Páskovka žíhaná (Cepaea vindobonensis, někdy také jako Helix austriaca) je druh středně velkého suchozemského plže z čeledi hlemýžďovití (Helicidae). Vědecké jméno vindobonensis získala páskovka podle keltského sídliště Vindobona, které se nacházelo v místě dnešní Vídně.
Ulita má pět podélných pásků a je silně rýhovaná. Barevná variabilita se u tohoto druhu nevyskytuje. Někteří jedinci však mohou být světlejší.
Výskyt páskovky žíhané je mapovaný od lesostepních oblastí Ruska přes Kavkaz až do jižního Polska, Rumunska a na Balkán. Objevuje se i na Moravě a v Čechách, odkud se údolím Labe rozšířila do Německa. V České republice patří mezi téměř ohrožené druhy. [2]
Ulita páskovky žíhané
Páskovka žíhaná vyfocená poblíž Mödlingu
V tomto článku byl použit překlad textu z článku Cepaea vindobonensis na anglické Wikipedii.
Páskovka žíhaná (Cepaea vindobonensis, někdy také jako Helix austriaca) je druh středně velkého suchozemského plže z čeledi hlemýžďovití (Helicidae). Vědecké jméno vindobonensis získala páskovka podle keltského sídliště Vindobona, které se nacházelo v místě dnešní Vídně.
Ulita má pět podélných pásků a je silně rýhovaná. Barevná variabilita se u tohoto druhu nevyskytuje. Někteří jedinci však mohou být světlejší.
Caucasotachea vindobonensis est une espèce de mollusques gastéropodes de la famille des hélicidés.
La coquille de cette espèce mesure 17 à 21 mm de hauteur et 20 à 25 mm de diamètre. Elle est globuleuse et constituée de 5,5 à 6 tours de spire. Elle est blanchâtre ou jaune terne avec de fines et assez régulières stries d'accroissement et jusqu'à cinq bandes brunes (les deux supérieures étant souvent étroites).
Cet escargot se rencontre sur les buissons des vallées chaudes.
Cette espèce peuple l'Allemagne orientale (haute vallée de l'Elbe jusque Meissen au nord).
Caucasotachea vindobonensis est une espèce de mollusques gastéropodes de la famille des hélicidés.
Cepaea vindobonensis is een slakkensoort uit de familie van de Helicidae.[1] De wetenschappelijke naam van de soort is voor het eerst geldig gepubliceerd in 1828 door C. Pfeiffer.
Bronnen, noten en/of referenties
Multimedia w Wikimedia Commons Wstężyk austriacki, ślimak austriacki (Cepaea vindobonensis) – gatunek ślimaka trzonkoocznego z rodziny ślimakowatych (Helicidae).
Skorupka normalnie wykształcona, biała lub lekko żółtawa o zmiennej liczbie brunatnych lub jaśniejszych pasków. Paski mogą się zlewać lub zanikać, najwięcej ich, bo do 5 występuje na ostatnim skręcie (tym z otworem). Muszla 20 do 26 mm szerokości i 17 do 24 mm wysokości. Dołek osiowy zakryty jasnoróżową wargą.
Występuje na niżu południowo-wschodniej Europy, w środowisku suchym – wzgórza, przydroża o podłożu bogatym w wapń (np. less), na roślinności wysokiej i zwartej zarówno zielnej jak na krzewach liściastych (np. na kolcowoju). Ze względu na częste koszenie trawników coraz częściej ostoją gatunku są właśnie gęste krzewy. W Polsce spotykany na południu kraju[2].
Wstężyk austriacki, ślimak austriacki (Cepaea vindobonensis) – gatunek ślimaka trzonkoocznego z rodziny ślimakowatych (Helicidae).
Skorupka normalnie wykształcona, biała lub lekko żółtawa o zmiennej liczbie brunatnych lub jaśniejszych pasków. Paski mogą się zlewać lub zanikać, najwięcej ich, bo do 5 występuje na ostatnim skręcie (tym z otworem). Muszla 20 do 26 mm szerokości i 17 do 24 mm wysokości. Dołek osiowy zakryty jasnoróżową wargą.
Występuje na niżu południowo-wschodniej Europy, w środowisku suchym – wzgórza, przydroża o podłożu bogatym w wapń (np. less), na roślinności wysokiej i zwartej zarówno zielnej jak na krzewach liściastych (np. na kolcowoju). Ze względu na częste koszenie trawników coraz częściej ostoją gatunku są właśnie gęste krzewy. W Polsce spotykany na południu kraju.
У дорослих особин висота черепашки коливається переважно в діапазоні від 17 до 21 мм, ширина (діаметр) черепашки — від 20 до 25 мм. Має близько 5 обертів. Черепашка від низько-дзигоподібної (як в інших видів роду Cepaea) до кулясто-дзигоподібної з високим завитком. Пупок повністю закритий, рідше залишається вузька щілина між значно відгорнутим колумелярним краєм устя та нижньою стінкою останнього оберту, яка, насправді, не зовсім відповідає пупку. У молодих особин пупок вузький, частково прикритий. На відміну від інших видів Cepaea, поверхня черепашки досить грубо радіально покреслена. Краї устя і губа коричнюваті (як мінімум є коричнева пляма в районі пупка), рідше — світлі. Черепашка білувата або жовтувата, майже завжди з 4-5 темними спіральними смугами. Іноді смуги світло-коричневі, ніби розмиті, майже зливаються з жовтуватим або бежевим фоном черепашки. 2 верхні смуги часто значно вужчі та світліші, ніж решта смуг. Практично в усіх популяціях домінує морфа 12345, часто зустрічаються також морфи 10345, 1(23)45. Загалом вид менш поліморфний, ніж Cepaea nemoralis i C. hortensis. П'ята смуга проходить дуже близько від пупка — ближче, ніж в інших видів.
Черепашки Cepaea vindobonensis з повністю закритим пупком і темною губою часто приймають за Cepaea nemoralis. Види досить добре відрізняються забарвленням (у C.vindobonensis ніколи не буває рожевих або інтенсивно коричневих черепашок, а також типових для Cepaea nemoralis морф 00000 та 00300), положенням п'ятої смуги, грубшою поверхневою скульптурою у C. vindobonensis. Черепашки C. vindobonensis зі світлою губою та світлими краями устя можна сплутати з C. hortensis. Проте в популяціях C.vindobonensis ніколи не буває яскраво-жовтих черепашок без смуг, дуже характерних для C. hortensis. Від смугастих черепашок C. hortensis цепея австрійська чітко відрізняється розташуванням п'ятої смуги.
Зустрічається переважно в Південно-Східній Європі. Широко розповсюджений на території України.
Степовий вид, населяє відносно сухі та теплі біотопи: сухі луки, чагарники, узлісся тощо.
Це незавершена стаття з малакології.Австрийская цепея[1] (лат. Cepaea vindobonensis) — наземный брюхоногий моллюск отряда лёгочных улиток из семейства гелицид.
Название происходит от кельтского поселения Виндобона (Белая крепость), ныне Вена.
Вид встречается в ряде стран, в том числе: Австрии, Болгарии, Венгрии, Литве, Молдавии, Польше, Чехии, России, на Украине.
У взрослых особей высота раковины колеблется преимущественно в диапазоне от 17 до 21 мм, ширина (диаметр) раковины — от 20 до 25 мм. Имеет около 5 оборотов. Раковина от низко-кубаревидной (как у других видов рода Cepaea) до шаровидно-кубаревидной с высоким завитком. Пупок полностью закрытый, реже остается узкая щель между сильно отвернутым колумеллярным краем устья и нижней стенкой последнего оборота, которая, на самом деле, не совсем соответствует пупку. У молодых особей пупок узкий, частично прикрытый. В отличие от других видов Cepaea, поверхность раковины довольно грубо радиально исчерчена. Края устья и губа коричневатые (как минимум имеется коричневое пятно в районе пупка), реже — светлые. Раковина беловатая или желтоватая, почти всегда с 4—5 темными спиральными полосами. Иногда полосы светло-коричневые, словно размытые, почти сливаются с желтоватым или бежевым фоном раковины. 2 верхние полосы часто значительно уже и светлее, чем остальные полосы[2]. В целом вид менее полиморфный, чем Cepaea nemoralis и C.hortensis. Пятая полоса проходит очень близко от пупка — ближе, чем у других видов.
Для данного вида характерен полихроматизм — существование нескольких цветовых разновидностей, в данном случае двух. Выделяется нормальная форма (пять тёмных полос на светлом фоне раковины и тёмная нога) и форма pallescens (пять светло-коричневых полос и светлая нога). Чаще всего в одной популяции встречаются особи и с той, и с другой формой.
Гермафродит. Откладка яиц в конце июля-начале августа. Моллюск проникает во влажную и достаточно рыхлую почву на глубину 2-4 см, чаще после полудня. В кладке 30-50 яиц. Средняя продолжительность жизни три года.
Молодь питается детритом, грибами и лишайниками и придерживается нижних ярусов леса, поверхности почвы, подстилки. Взрослые улитки часто поднимаются по стволам деревьев, кустарников, по стеблям травянистых растений, которыми дополняют рацион.
Австрийская цепея (лат. Cepaea vindobonensis) — наземный брюхоногий моллюск отряда лёгочных улиток из семейства гелицид.
Название происходит от кельтского поселения Виндобона (Белая крепость), ныне Вена.
Вид встречается в ряде стран, в том числе: Австрии, Болгарии, Венгрии, Литве, Молдавии, Польше, Чехии, России, на Украине.
.JPG)
