Les Spongiidae són una família d'esponges d'aigua dolça que viuen en embassaments, llacs i rius. Els seus 24 gèneres són:[1]
Les Spongiidae són una família d'esponges d'aigua dolça que viuen en embassaments, llacs i rius. Els seus 24 gèneres són:
Anheteromeyenia Schröder, 1927 Corvoheteromeyenia Ezcurra de Drago, 1979 Corvospongilla Annandale, 1911 Dosilia Gray, 1867 Duosclera Reiswig & Ricciardi, 1993 Eospongilla Dunagan, 1999 † Ephydatia Lamouroux, 1816 Eunapius Gray, 1867 Heteromeyenia Potts, 1881 Heterorotula Penney & Racek, 1968 Lutetiospongilla Richter & Wuttke, 1999 † Nudospongilla Annandale, 1918 Pachyrotula Volkmer-Ribeiro & Rützler, 1997 Pectispongilla Annandale, 1909 Pottsiela Volkmer-Ribeiro, Souza-Machado, Furstenau-Oliveira, Vieira-Soares, 2010 Racekiela Bass & Volkmer-Ribeiro, 1998 Radiospongilla Penney & Racek, 1968 Sanidastra Volkmer-Ribeiro & Watanabe, 1983 Saturnospongilla Volkmer-Ribeiro, 1976 Spongilla Lamarck, 1816 Stratospongilla Annandale, 1909 Trochospongilla Vejdovsky, 1888 Umborotula Penney & Racek, 1968 Uruguayella Bonetto & Ezcurra de Drago, 1969Die Süßwasserschwämme (Spongillidae) sind eine Familie aus dem Tierstamm der Schwämme. Sie leben im Gegensatz zur Masse der Schwämme im Süßwasser und können auch Trockenphasen durch Dauerstadien (Gemmulae) gut überstehen. Sie kommen in den meisten großen Seen und Flüssen vor. Sie stellen jedoch in der Regel große Ansprüche an die Wasserqualität und sind daher gute Indikatoren für Umweltverschmutzung. Es handelt sich um festsitzende Tiere, die eine feste Unterlage wie Holz, Steine oder sogar Flaschen benötigen, seltener wachsen sie auf Muschelschalen, Metall oder Wasserpflanzen. In der Regel werden die Kolonien nur etwa 20 bis 30 cm groß, manchmal jedoch sogar mannsgroß, so im Staffelsee.
Süßwasserschwämme besitzen ein Skelett aus einfachen Kieselnadeln und organischen Fasern. Nach dem Tod des Tieres zerfällt dieses Skelett und es bleiben in der Regel nur die Kieselnadeln übrig. Die mikroskopisch sichtbare Form und Anordnung der Skelettnadeln und der Belagsnadeln der Gemmulae sind ein wichtiges Bestimmungsmerkmal der einzelnen Arten.
Die Süßwasserschwämme (Spongillidae) sind eine Familie aus dem Tierstamm der Schwämme. Sie leben im Gegensatz zur Masse der Schwämme im Süßwasser und können auch Trockenphasen durch Dauerstadien (Gemmulae) gut überstehen. Sie kommen in den meisten großen Seen und Flüssen vor. Sie stellen jedoch in der Regel große Ansprüche an die Wasserqualität und sind daher gute Indikatoren für Umweltverschmutzung. Es handelt sich um festsitzende Tiere, die eine feste Unterlage wie Holz, Steine oder sogar Flaschen benötigen, seltener wachsen sie auf Muschelschalen, Metall oder Wasserpflanzen. In der Regel werden die Kolonien nur etwa 20 bis 30 cm groß, manchmal jedoch sogar mannsgroß, so im Staffelsee.
Bodiyagalar (Spongillidae) — gʻovaktanlilar tipining chuchuk suvlarda yashaydigan oilasi. 16 ta avlodi va 94 turi bor. Asosan Yevrosiyoning daryo va koʻllarida tarqalgan. Markaziy Osiyo mamlakatlaridagi daryo va koʻllarda bir necha turi uchraydi. Kattaligi 1 m gacha. B. aniqshaklga ega emas. Poʻstloqsimon, daraxtsimon shoxlangan yoki boshqa shaklda boʻladi, suv ostidagi narsalarga yopishib yashaydi. Rangi sargʻishqoʻngʻir, jigarrang , yashil yoki qizgʻish. Skeleta kremniydan tuzilgan bir oʻqli nina shaklida, organik modda — spongin bilan bir-biriga yopishgan. Boʻlinish, tashqi yoki ichki kurtaklanish va jinsiy yoʻl bilan koʻpayadi. Kuzda koʻpincha mustahkam ikki qavat qobiq bilan oʻralgan ichki kurtaklar — gemmulalar hosil qiladi. Gemmulalar qishlab, bahorda yosh bulutga aylanadi. Xalqtabobatida quritilgan B. dan bod va asab kasalliklarini davolashda foydalaniladi, kosmetikada sunʼiy qizillik yugurtirish uchun ishlatiladi. Baʼzan quvurlarga kirib qolib, suv yoʻlini toʻsib qoʻyishi mumkin.
Bodiyagalar (Spongillidae) — gʻovaktanlilar tipining chuchuk suvlarda yashaydigan oilasi. 16 ta avlodi va 94 turi bor. Asosan Yevrosiyoning daryo va koʻllarida tarqalgan. Markaziy Osiyo mamlakatlaridagi daryo va koʻllarda bir necha turi uchraydi. Kattaligi 1 m gacha. B. aniqshaklga ega emas. Poʻstloqsimon, daraxtsimon shoxlangan yoki boshqa shaklda boʻladi, suv ostidagi narsalarga yopishib yashaydi. Rangi sargʻishqoʻngʻir, jigarrang , yashil yoki qizgʻish. Skeleta kremniydan tuzilgan bir oʻqli nina shaklida, organik modda — spongin bilan bir-biriga yopishgan. Boʻlinish, tashqi yoki ichki kurtaklanish va jinsiy yoʻl bilan koʻpayadi. Kuzda koʻpincha mustahkam ikki qavat qobiq bilan oʻralgan ichki kurtaklar — gemmulalar hosil qiladi. Gemmulalar qishlab, bahorda yosh bulutga aylanadi. Xalqtabobatida quritilgan B. dan bod va asab kasalliklarini davolashda foydalaniladi, kosmetikada sunʼiy qizillik yugurtirish uchun ishlatiladi. Baʼzan quvurlarga kirib qolib, suv yoʻlini toʻsib qoʻyishi mumkin.
Бадягалар (лат. Spongillidae) — деңиз былпылдак жандыктарынын бир тукуму.
Spongilidae is a family of sponges that live in freshwater lakes and rivers. The following genera are recognized in the family:[1]
Spongilidae is a family of sponges that live in freshwater lakes and rivers. The following genera are recognized in the family:
Anheteromeyenia Schröder, 1927 Corvoheteromeyenia Ezcurra de Drago, 1979 Corvospongilla Annandale, 1911 Dosilia Gray, 1867 Duosclera Reiswig & Ricciardi, 1993 Ephydatia Lamouroux, 1816 Eunapius Gray, 1867 Heteromeyenia Potts, 1881 Heterorotula Penney & Racek, 1968 Nudospongilla Annandale, 1918 Pachyrotula Volkmer-Ribeiro & Rützler, 1997 Pectispongilla Annandale, 1909 Pottsiela Volkmer-Ribeiro, Souza-Machado, Furstenau-Oliveira, Vieira-Soares, 2010 Racekiela Bass & Volkmer-Ribeiro, 1998 Radiospongilla Penney & Racek, 1968 Sanidastra Volkmer-Ribeiro & Watanabe, 1983 Saturnospongilla Volkmer-Ribeiro, 1976 Spongilla Lamarck, 1816 Stratospongilla Annandale, 1909 Trochospongilla Vejdovsky, 1888 Umborotula Penney & Racek, 1968 Uruguayella Bonetto & Ezcurra de Drago, 1969Los espogílidos (Spongillidae) son una familia de esponjas de agua dulce del orden Haplosclerida, comprende veinticuatro géneros.[1] Es una familia no natural conformada por una grupación artificial de géneros.[2]
Los espogílidos (Spongillidae) son una familia de esponjas de agua dulce del orden Haplosclerida, comprende veinticuatro géneros. Es una familia no natural conformada por una grupación artificial de géneros.
Les Spongillidae forment la seule famille de spongiaires d'eau douce au sein de l'ordre Spongillida. Ces éponges d'eau douce sont des organismes filtreurs consommant des bactéries, microalgues et autres unicellulaires[2].
Elles n'ont que très peu de prédateurs, peut-être en raison de leurs spicules siliceux et/ou de la sécrétion de composés répulsifs[2]. Ils sécrètent également des substances antibiotiques qui les empêche d'être recouverts par d'autres organismes. Dans la plupart des cas ils forment des croutes fines sur des substrats durs (dans le courant) et présentent parfois des manchons (autour de branches mortes immergées ou de tiges de plantes) formes dressées et branchues dans les zones à faible courant[2]. Un réseau de minuscules corbeilles vibratiles, de canaux, de chambres et d'oscules leur donne l'apparence de mie de pain[2]. Elles forment des gemmules.
L'identification se fait au microscope via l'observation des gemmosclères et gemmules, mais à cause d'une forte variation intraspécifique de formes, elle doit être faite par un spécialiste[2].
Selon World Register of Marine Species (13 mai 2016)[1] :
Selon Henri Tachet, 4 genres sont rencontrés
Les Spongillidae forment la seule famille de spongiaires d'eau douce au sein de l'ordre Spongillida. Ces éponges d'eau douce sont des organismes filtreurs consommant des bactéries, microalgues et autres unicellulaires.
Elles n'ont que très peu de prédateurs, peut-être en raison de leurs spicules siliceux et/ou de la sécrétion de composés répulsifs. Ils sécrètent également des substances antibiotiques qui les empêche d'être recouverts par d'autres organismes. Dans la plupart des cas ils forment des croutes fines sur des substrats durs (dans le courant) et présentent parfois des manchons (autour de branches mortes immergées ou de tiges de plantes) formes dressées et branchues dans les zones à faible courant. Un réseau de minuscules corbeilles vibratiles, de canaux, de chambres et d'oscules leur donne l'apparence de mie de pain. Elles forment des gemmules.
L'identification se fait au microscope via l'observation des gemmosclères et gemmules, mais à cause d'une forte variation intraspécifique de formes, elle doit être faite par un spécialiste.
Spongillidae is een familie van sponsdieren uit de klasse van de Demospongiae (gewone sponzen).
Spongillidae is een familie van sponsdieren uit de klasse van de Demospongiae (gewone sponzen).
Multimedia w Wikimedia Commons Nadecznikowate (Spongillidae) – rodzina gąbek pospolitych z rzędu Haplosclerida.
Rodzina obejmuje ponad 20 rodzajów. Oto one:[2]
Identyfikacja gatunkowa gąbek z tej rodziny wymaga wykonywania preparatów mikroskopowych, dlatego na potrzeby monitoringu środowiska odnotowuje się tylko samą obecność tej rodziny. Na czerwonej liście gatunków zagrożonych w Polsce znajdują się trzy gatunki gąbek z tej rodziny: nadecznica drżąca, strzępoczka rozesłana i strzępoczka zielonawa. Ogólnie w Polsce występuje siedem gatunków gąbek z tej rodziny. Gatunkiem typowym jest nadecznik stawowy.[4]
Nadecznikowate (Spongillidae) – rodzina gąbek pospolitych z rzędu Haplosclerida.
Spongillidae é uma família de esponjas de água doce da ordem Haplosclerida.
Spongillidae é uma família de esponjas de água doce da ordem Haplosclerida.
Бодя́гові (Spongillidae) — родина прісноводяних губок. Мають вигляд здебільшого сірих, зелених або жовто-бурих розгалужених кущиків та наростів на підводних предметах. Одна тварина шляхом брунькування утворює цілу колонію.
Тіло бодягових пронизане складною системою каналів і порожнин. Скелет складається з дрібних кремінних голочок (спікул) та голок. Роздільностатеві. Запліднення внутрішнє. Личинка покидає тіло матері і кілька годин (рідше 1—2 доби) плаває у воді, після чого прикріплюється до субстрату і розвивається в дорослу губку. Бодягові мають велику здатність до регенерації. Поширені в прісних (рідше солонуватих) водоймах земної кулі, особливо в субтропічній і тропічній зонах. Живляться мікроскопічними організмами та найдрібнішими рештками органічних речовин.
В прісних водах України відомо 7 видів бодягових, з яких найпоширенішою є бодяга ставкова (Spongilla lacustris).
Прісноводні губки — це нерухомі колонії у вигляді наростів різної форми: молоді — у вигляді кірки 2-3 мм завт., багаторічні колонії масою до декількох кілограмів; у річкової бодяги це грудкуваті нарости до 70 см завд. і 30 см завт., в озерної — кущоподібні пальцеподібні вирости до 1 м завд. на каменях, стеблах, корчах на невеликій глибині. Колір — від сіруватого до зеленого і залежить від водоростей, які живуть у тілі губок. Тіло пронизане спікулами — тонкими кремнієвими кістяковими голками, зв'язаними між собою органічною речовиною — спонгіном. Поряд з голками іноді зустрічаються амфідиски — стрижні з двома перпендикулярними зірчастоподібними дисками на кінцях. До складу губки входять фосфати, карбонати та органічні речовини. При розтиранні голок відчутні поколювання і різкий нудотний запах. Губки зустрічаються влітку; восени колонії відмирають, утворюючи безстатевим шляхом внутрішні бруньки — гемули, оточені щільною оболонкою скупчення клітин. Ці зимуючі бруньки діаметром близько 0,5 мм видно на розломі як жовті або коричневі зернятка. Навесні оболонки гемул лопаються, клітинна маса звільняється, прикріплюється до дна водойми і розвивається в нову молоду губку. Збирають бодягу протягом усього літа та сушать.
Числові показники: втрати в масі при сушінні не більше 10%; при подрібненні часток, які проходять крізь сито з отворами 2 мм у діаметрі, не більше 12%. Органічні домішки (мушлі, гілки, засохлий мул) — не більше 4%, мінеральні — не більше 3%.
Прісноводна губка — стародавній засіб для розсмоктування забитих ран, синців, застійних плям та інфільтратів, використовується при зашибах ударних кінцівках і частинах тіла, ревматизмі та невралгії. Має виражені антисеборейні властивості. Широко застосовується в народній і традиційній медицині.
Механізм дії бодяги такий: голочки губки проникають у верхній шар епідермісу, викликаючи розширення судин і місцеве почервоніння та лущення. Бодяга глибоко очищає пори, звільняє вивідні протоки сальних залоз від вмісту, знижує їх активність. Застосовується в косметичній антиакнетерапії.
Бодя́гові (Spongillidae) — родина прісноводяних губок. Мають вигляд здебільшого сірих, зелених або жовто-бурих розгалужених кущиків та наростів на підводних предметах. Одна тварина шляхом брунькування утворює цілу колонію.
Встречаются на подводных предметах в виде неправильных или древовидных обрастаний до 1 м в длину. В водоёмах выполняют роль организма-фильтратора: губка высотой в 7 см за сутки процеживает более 20 литров воды[источник не указан 1301 день]. Живые бадяги имеют зелёный, желтоватый, грязно-белый или коричневый цвет; окраску им придают частицы грунта и/или симбиотические водоросли, содержащиеся в скелете[2]. Скелет бадяг построен из спикул — микроскопических игл, состоящих из биогенного кремнезёма[en] и белка спонгина[en].
Размножаются половым путём, а также почкованием. В умеренном поясе бадяги к зиме отмирают, образуя большое число зимних почек (геммул) — шаровидных телец менее 1 мм в диаметре, одетых прочной защитной оболочкой. Весной из геммул развиваются молодые губки.
Бадяги могут приносить вред, поселяясь в водопроводных трубах и засоряя их.
Порошок из сухой бадяги — средство для растирания, используемое при ревматических и других болях. Также мази из бадяги полезны для устранения гематом.
В старину женщины натирали щёки порошком из сушёной бадяги для создания румянца[3].
Благодаря своей дешевизне порошок бадяги пользовался популярностью среди актёров, которые также использовали его с той же целью. Возможно, оттуда и пошло выражение «разводить бодягу» — это своего рода игра слов: «разводить [водой] притирание» и попутно с этим «разводить пустые разговоры, балагурить и шутить»[4].
Встречаются на подводных предметах в виде неправильных или древовидных обрастаний до 1 м в длину. В водоёмах выполняют роль организма-фильтратора: губка высотой в 7 см за сутки процеживает более 20 литров воды[источник не указан 1301 день]. Живые бадяги имеют зелёный, желтоватый, грязно-белый или коричневый цвет; окраску им придают частицы грунта и/или симбиотические водоросли, содержащиеся в скелете. Скелет бадяг построен из спикул — микроскопических игл, состоящих из биогенного кремнезёма[en] и белка спонгина[en].
Размножаются половым путём, а также почкованием. В умеренном поясе бадяги к зиме отмирают, образуя большое число зимних почек (геммул) — шаровидных телец менее 1 мм в диаметре, одетых прочной защитной оболочкой. Весной из геммул развиваются молодые губки.
_collected_from_Rushikonda_02.JPG)
