nomes no trilho de navegação
Qütb söyüdü (lat. Salix polaris) - söyüdkimilər fəsiləsinin söyüd cinsinə aid bitki növü.
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Qütb söyüdü (lat. Salix polaris) - söyüdkimilər fəsiləsinin söyüd cinsinə aid bitki növü.
Salix polaris (Salze polar) és una espècie de salze que té una distribució circumpolar en la tundra àrtica, s'estén fins al límit nord de Noruega i les seves muntanyes, el nord dels Urals, el nord de les muntanyes Altai, Kamtxatka, i la Colúmbia Britànica, Canadà.[1] [2] [3] [4] Hi ha fòssils d'aquesta espècie formats durant la glaciació del Plistocè a l'Europa actualment temperada.[3]
És un dels més menuts salzes del món, creix de manera prostrada com un arbust nan, només fa 2-9 cm d'alt, i té branques subterrànies en les capes superficials dels sòls. Les fulles són ovato-rodones, fan 5-32 mm de llarg i 8-18 mm d'ample, de color verd fosc i amb els marges enters. Té una sexualitat dioica, amb els dos sexes en plantes separades. Les flors estan agrupades en curts aments amb poques flors. El fruit és una càpsula marronosa. Molses i líquens el protegeixen del fred i el vent. Creix tant en vegetació densa com en vegetació esparsa.[1][2][5]
Salix polaris (Salze polar) és una espècie de salze que té una distribució circumpolar en la tundra àrtica, s'estén fins al límit nord de Noruega i les seves muntanyes, el nord dels Urals, el nord de les muntanyes Altai, Kamtxatka, i la Colúmbia Britànica, Canadà. Hi ha fòssils d'aquesta espècie formats durant la glaciació del Plistocè a l'Europa actualment temperada.
És un dels més menuts salzes del món, creix de manera prostrada com un arbust nan, només fa 2-9 cm d'alt, i té branques subterrànies en les capes superficials dels sòls. Les fulles són ovato-rodones, fan 5-32 mm de llarg i 8-18 mm d'ample, de color verd fosc i amb els marges enters. Té una sexualitat dioica, amb els dos sexes en plantes separades. Les flors estan agrupades en curts aments amb poques flors. El fruit és una càpsula marronosa. Molses i líquens el protegeixen del fred i el vent. Creix tant en vegetació densa com en vegetació esparsa.
Die Polar-Weide (Salix polaris) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Weiden (Salix) innerhalb der Familie der Weidengewächse (Salicaceae).
Die Polar-Weide wächst als kleiner, kriechender, sommergrüner Strauch (Spalierstrauch), der typische Wuchshöhen von 1 bis 9 cm erreicht, selten bis 15 cm. Sie bildet durch Rhizome oder Stolone flächige Matten aus. Es werden aufrechte Hauptäste gebildet. Die Rinde der Äste ist rotbraun, dünn bis dick bereift und kahl. Die Rinde der Zweige ist bräunlich kahl und nicht bereift.
Die wechselständig an den Zweigen angeordneten Laubblätter sind in Blattstiel und Blattspreite gegliedert. Der 2 bis 10 mm lange, kahle Blattstiel besitzt keine Drüsen und ist tief konkav im Querschnitt, aber die Ränder bedecken die Furche nicht. Die meist dunkelgrüne, krautige bis ledrige, flache Blattspreite ist bei einer Länge von 5 bis 32 mm und einer Breite von 8 bis 18 mm kreisförmig, mehr oder weniger breit elliptisch oder verkehrt-eiförmig, bei einem Längen-Breiten-Verhältnis von 1,1 bis 2,8. Die Spreitenbasis läuft spitz aus, ist keilförmig oder stumpf. Das obere Ende der Blattspreite ist gerundet, spitz oder manchmal stumpf. Der Blattrand ist glatt. Die Blattoberseite ist glänzend und meist kahl. Stomata befinden sich auf beiden Blattseiten. An jungen Pflanzenexemplaren sind die Laubblätter gelblich-grün und kahl und die Blattunterseite ist nicht bereift und meist kahl, selten besitzt sie lange gerade Haare (Trichome). Im Herbst färben sich die Blätter gelb. Wenn Nebenblätter vorhanden sind, dann sind sie schuppenartig.
Die Polar-Weide ist zweihäusig getrenntgeschlechtig (diözisch). Vor dem Laubaustrieb beim Öffnen der Blattknospen erscheinen an den Spitzen des vorjährigen Zuwachses ein bis einige kätzchenförmigen Blütenstände mit jeweils nur wenigen Blüten. Die männlichen Kätzchen sind bei einer Länge von 6 bis 27 mm und einer Breite von 6 bis 12 mm gedrungen, mehr oder weniger kugelförmig und enthalten dicht gedrängt die Blüten; sie stehen an 1,5 bis 14 mm langen Blütentrieben auf 1,5 bis 9 mm langen Blütenstandsschäften. Die weiblichen Kätzchen sind bei einer Länge von 10 bis 35 mm und einer Breite von 7 bis 13 mm gedrungen, mehr oder weniger kugelförmig und enthalten mehr oder weniger dicht gedrängt die Blüten; sie stehen an 1 bis 12 mm langen Blütentrieben auf 2 bis 12 mm langen Blütenstandsschäften. Die braunen bis schwarzen oder zweifarbigen, ganzrandigen Tragblätter besitzen eine Länge von 1,5 bis 2,5 mm und sind in der Mitte oder an der Spitze am breitesten; sie sind kahl oder auf der ganzen Fläche spärlich mit geraden oder gewellten Haaren bedeckt. Die männlichen Blüten besitzen meist oben und unten jeweils eine Nektardrüse. Die zwei Staubblätter besitzen einen kahlen Staubfaden. Die anfangs purpurfarbenen später gelben Staubbeutel sind bei einer Länge von 0,4 bis 0,6 mm ellipsoid oder eiförmig. Die weiblichen Blüten sind 0,8 bis 1,4 mm lang. Der behaarte Fruchtknoten enthält zehn bis zwölf Samenanlagen. Der 0,7 bis 1,6 mm lange Griffel endet einer schmal-zylindrischen Narbe mit 0,4 bis 0,72 mm langen Lappen.
Die bräunlichen, kahlen Kapselfrüchte weisen eine Länge von 5 bis 7 mm auf.
Die Chromosomenzahlen betragen 2n = 76 und 114. An Ploidiegraden wurden Tetraploidie und Hexaploidie nachgewiesen.
Das natürliche Verbreitungsgebiet der Arktischen Weide erstreckt sich zirkumpolar über die Tundren Europas, Nordamerikas und Asiens. Man findet sie aber auch in den gebirgigen Gegenden Norwegens, Spitzbergens und British Columbias (Kanada). Die südlichsten Fundorte reichen heute bis 60° N.
Die Erstbeschreibung von Salix polaris erfolgte 1812 durch Göran Wahlenberg in Flora Lapponica, S. 261–262, Tafel 13, Abbildung 1. Synonyme für Salix polaris Wahlenb. sind: Salix polaris subsp. pseudopolaris (Flod.) Hultén, Salix polaris var. glabrata Hultén, Salix polaris var. selwynensis Raup, Salix pseudopolaris Flod. [1]
Die Polar-Weide (Salix polaris) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Weiden (Salix) innerhalb der Familie der Weidengewächse (Salicaceae).
Salix polaris, the polar willow, is a species of willow with a circumpolar distribution in the high arctic tundra, extending north to the limits of land, and south of the Arctic in the mountains of Norway, the northern Ural Mountains, the northern Altay Mountains, Kamchatka, and British Columbia, Canada.[1][2][3][4]
One of the smallest willows in the world, it is a prostrate, creeping dwarf shrub, only 2–9 cm (0.79–3.54 in) high, and has underground branches or runners in the uppermost soil layers. The leaves are rounded-ovate, 5–32 mm long and 8–18 mm broad, dark green with entire margins. It is dioecious, with separate female and male plants. The flowers are grouped in short catkins each bearing only a few flowers. The fruit is a brownish and hairy capsule. The long runners with freely rooting stems creep in mats of mosses and lichens, which keeps them together and protects them from the wind. It grows as well in open gravel as in closed vegetation.[1][2][5]
Fossil remains of the species from the Pleistocene ice ages are known in Europe south to southern England, the Alps, and the Carpathians.[3]
The species has also been reported from Arizona,[3][4] but this is not accepted by the USDA.[6]
Salix polaris, the polar willow, is a species of willow with a circumpolar distribution in the high arctic tundra, extending north to the limits of land, and south of the Arctic in the mountains of Norway, the northern Ural Mountains, the northern Altay Mountains, Kamchatka, and British Columbia, Canada.
Salix polaris, es una especie de sauce perteneciente a la familia de las salicáceas. Es nativa de la región circumpolar en la tundra ártica, se extiende al norte hasta los límites de tierra, y al sur del Ártico en las montañas de Noruega, el norte de los Urales, el norte de las montañas Altay, Kamchatka y la Columbia Británica, Canadá.[1][2][3][4]
Es uno de los más pequeños sauces en el mundo, está postrado, como arbusto enano rastrero, alcanza un tamaño de sólo 2-9 cm de alto, y tiene ramas subterráneas o rastreras en las capas superiores del suelo. La hojas son redondeado-ovadas, de 5-32 mm de largo y 8-18 mm de ancho, de color verde oscuro y con los márgenes enteros. Es dioica, con plantas separadas masculinas y femeninas. La flores están agrupadas en cortos amentos con sólo unas pocas flores. El fruto es una cápsula de color marrón y peluda. Los tallos rastreros forman alfombras con musgos y líquenes , que las mantienen unidas y les protege de los vientos. Crece tanto en graveras abiertas como en la vegetación cerrada.[1][2][5]
Fósiles de la especie siguen apareciendo del Pleistoceno desde el sur de Europa hasta el sur de Inglaterra, los Alpes y los Cárpatos.[3]
Salix polaris fue descrita por Göran Wahlenberg y publicado en Flora Lapponica 261–262, pl. 13, f. 1, en el año 1812.[6]
Salix: nombre genérico latino para el sauce, sus ramas y madera.[7]
polaris: epíteto latino que significa "polar".
Salix polaris, es una especie de sauce perteneciente a la familia de las salicáceas. Es nativa de la región circumpolar en la tundra ártica, se extiende al norte hasta los límites de tierra, y al sur del Ártico en las montañas de Noruega, el norte de los Urales, el norte de las montañas Altay, Kamchatka y la Columbia Británica, Canadá.
Polaarpaju (Salix polaris) on pajuliste sugukonda paju perekonda kuuluv puhmaliik.
Polaarpaju lehed on veidi läikivad, terve servaga. Ta talub vaevapajuga võrreldes kuivemaid kasvukohti ja eelistab lubjarikast mulda. [1]
Kõikidest pajudest leidub polaarpaju kõige kaugemal põhjas, näiteks Norra mägedes või Hibiinides Koola poolsaarel, ka Islandi saarel.
Polaarpaju kasvas pärast mandrijää taganemist praeguse Eestimaa tundralikult karmides oludes, aga kliima soojenedes taandus ta põhja poole.[1]
Polaarpaju (Salix polaris) on pajuliste sugukonda paju perekonda kuuluv puhmaliik.
Polaarpaju lehed on veidi läikivad, terve servaga. Ta talub vaevapajuga võrreldes kuivemaid kasvukohti ja eelistab lubjarikast mulda.
Kõikidest pajudest leidub polaarpaju kõige kaugemal põhjas, näiteks Norra mägedes või Hibiinides Koola poolsaarel, ka Islandi saarel.
Polaarpaju kasvas pärast mandrijää taganemist praeguse Eestimaa tundralikult karmides oludes, aga kliima soojenedes taandus ta põhja poole.
Napapaju (Salix polaris) on kylmillä arktisilla alueilla ja ylhäällä vuoristossa kasvava kitukasvuinen pajulaji. Napapaju muistuttaa vaivaispajua[1] ja risteytyy usein tämän kanssa. Napapaju on maailman pienimpiä pajuja ja kasvaa vain 1[2]–9 senttimetriä korkeaksi. Laji kukkii kesä–heinäkuussa.
Napapajua on tavattu Suomestakin Käsivarren Lapin korkeilta tuntureilta[3] ja hieman myös Inarin Raututuntureilta ja Luoteis-Utsjoelta[3]. Napapaju viihtyy vaivaispajua kylmemmässä, eniten sitä on keskipaljakalla. Alimmat esiintymät Pohjois-Lapissa 800 metrissä merenpinnasta, ylimmät 1 325 metrin korkeudessa[3]. Napapaju kasvaa muun muassa tunturipaljakan ravinteisilla kalkkipitoisilla[1] lumenviipymillä, vuotomailla ja kallioilla. Esimerkiksi Huippuvuorilla napapajua kasvaa enemmän niin sanotulla keskiarktisella alueella, ei juurikaan polaariaavikoilla.
Napapaju (Salix polaris) on kylmillä arktisilla alueilla ja ylhäällä vuoristossa kasvava kitukasvuinen pajulaji. Napapaju muistuttaa vaivaispajua ja risteytyy usein tämän kanssa. Napapaju on maailman pienimpiä pajuja ja kasvaa vain 1–9 senttimetriä korkeaksi. Laji kukkii kesä–heinäkuussa.
Napapajua on tavattu Suomestakin Käsivarren Lapin korkeilta tuntureilta ja hieman myös Inarin Raututuntureilta ja Luoteis-Utsjoelta. Napapaju viihtyy vaivaispajua kylmemmässä, eniten sitä on keskipaljakalla. Alimmat esiintymät Pohjois-Lapissa 800 metrissä merenpinnasta, ylimmät 1 325 metrin korkeudessa. Napapaju kasvaa muun muassa tunturipaljakan ravinteisilla kalkkipitoisilla lumenviipymillä, vuotomailla ja kallioilla. Esimerkiksi Huippuvuorilla napapajua kasvaa enemmän niin sanotulla keskiarktisella alueella, ei juurikaan polaariaavikoilla.
Le Saule polaire, Salix polaris, est une espèce de plantes de la famille des Salicacées. Il est présent dans la toundra arctique et les montagnes subarctiques.
C'est un des plus petits saules au niveau de la planète. C'est un arbre prostré, nain et rampant, de seulement 2 à 9 cm de haut. Ses branches rhizomateuses se propagent dans les couches supérieures du sol. Les feuilles sont rondes ovales, de 5 à 32 mm de long et 8 à 18 mm de large, de couleur vert sombre et sont entièrement marginées. Les fleurs sont groupées en courts chatons. Le fruit est une capsule brunâtre. Les enracinements colonisent les environs composés de mousses et de lichens. Ils s'agglomèrent et se renforcent mutuellement pour résister au vent. L'espèce prospère aussi bien dans les espaces ouverts composés de gravier que dans les secteurs à végétation fermée[1],[2],[3],[4].
Du sud de l'Europe au sud de l'Angleterre, dans les Alpes et les Carpates, des fossiles de l'espèce sont retrouvés datant des âges de glace du Pléistocène[3].
L'espèce a aussi été signalée en Arizona mais n'a pas été acceptée par l'USDA[5].
Le Saule polaire, Salix polaris, est une espèce de plantes de la famille des Salicacées. Il est présent dans la toundra arctique et les montagnes subarctiques.
Il salice polare (Salix polaris Wahlenb.) è una specie di salice che ha una distribuzione circumpolare nell'alta tundra artica, estendendosi a nord ai limiti delle terra, e a sud dell'Artico nelle montagne della Norvegia, negli Urali settentrionali, e nell'Altaj settentrionale, Kamčatka, e la Columbia Britannica, Canada.[1][2][3][4]
Possiede le seguenti caratteristiche: è uno dei più piccoli salici del mondo, è un procombente, un arbusto nano rampicante, alto soltanto 2–9 cm, ed ha ramificazioni sotterranee o stoloni negli strati del suoli più superficiali. Le foglie sono arrotondate-ovate, 5–32 mm lunghe e 8–18 mm larghe, verde scuro e ha i bordi non frazionati. È una pianta dioica, ovvero esistono come piante separate femminili e maschili. I fiori sono raggruppati in corti amenti capaci di produrre soltanto pochi fiori. Il frutto è di colore brunastro con capsula pelosa. I lunghi stoloni con peduncoli liberamente-radicati strisciano sopra tappetini di muschi e licheni, tenendoli uniti insieme e proteggendoli dal vento. Esso cresce anche sulla ghiaia aperta come nella vegetazione chiusa.[1][2][5]
I resti fossili delle specie provenienti dai periodi glaciali del Pleistocene sono conosciute nel sud Europa, Inghilterra meridionale, Alpi, e Carpazi.[3]
Le specie sono anche state riportate dall'Arizona,[3][4] ma questo non viene accettato dall'USDA.[6]
Il salice polare (Salix polaris Wahlenb.) è una specie di salice che ha una distribuzione circumpolare nell'alta tundra artica, estendendosi a nord ai limiti delle terra, e a sud dell'Artico nelle montagne della Norvegia, negli Urali settentrionali, e nell'Altaj settentrionale, Kamčatka, e la Columbia Britannica, Canada.
Possiede le seguenti caratteristiche: è uno dei più piccoli salici del mondo, è un procombente, un arbusto nano rampicante, alto soltanto 2–9 cm, ed ha ramificazioni sotterranee o stoloni negli strati del suoli più superficiali. Le foglie sono arrotondate-ovate, 5–32 mm lunghe e 8–18 mm larghe, verde scuro e ha i bordi non frazionati. È una pianta dioica, ovvero esistono come piante separate femminili e maschili. I fiori sono raggruppati in corti amenti capaci di produrre soltanto pochi fiori. Il frutto è di colore brunastro con capsula pelosa. I lunghi stoloni con peduncoli liberamente-radicati strisciano sopra tappetini di muschi e licheni, tenendoli uniti insieme e proteggendoli dal vento. Esso cresce anche sulla ghiaia aperta come nella vegetazione chiusa.
I resti fossili delle specie provenienti dai periodi glaciali del Pleistocene sono conosciute nel sud Europa, Inghilterra meridionale, Alpi, e Carpazi.
Le specie sono anche state riportate dall'Arizona, ma questo non viene accettato dall'USDA.
Polarvier (Salix polaris) er et lite løvtre i pilefamilien (også kalt vierfamilien). Den er en liten, krypende busk som blir 1 til 5 cm høy og blomstrer i juni til juli. Den er av størrelse og utseende lik musøre, som kalles «verdens minste tre». Polarvier er sjelden og vokser på fuktig og kalkholdig fjelljord i den nordlige delen av den skandinaviske fjellkjeden samt Svalbard.
Arten har separate hann- og hunnplanter.
Polarvier er vanskelig å skille fra musøre. Årskvistene er rødlige og snaue, lengre nede på stilken grønngul eller brunlig. Bladene er mørkegrønne, blanke og nyreformede eller avrundede i ulike størrelser, 1–2,5 cm brede, med hele kanter men tidvis noe tenner nederst ved basis. Mot høsten blir bladene gule. Bladet har bare 2–5 par sidenerver. De rødbrune bladstilkene er maksimalt 2 cm lange, ofte mindre.
Hunnraklene har 5–15 blomster og rødsvarte skjell, mens kapslene er mørkerøde eller snarere brunsvarte, gråbrun til fiolett og tett gråhåret uten at dette preger fargeinntrykket av kapselen mye. Kapselen har purpurrød griffel. Hunnblomstenes frukter (kapsler) er større og mer iøynefallende enn hos musøre – hos rynkevier er de ofte svært framtredende spesielt om høsten.
Polarvier danner ganske ofte hybrider med musøre.
Polarvier er ganske vanlig i fjellet, danner matter som kan sees med karakteristiske mørkerøde frukter (kapsler). Den brer seg til snaufjellet i Norge og Sverige. I Norge vokser den i sør fra høyder på over 1 500 meter, og i Sør-Norge er den avgrenset til Hardanger, Jotunheimen og Dovrefjell samt grensetrakten mellom Hedmark, Sør-Trøndelag og Härjedalen. Fra Nordland er bestanden mer sammenhengende til østre Finnmark, men den vokser ikke veldig langt inn i Sverigeog Finland. Den vokser i arktiske strøk helt ned til havet, både i Nord-Norge og på Svalbard hvor den er svært vanlig over nesten hele Spitsbergen. Den vokser også på Bjørnøya.
Polarvier (Salix polaris) er et lite løvtre i pilefamilien (også kalt vierfamilien). Den er en liten, krypende busk som blir 1 til 5 cm høy og blomstrer i juni til juli. Den er av størrelse og utseende lik musøre, som kalles «verdens minste tre». Polarvier er sjelden og vokser på fuktig og kalkholdig fjelljord i den nordlige delen av den skandinaviske fjellkjeden samt Svalbard.
Arten har separate hann- og hunnplanter.
Polarvier er vanskelig å skille fra musøre. Årskvistene er rødlige og snaue, lengre nede på stilken grønngul eller brunlig. Bladene er mørkegrønne, blanke og nyreformede eller avrundede i ulike størrelser, 1–2,5 cm brede, med hele kanter men tidvis noe tenner nederst ved basis. Mot høsten blir bladene gule. Bladet har bare 2–5 par sidenerver. De rødbrune bladstilkene er maksimalt 2 cm lange, ofte mindre.
Hunnraklene har 5–15 blomster og rødsvarte skjell, mens kapslene er mørkerøde eller snarere brunsvarte, gråbrun til fiolett og tett gråhåret uten at dette preger fargeinntrykket av kapselen mye. Kapselen har purpurrød griffel. Hunnblomstenes frukter (kapsler) er større og mer iøynefallende enn hos musøre – hos rynkevier er de ofte svært framtredende spesielt om høsten.
Wierzba polarna (Salix polaris) – gatunek drobnej, płożącej rośliny drzewiastej z rodziny wierzbowatych i rodzaju wierzba. Przystosowana do środowisk arktycznych i subarktycznych, rozprzestrzeniona wokół Oceanu Arktycznego.
Rozprzestrzeniona okołopolarnie. W Europie występuje w Szwecji, Finlandii, Norwegii, na Jan Mayen i Svalbardzie. W Azji spotykana we wschodniej Syberii oraz na Czukotce i Kamczatce[4]. W Ameryce Północnej występuje na Alasce, Jukonie, Terytoriach Północno-Zachodnich, północnej Kolumbii Brytyjskiej i Nunavut[3].
Ślady kopalne wskazują, że w czasie plejstoceńskich zlodowaceń gatunek ten sięgał do południowej Anglii, Alp i Karpat[5].
Gatunek arktyczny i subarktyczny. Rośnie w piętrze alpejskim i subalpejskim, na piarżystych zboczach i lawiniskach[3].
Wierzba polarna (Salix polaris) – gatunek drobnej, płożącej rośliny drzewiastej z rodziny wierzbowatych i rodzaju wierzba. Przystosowana do środowisk arktycznych i subarktycznych, rozprzestrzeniona wokół Oceanu Arktycznego.
Polarvide (Salix polaris) är en växtart i familjen videväxter.
Wikimedia Commons har media som rör Polarvide.
Polarvide (Salix polaris) är en växtart i familjen videväxter.
Це багаторічні карликові чагарники 0.01–0.09 м заввишки з великим розгалуженням підземних пагонів (кореневище), які можуть утворювати килими 1 м² або, можливо, значно більше. Підземні пагони товщиною до 0,.5 см й різного кольору: старі частини темно-сіруваті або червонувато-коричневі, а молодші частини світло-коричневі й тонші. Листові пагони висхідні й короткі (1–3 см). Листки чергові. Черешки (2)3–6(10) мм, коротші листових пластин. Листові пластини оберненояйцевиді або округлі або злегка довгасті, з цілими краями, жили перисті, не помітні й не досягають країв, вершини часто з надрізом, обидві поверхні темно-зелені, глянсові. Найбільші листові пластини 5–32 × 7–18 мм, в 1.1–2.8 рази більші в довжину, ніж у ширину, основи опуклі, округлі або клиновиді. В основному голі, але іноді з рідкісними білими кудлатими волосками на черешках, в краях пластин і на поверхнях пластин.
Сережки тичинкові 9–34 × 6–12 мм, їхні гілочки 1.5–14 мм; маточкові — густо або помірно квіткові (понад 15 квітів), від товстих до кулястих, 10–50 × 7–13 мм, їхні гілочки 1–12 мм; квіткові приквітки коричневі, чорні або двоколірні, 1.5–2.5 мм, з округлими або опуклими вершинами; волохаті, волосся пряме або хвилясте, 0.6–1.12–1.8 мм. Плоди — темно-червонувато-коричневі капсули, але часто вони здаються сірими, бо густоопушені, 4.8–8.25 мм.
Статеве розмноження насінням; місцеве розмноження підземними пагонами, в результаті можуть утворюватися великі покриви з рослин. Квіти ранні, запилюються вітром, ймовірне також запилення комахами. Насіння розсіюються частково вітром, через довге волосся, частково шляхом приєднання до тварин.
Північна Америка (Східна Канада, Аляска — США); Євразія (Норвегії [вкл. Шпіцберген], Швеція, Фінляндія, арктична й бореальна Росія).
Населяє пустища, вологі пізні снігопокривні ділянки, осипи й осипові схили, піщаних морські намули. Зростає на субстратах з від поганого до хорошого дренажем і з майже будь-якою реакцією ґрунту (рН). Більш рясно ростуть і добре розвинені рослини у місцях зі сніговим захистом, але також вельми поширені в помірно відкритих ділянках.
Salix polaris là một loài thực vật có hoa trong họ Liễu. Loài này được Wahlenb. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1812.[1]
Salix polaris là một loài thực vật có hoa trong họ Liễu. Loài này được Wahlenb. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1812.
Salix polaris Wahlenb.
Синонимы
И́ва поля́рная (лат. Salix polaris) — вид цветковых растений из рода Ива (Salix) семейства Ивовые (Salicaceae).
Листья долго держатся и иногда уходят под снег зелёными, составляя летний и зимний корм северных оленей.
На севере Якутии листья служат суррогатом чая.
В природе ареал вида охватывает Скандинавию, Шпицберген, остров Ян-Майен, Восточную Сибирь, Чукотский и Камчатский полуострова[3].
Произрастает в травянистой, щебнистой, глинистой, арктической и альпийской тундре.
Крошечный кустарничек травянистого облика. Ветви подземные, короткие (длиной 3—5 см), укореняющимися, жёлтые, с немногими выставленными наружу листьями.
Прилистники ланцетовидные, чаще отсутствуют. Листья округлые, широко-обратнояйцевидные, иногда почковидные, реже эллиптически-широколанцетные, сверху округлые, часто выемчатые, у основания округлые или сердцевидные, реже клиновидные, цельнокрайние с обеих сторон зелёные, сверху матовые, снизу несколько блестящие, длиной 0,8—2,5 см, шириной 0,6—1,3 см, на голых черешках длиной до 1 см.
Серёжки конечные, 3—17-цветковые, обычно продолговатые или яйцевидные, длиной около 1,6, диаметром около 0,9 см. Прицветные чешуи яйцевидные или обратнояйцевидные, закруглённые, вогнутые, тёмно-бурые, иногда по краю зазубренные. Тычинки в числе двух, свободные, голые, с темными пыльниками и продолговато-яйцевидным, суженным нектарником длиной около 1 мм. Завязь коническая, длиной до 5 мм, серо-войлочная, позже лысеющая, зеленоватая или пурпурная; рыльца длиной 0,5—0,8 мм, двураздельные, расходящиеся, с продолговато-линейным нектарником.
Вид Ива полярная входит в род Ива (Salix) семейства Ивовые (Salicaceae) порядка Мальпигиецветные (Malpighiales).
И́ва поля́рная (лат. Salix polaris) — вид цветковых растений из рода Ива (Salix) семейства Ивовые (Salicaceae).
Листья долго держатся и иногда уходят под снег зелёными, составляя летний и зимний корм северных оленей.
На севере Якутии листья служат суррогатом чая.
