nomes no trilho de navegação
Els estafilococs (Staphylococcus) són un gènere d'eubacteris gram-positius i anaeròbics facultatius amb morfologia de cocs que s'agrupen en forma de raïm. Els estafilococs són catalasa positius, prova que serveix per diferenciar-los dels estreptococs. Els estafilococs creixen bé en medis de cultiu que contenen fins a un 10% de NaCl. La seva major velocitat de creixement es dóna a 37 °C. Són la varietat més virulenta dels cocs, i són responsables d'un gran nombre de malalties, des d'infeccions cutànies fins a pneumònia. Aquest gènere està format per trenta-dues espècies i quinze subespècies, moltes de les quals són inofensives i es troben a la mucosa i pell dels humans, i en altres animals de sang calenta. També formen part de la flora microbiana de l'organisme.
Les espècies que provoquen malalties en l'home són:
Els estafilococs (Staphylococcus) són un gènere d'eubacteris gram-positius i anaeròbics facultatius amb morfologia de cocs que s'agrupen en forma de raïm. Els estafilococs són catalasa positius, prova que serveix per diferenciar-los dels estreptococs. Els estafilococs creixen bé en medis de cultiu que contenen fins a un 10% de NaCl. La seva major velocitat de creixement es dóna a 37 °C. Són la varietat més virulenta dels cocs, i són responsables d'un gran nombre de malalties, des d'infeccions cutànies fins a pneumònia. Aquest gènere està format per trenta-dues espècies i quinze subespècies, moltes de les quals són inofensives i es troben a la mucosa i pell dels humans, i en altres animals de sang calenta. També formen part de la flora microbiana de l'organisme.
Les espècies que provoquen malalties en l'home són:
Staphylococcus aureus el més virulent de tot el gènere. Staphylococcus epidermidis Staphylococcus haemolyticus Staphylococcus saprophyticusStaphylococcus (z řec. staphyle, hrozen) je klinicky nejvýznamnější bakteriální rod čeledi Staphylococcaceae. Poprvé byly pozorovány z hnisu Louisem Pasteurem 1880. Jsou to grampozitivní, nesporulující, nepohyblivé, neopouzdřené, fakultativně anaerobní, katalázopozitivní, saprofytické koky, které mohou způsobovat nozokomiální infekce. Zkvašují manitol, štěpí močovinu, trehalózu a sacharózu a redukují nitráty. Ve světelném mikroskopu jsou buňky uspořádané do tvaru charakteristických hroznů. Rod zahrnuje kolem 50 druhů, z nichž většina je nepatogenní a tvoří součást přirozené mikroflóry kůže a sliznic člověka i zvířat, vyskytují se také v půdě nebo v potravinách. Pro člověka jsou klinicky významné dva druhy, Staphylococcus aureus, neboli zlatý stafylokok, a Staphylococcus epidermidis.
Staphylococcus epidermidis je bakterie patřící ke koaguláza-negativním stafylokokům. Na rozdíl od zlatého stafylokoka neprodukuje tolik toxinů a enzymů. Vyskytuje se na kůži a je oportunním patogenem, často v souvislosti s cizím tělesem, včetně předmětů používaných v medicíně k invazivnímu vyšetřování či léčbě. Dobře lne na plast. Proto je infekce tímto mikroorganismem často nozokomiální s multirezistencí na antibiotika.[1]
Stafylokoky jsou nepohyblivé koky o průměru 0,7–1,2 μm. Jsou fakultativně anaerobní, s chemoautotrofním typem metabolismu. Netvoří spory, ale přesto jsou poměrně odolné proti vlivům vnějšího prostředí, dlouhodobě přežívají i při teplotách blížících se bodu mrazu, při teplotě +60 °C přežijí půl hodiny. V zaschlém hnisu vydrží životaschopné mnoho týdnů. Jsou to mezofilní bakterie, optimální teplota pro jejich kultivaci je 37 °C.
Stafylokoky tvoří běžnou součást mikroflóry kůže i sliznic. Potenciálně patogenní druhy jsou původci onemocnění lidí nebo zvířat.
Podle produkce koagulázy, enzymu, který mění fibrinogen na fibrin, se rod rozlišuje na dvě velké skupiny: koaguláza-pozitivní a koaguláza-negativní stafylokoky. Některé koaguláza-pozitivní stafylokoky mají dále schopnost tvořit pouzdro a exotoxiny, jako jsou hemolyziny, enterotoxiny nebo toxiny syndromu toxického šoku. Mezi stafylokoky je také rozšířená rezistence vůči antibiotikům, známé a nebezpečné jsou methicilin-rezistentní Staphylococcus aureus = MRSA.
Obrázky, zvuky či videa k tématu stafylokok ve Wikimedia Commons
Staphylococcus (z řec. staphyle, hrozen) je klinicky nejvýznamnější bakteriální rod čeledi Staphylococcaceae. Poprvé byly pozorovány z hnisu Louisem Pasteurem 1880. Jsou to grampozitivní, nesporulující, nepohyblivé, neopouzdřené, fakultativně anaerobní, katalázopozitivní, saprofytické koky, které mohou způsobovat nozokomiální infekce. Zkvašují manitol, štěpí močovinu, trehalózu a sacharózu a redukují nitráty. Ve světelném mikroskopu jsou buňky uspořádané do tvaru charakteristických hroznů. Rod zahrnuje kolem 50 druhů, z nichž většina je nepatogenní a tvoří součást přirozené mikroflóry kůže a sliznic člověka i zvířat, vyskytují se také v půdě nebo v potravinách. Pro člověka jsou klinicky významné dva druhy, Staphylococcus aureus, neboli zlatý stafylokok, a Staphylococcus epidermidis.
Staphylokokken (eingedeutschter Plural aus dem latinisierten Singular Staphylococcus, eine von Alexander Ogston in Anlehnung an die von Billroth 1874 geprägte Bezeichnung Streptokokken eingeführte Benennung,[1] die sich aus den beiden altgriechischen Bestandteilen σταφυλή staphylé ‚Traube‘, ‚Weintraube‘ und κόκκος kókkos ‚Kern‘, ‚Korn‘, ‚Beere‘ zusammensetzt)[2] sind rundliche, weintraubenähnlich angeordnete, nicht sporenbildende grampositive Bakterien ohne aktive Bewegung aus der Gruppe der Kokken.
Kugelförmige Zellen, Durchmesser 0,5–1,5 µm, einzeln, in Paaren oder in unregelmäßigen (weintraubenähnlichen) Haufen angeordnet, grampositiv, nicht motil (keine aktive Bewegung), fakultativ anaerob, chemoorganotroph, Energiestoffwechsel oxidativ und fermentativ, meistens Katalase-positiv und Oxidase-negativ. Temperaturoptimum des Wachstums und der Vermehrung 30–37 °C.[3] Viele Arten weisen einen hohen bis überwiegenden Anteil von verzweigten Fettsäureketten in ihren Membranlipiden auf.[4]
Sie besiedeln als Kommensalen und Krankheitserreger (Pathogene) die Haut und Schleimhäute von Menschen und warmblütigen Wirbeltieren und kommen auch in der Umwelt (Gewässer, Luft, Lebensmittel) vor.
Die Einteilung der Gattung Staphylococcus und ihrer Vertreter erfolgt nach der in der Biologie üblichen Taxonomie. Da zahlreiche Vertreter aber von medizinischer Bedeutung sind, hat sich in diesem Bereich die Einteilung nach der Koagulase-Reaktion bewährt.
Die Gattung Staphylococcus wurde früher zur Familie der Micrococcaceae gerechnet. In der 2. Edition des Bergey’s Manual of Systematic Bacteriology wurde 2001 vorgeschlagen, sie in eine neue Familie der „Staphylococcaceae“ einzuordnen,[5] die fakultativ anaerob (Ausnahme: Staphylococcus aureus subsp. anaerobius, eine an Schafe angepasste [schafadaptierte] obligat anaerobe Subspezies) wachsen. Dieser Vorschlag wurde 2010 mit der Validierungsliste Nr. 132 im International Journal of Systematic and Evolutionary Microbiology angenommen.[6]
In der Gattung Staphylococcus sind fast 50 Arten enthalten. Zahlreiche Arten werden noch in Unterarten aufgeteilt. Eine aktuelle Zusammenstellung der gemäß dem Bacteriological Code (englisch für „Bakteriologischer Code“) anerkannten Arten und Unterarten findet sich in der List of Prokaryotic names with Standing in Nomenclature (LPSN).[7] Eine darauf basierende Aufstellung ist im Abschnitt Spezies (Arten) und Subspezies (Unterarten) wiedergegeben.
In der Medizin erfolgt eine Einteilung der Staphylokokken nach der Koagulase-Reaktion in koagulasepositive (in der Humanmedizin meist mit Staphylococcus aureus gleichgesetzt) und koagulasenegative Staphylokokken. Insbesondere multiresistente Stämme (MRSA) sind wegen der schlechten Therapierbarkeit mit Antibiotika ein Problem.
Die Staphylokokken-Spezies mit der höchsten pathogenen Potenz sowie generell einer der bedeutendsten Krankheitserreger beim Menschen ist die koagulasepositive Spezies:
Bisher ausschließlich bei Tieren bzw. nur sehr selten im Zusammenhang mit Infektionen beim Menschen nachgewiesen:
Die koagulasenegativen Staphylokokken sind in der Regel Besiedler der Haut- und Schleimhäute ohne Krankheitsbedeutung. Sie besitzen jedoch medizinische Bedeutung bei immunsupprimierten Patienten (also solchen, bei denen mit Medikamenten die Abwehrfunktion des Immunsystems herabgesetzt worden ist, wie z. B. nach einer Transplantation, oder aber bei denen eine Krankheit das Immunsystem geschwächt hat) und im Zusammenhang mit sogenannten Polymer-assoziierten Infektionen, das heißt einer Besiedlung von Kunststoffoberflächen (zum Beispiel Katheter, künstliche Herzklappen, künstliche Gelenke; siehe Biofilm). Hiervon können beim Menschen insbesondere folgende Spezies in Erscheinung treten:
Letztere ist eine weitere koagulasenegative Spezies, die allerdings mit einem spezifischen Krankheitsbild verbunden (assoziiert) ist. Dieser Erreger kann für das Dysurie-Syndrom bei jüngeren Frauen sowie auch für unspezifische Harnröhrenentzündungen (Urethritiden) bei Männern verantwortlich sein.
Vergiftung, hervorgerufen durch Enterotoxine, die vom Erreger als Metaboliten in das umgebende Substrat ausgeschieden werden. Die Toxine sind eiweißartiger Struktur mit molaren Massen von 20.000–40.000 g·mol−1. Das Enterotoxin B zum Beispiel besteht aus einer einzelnen Polypeptidkette, in der 239 Aminosäurereste aneinandergereiht sind.
Die Toxine lassen sich durch ihr immunbiologisches Verhalten gegeneinander abgrenzen. Das Enterotoxin A verursacht in Dosen von nur 1 µg beim Erwachsenen Erbrechen, das Enterotoxin B nach 20 bis 25 ng. Erste Symptome zeigen sich durchschnittlich zwei bis vier Stunden nach Aufnahme einer entsprechenden Toxin-Menge mit dem Lebensmittel, wobei die Variationsbreite zwischen einer halben und sieben Stunden liegt.
Der primäre Angriffspunkt für die emetische Wirkung liegt in den Bauchorganen, über den Vagus und sympathische Fasern erreicht es das Brechzentrum. Andere Angriffspunkte für das Toxin sind Nieren, Leber, Lunge, Gastrointestinaltrakt, verschiedene Gewebe und einzelne Zellen.[9]
Zunächst Salivation, dann Übelkeit, Würgen, Erbrechen und Durchfall. Erbrechen und Durchfall können gleichzeitig explosionsartig erfolgen. In schweren Fällen kann es zu Exsikkose, Schockzuständen, zum Auftreten von Schleim und Blut in Stuhl und Erbrochenem und hypokaliämischen Muskellähmungen kommen. Die Körpertemperatur ist in der Regel nicht erhöht, vielfach werden subnormale Temperaturen gemessen. Die Restitution kann innerhalb 24 Stunden eintreten oder auch einige Tage in Anspruch nehmen. Nur selten kommt es zum Exitus, hier meistens bei Neugeborenen. Mit der gewebeschädigenden Wirkung des Toxins steht der rasche Anstieg der GOT-Aktivität im Blutserum in Zusammenhang, ebenso wie die Veränderungen des weißen Blutbildes (Leukozytose bereits 30 Minuten nach peroraler Aufnahme, bei höheren Dosen mit vorhergehender Leukopenie, später deutliche Linksverschiebung), Katecholamin- und Glukoseanstieg, Erhöhung von Rest-N, Plasmafibrinogen und anorganischem Phosphor, Abfall von Serumprotein, Calcium und Chlor sowie schließlich Verminderung der Thrombozytenzahl und des Serotonins.[9]
Staphylokokken (eingedeutschter Plural aus dem latinisierten Singular Staphylococcus, eine von Alexander Ogston in Anlehnung an die von Billroth 1874 geprägte Bezeichnung Streptokokken eingeführte Benennung, die sich aus den beiden altgriechischen Bestandteilen σταφυλή staphylé ‚Traube‘, ‚Weintraube‘ und κόκκος kókkos ‚Kern‘, ‚Korn‘, ‚Beere‘ zusammensetzt) sind rundliche, weintraubenähnlich angeordnete, nicht sporenbildende grampositive Bakterien ohne aktive Bewegung aus der Gruppe der Kokken.
Ang Staphylococcus ay isang uri ng bakterya kahariang Protista. Ito ay Gram-positive bacteria.
Ang lathalaing ito na tungkol sa Bakterya ay isang usbong. Makatutulong ka sa Wikipedia sa nito.
Staphylococcus (frae the Greek: σταφυλή, staphylē, "grape" an κόκκος, kókkos, "granule") is a genus o Gram-positive bacteria.
Lo genre Staphylococcus compren de microorganismes que son de presents dins la mucosa e dins la pèl dels umans e d'unes autres mamifèrs e ausèls, amassant 35 espècias e 17 subespècias, que fòrça que se tròban a cò dels umans. Las espècias que s'assòcian pus sovent a las malautiás umanas son Staphylococcus aureus (lo membre pus virulent e conegut del genre).
Ο Σταφυλόκοκκος ανήκει στο γένος των βακτηρίων που είναι θετικoί κατά Gram κόκκοι. Κάτω απο το μικροσκόπιο το βακτήριο του σταφυλόκοκκου φαίνεται σε ομάδες που μοιάζουν με τσαμπί σταφυλιού που σχηματίζονται όταν οι κόκκοι διαιρούνται τυχαία, εκεί οφείλει και την ονομασία του.
Το γένος του σταφυλόκοκκου περιλαμβάνει 31 διαφορετικά είδη βακτηρίων. Τα περισσότερα είναι ακίνδυνα και ζουν κυρίως στο δέρμα και στους βλεννογόνους αδένες του ανθρώπου. Επικίνδυνο είδος είναι ο χρυσίζων σταφυλόκοκκος που προκαλεί τροφικές δηλητηριάσεις και δερματικές λοιμώξεις.
Ο σταφυλόκοκκος αναγνωρίσθηκε για πρώτη φορά το 1878 από τον Παστέρ.
Σταφυλόκοκκος είναι ένα Γκράμ - θετικό βακτήριο που ζει στο ανθρώπινο σώμα σαν μέρος της φυσικής χλωρίδας του δέρματος, στη μύτη, και στην περιοχή γύρω από τα γεννητικά όργανα και στα δύο φύλα.
Οι περισσότερες μολύνσεις από σταφυλόκοκκο είναι ακίνδυνες και θεραπεύονται με αντιβιοτικά, ενώ πολλές φορές οι μολύνσεις αυτές είναι τόσο ήπιες που μπορούν να θεραπευτούν χωρίς τη χρήση αντιβιοτικών.[1]
Ο χρυσίζων σταφυλόκοκκος και άλλοι σταφυλόκοκκοι μπορούν να προκαλέσουν σοβαρότερες μολύνσεις διαφόρων ιστών και οργάνων εκ των οποίων μερικές απειλούν τη ζωή και μπορούν να προκαλέσουν το θάνατο, όπως:
Επιπεφυκίτιδες στον οφθαλμό
Πολλές φορές η μόλυνση με σταφυλόκοκκο ξεκινάει μέσα στο νοσοκομείο, συνήθως μετά από κάποια εγχείρηση ή μετά από κάποιο τραυματισμό.
Η θεραπεία του σταφυλόκοκκου γίνεται με αντιβιοτικά, κυρίως μεθικιλλίνη, οξακιλλίνη, κλοξακιλλίνη, δικλοξακιλλίνη, φλουκλοξακιλλίνη, φουσιδικό οξύ[2]
|year= (βοήθεια) Ο Σταφυλόκοκκος ανήκει στο γένος των βακτηρίων που είναι θετικoί κατά Gram κόκκοι. Κάτω απο το μικροσκόπιο το βακτήριο του σταφυλόκοκκου φαίνεται σε ομάδες που μοιάζουν με τσαμπί σταφυλιού που σχηματίζονται όταν οι κόκκοι διαιρούνται τυχαία, εκεί οφείλει και την ονομασία του.
Το γένος του σταφυλόκοκκου περιλαμβάνει 31 διαφορετικά είδη βακτηρίων. Τα περισσότερα είναι ακίνδυνα και ζουν κυρίως στο δέρμα και στους βλεννογόνους αδένες του ανθρώπου. Επικίνδυνο είδος είναι ο χρυσίζων σταφυλόκοκκος που προκαλεί τροφικές δηλητηριάσεις και δερματικές λοιμώξεις.
Ο σταφυλόκοκκος αναγνωρίσθηκε για πρώτη φορά το 1878 από τον Παστέρ.
Стафилококи (Staphylococcus) (од грчки: σταφυλή, staphylē, "грозје" и κόκκος, kókkos, "зрнце") е род на Грам-позитивни бактерии. Под микроскоп, тие изгледаат како топчести зрнца (коки) и формираат гроздовидни формации.
Родот Staphylococcus вклучува најмалку 40 видови. Од овие, девет имаат два подвида, еден има три подвида, а еден има четири подвида.[1] Повеќето се безопасни и живеат нормално на кожата и слузниците кај луѓето и другите организми. Најдено е дека стафилококите се дел од микробите кои го населуваат цветниот нектар.[2] Во светски рамки тие сочинуваат релативно мал дел од почвената микробна флора.[3]
Таксономијата е базирана на секвенци од 16S рРНК,[4] а повеќето видови можат да се групираат во 11 кластери:
Дванаеста група – таа на S. caseolyticus – сега е преместена во нов род, Macrococcus, кој е најсроден со родот Staphylococcus.[5]
Два нови вида беа опишани во 2015 - Staphylococcus argenteus и Staphylococcus schweitzeri - кои претходно беа сметани за варијанти на S. aureus.[6]
Нов коагулаза-негативен вид, - Staphylococcus edaphicus - беше изолиран од Антарктикот.[7] Овој вид е веројатно член на S. saprophyticus групата.
S. aureus subsp. aureus
S. aureus subsp. anaerobius
S. capitis subsp. capitis
S. capitis subsp. urealyticus
S. carnosus subsp. carnosus
S. carnosus subsp. utilis
S. cohnii subsp. cohnii
S. cohnii subsp. urealyticus
S. equorum subsp. equorum
S. equorum subsp. linens
S. hominis subsp. hominis
S. hominis subsp. novobiosepticus
S. petrasii subsp. croceilyticus
S. petrasii subsp. jettensis
S. petrasii subsp. petrasii
S. petrasii subsp. pragensis
S. saprophyticus subsp. bovis
S. saprophyticus subsp. saprophyticus
S. schleiferi subsp. coagulans
S. schleiferi subsp. schleiferi
S. sciuri subsp. carnaticus
S. sciuri subsp. rodentium
S. sciuri subsp. sciuri
S. succinus subsp. casei
S. succinus subsp. succinus
Критериуми за еден вид да биде класифициран во родот Staphylococcus е тој да биде Грам-позитивна кока која формира кластери, произведува каталаза, има соодветна градба на клеточниот ѕид (вклучувајќи присуство на пептидогликан и теихоинска киселина) и G + C содржината на ДНК да биде во опсег од 30-40 mol%.
Стафилококите можат да бидат диференцирани од другите аеробни и факултативно анаеробни, Грам-позитивни коки со неколку едноставни тестови. Стафилококус видовите се факултативно анаеробни (способни да растат и во аеробни и во анаеробни услови), а сите видови можат да растат во присуство на жолчни соли.
Порано се сметаше дека сите видови се коагулаза-позитивни, но ова мислење е побиено.[8][9][10]
Растот може да се појави и во 6.5% раствор на NaCl. На Baird Parker медиум, стафилококите растат ферментативно, освен видот S. saprophyticus, кој расте оксидативно. Стафилококите се резистентни на бацитрацин (0.04 U диск: резистентност = < 10 mm зона на инхибиција), а се осетливи на фуразолидон (100 µg диск: резистентност = < 15 mm зона на инхибиција). Понатамошно биохемиско тестирање е потребно за да се идентификуваат до ниво на вид.
Стафилококите се делат долж две оски, па така формираат гроздовидни структури. Ова својство ги разликува од стрептококите кои се делат долж една оска, па така формираат вериги.
Една од најважните фенотипски карактеристики која се користи во класификацијата на стафилококите е нивната способност да продуцираат коагулаза, ензим кој предизвикува коагулација на крвта.
Моментално шест видови се потврдени како коагулаза-позитивни: S. aureus, S. delphini, S. hyicus, S. intermedius, S. lutrae, S. pseudintermedius, и S. schleiferi subsp. coagulans. Овие видови припаѓаат на две одделни групи – S. aureus групата и S. hyicus-intermedius групата.
Седми вид е исто така опишан како коагулаза-позитивен – Staphylococcus leei – изолиран од пациентите со гастрит.[11]
S. aureus е коагулаза-позитивен, што значи дека произведува коагулаза. Сепак, додека поголемиот дел вариетети на S. aureus се коагулаза-позитивни, некои можат да бидат атипични и да не произведуваат коагулаза. S. aureus е и каталаза-позитивен (може да го продуцира ензимот каталаза) што му дава способност да го разложува водород пероксидот (H2O2) на вода и кислород. Каталаза-тестот се користи за да се издвојат стафилококите од ентерококите и стрептококите .
S. pseudintermedius живее на кожата на домашните кучиња и мачки и понекогаш може да предизвика инфекции кај овие животни. Многу ретко причинува инфекции кај луѓето.
S. epidermidis, е коагулаза-негативен вид, кој е коменсал на кожата, но може да предизвика сериозни инфекции кај имуносупресирани пациенти и тие со имплантиран централен венски катетер. S. saprophyticus, друг коагулаза-негативен вид, кој е дел од нормалната вагинална флора, кај млади сексуално активни жени може да предизвика генито-уринарни инфекции. Во последно време и неколку други Staphylococcus видови, како S. lugdunensis, S. schleiferi, и S. caprae, се обвинуваат за инфекции кај човекот.
Првите геноми на S. aureus беа секвенционирани во 2001 година. Мноштво на комплетирани геноми на S. aureus се објавени во јавните бази на податоци, што ја прави една од највеќе секвенционираните бактерии. Употребата на геномски податоци сега е широко распространета и е значаен ресурс за истражувачите што работат со S. aureus. Технологиите на секвенционирање на целиот геном, како што се проектите за секвенционирање и микрочиповите, покажаа огромна разновидност на вариетети на S. aureus. Секој одделен вариетет содржи различни комбинации на површински протеини и различни токсини. Поврзувањето на овие информации со патогеното однесување на бактериите е една од главните области на истражување на стафилококите. Развојот на molecular typing методите го овозможува следењето на различните вариетети на S. aureus. Ова може да доведе до подобра контрола на патогените. Разбирањето на тоа како стафилококите еволуираат, особено поради примањето на мобилни генетски елементи кои кодираат за резистентност и вирулентност помага да се идентификуваат нови патогени, а дури може да ја спречи нивната појава.[12]
Честата појава на антибиотска резистентност кај различните вариетети на S. aureus, или кај различните видови на Staphylococcus се припишува на хоризонталниот пренос на гени. Неодамнешна студија покажа дека степенот на хоризонтален пренос на гени меѓу стафилококите е почест отколку што порано се мислеше, и опфаќа гени со функции различни од стекнување на антибиотска резистентност и вирулентност.[13]
Членовите на родот Staphylococcus често ја колонизираат кожата и горниот респираторен тракт на цицачите и птиците. Забележана е специфичност на стафилококите кон одреден домаќин, така што одредени Staphylococcus видови кои живеат на одредено животно ретко се јавуваат на животни кои не се сродни со домаќинот.[14]
Некои од набљудуваните домаќин-специфичности се:
S. aureus - луѓе[15]
S. auricularis – елени, кучиња, луѓе
S. capitis – луѓе
S. caprae – кози, луѓе
S. cohnii – кокошки, луѓе
S. delphini – делфини
S. devriesei – добиток
S. epidermidis – луѓе
S. equorum – коњи
S. felis – мачки
S. fleurettii – кози
S. gallinarum – кокошки, кози, фазани
S. haemolyticus – луѓе, Cercocebus, Erythrocebus, лемури, Macca, Microcebus, шимпанзо
S. hyicus – свињи
S. leei – луѓе
S. lentus – кози, зајаци, овци
S. lugdunensis – луѓе, кози
S. lutrae – видри
S. microti – полски глушец (Microtus arvalis)
S. nepalensis – кози
S. pasteuri – луѓе, кози
S. pettenkoferi – луѓе
S. pseudintermedius – кучиња
S. rostri – свињи
S. schleiferi – луѓе
S. sciuri – луѓе, кучиња, кози
S. simiae – Saimiri sciureus
S. simulans – луѓе
S. warneri – луѓе, Cercopithecoidea, Pongidae
S. xylosus – луѓе
Стафилококите можат да предизвикаат широк спектар на болести кај луѓето и животните или преку лачењето на токсини или преку пенетрација. Токсините се честа причина за труење со храна, бидејќи ги лачат бактериите кои растат во храна која неправилно се чува и складира. Воспаленијата на плунковите жлезди често се предизвикани од стафилококни инфекции.[16]
Стафилококи (Staphylococcus) (од грчки: σταφυλή, staphylē, "грозје" и κόκκος, kókkos, "зрнце") е род на Грам-позитивни бактерии. Под микроскоп, тие изгледаат како топчести зрнца (коки) и формираат гроздовидни формации.
Родот Staphylococcus вклучува најмалку 40 видови. Од овие, девет имаат два подвида, еден има три подвида, а еден има четири подвида. Повеќето се безопасни и живеат нормално на кожата и слузниците кај луѓето и другите организми. Најдено е дека стафилококите се дел од микробите кои го населуваат цветниот нектар. Во светски рамки тие сочинуваат релативно мал дел од почвената микробна флора.
Стафилококктар (латыынныы: Staphylococcus) — бактериялар биистэрин ууһа. Бу биис ууһугар билигин 27 көрүҥ баара биллэр. Онтон 14 көрүҥэ эрэ киһиэхэ булуллубут. Ол 14 көрүҥтэн үһэ киһини ыарытыннарар кыахтаах.
Аата kokkos ол аата «туораах» уонна staphylos ол аата «гроздь» диэн гириэк тылларыттан тахсар. Микробиологияҕа staphylococcus диэн тиэрмин 1881 сыллаахха киллэриллибит. Микроскобунан көрдөххө стрептококтар кырдьык үүнэн турар виноград курдук мустубут буолаллар.
Стафилококктар ыарыыны көбүтэр кыаҕа, ханнык баҕарар бактерия гиэнин курдук «патоген фактордартан» тутулуктаах. Ол аата микроб бэйэтэ буолбакка, кини иһигэр киирэр эбэтэр кини оҥорон таһаарар веществолара куһаҕаны онороллор.
Стафилокок микрокапсулата (тас бүрүөтэ) фагоцииттар атаакаларыттан көмүскүүр уонна бактерия организм иһигэр киирэрин хааччыйар. Саанык истиэнкэтэ воспаление уонна аллергия реакцияларын үөскэтэр, иммуноглобулиннар дьайыыларын тохтотор, фагоциттары хамсаабат оҥорор. Элбэх ферменнара саанык структуураларын алдьаталлар, антибиотиктары «үлэлээбэт» оҥороллор.
Гемолизин диэн эттик хаан сааныктарын (эритроцииттары, лейкоцииттары уонна да атын сааныктары) алдьатар. Гемолизин 4 көрүҥнээх. Эбии стаафилокок иһигэр токсииннар — дьааттар — баар буолаллар. Балар уонтан тахса көрүҥнээхтэр.
Бу араас патоген фактордардаах буолан стафилококктар хас да көрүҥнээх ыарыылары дьоҥҥо уонна кыылларга аҕалаыахтарын сөп — холобур, тирии ириҥэрэн бааһырыыта, менингит, тыҥа ыарыыта, сиэпсис, ис ыарыыта.
Үс патогеннай стафилококк көрүҥнэрэ
Көмүстүҥү стафилококк (латыын тылынан — staphylococcus aureus; эбэтэр кылгатан S. aureus), эпидермис стафилокуога (S. epidermidis) уонна сапрофит стафилококк (S. saprophyticus).
Сапрофит стафилококк — саамай «мөлтөхтөрө», биирдэ эмэ оҕолору ыарытыннарар, уонна дьахталлар хабахтарын (арыт бүөрдэрин) воспалениетын төрүөтэ буолар. Олохсуйар сирэ - ахта тириитэ уонна иик тахсар ханаалын слизистайа.
Эпидермис стафилокуага ханна баҕарар олохсуйуон сөп — ханнык баҕарар слизистай бүрүөлэргэ, тирии хайа баҕарар учаастагар. S. epidermidis ыарыыны саҕар кыаҕа кыра — ханнык баҕарар чэгиэн киһи (оннооҕор саҥа төрөөбүт оҕо) организма кинини чэпчикитик уодьуганныыр. Тириигэ олорор эрээри хаһан да тирии бааһын төрүөтэ буолбат. Мөлтөөбүт эрэ дьону буулуур: эпэрээсийэ кэнниттэн, реанимацияҕа сытар дьону иҥин. Иһирдьэ киирдэҕинэ (катетер, баас нөҥүө) сиэпсис эбэтэр эндокардит буолуон сөп. Оҥоһуу протезтарга (сүрэх клаапаннарыгар, тымырдарга, сүһүөхтэргэ) бу стафилокок үксүн көстөр.
Саамай биллэр уонна күүстээх стафилококк — көмүстүҥү. Бу эрэ стафилококк толору патоген фактордардаах. Сүүсчэкэ киһи ыарыытын төрүөтэ буолар. 150 °С итиини 10 мүнүүтэ тулуйар. Тыыннаах испииргэ өлбөт. Водород перекиһиттэн өлбөт — каталаза диэн фермент таһаарар, онтуката переиһи алдьатар.
Натрий хлоридын суурадаһыныгар өлбөт. Ол аата киһи көлөһүннүттэн куттаммат. Липааза диэн фермена сыаны алдьатар, онон баттах мөһөөччүгүн сыа бүрүөтүн нөҥүө ккирэн кэлтэһэ, кутургуйа төрүөттэрэ буолар.
Ол гынан баран сорох красителлэргэ хамаҕатык бэринэр, холобур зеленкаҕа.
Стафилококктор (лат. Staphylococcus, гр. staphyle- бир тал жүзүм жана kokkos - дан) -шар сымал бактериялардын уруусу; клеткалары кыймылсыз спора пайда кылбайт.
Бөлүнүү жолу менен көбөйөт, пайда болгон жаны клеткалар бир биринен ажырабай топтошуп бир тал жүзүмгө окшошот, бирден, экиден да кездешет. Айрымдары углевод жана спирттерди ачытып, кислоталарды, ошондой эле кээ бири уу продуктуларды пайда кылат. Стафилококктор - оору козгогучтар; жараланган жерлерди, чыйканды, терини ириндетет, тамак-ашта өөрчүп, аны жегенде ууландырат.
Стафилококктор (лат. Staphylococcus, гр. staphyle- бир тал жүзүм жана kokkos - дан) -шар сымал бактериялардын уруусу; клеткалары кыймылсыз спора пайда кылбайт.
Бөлүнүү жолу менен көбөйөт, пайда болгон жаны клеткалар бир биринен ажырабай топтошуп бир тал жүзүмгө окшошот, бирден, экиден да кездешет. Айрымдары углевод жана спирттерди ачытып, кислоталарды, ошондой эле кээ бири уу продуктуларды пайда кылат. Стафилококктор - оору козгогучтар; жараланган жерлерди, чыйканды, терини ириндетет, тамак-ашта өөрчүп, аны жегенде ууландырат.
स्टैफ़ीलोकोक्क्स (Staphylococcus) ग्राम-धनात्मक बैक्टीरिया का एक वंश है। सूक्ष्मदर्शी से देखने पर यह अंगूर जैसे गोल और गुच्छों में पाया जाता है। स्टैफ़ीलोकोक्क्स की लगभग ४० जातियाँ हैं, जो सभी वैकल्पिक अवायुजीव हैं, यानि यह वायवीय और अवायवीय दोनों प्रकार के श्वसन में सक्षम हैं।[1]
स्टैफ़ीलोकोक्क्स (Staphylococcus) ग्राम-धनात्मक बैक्टीरिया का एक वंश है। सूक्ष्मदर्शी से देखने पर यह अंगूर जैसे गोल और गुच्छों में पाया जाता है। स्टैफ़ीलोकोक्क्स की लगभग ४० जातियाँ हैं, जो सभी वैकल्पिक अवायुजीव हैं, यानि यह वायवीय और अवायवीय दोनों प्रकार के श्वसन में सक्षम हैं।
స్టాఫిలోకోకస్ (Staphylococcus) ఒక రకమైన బాక్టీరియం.
The taxonomy is based on 16s rRNA sequences[1] and most of the staphylococcal species fall into 11 clusters:
S. aureus group - S. aureus, S. simiae
S. auricularis group - S. auricularis
S. carnosus group - S. carnosus, S. condimenti, S. massiliensis, S. piscifermentans, S. simulans
S. epidermidis group - S. capitis, S. caprae, S. epidermidis, S. saccharolyticus
S. haemolyticus group - S. devriesei, S. haemolyticus, S. hominis
S. hyicus-intermedius group - S. chromogenes, S. felis, S. delphini, S. hyicus, S. intermedius, S. lutrae, S. microti, S. muscae, S. pseudintermedius, S. rostri, S. schleiferi
S. lugdunensis group - S. lugdunensis
S. saprophyticus group - S. arlettae, S. cohnii, S. equorum, S. gallinarum, S. kloosii, S. leei, S. nepalensis, S. saprophyticus, S. succinus, S. xylosus
S. sciuri group - S. fleurettii, S. lentus, S. sciuri, S. stepanovicii, S. vitulinus
S. simulans group - S. simulans
S. warneri group - S. pasteuri, S. warneri
Staphylococcus is a genus of Gram-positive bacteria in the family Staphylococcaceae from the order Bacillales. Under the microscope, they appear spherical (cocci), and form in grape-like clusters. Staphylococcus species are facultative anaerobic organisms (capable of growth both aerobically and anaerobically).
The name was coined in 1880 by Scottish surgeon and bacteriologist Alexander Ogston (1844–1929), following the pattern established five years earlier with the naming of Streptococcus.[1] It combines the prefix "staphylo-" (from Ancient Greek: σταφυλή, romanized: staphylē, lit. 'bunch of grapes'[2]), and suffixed by the Modern Latin: coccus, lit. 'spherical bacterium' (from Ancient Greek: κόκκος, romanized: kókkos, lit. 'grain, seed, berry'[3]).
Staphylococcus was one of the leading infections in hospitals and many strains of this bacterium have become antibiotic resistant. Despite strong attempts to get rid of them, staph bacteria stay present in hospitals, where they can infect people who are most at risk of infection.[4]
Staphylococcus includes at least 43 species. Of these, nine have two subspecies, one has three subspecies, and one has four subspecies.[5] Many species cannot cause disease and reside normally on the skin and mucous membranes of humans and other animals. Staphylococcus species have been found to be nectar-inhabiting microbes.[6] They are also a small component of the soil microbiome.[7]
The taxonomy is based on 16s rRNA sequences,[8] and most of the staphylococcal species fall into 11 clusters:
A twelfth group – that of S. caseolyticus – has now been removed to a new genus, Macrococcus, the species of which are currently the closest known relatives of Staphylococcus.[9]
Two species were described in 2015 – Staphylococcus argenteus and Staphylococcus schweitzeri – both of which were previously considered variants of S. aureus.[10]
A new coagulase negative species – Staphylococcus edaphicus – has been isolated from Antarctica.[11] This species is probably a member of the S. saprophyticus group.
Based on an analysis of orthologous gene content three groups (A, B and C) have been proposed.[12]
Group A includes S. aureus, S. borealis, S. capitis, S. epidermidis, S. haemolyticus, S. hominis, S. lugdunensis, S. pettenkoferi, S. simiae and S. warneri.
Group B includes S. arlettae, S. cohnii, S. equorum, S. saprophyticus and S. xylosus.
Group C includes S. delphini, S. intermedius and S. pseudintermedius.
The S. saprophyticus and S. sciuri groups are generally novobiocin-resistant, as is S. hominis subsp. novobiosepticus.
Members of the S. sciuri group are oxidase-positive due to their possession of the enzyme cytochrome c oxidase. This group is the only clade within the staphylococci to possess this gene.
The S. sciuri group appears to be the closest relations to the genus Macrococcus.
S. pulvereri has been shown to be a junior synonym of S. vitulinus.[13]
Within these clades, the S. haemolyticus and S. simulans groups appear to be related, as do the S. aureus and S. epidermidis groups.[14]
S. lugdunensis appears to be related to the S. haemolyticus group.
S. petrasii may be related to S. haemolyticus, but this needs to be confirmed.
The taxonomic position of S. lyticans,S. petrasii, and S. pseudolugdunensis has yet to be clarified. The published descriptions of these species do not appear to have been validly published.
Assignment of a strain to the genus Staphylococcus requires it to be a Gram-positive coccus[15] that forms clusters, has an appropriate cell wall structure (including peptidoglycan type and teichoic acid presence) and G + C content of DNA in a range of 30–40 mol%.
Staphylococcus species can be differentiated from other aerobic and facultative anaerobic, Gram-positive cocci by several simple tests.[15] Staphylococcus species are facultative anaerobes (capable of growth both aerobically and anaerobically).[15] All species grow in the presence of bile salts.
All species of Staphylococcus aureus were once thought to be coagulase-positive, but this has since been disproven.[16][17][18]
Growth can also occur in a 6.5% NaCl solution.[15] On Baird-Parker medium, Staphylococcus species grow fermentatively, except for S. saprophyticus, which grows oxidatively. Staphylococcus species are resistant to bacitracin (0.04 U disc: resistance = < 10 mm zone of inhibition) and susceptible to furazolidone (100 μg disc: resistance = < 15 mm zone of inhibition). Further biochemical testing is needed to identify to the species level.
One of the most important phenotypical features used in the classification of staphylococci is their ability to produce coagulase, an enzyme that causes blood clot formation.
Seven species are currently recognised as being coagulase-positive: S. aureus, S. delphini, S. hyicus, S. intermedius, S. lutrae, S. pseudintermedius, and S. schleiferi subsp. coagulans. These species belong to two separate groups – the S. aureus (S. aureus alone) group and the S. hyicus-intermedius group (the remaining five).
An eighth species has also been described – Staphylococcus leei – from patients with gastritis.[19]
S. aureus is coagulase-positive, meaning it produces coagulase. However, while the majority of S. aureus strains are coagulase-positive, some may be atypical in that they do not produce coagulase. S. aureus is catalase-positive (meaning that it can produce the enzyme catalase) and able to convert hydrogen peroxide (H2O2) to water and oxygen, which makes the catalase test useful to distinguish staphylococci from enterococci and streptococci.
S. pseudintermedius inhabits and sometimes infects the skin of domestic dogs and cats. This organism, too, can carry the genetic material that imparts multiple bacterial resistance. It is rarely implicated in infections in humans, as a zoonosis.
S. epidermidis, a coagulase-negative species, is a commensal of the skin, but can cause severe infections in immunosuppressed patients and those with central venous catheters. S. saprophyticus, another coagulase-negative species that is part of the normal vaginal flora, is predominantly implicated in genitourinary tract infections in sexually active young women. In recent years, several other Staphylococcus species have been implicated in human infections, notably S. lugdunensis, S. schleiferi, and S. caprae.
Common abbreviations for coagulase-negative staphylococci are CoNS, CNS, or CNST.[20] The American Society for Microbiology abbreviates coagulase-negative staphylococci as "CoNS".
The first S. aureus genomes to be sequenced were those of N315 and Mu50, in 2001. Many more complete S. aureus genomes have been submitted to the public databases, making it one of the most extensively sequenced bacteria. The use of genomic data is now widespread and provides a valuable resource for researchers working with S. aureus. Whole genome technologies, such as sequencing projects and microarrays, have shown an enormous variety of S. aureus strains. Each contains different combinations of surface proteins and different toxins. Relating this information to pathogenic behaviour is one of the major areas of staphylococcal research. The development of molecular typing methods has enabled the tracking of different strains of S. aureus. This may lead to better control of outbreak strains. A greater understanding of how the staphylococci evolve, especially due to the acquisition of mobile genetic elements encoding resistance and virulence genes is helping to identify new outbreak strains and may even prevent their emergence.[21]
The widespread incidence of antibiotic resistance across various strains of S. aureus, or across different species of Staphylococcus has been attributed to horizontal gene transfer of genes encoding antibiotic/metal resistance and virulence. A recent study demonstrated the extent of horizontal gene transfer among Staphylococcus to be much greater than previously expected, and encompasses genes with functions beyond antibiotic resistance and virulence, and beyond genes residing within the mobile genetic elements.[22]
Various strains of Staphylococcus are available from biological research centres, such as the National Collection of Type Cultures.
Members of the genus Staphylococcus frequently colonize the skin and upper respiratory tracts of mammals and birds and also in marine sponge.[15] Marine sponge associated Staphylococcus species are highly salt tolerant.[15] Some species specificity has been observed in host range, such that the Staphylococcus species observed on some animals appear more rarely on more distantly related host species.[23] Some of the observed host specificity includes:
It is said that anyone can develop a staph infection, although certain groups of people are at greater risk, including people with chronic conditions such as diabetes, cancer, vascular disease, eczema, lung disease, and people who inject drugs. In healthcare facilities, the risk of more serious staph infection is higher because many patients have weakened immune systems or have undergone procedures. In healthcare, the risk of more serious staph infection is higher for patients in intensive care units (ICUs), patients who have undergone certain types of surgeries and patients with medical devices inserted in their bodies.[25]
Staphylococcus aureus has emerged as a leading agent of sepsis. It facilitates factors such as tissue adhesion, immune evasion, and host cell injury. In the bloodstream, these factors cause inflammation, impair immune cell function, alter coagulation, and compromise vascular integrity. When left untreated, S. aureus triggers pathophysiologic disturbances that are further amplified by the host inflammatory response, culminating in the severe clinical manifestations of sepsis and septic shock.[26]
Staphylococcus can cause a wide variety of diseases in humans and animals through either toxin production or penetration. Staphylococcal toxins are a common cause of food poisoning, for they can be produced by bacteria growing in improperly stored food items. The most common sialadenitis is caused by staphylococci, as bacterial infections.[27] Staphylococci break down leucine into isovaleric acid, the main odor of foot odor.[28]
Staphylococcus is a genus of Gram-positive bacteria in the family Staphylococcaceae from the order Bacillales. Under the microscope, they appear spherical (cocci), and form in grape-like clusters. Staphylococcus species are facultative anaerobic organisms (capable of growth both aerobically and anaerobically).
The name was coined in 1880 by Scottish surgeon and bacteriologist Alexander Ogston (1844–1929), following the pattern established five years earlier with the naming of Streptococcus. It combines the prefix "staphylo-" (from Ancient Greek: σταφυλή, romanized: staphylē, lit. 'bunch of grapes'), and suffixed by the Modern Latin: coccus, lit. 'spherical bacterium' (from Ancient Greek: κόκκος, romanized: kókkos, lit. 'grain, seed, berry').
Staphylococcus was one of the leading infections in hospitals and many strains of this bacterium have become antibiotic resistant. Despite strong attempts to get rid of them, staph bacteria stay present in hospitals, where they can infect people who are most at risk of infection.
Staphylococcus includes at least 43 species. Of these, nine have two subspecies, one has three subspecies, and one has four subspecies. Many species cannot cause disease and reside normally on the skin and mucous membranes of humans and other animals. Staphylococcus species have been found to be nectar-inhabiting microbes. They are also a small component of the soil microbiome.
Stafilokokoj - latine Staphylococcus, el la grekaj vorteroj σταφυλή [stafilé] ‚grapolo‘ kaj κόκκος [kókkos] ‚kerno‘ aŭ ‚grajno‘ - estas globoformaj, Gram-pozitivaj bakterioj, kiuj ofte grupiĝas grapoloforme. Stafilokokoj estas nemoveblaj kaj ne kreas sporojn. Kutime ili grandas inter 0,5 kaj 1,5 mikrometroj. Medicine aparte gravas la genra specio staphylococcus aureus, kiu troveblas preskaŭ ĉie en la naturo, ankaŭ sur la haŭto kaj en la supraj spiraj organoj de 25 ĝis 30 procentaĵoj de ĉiuj homoj. Kutime ĝi ne kaŭzas malsanosimptomojn. Se tamen pro bakterie favoraj kondiĉoj aŭ malforta homa imuna sistemo la bakterioj ricevas la eblecon forte plimultiĝi, ekestas haŭtaj infektoj (abscesoj, muskolaj infektoj, kaj en home malfavoraj kazoj ankaŭ vivdanĝerigaj infektoj kiel pneŭmonio, endokardiito aŭ sepso. Se la bakterioj iĝas rezistaj kontraŭ pluraj gravaj antibiotikoj, ili medicine aparte malfacile kontraŭbataleblas kaj en kazo de transdono al aliaj homoj ankaŭ povas vivdanĝerigi tiujn.
Stafilokokoj - latine Staphylococcus, el la grekaj vorteroj σταφυλή [stafilé] ‚grapolo‘ kaj κόκκος [kókkos] ‚kerno‘ aŭ ‚grajno‘ - estas globoformaj, Gram-pozitivaj bakterioj, kiuj ofte grupiĝas grapoloforme. Stafilokokoj estas nemoveblaj kaj ne kreas sporojn. Kutime ili grandas inter 0,5 kaj 1,5 mikrometroj. Medicine aparte gravas la genra specio staphylococcus aureus, kiu troveblas preskaŭ ĉie en la naturo, ankaŭ sur la haŭto kaj en la supraj spiraj organoj de 25 ĝis 30 procentaĵoj de ĉiuj homoj. Kutime ĝi ne kaŭzas malsanosimptomojn. Se tamen pro bakterie favoraj kondiĉoj aŭ malforta homa imuna sistemo la bakterioj ricevas la eblecon forte plimultiĝi, ekestas haŭtaj infektoj (abscesoj, muskolaj infektoj, kaj en home malfavoraj kazoj ankaŭ vivdanĝerigaj infektoj kiel pneŭmonio, endokardiito aŭ sepso. Se la bakterioj iĝas rezistaj kontraŭ pluraj gravaj antibiotikoj, ili medicine aparte malfacile kontraŭbataleblas kaj en kazo de transdono al aliaj homoj ankaŭ povas vivdanĝerigi tiujn.
Staphylococcus (del griego σταφυλή, staphylḗ, "racimo de uvas" y κόκκος, kókkos, "gránula") es un género de bacterias de la clase Bacilli. Comprende microorganismos que están presentes en la mucosa y en la piel de los humanos y de otros mamíferos y aves, incluyendo un total de 51 especies, de las cuales 17 se pueden aislar del ser humano.[1] Las especies que se asocian con más frecuencia a las enfermedades en humanos son Staphylococcus aureus (el miembro más virulento y conocido del género), Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus capitis y Staphylococcus haemolyticus.
Los estafilococos crecen fácilmente en casi todos los medios bacteriológicos, en cultivos es mejor en el medio sal manitol y agar sangre. Son cocos anaerobios facultativos, lo que significa que pueden vivir tanto en condiciones con oxígeno como carente de este. Su mayor velocidad de crecimiento es entre 5-25 °C; pero también se aprecia fisión binaria entre 27-30 °C. Además, producen catalasa, lo que los diferencia de los estreptococos. Tienen importancia médica principalmente el S. aureus, el S. saprophyticus y el S. epidermidis.
En su estructura se encuentran los ácidos teicoicos, lipoteicoicos y los peptidoglucanos.
Los ácidos le sirven para adherirse a superficies corporales junto con las especies de estafilococos que tienen cápsula, y en conjunto los ácidos teicoicos y el peptidoglicano activan el sistema del complemento y evaden fagocitosis.
Entre sus factores de virulencia que le sirven para la invasión y le sirven al laboratorista para su identificación están:
Se alojan en zonas secas como cemento, concreto abandonado, etc.
Las enfermedades que puede desarrollar el género Staphylococcus están mediadas por toxinas, entre las que se encuentran:
La infección por Staphylococcus aureus es bastante común y de larga historia pues es resistente a la penicilina, y con esto se ha vuelto un importante reto para la comunidad médica. Además de provocar las enfermedades de difícil manejo anteriormente descritas, se le ha encontrado un tropismo por el polivinilo, material usado en los catéteres, lo que aumenta el riesgo de infección nosocomial. Staphylococcus aureus puede causar endocarditis.
Staphylococcus (del griego σταφυλή, staphylḗ, "racimo de uvas" y κόκκος, kókkos, "gránula") es un género de bacterias de la clase Bacilli. Comprende microorganismos que están presentes en la mucosa y en la piel de los humanos y de otros mamíferos y aves, incluyendo un total de 51 especies, de las cuales 17 se pueden aislar del ser humano. Las especies que se asocian con más frecuencia a las enfermedades en humanos son Staphylococcus aureus (el miembro más virulento y conocido del género), Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus capitis y Staphylococcus haemolyticus.
Stafülokokk ehk kobarkokk (Staphylococcus) on grampositiivsete bakterite perekond. Mikroskoobi all paistavad nad ümmargustena ning moodustavad kobaraid.
Stafülokokke on teada 32 liiki. Nad on levinud üle maailma. Enamik neist on kahjutud ning elavad loomade (sealhulgas inimese) nahal ja limaskestadel. Neid on ka mullas.
Stafülokokid võivad inimestel ja teistel loomadel põhjustada mitmesuguseid haigusi. Nad on tavalised toidumürgituse põhjustajad. Staphylococcus aureus põhjustab mitmesuguseid naha- jm nakkusi.
Stafülokokk ehk kobarkokk (Staphylococcus) on grampositiivsete bakterite perekond. Mikroskoobi all paistavad nad ümmargustena ning moodustavad kobaraid.
Stafülokokke on teada 32 liiki. Nad on levinud üle maailma. Enamik neist on kahjutud ning elavad loomade (sealhulgas inimese) nahal ja limaskestadel. Neid on ka mullas.
Stafülokokid võivad inimestel ja teistel loomadel põhjustada mitmesuguseid haigusi. Nad on tavalised toidumürgituse põhjustajad. Staphylococcus aureus põhjustab mitmesuguseid naha- jm nakkusi.
Staphylococcus generoa bakterio Gram positiboz osatuta dago, koko itxura dutenak. Koko hauek mordoetan biltzen dira, tankera oso tipikoak hartuz (ikusi argazkia). Ez dira mugitzen eta ez dute esporarik sortzen.
Genero honetan 34 espezie daude, gehienak gizakiaren eta animalien larruazalean eta mukosetan bizi direnak. Staphylococcus aureus da talde honen patogeno nagusia.
Estafilokokoen ezaugarri biokimiko nagusiak honako hauek dira:
Estafilokokoen espektro termikoa oso zabala da: 8º eta 46 °C-en artean hazten dira.
Laborategian hazteko hazkuntza-inguru hautakorrak erabiltzen dira, gatz kontzentrazio altuak dituztenak. Horrela, estafilokokoak ez diren bakterioak hiltzen dira. Manitol agarra gazia da hautakorra den horietako bat.
Talde honetako patogeno nagusia da. Gizakiarengan, hala ere, sudurreko mukosetan zein larruazalean egon daiteke pertsona askotan gaixotasunik sortu gabe; ikerketa batzuen arabera, populazioaren %30a bakterio honen eramailea da eta ez du inongo sintomarik. Patogenoa, hala ere, transmititu dezakete.
Bakterio honen birulentzia areagotzen duten faktoreak honako hauek dira:
Staphylococcus aureus-ek gaixotasun ugari eragiten du: azaleko edo mukosetako gaitzak (furunkuluak, pustulak, bekatxoak, zaurietako infekzioak...), gernu-infekzioak, septizemiaren ondorioz sortutako infekzio hedatuak, oso hilkorrak (endokarditisa, artritisa, meningitisa, pneumonia...) eta janari intoxikazioak, kutsatutako janariak jandakoan.
Urteotan penizilina izan da tratamendurik eraginkorrena Staphylococcus aureus-en aurka. Aspaldian, hala ere, agertu ziren penizilinarekiko erresistenteak ziren anduiak, gaur egun oso hedatuak. Horregatik, antibiograma baten bitartez erabaki behar da kasu bakoitzean ezarriko den tratamendua.
Hainbat estafilokoko, berez patogenoak ez direnak, oportunistak izan ohi dira. Hots, egoera berezitan birulentzia hartzen dute eta gaitzak sortzen dituzte. Staphylococcus epidermidis eta Staphylococcus intermedius dira esanguratsuenak. Bakterio hauek koagulasa(-) dira.
Staphylococcus generoa bakterio Gram positiboz osatuta dago, koko itxura dutenak. Koko hauek mordoetan biltzen dira, tankera oso tipikoak hartuz (ikusi argazkia). Ez dira mugitzen eta ez dute esporarik sortzen.
Genero honetan 34 espezie daude, gehienak gizakiaren eta animalien larruazalean eta mukosetan bizi direnak. Staphylococcus aureus da talde honen patogeno nagusia.
Estafilokokoen ezaugarri biokimiko nagusiak honako hauek dira:
anaerobio fakultatiboak: O/H:(+/+) katalasa:(+) oxidasa:(-) gelatinaren hidrolisia:(+) gatz konzentrazio altuak jasaten dituzte nitratoak erreduzitzen dituzte, nitritoak sortuzEstafilokokoen espektro termikoa oso zabala da: 8º eta 46 °C-en artean hazten dira.
Laborategian hazteko hazkuntza-inguru hautakorrak erabiltzen dira, gatz kontzentrazio altuak dituztenak. Horrela, estafilokokoak ez diren bakterioak hiltzen dira. Manitol agarra gazia da hautakorra den horietako bat.
Staphylococcus eli stafylokokit ovat grampositiivisten bakteerien suku. Stafylokokit aiheuttavat yleensä ihoinfektioita, mutta voivat olla syyllisiä myös muihin tulehduksiin esimerkiksi sisäelimissä. Stafylokokkeja on yli 30 lajia, ja niistä yleisimpiä taudinaiheuttajia ovat Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis ja Staphylococcus saprophyticus.
Staphylococcus eli stafylokokit ovat grampositiivisten bakteerien suku. Stafylokokit aiheuttavat yleensä ihoinfektioita, mutta voivat olla syyllisiä myös muihin tulehduksiin esimerkiksi sisäelimissä. Stafylokokkeja on yli 30 lajia, ja niistä yleisimpiä taudinaiheuttajia ovat Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis ja Staphylococcus saprophyticus.
Staphylococcus (les staphylocoques) est un genre de bactéries coques à Gram positif et catalase positive, et coagulase positive pour Staphylococcus aureus, Staphylococcus intermedius, Staphylococcus pseudintermedius, Staphylococcus delphini et certains Staphylococcus schleiferi, négative pour les autres.
Une vingtaine d'espèces de staphylocoques sont actuellement identifiées, dont l'espèce principale : Staphylococcus aureus, responsable de nombreuses infections humaines et animales.
Ubiquitaires, les staphylocoques sont présents sur de nombreux sites. Ils sont capables de vivre :
L'Homme est le réservoir de plusieurs espèces de staphylocoques :
Les animaux hébergent des espèces de staphylocoques qui ne sont pas tout le temps retrouvées chez l'Homme :
L'espèce la plus pathogène de la famille des staphylocoques est Staphylococcus aureus. En effet, il peut être responsable de plusieurs infections.
La plupart des autres espèces de staphylocoques ne sont pas pathogènes.
Cependant certaines espèces commensales sont dites pathogènes opportunistes, elles peuvent entraîner des infections dans des conditions particulières :
Du point de vue épidémiologie, le caractère ubiquitaire des staphylocoques, leur relativement bonne résistance aux mécanismes d'épuration naturels (oxydation, dessiccation), leur grande capacité à donner des mutants résistants aux antibiotiques, expliquent le maintien — voire l'augmentation — de la fréquence des infections staphylococciques. Ceci est particulièrement net en milieu hospitalier, où ces germes trouvent en outre un rassemblement de patients leur assurant un excellent terrain de développement. Ils partagent avec les bacilles pyocyaniques le premier rôle dans les infections nosocomiales.
Les staphylocoques sont des coques gram positifs arrondis, en amas réguliers ou par deux, de 0,7 à 1 µm de diamètre (les S. blancs sont souvent un peu plus volumineux que les S. dorés), immobiles, dépourvus de spores, présentent une capsules. Ils apparaissent le plus souvent en amas dits en grappes de raisin. Les amas sont particulièrement nets dans des préparations faites à partir de cultures sur milieux solides. Dans des cultures liquides et produits pathologiques, les amas sont beaucoup plus petits (3 à 4 éléments — ou même formes isolées ou en paires = diplocoques).
Les staphylocoques poussent aisément sur les milieux usuels, donnant un trouble uniforme en milieux liquides et, sur gélose, des colonies rondes, lisses, blanches (S. blancs ou S. albus) ou dorées (S. dorés ou S. aureus), opaques, atteignant 2 à 3 mm de diamètre (ou un enduit confluent si l'ensemencement est massif). Ils sont catalase positifs et oxydase négatifs, aérobies - anaérobies facultatifs, fermentant le glucose sans gaz. Outre la couleur des colonies, qui n'est souvent pas assez tranchée, les staphylocoques potentiellement pathogènes se distinguent des commensaux par les caractères suivants :
Certaines de ces propriétés sont mises à profit dans les préparations de milieux sélectifs permettant l'isolement à partir de produits polycontaminés. Le milieu de Chapman, par exemple, inhibe le développement de nombreux contaminants par sa teneur en NaCl (7,5 %) et permet de reconnaître les colonies de staphylocoques dorés par la fermentation du mannitol. Le milieu de Baird et Parker contient notamment du tellurite (la réduction de ce sel par le S. doré donne aux colonies une coloration noire).
Les cultures se développent dès 24 heures et résistent au vieillissement et à la diminution de l'activité de l'eau (ou activity of water aw) pendant plusieurs mois.
Remarque : l'aspect des colonies peut varier et devenir de type Rugh si les colonies sont trop anciennes : colonies mates, peu bombées, légèrement irrégulières et d'aspect sèches.
L'activité métabolique des staphylocoques est relativement bien marquée. Ils possèdent de nombreuses enzymes capables de catalyser de nombreux substrats. Ces enzymes varient d'une espèce à une autre.
1) Coagulase.
C'est généralement la principale (souvent la seule) substance recherchée pour établir la nature « aureus » d'un staphylocoque. Il existe, en réalité, deux coagulases généralement associées : la coagulase liée ou clumping factor qui provoque la formation de grumeaux lorsqu'on émulsionne une culture de staphylocoques dans une goutte de plasma sanguin sur lame et la coagulase sécrétée qui provoque l'apparition d'un caillot lorsqu'on cultive le staphylocoque dans un milieu additionné de plasma (dilué à 1/4).
Ces coagulases semblent bien jouer un rôle dans la pathogénie des infections in vivo : elles permettent en effet au staphylocoque qui ne possède normalement pas de capsule, de s'en procurer une en coagulant autour de lui le plasma ou les humeurs intercellulaires.
2) Hémolysines.
La plus importante est l'hémolysine alpha qui lyse, in vitro, les hématies de lapin. Elle est caractéristique des S. dorés d'origine humaine.
In vivo, elle détruit les membranes cellulaires, provoquant des nécroses (nécrotoxine) et peut même être létale (danger des solutions injectables contaminées par des staphylocoques !).
Les hémolysines bêta (agissant sur les hématies de mouton) et gamma (agissant sur les hématies humaines) sont inconstantes et se trouvent parfois aussi chez le S. albus.
3) La leucocidine de Panton-Valentine lyse les neutrophiles, les monocytes et les macrophages.
4) L'entérotoxine sécrétée par certaines souches, joue un rôle dans 2 maladies intestinales d'origine staphylococcique. D'abord une intoxication alimentaire due à l'accumulation de cette entérotoxine par le développement d'une souche productrice dans un aliment fait à l'avance, ayant séjourné un certain temps à une température supérieure à 10 °C. Les aliments le plus souvent en cause sont les desserts à base de laitages et crèmes pâtissières ainsi que diverses sauces : mayonnaise, etc. (Le staphylocoque tolère aussi bien d'assez fortes concentrations de sucre que de NaCl). Cette entérotoxine est thermostable, elle peut donc rester active dans un aliment réchauffé dont les staphylocoques ont été tués. Elle provoque après une incubation brève : 3 à 6 heures, un état nauséeux, avec vomissements éventuels et diarrhées violentes. Ces troubles, souvent intenses et angoissants, disparaissent sans trace après quelques heures. C'est la plus fréquente et la plus bénigne des intoxications alimentaires d'origine bactérienne.
Par contre, l'entérite fulminante à staphylocoques présente une extrême gravité et une grosse mortalité. Il s'agit cette fois du développement des staphylocoques producteurs d'entérotoxine dans l'intestin même. Normalement, les staphylocoques de passage dans l'intestin ne peuvent s'y implanter ni s'y multiplier, étant inhibés par la flore commensale normale. Mais si celle-ci est éliminée par des antibiotiques auxquels le staphylocoque résiste, cette implantation devient possible : c'est donc une complication de l'antibiothérapie, survenant principalement en milieu hospitalier, surtout chez des opérés du système digestif dont on a tenté de stériliser le contenu intestinal en vue de l'opération. Il importe dans ces cas d'obtenir un diagnostic rapide et de trouver un produit auquel la souche est encore sensible (par ex. staphylomycine, oxacilline).
La mise en évidence de cette entérotoxine est malaisée. Les Ac. pour mise en évidence immunologique ne sont guère disponibles (il y a d'ailleurs plusieurs types antigéniques). En dehors de l'Homme, seuls certains singes et le petit chat de 2 à 8 semaines sont sensibles.
La paroi des staphylocoques contient 2 antigènes principaux :
Il existe de nombreuses variétés antigéniques mais le typage des staphylocoques par l'étude de ces variétés (sérotypie) n'est guère entré dans la pratique.
Par contre, la lysotypie peut rendre de grands services en épidémiologie.
Cette méthode permet aussi de déterminer si plusieurs cas dans un service sont dus à une même souche et de rechercher quels membres du personnel soignant sont porteurs de cette souche.
Cet examen donne une première orientation et permet de déterminer si la flore est abondante ou non, pure ou mixte.
La culture permet de déterminer si c'est un S. aureus ou albus (test de coagulase). L'antibiogramme est généralement nécessaire vu les sensibilités très variables. Addition de pénicillinase au milieu si le produit provient d'un malade en traitement.
La sérologie est peu utilisée. Outre les antigènes de paroi cités plus haut, les diverses toxines pourraient faire l'objet de réactions Ag.-Ac. Mais on ne constate guère de variations notables entre les taux d'Ac. des individus sains, malades ou convalescents. On recherche parfois le taux des antistaphylolysines en fonction du diagnostic d'ostéomyélite.
Le rôle des anticorps est discuté : si d'une part, on ne constate guère de concordance entre leur taux et la résistance aux infections staphylococciques, celles-ci sont, d'autre part, beaucoup plus fréquentes chez les patients atteints de hypo-gammaglobulinémie. Il est vraisemblable que la résistance résulte de l'interaction de mécanismes sériques et cellulaires.
L'efficacité de la vaccinothérapie est également discutée : mais on constate souvent l'interruption d'une succession de furoncles par l'application de cette vaccination (de préférence avec un autovaccin, vu la multiplicité des souches.
En avril 2021 les espèces suivantes sont recensées :
Certaines espèces autrefois comptées parmi les Staphylocoques ont été déplacées vers d'autres genres, notamment le genre Mammalicoccus créé en 2020 :
Staphylococcus (les staphylocoques) est un genre de bactéries coques à Gram positif et catalase positive, et coagulase positive pour Staphylococcus aureus, Staphylococcus intermedius, Staphylococcus pseudintermedius, Staphylococcus delphini et certains Staphylococcus schleiferi, négative pour les autres.
Une vingtaine d'espèces de staphylocoques sont actuellement identifiées, dont l'espèce principale : Staphylococcus aureus, responsable de nombreuses infections humaines et animales.
Baictéar sféarúil, timpeall miocrón (1 μm) ar trastomhas is ea stafalacocas.
De ghnáth tarlaíonn sé i gcrobhaingí, agus is gá dóibh ocsaigin i gcomhair fáis. Faightear i scannáin mhúcasacha é, agus ar chraiceann daoine is ainmhithe eile.
Cuireann sé tús le heaspaí ar dhromchla amuigh, agus ionfhabhtuithe córasacha a fhéadfaidh a bheith ainsealach, fiú marfach.
Baictéar sféarúil, timpeall miocrón (1 μm) ar trastomhas is ea stafalacocas.
De ghnáth tarlaíonn sé i gcrobhaingí, agus is gá dóibh ocsaigin i gcomhair fáis. Faightear i scannáin mhúcasacha é, agus ar chraiceann daoine is ainmhithe eile.
Cuireann sé tús le heaspaí ar dhromchla amuigh, agus ionfhabhtuithe córasacha a fhéadfaidh a bheith ainsealach, fiú marfach.
Os Staphylococcus son un xénero de microorganismos bacterianos que están presentes na mucosa e na pel dos humanos e doutros mamíferos e aves. O xénero comprende na actualidade a 35 especies e 17 subespecies, moitas das cales se achan nos humanos. As especies que se asocian con máis frecuencia ás enfermidades en humanos son Staphylococcus aureus (o membro máis virulento e coñecido do xénero), Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus capitis e Staphylococcus haemolyticus.
Na súa estrutura áchanse os ácidos teicoico e lipoteicoico, e os peptidoglicanos.
Os ácidos sérvenlle para se adherir a superficies corporais xunto coas especies de estafilococo que teñen cápsula, e en conxunto os ácidos teicoicos e o péptidoglicano teñen a característica de que activan o sistema inmune do complemento e serven ademais de evasores da fagocitose.
Entre os factores de virulencia que lle serven para a invasión e sérvenlle ó laboratorista para a súa identificación están:
As enfermidades que pode desenvolver o xénero estafilococo están mediadas pola produción de toxinas:
Os Staphylococcus son un xénero de microorganismos bacterianos que están presentes na mucosa e na pel dos humanos e doutros mamíferos e aves. O xénero comprende na actualidade a 35 especies e 17 subespecies, moitas das cales se achan nos humanos. As especies que se asocian con máis frecuencia ás enfermidades en humanos son Staphylococcus aureus (o membro máis virulento e coñecido do xénero), Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus capitis e Staphylococcus haemolyticus.
Stafilokoki (lat.Staphylococcus) su gram-pozitivne bakterije loptastog oblika (koke), grupirane u kolonije. Postoji preko trideset vrsta stafilokoka, od kojih su najpoznatije one patogene za čovjeka:
Inače, stafilokoki su dio normalne bakterijske flore i uglavnom samo kod osoba sa oslabljenim imunitetom mogu izazvati infekcije pa su zato česti uzrok bolničkih infekcija. Posebna grupa stafilokoka, meticilin rezistentni stafilokokus aureus - MRSA razvila je veoma jaku otpornost na antibiotike.
Staphylococcus (dalam bahasa Yunani staphyle berarti sekelompok anggur dan coccos yang berarti granula) adalah genus dari bakteri gram positif. Di mikroskop mereka tampak berbentuk bulat serta bergerombol seperti sekelompok anggur.
Genus staphylococcus mencakup 31 spesies. Kebanyakan tidak berbahaya dan tinggal di atas kulit dan selaput lendir manusia dan organisme lainnya. Mereka juga menjadi mikroba tanah. Genus ini dapat ditemui di seluruh dunia.
Artikel bertopik bakteri ini adalah sebuah rintisan. Anda dapat membantu Wikipedia dengan mengembangkannya.
Stafýlókokkar (eða haugkúluklasar; fræðiheiti: Staphylococcus) er ættkvísl Gram-jákvæðra baktería (gerla) sem allar eru af formgerð kokka (kúlugerla).
Ættkvíslinni Staphylococcus var áður skipað í ættina Micrococcaceae[4] en hefur nú verið skipað í ættina Staphylococcaceae innan fylkingarinnar Firmicutes [5] en míkrókokkarnir teljast býsna fjarskyldir (eru í fylkingunni Actinobacteria). Það var Sir Alexander Ogston, skoskur læknir og prófessor við Háskólann í Aberdeen, sem fyrstur lýsti tegundinni sem í dag kallast Staphylococcus aureus og sýndi fram á að hún getur valdið sýkingum í mönnum árið 1880 [6]. Hann fann jafnframt upp nafnið Staphylococcus og er það samsett úr grísku orðunum σταφυλή (staphylē), sem þýðir „þrúgnaklasi“, og κόκκος (kókkos), sem þýðir „korn“. Þrátt fyrir þetta er hið opinbera nafn ættkvíslarinnar Staphylococcus Rosenbach 1884, eftir Friedrich Rosenbach, en hann var fyrstur til að rækta stafýlókokka í hreinrækt. [1] Þekktum Staphylococcus tegundum hefur fjölgað mjög á umliðnum árum og teljast nú 41.[3]
Stafýlókokkar mynda kúlulaga frumur, um 0,5 til 1,5 µm að þvermáli sem koma ýmist fyrir stakar, í pörum eða óreglulegum klösum (haugkúluklösum).[4] Flestar tegundir eru valfrjálst loftfælnar og ófrumbjarga (þurfa lífræn efni til vaxtar og viðhalds). Einstaka tegundir eru nauðháð loftfælnar. Flestar tegundir eru katalasa-jákvæðar. Cýtókróm eru venjulega til staðar, en þó gefa flestar tegundir neikvæða svörun við stöðluðu oxidasaprófi. Flestar tegundir eru saltþolnar[4] en þarfnast þó ekki aukalegs salts í ræktunarætinu (eru ekki saltkærar)[7][8]. Saltþolnustu stafýlókokkarnir geta vaxið við saltstyrk allt að 4,5 M[9][10]. Kjörhitastig til vaxtar er hjá flestum tegundum á bilinu 30 – 37 °C, en þær geta þó vaxið við hitastig allt frá 4 °C til 48 °C, og við sýrustig frá pH 4,0 að 9,8.[11] Raunar er þolni gegn umhverfisbreytum mjög háð öðrum ræktunaraðstæðum. Til dæmis ræðst hitaþolni S. aureus mjög af saltstyrk ræktunarætisins[12]. Þó stafýlókokkar myndi ekki dvalargró, þá eru þeir mjög þolnir gegn ýmsum umhverfisöfgum, svo sem afar háum saltstyrk, miklum þurrki, mikilli geislun, háum þrýstingi, o.fl. [13]. Unnt er að rjúfa frumur stafýlókokka með lýsóstafíni, en ekki með lýsósími.
Stafýlókokkar eru algengar gistilífverur á húð og í nefholi blóðheitra hryggdýra og eru sumar þeirra sýklar eða tækifærissýklar, en aðrar álitnar náttúrlegur hluti af sambýlisbíótu manna og dýra.[14] Sumar tegundir finnast gjarnan í mikið verkuðum matvælum, svo sem pylsum[15], gerjuðum fiskisósum[2] og saltfiski[9] [10] og eru tegundir á borð við S. xylosus og S. saprophyticus notaðar sem startkúltúrar í gerjun sumra kjötafurða.[15] Sumar tegundir, einkum S. aureus framleiða úteitur og geta þannig valdið matareitrunum. [11]
Stafýlókokkar (eða haugkúluklasar; fræðiheiti: Staphylococcus) er ættkvísl Gram-jákvæðra baktería (gerla) sem allar eru af formgerð kokka (kúlugerla).
Gli stafilococchi (Staphylococcus Rosenbach, 1884) sono batteri Gram-positivi appartenenti alla famiglia Staphylococcaceae.
Sono batteridi Gram-positivi e catalasi positivi di forma sferica (cocchi) (0,5-1 µm di diametro) immobili di ciglia e/o flagelli). Aerobi o anaerobi facoltativi, privi di capsula evidente, cocchi disposti in gruppi irregolari (dal greco: 'staphyle' = a grappolo, e 'coccus' = sfera), ubiquitari (che non prediligono un solo tipo di habitat). Aerobicamente gli stafilococchi producono da glucosio molto acido acetico e anidride carbonica, e poco acido lattico (5 - 10%), mentre anaerobicamente producono essenzialmente acido lattico (73 - 94%) e poco acido acetico (4 - 7%).
Gli stafilococchi non sono batteri esigenti dal punto di vista metabolico, infatti crescono nei comuni terreni di coltura e sono capaci di sopravvivere anche in presenza di una percentuale di NaCl (cloruro di sodio) pari al 7,5%; sono definiti infatti alofili tolleranti e questa caratteristica viene utilizzata per isolarli a partire da un materiale plurimicrobico (agar sale-mannitolo).
Mesofili (la temperatura ottimale di crescita si aggira attorno ai 25-40 °C con un optimum tra 30 e 37 °C), con pH di crescita ottimale tra 7,0 e 7,5, fortemente alotolleranti (che possono vivere a diverse concentrazioni di soluti fino al 7,5% di NaCl) e lipolitici, con buona attività nitrato reduttasica.
Le popolazioni naturali di tali organismi sono associate soprattutto alla pelle, alle ghiandole della pelle e alle mucose degli animali a sangue caldo e dell'uomo. Possono inoltre essere presenti in un'ampia varietà di prodotti animali come carne, latte e formaggio e a fonti ambientali quali suolo, sabbie, polvere, aria e acque naturali. Alcune specie sono saprofite, altre commensali, e altre ancora opportuniste patogene per l'uomo e per gli animali.
Gli stafilococchi, e in particolare Staphylococcus aureus, intervengono in patologia umana, soprattutto come agenti eziologici di numerose infezioni della cute. Sono infatti responsabili di infezioni suppurative (foruncoli, follicoliti, impetigine), tossinfezioni alimentari e altre patologie causate da tossine prodotte (sindrome della cute ustionata, sindrome da shock tossico) determinando, in alcuni casi, anche setticemie estremamente gravi. Alcuni biotipi appartenenti alla specie S. aureus sono responsabili di gravi tossinfezioni alimentari per la capacità di produrre enterotossine termoresistenti e attive per ingestione.
Il genere Staphylococcus comprende attualmente 47 specie, per lo più commensali di cute e superfici mucose dell'uomo e altri mammiferi. Alcuni stafilococchi, in particolare specie che producono l'enzima coagulasi come Staphylococcus aureus, S. hyicus e S. intermedius, risultano molto spesso patogeni per l'uomo e altri animali, per lo più mammiferi.
Gli stafilococchi (Staphylococcus Rosenbach, 1884) sono batteri Gram-positivi appartenenti alla famiglia Staphylococcaceae.
Het geslacht Staphylococcus (uit het Grieks betekent letterlijk: druiventrosbes) zijn bacteriën die behoren tot de familie Staphylococcaceae. Het geslacht heeft ongeveer 20 soorten. S. aureus, S. epidermidis en de S. saprophyticus worden het meest geïsoleerd bij de mens als ziekteverwekker.
In 1880 werd de Staphylococcus aureus beschreven door Alexander Ogston. De bacterie is onbeweeglijk, katalasepositief, oxidasenegatief en groeit facultatief anaeroob. De kolonies zijn rond en hebben een wit tot goudgeel pigment. De bacterie wordt vaak beschreven als een nosocomiale pathogeen. Nosocomiaal betekent door verblijf in ziekenhuis veroorzaakt. Het geeft aan dat de bacterie vaak door ziekenhuisbezoek opgelopen wordt. Niettemin heeft ook een aanzienlijk percentage van de gezonde mensen de bacterie op de huid of in de neus zonder er ziek van te worden. De infecties met Staphylococcus aureus zijn vaak acuut en pyogeen (etterig) van aard. In het ergste geval kan de bacterie zich verspreiden door middel van een bacteriëmie. Staphylococcus aureus heeft een hoge morbiditeit en mortaliteit als nosocomiale pathogeen. De bacterie veroorzaakt een verscheidenheid van infecties, uiteenlopend van impetigo (een huidinfectie) tot TSS (toxischeshocksyndroom) tot ernstige endocarditis.
De bacterie is in een Grampreparaat waar te nemen als kokken, in groepjes en los (druiventros). De kleur wordt dan aangeduid als gram-positief.
Het geslacht Staphylococcus (uit het Grieks betekent letterlijk: druiventrosbes) zijn bacteriën die behoren tot de familie Staphylococcaceae. Het geslacht heeft ongeveer 20 soorten. S. aureus, S. epidermidis en de S. saprophyticus worden het meest geïsoleerd bij de mens als ziekteverwekker.
In 1880 werd de Staphylococcus aureus beschreven door Alexander Ogston. De bacterie is onbeweeglijk, katalasepositief, oxidasenegatief en groeit facultatief anaeroob. De kolonies zijn rond en hebben een wit tot goudgeel pigment. De bacterie wordt vaak beschreven als een nosocomiale pathogeen. Nosocomiaal betekent door verblijf in ziekenhuis veroorzaakt. Het geeft aan dat de bacterie vaak door ziekenhuisbezoek opgelopen wordt. Niettemin heeft ook een aanzienlijk percentage van de gezonde mensen de bacterie op de huid of in de neus zonder er ziek van te worden. De infecties met Staphylococcus aureus zijn vaak acuut en pyogeen (etterig) van aard. In het ergste geval kan de bacterie zich verspreiden door middel van een bacteriëmie. Staphylococcus aureus heeft een hoge morbiditeit en mortaliteit als nosocomiale pathogeen. De bacterie veroorzaakt een verscheidenheid van infecties, uiteenlopend van impetigo (een huidinfectie) tot TSS (toxischeshocksyndroom) tot ernstige endocarditis.
De bacterie is in een Grampreparaat waar te nemen als kokken, in groepjes en los (druiventros). De kleur wordt dan aangeduid als gram-positief.
Gronkowce, stafilokoki, stafylokoki (łac. Staphylococcus, od gr. σταφυλή, staphylē, czyli grona, i κόκκος, kókkos, czyli ziarenko) – rodzaj bakterii zaliczanych do grupy bakterii Gram-dodatnich. Morfologicznie są one ziarenkowcami występującymi w skupiskach przypominających grona, będących wynikiem podziałów w wielu płaszczyznach. Prawie wszystkie gatunki Staphylococcus są względnymi beztlenowcami (to znaczy rosną w warunkach zarówno tlenowych, jak i beztlenowych).
Bakteriami typowo koagulazododatnimi (wytwarzającymi koagulazę) są szczepy należące do Staphylococcus aureus[1]. Gronkowiec złocisty jest głównym gatunkiem chorobotwórczym człowieka i jest odpowiedzialny za wiele ciężkich zakażeń[2]. Zakażenia nim można podzielić na:
Wśród gronkowców koagulazoujemnych wyróżnia się:
Niektóre gronkowce koagulazoujemne stanowią prawidłową florę człowieka, na przykład Staphylococcus epidermidis, który może czasami wywoływać zakażenia protez, oraz Staphylococcus saprophyticus, który powoduje zakażenia dróg moczowych u młodych kobiet.
Inne gatunki u człowieka nie odgrywają znaczącej roli, ale niektóre mają znaczenie w weterynarii.
Gronowce mogą być hodowane na prostych pożywkach, na przykład Chapmana lub Bairda-Parkera, w zwykłych warunkach.
Do antybiotyków przeciwgronkowcowych należą:
Niektóre nowe fagotypy są odporne na penicylinę i tetracykliny.
Gronkowce, stafilokoki, stafylokoki (łac. Staphylococcus, od gr. σταφυλή, staphylē, czyli grona, i κόκκος, kókkos, czyli ziarenko) – rodzaj bakterii zaliczanych do grupy bakterii Gram-dodatnich. Morfologicznie są one ziarenkowcami występującymi w skupiskach przypominających grona, będących wynikiem podziałów w wielu płaszczyznach. Prawie wszystkie gatunki Staphylococcus są względnymi beztlenowcami (to znaczy rosną w warunkach zarówno tlenowych, jak i beztlenowych).
Staphylococcus[nota 1] ou estafilococos são um género de bactérias gram-positivas e um dos mais comuns patógenos do ser humano.[1]
Os estafilococos têm formato esférico, aproximadamente 1 micrometro de diâmetro e formam grupos com aspecto de cachos de uvas.[nota 2] Após coloração por técnica de Gram, adquirem cor arroxeada ao microscópio óptico, devido à sua membrana simples e parede celular de peptidoglicano grossa, constituída por mureína, ácido teicóico e polissacarídeos.
Outra característica desses micro-organismos reside no fato de serem anaeróbicos facultativos: vivem em meios aeróbios (usando oxigênio) mas podem, facultativamente, viver em meios anaeróbios (por intermédio da fermentação). De todo modo, seu crescimento é mais rápido em meios aeróbios. Não possuem flagelo, sendo portanto incapazes de se locomover autonomamente. Sua faixa de temperatura ótima para crescimento situa-se entre 30 e 37 graus Celsius, a mesma do corpo humano.
Os fatores de virulência são todos os mecanismos que permitem a invasão do hóspede, ou a evasão da bactéria ao sistema imune. Cada estirpe tem geralmente apenas alguns destes fatores.
Existem em todo o mundo.
As estirpes pouco virulentas (coagulase-negativas) dos estafilococos existem na pele de todas as pessoas, embora frequentemente também estejam presentes Staphylococcus aureus (sem no entanto provocar doenças). Por vezes, também estão presentes nos intestinos e no trato urinário.
São destruídos por desinfectantes, sabão e altas temperaturas. Podem resistir bem à desidratação, durante longos períodos. São transmitidas de pessoa a pessoa pelo contato direto ou pelo contato indireto (via objectos). As feridas e outras aberturas na pele, os estados de debilidade, as operações cirúrgicas e as doenças em geral incrementam a possibilidade de esses micro-organismos invadirem o organismo humano e passarem a atuar como patógenos.
As principais são:
Necessita de vários nutrientes para seu desenvolvimento. Por isso se reproduz com facilidade apenas em alimentos ricos em nutrientes à base de ovos, leite, carnes e açúcar. As intoxicações ocorrem normalmente em alimentos como laticínios: queijo frescal, creme de leite, chantilly, leite; produtos de confeitaria: tortas recheadas, creme de ovos, etc.; produtos de carne como presunto.
Sua origem é ou a matéria prima ou o manipulador de alimentos. Vive na pele de animais e humanos, assim como nas fossas nasais. Pode chegar no alimento através do animal ou pelo contato com humanos.
O alimento contaminado necessita ficar algumas horas em temperatura ambiente; é necessária a reprodução do Staphyloccous aureus no alimento para a produção da toxina. As falhas podem ocorrer por falta de higiene no manuseio associadas com temperatura errada de armazenagem (temperatura ambiente: nos processos de resfriamento, descongelamento ou estocagem.)
A toxina formada não é destruída pelo cozimento; uma vez formada no alimento esse pode causar intoxicação mesmo após o processo, embora o microrganismos seja destruído.
A doença se caracteriza basicamente por vômitos intensos que se iniciam cerca de 2 h após a ingestão de alimentos com a toxina e duram algumas horas. Em geral o paciente se recupera sem maiores consequências, mas pessoas vulneráveis como bebês, idosos e pessoas debilitadas pode causar consequências mais graves.
É comum em alimentos, por isto a legislação sanitária brasileira, por intermédio da ANVISA, estabeleceu limites de tolerância para essa presença.[2]
A prevenção consiste basicamente em manter-se a higiene pessoal e dos alimentos manipulados:
O diagnóstico é realizado pela coleta de amostras, cultura em disco de Petri e identificação por técnica de Gram e bioquímica (determinação das enzimas que produz). A sorologia (detecção de anticorpos específicos) também ajuda.
Para o tratamento, indicam-se as penicilinas penicilinase-resistentes. Essas ainda são a primeira escolha, apesar do aumento da resistência das bactérias. A oxacilina é uma penicilina penicilinase-resistente indicada para as infecções causadas por S. aureus. Já a cefazolina é uma cefalosporina de primeira geração, resistente à penicilinase, e é indicada como segunda escolha no tratamento das infecções. Por fim, em caso de micro-organismos resistentes (que não são afetados pelas penicilinas penicilinase-resistentes), indica-se o uso de vancomicina.
A intoxicação é autolimitada. Pode ser necessário administração de antieméticos e hidratação do paciente em casos mais graves.
O diagnóstico é feito clinicamente pelos sintomas e laboratorialmente pela identificação da enterotoxina nas fezes do paciente. O quadro é fechado pelo isolamento do Staphylococcus aures no alimento, através de métodos microbiológicos e a identificação do mesmo tipo de enterotoxina pela cepa isolada.
Para desencadear o quadro, em geral as contagens no alimento devem ser altas: maior que 1 milhão de células de S. aureus por grama de alimento. Contudo, o micro-organismo pode estar ausente no alimento cozido, pois é destruído pelo calor, embora a enterotoxina pré-formada antes do cozimento não seja destruída.
Há mais de 30 espécies pertencentes ao género, mas apenas algumas delas causam doenças significativas:
Staphylococcus ou estafilococos são um género de bactérias gram-positivas e um dos mais comuns patógenos do ser humano.
Staphylococcus (Gr. staphylē = ciorhine + coccos = boabe, [1]) este un gen de bacterii gram-pozitive. La microscop apar ca celule rotunde (coci), grupate similar boabelor într-un ciorchine.
Genul Staphylococcus include la ora actuală (2006) 31 de specii - denumite generic "stafilococi". Majoritatea sunt nepatogene și fac parte din microbiota indigenă, colonizînd pielea și mucoasele oamenilor și altor organisme. O parte pot fi întâlnite și în flora microbiană prezentă în sol.
Stafilococii pot provoca supurația rănilor, furunculi, abcese, intoxicații alimentare, stări septice numite stafilococii.
Stafilococii patogeni pot cauza o mare varietate de boli la animale și oameni, prin secreția de toxine sau prin înmulțirea rapidă și invadarea țesuturilor.
Stafilococii patogeni dispun de o serie de factori de virulență: leucocidina, hemolizina, diferite toxine, coagulaza - o adezină specifică importantă în procesul infecțios și altele. În laboratorul de microbiologie se testează în mod curent calitatea stafilococilor de a produce coagulază, pentru diferențierea între speciile patogene și cele nepatogene (care cel mai adesea nu product coagulază). În urma acestui test, stafilococii sunt grupați în coagulazo-pozitivi și coagulazo-negativi.
Toxinele stafilococice sunt o cauză comună a toxiinfecțiilor alimentare. Bacteriile se pot dezvolta pe hrana stocată în condiții necorespunzătoare, fiind capabili să se multiplice chiar și în alimentele cu un conținut relativ redus de apă. Deși procesul de gătire omoară bacteriile, unele toxinele sunt rezistente la temperatură, nefiind distruse nici după fierberea câteva minute.
Una dintre speciile cu un potențial patogen ridicat este Staphylococcus aureus. Această bacterie poate supraviețui pe suprafețele uscate, ceea ce-i oferă șanse sporite de transmitere și are o rezistență instrinsecă la penicilină datorită structurii modificate a uneia sau mai multor proteine implicate în sinteza peretelui bacterian (Eng. - PBP, penicillin-binding proteins). Recent au fost identificate tulpini de S. aureus rezistente și la meticilină (MRSA, Methicillin-resistant Staphylococcus aureus), un derivat de penicilină cu structură modificată și care era în mod obișnuit eficient împotriva stafilococilor rezistenți la penicilină. Aceste tulpini sunt frecvent implicate în infecțiile nosocomiale sau intracomunitare. O varietate recentă este NT-MRSA (non-typable MRSA). Prin toxinele sale S. aureus poate cauza diferite afecțiuni, de la reacții cutanate la sindromul șocului toxic. S. aureus cauzează în general infecții piogene localizate, de tipul abceselor sau furunculelor, dar sunt cazuri în care poate cauza infecții sistemice, determinând uneori un tip special de septicemie, numită piemie.
Tratamentul chimioterapic antistafilococic în infecțiile grave se realizează utilizând Cefalosporine de generație III si IV (Cefoperazone, Ceftriaxon, Ceftibuten, Ceftazidim, Cefepime, Cefpirome, Cefquinome), Fluorochinolone (Ciprofloxacin, Ofloxacin, Levofloxacin, Gatifloxacin, Moxifloxacin) precum și mai noile antibiotice Carbapeneme (Imipenem, Meropenem).
O altă specie de Staphylococcus coagulazo-pozitivă este Staphylococcus intermedius, un colonist frecvent al dermului unor animale. Poate produce infecții la câini și pisici și, mai rar, la oameni (zoonoze). Această specie este frecvent purtătoare de gene care conferă multirezistență la antibiotice.
S. epidermidis, este o specie coagulazo-negativă, o bacterie comensală întâlnită frecvent pe piele. Deși în mod obișnuit nu este patogenă, poate cauza infecții severe la pacienții imunocompromiși, imunosupresați sau cu catetere.
S. saprophyticus este o altă specie coagulazo-negativă care poate cauza infecții ale căilor urinare.
În ultimii ani s-a observat implicarea în infecții la oameni și a altor specii de Staphylococcus, cum sunt S. lugdunensis, S. schleiferi și S. caprae.
Staphylococcus (Gr. staphylē = ciorhine + coccos = boabe, [1]) este un gen de bacterii gram-pozitive. La microscop apar ca celule rotunde (coci), grupate similar boabelor într-un ciorchine.
Genul Staphylococcus include la ora actuală (2006) 31 de specii - denumite generic "stafilococi". Majoritatea sunt nepatogene și fac parte din microbiota indigenă, colonizînd pielea și mucoasele oamenilor și altor organisme. O parte pot fi întâlnite și în flora microbiană prezentă în sol.
Stafilococii pot provoca supurația rănilor, furunculi, abcese, intoxicații alimentare, stări septice numite stafilococii.
Stafylokok (lat. Staphylococcus) je rod grampozitívnych baktérií z čeľade Staphylococcaceae. Pod mikroskopom majú guľovitý tvar (kokus) a vytvárajú strapcovité zhluky. Sú to fakultatívne anaeróbne baktérie (rastú anaeróbne aj aeróbne).
Názov rodu vytvoril v roku 1882 škótsky chirurg a bakteriológ Alexander Ogston (1844 – 1929), podľa vzoru pri menovaní Streptococcus.[1] kombinuje prefix „staphylo-“ (z starogr. σταφυλή staphylē – strapec hrozna) a sufix z moderného výrazu lat. coccus sférická baktéria, kokus (z starogr. κόκκος kókkos – zrno, semeno, bobuľa).
Rod Staphylococcus obsahuje približne 40 druhov. Z nich, dva majú dva poddruhy, jeden má tri poddruhy a jeden má štyri poddruhy.[2] Väčšina druhov je neškodná a bežne prebýva na pokožke a sliznici u ľudí a ostatných organizmov. Zistilo sa, že stafylokoky obývajú aj nektár.[3] Tvoria aj malú súčasť pôdnej biológie.[4]
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Stafylokok
Wikislovník ponúka heslo Stafylokok
Tento článok je čiastočný alebo úplný preklad článku Staphylococcus na anglickej Wikipédii.
Stafylokok (lat. Staphylococcus) je rod grampozitívnych baktérií z čeľade Staphylococcaceae. Pod mikroskopom majú guľovitý tvar (kokus) a vytvárajú strapcovité zhluky. Sú to fakultatívne anaeróbne baktérie (rastú anaeróbne aj aeróbne).
Názov rodu vytvoril v roku 1882 škótsky chirurg a bakteriológ Alexander Ogston (1844 – 1929), podľa vzoru pri menovaní Streptococcus. kombinuje prefix „staphylo-“ (z starogr. σταφυλή staphylē – strapec hrozna) a sufix z moderného výrazu lat. coccus sférická baktéria, kokus (z starogr. κόκκος kókkos – zrno, semeno, bobuľa).
Rod Staphylococcus obsahuje približne 40 druhov. Z nich, dva majú dva poddruhy, jeden má tri poddruhy a jeden má štyri poddruhy. Väčšina druhov je neškodná a bežne prebýva na pokožke a sliznici u ľudí a ostatných organizmov. Zistilo sa, že stafylokoky obývajú aj nektár. Tvoria aj malú súčasť pôdnej biológie.
S. afermentans
S. aureus
S. auricularis
S. capitis
S. caprae
S. cohnii
S. epidermidis
S. felis
S. haemolyticus
S. hominis
S. intermedius
S. lugdunensis
S. pettenkoferi
S. saprophyticus
S. schleiferi
S. simulans
S. vitulus
S. warneri
S. xylosus
Stafilokoki (znanstveno ime Staphylococcus) so rod grampozitivnih, negibljivih in nesporogenih aerobnih ali fakultativno anaerobnih kokov (okroglih bakterij) v grozdastih skupinah, ki lahko povzročajo gnojna vnetja in sepse[1], vendar je večina vrst za človeka nenevarnih in so del normalne bakterijske flore na koži in sluznicah. Prisotni so povsod po svetu in predstavljajo tudi manjši delež bakterij v prsti.[2]
Rod stafilokokov zajema 34 različnih vrst.[3]
Nekatere vrste, ki živijo v drugih organizmih, lahko s toksini, ki jih izločajo, povzročajo bolezni. Njihovi toksini so tudi pogost vzrok okužb s hrano, saj se te bakterije razmnožujejo v neprimerno shranjeni hrani. Staphylococcus aureus - imenovan tudi zlati stafilokok - je najpogostejši vzrok stafilokoknih okužb. Staphylococcus aureus je bakterija, ki je pogosto del kožne flore, najdemo pa jo tudi v nosu in žrelu. Njeni toksini škodujejo prebavnemu traktu, kar lahko privede do bruhanja ali driske. Prenaša se kapljično (s kapljicami) pri kihanju in kašljanju.
Stafilokoki (znanstveno ime Staphylococcus) so rod grampozitivnih, negibljivih in nesporogenih aerobnih ali fakultativno anaerobnih kokov (okroglih bakterij) v grozdastih skupinah, ki lahko povzročajo gnojna vnetja in sepse, vendar je večina vrst za človeka nenevarnih in so del normalne bakterijske flore na koži in sluznicah. Prisotni so povsod po svetu in predstavljajo tudi manjši delež bakterij v prsti.
Rod stafilokokov zajema 34 različnih vrst.
Nekatere vrste, ki živijo v drugih organizmih, lahko s toksini, ki jih izločajo, povzročajo bolezni. Njihovi toksini so tudi pogost vzrok okužb s hrano, saj se te bakterije razmnožujejo v neprimerno shranjeni hrani. Staphylococcus aureus - imenovan tudi zlati stafilokok - je najpogostejši vzrok stafilokoknih okužb. Staphylococcus aureus je bakterija, ki je pogosto del kožne flore, najdemo pa jo tudi v nosu in žrelu. Njeni toksini škodujejo prebavnemu traktu, kar lahko privede do bruhanja ali driske. Prenaša se kapljično (s kapljicami) pri kihanju in kašljanju.
Stafylokocker (Staphylococcus) är ett släkte icke sporbildande grampositiva runda bakterier (kocker). Namnet Staphylococcus härrör från grekiskans staphylé som betyder druvklase, vilket syftar på bakteriernas utseende i mikroskop. De producerar katalas, vilket gör att de lätt kan skiljas från streptokocker vid odlingsdiagnostik i laboratoriet. S. aureus producerar koagulas. Vissa arter av stafylokocker producerar även toxiner (exempelvis enterotoxin).
De flesta stafylokocker finns i människans normalflora (Staphylococcus saprophyticus ingår ej i normalfloran) på hud och i håret samt slemhinna men är också viktiga patogener. De kan orsaka flera olika infektioner men är en särskilt vanlig orsak till hudinfektioner, skelettinfektioner och endokardit. Staphylococcus aureus kan också ge upphov till matförgiftning.
När penicillin började användas på 1940-talet utvecklade de från början penicillinkänsliga stafylokockerna snabbt penicillinresistens. Orsaken till resistensen är att stafylokockerna producerade penicillinas som bryter ner β-laktamringen hos penicillin. Bakterien bär genen för denna egenskap på plasmider, som de lätt kan byta mellan varandra, vilket leder till att resistensen sprids. Isoxapenicillinerna (exempelvis oxacillin eller flukloxacillin) bryts dock inte ned av penicillinaset. De lämpar sig därför väl för behandling av stafylokockinfektioner.
Ett tilltagande problem inom sjukvården är förekomst av stafylokocker som blivit resistenta också mot isoxapenicilliner. Dessa kallas meticillinresistenta S. aureus eller förkortat MRSA. Sådana bakterier är ofta resistenta också mot flera andra sorters antibiotika.
Stafylokocker (Staphylococcus) är ett släkte icke sporbildande grampositiva runda bakterier (kocker). Namnet Staphylococcus härrör från grekiskans staphylé som betyder druvklase, vilket syftar på bakteriernas utseende i mikroskop. De producerar katalas, vilket gör att de lätt kan skiljas från streptokocker vid odlingsdiagnostik i laboratoriet. S. aureus producerar koagulas. Vissa arter av stafylokocker producerar även toxiner (exempelvis enterotoxin).
De flesta stafylokocker finns i människans normalflora (Staphylococcus saprophyticus ingår ej i normalfloran) på hud och i håret samt slemhinna men är också viktiga patogener. De kan orsaka flera olika infektioner men är en särskilt vanlig orsak till hudinfektioner, skelettinfektioner och endokardit. Staphylococcus aureus kan också ge upphov till matförgiftning.
När penicillin började användas på 1940-talet utvecklade de från början penicillinkänsliga stafylokockerna snabbt penicillinresistens. Orsaken till resistensen är att stafylokockerna producerade penicillinas som bryter ner β-laktamringen hos penicillin. Bakterien bär genen för denna egenskap på plasmider, som de lätt kan byta mellan varandra, vilket leder till att resistensen sprids. Isoxapenicillinerna (exempelvis oxacillin eller flukloxacillin) bryts dock inte ned av penicillinaset. De lämpar sig därför väl för behandling av stafylokockinfektioner.
Ett tilltagande problem inom sjukvården är förekomst av stafylokocker som blivit resistenta också mot isoxapenicilliner. Dessa kallas meticillinresistenta S. aureus eller förkortat MRSA. Sådana bakterier är ofta resistenta också mot flera andra sorters antibiotika.
Stafilokoklar (Staphylococcus) (Yunancada stafil, üzüm salkımı ; koko ise granül anlamına gelir.) Gram-pozitif bakterilerin bir cinsidir. Mikroskop altında yuvarlak üzüm taneleri gibi görünürler.
Stafilokok cinsinin 31 türü vardır. Çoğu tamamen zararsızdır ve insan cildi ve mukoz membranları ile diğer organizmaların yüzeyinde bulunurlar. Tüm dünyada rastlanan ve toprakta bulunan mikroorganizma florasının ufak bir kısmını oluştururlar.
Stafilokoklar insanlar ve diğer hayvanlarda toksin üretmek veya işgal etme yoluyla geniş bir çeşitlilikte hastalıklara yol açabilirler. Stafilokok toksinleri gıda zehirlenmesi durumlarında ana etkendir. Bakteri uygun olmayan şartlarda saklanan yiyeceklerde ürer. Pişirme süreci onları öldürse de, enterotoksinler ısıya dayanıklıdır ve dakikalarca kaynamaya bile dayanabilirler. Stafilokoklar daha çok su içeriği az olan peynir ve salam, sucuk gibi gıdalarda ürerler.
Patojenik türlerinden birisi de yaralarda enfeksiyona yol açabilen Staphylococcus aureusdur. Bu bakteri kuru yüzeylerde yaşar ve geçirgenliği arttırır. Bu türden olan Metisiline-Dirençli Staphylococcus aureus (MRSA) hastaneden kazanılan enfeksiyonlarda ana etken olmuştur ve de toplumdan kazanılan enfeksiyonlarda ortaya çıkışı ve sıklığındaki artışı sonucu bu özelliği anlaşılmıştır. S. aureus ayrıca toksik şok sendromuna da neden olabilmektedir. 1980'ler boyunca bazı tamponlar S. aureus'un hızla üremesine yol açmış ve bu şekilde kana karışan toksinler salınmıştır. Herhangi bir S. aureus enfeksiyonu stafilokokal haşlanmış cilt sendromuna yol açabilir. Bu durum ise derinin kana karışan ekzotoksine verdiği reaksiyon ile oluşur. Ayrıca Piyemi diye adlandırılan bir çeşit septisemiye de yol açabilir.
Evcil köpek ve kedilerin cildine yerleşip zaman zaman onları enfekte eden ve koagülazpozitif olan stafilokok türü bakteri ise Staphylococcus intermedius'dur. Bu organizma da çoklu bakteri direnci oluşturabilen genetik materyali taşır. Nadiren insanlarda zoonoz denilen deri hastalığına yol açar.
S. epidermidis, bir koagülaz-negatif stafilokok türüdür ve cilt üzerinde doğal olarak bulunması yanında santral venöz kateter takılı hastalarda ciddi hastalıklara yol açabilir.
Geçmiş yıllarda S. lugdunensis, S. schleiferi, ve S. caprae gibi bazı diğer Stafilokok türlerinin de insanlarda enfeksiyona yol açtığı saptanmıştır.
Stafilokoklar parmak uçlarında da bulunabilirler. Genelllikle işaret ve başparmakta felon adlı hastalığa yol açarlar ve bu durum diğer birçok stafilokok enfeksiyonu gibi çok acı vericidir. Çoğu S. aureus penisiline karşı dirençli olup, ancak fusidik asit,vancomisin ve nafsilin türü antibiyotikler çoğunda etkili olabilmektedir.
Örneğin S. lungdunensis endokardit ve S. saphrophyticus genç kadınlarda sistit etkenidir.
Taksonomi 16s rRNA dizilerine dayanmaktadır ve stafilokok türlerinin çoğu 11 ana grupta incelenir.
Onikinci grup olan S. caseolyticus ise şimdi yeni bir cins olan Macrococcus olarak tanımlanmışlardır.
Bazı türlerin konakçıları şu şekildedir ;
Stafilokoklar (Staphylococcus) (Yunancada stafil, üzüm salkımı ; koko ise granül anlamına gelir.) Gram-pozitif bakterilerin bir cinsidir. Mikroskop altında yuvarlak üzüm taneleri gibi görünürler.
Stafilokok cinsinin 31 türü vardır. Çoğu tamamen zararsızdır ve insan cildi ve mukoz membranları ile diğer organizmaların yüzeyinde bulunurlar. Tüm dünyada rastlanan ve toprakta bulunan mikroorganizma florasının ufak bir kısmını oluştururlar.
Основним джерелом інфекції є люди, як хворі так і носії. Механізми передачі: основний — повітряно-краплинний, менше значення мають контактно-побутовий та фекально-оральний. Стафілококові інфекції також можуть розвиватися як ендогенна інфекція, тобто та, яка присутня в організмі, оскільки стафілокок входить в умовно патогенну мікрофлору людини.
Стафілококи мають геометрично правильну кулясту форму (видно на малюнку справа) клітини діаметром 0,5 - 1,5 мкм, не утворюють спор, деякі види утворюють капсулу, нерухливі, грам-позитивні[4]. До складу клітинної стінки входять пептидоглікан (муреїн) і тейхоєві кислоти. У препаратах здебільшого розміщуються безладно або у вигляді грона винограду. Стафілококи виділяють протеолітичні й сахаролітичні ферменти. Вони розріджують желатин, викликають зсідання молока, ферментують ряд вуглеводів із виділенням кислоти.[5]
Стафілококи - факультативні анаероби, краще ростуть в аеробних умовах. До живильних середовищ невибагливі, добре культивуються на простих середовищах. Добре ростуть на універсальних живильних середовищах при температурі 35-40 В° С (можливе зростання в інтервалі 6,5-46 В° С), оптимум рН 7,0-7,5. Додавання до живильного середовища глюкози або крові прискорює ріст стафілококів. Характерна властивість більшості штамів - здатність рости в присутності 15% хлориду натрію або 40% жовчі[6]. На м'ясо-пептонному агарі колонії правильної круглої форми, опуклі, непрозорі, з гладенькою, блискучою, ніби полірованою поверхнею, забарвлені в золотистий, палевий, білий, лимонно-жовтий колір, залежно від кольору пігменту. На кров'яному агарі колонії оточені зоною гемолізу. У м'ясо-пептонному бульйоні викликають помутніння й осад на дні. У бактеріологічних лабораторіях стафілококи часто культивують на середовищі з 7-10 % хлорид натрію. Таку високу концентрацію солі інші бактерії не витримують. Отже, сольовий агар є селективним середовищем для стафілококів.
Джерелом інфекції є люди: хворі і носії. Механізми передачі:
Разом з іншими мікроорганізмами (гонококи, трихомонади, хламідії, мікоплазми і ін.) стафілококи можуть потрапляти в сечостатеві шляхи при статевих контактах, при різних маніпуляціях (уретроскопія, узяття мазка і ін.), а також можуть бути занесені самими хворими, що не дотримують правил гігієни.
Деякі стафілококи – представники нормальної мікробної флори шкіри і слизових оболонок людини. Патогенні мікроорганізми викликають різні піогенні інфекції, у тому числі і сечостатевої системи. Існують "ендемічні" штами, що обумовлюють спалахи внутрішньолікарняної інфекції. У стафілококів порівняно легко розвивається резистентність до багатьох протимікробних препаратів, що створює великі труднощі при лікуванні хворих.[8]
Найнебезпечнішими видами стафілокока є стафілокок сапрофітний, епідермальний стафілокок і стафілокок золотистий:
Вхідними воротами служать шкіра, слизові оболонки ротової порожнини, дихальних шляхів і шлунково-кишковий тракт, кон'юнктива повік, пупкова ранка і ін. На місці впровадження стафілокок викликає місцеве запалення з некрозом і нагноєнням. Стафілококи легко проникають в організм людини навіть через дуже дрібні пошкодження шкіри та слизових оболонок і призводять до найрізноманітніших хвороб: перитоніту, Імпетиго, ендокардиту, сепсису — летальність при яких становить 80%. Патогенез захворювання зумовлюють фактори вірулентності мікроорганізму, стан імунної системи макроорганізму, наявність розвитку гіперчутливості та ін. Функціональна недостатність імунної системи та низький рівень імуноглобуліна А (IgA) у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів зумовлюють тимчасове або постійне стафілококове бактеріоносійство. Кількість бактеріоносійства дедалі збільшується, особливо серед медичних працівників.
При зниженій резистентності організму до патогенного стафілококу під впливом шкідливої дії його токсинів і ферментів збудник, і його токсини, проникають з вогнища інфекції в кров. Настає бактеріємія, розвивається інтоксикація. При генералізованій стафілококовій інфекції можуть уражатися різні органи і тканини (шкіра, легені, шлунково-кишковий тракт, кісткова система і ін.) В результаті генералізації можливий розвиток септицемії, септикопіємії, особливо у новонароджених і дітей перших місяців життя.
У патогенезі харчових токсикоінфекцій основне значення має масивність інфікування, при цьому важливий як ентеротоксин, так і сам стафілокок. У залишках їжі, блювотних масах і випорожненнях хворих зазвичай виявляють патогенний стафілокок у величезних кількостях, іноді в чистій культурі. Однак патологічний процес при харчовій токсикоінфекції обумовлений в основному ентеротоксином, що надійшов з їжею .[10]
Стафілококи можуть викликати багато хвороб, зокрема стафілококову інфекцію, у людей та тварин або через виробництво токсину, або через проникнення до організму. Стафілококові токсини — загальна причина харчових отруєнь. Бактерії часто ростуть в харчових продуктах при неналежному зберіганні. Хоча процес кип'ятіння вбиває бактерій, ентеротоксини теплостійкі і легко витримують кип'ятіння протягом кількох хвилин. Стафілококи можуть рости в продуктах з відносно низьким вмістом вологи (наприклад, в сирах і ковбасах).
Один з патогенних видів — Staphylococcus aureus, який може заражати рани. Ці бактерії можуть виживати на сухих поверхнях, збільшуючи можливість передачі. З представників цього типу, метицилін-стійкий Staphylococcus aureus (MRSA) недавно став головною причиною набутих у лікарнях інфекцій і знаходиться зі збільшеною частотою серед побутових інфекцій. S. aureus також є одним з факторів, що викликають отруйний шоковий синдром. Протягом 1980-х деякі тампони дозволяли швидке зростання S. aureus, який випускав токсини, що проникали до кровотоку. Будь-яка інфекція S. aureus викликає стафілококовий синдром обвареної шкіри, реакцію шкіри на екзотоксини, що потрапили до кровотоку. Також він може викликати зараження крові, так звану піемію.
Позитивні на коагулазу стафілококи, що іноді заражають шкіру домашніх собак і кішок, — Staphylococcus intermedius. Цей вид інколи, хоча й нечасто, викликає інфекції людини, звичайно у формі зоонозу.
S. epidermidis — негативний на коагулазу вид — типовий коменсал шкіри, але може викликати гострі інфекції при пригніченні імунітету.
S. saprophyticus — ще один негативний на коагулазу вид — є частою причиною інфекцій сечостатевої системи сексуально активних молодих жінок.
Останніми роками декілька інших видів стафілококів були знайденими в людських інфекціях, наприклад S. lugdunensis, S. schleiferi і S. caprae.
Інфекцію Staphylococcus часто знаходять на кінчиках пальців, найчастіше на вказівному та великому пальцях. Ця інфекція відома як панарицій. Як і інші стафілококові інфекції, вона дуже болюча і може бути вилікувана антибіотиками.
Стафілококи найчастіше викликають гнійно-запальні захворювання, які локалізуються у шкірі, підшкірній основі, слизових оболонках, лімфатичних шляхах, кістках тощо. Викликають:
Стафілококи здатні викликати вторинні і змішані інфекції або внутрішньолікарняні інфекції. У пологових будинках вони можуть призвести до розвитку сепсису у породіль та новонароджених. У хірургічних, опікових відділеннях - до гнійних ускладнень ран. ВЛІ частіше спричиняють штами стафілококів, які стійкі до багатьох лікарських засобів.
Харчові інфекції спричиняють стафілококи, які розмножуються в харчових продуктах і накопичують у них ентеротоксини. Ці інфекції проходять із нудотою, діареєю, блюванням, болем у підчеревній ділянці (в лобковій ділянці) живота, підвищенням температури тіла. Видужання приходить приблизно через 1 добу після прояву симптомів. Особливо набезпечними для зараження є забруднені молочні продукти (молоко, сир, сметана, морозиво), а також тістечка та випічка.
Стафілококові захворювання мають схильність до хронічного перебігу, а також до рецидивів.
Стафілококи стійкі в навколишньому середовищі, тому їх постійно виявляють у повітрі, грунті, воді, на предметах побуту. Стафілококи є санітарно-показниковою мікрофлорою в лікувальних установах. Серед аспорогенних бактерій, поряд із мікобактеріями, стафілококи найстійкіші до висушування, місцями зберігають життєздатність і вірулентеість у висушеному аерозолі. Пряме сонячне світло діє згубно на них протягом 10 - 12 год, сухий жар - 110 °C - протягом 2 год, 150 °C - протягом 10 хв.
Більшість людей мають природну резистентість до стафілокока, зумовлену анатомо-фізіологічними факторами і фагоцитозом. Постінфекційний імунітет формуєтсья завдяки накопиченню анатоксинів, антибактеріальних антитіл, сенсибілізованих лімфоцитів, підвищенню активності фагоцитів. Але він несприятливий і нетривалий, що пояснюється наявністю в людей стафілококів перехреснореагуючих антигенів, що зумовлює стан імунологічної толерантності до збудників та його токсинів.
Для лікування стафілококових інфекцій застосовують різні антибіотики, наприклад пеніциліни та його похідні: амоксицилін, ампіокс; цефалоспорини: цефазолін; ванкоміцини, карбапенеми та ін. При тяжких і хронічких перебігах застосовують специфічну імунотерапію: автовакцини, анатоксини, антистафілококовий імуноглобулін (людський), стафілококову плазму. Також застосовують фагів.
Попередження виникнення та розповсюдження стафілококових інфекцій спрямовано на виявлення й лікування носіїв золотистих стафілококів особливо серед медичного персоналу пологових будинків, хірургічних та дитячих відділень лікарень. Необхідно чітко витримувати суворий санітарний режим роботи в лікарняних закладах, систематично проводити дезинфекцію. Для профілактики стафілококових інфекцій у пологових будинках важливе значення має раціональний режим стерилізації, пастеризації та збереження грудного молока. На промислових підприємствах для профілактики нагноєнь при мікротравмах застосовують захисні мазі та пасти. З метою підвищення протистафілококового імунітету практикують проведення імунізації стафілококовим анатоксином осіб, у яких часто виникають травми і мікротравми. При лікуванні гострих стафілококових захворювань призначають сульфаніламідні та нітрофуранові препарати, мірамістин. Вибір препаратів залежить від результатів визначення чутливості до них виділеної культури. [11]
З метою підвищення резистентності (стійкості) організму необхідно проводити заходи, спрямовані на зміцнення організму: повноцінне харчування, раціональний режим праці і відпочинку, загартовування.
Для специфічної профілактики використовують бактеріофаг стафілококовий рідкий для оброблення свіжих інфікованих ран, який також вводять перорально, ректально, через дренаж.
|title= (довідка)
Tụ cầu khuẩn (tiếng Anh: Staphylococcus có nguồn từ tiếng Hy lạp staphyle nghĩa là chùm nho) là các cầu khuẩn Gram dương không tạo nha bào có đường kính khoảng 1 μm, không di động và sắp xếp theo mọi hướng và thường tạo thành cụm (tụ) trông giống như chùm nho.
Có thể nói tụ cầu khuẩn là một trong những vi khuẩn nổi tiếng nhất: được các nhà vi khuẩn học nổi tiếng quan tâm nghiên cứu, tỉ lệ gây bệnh rất cao, có khả năng gây nhiều bệnh nặng cũng như đề kháng kháng sinh rất mạnh. Các nhà vi khuẩn học lừng danh như Robert Koch (1878) và Louis Pasteur (1880) đều rất quan tâm nghiên cứu tụ cầu khuẩn ngay từ thời kỳ đầu của lịch sử ngành vi sinh vật học. Ngày 9 tháng 4 năm 1880, bác sĩ người Scotland Alexander Ogston đã trình bày tại hội nghị lần thứ 9 Hội Phẫu thuật Đức một báo cáo khoa học trong đó ông sử dụng khái niệm tụ cầu khuẩn (staphylococcus) và trình bày tương đối đầy đủ vai trò của vi khuẩn này trong các bệnh lý sinh mủ trong lâm sàng.
Trên phương diện gây bệnh, tụ cầu khuẩn được chia thành hai nhóm chính: tụ cầu có men coagulase và tụ cầu không có men coagulase.
Tụ cầu có men coagulase
Nhờ men coagulase này mà trên môi trường nuôi cấy có máu, vi khuẩn tạo nên các khuẩn lạc màu vàng. Do vậy vi khuẩn này còn gọi là tụ cầu vàng. Các vi khuẩn quan trọng của nhóm này là:
Tụ cầu không có men coagulase
Do không có men coagulase nên trên môi trường nuôi cấy có máu, khuẩn lạc có màu trắng ngà. Trên lâm sàng thường gọi các vi khuẩn này là tụ cầu trắng. Các vi khuẩn nhóm này có thể kể:
Tụ cầu khuẩn mọc dễ dàng trên các môi trường nuôi cấy ở nhiệt độ 37 °C. Màu đặc trưng của các khuẩn lạc là màu trắng như sứ hoặc màu trắng ngà. Khả năng tan máu của vi khuẩn được nuôi cấy cung cấp gợi ý quan trọng về tính chất của vi khuẩn này.
Năm 1926, Julius von Daranyi là người đầu tiên phát hiện mối tương quan giữa sự hiện diện của hoạt động men coagulase huyết tương của vi khuẩn với khả năng gây bệnh của nó. Tuy nhiên mãi đến năm 1948, phát hiện này mới được chấp nhận rộng rãi.
Trên lâm sàng việc phân biệt các chủng tụ cầu có khả năng gây bệnh và không gây bệnh thường dựa vào sự hiện diện của men Coagulase. Men này gắn với prothrombin trong huyết tương và hoạt hóa quá trình sinh fibrin từ tiền chất fibrinogen. Enzyme này cùng với yếu tố kết cụm (clumping factor), một enzyme vách vi khuẩn, giúp tụ cầu vàng tạo kết tủa fibrin trên bề mặt của nó. Tính chất này là yếu tố bệnh sinh cực kỳ quan trọng và yếu tố cũng đóng vai trò quan trọng trong chẩn đoán.
Tụ cầu vàng còn sản xuất nhiều yếu tố độc lực khác có liên quan đến cấu tạo của vách vi khuẩn.
Ngoài coagulase và yếu tố kết cụm, tụ cầu còn sản xuất một số men quan trọng góp phần tạo nên độc lực mạnh mẽ của chủng vi khuẩn này.
Tụ cầu có men coagulase gây nên rất nhiều bệnh lý khác nhau. Có thể chia các bệnh này theo khả năng xâm nhập hay sinh độc tố của tụ cầu:
A. Bệnh do tụ cầu xâm nhập
Các bệnh nhiễm trùng khu trú tại da và niêm mạc: những bệnh nhiễm trùng da và các phần phụ thuộc (chủ yếu là các chân lông và tuyến mồ hôi) tạo thành bệnh cảnh áp xe kinh điển của tụ cầu. Các tụ cầu khuẩn có khả năng tạo fibrin do đó tạo được một vách fibrin bao bọc ổ áp xe. Các ổ nhiễm trùng này có thể chỉ nhỏ như đầu đinh ghim (bệnh viêm nang lông) hoặc kích thước như quả táo trong áp xe cơ. Các vùng da có lông rậm bao phủ, tụ cầu thường là nguyên nhân gây nên các mụn đầu đanh. Tổn thương tại chỗ có thể nhẹ nhàng nhưng nó cũng là một mối nguy cơ phát tán vi khuẩn đến những cơ quan xa hơn. Mủ của các ổ áp xe do tụ cầu vàng thường có màu vàng, đặc và không hôi.
Nhiễm trùng các cơ quan sâu: nhiễm trùng các cơ quan bên trong cơ thể có thể do đường nội sinh: từ một ổ nhiễm viêm nhiễm ngoại vi, vi khuẩn theo đường máu và bạch huyết đến các cơ quan khác. Nhiễm trùng cũng có thể do nguyên nhân ngoại sinh: vi khuẩn đi từ môi trường vào cơ thể thong qua vết rách da sau chấn thương hoặc trong quá trình phẫu thuật. Các bệnh lý điển hình trong nhóm này có thể kể: viêm xương tủy xương, nhiễm trùng huyết, viêm tắc tĩnh mạch xoang hang, viêm nội tâm mạc, viêm màng não mủ…
B. Thể trung gian
Viêm da bọng nước (bong da sơ sinh, hội chứng bong da do tụ cầu) thường gặp ở trẻ sơ sinh và trẻ nhỏ. Tác nhân gây bệnh là các chủng tụ cầu sản xuất độc tố Exofoliatine. Ngay sau triệu chứng sốt và đỏ da, bệnh được đặc trưng bằng dấu hiệu bong lớp biểu bì đồng thời hình thành bọng nước trên diện rộng. Bệnh thường diễn tiến lành tính. Mặc dù trên da hình thành nhiều bọng nước lớn nhưng ít khi đưa đến tình trạng rối loạn nước và điện giải. Lớp da non mới được hình thành khá nhanh. Tương tự với bệnh lý này là Hội chứng Lyell do tụ cầu và Chốc truyền nhiễm.
Hội chứng sốc nhiễm độc: thường gặp ở phụ nữ trẻ trong kỳ kinh nguyệt có dùng băng thấm hút mạnh. Chính do khả năng thấm hút tốt này mà băng có thời gian sử dụng lâu hơn. Một số loại bông thấm này có khả năng gắn với các ion magnesium do đó làm giảm lượng ion này trong âm đạo. Khoảng 20% phụ nữ có mang tụ cầu ở đường âm đạo. Do lượng ion magnesium giảm xuống, vi khuẩn này tăng cường sản xuất các ngoại độc tố gây sốc. Bệnh cảnh lâm sàng của hội chứng sốc nhiễm độc gồm đột ngột sốt cao, cảm giác mệt mỏi, tiêu chảy toàn nước, nhức đầu, đau cơ, nổi ban ngoài da và một hoặc nhiều dấu hiệu của sốc. Hội chứng này có tỉ lệ tử vong khá cao.
Hội chứng Thukydides: là thể đặc biệt của hội chứng sốc nhiễm độc. Hội chứng này có thể gặp ở thanh thiếu niên cả hai giới, thường gặp do bội nhiễm tụ cầu sau khi bị cúm. Tỉ lệ tử vong của hội chứng này rất cao (trên 50%). Biểu hiện lâm sàng về mặt hô hấp và tiêu hóa rất giống với bệnh dịch hạch do Thurykodides mô tả ở Athen và năm 430 trước công nguyên.
C. Bệnh do độc tố
Ngộ độc thực phẩm là bệnh điển hình nhất do độc tố ruột bền với nhiệt của tụ cầu. Sau khi ăn các thức ăn nguội hoặc kể cả các thức ăn nhiễm tụ cầu đã được nấu chín. Có thể phân thành hai thể:
Viêm dạ dày ruột: nguyên nhân do ăn phải các thức ăn nhiễm độc tố tụ cầu. Bệnh thường xảy ra trong thời gian ngắn với triệu chứng nôn mửa dữ dội, tiêu chảy phân tóe nước, không sốt. Bệnh thường lành nhanh chóng và không cần điều trị kháng sinh.
Viêm ruột non-đại tràng: nguyên nhân do thức ăn nhiễm một lượng lớn vi khuẩn tụ cầu (>105 vi khuẩn/g thức ăn) hoặc do vi khuẩn tăng sinh trong lòng ruột (có đến 2-30% số người mang vi khuẩn này trong ruột). Triệu chứng bệnh lý ở đường tiêu hóa như đau bụng, nôn mửa, tiêu chảy kéo dài hơn và cần phải điều trị kháng sinh.
Ngộ độc thực phẩm do tụ cầu khuẩn vàng (Staphylococcus aureus) ở Việt Nam thường gặp trong các tiệc cưới. Vì phải chuẩn bị cho nhiều thực khách (bình quân khoảng 200 người) nên thức ăn cần phải được nấu trước và để qua đêm. Tụ cầu khuẩn nhiễm từ môi trường hoặc từ người chế biến sẽ sinh sôi rất nhanh trong các thức ăn có hàm lượng dinh dưỡng thích hợp (thường gặp nhất là các món sốt trứng, thịt nguội), và sinh ra độc tố đường ruột. Độc tố này rất bền với nhiệt, do đó trước khi ăn có đun lại cho sôi cũng không huỷ được độc tố. Khi ăn phải thức ăn có nhiễm độc tố đường ruột, chỉ sau 30 phút đến 1 giờ là các triệu chứng nôn mửa, tiêu chảy đã xảy ra.
Tụ cầu khuẩn thường chịu đựng tốt các thay đổi của môi trường như khô hạn, ánh nắng, nhiệt độ, thay đổi pH và độ mặn. Nhân viên y tế là những người có tỉ lệ mang vi khuẩn cực kỳ cao. Các biện pháp như mang mũ hoặc khăn trùm đầu, mạng che mặt hoặc khẩu trang và rửa tay thường xuyên là biện pháp phòng lây truyền vi khuẩn hữu hiệu nhất trong bệnh viện đặc biệt là trong các đơn vị hồi sức. Những biện pháp này cũng được áp dụng cho những người làm việc trong các bếp ăn tập thể hoặc trong các xưởng chế biến thực phẩm.
Tỷ lệ người mang vi khuẩn tụ cầu vàng trên da hoặc niêm mạc vào khoảng từ 10 đến 90%. Các khu vực cư trú thường gặp của tụ cầu vàng là tiền đình mũi, tóc, nách và nếp hậu môn. Đây là nguồn lây chéo trong các đơn vị hồi sức, đặc biệt là ở các bệnh nhân suy giảm miễn dịch như đái tháo đường, bệnh nhân AIDS hoặc xơ gan. Chủng vi khuẩn nguy hiểm trong các khu vực này là tụ cầu vàng đề kháng với methicillin.
Tụ cầu không có men coagulase là thành phần của hệ vi khuẩn bình thường của da và niêm mạc. Đại diện quan trọng nhất của nhóm này là Staph. epidermidis.
Trong một thời gian rất dài, các nhà vi khuẩn học đã xem vi khuẩn này không có tính gây bệnh. Tuy nhiên ngày nay người ta biết rõ rằng các tụ cầu khuẩn không có men coagulase, đặc biệt là Staph. epidermidis là nguyên nhân thường gặp sau phẫu thuật chấn thương chỉnh hình và cũng là nguyên nhân của nhiễm trùng bệnh viện. Các vi khuẩn này có khả năng tạo nên một lớp màng nhầy và dưới lớp màng nhầy nầy, vi khuẩn phát triển tạo thành các khuẩn lạc nhỏ bám vào các catheter bằng chất dẻo. Lớp nhầy này cũng bảo vệ vi khuẩn không bị tấn công bởi các tế bào có thẩm quyền miễn dịch của cơ thể và không bị tác động bởi kháng sinh.
Staphylococcus saprophyticus là nguyên nhân gây nhiễm trùng tiết niệu thường gặp ở phụ nữ trẻ vì vi khuẩn này có khả năng bám dính vào tế bào biểu bì đường tiết niệu và sản xuất men urease.
Điều trị nhiễm trùng do các vi tụ cầu không có men coagulase thường khó khăn vì vi khuẩn này thường đa đề kháng kháng sinh. Một nguyên nhân khác nữa là việc xác định chính xác tác nhân nào trong nhóm vi khuẩn này gây bệnh để điều trị đặc hiệu rất khó vì chúng thường hiện diện trên da và niêm mạc.
Tụ cầu khuẩn (tiếng Anh: Staphylococcus có nguồn từ tiếng Hy lạp staphyle nghĩa là chùm nho) là các cầu khuẩn Gram dương không tạo nha bào có đường kính khoảng 1 μm, không di động và sắp xếp theo mọi hướng và thường tạo thành cụm (tụ) trông giống như chùm nho.
Có thể nói tụ cầu khuẩn là một trong những vi khuẩn nổi tiếng nhất: được các nhà vi khuẩn học nổi tiếng quan tâm nghiên cứu, tỉ lệ gây bệnh rất cao, có khả năng gây nhiều bệnh nặng cũng như đề kháng kháng sinh rất mạnh. Các nhà vi khuẩn học lừng danh như Robert Koch (1878) và Louis Pasteur (1880) đều rất quan tâm nghiên cứu tụ cầu khuẩn ngay từ thời kỳ đầu của lịch sử ngành vi sinh vật học. Ngày 9 tháng 4 năm 1880, bác sĩ người Scotland Alexander Ogston đã trình bày tại hội nghị lần thứ 9 Hội Phẫu thuật Đức một báo cáo khoa học trong đó ông sử dụng khái niệm tụ cầu khuẩn (staphylococcus) và trình bày tương đối đầy đủ vai trò của vi khuẩn này trong các bệnh lý sinh mủ trong lâm sàng.
Staphylococcus Rosenbach, 1884
Виды* S. arlettae,
Стафилококки[1] (лат. Staphylococcus, от др.-греч. σταφυλή — «виноград» и κόκκος — «зерно») — род бактерий семейства Staphylococcaceae.
Представители данного рода — неподвижные грамположительные кокки, диаметр клетки которых составляет от 0,6 до 1,2 мкм. Для представителей рода характерно деление в нескольких плоскостях, результатом чего есть расположение микробных клеток «виноградными гроздьями» в чистой культуре. Стафилококки — факультативные анаэробы, хемоорганотрофы с окислительным и ферментативным типом метаболизма, каталазопозитивные и оксидозонегативные. Неспорообразующие, клетки обычно некапсулированные, однако некоторые виды, например Staphylococcus aureus subsp. aureus, могут образовывать капсулу[2]. Некоторые стафилококки синтезируют характерные пигменты.
Формы колоний на плотных питательных средах — округлые, выпуклые, пигментированные (белые, желтые, золотистые). На жидких — равномерное помутнение.
Широко распространены в почве, воздухе, представители нормальной кожной микрофлоры человека и животных. В состав этого рода входят патогенные и условно патогенные для человека виды, колонизирующие носоглотку, ротоглотку и кожные покровы[3].
Патогенные стафилококки продуцируют эндо- и экзотоксины, ферменты, нарушающие жизнедеятельность клеток[4].
Существует стафилококковый бактериофаг, обладающий способностью специфически лизировать стафилококковые бактерии.
Известна достаточно высокая чувствительность стафилококков к водным растворам солей серебра и его электролитическим растворам[5].
Некоторые виды:
1) просмотр чашек с посевами. На чашке с желточно-солевым агаром отмечают образование зоны помутнения вокруг колонии с радужным венчиком (в случае наличия фермента лецитовителлазы), на кровяном агаре — гемолиз. Подозрительные колонии микроскопируют и отсевают на скошенный агар для выделения чистой культуры. Из солевого бульона делают высев на чашки с молочно-солевым или желточно-солевым агаром. Далее исследуют, как первичные посевы на плотных средах.
Стафилококки (лат. Staphylococcus, от др.-греч. σταφυλή — «виноград» и κόκκος — «зерно») — род бактерий семейства Staphylococcaceae.
葡萄球菌（学名：Staphylococcus）[1]是一群革兰氏染色阳性球菌，因常常堆聚成葡萄串状而得名。广泛分布于自然界及人和动物的皮肤及与外界相通的腔道中。大部分是不致病的腐生菌。医务人员的带菌率可高达70%以上，且多为耐药菌株，是医院内交叉感染的重要传染源。其中致病性较强的金黄色葡萄球菌（S.aureus）能引起多种组织器官的化脓性炎症，部分菌株可引起食物中毒、烫伤样皮肤综合征、毒性休克综合征等疾病。此外，葡球菌属因为营养要求较低，是食品中极为常见的菌属，可分解食品中的糖类并产生色素。[2]参见食源性疾病
在生物学分类上，葡萄球菌是芽孢桿菌目的一个属。多数葡萄球菌为非致病菌，少数可致病。有些菌種為人類皮膚和黏膜上的正常菌種，不會產生芽孢，夾膜不明顯，無鞭毛和運動性。代表种有金黄色葡萄球菌（S. aureus）、白色葡萄球菌（Staphylococcus albus）、柠檬色葡萄球菌（S. citreus）等。
葡萄球菌属微球菌科，共19个菌种，在人体内可检出12个菌种，包括金黄色葡萄球菌、表皮葡萄球菌等。[3]
直径0.5-1.0μm，球形或略呈椭圆形，G+细菌
无芽胞、无鞭毛，体外一般不形成荚膜，青霉素下可形成L型细菌。
葡萄球菌為兼厭氧菌，容易在室溫下生長。對熱、乾燥及高濃度鹽都有耐受性。因為抗生素的濫用許多的葡萄球菌都有抗藥性。
金黄色葡萄球菌磷壁酸介导黏附、荚膜抗吞噬作用及产生多种毒素和酶类，故其毒力最强。表皮葡萄球菌一般不致病，在特殊情况下可成为机会致病菌。
杀白细胞素（Panton-Valentine，PV）
约1/3临床分离的金葡菌可产生的一组蛋白质，耐100℃30min，可抗消化系统的蛋白酶水解。摄入含肠毒素的食物后，毒素刺激呕吐中枢从而引起以呕吐为主要症状的食物中毒。
引起葡萄球菌烫伤样皮肤综合征（staphylococcal scalded skin syndrome，SSSS），又称剥脱性皮炎。[6][7]
表皮剥脱毒素，又称表皮溶解毒素（epidemolytic toxin），两个血清型，能裂解细胞间桥小体，导致粒层角质细胞分离，引起SSSS综合征。[5]
人體有一定天然免疫力，皮觞或免疫力低下时感染，患病恢复后获得的免疫力难以防止再次感染。
rocin)。
葡萄球菌（学名：Staphylococcus）是一群革兰氏染色阳性球菌，因常常堆聚成葡萄串状而得名。广泛分布于自然界及人和动物的皮肤及与外界相通的腔道中。大部分是不致病的腐生菌。医务人员的带菌率可高达70%以上，且多为耐药菌株，是医院内交叉感染的重要传染源。其中致病性较强的金黄色葡萄球菌（S.aureus）能引起多种组织器官的化脓性炎症，部分菌株可引起食物中毒、烫伤样皮肤综合征、毒性休克综合征等疾病。此外，葡球菌属因为营养要求较低，是食品中极为常见的菌属，可分解食品中的糖类并产生色素。参见食源性疾病
在生物学分类上，葡萄球菌是芽孢桿菌目的一个属。多数葡萄球菌为非致病菌，少数可致病。有些菌種為人類皮膚和黏膜上的正常菌種，不會產生芽孢，夾膜不明顯，無鞭毛和運動性。代表种有金黄色葡萄球菌（S. aureus）、白色葡萄球菌（Staphylococcus albus）、柠檬色葡萄球菌（S. citreus）等。
この項目では、ブドウ球菌属に属する細菌全般について説明しています。 
#種類参照
ブドウ球菌（ブドウきゅうきん）とは、ブドウ球菌属(Staphylococcus属)に属するグラム陽性球菌である真正細菌の総称。
一つ一つの球菌が不規則に配列した集合体（クラスター）を作りながら増殖し、光学顕微鏡下で観察すると「ブドウの房」のように見えるため、もう一つのグラム陽性球菌のグループである連鎖球菌（直鎖状に配列する）との対比から「ブドウ球菌」と名付けられた。属名のStaphyloccocusも、ラテン語で「ブドウの房」を意味するstaphylo-と、球菌を意味するcoccus（元は「（穀物の）粒」や「木の実」の意）に由来する。
元来「ブドウ球菌」とは、細菌が発見されて間もない、分類法が整理されていない頃に細菌の形態および配列から名付けられた名称である。このためStaphylococcus属以外でも、クラスターを形成することがあるMicrococcus属などを含めて広義に「ブドウ球菌」 (staphylococcus) と呼ばれていた。本項目では、ブドウ球菌属に属する細菌全般(Staphylococcus sp.)を解説する。
ブドウ球菌は、直径 1µm程度のグラム陽性球菌で、ブドウの房状の不規則な配列をする、通性嫌気性の有機栄養菌である。生化学的には、カタラーゼ陽性（カタラーゼ酵素を有すること）と、ブドウ糖を嫌気的に発酵する性質から、他の代表的なグラム陽性球菌と鑑別される。多くの菌種は耐塩性であり10%食塩濃度下でも増殖可能である。35〜40℃でよく生育し、寒天培地で培養すると、菌種によっては黄色〜ピンクのさまざまな色調の不溶性の色素を産生するものがあり、コロニーは白色、レモン色、橙色、ピンクなどさまざまな色を示す。
2005年現在、ブドウ球菌属の細菌は35菌種に分類されている。これ以前の最も初期の分類では、コロニーの色調によって「白色ブドウ球菌」「黄色ブドウ球菌」「橙色ブドウ球菌」に分けられていたが、その後「表皮ブドウ球菌」「黄色ブドウ球菌」「腐性ブドウ球菌」の3菌種に改名された。また、血漿を凝固させる働きを持つタンパク質であるコアグラーゼを産生するかどうかが、ヒトに対する病原性と密接に関連しているため、コアグラーゼ陽性（コアグラーゼを産生する）、コアグラーゼ陰性（産生しない）の二群に大別することも医学分野では慣用的に行われてきた。しかし、これらの初期の分類はいずれも大まかなものであり、遺伝学的分類法の導入によって生物学的には35菌種に分類されていて、約15種がヒトから分離されることがある。
増殖の際に体外タンパク質毒素として分子量19000から29000前後の単純タンパク質（エンテロトキシン）を数10種類の産生する [1]。このエンテロトキシンは、熱、消化酵素（トリプシン）により破壊されない。つまり、調理の熱で菌を失活（死滅）させてもエンテロトキシンは残るだけで無く、消化器官中で分解されないため毒素型食中毒の重要な原因となっている[2]。体内で増殖した場合、敗血症、毒素性ショック症候群(TSS)、軟部組織感染症、肺炎、心内膜炎、川崎病、慢性副鼻腔炎、アトピー性皮膚炎、自己免疫疾患など重要な疾病との関連性が指摘されている[1]。また、ヒトだけで無く獣医学畜産領域においても重要な病原体である[1]。
菌体外酵素の1つであり、血漿凝固作用を有する物質。ブドウ球菌の分類において、その菌種がコアグラーゼを産生するかどうかという性状は大きい意味を持つものとしてとらえられてきた。これは医学上の立場から重要視されたものである。ヒトから分離される15種のブドウ球菌のうちでは、最も病原性が高い黄色ブドウ球菌だけがコアグラーゼ陽性であるため、この菌であるかどうかの判定に利用可能だからである。この他、ヒトを宿主としない、動物由来のブドウ球菌のうち、S. intermediusがコアグラーゼ陽性、S. delphiniとS. hyicusには菌株によってコアグラーゼ陽性または陰性のものがある。これらを除いた31種はすべてコアグラーゼ陰性で、コアグラーゼ陰性ブドウ球菌(Coagulase -negative staphylococci, CNS)と総称される。ただし臨床の現場ではCNSはヒトから分離されることのある、黄色ブドウ球菌以外の種（約14種）を指し、なかでも検出される頻度が高い表皮ブドウ球菌を意味するものとして使われることがある。
ブドウ球菌はヒトから分離されることが多い常在細菌であり、特に健常人の鼻腔内には100%存在する。大部分は非病原性で、体表面(皮膚)、鼻咽腔、消化管(腸)、膣などの常在細菌として、常在細菌叢（あるいは正常フローラ）(腸内細菌)を形成し、むしろ外部からの病原体の侵入を防ぐバリヤーの役割の一端を担っている。ただし、黄色ブドウ球菌、表皮ブドウ球菌、腐性ブドウ球菌の3種は、ヒトに対する病原性を持つ。
一般に、ヒトはブドウ球菌による病気の発症に対しては抵抗性が強く、ある種の自然免疫が備わっていると考えられている。またブドウ球菌によって感染巣が化膿しても、白血球の働きによって病巣部は限局的になり容易に蔓延することはない。しかし他の原因によって白血球の機能が低下した患者などでは、この機構が働かずに重症化することもある。
ブドウ球菌（ブドウきゅうきん）とは、ブドウ球菌属(Staphylococcus属)に属するグラム陽性球菌である真正細菌の総称。
一つ一つの球菌が不規則に配列した集合体（クラスター）を作りながら増殖し、光学顕微鏡下で観察すると「ブドウの房」のように見えるため、もう一つのグラム陽性球菌のグループである連鎖球菌（直鎖状に配列する）との対比から「ブドウ球菌」と名付けられた。属名のStaphyloccocusも、ラテン語で「ブドウの房」を意味するstaphylo-と、球菌を意味するcoccus（元は「（穀物の）粒」や「木の実」の意）に由来する。
元来「ブドウ球菌」とは、細菌が発見されて間もない、分類法が整理されていない頃に細菌の形態および配列から名付けられた名称である。このためStaphylococcus属以外でも、クラスターを形成することがあるMicrococcus属などを含めて広義に「ブドウ球菌」 (staphylococcus) と呼ばれていた。本項目では、ブドウ球菌属に属する細菌全般(Staphylococcus sp.)を解説する。
포도상구균(葡萄狀球菌, 학명: Staphylococcus)은 그람양성균의 한 속(屬)으로 현미경으로 본 성상이 포도알이 밀집해있는 모습처럼 보여서 이런 이름이 붙여졌다. 괄호 안에 있는 영어 이름은 그리스어로 staphyle은 포도송이, coccus는 낟알을 뜻한데서 비롯되었다. 이 이름은 1880년에 스코틀랜드 외과의이자 세균학자 알렉산더 옥스톤(1844-1929)에 의해 만들어졌다.
포도상구균은 토양미생물로 대부분이 무해하다. 인간이나 여러 생물의 점막에서 찾아볼 수 있다. 그리고 피부에 서식한다. 포도상구균에는 40종 이상이 존재한다. 이 중 9개에는 2개의 아종이 있고, 1개에는 3개의 아종이 있고, 1개에는 4개의 아종이 있다. 대부분 인체에 무해하다.
포도상구균은 호기성 및 혐기성 성장이 가능한 유기체이다. 지름이 0.8~1.0μm의 구균이며, 때로는 쌍구균이 되는 것이 있는데, 한천에 18시간 정도 배양하면 세포가 포도상으로 배열한다. 포도당을 혐기적으로 분해하며 산을 만든다. 군체(Colony)는 주름 모양으로 불투명하고, 색은 백색에서 담황색이다. 이 중 황색포도상구균은 인체에서 화농성 질환을 일으키는데, 생화학적 활성도도 높다. 특히 응고효소 활성, DNA 분해 효소를 가지며, 당의 분해 능력도 높은 편이다. 포도상구균은 여러가지 용혈소를 생성하는데, 특히 황색종은 α 용혈소·엔테로톡신(독성 물질)을 생산한다. 황색포도상구균은 일반적으로 국부적 질환을 일으키는데, 때로는 패혈증과 폐렴의 원인이 된다.[1]
황색포도상구균은 피부 부스러기에 묻어서 공기 중으로 전염되거나 피부접촉 또는 오염된 표면 접촉으로 전염될 수 있다. 피부는 박테리아 및 기타 세균에 대한 천연의 장벽을 이루고 있지만, 피부에 상처가 있으면 황색포도상구균이 몸 안으로 들어가서 포도상구균 감염을 일으킬 수 있다.[2] 이 감염은 두 가지 그룹으로 분류할 수 있다:[2]
