pricinuiește importante pagube, provocând putregaiul alb al lemnului. Specia se dezvoltă în zonele de deal și de munte din (iunie) iulie până în octombrie (noiembrie) și în condiții climatice favorabile, unele exemplare persistă chiar până în iarnă.
Gymnopus походить від Gymn-, що означає "оголений", і -pus, що означає нога. Видовий епітет fusipes означає "з веретеноподібною ніжкою", і така веретеноподібність найбільш яскраво виражена коли гриб росте у щільних групах, а не поодинці.
Гриб вперше був описаний Бюйяром у 1793 році у його праці "Herbier de la France" як Agaricus fusipes, тому що на той час всі пластинчасті гриби відносили до роду Agaricus.[1]
Потім у 1821 році Семюел Фредерік Грей опублікував роботу “Natural Arrangement of British Plants” в якій він відніс цей вид до вже існуючого роду Gymnopus.[2]
Книга Грея не була дуже відомою і у 1872 Люсьєн Келе приєднав цей гриб до роду Collybia, назвавши його Collybia fusipes, і з цим іменем гриб був відомий багато років. У 1997, Antonín і Noordeloos з'ясували, що рід Collybia у тому вигляді, у якому він був визначений на той час, є поліфілетичним і запропонували значну його перебудову. Вони відновили рід Gymnopus для деяких видів, в тому числі для fusipes, і після наступного вивчення ДНК, ця перебудова була прийнята сучасними мікологами. Назва була прийнята Species Fungorum і Global Biodiversity Information Facility і грибу була повернута назва Gymnopus fusipes. Також мала місце альтернативна спроба віднести гриб до Rhodocollybia, але це не стало загальновизнаним.[3][4][5]
Гриб має червонувато–коричневу шапку, деякі плодові тіла мають рудо–коричневу. Шапка гола, у центрі темніша, до чорнуватої. Іноді ніби плямиста. У діаметрі шапка 4-8, максимум 10 см, форма випукло–розпростерта, на поверхні у центрі виділяється горбик. Пластинки здаються плямистими, згодом у них з'являється білий споровий наліт.
У колібії веретеноногої ніжка заввишки до 12 см, завширшки до 2 см, червоно–коричневого або буро–коричневого кольору, до низу дещо темніша. Вона ніби вкрита зморшками, з кореневидним виростом. Ніжка борозенчаста, спочатку рихлувата, з часом коркувата, з порожниною.
М'якуш невизначеного запаху (іноді солодкуватого), білуватий і тонкий. Смак нечіткий, грибний.
Спори видовжено-овальні, гладкі, тонкостінні, 4-6 х 2-4,5 мкм. Гіалінові. Споровий порошок білий, трохи жовтуватий коли підсохне.
Він росте в серпні-жовтні щільними групами біля основи стовбурів, а також пеньків, коренів у листяних лісах, переважно біля дуба, зрідка біля бука і берези. Є серйозним паразитом дуба, у якого спричиняє кореневу гниль.[6]
Вражається паразитичними грибами з родів Asterophora та Syzygospora.
В Україні в Карпатах, Лівобережному Лісостепу, Лівобережному Злаково-Лучному Степу, Гірському Криму.[7]
У молодому віці гриб їстівний.[7] Часто маринують. Іноді може викликати розлад шлунку.
Gymnopus fusipes (Bull.) Gray 1821
Колли́бия веретеноно́гая (лат. Collybia fusipes) — гриб семейства негниючниковых.
Синонимы
Плодовое тело шляпконожечное
Шляпка 4 — 8 см, в раннем возрасте выпуклая, затем более плоская, с тупым бугорком, часто неправильной формы. Цвет красно-коричневый, позже более светлый.
Мякоть беловатая, мясистая, со светлыми волокнами, жёсткая. Вкус мягкий, запах слабо различим.
Ножка 4 — 8 × 0,5 — 1,5 см, того же цвета, что и шляпка, у основания темнее. Форма веретеновидная, утончённая у основания, с корневидным выростом, глубоко проникающим в субстрат; вначале сплошная, затем полая. Поверхность бороздчатая, морщинистая, часто продольно закрученная.
Пластинки слабоприросшие или свободные, редкие, различной длины. Цвет — от беловатого до кремового, с ржаво-коричневыми пятнами.
Остатки покрывала отсутствуют.
Споровый порошок белый.
Споры 5 × 3,5 мкм, широкоовальные.
Сапротроф или слабый паразит, растёт на пнях, стволах и корнях старых лиственных деревьев, часто на дубах и буках.
Распространён в лиственных лесах Европы.
Сезон: лето — осень. Плодоносит большими сростками.
Опёнок зимний — условно-съедобный гриб.
Обычно гриб считают несъедобным. Однако некоторые авторы (Жерар Уду) утверждают, что самые молодые плодовые тела можно употреблять, они обладают изысканным вкусом. Старые же могут вызывать слабое отравление.
Лессо Т. Грибы, определитель / пер. с англ. Л. В. Гарибовой, С. Н. Лекомцевой. — М.: «Астрель», «АСТ», 2003. — С. 111. — ISBN 5-17-020333-0.
Вавриш П.О., Горовой Л.Ф. Грибы в лесу и на столе. — К.: "Урожай", 1993. — С. 87. — 208 с. — ISBN 5-337-00728-9.
Уду Ж. Грибы. Энциклопедия = Le grand livre des Champignons / пер. с фр. — М.: «Астрель», «АСТ», 2003. — С. 50. — ISBN 5-271-05827-1.
Колли́бия веретеноно́гая (лат. Collybia fusipes) — гриб семейства негниючниковых.
Синонимы