Die Eisen-Birke[1][Anm. 1] (Betula schmidtii), Eisenbirke oder Schmidts Birke[1] ist ein mittelgroßer Baum aus der Gattung der Birken in der Familie der Birkengewächse (Betulaceae). Das Verbreitungsgebiet liegt in Japan, Korea, China und im Osten Russlands.
Die Eisen-Birke ist ein bis zu 30 Meter hoher, dickastiger und hartholziger Baum mit schwarzer bis dunkelbrauner Borke, die in kleine, dicke Platten gespalten ist. Die warzigen, rötlich braunen Triebe sind anfangs drüsig behaart, verkahlen jedoch später. Die Blätter sind eiförmig, 4 bis 8 Zentimeter lang und 2,5 bis 4,5 Zentimeter breit, spitz mit abgerundeter bis breit keilförmiger Basis und einem fein und unregelmäßig gesägten Rand. Die Blattoberseite ist hellgrün und anfangs leicht behaart, die Unterseite ist bleibend angedrückt behaart. Je Blatt werden 9 bis 11 Nervenpaare gebildet. Der behaarte Blattstiel ist etwa 4 bis 8 Millimeter lang. Die weiblichen Blütenstände sind aufrecht stehende, 2,5 bis 3 Zentimeter lange, verkehrt-eiförmige bis zylindrische Kätzchen, die meist allein, selten in Zweiergruppen wachsen. Die Fruchtschuppen sind bewimpert, die Zipfel linealisch. Die Früchte sind eiförmige, leicht behaarte Flügelnüsse, die etwa 2 Millimeter lang und 1,5 Millimeter breit werden. Der Flügel ist schmal.
Die Art blüht im Juni und fruchtet von Juli bis August.[2][3]
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 56.[4]
Das Verbreitungsgebiet liegt in der Region Primorje in Russland, in den chinesischen Provinzen Jilin und Liaoning, auf der japanischen Insel Honshū und in Nordkorea.[5] Dort wächst sie in gemäßigten, artenreichen Wäldern, in Höhen von 700 bis 800 Metern, auf nährstoffreichen, mäßig trockenen bis frischen, schwach sauren bis alkalischen Böden an sonnigen bis lichtschattigen Standorten. Es handelt sich um robuste Bäume, die auch in Städten verbreitet sind. Sie vermeiden jedoch sandige und tonige Böden. Die Art ist meist frosthart.[2][3]
Die Eisen-Birke (Betula schmidtii) ist eine Art aus der Gattung der Birken (Betula) in der Familie der Birkengewächse (Betulaceae). Die Erstbeschreibung erfolgte 1865 durch Eduard August von Regel im Bulletin de la Société Imperiale des Naturalistes de Moscou. Moscow.[5] Der Artname (Epitheton) bezieht sich auf den baltisch-russischen Geologen und Botaniker Friedrich Schmidt.[6]
Das Holz ist dicht, sehr schwer (selbst trocken übersteigt sein spezifisches Gewicht 1 g/cm³), mit schwach ausgeprägten Jahresringen, oft schräg und verdreht. Es bildet nur selten Risse. Seine Farbe ist frisch geschnitten rosa-grau und bei Lagerung im Wasser dunkler. Es gilt als das festeste Holz aller fernöstlichen Arten und ist stärker als Buchsbaum, vergleichbar mit Eisenholz. Es lässt sich ausgezeichnet polieren.
In Korea wurde es beispielsweise für Wagenräder und -speichen, für Kochwerkzeuge und auch für Mörserkugeln verwendet.
Im Japanischen heißt das Holz mit Hinweis auf seine Härte 斧折 ono-ore, wörtlich „Axtbrecher“. Es wird für Shōgi-Spielsteine der mittleren Preisklasse verwendet, mit Preisen um 100–150 € pro komplettem Satz, zwischen den deutlich billigeren Spielsteinen aus Ahorn (kaede) und den wesentlich teureren Sätzen aus Japanischem Buchsbaum (tsuge).
Aus dem Holz der Eisen-Birke werden in Japan auch Kämme hergestellt, die Oroku-gushi genannt werden. Sie tragen das Siegel „offizielles kunsthandwerkliches Erzeugnis“, das vom Gouverneur der Präfektur Nagano verliehen wurde.[7]
Die Eisen-Birke (Betula schmidtii), Eisenbirke oder Schmidts Birke ist ein mittelgroßer Baum aus der Gattung der Birken in der Familie der Birkengewächse (Betulaceae). Das Verbreitungsgebiet liegt in Japan, Korea, China und im Osten Russlands.
Betula schmidtii, the iron birch or Schmidt's birch, is a species of flowering plant in the family Betulaceae.[2][3] It is native to Manchuria, Korea, Primorsky Krai of the Russian Far East, and Japan.[1] A tree reaching 30 m (100 ft) with nearly black bark, its wood is so dense that it does not float, and is used where a tough, durable material is desired.[4]
Betula schmidtii, the iron birch or Schmidt's birch, is a species of flowering plant in the family Betulaceae. It is native to Manchuria, Korea, Primorsky Krai of the Russian Far East, and Japan. A tree reaching 30 m (100 ft) with nearly black bark, its wood is so dense that it does not float, and is used where a tough, durable material is desired.
Raudkask (Betula schmidtii) on kaseliste sugukonda kase perekonda kuuluv mitmeaastane heitlehine lehtpuuliik.
Taime looduslik levila on Venemaal Kaug-Idas, Hiinas, Jaapanis ja Korea poolsaarel.
Betula schmidtii[1] er tegund af birkiætt[2] sem var lýst af Eduard August von Regel. Engar undirtegundir finnast skráðar.[3]
Betula schmidtii er tegund af birkiætt sem var lýst af Eduard August von Regel. Engar undirtegundir finnast skráðar.
Свою офіційну назву, береза Шмідта отримала в честь відомого російського геолога і ботаніка Федора Шмідта. Саме він виявив це дерево на території Примор'я в другій половині 19 століття. Інша назва дерева — залізна береза.
Береза Шмідта росте у південній частині Приморського краю на сході Росії, в Японії (на о. Хонсю), в Китаї (Ляонін, Цзілінь) і на півночі Корейського півострова.
Вона росте на добре дренованих, нерідко скелетних ґрунтах верхніх і середніх частин гірських схилів; в долини спускається рідко, перезволоження не переносить. Це світлолюбна порода: хоча вона і росте в лісах, але відновлюється тільки на добре освітлених ділянках (гребені, узлісся, іноді галечники річок), вільних від інших рослин.
Дерево до 20-25 м заввишки, з циліндричним стовбуром до 80 см в діаметрі або, що буває досить часто, на стовбурі є своєрідний гребінь, що починається від шийки кореня і догори поступово зменшується. Цей гребінь тим більше, чим сильніше нахилений стовбур. Крона починається з висоти 8-10 м, де стовбур переходить у великі сучки. Кора у молодих гілок темно-вишнева або навіть майже чорна, наймолодші пагони з густим білувато-повстяним опушенням, яке швидко зникає. На другий рік життя гілки на ній з'являються чечевички. На старих стовбурах кора темно-сіра (близька до кольору чавуну) і відшаровується великими шматками до 15-20 см в діаметрі. Під цими шматками йде світліша кора з металевим відблиском, а якщо відшаровується і вона, то на поверхню виступають невеликі ділянки кори фіолетово-коричневого відтінку. Листя молодих екземплярів мають довгасту форму з витягнутим кінцем, рівнобокою основою і пилчастим краєм, знизу по жилах з рідкісним білястим опушенням.
Черешки листя густо опушені. Довжина листя від 5,5 до 9 см, зазвичай вони близько 7-7,5 см, ширина від 3 до 5 см (в середньому близько 4-4,5 см). Листовий черешок 5-9 мм. Жилок на листку 8-9. Листя старих екземплярів дещо ширші, шкірясті, з нерівнобічною основою, опушені головним чином з нижньої сторони по жилах, з бурими залозками, овальні або яйцевидно-видовжені. Тичинкові сережки по 2-5 шт, квіти поодинокі, циліндричні, до 3 см довжини і до 8 мм товщини. Горішки безкрилі (з дуже тонкою околицею) до 2 мм довжини, світло-бурі.
Деревина цієї берези в півтора рази міцніше чавуну, а міцність на вигин наближається до міцності заліза[джерело?]. Завдяки цьому залізна береза в деяких випадках могла б замінювати і метал. На відміну від металу ця береза не піддається корозії і не гниє. Якщо з такою берези зробити корпус судна, то можна навіть його не фарбувати: він не зруйнується через корозію, адже цій деревині не шкодять навіть кислоти. Кулі не пробивають березу Шмідта, а сокири не можуть її зрубати.[джерело?] Живе залізна береза близько 400 років, вона найдовговічніша береза з усіх видів беріз на планеті. Звичайно, така деревина могла б повсюдно використовуватися і бути дуже корисною в промисловості, але береза Шмідта дуже рідкісна.
Betula schmidtii là một loài thực vật có hoa trong họ Betulaceae. Loài này được Regel mô tả khoa học đầu tiên năm 1865.[1]
Betula schmidtii là một loài thực vật có hoa trong họ Betulaceae. Loài này được Regel mô tả khoa học đầu tiên năm 1865.
Betula schmidtii Regel, 1865
Берёза Шми́дта, или Берёза желе́зная (лат. Betula schmidtii) — вид деревьев рода Берёза семейства Берёзовые (Betulaceae). Принадлежит к числу редких древесных пород на территории России.
Вид назван в честь Фёдора Шмидта[2] — российского ботаника, обнаружившего этот вид берёзы впервые.
На русском Дальнем Востоке этот вид берёзы встречается только на юге Приморского края.
Произрастает также в Китае (Цзилинь, Ляонин), Японии (Хонсю) и на севере Корейского полуострова.
Растёт береза Шмидта в первые годы жизни медленно. Доживает до 300—350 лет.
Береза Шмидта относится к породам, хорошо сопротивляющимся пожарам.
Древесина твёрдая, тяжёлая, тонет в воде. Народное название дерева — железная берёза.
В условиях ботанических садов успешно развивается в Москве, Санкт-Петербурге, Липецке. Саженцы Березы Шмидта можно найти в продаже на Дальнем Востоке и в Москве. В Московской области зимует удовлетворительно.
Деревья до 35 метров высотой, обычно достигают в высоту 25 метров, а диаметр ствола достигает 70—80 см.
Кора, с трещинами, характеризуется шелушением и отслаиванием, по цвету серовато-кремовая, бежевая, у молодых деревьев почти коричневая. Кора у молодых веток темно-вишневая. Ветви фиолетово-коричневого оттенка, иногда бывают со смолистыми железами.
Листья на черешке, яйцевидные, овально-эллиптические или эллиптические, 4—8 см длиной, 2,5—4,5 см шириной, схожи с листьями ольхи серой, с 7—10 парами резко обозначенных снизу жилок, голые сверху, с опушением и железками по жилкам снизу, короткочерешковые. Край листа нерегулярно или двукратно зазубренный.
Женские сережки длиной до 3 см, с 200—300 бескрылых, длинной до 2 мм плодов, созревающих в конце лета- начале осени. Размножается семенами, а до 100—120 лет еще и пневой порослью.
Древесина берёзы Шмидта обладает высокой прочностью и твёрдостью.
Берёза Шмидта — официальный символ Мунгёна, города в провинции Кёнсан-Пукто, Южная Корея.
Вид Берёза Шмидта входит в род Берёза (Betula) подсемейства Берёзовые (Betuloideae) семейства Берёзовые (Betulaceae) порядка Букоцветные (Fagales).
Японскими систематиками выделяется форма Betula schmidtii Regel f. angustifolia (Makino & Nemoto) Sugim. ex H.Ohba[3], ранее считавшаяся разновидностью Betula schmidtii Regel var. angustifolia Makino & Nemoto[4].
Берёза Шми́дта, или Берёза желе́зная (лат. Betula schmidtii) — вид деревьев рода Берёза семейства Берёзовые (Betulaceae). Принадлежит к числу редких древесных пород на территории России.
Вид назван в честь Фёдора Шмидта — российского ботаника, обнаружившего этот вид берёзы впервые.
赛黑桦（学名：Betula schmidtii）为桦木科桦木属的植物。分布在日本、朝鲜、俄罗斯以及中国大陆的吉林、辽宁等地，生长于海拔700米的地区，多生长于山坡，目前尚未由人工引种栽培。
辽东桦（中国树木分类学）
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。
박달나무는 참나무목 자작나무과에 속하며 겨울에 잎이 지는 넓은잎 큰키나무이다.
20~30 미터쯤 자라며 온대 북부 지방의 깊은 산에서 자란다. 잎은 어긋나게 붙고 끝이 뾰족한 달걀꼴로 가장자리에 잔톱니가 있다. 암수한그루이고 5~6월에 꽃이 피는데 수꽃 이삭은 자작나무처럼 밑으로 늘어지지만, 암꽃은 가지 끝에서 위로 선다. 작고 둥근 모양의 열매도 위로 곧게 서며 10월쯤 여문다.
다른 종으로 잎이 넓은 피침형인 좁은잎박달나무(B. schmidtii var. lancea Nakai)가 있다.
박달나무는 매우 단단하고 조직이 치밀해서 터지는 일이 드물고 굳은 나무 중에서도 으뜸이므로 다방면에 두루 활용된다. 단단하기 때문에 다듬이 방망이나 홍두깨, 방아와 절구 공이 등은 대개 박달나무로 만든다. 물에 가라앉을 정도로 무거워서 수레바퀴나 바퀴살을 만들기도 했다. 조리도구를 만드는 데도 쓸모가 많아서 떡살과 다식판도 만들고, 머리빗으로도 썼다.
박달나무는 단순히 일상용품을 만드는 데만 유용한 생활재가 아니었다. 지금도 마을에 당산나무가 있듯 사람들의 치성과 기도를 들어주는 신령수로 활용되었거나 고조선 때부터 활을 단궁(檀弓ㆍ박달나무로 만든 작은 사냥활), 맥궁(貊弓), 낙랑단궁(樂浪檀弓)이라고 부르며 사냥활로 사용했다는 기록이 남아 있다.[1]
한국에서는 단군이 처음 신단수(神檀樹) 아래에 고조선을 열었다고 하는데, 그 신단수(神檀樹)를 박달나무로 보기도 한다. 《규원사화》 〈단군기〉에는 ‘박달나무 檀’의 한국어 고유 발음이 ‘박달(朴達)’ 혹은 ‘백달(白達)’이라 전하고 있다.
단목이라 함은 개국신을 일컫는 단군신화에서 유래한 것이다. 그러므로 김교헌은 1914년 신단실기(神檀實記)에서 단군이 세운 국가 즉 고대 조선을 가리키는 말로 사용하여 조선을 단국(檀國)과 같은 것으로 보고 단목을 인식하였다. 또한 우주를 가득채우고 있는 하늘의 광명을 환(桓), 해가 솟는 밝은 땅, 땅의 광명을 단(檀)이라 하였다.[2]
한편 일본에서는 박달나무를 베려고 도끼로 찍으면 오히려 도끼날이 부러질 정도로 단단하다고 하여 ‘도끼날이 부러지는 자작나무’란 뜻으로 '斧折樺' 즉,‘オノオレカンバ’라고 부른다. 참고로 일반 자작나무는 ‘シラカバ(白樺)’라고 한다.
.jpg)
