nomes no trilho de navegação
Agastache foeniculum (lat. Agastache foeniculum) - dalamazkimilər fəsiləsinin aqastaxis cinsinə aid bitki növü.
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin.
Agastache foeniculum (lat. Agastache foeniculum) - dalamazkimilər fəsiləsinin aqastaxis cinsinə aid bitki növü.
Indianermynte (Agastache foeniculum) er en flerårig plante i Anisisop-slægten. Planten er hjemmehørende i en stor dele af det nordlige Centralamerika og Nordamerika, især i de store prærier, og kan også findes i dele af Canada.[1] Planten er tolerant over for tørke, og tiltrækker kolibrier og sommerfugle, som gør den til et attraktivt valg for gartnere. [2]
Indianermynten er i samme familie som isop, men de er ikke nært forbundet. Isop (Hyssopus) er en slægt af omkring 10-12 arter af urteagtige eller halv-træagtige planter, som kommer fra det østlige Middelhavn til Centralasien.[1]
Den vokser til at blive imellem 0,61 m til 1,2 m høj og 0,1-0,3 m bred.[3] Bladene har en oval, tandet form med en hvid nuance nedenunder, mens blomsterne sidder i en hvirvel. Planten blomstrer fra juni til september, hvor den har lyse lavendelblomster, der bliver mere farverige nær spidsen. Blomsterne producerer ikke nogen duft.[3]
Indianermynten blev anvendt medicinsk af indianerne imod hoste, feber, sår og diarré. De bløde anis-duftende blade anvendes som et krydderi, som te, og kan smuldres i salat.[4]
Indianermynte (Agastache foeniculum) er en flerårig plante i Anisisop-slægten. Planten er hjemmehørende i en stor dele af det nordlige Centralamerika og Nordamerika, især i de store prærier, og kan også findes i dele af Canada. Planten er tolerant over for tørke, og tiltrækker kolibrier og sommerfugle, som gør den til et attraktivt valg for gartnere.
Indianermynten er i samme familie som isop, men de er ikke nært forbundet. Isop (Hyssopus) er en slægt af omkring 10-12 arter af urteagtige eller halv-træagtige planter, som kommer fra det østlige Middelhavn til Centralasien.
Den vokser til at blive imellem 0,61 m til 1,2 m høj og 0,1-0,3 m bred. Bladene har en oval, tandet form med en hvid nuance nedenunder, mens blomsterne sidder i en hvirvel. Planten blomstrer fra juni til september, hvor den har lyse lavendelblomster, der bliver mere farverige nær spidsen. Blomsterne producerer ikke nogen duft.
Indianermynten blev anvendt medicinsk af indianerne imod hoste, feber, sår og diarré. De bløde anis-duftende blade anvendes som et krydderi, som te, og kan smuldres i salat.
Die Anis-Duftnessel oder Anis-Riesenysop (Agastache foeniculum) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Duftnesseln (Agastache) innerhalb der Familie der Lippenblütler (Lamiaceae).
Die Anis-Duftnessel ist eine ausdauernde krautige Pflanze, die Wuchshöhen von 60 bis 150 Zentimetern erreicht.[1] Der aufrechte, vierkantige, hellgrüne Stängel verzweigt sich manchmal im oberen Bereich und ist kahl bis fein flaumig behaart.[2]
Die gegenständig angeordneten Laubblätter sind in Blattstiel und -spreite gegliedert. Die Laubblätter duften nach Anis (daher die Trivialnamen).[2] Der Blattstiel ist bei einer Länge von 0,5 bis 2 Zentimetern relativ kurz. Die einfache Blattspreite ist herzförmig bis breit-lanzettlich. Der Blattrand ist gekerbt bis gekerbt-gesägt.[2] Die Blattunterseite ist weiß bis weißgrau und weist eine feine, dichte und eng anliegende Behaarung auf. Die Spreitenbasis ist gerundet oder gestutzt, bei den unteren Blättern ist sie schwach herzförmig.[1]
Die Blütezeit reicht von Juli bis September.[1] Die Tragblätter sind eiförmig.[1]
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 18.[3]
Agastache foeniculum kommt im nördlichen zentralen Nordamerika in Prärien vor.[1] Das Verbreitungsgebiet reicht von Kanada bis zu den nordwestlichen und nördlich-zentralen Vereinigten Staaten.[4]
Das ätherische Öl enthält 20 verschiedene chemische Stoffe, wovon Methylchavicol die Hauptkomponente bildet und je nach geographischer Herkunft mehr als 95 % betragen kann. Daneben kommen Limonen, 1-Octen-3-ol, 1-Octen-3-ylacetat, Eugenol, n-Octanol, Linalool, β-Caryophyllen, Germacren B, Germacren D, γ-Cadinen und Spathulenol in größeren Mengen vor.[5]
Synonyme für Agastache foeniculum (Pursh) Kuntze sind beispielsweise: Agastache anethiodora (Nutt.) Britton, Agastache anisata hort.[1]
Ursprünglich von Indianern als Futter- und Heilpflanze verwendet, wurde sie in Europa als Futterpflanze für Bienen eingeführt. Für die Zubereitung von Salat und Likören eignen sich die frischen Blätter der Pflanze. In der Naturheilkunde wird die Duftnessel wegen entzündungshemmender und verdauungsfördernder Wirkung verwendet. Eingesetzt werden dabei die getrockneten Blätter, aus denen ein Tee zubereitet wird.[6]
Agastache foeniculum wird selten als Zierpflanze für Sommerrabatten genutzt. Sie wird meist einjährig kultiviert.[1]
Die Anis-Duftnessel oder Anis-Riesenysop (Agastache foeniculum) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Duftnesseln (Agastache) innerhalb der Familie der Lippenblütler (Lamiaceae).
Mo'éhemóxêšéne, Variant: tóhtoo'émôxêšéne
É-móxêšéheméá'ha.
Agastache foeniculum (syn. Agastache anethiodora (Nutt.) Britton), commonly called anise hyssop, blue giant hyssop, Fragrant giant hyssop, or the lavender giant hyssop, is a species of perennial plant in the mint family, (Lamiaceae). This plant is native to much of north-central and northern North America, notably the Great Plains and other prairies.[1][2] It is tolerant of deer and drought, and also attracts hummingbirds, butterflies,[3] bumblebees, honey bees, carpenter bees, and night flying moths.[4]
Anise hyssop is in the same family as hyssop (the mint family Lamiaceae), but they are not closely related. Hyssop (Hyssopus) is a genus of about 10–12 species of herbaceous or semi-woody plants native from the east Mediterranean to central Asia.[1]
This species grows from 2 ft (61 cm) to 4 ft (120 cm) tall and 1 ft (30 cm) wide, in a clump-like, upright shape, with flowers appearing in showy verticillasters, or false whorls, and occasionally branching at the apex.[5] The leaves have an oval, toothed shape with a white tint underneath. The plant blooms in June to September with bright lavender flowers that become more colorful near the tip.[3][6] One plant may produce upwards of 90,000 individual flowers.[7] The root system produces a taproot.[5]
Anise hyssop is considered one of the premier plants for feeding pollinators. The 1969 edition of the Rodale's Encyclopedia of Organic Gardening claims that one acre planted in anise hyssop can support 100 honeybee hives, the flowers blooming for a very long season, often from June until frost and during the time it blooms, one can see bees on the flowers from the morning until dusk.[8] A horticultural writer has claimed that the many flowers of the plant provide forage for bees, butterflies and hummingbirds.[9]
Anise hyssop was used medicinally by Native Americans for cough, fevers, wounds, diarrhea. The soft, anise-scented leaves[6] are used as a seasoning, as a tea, in potpourri, and can be crumbled in salad. The purple flower spike is favored by bees who make a light fragrant honey from the nectar.[10]
A. foeniculum is sometimes misidentified as A. scrophulariifolia,[11] and in turn A. rugosa is sometimes misidentified as A. foeniculum.[12]
Agastache foeniculum (syn. Agastache anethiodora (Nutt.) Britton), commonly called anise hyssop, blue giant hyssop, Fragrant giant hyssop, or the lavender giant hyssop, is a species of perennial plant in the mint family, (Lamiaceae). This plant is native to much of north-central and northern North America, notably the Great Plains and other prairies. It is tolerant of deer and drought, and also attracts hummingbirds, butterflies, bumblebees, honey bees, carpenter bees, and night flying moths.
Anise hyssop is in the same family as hyssop (the mint family Lamiaceae), but they are not closely related. Hyssop (Hyssopus) is a genus of about 10–12 species of herbaceous or semi-woody plants native from the east Mediterranean to central Asia.
Yrtti-iiso eli anisiiso (Agastache foeniculum) on iisojen sukuun kuuluva laji. Se on monivuotinen yrtti. Sen siemenet voidaan kylvää suoraan avomaalle tai sitä voidaan esikasvattaa. Esikasvatus aloitetaan huhtikuulla.[1] Se säilyy hyvin kuivattuna.
Kasvin korkeus vaihtelee 50–120 cm välillä. Lehdet sijaitsevat varressa vastakkain. Niiden reuna on sahalaitainen ja ne ovat pinnaltaan himmeitä. Kukinnot ovat väriltään violetteja.
Kasvi on kotoisin Pohjois-Amerikasta. Sitä viljellään laajalti Venäjällä ja jonkin verran muualla Euroopassa.
Yrtti-iiso viihtyy arinkoisella paikalla kuohkeassa ja hapahkossa maassa.
Yrtti-iisoa käytetään yrttiteesekoituksiin. Myös yksinomaan yrtti-iisosta voidaan tehdä teetä. Sitä käytetään myös maustekasvina lähinnä jälkiruokiin, mutta joskus myös pääruokiin. Siitä voidaan käyttää sekä kukat että lehdet.[2]
Yrtti-iiso eli anisiiso (Agastache foeniculum) on iisojen sukuun kuuluva laji. Se on monivuotinen yrtti. Sen siemenet voidaan kylvää suoraan avomaalle tai sitä voidaan esikasvattaa. Esikasvatus aloitetaan huhtikuulla. Se säilyy hyvin kuivattuna.
L’Agastache foeniculum, communément appelée agastache fenouil, anis hysope, hysope anisée ou grande hysope, est une plante herbacée, vivace, de la famille des Lamiacées (Labiées), tribu des mentheae, genre agastache, cultivée comme plante ornementale, aromatique et condimentaire. Elle est également utilisée comme plante mellifère (goût d'anis).
Outre l'aspect décoratif de ses magnifiques épis floraux de bleu mauve à blancs, elle est employée comme herbe aromatique dans les cuisines nord-américaines et asiatiques.
Étymologie : « agastache » vient du grec agatos qui signifie admirable. Foeniculum est le nom latin du fenouil.
Synonymes : Agastache anisata et Agastache anethiodora
L'Agastache foeniculum s'hybride très facilement avec les autres espèces d'agastache. Il est donc prudent de ne pas mélanger les espèces dans le même jardin si l'on veut conserver une souche pure.
L'agastache est une plante vivace très rustique et peu exigeante.
Elle sait s'adapter à la plupart des types de sols (y compris calcaires ou argileux) à condition qu'ils soient correctement drainés. Elle préfère une exposition ensoleillée ou semi-ombrée.
Elle est capable de se resemer et, de ce fait, peut devenir envahissante.
Elle résiste à des gels modérés. Il convient cependant de protéger les pieds en cas de fortes gelées.
Pas de maladies ou de ravageurs (mais à protéger des limaces et escargots).
L'anis hysope Agastache foeniculum est d'origine nord-américaine (Alberta). Elle a par la suite été introduite en Europe, en tant que plante mellifère.
L'agastache est utilisée en infusion dans la pharmacopée des indiens d'Amérique pour combattre la fièvre[1].
En Europe, elle est d'abord plantée à titre décoratif dans les jardins floraux, puis l'on s'intéresse à son parfum et à son arôme marqué qui donne au miel un goût anisé.
Elle est d'abord consommée en infusion ou en thé et devient par la suite une plante aromatique et condimentaire qui parfume crudités, salades, boissons, gâteaux.
Les feuilles s'utilisent en infusion ou dans la cuisine, en remplacement de l'anis.
Les fleurs décorent magnifiquement les plats.
Les fleurs séchées se conservent fort bien en bouquets.
Visitez aussi la page consacrée au genre Agastache.
L’Agastache foeniculum, communément appelée agastache fenouil, anis hysope, hysope anisée ou grande hysope, est une plante herbacée, vivace, de la famille des Lamiacées (Labiées), tribu des mentheae, genre agastache, cultivée comme plante ornementale, aromatique et condimentaire. Elle est également utilisée comme plante mellifère (goût d'anis).
Outre l'aspect décoratif de ses magnifiques épis floraux de bleu mauve à blancs, elle est employée comme herbe aromatique dans les cuisines nord-américaines et asiatiques.
Étymologie : « agastache » vient du grec agatos qui signifie admirable. Foeniculum est le nom latin du fenouil.
Synonymes : Agastache anisata et Agastache anethiodora
L'Anice menta (Agastache anethiodora (Nutt.) Britton, 1898) è una pianta erbacea perenne originaria del Nordamerica[1], dove cresce in praterie e zone di pascolo ed è coltivata per attrarre le api mellifere. Appartiene alla famiglia delle Lamiaceae.
Il nome scientifico deriva dal greco "molte spighe" (aga e stachys), perché i fiori sono piccoli e ravvicinati e formano una sorta di spiga.
L'Anice menta (Agastache anethiodora (Nutt.) Britton, 1898) è una pianta erbacea perenne originaria del Nordamerica, dove cresce in praterie e zone di pascolo ed è coltivata per attrarre le api mellifere. Appartiene alla famiglia delle Lamiaceae.
Il nome scientifico deriva dal greco "molte spighe" (aga e stachys), perché i fiori sono piccoli e ravvicinati e formano una sorta di spiga.
Pankolinė kinmėtė (lot. Agastache foeniculum) – notrelinių (Lamiaceae) šeimos augalų rūšis. Kilusi iš Šiaurės Amerikos.
Augalas daugiametis, žolinis, 60-110 cm aukščio. Stiebas status, keturbriaunis, tuščiaviduris, šakotas. Lapai priešiniai, pjūkliškai karpytais kraštais, pailgai širdiški. Žydi liepos-rugpjūčio mėnesiais kvapiais, violetiniais arba mėlynais žiedeliais, susitelkusiais į apvalius žiedynus šakų viršūnėlėse. Vaisiai – pailgi, tamsiai rudos spalvos riešutėliai, subręstantys rugpjūčio-rugsėjo mėnesiais. Augalas medingas.
Lietuvoje pankolinė kinmėtė kartais auginama soduose, daržuose, botanikos soduose. Augalas prieskoninis, jo eterinis aliejus naudojamas parfumerijos pramonėje. Turi vaistinių savybių.
De dropplant (Agastache foeniculum) is een muntachtig kruid waarvan de bladeren naar anijs smaken. De geur doet echter aan de smaak van drop denken. Deze plant dient echter niet verward te worden met de zoethoutplant (Glycyrrhiza glabra) die werkelijk gebruikt wordt om drop te maken.
De bladeren van de dropplant lijken op de bladeren van Monarda, maar die plant heeft een rode bloem en de dropplant heeft een blauw/paarse bloem. De plant komt van nature voor op de prairies van Noord-Amerika. Er bestaan verschillende cultivars waarvan sommige met andere kleuren.
Het kruid kent verschillende culinaire en medicinale toepassingen en is in Europa winterhard. De Apache-indianen gebruikten deze plant al als geneesmiddel.
De dropplant (Agastache foeniculum) is een muntachtig kruid waarvan de bladeren naar anijs smaken. De geur doet echter aan de smaak van drop denken. Deze plant dient echter niet verward te worden met de zoethoutplant (Glycyrrhiza glabra) die werkelijk gebruikt wordt om drop te maken.
De bladeren van de dropplant lijken op de bladeren van Monarda, maar die plant heeft een rode bloem en de dropplant heeft een blauw/paarse bloem. De plant komt van nature voor op de prairies van Noord-Amerika. Er bestaan verschillende cultivars waarvan sommige met andere kleuren.
Трав'яниста рослина заввишки 60-150 см, діаметр надземної частини може сягати 30-90 см. У молодих рослин корінь стрижневий, у дорослих підземні органи представлені косим кореневищем з мичкуватими корінцями завдовжки 10-15 см. Окремі корені можуть сягати 30 см при товщині 0,6 см, при цьому вони розгалужуються. Бруньки відновлення розташовуються на кореневищі на глибині близько 2 см, а також біля основи цьогорічних пагонів.[3] Стебла монокарпічні (тобто після плодоношення відмирають), численні, прямостоячі, чотиригранні, залозисті. Листкові черешки у нижній частині стебла довгі, у верхній 0,5-2 см завдовжки. Листки серцеподібно-ланцетні, рідкозубчасті або городчасті, біля верхівки загострені, на нижньому боці повстисті, білувато-сірі, на верхньому вкриті численними ефірними залозками, завдовжки 7,5-10 см, завширшки 4-4,5 см. Їм притаманний сильний ганусовий аромат.
Суцвіття — щільні, циліндричні колосся завдовжки 2-20 см, розташовані на осьових і бічних пагонах по 8-15 штук на кожному. Приквітки яйцеподібні. Квітки двостатеві, зигоморфні, двогубі, трубчасто-дзвоникуваті, синьо-бузкові або білі, без запаху. Чашечка залозиста. Віночок завдовжки 0,9-1,2 см. Плід — гладкий, довгасто-овальний, темно-коричневий горішок. Вага 1000 насінин 0,3-0,4 г.
Наземна частина лофанта містить 15% цінної ефірної олії, що складається на 70-80% з метилхавікола, завдяки якому рослина має сильний анісовий аромат. Крім ефірної олії, в рослині міститься аметофлавон, аскорбінова, кавова, лимонна та яблучна кислоти.
Природний ареал лофанта ганусового охоплює Середній Захід США, район Великих рівнин і Великих Озер від штату Вісконсин на північному сході до штату Колорадо на південному заході. Крім того, він зростає у прилеглих провінціях Канади — від Онтаріо на сході до Британської Колумбії на заході. Природні популяції цього виду нечисленні, втім, це компенсується чисельними штучними насадженнями.
За межами природного ареалу лофант вирощують у Середній Азії і на Далекому Сході, цей вид також інтродукований на Гавайських островах. Невеликі плантації цієї рослини існують у Молдові та Україні (на Кримському півострові).
Вид світлолюбний, відносно морозо- та посухостійкий. Віддає перевагу помірно зволоженим, добре дренованим, проникним та поживним ґрунтам з нейтральною реакцією середовища. Здатен переносити легкий затінок і пониження зимової температури до −20 °C. Типовими біотопами цього виду є прерії, підвищені відкриті ділянки в лісовому поясі, узбіччя полів.
Весняний розвиток рослин починається наприкінці лютого — на початку квітня, повне відмирання відбувається у листопаді. Бутонізація відбувається наприкінці травня, масове цвітіння триває з червня (у рослин першого року життя — з вересня) по жовтень. Цвітіння однієї особини триває 30-40 діб.[4] В природі лофант ганусовий запилюється метеликами й колібрі, він також приваблює джмелів і бджіл, які збирають з нього багато нектару. Поновлюється насіннєвим та вегетативним способами. Насіння у рослин першого року життя починає достигати з середині вересня (у старіших особин — із серпня), плодоношення триває до жовтня. Насіння лофанта зберігає схожість 2-3 роки.
В Європі та Азії лофант ганусовий більш відомий як лікарська рослина. Діапазон його використання широкий, тому цей вид інколи називають «північним женьшенем».[4] Препарати з цієї рослини мають заспокійливу, гіпотонічну, імуностимулюючу, жовчогінну, кровоочисну, бактеріо- та фунгістатичну дію. Їх застосовують для лікування нервових і серцево-судинних захворювань, зокрема безсоння, головного болю, загального нервового збудження, вегетативно-судинної дистонії, стенокардії, атеросклерозу, гіпертонії. Особливо лофант популярний в китайській та японській медицині. Окрім хвороб терапевтичного напрямку, в китайській медицині його успішно використовують як протираковий засіб.
Настої з лофанту застосовують для лікування гострих вірусних респіраторних захворювань, пневмонії і бронхіальної астми у дітей та осіб похилого віку. Інгаляції та полоскання застосовують при ангінах, тонзилітах, вони дають надійніший ефект, ніж відомі препарати. Також настоями лікують порушення роботи підшлункової залози, печінки, передміхурової залози. Настій стимулює травлення, посилює апетит, ефективний при атонії кишківника, що супроводжується закрепами, а також застійних явищах в жовчному міхурі і жовчовивідних шляхах. В тибетській медицині наземну частину лофанту використовують, як засіб для лікування гастриту, розладів шлунку, гепатитів.
В монгольській медицині лофант застосовують для нормалізації обміну речовин в організмі людини. Спиртові настої застосовують при паралічах (особливо лицьового нерва), тремтінні кінцівок.
Крім того, препарати з цієї рослини ефективні при гінекологічних захворюваннях, вони відновлюють сили після пологів і стимулюють молокоутворення у годуючих жінок. Споживання в їжу молодих листків лофанту сприяє ефективному лікуванню простатиту.
Свіже або сушене листя лофанта використовують для лікувально-оздоровчих ванн, які призначають при ревматизмі, невралгії та шкірних захворюваннях, наприклад, себореї. Настій лофанту корисно додавати під час купання немовлят. Вони стають спокійнішими, шкіра не піддається грибковим захворюванням. Ванни з лофанту корисні не тільки для дітей, а й для літніх та ослаблених людей. Препарати з лофанта ганусового зміцнюють коріння волосся і стимулюють його ріст, зберігають молодість шкіри, розгладжуючи зморшки, забезпечуючи шкірі гладкість і пружність.
На додаток ця рослина здатна гальмувати процеси старіння, виводити шкідливі речовини, що накопичуються в організмі: радіонукліди, важкі метали тощо. В Білорусі в діагностичному центрі лікарських препаратів з трави лофанту виготовляють препарат, що має імуностимулюючі властивості та здатність виводити з організму радіонукліди. Щоденне споживання чаю з лофанту ганусовго поповнює запаси хрому в організмі.[4] І ще одна важлива цінність лофанту — це наявність у ньому фітонцидів. Ефірна олія лофанту виявилася дуже ефективною для санації повітря приміщень. А ще гілки лофанту дуже корисно додавати до віників, що застосовують у лазнях. Це дасть можливість оздоровити шкіру.
Першими в їжу цю рослину почали вживати індіанці Північної Америки для приготування різних вишуканих і екзотичних страв. Насіння лофанта додають при консервації та засолюванні овочів, при приготуванні кексів та печива, листя і суцвіття додають в чай, компот і кисіль для аромату, використовують як приправу в салатах, м'ясних і рибних стравах, випічці. Використовувати лофант можна з ранньої весни. Як тільки зійде сніг, молоді листки з верхівками стебел додають до салатів, супів, окрошок.
Лофант може прикрасити парки і сквери, подвір'я і балкони. Він росте навіть у кімнаті. Ця рослина добре очищає повітря від патогенної мікрофлори і техногенних забруднень. Селекціонерами виведено декілька сортів, серед них є й українські — 'Білий лелека' та 'Синій велетень', відповідно, з білими та синіми квітками.
На своїй батьківщині лофант ганусовий відомий перш за все як чудовий медонос, з якого бджоли виробляють велику кількість запашного меду, в ароматі якого відчутні ганусові ноти. З цією метою його часто насаджують поблизу пасік. Під час цвітіння лофанту на одному квадратному метрі інтенсивно працюють 30-50 бджіл. На відміну від інших медоносів лофант виділяє нектар протягом цілого дня за любої погоди. Період його цвітіння триває 3-4 місяці. За своєю медопродуктивністю ця рослина перевищує білу акацію.
Насіння висівають наприкінці березня в ємності з родючою землею. При появі двох пар листків сходи пікірують у маленькі горщики. У відкритий ґрунт висаджують в середині травня, коли мине загроза приморозків. В перший рік вирощування рослини сягають висоти 1-1,5 м і мають 4-5 пагонів, а в подальші роки кількість пагонів та суцвіть подвоюється. На 1 гектарі повинно розміщуватись 60-70 тис. особин. У рядку рослини залишають на віддалі 20 см одна від одної, а ширина міжрядь повинна бути 50-70 см. Після появи третьої пари справжніх листків ріст лофанту прискорюється і забезпечує йому самозбереження. На другий рік життя лофант починає відростати найпершим і поруч з ним жодна рослина не може конкурувати за швидкістю росту. Лофант успішно пригнічує довкола себе усі бур'яни, з цього періоду він уже практично не потребує догляду. Слід зазначити, що видалення засохлих суцвіть сприяє утворенню нових.
Можна висівати насіння одразу у відкритий ґрунт. Глибина загортання насінин 2-2,5 см. Відстань між рядами 40 см. Для полегшення посіву можна змішати попередньо насіння з піском у співвідношенні 1:2. Сходи з'являються через 10-12 днів після посіву. Після появи другої пари справжніх листків сходи проріджують, залишаючи між рослинами відстань 10 см. Через два тижні проводять повторне проріджування, залишаючи рослини на відстані 20-25 см.
Лофант ганусовий погано росте на важких глинястих, кислих і заболочених ґрунтах. Досить посухостійкий, але дуже чуйний до поливу та підживлення. На зиму бажано утеплити насадження торф'яною крихтою, ялиновими або сосновими гілками, подрібненої корою. Рятує від вимерзання також щільний сніговий покрив.
На присадибних ділянках практикують розмноження поділом куща. Восени або навесні кущі викопують і ділять на частини за допомогою ножа або гострої лопати. Кожна частина повинна мати достатню кореневу систему і 4-5 бруньок відновлення.
Лофант анисовий — північний женьшень. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-11-20.(рос.)
Agastache foeniculum là một loài thực vật có hoa trong họ Hoa môi. Loài này được (Pursh) Kuntze mô tả khoa học đầu tiên năm 1891.[1]
.jpg)
Agastache foeniculum là một loài thực vật có hoa trong họ Hoa môi. Loài này được (Pursh) Kuntze mô tả khoa học đầu tiên năm 1891.
Плод — ценобий: дробный плод, состоящий из четырёх орешковидных плодиков (эремов).
Содержание эфирного масла составляет около 2,5 % в свежесобранном сырье и около 2,2 % в высушенном. Доминирующими элементами эфирного масла являются пулегон и ментон: в эфирном масле, полученном из свежих растений, их содержание составляет соответственно 43 и 20 %, а в эфирном масле из сухого сырья — соответственно 27 и 42 %[6].
В траве многоколосника фенхельного найдены различные фенольные соединения, в том числе оксикоричные кислоты (хлорогеновая, кофейная, галловая, π-кумаровая), умбеллиферон, лютеолин, кверцетин. Общее количество флавоноидов в пересчёте на лютеолин составляет 5,5—6 %; содержание галловой кислоты — 2—2,5 %. Дубильные вещества составляют от 6,5 до 8,5 %, сумма органических кислот — около 1 %, в том числе аскорбиновая кислота — от 0,1 до 0,15 %[6].
Растение обладает достаточно сильным запахом, напоминающим анис (а также лакрицу и фенхель), в связи с чем его листья применяются как приправа в кулинарии для ароматизации салатов (для придания им «освежающего» вкуса[3]), мясных и рыбных блюд, напитков. Кроме того, листья используют для приготовления травяного чая[4] (такой напиток приготовляли в том числе и индейцы на родине растения[3]). Листья применяют как в свежем, так и в сушёном виде.
В народной медицине растение используется для лечения простудных заболеваний, а также при воспалительных процессах желудочно-кишечного тракта и мочевыделительной системы. Как наружное лечебное средство многоколосник фенхельный применяется как противомикробное и противовоспалительное средство, в том числе при лечении рубцовой алопеции, дерматитов грибковой природы, себореи. Кроме того, растение используется для укрепления волос и стимулирования их роста[6].
В научной медицине растение не используется, однако потенциально является сырьём для производства многих лекарственных средств: фитохимические исследования показали, что трава многоколосника фенхельного содержит комплекс биологически активных веществ, обладающих антиоксидантным, противомикробным, антимикотическим и пилотропным действиями[6].
Растение является ценным медоносом[2]. В Северной Америке имеются значительные площади, на которых многоколосник фенхельный выращивается для получения специфического мёда, имеющего сильный анисовый вкус[3]. Растение даёт взяток с начала цветения (май — июнь) до наступления холодов[2].
В Европе многоколосник фенхельный культивируется большей частью в декоративных целях ради красивых соцветий. В частности, растение используется в бордюрных посадках[4].
Растения предпочитают хорошо дренированную влажную почву, солнечное местоположение. Размножение — семенами и черенками[4].
Нередко растение выращивается как однолетнее[4].
В открытом грунте растение пригодно для выращивания в зонах морозостойкости с 8 по 10[4]. Есть сведения о том, что растение выдерживает морозы до минус 20 °C[3].
Систематическое положение вида в течение длительного времени было неустойчивым, его включали в различные роды — Иссоп (Hyssopus), Лофант (Lophanthus), Перилла (Perilla), Хиптис (Hyptis), Чистец (Stachys) и пр., в связи с чем образовалось большое число синонимов. По информации базы данных The Plant List (2013), в синонимику вида входят следующие названия[7]:
Плод — ценобий: дробный плод, состоящий из четырёх орешковидных плодиков (эремов).
茴藿香（学名：Agastache foeniculum）为唇形科藿香屬下的一个种。多年生草本植物，植株高度约35-80cm，叶片为狭长心形，花色呈紫色或白色。
_(20232315848).jpg)
_plant.JPG)
|access-date=中的日期值 (帮助) 
这是一篇與藥用植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
