nomes no trilho de navegação
Trichechus senegalensis are the source of many myths and legends. They have often been mistaken for mermaids. The blubber is believed to have curative powers and possession of body parts, especially the skull and teeth, is believed to confer special status in many aspects of life, including sports, politics, and academics (Sikes 1974).
They are known in West Africa as "dikunge" and "peixe-muhler".
Perception Channels: tactile ; chemical
IUCN Red List of Threatened Species: vulnerable
Villagers in Sierra Leone consider Trichechus senegalensis a major pest of rice crops. Fishermen believe these animals are responsible for removing fish from nets, but this is unconfirmed (Reeves et. al. 1988).
Villagers in Sierra Leone and Nigeria hunt Trichechus senegalensis for their meat (Reeves et. al. 1988). They have developed elaborate means of trapping the animals which they eventually kill with harpoons or guns (Sikes 1974 and Robinson 1971). In contrast to this, villagers in Cameroon have a different perception of Trichechus senegalensis. They do not like the taste of the meat and they believe that Trichechus senegalensis are fierce animals that become violent when attacked. Nigerian fishermen are often responsible for the poaching of Trichechus senegalensis in Cameroon (Grigione 1996). It has also been reported that the skin of Trichechus senegalensis has medicinal and therapeutic properties (Reeeves et. al. 1988).
Other Physical Features: endothermic ; bilateral symmetry
Trichechus senegalensis are found in shallow coastal wasters and freshwater rivers. They appear to prefer large, shallow estuaries and weedy swamps, and have been reported to avoid salt water (Nowak 1991 and Nishiwaki 1984). Their range is limited by temperature. They are rarely found in waters of less than 18 degrees celsius (Nowak 1991).
Habitat Regions: tropical ; saltwater or marine ; freshwater
Aquatic Biomes: rivers and streams; coastal ; brackish water
Other Habitat Features: estuarine
Trichechus senegalensis occurs along the west coast of Africa. The Senegal River marks the northern limit of their range while the Cuanza River of Angola serves as the southern boundary.
Biogeographic Regions: ethiopian (Native ); atlantic ocean (Native )
Trichechus senegalensis feeds primarily on aquatic vegetation, and adults may consume up to 8000kg per year. They may also feed on overhanging bank growth, and populations living in estuarine environments are reported to feed exclusively on mangroves (Nowak 1991). In many areas, local fishermen claim that Trichechus senegalensis are responsible for stealing fish from nets. However, this behavior has yet to be confirmed (Reeves et. al. 1988). Trichechus senegalensis are dependent upon microorganisms living in their large intestines to aid in the digestion of certain plant materials (Rathbun 1990).
Trichechus senegalensis is a poorly studied species, and much of the information about their behavior and reproduction has been inferred based on their close similarity to the very well studied Trichechus manatus. They are capable of reproducing throughout the year; however, a peak in calving tends to occur in late spring or early summer (CMC 1997). Females are sexually mature as early as three years of age. A female in estrus is joined by a dozen or more males. Together they form a mating group in which copulation appears to occur at random (Save the Manatee Club 1997). Gestation lasts about 13 months and usually a single calf is born at a time, but twins do occur occasionally. Calves are born tail first, and they can swim on their own (CMC 1997). They feed from a pair of pectoral mammary glands. Trichechus senegalensis are believed to live to about 30 years of age, and females can bear young every three to five years (Sikes 1974 and CMC 1997).
Key Reproductive Features: gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual
Meet the West African manatee (Trichechus senegalensis). A cousin of the dugong, manatees are found along the West African coastline between Angola and Senegal, inhabiting coastal waters and rivers. They are comfortable in both salt and fresh water, but seem to prefer shallow estuaries and swamps.These mega-herbivores feed on huge quantities of aquatic plants – up to 8000 kg/year – so much so that some have proposed that this exceptional feeding ability makes them perfect for the job of Specialised Aquatic Weed Eaters! As with many African mammals, humans are their worst enemy and greatest threat. Illegal hunting of manatees for their palatable meat, and for their skin, bones and oil has led to significant declines in numbers in some areas. Manatees sometimes also become accidentally entangled in fishing nets, which compromises their survival, even if they escape. Perhaps worse still is that – because fishing nets may get damaged when manatees are accidentally entrapped – fisherman in some areas conduct manatee hunts to prevent net damage.Manatees also clash with people when, during the rainy season, they roam on land and destroy crops. For all of these reasons, manatees are now listed as Vulnerable on CITES, and their populations need to be carefully monitored, managed and protected. For more information go to the MammalMAP virtual museum or blog.
Afrika lamantini (lat. Trichechus senegalensis) — nəhəng su məməlisi, olaraq Lamantinlər fəsiləsinə daxil olan növ. Bu canlılar Afrikanın qərb hövzəsində yayılmışdır.
Lamantinlər iri su canlıları olaraq, ön ətrafları kürəklərə çevrilmiş və quyruğunu yastı formada dəyirmiləşdirilmiş «avarı» xatırladır. Arxa ətrafları isə yoxdur. Afrika lamantinləri özünün yaxın əqrabası olan Amerika lamantinlərindən dərisinin qaramtıl boz olması ilə fərqlənirlər. Onlar nadir dəriyə sahibdirlər. Üst dodağı sirenlərə daxil digər növlər kimi açıq şəkildə ikiyə bölünmüşdür. Yetkin fərdlər 500 kq çəkiyə, 3—4 m uzunluğa malik olurlar[1]. Təbiətdə ovlanan ən iri Afrika lamantininin uzunluğu 4,5 m olmuşdur[2]. Yaşadığı şərait, qitənin müftəlif ərazilkərdində yaşamasından asılı olmayaraq afrika lamantrinləri ayrıca yarımnövə ayrılmamışdır.
Afrika lamantinləri çaylarda, estuarilərdə, dayaz buxtalarda, Afrikanın qərb sahili boyunca ərazilərdə, həmcinin göllərdə rastlanılır. Onların yayılma arelının şimal nöqtəsi Cənubi Mavritaniyanın Seneqal çayı hövzəsi, cənub nöqtəsi isə Anqolanın Kavanza çayı hövzəsidir. Onların yaşamını davam etdirməsi üçün Bijaqoş arxipelaqı (Qvineya-Bisa), Kot-d'İvuarın laqunlarında, Volta su anbarında (Qana), N’Doqo laqununda (Qabon), Seneqalın göl və çaylarında, Sanaqa çayında (Kamerun), Niger çayında (Nigeriya), Konqo çayının aşağı axarlarında kritik vəziyyət müşahidə edilir[3]
Afrika lamantini aşağıdakı ölkələrdə müşahidə edilir (2001-ci il məlumatına görə)[4]:
Afrika lamantinləri istər şirin istərsə duzlu sularda yaşaya bilirlər. Əsasən sakit, bitrki örtüyü zəngin olan suları üstün tuturlar. Ancaq kəskin duzlu sulardan qaçırlar. Onların əsas yaşayış əraziləri:
Məlumatlar Kot-d'İvuarda uzun araşdırmalar nəticəsində əldə edilmişdir.
Onlar çayların astana və şəlalə olan hissələrinə qədər irəliləyə bilirlər. Bəzi bölgələrdə mövsümü miqrasiya müşahidə edilir. Çaylarda gursululuq müşahidə edilərkən (iyun — iyul) yuxarı axarlara üz tuturlar. Quraq mövsümlərdə isə dərinliklərə üz tuturlar. Onlar 2000 km məsafədə miqrafiya edirlər. Bəndlərin tikilməsi ilə təcrid olunmuş populyasiyalar meydana gəlmişdir. Çad gölü və onun hövzəsinə aid çaylarda onlar okeandan təcrid olunmuşlar.
Areal şirin su və temperaturdan asılı olaraq dəyişir. Onlara 18 °C-dən aşağı olan sularda nadir hallarda rastlamaq mümkündür[4]. Bu canlılar gündə 30—40 km[6] məsafə qət edə bilir.
Bu canlıların davranışları az öyrənilmişdir. Onlar gecə həyat tərzi keçirirlər[7]. Gündüzlər adətən 1-2 metr dərinliyi olan sularda dincəlirlər. Əvvəllər onların qida arxasınca sudan kənara çıxmaları düçünülürdü[8]. ancaq bu yalnış təsəvvürdür. Onlar 2—6 başdan ibarət olan qruplarda birləşirlər. Lamantinlərdə ana-bala arasındakı sosial münasibət ən güçlü olanıdır.
Onların quda rasionuna Vossia, Eichornia crassipes, Polygonum, Cymodocea nodosa, Ceratophyllum demersum, Azolla, Echinochloa, Lemna, Myriophyllum, Pistia stratioties, Rhizophora racemosa, Halodule daxildir. Qiymətləndirməyə görə yetkinlər gün ərzində 12 - 18 kq qida qəbul edirlər. Bu isə onların il ərzində 8000 kq bitki yeməsi deməkdir[1]. Bəzi ərazilərdə (Seneqal, Siera Leone) yerli balıqçılar lamantinləri torlardan balıqları oğurladıqlarını iddia edirlər. Lakin bu, təsdiq edilmiş bir fakt deyil[9]. Ayrıca onların çətlik tarlalarını məhv etmələrini bildirirlər[6]. Seneqal və Qambiyada onların mədələrindən molyusklar aşkarlanmışdır.
Bu canlıların çoxalması hələdə tam öyrənilməmişdir. Onlar ilin istyənilən vaxtı çütləşə bilirlər. Adətən isə bu yazın sonları, yayın əvvəlləri baş verir. Dişi yetkinliyə 3 yaşında çatır. Dişi çütləşəmə hazır olduğu dönəmlərdə dişini 3-4 erkək müşayyət edir. Böyük ehtimalla dişi onlardan biri ilə çütləşir. Boğazlıq dövrü 13 ay davam edir. Dişi adətən 1 bala doğur. 2 bala verməsi nadirdir. Balalar doğulduqdan dərhal sonra üzməyi bacarır. Ana balasını bir çüt süd vəziləri ilə qidalandırır. Bala anasının yanında 2 il qalır.
Təbiətdə lamantinlər 30 il yaşaya bilirlər. Onların düşmənləri olduqca azdır.Yetkin fərdləri isə ancaq Timsahlar ovlaya bilir. Onların bədənlərində yaşaya bilən yeganə parazit Digenetik sorucular sinfinə aid olan Chiorchis fabaceus[1] növüdür.
Afrika lamantinlərinin sayı dəqiq bilinmir. Onlar haqqında məlumat əsasən 2006-cı ildə Kot-d'İvuar, Qambiya, Seneqal və Kamerun ərazisində əıldə edilən məlumnatlara əsaslanır. ümumi sayları 10 000 baş olması ehtimal edilir.
Onların sayında azalma müşahidə edilir. Bu suların kimyavi tullantılarla kirlənməsi, gəmilərlə toqquşma, ətraf mühitin deqradasiyası ilə əlaqədardır. Qvineya-Bisauda 1990—1998-ci illərdə 209 baş lamantin aşkarlanmışdır. Bunlardan 72 % balıqçı torlarında boğulmuş, 13 % ovda öldürülmüş, 4 % çəkilmə zamanı sahildə qalmış, 11 % isə məlum olmayan səbəblərdən ölmüşdür[10]
Yerlilər bu canlıları ətinə, piyinə, dərisinə və sümüyünə görə ovlayırlar. Qadağaya baxmayaraq insanlar hələdə onları qarpunla ovlayırlar. Bəzi ərazilərdə onlar kənmd təsərrüfatına və balıqçılığa ziyan vuran canlı olaraq təqib edilir. Dambalar, ətraf mühitin deqradasiyası onlara mənfi təsir gösrtərir. Onları duzlu sulara üzməsinə məcbur edir. Ətraf mühitin kirlənməsi onların həyatına hansı təsiri göstərməsi məlum deyildir.
1999-cu ildətəbiətdə Köçəri Heyvanların Mühafizəsi Konvensiyasının 9-cu iclasında lamantinlərin bu növünün digərləri arasında Afrika ən acınacaqlı vəziyyətdə olması burğulanmışdır[4] Ətraf mühitin məhv edilməsi bir çox populyasiyaların yoxa çıxması həddinə gətirmışdir. Bu növün yayıldığı ölkələrdə qorunub saxlanılması üçün effektiv tədbirlər hazırda əsasən planlaşdırma və inkişaf mərhələsindədir. Afrika lamantinlərinin qorunduğu Qərbi Afrika ölkələrinin siyahısını burada görmək olar → сайте IUCN. 1986-cı ildən bu növ Kökünün kəsilməsi təhlükəsi olan vəhşi fauna və yabanı flora növlərinin beynəlxalq ticarət konvensiyası tərəfindən «həssas növlər» (Vulnerable) (Criteria: A3cd, C1) siyahısına daxil edilmişdir[11].
Lamantinlər Jül Vernin “Hava çarında beş həftə” romanında təsvir edilmişdir.
Afrika lamantini (lat. Trichechus senegalensis) — nəhəng su məməlisi, olaraq Lamantinlər fəsiləsinə daxil olan növ. Bu canlılar Afrikanın qərb hövzəsində yayılmışdır.
El manatí africà (Trichechus senegalensis) és una espècie de manatí i és la menys estudiada de les quatre espècies de sirenis. Hi ha poques fotografies d'aquests animals i, encara que els coneixements sobre aquests són escassos, els científics pensen que són similars al Manatí del Carib.
Kapustňák senegalský (Trichechus senegalensis) je velký vodní savec žijící podél západního pobřeží Afriky. Jedná se o nejméně známý druh ze všech sirén, o jeho životě se toho ví jen velice málo.
Jedná se o velkého živočicha, který měří obvykle 3 až 4 (výjimečně až 4,5) m a váží do 500 kg. Jeho životním prostředím je teplá mělká voda při pobřeží, řeky a bažinaté oblasti. Na severu jeho areál ohraničuje řeka Senegal, na jihu Cuanza ve státě Angola. Kapustňáci jsou býložravci, živí se vodní vegetací a mangrove. Aktivní jsou převážně v noci. Dožívá se zřejmě až 30 let. Jejich přirozenými nepřáteli jsou krokodýli a žraloci, jejich populace je nicméně nejvíc ohrožena člověkem. V některých oblastech jsou loveni pro maso, jsou též považováni za škůdce rýžových polí. Celkový počet jedinců je Mezinárodním svazem ochrany přírody odhadován na cca 10 000 a druh má status zranitelný.[2]
Obrázky, zvuky či videa k tématu kapustňák senegalský ve Wikimedia Commons
Galerie kapustňák senegalský ve Wikimedia Commons
Kapustňák senegalský (Trichechus senegalensis) je velký vodní savec žijící podél západního pobřeží Afriky. Jedná se o nejméně známý druh ze všech sirén, o jeho životě se toho ví jen velice málo.
Jedná se o velkého živočicha, který měří obvykle 3 až 4 (výjimečně až 4,5) m a váží do 500 kg. Jeho životním prostředím je teplá mělká voda při pobřeží, řeky a bažinaté oblasti. Na severu jeho areál ohraničuje řeka Senegal, na jihu Cuanza ve státě Angola. Kapustňáci jsou býložravci, živí se vodní vegetací a mangrove. Aktivní jsou převážně v noci. Dožívá se zřejmě až 30 let. Jejich přirozenými nepřáteli jsou krokodýli a žraloci, jejich populace je nicméně nejvíc ohrožena člověkem. V některých oblastech jsou loveni pro maso, jsou též považováni za škůdce rýžových polí. Celkový počet jedinců je Mezinárodním svazem ochrany přírody odhadován na cca 10 000 a druh má status zranitelný.
Der Afrikanische Manati (Trichechus senegalensis) ist eine Seekuhart aus der Familie der Rundschwanzseekühe (Trichechidae).
Er lebt als einziger Vertreter seiner Gattung in Küsten- und Binnengewässern Afrikas und ist die am wenigsten erforschte Art ihrer Familie.
Afrikanische Manatis weisen den üblichen Körperbau der Seekühe auf: der Rumpf ist rund und stämmig, die Vordergliedmaßen sind zu Flossen umgebildet, die Fluke (Schwanzflosse) ist rund und die hinteren Gliedmaßen fehlen. Der kleine Kopf ist durch die eckige, massive Schnauze charakterisiert, die mit zahlreichen Tasthaaren versehen ist. Die Oberlippe ist gespalten, jede Hälfte kann unabhängig von der anderen bewegt werden. Die Augen sind klein, ebenso die Ohröffnungen und eine äußere Ohrmuschel ist nicht vorhanden. Afrikanische Manatis sind äußerlich den Karibik-Manatis sehr ähnlich und unterscheiden sich nur in Details des Schädelbaus.
Die dicke Haut ist graubraun gefärbt und mit farblosen, borstenartigen Haaren versehen. Erwachsene Tiere erreichen eine Länge von drei bis vier Metern, ihr Gewicht beträgt maximal 500 Kilogramm.
Afrikanische Manatis leben vorwiegend in Mündungsgebieten von Flüssen, in Mangrovengebieten und Sümpfen als auch in Flüssen. Sie dringen bis weit ins Landesinnere vor, entlang des Nigers leben sie sogar in Mali, 2000 Kilometer von der Küste entfernt. Entlang der afrikanischen Atlantikküste erstreckt sich ihr Verbreitungsgebiet von Senegal bis Angola. Zu den Flüssen, in denen diese Tiere vorkommen, zählen unter anderem der Senegal, der Gambia, der Volta, der Niger, der Benue, der Unterlauf des Kongo und die Zubringer des Tschadsees. Ihr Verbreitungsgebiet ist aber limitiert auf Gewässer mit über 18 °C Temperatur. Inwieweit sie Meere bewohnen, ist umstritten. Berichten zufolge meiden sie salzhaltige Gewässer.
Über die Lebensweise der Afrikanischen Manatis ist nicht viel bekannt, vermutlich stimmt sie in weiten Teilen mit der des Karibik-Manatis überein. Wie alle Seekühe halten sich diese Tiere permanent im Wasser auf und können nicht mehr an Land kommen. Sie leben entweder einzelgängerisch oder in kleinen Gruppen von vier bis sechs Tieren, ihr Sozialverhalten ist wenig ausgeprägt.
Afrikanische Manatis sind Pflanzenfresser, die sich von im Wasser wachsenden oder hineinhängenden Pflanzen ernähren. Aufgrund des geringen Nährwerts dieser Pflanzen müssen sie viel Nahrung zu sich nehmen – Schätzungen belaufen sich auf mehr als 20 Kilogramm pro Tag.
Über die Fortpflanzung ist wenig bekannt, vermutlich pflanzen sich die Tiere das ganze Jahr über fort. Nach einer rund 12- bis 13-monatigen Tragzeit dürfte das Weibchen ein einzelnes Jungtier zur Welt bringen. Dieses kommt mit dem Schwanz voran auf die Welt und kann innerhalb kurzer Zeit schwimmen.
Im Gegensatz zu den anderen Arten wurden Afrikanische Manatis nie durch organisierte Jagdzüge verfolgt. Trotzdem stuft die IUCN diese Art als gefährdet ein. Lokal werden sie wegen ihres Fleisches und der mit Borsten besetzten Haut gejagt. In manchen afrikanischen Ländern töten Fischer Manatis, weil sie die Tiere beschuldigen, Fische aus den Netzen zu rauben. Zumindest von anderen Manatiarten gibt es vereinzelte Berichte, wonach dieses Verhalten tatsächlich auftreten könnte.
Relativ häufig soll der Afrikanische Manati noch in Gabun, Kamerun, Ghana und der Elfenbeinküste sein. Dagegen ist er zum Beispiel in Senegal, Gambia, Liberia und Sierra Leone nahezu ausgerottet.
Der Afrikanische Manati (Trichechus senegalensis) ist eine Seekuhart aus der Familie der Rundschwanzseekühe (Trichechidae).
Er lebt als einziger Vertreter seiner Gattung in Küsten- und Binnengewässern Afrikas und ist die am wenigsten erforschte Art ihrer Familie.
Il-Lamantin Afrikan huwa 1 minn 3 speċi ta' mammiferi plaċentati erbivori kbar tal-ilma, mill-familja Trichechidae fil-ġeneru Trichechus magħruf ukoll bħala baqra tal-baħar jew bl-isem ta' "manati" kelma Spanjola li ġejja mill-Karibew li tfisser "sider" ta' mara. Dan il-lamantin ftit li xejn ġie studjat u b'hekk ma tantx hemm tagħrif dwaru.
Il-lamantin Afrikan għandu ġilda griża u bħala kobor huwa l-mezzan fost it-3 speċi li jeżistu, twil minn 3 metri sa 4.5 metri u jiżen massimu ta' ftit inqas minn 500kilogramm. Dan il-lamantin minbarra huwa simili ħafna tal-lamantin tal-Karibew ħlief mid-daqs, fejn normalment il-lamantin tal-Karibew jiżen id-doppju u jidher ħafna eħxen.
Il-Lamantin Afrikan huwa mammiferu erbivoru li jiekol ħafna speċi ta' pjanti u huwa l-aktar speċi ta' lamantin li jiekol veġetazzjoni li mhix tal-ilma. Lamantin adult normalment jiekol madwar 10% tal-piż ta' ġismu f'veġetazzjoni kuljum.
Il-Lamantin Afrikan (Trichechus senegalensis) huwa mifrux mal-kosta u max-xmajjar fil-Punent tal-Afrika fil-pajjiżi bħall-Angola, Benin, Burkina Faso, Ċad, Gabon, Gambja, Gana, Gwineja, Gwineja Ekwatorjali, Gwineja-Bissau, Kamerun, Kosta tal-Avorju, Liberja, Mali, Mawritanja, Niġer, Niġerja, Reppublika Demokratika tal-Kongo, Senegal, Sierra Leone u Togo.
Għoġol 1 (rarament 2) jitwieled wara tqala ta' bejn wieħed u ieħor 13-il xagħar, joħroġ bid-denb l-ewwel u jitla għal ewwel nifs waħdu mingħajr l'ebda għajnuna min naħa tal-omm. Dan jibqa dipendenti fuq l-omm għal tul ta' żmien twil, b'hekk iż-żmien bejn it-twelied ta' għoġol u ieħor idum minn 3 sa 5 snien, rata ta' riproduzjoni verament baxxa. Il-maturita sesswali fin-nisa tista tintlaħħaq kmieni fl-eta ta' 3 snien biss waqt li fl-irġiel tieħu aktar żmien.Il-lamantin Afrikan huwa maħsub li jgħix madwar it-30 sena.
Il-Lamantin Afrikan huwa 1 minn 3 speċi ta' mammiferi plaċentati erbivori kbar tal-ilma, mill-familja Trichechidae fil-ġeneru Trichechus magħruf ukoll bħala baqra tal-baħar jew bl-isem ta' "manati" kelma Spanjola li ġejja mill-Karibew li tfisser "sider" ta' mara. Dan il-lamantin ftit li xejn ġie studjat u b'hekk ma tantx hemm tagħrif dwaru.
Il-lamantin Afrikan għandu ġilda griża u bħala kobor huwa l-mezzan fost it-3 speċi li jeżistu, twil minn 3 metri sa 4.5 metri u jiżen massimu ta' ftit inqas minn 500kilogramm. Dan il-lamantin minbarra huwa simili ħafna tal-lamantin tal-Karibew ħlief mid-daqs, fejn normalment il-lamantin tal-Karibew jiżen id-doppju u jidher ħafna eħxen.
The African manatee (Trichechus senegalensis), also known as the West African manatee, is a species of manatee that inhabits much of the western region of Africa – from Senegal to Angola.[3] It is the only manatee species to be found in the Old World. Not a great deal is known about T. senegalensis.
The African manatee was officially declared a species under the Trichechus senegalensis taxon in 1795 by naturalist Johann Heinrich Friedrich Link. No subspecies of this taxon are known. Although African manatees live in both coastal areas and isolated inland areas, genetic evidence suggests no significant differences between the two populations.[1] The African manatee falls under the genus Trichechus with only two other species, the Amazonian manatee and the West Indian manatee, which are also sirenians.[4]
African manatees inhabit the widest ranges of habitats of any sirenian species, ranging from offshore islands in the Atlantic to rivers in the western Sahel, equatorial rainforest rivers, and so on. It has been reported that coastal populations ascend rivers during the rainy season and descend again during the dry season.[5] The movement and habitat of the African manatee has been threatened by the building of agricultural and hydroelectric dams along rivers that isolate populations, such as the Akosombo Dam in Ghana. The Diama Dam has permanently isolated the Senegal River manatee population from the coast, as has the Felou Dam in Mali.
African Manatees can be found in West African regions: Angola, Benin, Cameroon, Chad, the Republic of the Congo, the Democratic Republic of the Congo, Côte d'Ivoire, Equatorial Guinea, Gabon, The Gambia, Ghana, Guinea, Guinea-Bissau, Liberia, Mali, Mauritania, Niger, Nigeria, Senegal, Sierra Leone, and Togo. Manatees are found in brackish waters to freshwater: in oceans, rivers, lakes, coastal estuaries, reservoirs, lagoons, and bays on the coast.[1] African manatees rarely inhabit waters with a temperature below 18°C (64°F).[6]
Manatees have been found as far as 75 kilometres (47 mi) offshore, where there are shallow coastal flats and calm mangrove creeks filled with seagrass. Inland lakes where manatees dwell include Lake Volta, the Inner Niger River Delta in Mali, Lake Léré, and Lake de Tréné. Due to fluctuating flow rates and water levels in rivers, some of these permanent lakes serve as refuges for manatees in connecting rivers during the dry season. From north to south, the river systems that contain manatees include: the Senegal, Saloum, Gambia, Casamance, Cacheu, Mansôa, Geba, Buba, Tombali, Cacine, Kogon, Konkouré, Sierra Leone, Great Scarcies, Little Scarcies, Sherbro, Malem, Waanje, Sewa, Missunado, Cavalla, St. Paul, Morro, St. John, Bandama, Niouniourou, Sassandra, Comoé, Bia, Tano, Volta, Mono, Oueme, Niger, Mekrou, Benue, Cross, Katsena Ala, Bani, Akwayafe, Rio del Rey, Ngosso, Andokat, Mene, Munaya, Wouri, Sanaga, Faro, Chari, Bamaingui, Bahr-Kieta, Logoné, Mitémélé, Gabon, Ogooué, Lovanzi, Kouilou, Congo, Dande, Bengo, and Cuanza. Manatees move up these rivers until they are unable to proceed because of shallow waters or strong waterfalls.[1]
The areas with the highest manatee populations are Guinea-Bissau, the lagoons of Côte d'Ivoire, the southern portions of the Niger River in Nigeria, the Sanaga River in Cameroon, the coastal lagoons in Gabon, and the lower parts of the Congo River. As part of a study completed in Côte d'Ivoire to assess where the majority of African manatees favor living, a sample of African manatees was radio-tagged and tracked. The tracking observed most of the sample in coastal lagoons, mangroves, and other herbaceous growths. They were also found in the grassy estuaries of big rivers with mangroves and in protected coastal spots with less than 3 metres (10 ft) of water containing both mangroves and marine macrophytes.[1]
Manatees are herbivores; however, they also eat clams, mollusks, and fish found in nets.[7] The percentage of the diet that is composed of non-plant material varies based on location,[1] with manatees living off the coast having a lifetime average of 50% non-plant material.[1] The West African manatee is the only sirenian that seems to intentionally consume non-plant material. A majority of the African manatee's diet is made up of a variety of flora found above or hanging over the water. African manatees that inhabit rivers mostly eat the overhanging plants growing on the river banks. The diet of African manatees living in estuaries consists solely of mangrove trees. Each day, the African manatee eats about four to nine percent of its body weight in wet vegetation.[3][8] Microorganisms within the African manatee's large intestine, which measures up to 20 metres or 66 feet in length, aid it in digesting the large quantity and variety of vegetation that it consumes daily.[6]
The African manatee's body is widest at the middle, and its tail resembles a paddle. The manatee is gray in color with small, colorless hairs that cover its body. However, algae and other tiny organisms often grow on an African manatee's body, so its body sometimes appears brown or greenish in color. Calves are darker in color when they are very young.[3][6][9] African manatees measure up to 4.5 m (15 ft) in length, and weigh about 360 kilograms (790 pounds).[8] African manatees are typically extremely slow, moving between 4.8 km and 8.0 km (3 and 5 mi) per hour, although when scared by predators they can travel at speeds of about 32 km (20 mi) per hour. The African manatee's large forelimbs, or flippers, are used to paddle and to bring food to its mouth. Vegetation is then chewed by the manatee's strong molars, which are its only teeth. When the manatee is born, each jaw has two vestigial incisors, which the manatee loses as it matures.[9] If the African manatee's molars happen to fall out, new molars grow in their place. The manatee's flippers, which have nails, are also used to graze other manatees. The African manatee does not have any hind limbs.[6][10][11][12] From the exterior, the African manatee looks very similar to the American manatee; however, the African manatee is different from the Amazonian manatee, which has characteristic white markings on its abdomen.[11]
The West African manatee is a descendant of trichechids found in coastal South America during the Pliocene Epoch. Although they tend to stay in freshwater, theory suggests that, through transoceanic currents, the species reached West Africa during the late Pliocene.[13] The West African manatee's appearance is thought to be the result of these currents and species movement. The African manatee's ancestors passed down advantageous migration and food traits. The African manatee is not restricted to a certain area, and does not have to rely heavily on only one ecosystem for support. This evolution of the African manatee's diversity may be part of its key attribute to survival. They are more diverse than other manatees due to their ability to survive in salt water, although they do need access to fresh water for drinking purposes.[14]
According to people of western Africa, Maame Water (also spelled Mami Wata), a recurring character in many coastal legends, is a goddess of the sea and a symbol of wealth and beauty. Maame Water also flips over canoes and entices their occupants to visit her kingdom. Scientists from the Institute of Aquatic Biology of the Centre for Scientific and Industrial Research (CSIR) and the Wildlife Department in Ghana have concluded that Maame Water is based on the West African manatee. According to Dr. Mamaa Entsua-Mensah, who performs research for CSIR, when female African manatees surface for air, they resemble goddesses. Entsua-Mensah explains that the female manatee's breasts create the illusion of a woman-fish.[15]
Among the Serer people of Senegal, the Gambia and Mauritania, the manatee is regarded as sacred and highly respected, because in the Serer creation myth, it is viewed as the guardian of the secrets of the future.[16]
The African manatee is nocturnal. They tend to travel silently, eat, and be active towards the end of the day and during the nighttime. During the daytime, the African manatee dozes in shallow (1 to 2 meter deep) water. In countries such as Sierra Leone, African manatees migrate upstream when flooding occurs in June and July. This flooding can lower the availability of food for the manatees as well as lower the salinity of waterways.[8] African manatees live in groups of 1 to 6. They have very few natural predators, two of which are sharks and crocodiles.[6][17] They are also very social, spending a majority of their day bonding by touch, verbal communication, and smell. This creates a deep bond between them. When it is time to migrate due to a weather change, manatees will travel in larger groups to find warmer water and food.[14]
The gender of an individual African manatee can only be determined by close examination of the manatee's underside. The only visible distinction between males and females is the genital openings. However, males tend to be smaller than females. Some female African manatees are sexually mature as young as 3 years of age, and they give birth every 3 to 5 years of their estimated 30-year lifespan. Males take a longer time to mature (about 9 to 10 years) and can rarely fertilize an egg at the age of 2 or 3 years. African manatees breed year-round. When males and females mate, it is not monogamous; multiple males will usually mate with one female.[3][9] When the opportunity to mate with a female is at stake, males will fight with each other by pushing and shoving. Female African manatees give birth to one calf at a time after about a 13-month pregnancy. Calves can swim on their own at birth. Although the African manatee's social organization is not well understood, research shows the most common and tightly knit bonds are between a mother and her calf.[6]
The African manatee is a vulnerable species because of its meat, oil, bones, and skin, which can bring great wealth to poachers. Specifically they are used to make walking sticks and toy spinning tops. In some countries, such as Nigeria and Cameroon, African manatees are sold to zoos, aquariums, online as pets, and they are sometimes shipped internationally. Anyone visiting such countries will notice manatee meat being sold on the streets and in marketplaces, but the lack of law enforcement protects the poachers from punishment. Residents of countries such as Mali and Chad depend on the oil of the African manatee to cure ailments such as ear infections, rheumatism, and skin conditions.[1]
There are even more threats to the African manatees' habitat and life: urban and agricultural development, increased damming, and increased use of hydroelectric power in the rivers of countries like Côte d'Ivoire and Ghana. The building of dams has led to genetic isolation of some populations.[1] There is little data to show if this has any negative long-term effects on the population as a whole. At several hydroelectric dams including the Kanji dam on the Niger River and the Akosombo dam on the Volta River manatees have been caught and killed in the turbines and intake valves.[1] Thick congestion of boats in waterways may cause the manatees to have deadly run-ins with the vessels. However, even natural occurrences, such as droughts and tidal changes, can often strand manatees in unsuitable habitats. Some are killed accidentally by fishing trawls and in nets which are intended for catching sharks.[1]
Some behaviors of African manatees provoke humans to hunt them. When manatees become tangled in fishing nets, they can damage them. People in countries such as Sierra Leone believe that killing the manatees to reduce the species size lowers the chances of the fishing nets requiring expensive repairs. In addition, African manatees can destroy rice crops by drifting into fields during the rainy season.[18]
Many of the African manatees that venture up the Niger River starve to death. At certain times each year, the Niger River dries up due to the hot temperatures and lack of rain. Many manatees migrate there during the rainy season. When the water dries up the manatees are unable to get to other bodies of water.[19]
Manatees do not have many true predators. Apart from humans, they are threatened by sharks, crocodiles, and alligators but this is rare because of a difference in habitat. In West Africa Crocodiles make up the majority of manatee predators besides humans. [20]
From November 2004 until December 2007, the West African Manatee Conservation Project completed Phase I. During this phase, residents of six African countries (Mauritania, Senegal, The Gambia, Guinea, Guinea-Bissau, and Sierra Leone) created a database of previously unknown information about the species (such as population, economic value, and habitat range) by conducting surveys in their countries. Other African countries also contributed reports that broadened the collective knowledge of the African manatee. Because of the work done during this phase, the general public, young children, and experienced scientists alike are receiving better information than ever before as to how to protect the African manatees. Phase I also allowed for up-close examination of the African manatee's way of life through field work.
Due to the large-scale success of Phase I, a Phase II is to be enacted by Wetlands International. During Phase II, the information collected in Phase I will be even more widely distributed around the areas in which the African manatee lives. Phase II will focus on furthering the existing research and adjusting legislation and education.[21]
The African manatee is listed on Appendix I of the Convention on International Trade in Endangered Species (CITES), meaning international export or import is strictly regulated. Laws exist to protect the African manatee in every country in which it lives, but these laws are not well enforced. Due to this mass lack of enforcement and minimal education, the African manatee population is being steadily depleted.[6]
The African manatee (Trichechus senegalensis), also known as the West African manatee, is a species of manatee that inhabits much of the western region of Africa – from Senegal to Angola. It is the only manatee species to be found in the Old World. Not a great deal is known about T. senegalensis.
El manatí de África Occidental (Trichechus senegalensis) es una especie de manatí, y es la menos estudiada de las cinco especies de sirénidos. Hay pocas fotografías de estos animales y, aunque los conocimientos sobre ellos son escasos, los científicos piensan que son similares a los Trichechus manatus.
Estos animales se encuentran en hábitats costeros y en estuarios, y en ríos de la costa oeste de África, desde el río Senegal hasta el río Cuanza en Angola, incluyendo zonas de Gambia, Liberia, Guinea-Bissau, Guinea, Sierra Leona, Costa de Marfil, Ghana, Malí, Nigeria, Camerún, Guinea Ecuatorial, Gabón, República del Congo, y República Democrática del Congo.
Aunque los cocodrilos y los tiburones matan en ocasiones a los manatíes, su principal amenaza es el hombre: caza furtiva, pérdida de su hábitat y otros impactos medioambientales.
El manatí de África Occidental (Trichechus senegalensis) es una especie de manatí, y es la menos estudiada de las cinco especies de sirénidos. Hay pocas fotografías de estos animales y, aunque los conocimientos sobre ellos son escasos, los científicos piensan que son similares a los Trichechus manatus.
Estos animales se encuentran en hábitats costeros y en estuarios, y en ríos de la costa oeste de África, desde el río Senegal hasta el río Cuanza en Angola, incluyendo zonas de Gambia, Liberia, Guinea-Bissau, Guinea, Sierra Leona, Costa de Marfil, Ghana, Malí, Nigeria, Camerún, Guinea Ecuatorial, Gabón, República del Congo, y República Democrática del Congo.
Aunque los cocodrilos y los tiburones matan en ocasiones a los manatíes, su principal amenaza es el hombre: caza furtiva, pérdida de su hábitat y otros impactos medioambientales.
Lamantiin (Trichechus senegalensis) on liik meriveiseliste seltsi lamantiinlaste sugukonda lamantiini perekonda kuuluvaid vee-elulisi imetajaid.
Trichechus senegalensis Trichechus generoko animalia da. Sirenia ordenaren barruko ugaztuna da. Trichechidae familian sailkatuta dago.
Trichechus senegalensis Trichechus generoko animalia da. Sirenia ordenaren barruko ugaztuna da. Trichechidae familian sailkatuta dago.
Afrikanmanaatti (Trichechus senegalensis) on yksi kolmesta manaattilajista. Neljästä jäljellä olevasta sireenieläinlajista afrikanmanaattia on tutkittu vähiten. Afrikanmanaatista ei ole paljoakaan valokuvia, mutta vaikkei siitä tiedetä paljoakaan, ovat tiedemiehet kuitenkin sitä mieltä, että afrikanmanaatit muistuttavat Länsi-Intiassa eläviä lamantiineja eli kynsimanaatteja (Trichechus manatus).
Afrikanmanaatit elävät merien rannikkovesillä ja estuaarialueilla sekä makean veden vesistöissä Afrikan länsirannikolla Senegal-joelta Angolan rannikolle laskevalle Kwanza-joelle asti. Afrikanmanaatteja elää seuraavien maiden alueella: Gambia, Liberia, Guinea-Bissau, Guinea, Sierra Leone, Norsunluurannikko, Ghana, Mali, Nigeria, Kamerun, Gabon, Kongon tasavalta, ja Kongon demokraattinen tasavalta.
Vaikka krokotiilit ja hait toisinaan tappavat manaatteja, niiden pahin vihollinen on ihminen, joka uhkaa niiden kantaa salakalastuksella, elinalueita hävittämällä ja ympäristöä saastuttamalla.
Afrikanmanaatti (Trichechus senegalensis) on yksi kolmesta manaattilajista. Neljästä jäljellä olevasta sireenieläinlajista afrikanmanaattia on tutkittu vähiten. Afrikanmanaatista ei ole paljoakaan valokuvia, mutta vaikkei siitä tiedetä paljoakaan, ovat tiedemiehet kuitenkin sitä mieltä, että afrikanmanaatit muistuttavat Länsi-Intiassa eläviä lamantiineja eli kynsimanaatteja (Trichechus manatus).
Afrikanmanaatit elävät merien rannikkovesillä ja estuaarialueilla sekä makean veden vesistöissä Afrikan länsirannikolla Senegal-joelta Angolan rannikolle laskevalle Kwanza-joelle asti. Afrikanmanaatteja elää seuraavien maiden alueella: Gambia, Liberia, Guinea-Bissau, Guinea, Sierra Leone, Norsunluurannikko, Ghana, Mali, Nigeria, Kamerun, Gabon, Kongon tasavalta, ja Kongon demokraattinen tasavalta.
Vaikka krokotiilit ja hait toisinaan tappavat manaatteja, niiden pahin vihollinen on ihminen, joka uhkaa niiden kantaa salakalastuksella, elinalueita hävittämällä ja ympäristöä saastuttamalla.
Lamantin d'Afrique de l'ouest Trichechus senegalensis Le lamantin d'Afrique de l'ouest est le seul sirenien dans son aire de répartition.
Description Le lamantin d'Afrique de l'ouest mesure entre 2,5 et 3,3 met entre 400 et 500 kg. Le nouveau né mesure environ 1,5 m et 30 kg
Aire de répartition Le lamantin d'Afrique de l'ouest vit près des côtes de l'Afrique de l'ouest, de la Sénégambie (récemment découvert dans le sud de la Mauritanie) à l'Angola, pénétrant dans les Grands fleuves jusqu'à 2000 km à l'intérieur des terres au Mali. Autrefois un peu plus répandu. Mouvement saisonniers le long des fleuves.
Population Pas d'estimation général, mais peut-être plus commun au Cameroun, au Gabon, en Guinée-Bissau, en Côte-d'Ivoire et au Sénégal.
Écologie Semblable au lamantin d'Amazonie (y compris le régime), pas de donnés sur la plongée.
Reproduction S'accouple surtout en saison des pluies, plusieurs mâles courtisans une femelle; gestation et sevrage: environ 12 mois chacun.
Longévité Max 60 ans.
En général 2,5-3,3 m et 400-500 kg, mais atteint 4 m et 750 kg. Nouveau-né : Max d'environ 1,5 m et 30 kg
Il a une population importante au Sénégal, Gambie, Guinée Bissau, Guinée, Libéria, Sierra Leone, Côte d'Ivoire, Ghana, Togo Bénin et Nigeria. Elle est plus faible au Cameroun, Guinée équatoriale, Gabon, Congo et en Mauritanie et peut-être disparue au Burkina Faso, Angola, Niger, Mali, Chad, Algérie ou au Maroc. Le Lamantin d'Afrique a disparu de la République Centrafricaine.
La carte de répartition ci-contre ne montre pas sa répartition au Maroc ni en Algérie, mais l'espèce est présente au sud de ces deux pays, car deux spécimens ont été trouvés au sud du Maroc en 2018.[réf. nécessaire]
Lamantin d'Afrique de l'ouest Trichechus senegalensis Le lamantin d'Afrique de l'ouest est le seul sirenien dans son aire de répartition.
Description Le lamantin d'Afrique de l'ouest mesure entre 2,5 et 3,3 met entre 400 et 500 kg. Le nouveau né mesure environ 1,5 m et 30 kg
Aire de répartition Le lamantin d'Afrique de l'ouest vit près des côtes de l'Afrique de l'ouest, de la Sénégambie (récemment découvert dans le sud de la Mauritanie) à l'Angola, pénétrant dans les Grands fleuves jusqu'à 2000 km à l'intérieur des terres au Mali. Autrefois un peu plus répandu. Mouvement saisonniers le long des fleuves.
Population Pas d'estimation général, mais peut-être plus commun au Cameroun, au Gabon, en Guinée-Bissau, en Côte-d'Ivoire et au Sénégal.
Écologie Semblable au lamantin d'Amazonie (y compris le régime), pas de donnés sur la plongée.
Reproduction S'accouple surtout en saison des pluies, plusieurs mâles courtisans une femelle; gestation et sevrage: environ 12 mois chacun.
Longévité Max 60 ans.
Zapadnoafrička morska krava (lat. Trichechus senegalensis) je vrsta morske krave, član vodenih sisavaca reda Sirenia.
Poput ostalih morskih krava, zapadnoafrička morska krava u potpunosti je prilagođena na život u podmorju. Postiže dužinu od 4,5 metra i teže više od oko 360 kilograma. Nema stražnjih udova. Stražnje noge stopljene do repa, služe za kretanje.
Zapadnoafrička morska krava nalazi se u obalnim područjima zapadne Afrike, od Angole na jugu do Mauritanije na sjeveru. Osim u oceanu, ponekad obitavaju u rijekama i jezerima npr. u Čadu, Maliju i Nigeru.
Zbog lova radi mesa, masti, kože i kostiju, zapadnoafrička morska krava gubi na brojnosti i sada je klasificirana kao ranjiva vrsta.
Zapadnoafrička morska krava (lat. Trichechus senegalensis) je vrsta morske krave, član vodenih sisavaca reda Sirenia.
Il lamantino africano o manato africano (Trichechus senegalensis, Link 1795) è un mammifero della famiglia Trichechidae che vive nei fiumi tropicali dell'Africa occidentale.
Gli adulti hanno una lunghezza compresa fra 3 e 4 m e un peso massimo di circa 500 kg. L'aspetto è molto simile a quello del lamantino dei Caraibi (Trichechus manatus). La testa è piccola, il labbro superiore è diviso in due parti mobili indipendentemente, gli occhi sono piccoli e le orecchie esterne mancano.
È un animale completamente vegetariano, si nutre principalmente di piante acquatiche. Le abitudini sono poco note. Sembra che conduca vita solitaria o in piccoli gruppi di 4 - 6 individui. L'attività è ritenuta essere almeno parzialmente notturna.
Le femmine raggiungono la maturità sessuale a tre anni e partoriscono usualmente un solo piccolo. La longevità è intorno ai 30 anni.
Vive nell'Africa occidentale, nella zona compresa tra il fiume Senegal a nord e il fiume Cuanza (in Angola) a sud. Vive sia nelle acque dolci sufficientemente calde (almeno 18 °C) sia nelle acque marine costiere poco profonde.
La IUCN considera questa specie «vulnerabile».
Il lamantino africano o manato africano (Trichechus senegalensis, Link 1795) è un mammifero della famiglia Trichechidae che vive nei fiumi tropicali dell'Africa occidentale.
Afrikinis lamantinas (lot. Trichechus senegalensis) – sirenų būrio, lamantininių šeimos stambus vandens žinduolis, aptakios kūno formos, su priekinėmis galūnėmis, virtusiomis į plaukmenis su nagais, bei plokščia irklo formos uodega. Nuo giminingų rūšių lamantinų išsiskiria tamsia, beveik juoda kūno odos spalva. Kitais požymiais beveik nesiskiria nuo amerikinio lamantino. Gyvena Vakarų Afrikos Atlanto vandenyno pakrantės zonoje, nuo Senegalo šiaurėje iki Angolos pietuose. Suaugęs afrikinis lamantinas yra apie 3-4 m ilgio. Šių gyvūnų svoris siekia iki 500 kg.
Afrikinis lamantinas gyvena ir sūriuose, ir gėluose vandenyse, todėl jam įprasta iš jūrų įlankų perplaukti į upes ir atgal. Upių aukštupiuose nusigauna iki kelią pastojančių krioklių ar slenksčių, per žemo vandes lygio. Yra izoliuotų populiacijų atskiruose Afrikos rajonuose. Sutinkamas taip pat Vakarų Afrikos ežeruose. Būdinga sezoninė migracija, priklausanti nuo vandens lygio. Šie lamantinai paprastai mėgsta ne didesnį gylį, nei 3 m. Jiems labiau tinkami ne vėsesni, nei 18 °C temperatūros, mažiau sūrūs vandenyno pakrantės vandenys, rami tėkmė upėse, vietos su gausia augalija vandens telkinių dugne, tinkama mitybai. Minta bet kuriuo augaliniu maistu, randamu vandens telkinio dugne. Maistui sugriebti naudoja būdingą jiems lanksčią dvigubą viršutinę lūpą. Labiau aktyvūs yra naktį. Gamtoje priešų beveik neturi, nors kartais tampa ryklių ar krokodilų grobiu.
Šie gyvūnai pagal gyvenimo būdą yra vienišiai, kartais buriasi į grupeles po kelis gyvūnus. Poravimosi laikotarpiu buriasi į grupę, kurią sudaro viena patelė ir keletas persekiojančių patinų. Lytinę brandą patelės pasiekia po 3 metų, jų nėštumas trunka apie 13 mėn. Gimsta 1 (retkarčiais – 2) jauniklis, uodega į priekį, iš karto ima plaukioti. Motinos pienu minta iki 2 metų.
Afrikinis lamantinas (lot. Trichechus senegalensis) – sirenų būrio, lamantininių šeimos stambus vandens žinduolis, aptakios kūno formos, su priekinėmis galūnėmis, virtusiomis į plaukmenis su nagais, bei plokščia irklo formos uodega. Nuo giminingų rūšių lamantinų išsiskiria tamsia, beveik juoda kūno odos spalva. Kitais požymiais beveik nesiskiria nuo amerikinio lamantino. Gyvena Vakarų Afrikos Atlanto vandenyno pakrantės zonoje, nuo Senegalo šiaurėje iki Angolos pietuose. Suaugęs afrikinis lamantinas yra apie 3-4 m ilgio. Šių gyvūnų svoris siekia iki 500 kg.
Āfrikas lamantīns (Trichechus senegalensis) ir gan saldūdenī, gan sālsūdenī dzīvojošs sirēnu kārtas (Sirenia) zīdītājs, kas pieder lamantīnu dzimtai (Trichechidae). Āfrikas lamantīns ir maz pētīts, bet pastāv uzskats, ka tas savā uzvedībā un īpašībās ir līdzīgs Floridas lamantīnam.
Āfrikas lamantīni dzīvo Āfrikas rietumkrastā gan seklajās lagūnās, gan upēs, sākot ar Senegālas upes baseinu un beidzot ar Kvanzas upi Angolā, ietverot upju baseinus Gambijas, Libērijas, Gvinejas-Bisavas, Gvinejas, Sjerraleones, Kotdivuāras, Ganas, Mali, Nigērijas, Kamerūnas, Čadas, Gabonas, Kongo Republikas un Kongo Demokrātiskās Republikas teritorijās.[1]
Retu reizi lamantīnus nomedī krokodili vai haizivis, vislielākās briesmas tiem draud no cilvēkiem. Joprojām tos medī malumednieki, izplešoties saimnieciskai darbībai, samazinās lamantīnu dzīves telpa un ūdeņus piesārņo cilvēku atkritumi.
Āfrikas lamntīna ķermeņa garums ir 3—4 m, lielākie var sasniegt 4,5 metrus garumu, svars 360—500 kg,[2] Mātītes ir nedaudz lielākas par tēviņiem. Lamantīnu ķermenim, kā visām sirēnām, ir vārpstveida forma, bet tā aste atšķirībā no jūrasgovs delfīnam līdzīgās astes ir airim līdzīga. Arī tā snuķis ir īsāks kā jūrasgovij.
Lamantīniem ir liela, kustīga augšlūpa, kas kalpo kā īss snuķis. Lamantīni ar augšlūpu plūc jūraszāles, kā arī to izmanto savstarpējai socializācijai. Tiem ir mazas, plaši novietotas acis. Zobi aug tikai sānos, lamantīna dzerokļi ir plakani un labi piemēroti cietas barības sakošļāšanai.[3] Zobi, ja tie izkrīt, lamantīniem ataug atkal un atkal. Tie izaug žokļa dziļumā un lēnām bīdās uz žokļa priekšpusi. Priekšējie zobi no rindas izkrīt un nomainās ar nākamajiem zobiem.[3]
Lamantīna priekškājas ir pārveidojušās par airkājām, bet katrai airkājai ir 3—4 nagi.[4] Pakaļkājas nav redzamas, jo tās slēpjas dziļi muskuļu slānī. Pakaļkājas ir nelieli, mazattīstīti kauli, kas nav savienoti ar mugurkaulu.
Āfrikas lamantīni ir pelēki vai pelēkbrūni, tiem ir nedaudz sakrunkota āda, uz kuras šur un tur aug bezkrāsaini matiņi.[5]
Par Āfrikas lamantīnu sociālo satruktūru ir maz zināms. Zinātnieki kādreiz uzskatīja, ka tie veido monogāmus pārus un dzīvo ģimeņu grupās, tomēr šobrīd pastāv uzskats, ka ciešas saites ir tikai starp māti un tās bērniem. Riesta laikā lamantīni veido lielus barus, kas turas kopā apmēram vienu mēnesi. Šī mēneša laikā mātīte pārojas 1 vai 2 dienas, tad starp tēviņiem izceļas kautiņi un grūstīšanās par tiesībām pāroties. Seklā lagūnā vai ezerā piedzimst 1 mazulis. Tas ir apmēram 1 metru garš. Mazulis turas cieši blakus mātei un nepamet to pirmos 2 gadus.[6]
Āfrikas lamantīni ir veģetārieši, tie barojas ne tikai ar ūdensaugiem, bet arī ar krasta augiem, kas liecas ūenī. Dažos apvidos krasta augi ir galvenā lamantīnu barība, īpaši sausajā sezonā. Krītoties ūdens līmenim, lamantīns ir spiests meklēt bagātīgākas barošanās vietas. Dienas laikā tas var pārmeklēt 30—40 kilometrus ūdenstilpnes. [2] Barojoties tas izmanto savu īso snuķi un elastīgās airkājas, ar kurām lamantīns augus iebīda mutē. Gada laikā tas apēd apmēram 8000 kg veģetācijas.
Āfrikas lamantīns (Trichechus senegalensis) ir gan saldūdenī, gan sālsūdenī dzīvojošs sirēnu kārtas (Sirenia) zīdītājs, kas pieder lamantīnu dzimtai (Trichechidae). Āfrikas lamantīns ir maz pētīts, bet pastāv uzskats, ka tas savā uzvedībā un īpašībās ir līdzīgs Floridas lamantīnam.
Āfrikas lamantīni dzīvo Āfrikas rietumkrastā gan seklajās lagūnās, gan upēs, sākot ar Senegālas upes baseinu un beidzot ar Kvanzas upi Angolā, ietverot upju baseinus Gambijas, Libērijas, Gvinejas-Bisavas, Gvinejas, Sjerraleones, Kotdivuāras, Ganas, Mali, Nigērijas, Kamerūnas, Čadas, Gabonas, Kongo Republikas un Kongo Demokrātiskās Republikas teritorijās.
Retu reizi lamantīnus nomedī krokodili vai haizivis, vislielākās briesmas tiem draud no cilvēkiem. Joprojām tos medī malumednieki, izplešoties saimnieciskai darbībai, samazinās lamantīnu dzīves telpa un ūdeņus piesārņo cilvēku atkritumi.
De West-Afrikaanse lamantijn (Trichechus senegalensis) is een lamantijn (geslacht Trichechus) en daarmee lid van de aquatische zoogdierenorde Sirenia, de zeekoeien. Het is minst bestudeerde van de zeekoeien.[2]
Net als de andere lamantijnen is de West-Afrikaanse lamantijn geheel op het leven onder water aangepast. Het dier heeft geen achterste ledematen en een dunne vacht over het gehele lichaam. De dieren worden 4,5 meter lang en wegen dan zo'n 360 kg. De tot staart vergroeide achterpoten dienen voor de voortstuwing.
De West-Afrikaanse lamantijn kan gevonden worden in de kustgebieden van West-Afrika van Angola in het zuiden tot Mauritanië in het noorden. Behalve in de oceaan zijn ze soms ook in rivieren en meren verder in het binnenland te vinden, zo komen ze voor in de binnenstaten Tsjaad, Mali, Niger.
Door bejaging voor vlees, vet, huid en botten is de West-Afrikaanse lamantijn in aantallen afgenomen en de soort wordt tegenwoordig als kwetsbaar aangemerkt.
Bronnen, noten en/of referenties
Zie de categorie Trichechus senegalensis van Wikimedia Commons voor mediabestanden over dit onderwerp. De West-Afrikaanse lamantijn (Trichechus senegalensis) is een lamantijn (geslacht Trichechus) en daarmee lid van de aquatische zoogdierenorde Sirenia, de zeekoeien. Het is minst bestudeerde van de zeekoeien.
Multimedia w Wikimedia Commons Manat afrykański (Trichechus senegalensis) – gatunek ssaka wodnego z rodziny manatowatych, rzędu brzegowców, żyjący na pograniczu środowiska morskiego i słodkowodnego, roślinożerny. Spotykany w wodach przybrzeżnych Afryki zachodniej oraz rzekach wpadających do Oceanu Atlantyckiego w tym rejonie. Jest to najsłabiej zbadany przedstawiciel rzędu brzegowców. Ciało ma pokryte pomarszczoną, szarobrązową skórą z nielicznymi włosami. Osiąga długość ponad 3,5 m i masę około 500 kg. Jest gatunkiem chronionym na całym obszarze występowania. Został umieszczony na liście załącznika II CITES jako gatunek narażony.
Manaty afrykańskie mają budowę ciała typową dla przedstawicieli swojego rzędu. Jako zwierzęta wyłącznie wodne przystosowały się do tego środowiska. Nie mają tylnych kończyn, a ogon i przednie kończyny przekształcone są w płetwy. U niektórych osobników na przednich płetwach występują 3 lub 4 paznokcie[3].
Ciało pokryte jest pomarszczoną, szarobrązową skórą z nielicznymi włosami. Na osobnikach żyjących w wodach morskich mogą czasem osiedlać się wąsonogi[3]. Dorosłe manaty mają jedynie zęby trzonowe, ułożone w rzędach. W każdym rzędzie jest od 5 do 7 zębów, które stopniowo wypadają i są zastępowane przez nowe, tak jak u wszystkich przedstawicieli rzędu brzegowców[4]. Nowo narodzone manaty afrykańskie mają 2 szczątkowe siekacze, które z czasem tracą[3]. Na wargach znajdują się sztywne szczeciny. Dorosłe osobniki mierzą ponad 3,5 m długości i ważą około 500 kg.
Wspólny przodek manata afrykańskiego, karaibskiego i rzecznego występował w wodach przybrzeżnych Ameryki Południowej. Podczas pliocenu bądź plejstocenu jedna z grup zwierząt przekroczyła Ocean Atlantycki i dała początek obecnemu gatunkowi[5]. Brak jest danych kopalnych na temat występowania manata afrykańskiego. Jedyne informacje pochodzą z kenozoiku[6].
Zamieszkuje płytkie wody przybrzeżne zachodniej Afryki. Manaty afrykańskie wybierają środowiska zbliżone do manata karaibskiego. Przemieszczają się między obszarami morskimi, estuariami i siedliskami słodkowodnymi. Zasięg gatunku ogranicza temperatura wody – manaty afrykańskie rzadko się spotyka w wodach o temperaturze poniżej 18 °C[5]. Północną granicę występowania tego gatunku wyznacza rzeka Senegal, zaś południową rzeka Kuanza w Angoli[7]. Manaty afrykańskie często wędrują w górne biegi rzek, w których żyją – np. w rzece Niger można je spotkać nawet na terenie Mali. Wędrują aż do miejsc, gdzie katarakty bądź bystrza uniemożliwiają dalszą wędrówkę. W okresach suszy zatrzymują się na dłużej w większych jeziorach, takich jak Léré czy de Tréné[8].
W wyniku budowy zapory na rzece Wolta powstało jezioro Wolta, w którym jedna z populacji manata afrykańskiego została odcięta od morza. Druga odcięta populacja występuje na obszarze wewnętrznej delty Nigru, w odległości 2000 km od morza. Jest to najbardziej oddalone od morza miejsce występowania manata afrykańskiego[2]. Inne odcięte od morza populacje występują w rzekach Logon i Szari. Nie ma danych na temat występowania manatów w jeziorze Czad[2]. Na obszarach morskich wędrują głównie na płyciznach, w obszarach namorzynów. Można je spotkać także w rejonie archipelagu Bijagos, 75 km od wybrzeży Gwinei Bissau[2]. Według niektórych badaczy manat afrykański zdaje się unikać słonej wody[5].
Brak jest dokładnych danych o liczebności manata afrykańskiego. Szacuje się ją na kilka do kilkunastu tysięcy osobników[9][5]. Nie wyodrębniono podgatunków manata afrykańskiego. Przeprowadzone badania nad genetyką tego gatunku wykazały niewielką zmienność między populacjami żyjącymi na różnych obszarach[10].
Żywią się roślinnością w każdym ze środowisk, w których występują[11]. Występowanie przedstawicieli tego gatunku nie jest ograniczone zasięgiem traw morskich, gdyż prawdopodobnie nie stanowią one istotnego składnika ich diety. Ze względu na mętną wodę, w której żyją manaty, uważa się, że żywią się głównie roślinnością częściowo zanurzoną lub wystającą ponad powierzchnię wody. Świadczyć o tym może także budowa pyska tych zwierząt[11]. Główne gatunki roślin, które są zjadane przez manaty, to siewki różnych gatunków Rhizophora, hiacynty wodne (Eichhornia crassipes) oraz Paspalum vaginatum[12]. Dorosły osobnik spożywa w ciągu roku około 8000 kg roślin. Średni czas pomiędzy oddechami wynosi od 2 do 4 minut, a w trakcie nurkowania – 6 minut, choć wykazano, że osobniki tego gatunku są w stanie wstrzymać oddech na 18 minut. Rzadko przepływają długie dystanse, jednak potrafią przepłynąć do 42 km w ciągu 24 godzin. Wypoczywają zazwyczaj za dnia w lagunach, nad brzegami rzek oraz między korzeniami nadrzecznych i nadmorskich drzew. Przeciętna długość życia manata afrykańskiego nie jest znana. Szacuje się, że zwierzęta te mogą żyć dłużej niż 60 lat[3].
Ich głównym wrogiem jest człowiek[6], choć czasem atakowane są i zjadane przez krokodyle. Badania przeprowadzone w Gwinei Bissau dowiodły, że najwięcej manatów afrykańskich ginie tam w wyniku zaplątania się w sieci rybackie (około 72%), a jedynie 13% w wyniku polowań. W skali całego gatunku największym zagrożeniem są jednak te drugie[7].
Manaty bywają uważane za szkodniki. Zdarza się, że żerują one na polach ryżowych. Pomimo działań zapobiegawczych rzadko udaje się ochronić przed nimi zbiory. Niszczenie pól zdarza się wyłącznie w porze deszczowej (sierpień i październik). Innym polem konfliktu z człowiekiem jest niszczenie sieci rybackich – w 81% przypadków zaplątania się w sieci manaty niszczą je. Przypuszcza się, że prowadzą nocny tryb życia – żerowanie na polach ryżowych obserwowano o tej porze doby[7][5].
Pośrednim zagrożeniem dla manatów jest niszczenie siedlisk: budowa zapór na rzekach, wycinanie namorzynów na opał, przekształcanie delt w pola ryżowe oraz zamulanie lagun i rzek w wyniku zwiększonej erozji w górnych biegach rzek[9][2].
Manat afrykański jest zazwyczaj samotnikiem, dość często można jednak spotkać matkę z młodymi lub niewielkie stada liczące od 3 do 15 osobników (najczęściej jednak są to grupy rodzinne liczące 4-6 osobników). Zachowania rozrodcze są słabo zbadane – prawdopodobnie samica kopuluje z kilkoma samcami[3]. W trakcie godów osobniki rozpryskują wodę płetwami i obracają się w niej, aby przyciągnąć uwagę potencjalnego partnera. Podejrzewa się, że zwierzęta te mogą rozmnażać się przez cały rok, choć wiele lokalnych populacji preferuje okres między czerwcem, a wrześniem. Do porodu dochodzi w płytkich lagunach[5]. Zwykle rodzi się 1 młode, które w momencie urodzenia mierzy od 1 do 1,05 m długości[13].
Manat afrykański jest gatunkiem chronionym na całym obszarze występowania. Został umieszczony na liście załącznika II CITES jako gatunek narażony. Ze względu na trudności w dostępie do terenów jego występowania ochrona tego gatunku respektowana jest w niewielkim stopniu[2]. Na terenie niektórych krajów, w których żyją manaty, prowadzone są badania i podejmuje się działania z zakresu ochrony biernej i czynnej (w formie rozmnażania w niewoli i reintrodukcji na terenie parku narodowego Djoudj w Senegalu)[2]. Brak jednak informacji o rozmnożeniu manata afrykańskiego w niewoli[6]. Na terenie niektórych krajów organizacje pozarządowe włączają ludność lokalną w czynną ochronę manatów. W Senegalu organizacja Océanium koordynuje przenoszenie manatów z obszarów odciętych zaporami rzecznymi do wód otwartych[14][15].
W 2008 na terenie Senegalu, Gwinei – Bissau, Wybrzeża Kości Słoniowej, Kamerunu i Gabonu wydano książkę zatytułowaną Mieux connaître le Lamantin ouest africain Trichechus senegalensis (pol. Poznaj lepiej manata afrykańskiego). Książka jest przeznaczona dla uczniów szkół podstawowych i ma na celu poprawienie wiedzy na temat tego gatunku w krajach, w których występuje[16].
W 1996 roku japońskie oceanarium w Toba pozyskało parę manatów z rzeki Geba w Gwinei Bissau. Mimo uzgodnień pomiędzy Japonią i Gwineą Bissau operacja ta (której koszt oszacowano na około 1,8 miliona dolarów amerykańskich) wywołała kontrowersje. W dyskusji powstałej po przekazaniu manatów brały udział organizacje pozarządowe, lokalni działacze ochrony przyrody, instytucje rządowe oraz zagraniczni naukowcy[17].
Pomimo statusu gatunku chronionego na terenie wszystkich państw, w których występują manaty afrykańskie, w wielu miejscach nadal są one obiektem polowań. W Kamerunie mięso manatów można kupić na targu[2]. W Gwinei Bissau mięso manata jest uważane za najlepsze, jakie można zdobyć[17]. Oprócz mięsa obiektem handlu jest też olej pozyskiwany z manatów. W Mali, Senegalu i Czadzie jest on droższy od mięsa z manata. Używa się go do leczenia reumatyzmu i schorzeń skóry i włosów. Olej z głowy manata jest wykorzystywany do leczenia infekcji uszu. W Mali niektóre części penisa manata są używane do leczenia impotencji[2]. Skóra stanowi surowiec do produkcji batów[2][12]. W Sierra Leone całe manaty (z wyjątkiem żeber) są spożywane bądź wykorzystywane: mięso jest dzielone pomiędzy mieszkańców wioski, z której wywodzi się myśliwy, kości używa się do wyrobu rączek lasek oraz przedmiotów w lokalnej grze zwanej cii[2].
Tereny, na których występuje manat afrykański, są zamieszkane przez wiele różnych grup etnicznych posługujących się oprócz języków urzędowych krajów, w których żyją także własnymi językami. Z tego powodu manat afrykański bywa różnie nazywany:
Ponadto wiele ludów Afryki Zachodniej używa nazwy Mami Watta[12][18].
Według wierzeń niektórych plemion zjedzenie pewnych części manata wpływa korzystnie na męską potencję. Inne plemiona z kolei uważają, że mężczyzna, u którego widok narządów płciowych samicy manata wywoła pobudzenie seksualne, może stracić zdolność do odbywania stosunków płciowych. Przesądy te silnie wpływają na traktowanie manata afrykańskiego przez ludzi – manaty bywają obiektami polowań w celu zdobycia uznawanych za lecznicze części penisa[12].
Manat afrykański według niektórych plemion to panna młoda, która prała nago swoje ubrania w rzece. Gdy zobaczył ją jej przyszły teść, dziewczyna ze wstydu wskoczyła do rzeki i zmieniła się w manata. Inna wersja podaje, że panna młoda powiedziała matce swojego narzeczonego, że pracuje dla niej na polu ryżowym, podczas gdy w rzeczywistości tylko tam spała. Pewnego dnia kobieta postanowiła zanieść dziewczynie posiłek na pole. Kiedy dziewczyna zobaczyła nadchodzącą teściową, zawstydziła się i wskoczyła do rzeki, gdzie zmieniła się w manata[12].
Inna legenda podaje, że żyło kiedyś rodzeństwo, brat i siostra. Brat kochał skrycie siostrę, lecz nikomu tego nie wyjawił. Pewnego dnia postanowił zbudować na brzegu rzeki łódź. Siostra codziennie przynosiła mu posiłek. W dniu, w którym ukończył łódź, siostra przyszła jak zwykle z posiłkiem. Brat porwał ją na pokład łodzi, aby wywieźć i zgwałcić. Dziewczyna modliła się gorąco o ratunek. Łódź wywróciła się, oboje utonęli i zmienili się w manaty[12].
Mieszkańcy Mali uważają, że manaty z rzeki Niger to złe duchy. Polować na nie mogą tylko członkowie plemienia znający zaklęcia – ich nieznajomość grozi śmiercią bądź obłędem. Ciężarne kobiety nie powinny spożywać niektórych części manata – mogą one sprawić, że kobieta urodzi niemoralne dziecko[19].
Niektóre kraje, na terenie których występuje manat afrykański, emitowały znaczki pocztowe z podobizną tego ssaka. Znaczki zostały wydane przez Kamerun, Ghanę, Wybrzeże Kości Słoniowej, Mali, Mauretanię, Niger, Togo i Czad[20][21].
Manat afrykański (Trichechus senegalensis) – gatunek ssaka wodnego z rodziny manatowatych, rzędu brzegowców, żyjący na pograniczu środowiska morskiego i słodkowodnego, roślinożerny. Spotykany w wodach przybrzeżnych Afryki zachodniej oraz rzekach wpadających do Oceanu Atlantyckiego w tym rejonie. Jest to najsłabiej zbadany przedstawiciel rzędu brzegowców. Ciało ma pokryte pomarszczoną, szarobrązową skórą z nielicznymi włosami. Osiąga długość ponad 3,5 m i masę około 500 kg. Jest gatunkiem chronionym na całym obszarze występowania. Został umieszczony na liście załącznika II CITES jako gatunek narażony.
O peixe-boi-africano (Trichechus senegalensis), ou manatim-africano, é uma espécie de peixe-boi que vive no Atlântico, habitando as águas doces e costeiras do oeste da África.[1]
O peixe-boi-africano (Trichechus senegalensis), ou manatim-africano, é uma espécie de peixe-boi que vive no Atlântico, habitando as águas doces e costeiras do oeste da África.
Senegalmanat (Trichechus senegalensis) är en art i familjen manater som tillhör ordningen sirendjur (Sirenia). Arten är den enda manaten som lever vid Afrikas kust och i afrikanska vattendrag.
Liksom alla andra sirendjur har arten en avrundad och robust kropp, främre extremiteter som är ombildade till fenor och inga bakre extremiteter, i stället har senegalmanaten en avrundad stjärtfena. Djuret har ett litet huvud med en kraftig fyrkantig nos som bär ett större antal morrhår. Den övre läppen är tvådelade och båda delar kan röras oberoende av varandra. Ögonen och hörselöppningarna är små, yttre öron saknas. Allmänt har senegalmanaten och lamantinen (Trichechus manatus) likadant utseende, skillnader finns bara i detaljer av skallens konstruktion.
Senegalmanater lever främst i flodens mynningar, i mangroveskogar, i träskmarker och i floder. Längs Nigerfloden når den ändå fram till Mali som ligger 2 000 kilometer från havskusten.[1] Vid den afrikanska kusten sträcker sig utbredningsområdet från Senegal till Angola. Bland floder där senegalmanaten förekommer kan nämnas Senegalfloden, Gambiafloden, Volta, Nigerfloden, Benue och nedre delen av Kongofloden samt floder som mynnar i Tchadsjön. Levnadsområdet ligger nästan alltid i vattenansamlingar som har en temperatur högre än 18 °C.[2] Hur mycket de vistas i havet är omstritt.
Det är inte mycket känt om artens levnadssätt men det antas att den har liknande beteende som lamantinen. Liksom alla andra sirendjur vistas den uteslutande i vattnet då den saknar förmåga att krypa på land. Individerna lever antingen ensamma eller i grupper med mellan fyra och sex medlemmar. De uppvisar inget särskilt socialt beteende. Bara kon och hennes kalv lever tillsammans under längre tid.[2]
Senegalmanaten är växtätare som livnär sig av vattenväxter och växtdelar som hamnar i vattnet. På grund av växternas ringa närvärde måste den äta stora mängder. Enligt uppskattningar äter djuret över 20 kilogram föda per dag eller 8 000 kilogram per år[2].
Det antas att honorna kan para sig hela året. Dräktigheten varar mellan tolv och tretton månader. Ungdjuret föds med stjärten framåt och efter en kort tid kan ungen simma. Livslängden uppskattas vara 30 år.[2]
Senegalmanaten är den enda arten av sirendjur som det aldrig bedrivits organiserad jakt på, men den jagas i vissa regioner av lokalbefolkningen för köttets och skinnets skull. Ibland dödas arten av fiskare som menar att senegalmanaten tar fiskar från deras nät. Detta beteende, som visserligen dokumenterat för andra manater men inte för senegalmanat.[2]
Internationella naturvårdsunionen anger i sin rödlista att arten är sårbar.[1]
Wikimedia Commons har media som rör Senegalmanat.
Senegalmanat (Trichechus senegalensis) är en art i familjen manater som tillhör ordningen sirendjur (Sirenia). Arten är den enda manaten som lever vid Afrikas kust och i afrikanska vattendrag.
Ламантини — великі масивні водні тварини з обтічною формою тіла, з передніми кінцівками, які перетворилися в ласти, і хвостом у формі плоского закругленого «весла». Задні кінцівки відсутні. Африканські ламантини відрізняються від споріднених видів чорно-сірим забарвленням шкіри; в іншому цей вид практично не відрізняється від американського ламантина. Тіло тварини покрито рідкою шерстю, лише на верхній та нижній губах росте густа щетина (вібриси). Верхня губа, як і у всіх сіренових, сильно роздвоєна. Дорослі особини важать менше 500 кг при довжині тіла 3 — 4 м.[2] Найбільший з спійманих африканських ламантинів при довжині 4,5 м важив близько 360 кг.[3]
Незважаючи на дані про високе генетичне розмаїття, в тому числі про відмінності між ізольованими континентальними та прибережними популяціями, вид Trichechus senegalensis не має окремих підвидів.
Африканські ламантини мешкають в річках, естуаріях, дрібних бухтах та прибережних водах уздовж усього західного узбережжя Африки; трапляються також в озерах. Північною межею їх поширення є річка Сенегал (Південна Мавританія, 16 ° с. ш.), південною — річка Кванза в Анголі (18 ° ю. ш.). Критичні для збереження виду популяції зосереджені в районі архіпелагу Біжагош (Гвінея-Бісау), лагунах Кот-д'Івуара, озеро Вольта (Гана), лагуні Н'Дого (Габон), річках та озерах Сенегалу, річці Санага (Камерун), в нижній течії річки Нігер (Нігерія) і в нижній течії річки Конго.[4]
Африканський ламантин зустрічається в наступних країнах (за даними на 2001 р.)[5]
Африканські ламантини водяться як в дрібних прибережних водах, так і в прісних водоймах, вільно переміщаючись між ними. Вони віддають перевагу тихим водам, багатим рослинною їжею, але уникають сильно солоних морських вод. Їх улюбленими місцями проживання є:
Відомості отримані на підставі численних спостережень, а також за даними радіостеження за ламантинами в Кот-д'Івуарі.
Вгору за течією річок ламантини піднімаються аж до водоспадів та порогів, або поки дозволяє рівень води. Так, по р. Гамбія ламантини піднімаються до Сенегалу, де їх спостерігали в Національному парку Ніоколо-Коба. В деяких областях ламантини здійснюють сезонні міграції, пов'язані з коливаннями рівня води, а також із змінами солоності води, під час розливів річок (червень-липень) піднімаючись вгору за течією. В деяких місцевостях ламантини під час сухого сезону знаходять притулок в постійних озерах та ставках, які при підйомі води в сезон дощів виявляються пов'язані з руслами річок. Також запливають в затоплювані ліса і болота, порослі очеретами (Phragmites), плоскухою (Echinochloa) та іншими злаковими. В морі їх знаходять за 75 км від берега серед мангрових заростей та виходів прісних вод архіпелагу Біжагош (Гвінея-Бісау). Ізольовані популяції, відрізані від моря, були знайдені в оз. Вольта (Гана) вище греблі ГЕС. Ще одна популяція, ізольована річковими порогами, була виявлена у верхній течії р. Нігер, в районі м. Сегу (Малі), що становить рекорд просування вглиб континенту для цього виду — більше 2000 км. від океану. У Чаді африканський ламантин ізольовано зустрічається в річках басейну озера Чад, Банінгі, Логоні та Шарі. Список основних річок і озер проживання африканського ламантина приведений на сайті IUCN[1].
Ареал африканського ламантина обмежений доступністю прісної води та температурою — вони рідко трапляються в водах холодніше 18 °C. В день ламантин здатний проплисти 30-40 км.[7]
Поведінка цього виду вивчена слабо. Очевидно, їх спосіб життя переважно нічний, оскільки ламантинів найуспішніше добувають саме вночі.
Вдень вони зазвичай відпочивають у неглибоких (1-2 м глибиною) водах, ховаючись серед рослинності або тримаючись посеред річкового русла. Раніше вважалося, що в пошуках їжі ламантини здатні виходити на берег[8], проте останнім часом ця точка зору визнана помилковою. Африканські ламантини тримаються поодинці або непостійними групами з 2-6 особин. Найбільш сильні та стійкі соціальні зв'язки об'єднують самку і її дитинчат.
Африканські ламантини харчуються водною рослинністю, переважно прибережною. Популяції, що живуть в естуаріях, годуються в мангрових заростях, зриваючи листя з низькоростучих гілок. Їх раціон включає рослини видів Vossia, ейхорнія (Eichornia crassipes), горець (Polygonum),Cymodocea nodosa, роголистник (Ceratophyllum demersum), Azolla, плоскуха (Echinochloa), ряска (Lemna), уруть (Myriophyllum), пістія (Pistia stratioties), різофора (Rhizophora racemosa) та галодуле (Halodule).[1] З урахуванням того, що доросла особина в день споживає від 12 до 18 кг їжі, в рік один ламантин, мабуть, здатний з'їсти до 8000 кг рослинності. В деяких областях ареалу (Сенегал, Сьєрра-Леоне) місцеві рибалки звинувачують ламантинів у викраденні риби з мереж, однак це не підтверджений факт.[9] Вважається також, що ламантини знищать посіви рису на затоплених полях. У Сенегалі та Гамбії в шлунках виловлених ламантинів знаходили й молюсків.
Розмноження африканських ламантинів досі слабо вивчено, і велика частина припущень про їх репродуктивній поведінці заснована на близькому схожості цього виду з добре вивченим американським ламантином. Вони здатні розмножуватися увесь рік, але пік отелення зазвичай припадає на кінець весни — початок літа. Самки досягають статевої зрілості до 3 років. Самку в еструс супроводжують кілька самців, з якими вона, мабуть, безладно спарюється. Вагітність триває близько 13 місяців та закінчується народженням 1 дитинчати, зрідка двійні. Пологи відбуваються в мілководних лагунах. Дитинчата ламантина народжуються хвостом уперед та здатні плавати одразу після народження. Самка вигодовує потомство за допомогою парних молочних залоз, розташованих на грудях. Дитинчата, мабуть, залишаються з матір'ю до 2 років.
У природі африканські ламантини, імовірно, доживають до 30 років. Природних ворогів не мають, зрідка на них полюють акули та крокодили. Єдиний відомий паразит — трематода Chiorchis fabaceus.
Точний статус популяції невідомий. На підставі даних, зібраних в Кот-д'Івуарі, Гвінеї-Бісау, Гамбії, Сенегалі та Камеруні, в Західній Африці в 2006 р, в Африці, імовірно, налічується щонайменше 10 000 особин африканського ламантина.
Чисельність цього виду скорочується переважно внаслідок полювання, випадкових виловів та нещасних випадків, коли звірі заплутуються в рибальських мережах та тралах, або гинуть від зіткнень з річковими та морськими судами. Так в Гвінеї-Бісау між 1990–1998 рр. з 209 загиблих ламантинів: 72% заплуталися в рибальських снастях, 13% були вбиті на полюванні, 4% викинуті на берег під час відпливу і 11% загинули з невстановленої причини.[10]
Незважаючи на правовий захист, в ряді країн місцеві жителі як і раніше полюють на ламантинів за допомогою гарпунів, спеціальних мереж та різноманітних пасток заради їх м'яса, кісток, шкури та жиру. Останній в Малі, Сенегалі та Чаді розглядається як ліки від ревматизму та вушних хвороб, а також косметичне засіб. Комерційна витвір африканського ламантина, однак, не ведеться. У деяких районах ламантинів переслідують як шкідників сільського господарства та рибальського промислу. Приморські райони, які є основним місцем проживання ламантинів, зазвичай, густо населені та сильно страждають від антропогенного тиску — так, вирубка мангров заради деревини призводить до зникнення мангрових лісів; через ерозії та намивань ґрунту відбувається обміління лагун та естуаріїв. Перерозподіл водних потоків через спорудження гребель та дамб підсилює солоність вод в естуаріях, що зокрема впливає на водну рослинність. Ламантини також найчастіше потрапляють в затвори та турбіни гребель гідроелектростанцій. Вплив на популяцію посилюється забруднення вод побутовими та господарськими стоками поки що вивчено слабо.
На 9-х зборах Конвенції з охорони мігруючих видів диких тварин (СМС) в 1999 р. було відзначено, що серед видів ламантинів африканський розташований в найбільш жалюгідному стані. Посилюється руйнування навколишнього середовища поставило багато локальні популяції ламантинів на грань вимирання. Дієвих заходів щодо захисту та збереження виду в країнах її проживання останнім часом переважно знаходяться в стадії планування та розробки. Список охоронюваних територій Західної Африки, де зустрічається африканський ламантин, можна знайти на сайті IUCN. У 1986 р африканському ламантину був наданий статус «уразливий вид» — Vulnerable (Criteria: [11], C1) на підставі скорочення його чисельності більш ніж на 20% за період 10 років[1]. Внесений в Додаток II до CITES[12]; захищається національними законами всіх країн проживання.
Lợn biển Tây Phi[3] (danh pháp hai phần: Trichechus senegalensis) là một loài động vật có vú trong họ Trichechidae, bộ Sirenia. Nó chủ yếu ăn thực vật. Lợn biển Tây Phi có thể được tìm thấy ở hầu hết các khu vực phía Tây của châu Phi, từ Senegal tới Angola.[4]
.png){kind=small}
Bài viết liên quan đến động vật có vú này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Lợn biển Tây Phi (danh pháp hai phần: Trichechus senegalensis) là một loài động vật có vú trong họ Trichechidae, bộ Sirenia. Nó chủ yếu ăn thực vật. Lợn biển Tây Phi có thể được tìm thấy ở hầu hết các khu vực phía Tây của châu Phi, từ Senegal tới Angola.
Африканский ламантин[источник не указан 469 дней] (лат. Trichechus senegalensis) — водное млекопитающее семейства ламантиновых.
Ламантины — крупные массивные водные животные с обтекаемой формой тела, снабжёнными ногтями передними конечностями, превратившимися в ласты, и хвостом в форме плоского, закруглённого «весла». Задние конечности отсутствуют. Африканские ламантины отличаются от родственных видов чёрно-серой окраской кожи; в остальном данный вид практически неотличим от американского ламантина. Тело животного покрыто редкой шерстью, только на верхней и нижней губах растёт густая щетина (вибриссы). Верхняя губа, как и у всех сиреновых, сильно раздвоена. Взрослые особи весят не менее 500 кг при длине тела 3—4 м.[1] Самый крупный из пойманных африканских ламантинов достигал длины 4,5 м.[2]
Несмотря на данные о высоком генетическом разнообразии, в том числе о различиях между изолированными континентальными и прибрежными популяциями, в виде Trichechus senegalensis не выделено отдельных подвидов.
Африканские ламантины обитают в реках, эстуариях, мелких бухтах и прибрежных водах вдоль всего западного побережья Африки; встречаются также в озёрах. Северной границей их распространения является река Сенегал (Южная Мавритания, 16° с. ш.), южной — река Кванза в Анголе (18° ю. ш.). Критические для сохранения вида популяции сосредоточены в районе архипелага Бижагош (Гвинея-Бисау), лагунах Кот-д’Ивуара, озеро Вольта (Гана), лагуне Н’Дого (Габон), реках и озёрах Сенегала, реке Санага (Камерун), в нижнем течении реки Нигер (Нигерия) и в нижнем течении реки Конго.[3]
Африканский ламантин встречается в следующих странах (по данным на 2001 г.)[4]:
Африканские ламантины водятся как в мелких прибрежных водах, так и в пресных водоёмах, свободно перемещаясь между ними. Они предпочитают тихие воды, богатые растительной пищей, но избегают сильно солёных морских вод. Их излюбленными местами обитания являются:
Сведения получены на основании многочисленных наблюдений, а также по данным радиослежения за ламантинами в Кот-д’Ивуаре.
Вверх по течению рек ламантины поднимаются вплоть до водопадов и порогов, либо пока позволяет уровень воды. Так, по р. Гамбия ламантины поднимаются до Сенегала, где их наблюдали в Национальном парке Ниокола-Коба. В некоторых областях ламантины совершают сезонные миграции, связанные с колебаниями уровня воды, а также с изменениями солёности воды, во время разливов рек (июнь — июль) поднимаясь вверх по течению.[4] В некоторых местностях ламантины во время сухого сезона находят убежище в постоянных озёрах и прудах, которые при подъёме воды в сезон дождей оказываются связаны с руслами рек. Также заплывают в затапливаемые леса и болота, поросшие тростниками (Phragmites), ежовником (Echinochloa) и прочими злаковыми. В море их находят в 75 км от берега среди мангровых зарослей и выходов пресных вод архипелага Бижагош (Гвинея-Бисау). Изолированные популяции, отрезанные от моря, были найдены в оз. Вольта (Гана) выше плотины ГЭС. Ещё одна популяция, изолированная речными порогами, была обнаружена в верхнем течении р. Нигер, в районе г. Сегу (Мали), что составляет рекорд продвижения вглубь континента для этого вида — более 2000 км от океана. В Чаде африканский ламантин изолировано встречается в реках бассейна озера Чад, Банинги, Логоне и Шари. Список основных рек и озёр обитания африканского ламантина приведён на сайте IUCN.
Ареал африканского ламантина ограничен доступностью пресной воды и температурой — они редко встречаются в водах холоднее 18 °C.[4] В день ламантин способен проплыть 30—40 км.[6]
Поведение этого вида по-прежнему изучено слабо. Очевидно, их образ жизни преимущественно ночной, поскольку ламантинов наиболее успешно добывают в это время суток.[7] Днём они, как правило, отдыхают в неглубоких (1—2 м глубиной) водах, прячась среди растительности или держась посреди речного русла[8]. Ранее считалось, что в поисках пищи ламантины способны выходить на берег[9], однако в настоящее время эта точка зрения признана ошибочной. Африканские ламантины держатся поодиночке или непостоянными группами из 2—6 особей. Самые сильные и устойчивые социальные связи объединяют самку и её детёныша.
Африканские ламантины питаются водной растительностью, преимущественно прибрежной. Популяции, обитающие в эстуариях, кормятся в мангровых зарослях, срывая листья с низкорастущих веток. Их рацион включает растения видов Vossia, эйхорния (Eichornia crassipes), горец (Polygonum), Cymodocea nodosa, роголистник (Ceratophyllum demersum), Azolla, ежовник (Echinochloa), ряска (Lemna), уруть (Myriophyllum), пистия (Pistia stratioties), ризофора (Rhizophora racemosa) и галодуле (Halodule).[10] С учётом того, что взрослая особь в день потребляет от 12 до 18 кг пищи, в год один ламантин, видимо, способен съесть до 8000 кг растительности.[1] В некоторых областях ареала (Сенегал, Сьерра-Леоне) местные рыбаки обвиняют ламантинов в похищении рыбы из сетей, однако это не подтверждённый факт.[11] Считается также, что ламантины уничтожат посевы риса на затопленных полях.[6] В Сенегале и Гамбии в желудках выловленных ламантинов находили и моллюсков.
Размножение африканских ламантинов до сих пор слабо изучено, и большая часть предположений об их репродуктивном поведении основана на близком сходстве этого вида с хорошо изученным американским ламантином. Они способны размножаться круглый год, но пик отёла, как правило, приходится на конец весны — начало лета. Самки достигают половой зрелости к 3 годам. Самку в эструсе сопровождают несколько самцов, с которыми она, видимо, беспорядочно спаривается. Беременность длится около 13 месяцев и заканчивается рождением 1 детёныша, изредка двойни. Роды происходят в мелководных лагунах. Детёныши ламантина рождаются хвостом вперёд и способны плавать сразу после рождения. Самка вскармливает потомство с помощью парных молочных желез, расположенных на груди. Детёныши, видимо, остаются с матерью до 2 лет.
В природе африканские ламантины, предположительно, доживают до 30 лет. Природных врагов имеют немного, на взрослых особей охотятся только крокодилы[8]. Единственный известный паразит — трематода Chiorchis fabaceus.[1]
Точный статус популяции неизвестен. На основании данных, собранных в Кот-д’Ивуаре, Гвинее-Бисау, Гамбии, Сенегале и Камеруне, в Западной Африке в 2006 г., в Африке, предположительно, насчитывается менее 10 000 особей африканского ламантина.[10]
Численность данного вида сокращается преимущественно в результате охоты, случайных выловов и несчастных случаев, когда звери запутываются в рыболовных сетях и тралах, либо гибнут от столкновений с речными и морскими судами. Так в Гвинее-Бисау между 1990—1998 гг. из 209 погибших ламантинов: 72 % запутались в рыболовных снастях, 13 % были убиты на охоте, 4 % выброшены на берег во время отлива и 11 % погибли по неустановленной причине.[12]
Невзирая на правовую защиту, в ряде стран местные жители по-прежнему охотятся на ламантинов с помощью гарпунов, специальных сетей и разнообразных ловушек ради их мяса, костей, шкуры и жира. Последний в Мали, Сенегале и Чаде рассматривается как лекарство от ревматизма и ушных болезней, а также косметическое средство. Коммерческая добыча африканского ламантина, однако, не ведётся. В некоторых районах ламантинов преследуют как вредителей сельского хозяйства и рыболовного промысла. Приморские районы, являющиеся основным местом обитания ламантинов, как правило, густо населены и сильно страдают от антропогенного давления — так, вырубка мангров ради древесины приводит к исчезновению мангровых лесов; из-за эрозии и намывов почвы происходит обмеление лагун и эстуариев. Перераспределение водных потоков из-за постройки плотин и дамб усиливает солёность вод в эстуариях, что в частности влияет на водную растительность. Ламантины также зачастую попадают в затворы и турбины плотин гидроэлектростанций. Влияние на популяцию усиливающегося загрязнения вод бытовыми и хозяйственными стоками пока что изучено слабо.
На 9-м собрании Конвенции по охране мигрирующих видов диких животных (СМС) в 1999 г. было отмечено, что среди видов ламантинов африканский находится в наиболее плачевном состоянии.[4] Усиливающее разрушение окружающей среды поставило многие локальные популяции ламантинов на грань вымирания. Действенные меры по защите и сохранению вида в странах его обитания в настоящее время преимущественно находятся в стадии планирования и разработки. Список охраняемых территорий Западной Африки, где встречается африканский ламантин, можно найти на сайте IUCN. В 1986 г. африканскому ламантину был присвоен статус «уязвимый вид» — Vulnerable (Criteria: A3cd, C1) на основании сокращения его численности более чем на 20 % за период 10 лет.[13] Внесён в Приложение II к CITES[14]; защищается национальными законами всех стран обитания.
Ламантина упоминает Жюль Верн в своем романе Пять недель на воздушном шаре: «По берегам валялись, выставляя свое круглое вымя, полное молока, рыбовидные ламантины до двадцати футов длиной» (29 гл)
Африканский ламантин[источник не указан 469 дней] (лат. Trichechus senegalensis) — водное млекопитающее семейства ламантиновых.
西非海牛從很久以前就是非洲海岸原住民的肉、油脂與民俗療法耗材的重要來源，在民間傳說中也佔有相當重要的地位。牠們可能是中、西部非洲美人魚神話的由來，被稱為「mami-wata」。西非海牛的生態情形充滿神祕性，也許是因應獵捕壓力的結果。雖然在各地區的捕獵威脅其生存，但牠們大致仍維持以往的分布範圍。
其他俗名：
出生時身長體重：約80-150cm、30kg
最大身長體重紀錄：雄-3.3m、雌-3m；1,400kg
壽命：可能達60年以上。
西非海牛的外觀接近其近親西印度海牛，體型呈紡錘狀，背部寬闊無背鰭，頭部比例小。體色灰，皮膚厚而硬，略微粗糙，體毛稀疏。棲息於海岸的個體可能有藤壺附著。眼睛小且略微突出（與西度印度海牛不同，其眼睛較為深陷），沒有外耳殼。吻部比西印度海牛肥厚而較短，可能是為了適應攝食浮水、挺水植物與生長於淺灘的植物。前肢外側有三至四個趾甲殘留。僅具臼齒，會不斷地更換。
西非海牛棲息於海岸與河流水域，由茅利塔尼亞南部的塞內加爾河（Senegal River）及其支流往南至安哥拉的廣薩河（Cuanza River）。牠們會往大河的上游移動，直到被急流、瀑布或淺灘阻擋其行動為止。牠們曾自尼日河（Niger River）河口上溯2,000公里至內陸三角洲的馬利，在該處有時會被急流困住。在洛貢河（Logone River）、沙里河（Chari River）流入查德湖（Lake Chad）之間的水域有時也可發現其蹤跡。部分待在大湖以度過旱季的個體會被困住，但在雨季水漲時又可與主要河道連結。西非海牛偏好平靜的河口與海岸潟湖，但只要是適合的水域皆可發現牠們的蹤跡。
西非海牛通常為獨自行動，雖然在休息、覓食與交配時可能會形成鬆散的群體，但基本的社會單位是母子對。其叫聲沒有詳細的研究資料，推測母子間可能會以高音的軋軋聲與尖銳聲彼此連繫。在象牙海岸的海牛有明顯的一日活動區隔現象，白天休息、晚上移動與進食。增加夜間的活動可能是對獵捕壓力下的因應。西非海牛傾向於在潟湖與河流中部，或紅樹林根部與懸垂植物下休息，這使得牠們更難被發現。牠們有散步的習性，會在潟湖、海岸線與河流間作季節性的移動，有時會長達上百哩遠。部分個體曾在兩天內移動了75公里。
人們對西非海牛的生殖行為幾乎一無所知，學者推測應與西印度海牛近似。根據當地獵人以及研究者少數目擊的報告指出，發情的雌海牛會吸引一群想交配的雄性，雨季開始時在部分地區形成集合群體。棲息於薩赫勒地區（Sahel，指撒哈拉沙漠南沿的寬廣的半沙漠地帶）下方的河流與湖泊的海牛一般在雨季時生產與育幼，可能是因為水漲時哺乳的雌性有較多機會進入淺灘取食。懷孕期約1年，通常1胎產1仔。幼獸可能會留在母親身邊1年以上。
西非海牛為草食性，以多種浮水、半水生與挺水植物以及淺灘植物為食。牠們也會食用落至河中的森林果實與人們丟棄的木薯外皮，甚至會入侵稻田。西非海牛不是純粹的草食性動物，有時會食用漁網中的漁獲，也曾有食用雙殼貝的報告。旱季被限制在深潭或湖泊時，牠們會吃細小的黏土、藻類等以生存。
西非海牛的數量一直不明，據報告指出牠們仍在減少當中。由漁民與當地居民的非正式調查，最密集的族群位於塞內加爾、幾內亞比索、象牙海岸、喀麥隆與加彭。西非海牛在其所有棲地皆受法律保護，但由於部分地區有挑戰法律的情形使得成效不彰。海牛的肉、脂肪都相當值錢，居民仍持續以魚叉、陷阱、網或鉤子獵殺牠們。除此之外，牠們也受到棲地破壞的威脅，包含紅樹林的砍伐與河流的築壩，水力發電的渦輪機有時會導致牠們的死亡。部分國家，包含塞內加爾、幾內亞比索、象牙海岸、奈及利亞、喀麥隆與加彭，已建立海牛保護區。陷於塞內加爾河旁淺沼澤中的海牛皆被救起並送回主要河流。
1. Pieter A. Folken, Randall R. Reeves, etc. / illustrated by Pieter A. Folkens, 《Guide to MARINE MAMMALS of the World》,Alfred A. Knopf, 2002: p490-492. ISBN 0-375-41141-0
2. Ronald M. Nowak, 《Walker's MARINE MAMMALS of the World》, The Johns University Press, 2003: p 220. ISBN 0-8018-7343-6
3. John E. Reynold III and James A. Powell, 《Manatees(Trichechus manatus, T. senegalensis, and T. inunguis)》, edit by William F. Perrin, Bernd Würsig, etc. 《Encyclopedia of marine mammals》, Academic Press, 2002: p709-720. ISBN 0-12-551340-2
4. David K. Caldwell and Melda C. Caldwell, 《Manatees - Trichechus manatus Linnaeus, 1758; Trichechus senegalensis Link, 1795 and Trichechus inunguis(Natterer, 1883)》, edited by Sam H. Ridgway and Sir Richard Harrison, F.R.S. 《Handbook of Marine Mammals, Volume 3: The Sirenians and Baleen Whales》, Academic Press, 1989: P33-66. ISBN 0-12-588504-0
西非海牛從很久以前就是非洲海岸原住民的肉、油脂與民俗療法耗材的重要來源，在民間傳說中也佔有相當重要的地位。牠們可能是中、西部非洲美人魚神話的由來，被稱為「mami-wata」。西非海牛的生態情形充滿神祕性，也許是因應獵捕壓力的結果。雖然在各地區的捕獵威脅其生存，但牠們大致仍維持以往的分布範圍。
아프리카매너티 또는 서아프리카매너티(학명: Trichechus senegalensis)는 바다소목에 속하는 매너티의 일종이다. 주로 초식을 한다. 아프리카매너티는 아프리카 서부 지역, 즉 세네갈부터 앙골라까지의 지역에서 발견된다.[2] 외형과 생태상 서인도제도매너티와 여러 가지 닮은 점이 많다.[3]
_(20492574730).jpg)
