Argiope és un gènere d'aranyes araneomorfs de la família Araneidae que inclou aranyes grans i espectaculars que presenten un gran dimorfisme sexual, sent les femelles (aproximadament 2,5 cm) al voltant de 3 vegades majors que els mascles (aproximadament 8 mm). Aquestes espècies tenen un abdomen notablement colorit i estan distribuïts a tot el món, i en països amb climes temperats tenen una o més espècies amb aparença similar.
Argiope és un gènere d'aranyes araneomorfs de la família Araneidae que inclou aranyes grans i espectaculars que presenten un gran dimorfisme sexual, sent les femelles (aproximadament 2,5 cm) al voltant de 3 vegades majors que els mascles (aproximadament 8 mm). Aquestes espècies tenen un abdomen notablement colorit i estan distribuïts a tot el món, i en països amb climes temperats tenen una o més espècies amb aparença similar.
Argiope ist eine Gattung aus der Familie der Echten Radnetzspinnen (Araneidae) mit beinahe weltweiter Verbreitung und umfasst 81 Arten.[1] (Stand: August 2016)
Arten der Gattung Argiope sind beinahe weltweit verbreitet, wobei die meisten Arten in den Tropen leben. Mannigfaltigkeitszentrum für die Gattung ist die indomalayische Region Südostasiens und Neuguinea, mit 44 Arten. Vom australischen Festland sind 15 Arten bekannt. In den afrikanischen Tropen (äthiopische Region) leben 11 Arten, in Amerika 7. Die Fauna der Paläarktis umfasst 13 Arten, von denen 9 auf die ostasiatischen Subtropen beschränkt bleiben. Wenige Arten sind weit verbreitet, Argiope bruennichi von Europa bis Japan, Argiope lobata von Europa bis Java. Argiope trifasciata kommt in Nord- und Südamerika, Hawaii, Australien, der Mittelmeerregion, großen Teilen Asiens und in Afrika vor.[2][3]
In Europa kommen drei weit verbreitete Arten vor:[4][5]
Argiope unterscheidet sich von anderen Gattungen der Echten Radnetzspinnen in der Gestalt und Anordnung der Augen. Bei den Echten Radnetzspinnen sind die acht Augen in zwei Reihen zu je vier angeordnet. Bei Argiope ist die hintere (posteriore) Augenreihe bei Ansicht von oben nach vorn gebogen. Die hinteren Augen differieren dabei auch strukturell: das Tapetum ist zu einem Band reduziert, die inneren Rhabdome der Augen besitzen kein Tapetum. Beide Paare Seitenaugen sitzen auf einem Vorsprung, die vorderen Seitenaugen auf dessen Vorderseite, so dass sie bei Ansicht genau von oben nicht erkennbar sind. Das Prosoma ist relativ breit, oft beinahe kreisförmig, der die Augen tragende vordere Teil im Verhältnis klein und schmal. Sein Carapax trägt normalerweise zwei kommaförmige Einsenkungen. Bei fast allen Arten ist er von einer feinen, silbrigen oder weißen, anliegenden Behaarung bedeckt. Von den relativ langen Beinpaaren sind das erste und zweite nahezu gleich lang (das erste ein wenig länger), das vierte etwas, das dritte deutlich kürzer als diese. Der Hinterleib (Opisthosoma) ist manchmal zylindrisch, oft ist er ungewöhnlich geformt, er kann abgeplattet oder fünfeckig sein, bei manchen Arten trägt er an den Seiten zusätzlich lappenartige Auswüchse. Fast immer ist er leuchtend gefärbt, oben oft silbrigweiß oder goldgelb mit abgesetzten schwarzen Streifen, auf der Unterseite oft schwarz mit zwei weißen Längsbändern. Einige Arten können willkürlich und spontan die Farbe ändern, wenn sie vor Räubern aus dem Netz flüchten.[6]
Die Epigyne der Weibchen besitzt normalerweise ein Paar Einsenkungen mit den Öffnungen an deren Grund, die mittig durch ein Septum getrennt sind, dieses ist of nach hinten hin plattenartig verbreitert (ein Septum fehlt z. B. bei der Wespenspinne). Ein Scapus, wie bei den meisten Echten Radnetzspinnen, fehlt. Der männliche Bulbus ist komplex gebaut. Er besitzt einen langen Embolus mit großem Konduktor und eine kleine, mediane Apophyse.[6]
Die sehr ähnlichen Gattungen Gea und Neogea, die gemeinsam mit Argiope die Unterfamilie Argiopinae bilden, unterscheiden sich von ihr durch die Anordnung der Augen: Bei Argiope liegen die hinteren Mittelaugen näher beieinander als jeweils zu den hinteren Seitenaugen. Bei den anderen Gattungen sind sie gleich weit entfernt.[6] Diese beiden Gattungen kommen jedoch nur in Australien und der pazifischen Region vor (eine Gea-Art auch in Amerika, möglicherweise hier eingeschleppt[3]).
Bei allen Arten sind die Männchen kleiner und oft weitaus kleiner als die Weibchen. Meist ist auch die Färbung verschieden, sodass es nicht leicht ist, beide Geschlechter einer Art zuzuordnen.
Alle Arten bauen Radnetze, meist sitzen sie in deren Mitte, wobei der Kopf nach unten weist. Sie sind tagaktiv. Weibchen legen ihre Eier in Eisäckchen festgesponnen in der Vegetation in der Nähe ihres Radnetzes ab, die manchmal artspezifische Form aufweisen.
Viele Argiope-Arten bauen Netze, die zusätzlich zum normalen Aufbau mit Fangspirale noch auffallend weiß gefärbte Streifen aufweisen, die „Stabiliment“ genannt werden. Die Anzahl und Anordnung der Stabilimente ist zwischen den Arten verschieden, aber dabei hochgradig variabel, einige Arten bauen je nach Umständen Netze mit oder ohne Stabiliment, oder deren Form wechselt zwischen Jungtieren und Adulti. Viele Arten bauen zwei Streifen in einem fortlaufenden Band, andere vier davon, die dann eine x-förmige Struktur ergeben. Stabilimente bestehen meist aus breiten, zickzackförmig angeordneten Seidenbändern, mit oder ohne eine plattenförmige Verbreiterung in der Nabe des Netzes. Über die Funktion der Stabilimente besteht seit Jahrzehnten eine wissenschaftliche Kontroverse. Die wichtigsten Hypothesen zu ihrer Funktion sind: a) mechanische Netzverstärkungen, b) Strukturen, die den Körperumriss der Spinne im Netzzentrum auflösen und sie so gegen optisch jagende Prädatoren schützen, c) Sonnensegel, die das Tier gegen Überhitzung schützen, d) Hilfskonstruktionen beim Beutefang, die speziell durch UV-Reflexion blütenbesuchende Insekten anlocken können e) optische Leiteinrichtungen, die das Radnetz für Vögel besser sichtbat machen und so Beschädigungen durch Hineinfliegen verhindern sollen. Einige Arachnologen bestreiten aber auch jegliche bisher vorgeschlagene Funktion. Obwohl Stabilimente als besonders typisch für Argiope gelten, kommen sie auch bei anderen radnetzbauenden Spinnen, etwa der Familien Uloboridae und Tetragnathidae vor.[7][8]
Argiope-Arten sind bekannt für sexuellen Kannibalismus. Die viel kleineren Männchen werden sehr häufig vom Weibchen, während oder im Anschluss an die Kopulation, als Beute behandelt und verspeist. Obwohl vorgeschlagen worden ist, dass dies für die Männchen unter Umständen auch evolutiv vorteilhaft sein könnte, weil das besser ernährte Weibchen mehr Nachkommen produzieren könnte, wird es allgemein für die Männchen als nachteilig angesehen. Auch der Größenunterschied selbst wurde so schon als aus sexueller Selektion resultierender Vorteil interpretiert. Männchen versuchen durch vorsichtige Annäherung und rechtzeitige Flucht Attacken des Weibchens zu entgehen. Bei der Art Argiope aurantia wurden mehr als 80 Prozent der Männchen während der Paarung vom Weibchen attackiert. Erfolgreich waren vor allem Attacken, wenn das Männchen schon seinen Bulbus in die weibliche Epigyne eingeführt hatte. Fast alle Männchen, die die erste Begattung überlebten, versuchten unmittelbar danach eine zweite.[9] Bei den bisher untersuchten Arten scheinen die Männchen eine zweite Kopulation nie zu überleben. Wenn sie nicht gefressen werden, sterben sie zeitnah. Der Embolus (ein Teil des Bulbus) des Männchens bricht regelmäßig an einer vorgebildeten Bruchstelle ab und bleibt in der Epigyne des Weibchens stecken; möglicherweise erschwert es damit anderen, später kommenden Männchen die Paarung.[10] In einigen Fällen ermöglichten es erst diese Emboli, Männchen und Weibchen bestimmter Arten einander zuzuordnen.
Der Gattungsname wurde von Victor Audouin ursprünglich Argyope geschrieben, die Originalschreibweise wurde später durch einen Beschluss der ICZN unterdrückt. Typusart der Gattung ist Argiope lobata. Die Aufteilung der Gattung in die Gattungen Austrargiope, Chaetargiope, Coganargiope, und Heterargiope durch den japanischen Arachnologen Kyukichi Kishida hat sich nicht durchgesetzt. Ein weiteres Synonym ist Brachygea Caporiacco, 1947.[1]
Gemeinsam mit den Gattungen Gea und Neogea bildet Argiope die Unterfamilie Argiopinae (diese war von früheren Taxonomen, insbesondere Eugène Simon, erheblich weiter gefasst worden). Nach einer Analyse morphologischer Merkmale ist die Unterfamilie monophyletisch, ihre Schwestergruppe könnte danach die Unterfamilie Cyrtophorinae sein.[11] Eine phylogenomische Analyse der Verwandtschaftsverhältnisse der Argiopinae anhand des Vergleichs homologer DNA-Sequenzen bestätigte im Wesentlichen frühere Ergebnisse, allerdings erwies sich die Gattung Argiope gegenüber Gea und Neogea als paraphyletisch (dies war bereits früher im Prinzip von Herbert Levi vermutet worden, der aber eine Aufspaltung der markanten Gattung Argiope vermeiden wollte). Die Analyse bestätigte weder einen evolutionären Trend bezüglich der Körpergröße innerhalb der Gattung, noch einen solchen bezogen auf den Größen-Dimorphismus zwischen Männchen und Weibchen.[12]
Der World Spider Catalog listet für die Gattung Argiope aktuell 81 Arten.[1] (Stand: August 2016)
Argiope ist eine Gattung aus der Familie der Echten Radnetzspinnen (Araneidae) mit beinahe weltweiter Verbreitung und umfasst 81 Arten. (Stand: August 2016)
The genus Argiope includes rather large spiders that often have a strikingly coloured abdomen. These spiders are distributed throughout the world. Most countries in tropical or temperate climates host one or more species that are similar in appearance. The etymology of Argiope is from a Latin word argentum meaning silver.[3] The carapace of Argiope species is typically covered in silvery hairs, and when crawling in the sun, they reflect it in a way that gives them a metallic, white appearance.[4]
As most orb weavers, they own a third claw which is used to weave their complex webs. As most spiders, there is also a significant amount of sexual dimorphism, females measuring 19 to 28mm and males measuring 5 to 9mm.[4] Their webs are relatively big, usually with zigzag patterns in them. They own black and yellow patterning all around their body, occasionally on their legs.[5] Their legs mainly being black, with red or yellow patterning closer to the body. Their cephalothorax is covered with short silver hairs, and they own an egg shape abdomen.[4]
Argiope bruennichi is commonly known as the wasp spider. In Australia, Argiope keyserlingi and Argiope aetherea are known as St Andrew's cross spiders, for their habit of resting in the web with paired legs outstretched in the shape of an X and mirroring the large white web decoration (the cross of St. Andrew[3] having the same form). This white zigzag in the centre of its web is called the stabilimentum or web decoration.[3]
In North America, Argiope aurantia is commonly known as the black and yellow garden spider, zipper spider, corn spider, or writing spider, because of the similarity of the web stabilimenta to writing.
The East Asian species Argiope amoena is known in Japan as kogane-gumo. In the Philippines, they are known as gagambang ekis ("X spider"), and gagambang pari ("priest spider", due to the spider's body resembling a priest's head with a mitre).
The average orb web is practically invisible, and it is easy to blunder into one and end up covered with a sticky web. The visible pattern of banded silk made by Argiope is pure white, and some species make an "X" form, or a zigzag type of web (often with a hollow centre). The spider then aligns one pair of its legs with each of the four lines in the hollow "X", making a complete "X" of white lines with a very eye-catching spider forming its centre.
The zigzag patterns, called stabilimenta, reflect UV light.[3] They have been shown to play a role in attracting prey to the web, and possibly in preventing its destruction by large animals. The centres of their large webs are often just under 1 metre above the ground, so they are too low for anything much larger than a rabbit to walk under. The overtness of the spider and its web thus has been speculated to prevent larger creatures from accidentally destroying the web and possibly crushing the spider underfoot.
Other studies suggest that the stabilimenta may actually lead predators to the spider; species such as A. keyserlingi place their web predominantly in closed, complex habitats such as among sedges.
As Argiope sit in the centre of their web during the day, they have developed several responses to predators, such as dropping off the web, retreating to the periphery of the web, or even rapidly pumping the web in bursts of up to 30 seconds, similar to the motion done by the unrelated Pholcus phalangioides.[6]
Writing spider on stabilimentum in Iowa
.jpg)
Silver argiope (Argiope argentata) in Jamaica
Writing spider in South Carolina
St Andrew's cross spider (Argiope keyserlingi), Australia
Argiope spp. spider Found in Goose Creek, South Carolina in October of 2019.
The male spider is much smaller than the female,[7] and unassumingly marked. When it is time to mate, the male spins a companion web alongside the female's. After mating, the female lays her eggs, placing her egg sac into the web. The sac contains between 400 and 1400 eggs.
These eggs hatch in autumn, but the spiderlings overwinter in the sac and emerge during the spring. The egg sac is composed of multiple layers of silk and protects its contents from damage; however, many species of insects have been observed to parasitise the egg sacs.
Like almost all other spiders, Argiope are harmless to humans. As is the case with most garden spiders, they eat insects, and they are capable of consuming prey up to twice their size. A. savigny was even reported to occasionally feed on the small bat Rhynchonycteris naso.[8]
They can potentially bite if grabbed, but other than for defense, they do not attack large animals. Their venom is not regarded as a serious medical problem for humans; it often contains a wide variety of polyamine toxins with potential as therapeutic medicinal agents.[9] Notable among these is the argiotoxin ArgTX-636 (A. lobata).
A bite by the black and yellow garden spider (Argiope aurantia) is comparable to a bee sting, with redness and swelling. For a healthy adult, a bite is not considered an issue.[10][11][12]
Though they are not aggressive spiders, the very young, elderly, those with compromised immune systems, or those with known venom allergies should exercise caution, just as one would around a beehive.[10]
The first description of the genus Argiope is attributed to Jean Victoire Audouin in 1826,[1] although he wrote that the genus was established by Savigny.[13] In the first edition of the work in which the description appeared (Description de l'Égypte: Histoire Naturelle), Audouin used the spelling "Argyope", for both the French vernacular name and the Latin generic name.[13] In the second edition, he continued to use "Argyope" for the French vernacular name, but the first mention of the Latin generic name had the spelling "Argiope", although the binomial names of the species continued to use "Argyope".[14] This led to controversy as to whether Audouin had intended to correct the spelling of the generic name, which is derived from the Greek αργιόπη. In 1975, the International Commission on Zoological Nomenclature validated the spelling "Argiope", on the basis that the change from the first to the second edition was an intended correction.[15][16]
As of April 2019, Argiope contains 88 species:[2]
Argiope use autotomy - restricting blood flow to their own leg until it falls off - to minimize blood loss due to injury.[17][18] This is triggered by pain.[17][18] Honeybee and wasp venoms induce the same pain in Argiope - even when the injury is minor - causing Argiope to drop the affected leg.[17][18] The same effect can also be produced by chemically fractionated components of those venoms (specifically serotonin, histamine, and phospholipase A2) that also cause pain in humans.[17][18]
{{cite book}}: CS1 maint: location (link) The genus Argiope includes rather large spiders that often have a strikingly coloured abdomen. These spiders are distributed throughout the world. Most countries in tropical or temperate climates host one or more species that are similar in appearance. The etymology of Argiope is from a Latin word argentum meaning silver. The carapace of Argiope species is typically covered in silvery hairs, and when crawling in the sun, they reflect it in a way that gives them a metallic, white appearance.
Argiope es un género de arañas araneomorfas de la familia Araneidae que incluye arañas grandes y espectaculares que presentan un gran dimorfismo sexual, siendo las hembras (aproximadamente 2,5 cm) alrededor de 3 veces mayores que los machos (aproximadamente 8 mm). Estas especies tienen un abdomen notablemente colorido y están distribuidas por todo el mundo; en países con climas templados tienen una o más especies con apariencia similar. El macho la corteja punteando las hebras de su tela y a su vez prepara un hilo de seguridad para huir en caso de que lo ataque. Luego del apareamiento, el macho muere y le sirve de alimento a la hembra. Ésta elabora un saco de seda en el que envuelve más de un millar de huevos que cuelga cerca del centro de su telaraña.
En Norteamérica, Argiope aurantia es comúnmente conocida como la araña negra y amarilla del jardín o araña escritora, porque su teleraña tiene un estabilimento similar a la escritura.
En Europa hay 4 especies: Argiope bruennichi, encontrada en la costa sur de Inglaterra, y en otras partes de Europa, entre ellas Alemania y España, es conocida como araña avispa o araña tigre. Argiope lobata y Argiope trifasciata son ambas conocidas de la zona mediterránea. Argiope acuminata solamente se conoce de Portugal.[1]
Argiope amoena en el este asiático, son conocidas en Japón como kogane-gumo.
En Australia, Argiope keyserlingi y Argiope aetherea son conocidas como arañas cruz de San Andrés por el hábito de reclinación que estas hacen con sus patas y telerañas en forma de X. El largo zigzag blanco situado en el centro de la teleraña es conocido como estabilimento. En las Filipinas es conocida como gagambang ekis, que traducido en el español significa araña x.
Argiope argentata se encuentra desde el sur de California a Florida y se extiende hasta la Argentina, prefiere permanecer en áreas más secas y calurosas. A menudo se puede encontrar en las tunas en el otoño.
La línea ocular posterior está fuertemente procurvada; los ojos laterales anteriores son de menor tamaño que los laterales posteriores. El nombre de Argiope ("ojos brillantes") deriva del griego, haciendo referencia al tapetum lucidum que poseen todos sus ojos. Los quelíceros son pequeños en proporción al tamaño del cuerpo y el cóndilo basal está poco desarrollado. La longitud del metatarso y el tarso es mayor que la longitud de la patela y la tibia.
El opistosoma tiene forma de escudo, en las hembras, mientras que en los machos y juveniles es más largo que ancho, y puede estar posteriormente acuminado. El bulbo copulador carece de apófisis terminal; la apófisis media se localiza en una posición media, con una forma compleja que difiere en cada especie. Presenta un enorme émbolo acompañado de un gran conductor. La forma del epigino difiere en cada especie, variando desde la forma de lengüeta (A. bruennichi) a una forma circular (A. lobata y A. trifasciata).
La telaraña es prácticamente invisible, y es fácil que algún individuo termine cubierto con esta telaraña pegajosa. Es muy fácil saber el patrón de la seda hecha por esta especie ya que es de un color blanco puro, y algunas especies forman una "X", o una telaraña tipo zigzag (a menudo con un centro hueco). La araña entonces acomoda un par de patas con cada uno de las cuatro líneas en el hueco X, formando entonces una completa "X" de líneas blancas con una araña muy llamativa de color amarillo brillante en un campo de negras o de rojas con rayas blancas y amarillas que forman su centro. Los patrones blancos se llaman estabilimento y reflejan la luz UV. Estos desempeñan un rol muy importante en la atracción de la presa a la tela, y posiblemente para protegerse de los depredadores. El centro de esas telarañas grandes está apenas a 1 metro sobre la tierra, así que son demasiados bajos para cualquier cosa que camine debajo y sea mucho más grande que un conejo. La composición de la telaraña se ha especulado así para evitar que criaturas más grandes destruyan la tela y probablemente eliminen a la araña.
En general, las arañas jóvenes suelen construir más estabilimentos que las adultas. En las tres especies citadas, la tela suele mostrar un estabilimento en forma de zig-zag vertical en los ejemplares adultos, mientras que, en los juveniles, es más complejo y cubre la zona centro de la misma.
Otros estudios sugieren que, como el estabilimento puede atraer a los depredadores hacia la araña, especies como el Argiope keyserlingi ubican su tela en hábitats cerrados mientras esta especie se sienta en el centro de su telaraña durante el día. Ha desarrollado varias respuestas hacia los depredadores, tales como el abandono de la telaraña, retiro a la periferia de la misma, o incluso el bombeo de la red rápidamente en ráfagas de hasta 30 segundos, similar a la propuesta realizada por Pholcus phalangioides.[cita requerida]
El ciclo vital de las especies citadas de este género parece que es, más o menos similar. En general, se interpreta que la presencia de los adultos dura un corto periodo, en este caso, el verano y principios de otoño. Tras la cópula, las hembras aumentan su tamaño por la acumulación en el interior del opistosoma de entre uno o dos centenares de huevos. Después, realizan la puesta (mediados o finales de otoño), de manera que la siguiente generación pasa el invierno en forma de huevo o en el interior de la ooteca. Tras el apareamiento, la hembra pone sus huevos, colocando su saco en la red. El saco contiene entre de 400 y 1.400 huevos, y se compone de varias capas de seda diseñadas para proteger su contenido. Sin embargo, se ha observado que muchas especies de insectos parasitan los sacos de huevos.[cita requerida]
Al igual que casi todas las otras arañas, estas especies son inocuas para los seres humanos. Como la mayoría de las arañas de jardín, comen insectos, y son capaces de consumir presas de hasta dos veces su tamaño. Se sabe que incluso a veces se alimentan de los pequeños murciélagos Rhynchonycteris naso.[cita requerida] Pero a no ser que quieran defenderse, no tienen ningún interés en picar a los seres humanos. Su veneno no se considera como un problema médico grave, a pesar de que a menudo contienen poliamina con potencial de toxinas como agentes terapéuticos, entre ellos, la notable argiotoxin ArgTX-636 (A. lobata).
Araña Tigre Argiope argentata
Argiope es un género de arañas araneomorfas de la familia Araneidae que incluye arañas grandes y espectaculares que presentan un gran dimorfismo sexual, siendo las hembras (aproximadamente 2,5 cm) alrededor de 3 veces mayores que los machos (aproximadamente 8 mm). Estas especies tienen un abdomen notablemente colorido y están distribuidas por todo el mundo; en países con climas templados tienen una o más especies con apariencia similar. El macho la corteja punteando las hebras de su tela y a su vez prepara un hilo de seguridad para huir en caso de que lo ataque. Luego del apareamiento, el macho muere y le sirve de alimento a la hembra. Ésta elabora un saco de seda en el que envuelve más de un millar de huevos que cuelga cerca del centro de su telaraña.
Argiope aranaidae familiako armiarma genero bat da. Kolorezko marradun sabela izaten dute, eta lurralde tropikal eta epeletan bizi dira. 76 espeziez osatua dago, eta hauetako asko tamaina handikoak dira. Dimorfismo sexuala dute, eta beraz, emea arra baino 3 aldiz handiagoa izan daiteke.
Lau espezie aurki daitezke bai Europan, bai Iberiar Penintsulan:
Argiope Bruennichi: Marra hori eta beltzak ditu abdomenean. Europa osoan, Afrika Iparraldean eta Asian banatua dago.
Argiope Lobata: Mediterranear lurraldeetan da ohikoa, izan ere, Afrika osoan zabalduta dago, Europa Hegoaldean eta Asiaren lurralde batzuetan. Zilar koloreko abdomena du, puntu gorri eta beltzez apaindua. Gorputz lobulatua du, eta Espaina hegoaldean da bereziki arrunta.
Argiope Trifasciata: Mediterranear lurraldeetan da ohikoa, Europan Iberiar Penintsulan, Kanariar uharteetan eta Madeiran soilik aurki daiteke eta. Ariope Bruennichi espeziearekin nahastu daiteke, baina Trifasciataren marra hori-beltzak ez dira hain ikusgarriak.
Argiope Acuminata: Portugalen soilik aurki daiteke.
Bere aldeetako eta atzeko begiak aurrekoak baino txikiagoak dira, kelizeroak (janaria harrapatzeko eta pozoitzeko pintzak) txikiak dira gorputzarekin konparatuz, eta metatarsoaren eta tarsoaren luzera patela eta tibiaren artekoa baino luzeagoa da.
Emeen kasuan, epistosomak ezkutu itxura du, arren eta gazteen kasuan aldiz, luzexkagoa da, eta puntaluzea izan daiteke.
Ez du atzealdeko apofisirik, eta erdialdeko apofisiak itxura konplexua du, ezberdina dena espezie bakoitzean. Espiginioaren formari dagokionez, itxura zirkularra du A. Lobata eta A. Trifasciataren kasuetan, eta mihi itxura A. Bruennichirenean.
Argiopeen armiarma sarea ia ikusezina da, eta erresistentzia handikoa. Erdian X formako patroi txuri bat ehun ohi dute zig zag eran. X honek UV izpiak islatzen ditu, eta harrapakinak erakartzeko edota harrapariengandik babesteko balio duela uste da. Sarea lurretik metro bateko altuerara egoten da gehienez, eta beraz, animalia handiagoek erraz apur dezakete. Horregatik egon ohi da leku ireki eta ikusgarrietan, beste animaliek erraz ikusi, eta ez apurtzeko.
Beste ikerketa batzuen arabera ordea, patroi honek harrapariak erakar ditzazke, eta beraz, espezie batzuek izkutuan josten dute heuren sarea, Argiope keyserlingi espeziak adibidez. Ariopeek gainera, arrisku egoeran egonda babesteko teknikak garatu dituzte: sarea abandonatzea eta zentrotik periferiara joatea adibidez.
Genero honetako armiarmen pozoia ez da kaltegarria gizakientzat, eta harrapakinak lortzeko baino ez dute erabiltzen gehienetan. Defentsa moduan soilik erabil dezakete pozoia gizakiengan, baina ez da osasun arazo larri bat, poliaminak toxina asko baditu ere.
The World Spider Catalog 13.5aren arabera, hona hemen generoaren barnean dauden espezieak[1] :
Artikulu hau animaliei buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Argiope aranaidae familiako armiarma genero bat da. Kolorezko marradun sabela izaten dute, eta lurralde tropikal eta epeletan bizi dira. 76 espeziez osatua dago, eta hauetako asko tamaina handikoak dira. Dimorfismo sexuala dute, eta beraz, emea arra baino 3 aldiz handiagoa izan daiteke.
Tarhahämähäkit[1] (Argiope) on ristihämähäkkien heimoon kuuluva suku. Siihen kuuluu suurikokoisia lajeja, joilla on usein värikäs takaruumis. Niitä tavataan eri puolilla maailmaa, varsinkin lämpimissä ilmastoissa.
Tarhahämäkit tekevät pyyntiverkkoonsa paksuja seittivahvikkeita, joista käytetään nimitystä stabilimentum. Näiden varsinaista tarkoitusta ei tiedetä. Kenties ne naamioivat verkossa roikkuvan hämähäkin tai hämäävät saalistajia. On myös esitetty, että kuviot varoittavat lintuja lentämästä verkkon läpi, jolloin hämähäkki joutuisi rakentamaan sen uudestaan. Viimeaikaiset tutkimukset ovat viitanneet myös mahdollisuuteen, että stabilimentumien heijastama UV-säteily saattaa myös houkutella hyönteisiä.
Sukuun kuuluu 76 lajia, mm. seuraavat:
Tarhahämähäkit (Argiope) on ristihämähäkkien heimoon kuuluva suku. Siihen kuuluu suurikokoisia lajeja, joilla on usein värikäs takaruumis. Niitä tavataan eri puolilla maailmaa, varsinkin lämpimissä ilmastoissa.
Argiope est un genre d'araignées aranéomorphes de la famille des Araneidae[1].
Les espèces de ce genre se rencontrent sur tous les continents sauf aux pôles[1].
Leurs couleurs en général noir et jaune leur permettent d'échapper aux prédateurs (oiseaux, lézards, poules...)
Les espèces d'Argiope (femelles au moins) portent typiquement des dessins abdominaux de couleurs dominantes noire et jaune. Le mâle est d'ordinaire beaucoup plus petit que la femelle et moins coloré.
Pour rester cryptiques sur leur toile (où elles passent d'ailleurs la majorité de leur temps), les argiopes joignent leurs pattes deux par deux, ce qui leur vaut le nom vernaculaire anglais de cross-spider (« araignée en croix »).
Elles se nourrissent d'insectes et sont capables de consommer des proies jusqu'à deux fois plus grosses qu'elles.
Elles ont au bout des pattes de petits crochets, ce qui leur permet de s'accrocher à un mur.
Elles possèdent huit yeux, huit pattes, deux crochets (chélicères), ainsi qu'une paire de pédipalpes. Outre la vue, leurs seuls sens sont le goût (des pédipalpes) et le toucher (des pédipalpes et de leurs poils).
Sexuellement adulte avant la femelle, le mâle tisse sa toile près de celle de la partenaire qu'il a choisie. Au moment où celle-ci devient elle aussi adulte, si elle est réceptive, l'accouplement a lieu. Plus petit que la femelle, le mâle se fait dans la majorité des cas manger par la femelle, après l'accouplement, ou même parfois avant.
La femelle peut produire jusqu'à trois sacs d'œufs, qui sont de couleur brun clair, quasiment ronds et peuvent atteindre 25 mm. Chaque sac peut contenir jusqu'à 1 400 œufs. Ces cocons sont attachés à la toile, près de l'endroit où l'araignée se tient à l'affût, afin qu'elle puisse les surveiller.[réf. nécessaire] À la naissance, au printemps, beaucoup de bébés ne survivront pas.
Les œufs peuvent être parasités par plusieurs espèces d'insectes[2].
Les argiopes construisent une toile verticale à l'aide d'un fil solide et collant excepté au centre de la toile (la place de l'araignée) où le fil n'est pas collant. La toile est munie d'un stabilimentum, motif blanc de soie plus ou moins en zig-zag. L'araignée attend au milieu de sa toile jusqu'à ce qu'un insecte saute, tombe ou même vole dedans. Dans ce cas, à l'aide de ses pédipalpes (sens du toucher) elle repère immédiatement où est l'insecte et va l'attraper.
Le venin des Argiopes contient une toxine, l'argiotoxine, qui pourrait être utilisée en médecine. Il n'est pas dangereux pour l'homme aux doses que l'araignée est susceptible d'injecter. Les araignées ne mordent pas l'homme, sauf pour se défendre en dernier recours. Cette morsure peut causer une douleur mais ne laisse pas de traces persistant plus de quelques heures, sauf en cas d'allergie particulière.
Selon World Spider Catalog (version 22.0, 15/03/2021)[3] :
Selon World Spider Catalog (version 20.5, 2020)[4] :
Argiope est un genre d'araignées aranéomorphes de la famille des Araneidae.
Argiope Audouin, 1826 è un genere di ragni appartenente alla famiglia Araneidae.
Il nome deriva dal greco ἀργός, argòs, cioè di un bianco brillante, lucente, e da ὄψ, òps, cioè vista, aspetto, per la colorazione vivace con cui si presenta.
I ragni appartenenti a questo genere sono ben riconoscibili anche senza un accurato esame: l'opistosoma con colore di fondo giallo o bianco segnato da bande trasversali nere, unito alle cospicue dimensioni delle femmine e ad una certa diffusione, rendono questo ragno facilmente individuabile.
Fra i due sessi vi è un marcato dimorfismo: i maschi hanno un bodylength (lunghezza del corpo eccetto le zampe) compreso fra i 4 e i 6 millimetri, mentre le femmine sono fra i 14 ed i 16 millimetri (alcuni esemplari raggiungono anche i 2 centimetri).
La femmina costruisce una tela di ragguardevoli dimensioni fra steli d'erba o piante erbacee medio-alte, dove costruirà anche il sacco ovigero. Una caratteristica peculiare è la struttura a zig-zag, detta stabilimentum e posta al centro della ragnatela che funge da sostegno e rinforzo all'intera struttura.
L'accoppiamento avviene nei mesi estivi più caldi: il maschio si avvicina guardingo, fidando in un apparente atteggiamento passivo da parte della femmina che però, poco dopo l'inserimento dei bulbi palpali nell'epigino, di solito lo divora.
Le ottanta specie oggi note di questo genere sono state reperite in tutti i continenti ad eccezione dei poli: la specie dall'areale più vasto è la A. trifasciata che, per la diversità dei rinvenimenti, può ritenersi cosmopolita; seguita dalla A. bruennichi, reperita in molte località dell'intera regione paleartica[1].
La denominazione originaria Argyope Audouin, 1826, è stata dichiarata soppressa dalla circolare ICZN Opinion 1038[1].
Considerato sinonimo anteriore delle seguenti denominazioni:
Dal 2013 non sono stati esaminati esemplari di questo genere[1].
A marzo 2014, si compone di 80 specie e tre sottospecie[1]:
Argiope keyserlingi
A. bruennichi
A. bruennichi
A. lobata
A. aurantia
A. aetherea
Maschio e femmina di A. appensa
A. pulchella
A. trifasciata
A. trifasciata
Vapsvavoriai (lot. Argiope, vok. Zebraspinne, Wespenspinne, Tigerspinne) – kryžiuočių (Araneidae) vorų šeimos gentis. Europoje viena rūšis – paprastasis vapsvavoris (Argiope bruennichi). Lietuvos entomologų draugija vapsvavorį paskelbė 2005 metų Lietuvos nariuotakoju.
Tai gana stambūs ir į vapsvas panašūs vorai. Jie aptinkami saulėtose pakelėse, dykvietėse, miško pakraščiuose, prie vandens telkinių. Pagrindinis šių vorų maistas yra žiogai.
Argiope is een geslacht van spinnen behorend tot de familie wielwebspinnen (Araneidae).
Dit geslacht wordt ook wel tijgerspinnen genoemd, omdat hier vooral spinnen in voorkomen die een geel met zwart gestreept achterlijf hebben.
Het geslacht werd in 1826 beschreven door Jean Victoire Audouin in Description de l'Egypte, Recueil des observations et des recherches qui ont été faites en Égypte par l'Expédition de l'Armée française waarvan een gedeelte over zoölogie opgesteld werd door Jules-César Savigny. Daar gebruikte hij de spelling Argyope. In de tweede uitgave uit 1827 werd de wetenschappelijke naam gespeld als Argiope.[1]
Argiope is een geslacht van spinnen behorend tot de familie wielwebspinnen (Araneidae).
Dit geslacht wordt ook wel tijgerspinnen genoemd, omdat hier vooral spinnen in voorkomen die een geel met zwart gestreept achterlijf hebben.
Het geslacht werd in 1826 beschreven door Jean Victoire Audouin in Description de l'Egypte, Recueil des observations et des recherches qui ont été faites en Égypte par l'Expédition de l'Armée française waarvan een gedeelte over zoölogie opgesteld werd door Jules-César Savigny. Daar gebruikte hij de spelling Argyope. In de tweede uitgave uit 1827 werd de wetenschappelijke naam gespeld als Argiope.
Argiope é um género de aranhas araneomorfas da família Araneidae que inclui aranhas grandes que apresentam um elevado dimorfismo sexual, sendo as fêmeas (aproximadamente 2,5 cm) cerca de 3 vezes maiores que os machos (aproximadamente 8 mm). As espécies deste género têm o abdómen conspicuamente colorido e estão distribuídas por todo o mundo; em países com climas temperados têm uma ou mais espécies com aparência similar.
De acordo com o The World Spider Catalog 12.5[1] são reconhecidas como válidas as seguintes espécies:
Argiope é um género de aranhas araneomorfas da família Araneidae que inclui aranhas grandes que apresentam um elevado dimorfismo sexual, sendo as fêmeas (aproximadamente 2,5 cm) cerca de 3 vezes maiores que os machos (aproximadamente 8 mm). As espécies deste género têm o abdómen conspicuamente colorido e estão distribuídas por todo o mundo; em países com climas temperados têm uma ou mais espécies com aparência similar.
Argiope este un gen ce include păianjeni destul de mari și cu o colorație spectaculoasă. Aceștia sun răspândiți în întreaga lume, în special în țările tropicale. În România se întâlnesc 2 specii din acest gen: Argiope bruennichi și Argiope lobata
Ei țes o pânză rotundă, practic invizibilă. Modelele ușor vizibile sunt construite din mătase de culoare albă, unele specii țes pânza de forma unui X latin sau zig-zag (adesea cu centrul gol). Apoi, păianjenul fiind în centru întinde câte o pereche de picioare pe direcția celor patru fire în formă de X. Asfel, se formează un X complet cu păianjenul galben strălucitor în mijloc pe un fundal de negru sau roșu pestriț. Pânzele albe sunt numite stabilimentum și reflectă lumina UV. Reflectând razele UV pânza are capacitatea de a atrage insectele. Pânza este construită la înălțime de un metru pentru a preveni distrugerea ei de către animalele mari, iepurii de exemplu. La apropierea inamicului păianjenii argiope părăsesc repede pânza, produc vibrația pânzei sau proiectează în intrus mătase timp de 30 de secunde. Se hrănesc cu diferite insecte. Ei pot prinde pradă de două ori mai mare decât dânșii. Păianjenii Argiope sunt inofensivi pentru oameni.
Ca la toți păianjenii, dimorfismul este manifestat prin diferența de dimensiuni, femelele fiind mai mari. Când este timpul de a se împerechea, masculul țese o pânză alături de cea a femelei. După acuplare, femela depune ouăle în coconul anexat de pânza ei. Coconul conține între 400 și 1400 de ouă. Juvenilii vor ecloza toamna, iernând în stadiu de nimfe sau primăvara. Coconul este alcătuit din mai multe straturi de mătase pentru a proteja ouăle de vremea rea, insecte sau diverși paraziți.
Argiope este un gen ce include păianjeni destul de mari și cu o colorație spectaculoasă. Aceștia sun răspândiți în întreaga lume, în special în țările tropicale. În România se întâlnesc 2 specii din acest gen: Argiope bruennichi și Argiope lobata
Argiope är ett släkte i familjen hjulspindlar som förekommer med omkring 75 arter i tempererade och tropiska delar av hela världen.
Hannar är mindre än honor och har osymmetriska markeringar. Under parningstiden bygger hannen ett nät bredvid honans nät. Efter parningen lägger honan 400 till 1 400 ägg i äggsäckar. De nya spindlarna kläcks under hösten men de tillbringar vintern i sina äggsäckar. Äggsäcken består av flera lager silke och skyddar sina invånare från skador. Trots det finns det flera parasitiska insekter som lever i äggsäcken.
Liksom de flesta andra spindlar är arter av släktet ofarliga för människor, även om de kan bitas i försvarssyfte. De livnär sig främst av insekter och kan fälla byten som är dubbelt så stora som de själva. En individ av arten A. savigny iakttogs när den åt en liten fladdermus (Rhynchonycteris naso).[1]
Argiope är ett släkte i familjen hjulspindlar som förekommer med omkring 75 arter i tempererade och tropiska delar av hela världen.
Argiope, Araneidae familyasından çoğunlukla göz alıcı renklerde bir abdomene sahip olan birazcık büyük ve olağanüstü örümcekleri kapsayan bir cins. Birçok türü yerkürenin ılıman bölgelerinde yaşar. Yuvarlak ağı, bir stabilimentum ile bezelidir. Erkek örümcek, dişiden çok daha küçük ve gösterişsizdir.
Cins teşhis karakteri (Türkiye için) : Abdomen üzeri enine siyah sarı çizgili; arka sıra gözler kuvvetli bir şekilde dış bükeydir[1].
Argiope, Araneidae familyasından çoğunlukla göz alıcı renklerde bir abdomene sahip olan birazcık büyük ve olağanüstü örümcekleri kapsayan bir cins. Birçok türü yerkürenin ılıman bölgelerinde yaşar. Yuvarlak ağı, bir stabilimentum ile bezelidir. Erkek örümcek, dişiden çok daha küçük ve gösterişsizdir.
Самиці досить великі павуки з довжиною тіла до 3 см. Характерним для роду є розташування очей: задня пара очей знаходиться не на одній лінії з задніми бічними очима, як у більшості інших колопрядів, а віднесена назад (англ. procurved eyes). На відміну від інших родів підродини Argiopinae відстань між задніми очима менша, ніж між кожним з них та задніми бічними очима.[1]
Головогруди самиць зазвичай вкриті білувато-сріблястими волосками. Передня головна частина головогрудей значно вужча за задню грудну частину. Хеліцери невеликі. Кінцівки звичайно довгі та тонкі, смугасті, з темними і світлими перепасками. Перша та друга пари ніг найдовші, приблизно однакові, четверта пара коротша, третя — найкоротша.
Черевце часто забарвлене яскраво, є чорні, білі, жовті, помаранчеві смужки і плями. Нижня (вентральна) поверхня зазвичай має дві поздовжні світлі смуги на чорному тлі, між якими розташовані білі чи жовті плями. За формою буває овальне, вдвічі довше за ширину, щитоподібне, п'ятикутне. У багатьох видів на черевці є вирости або бічні лопаті, у деяких видовжений кінець черевця. Павутинні бородавки звичайні.
Явно виражений статевий диморфізм: самці в 4-5 разів дрібніші за самиць, головогруди часто голі, хеліцери ще дрібніші ніж у самиць.[2] Кінцевий фрагмент педипальпи самців, емболій, має вкрай складну будову, що пов'язують зі складною поведінкою самця при заплідненні[3].
Ловильна павутина є типовою для павуків-колопрядів: спіральна нитка, накручена на радіальні опорні нитки. Павутиння вертикальне або під невеликим кутом до вертикальної осі.
Павутина має потовщене плетиво з багатьох ниток біля центру — стабілімент[en].[4] Таких потовщень, які відходять від центру може бути два, три, чотири або більше, що є видовою ознакою. Стабілімент може бути вертикальним, коловим плетенням біля центру павутини, у вигляді Х-подібного хреста. Павуки останнього типу часто мають місцеву назву «павук святого Андрія» (англ. St. Andrew spider), через схожість павутини зі стабіліментом на андріївський прапор. Смуги або кола формуються зигзагом широкої павутинної стрічки.
Функція стабіліменту є неясною попри численні дослідження. Основні гіпотези: відлякування хижаків[5], приваблення комах[6], маскування павука тощо.
В одному з досліджень показано, що хрестоподібний стабілімент краще приваблює комах, оскільки відповідає властивостям їхнього зору. Дослідники вважають, що еволюційно первинною була лінійна форма стабіліменту, з якої в низки азійських та австралійських аргіоп розвинулася більш вигідна хрестоподібна структура[7].
Павутиння розкидають у різноманітних просторих місцях, між деревами у лісі, на луках. Аргіопи не будують укриття біля павутини, а зазвичай сидять у її центрі, очікуючи на здобич. При потраплянні комахи в павутиння павук біжить до неї, спрямовує до неї кінець черевця, випускаючи струмені павутини з павутинних бородавок на жертву, а потім, швидко обертаючи її, замотує в щільний кокон. Більших комах, зокрема метеликів, що здатні звільнитися з павутиння, павук спочатку кусає, вводячи отруту, яка паралізує[8] Описано також низку випадків потрапляння в павутину самиць A. submaronica дрібних кажанів[9].
Деякі види при тривозі швидко рухаються на павутині, стаючи невидимими для хижака. Інші падають на землю та їхнє черевце з нижнього боку темніє внаслідок скорочення особливих клітин.[1]
Добре вивчено біологію та поведінку європейських та північноамериканських видів. Біологію низки видів з Південно-Східної Азії, Нової Гвінеї та Центральної Америки описано завдяки дослідженням Майкла й Барбари Робінсонів, які вивчали павуків роду в природних умовах у 1970-х роках.[8][1]
Для парування самець приходить до ловильної сітки самиці й копуляція може відбуватися на самій сітці або на спеціальному парувальному павутинні. В обох випадках дрібний самець потребує співпраці з боку великої самиці. Досліджені види роду використовують або один, або інший спосіб парування, й лише для A. trifasciata показана можливість обох способів.[3]
При паруванні самиця часто з'їдає самця. У деяких видів самці здійснюють автотомію: ламають останній членик педипальп при копуляції. Уламок педипальпи, емболій, іноді з додатковими члениками, закорковує статевий отвір самиці.[10] Оскільки жіночі статеві органи павука парні, то самець може «закоркувати» обома своїми педипальпами обидва отвори однієї (моногінія), або залишити по одному членику в двох самиць (бігінія). Частина видів роду є виключно моно- або бігінними. Зокрема самці A. keyserlingi завжди паруються лише з однією самицею. Натомість самці аргіопи тигрової здатні паруватися як з однією, так і з двома самицями.[3]
Самці більшості видів гинуть після першої або другої копуляції. Навіть при відсутності атаки збоку самиці в самця спостерігається «спонтанна смерть» (вперше описана в A. aurantia): серце зупиняє рух гемолімфи через декілька хвилин після початку копуляції, педипальпи залишаються в статевому отворі самиці.[3]
Аргіопи мають відносно слабку отруту, яка не вбиває комах, а лише паралізує їх, блокуючи нервово-м'язову передачу сигналів.[11]
Отрута аргіоп містить поліаміни аргіопін, аргіопініни і псевдоаргіопініни. Вперше аргіопін був виділений з отрути Argiope lobata у 1986 році[12]. Це ацилполіамін, який містить залишки аспарагіну, аргініну, 2,4-діоксифенілоцтової кислоти та поліаміну. Аргіопін, аргіопініни і псевдоаргіопініни є блокаторами глутаматних рецепторів.[13] Аргіопін у концентрації 0,01-1 мікромоль/л блокує глутаматні рецептори комах і каїнатні рецептори та АМРА-рецептори хребетних тварин, інші поліаміни з отрути аргіоп мають меншу афінність до цих рецепторів.[14]
Також отрута аргіоп містить протеази, фосфоліпази, сфінгомієліназу[en], аглютиніни, які здатні руйнувати клітини організму комах.[11][15] Для людини небезпеки не являє, укус викликає лише місцеву реакцію, може бути порівняний з укусом бджоли.[16]
Детально досліджено отруту лише низки видів, зокрема A. amoena[15], A. aurantia, A. bruennichi[17], A. trifasciata, A. lobata[14], A. minuta[16].
Поширені на усіх континентах, окрім Антарктиди. Головний центр різноманіття знаходиться у Південно-Східній Азії та прилеглих островах Океанії, включно з Новою Гвінеєю, де зустрічається близько 50 видів. 15 видів відомі з Австралії. В Південній та Північній Америці зустрічається 10 видів. 11 видів живуть в Африці та на прилеглих островах (Занзібар, Кабо-Верде, Мадагаскар)[2].
В Європі поширені 3 види: Argiope trifasciata, Argiope bruennichi, Argiope lobata, причому останні два зустрічаються в Україні[18][19]. 1 вид відомий з Середньої Азії. Павук Argiope trifasciata поширився всесвітньо, а Argiope bruennichi і Argiope lobata розповсюджені по всьому Старому світі.[10]
Рід Argiope запропонований 1826 року французьким натуралістом Жаном Віктором Одуеном[en] в його праці, присвяченій фауні Єгипту. Типовим видом є Argiope lobata. В первинній публікації Одуен використав як написання Argiope, так і Argyope, що призвело до тривалого використання арахнологами обох варіантів, допоки Міжнародна комісія із зоологічної номенклатури 1975 року не затвердила остаточну назву Argiope.[20]
Рід налічує 85 видів та три підвиди згідно з каталогом Платніка[en] станом на грудень 2018 року.[21] Разом з тим видовий статус кількох популяцій Argiope є предметом дискусій, тому деякі автори виділяють понад 85 видів[10]. Впродовж 2000-2018 років було описано 9 нових видів роду, з Південної Америки та Індокитаю, а вид A. carvalhoi було переописано та перенесено з роду Mecynogea[en][22].
Рід розділяють на 7 груп[1]:
A. lobata не віднесена до жодної з цих груп.
Argiope là một chi nhện trong họ Araneidae.
Argiope (лат., от имени нимфы Аргиопы) — род аранеоморфных пауков из семейства Araneidae. Род насчитывает 82 вида и три подвида согласно каталогу Платника по состоянию на октябрь 2016 года[2]. Вместе с тем видовой статус нескольких популяций Argiope является предметом дискуссий, поэтому некоторые авторы выделяют более 85 видов[3]. В течение 2000—2016 годов было описано 7 новых видов рода, из Южной Америки и Индокитая.
Самки довольно большие пауки с длиной тела до 3 см. Головогрудь самок обычно покрыта беловато-серебристыми волосками. Передняя головная часть головогруди значительно уже задней грудной части. Хелицеры небольшие. Конечности обычно длинные и тонкие, полосатые, с тёмными и светлыми перевязками. Первая и вторая пары ног длинные, примерно одинаковые, четвёртая пара короче, третья — короткая.
Брюшко часто окрашено ярко, есть чёрные, белые, жёлтые, оранжевые полоски и пятна. Нижняя (вентральная) поверхность обычно имеет две продольные светлые полосы на чёрном фоне, между которыми расположены белые или жёлтые пятна. По форме бывает овальное, вдвое длиннее ширины. У многих видов на брюшке есть выросты или боковые отростки, у некоторых удлинённый конец брюшка. Паутинные бородавки обычные.
Явно выраженный половой диморфизм: самцы в 4—5 раз меньше самок, головогрудь часто голая, хелицеры ещё более мелкие чем у самок[4].
Ловчая паутина является типичной для пауков-кругопрядов: спиральная нить, накрученная на радиальные опорные нити. Паутина вертикальная или под небольшим углом к вертикальной оси.
Паутина имеет утолщённое плетение из многих нитей у центра — стабилимент[5]. Таких утолщений, которые отходят от центра может быть два, три, четыре или более, что является видовым признаком. Стабилимент может быть вертикальным, с круговым плетением у центра паутины, в виде Х-образного креста. Его значение не ясно, несмотря на многочисленные исследования. Основные гипотезы: отпугивание хищников[6], привлечение насекомых[7], маскировка паука и тому подобное.
В одном из исследований показано, что крестообразный стабилимент лучше привлекает насекомых, поскольку соответствует свойствам их зрения. Исследователи считают, что эволюционно первичной была линейная форма стабилимента, с которой у ряда азиатских и австралийских аргиоп развилась более выгодная крестообразная структура[8].
Паутина строится в различных просторных местах, между деревьями в лесу, на лугах. Аргиопы не строят укрытия возле паутины, а обычно сидят в её центре, ожидая добычу.
Некоторые виды при тревоге быстро движутся по паутине, становясь невидимыми для хищника. Другие падают на землю и их брюшко с нижней стороны темнеет за счёт сокращения особых клеток[9].
При спаривании самка часто съедает самца. У некоторых видов самцы осуществляют автотомию: ломают последний членик педипальп при копуляции. Обломок педипальпы, эмболий, иногда с дополнительными члениками, закупоривает половое отверстие самки[3].
Яд аргиоп содержит полиамины аргиопин, аргиопинины и псевдоаргиопинины. Впервые аргиопин был выделен из яда Argiope lobata в 1986 году[10]. Это ацилполиамин, содержащий остатки аспарагина, аргинина, 2,4-диоксифенилоцтовой кислоты и полиамина. Аргиопин, аргиопинины и псевдоаргиопинины являются блокаторами глутаматных рецепторов[11]. Аргиопин в концентрации 0,01-1 мкмоль/л блокирует глутаматные рецепторы насекомых и каинатные рецепторы и AMPA-рецепторы позвоночных животных, другие полиамины из яда аргиоп имеют меньшую аффинность к этим рецепторам[12].
Распространены на всех континентах, кроме Антарктиды. Главный центр разнообразия находится в Юго-Восточной Азии и прилегающих островах Океании, включая Новую Гвинею, где встречается 44 вида. 15 видов известны из Австралии. В Южной и Северной Америке встречается 8 видов. 11 видов живут в Африке и на прилегающих островах (Занзибар, Кабо-Верде, Мадагаскар)[4].
В Европе распространены 3 вида: Argiope trifasciata, Argiope bruennichi, Argiope lobata. 1 вид известен из Средней Азии. Паук Argiope trifasciata распространился всемирно, а Argiope bruennichi и Argiope lobata распространены по всему Старому Свету[3].
По состоянию на май 2016 года World Spider Catalog признал следующие виды[13]:
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Wikispecies har information om .jpg)
_(14529004546).jpg)
_(14529004546).jpg)
|deadlink= (справка) Argiope (лат., от имени нимфы Аргиопы) — род аранеоморфных пауков из семейства Araneidae. Род насчитывает 82 вида и три подвида согласно каталогу Платника по состоянию на октябрь 2016 года. Вместе с тем видовой статус нескольких популяций Argiope является предметом дискуссий, поэтому некоторые авторы выделяют более 85 видов. В течение 2000—2016 годов было описано 7 новых видов рода, из Южной Америки и Индокитая.
金蛛屬（學名：Argiope），是圓蛛科的一個屬。牠們廣泛分佈在世界各地，而大部份溫帶或氣候溫暖的地區都有多於一個物種。
金蛛屬蜘蛛所織出來的蜘蛛網差不多是隱形的，但隱帶卻呈可見的純白色，有時呈交叉形或三字形。牠們會對齊這個交叉形的隱帶，每條線上有一對腳，在白色的交叉上有一隻非常鮮艷的蜘蛛。隱帶可以反射紫外光，能夠吸引獵物進入蜘蛛網中，並防止被其他動物破壞。蜘蛛網通常位於地面高1米左右的地方，這亦可以避免被大型動物所破壞。
有指這個隱帶會引導金蛛屬的獵食者，不過卻有不同方法來招呼獵食者，如從網上掉落、撤退至蜘蛛網的周邊、於30秒內破壞蜘蛛網等。[1]
雄性金蛛屬比雌性細小很多。當交配時，雄蛛會在雌蛛的網上織成另一個網。雌蛛在交配後會產卵，並將卵囊放在其網上。卵囊內包含了約400-1400顆卵。卵會於秋天孵化，幼蛛會在囊內過冬，並於春天才出來。卵囊是由多層的絲所組成，足以保護其內的東西。不過很多昆蟲都會寄生在這個卵囊內。
金蛛屬對人類並沒有害。牠們是吃昆蟲的，並可以消化比牠們大兩倍的獵物。另有指A. savigny更會吃細小的纓蝠。[2]一般牠們也不會襲擊人類，但只會在保護自己才會咬對方。牠們所分泌毒素並不會引致嚴重問題，而所含有的聚胺毒素卻可能具有治療功效。[3]
.jpg)
コガネグモ属 Argiope は、コガネグモ科に所属するクモの分類群の一つ。よく知られた身近なクモであるコガネグモなどを含む。
コガネグモははっきりした模様を持つ大柄なクモであり、日本では北海道にはいないものの大部分の地域で普通種であり、古くから馴染まれたクモである。『日本を代表する……美しいクモ』との評もある[1]。類似の種の幾つかも同様に普通種であり、広く馴染まれたものである。
それらは比較的はっきりした共通の特徴があり、見かけの上でも共通性が多い。習性の上でもさほど大きくない垂直円網を作り、中央に陣取り、はっきりした隠れ帯を作る等、共通点が多い。
人家周辺や人里にも多く生息し、よく知られているために、クモの典型といった印象が強く、生活にも関わりが深い。これは、アメリカやヨーロッパでもそうであるらしい。
おおよそ共通する特徴として、以下のようなものがある[2]。
しっかりした体と歩脚のクモだが、大柄なものでも、あまり体が高く盛り上がることは少ない。頭胸部も比較的平らで、腹部がやや盛り上がるにしても、背面にオニグモのような突起がある例はない。性的二形ははっきりしている。雌雄ではっきりした大きさの差があり、雄は形は雌に似ているが、遙かに小さい。
頭胸部では、頭部と胸部の区別がはっきりしているのが特徴の一つになっている。上から見ると、胸部は両側が丸く広がっているのに対して、その前の部分の狭くなった部分から、それより幅の狭い四角形に頭部が突き出しているように見える。頭部の前の方の両側の端に前後の側眼があり、中眼は中央に寄る。また、後列眼は前曲（中眼が側眼より後ろ）で、後中眼が後ろ寄りにある。胸部の中央にある中窩（頭部と胸部の区別できる溝）は横向きに入る。
腹部は大まかながら前端が平らで後方にやや広まり、後端に向かって狭まるため、五角形に近い形になる。ただしこれにも様々な例があり、極端なものとして、オーストラリアなどに生息するA.protensaは腹部後端が尖った円錐状に後方に伸び、腹部全体の長さの半分をこの突起部が占める。そのためにこの種の英名はTeardrop spiderである。
背面には日本産の種では黄色と黒の横縞模様が出るが、国外のものではまだら状やその他色々な場合がある。ただしこれは雌の場合で、雄では模様自体がはっきりしないものが多い。そのために雄では種の区別が外見だけでは難しい。
典型的な垂直円網を作る。クモは網の中心に頭を下に向けて定位する。昼間もこの位置に居続ける。足は大きく広げ、前二脚と後ろ二脚をそれぞれ沿わせるように広げる。刺激を受けると網を揺さぶる行動を取るものが多い。
また、この属のクモは網に隠れ帯をつける例が多い。特に目立つのは歩脚を伸ばす四方向に、それに合わせるようにジグザクの隠れ帯をつける型である。外から見ると、X字状の形になる。日本の種ではこの型か、その四本のうち一つか二つを省略した型のものが多い。これに対してナガコガネグモでは足の構えはほぼ同じだが、体軸に沿った垂直方向に縦長のものを着けることが多い。また、幼虫ではジグザグなものを円盤状の形に広げた型を付けることが多い。
雄は雌の網を訪れ、網の糸を弾いて雌との交渉を試みる。雌は卵嚢に産卵する。卵嚢は二枚のシートに卵を挟んだ形で、シートの周辺は多角形になる。なお、ナガコガネグモではシートの片方が大きく膨らんで見かけは壺状になる。
山林に生息するものも多いが、人家周辺によく出現するものも多い。日本では一種を除いて日向や草地にもよく現れ、畑地や水田周辺、さらに人家の軒先にも網を張る。ナガコガネグモは日本の水田ではドヨウオニグモ、ヤサガタアシナガグモと並んでよく眼にする造網性のクモである[3]。
コガネグモ類は明るいところで昼間も網の真ん中にいるものが多い。これはクモとしてはそれほど普通ではない。当然日差しはクモの体温に直接に影響する。そういった中で、ある種のコガネグモについて、季節によって網の張る向きを調整し、夏には光の反射が大きい背中を、冬には吸熱のいい腹面を日差しに向けるとか、さらに冬にはこしき（網の中心の糸を折り重ねたような部分）を切り取って直射を腹に当てるようにする行動が知られている[4]。
人家周辺に数の多いクモであるから、害虫を捕らえていることは確かである。ナガコガネグモは水田での害虫をよく捕らえているのが見られる[5]。
しかし、それ以上によく見かける目立つ虫として、それなりに親しまれている。日本ではジョロウグモと混同され、コガネグモをジョロウグモと呼ぶ地域もある[6]。
また、子供の遊びにも関わりが深く、かつて蝉やトンボなどを捕らえるのに、柄と枠だけを用意し、その枠にクモの網を引っかけて網とし、それを使う、という方法があり、そのためにはコガネグモの網がよく用いられた[7]。また、クモ同士を闘わせる遊びは往々にクモ合戦と呼ばれ、これにもコガネグモはよく使われた。現在の高知や鹿児島で町おこしの一環にこれを行事として行っている地域があるが、そこではいずれもコガネグモが使われている。これについてはこの項も参照のこと。
この類は人々に馴染まれているために、一般の人が名付けた通名が各地にある。日本のコガネグモでは湯原は別名としてサンバソグモ、ヨコブリグモをあげるとともに、子供達は勝手にチンダイグモ、ヘイタイグモ等と呼んでおもちゃにする旨を記している[8]。 水田に多いナガコガネグモのことを高知では『稲牛若』という由[9]。
北アメリカではキマダラコガネグモ A. aurantia がもっとも普通なクモの一つで、 black and yellow garden spider、corn spider、writing spider と呼ばれてよく知られている。最後の名は隠れ帯が書き文字に似ていることによる。ヨーロッパではナガコガネグモがイギリス南岸からヨーロッパ本土でよく知られ、英語名は wasp spider である。オーストラリアでは A. keyserlingi と A. aetherea がSt. Andrew's Cross spider の名で呼ばれる。これは、これらのクモが網の中心にその足を四方に伸ばして止まり、それに合わせるように網に隠れ帯を取り付けるのを十字架に見立てたものである[10]。
沖縄ではナガマルコガネグモをエーキクーバーと呼び、クーバーがクモのことである[11]。
近年の判断では、この属はスズミグモ属と姉妹群の関係にあるとされる。
世界に約80種、日本には7種が分布する。そのうちナガコガネグモは旧北区系でヨーロッパと共通、それ以外の6種は周辺のアジアから、一部はより南の地域に分布するものである。
以下に日本に産するもののみを挙げる。それ以外の種についてはこの項を参照のこと。
