nomes no trilho de navegação
Dendrolimus pini és una espècie de papallona nocturna que pertany a la família Lasiocampidae.
Com totes les espècies de papallones, aquest lasiocàmpid està retrocedint; abans havia estat considerat nociu per les plantacions de pi.
L'entomòleg francès J. Macquart el va descriure el 1851[1] com segueix: "les erugues es desclouen durant l'agost, es propaguen pel fullatge i el roseguen fins al novembre. Així, arribades a la meitat del seu desenvolupament, es retiren sota la molsa als peus dels arbres. En arribar la primavera retornen als pins i comencen els seus estralls fins al juny, quan filen un capoll molt sòlid i passen a la fase de pupa".
J. Macquart també les va descriure com els insectes més "perillosos" per les coníferes. Segons ell, l'eruga podia devastar boscos sencers: "Aquesta espècie s'estén a vegades fins al punt que exerceix una immensa devastació i que requereix els mitjans més forts per a la seva destrucció. A Alemanya, arriben a cremar grans àrees per salvar boscos sencers".
Dendrolimus pini ous i larves
Dendrolimus pini larva
Dendrolimus pini larva
Dendrolimus pini pupa
Dendrolimus pini
Dendrolimus pini
Dendrolimus pini és una espècie de papallona nocturna que pertany a la família Lasiocampidae.
Com totes les espècies de papallones, aquest lasiocàmpid està retrocedint; abans havia estat considerat nociu per les plantacions de pi.
L'entomòleg francès J. Macquart el va descriure el 1851 com segueix: "les erugues es desclouen durant l'agost, es propaguen pel fullatge i el roseguen fins al novembre. Així, arribades a la meitat del seu desenvolupament, es retiren sota la molsa als peus dels arbres. En arribar la primavera retornen als pins i comencen els seus estralls fins al juny, quan filen un capoll molt sòlid i passen a la fase de pupa".
J. Macquart també les va descriure com els insectes més "perillosos" per les coníferes. Segons ell, l'eruga podia devastar boscos sencers: "Aquesta espècie s'estén a vegades fins al punt que exerceix una immensa devastació i que requereix els mitjans més forts per a la seva destrucció. A Alemanya, arriben a cremar grans àrees per salvar boscos sencers".
Gwyfyn sy'n perthyn i urdd y Lepidoptera yw llabed y pîn, sy'n enw benywaidd; yr enw lluosog ydy llabedau'r pîn; yr enw Saesneg yw Pine-tree Lappet, a'r enw gwyddonol yw Dendrolimus pini.[1] Mae i'w ganfod yn y rhan fwyaf o Ewrop a draw i Ddwyrain Asia.
45–70 mm ydy lled yr adenydd ac mae'n hedfan rhwng Mehefin ac Awst.
Fel mae ei enw'n awgrymu, mae'n hoff iawn o wahanol goed pîn: Pinus sylvestris gan fwyaf ond hefyd gweddill teulu'r , Pinus yn enwedig Picea abies ac Abies alba.
Gellir dosbarthu'r pryfaid (neu'r Insecta) sy'n perthyn i'r Urdd a elwir yn Lepidoptera yn ddwy ran: y gloynnod byw a'r gwyfynod. Mae'r dosbarthiad hwn yn cynnyws mwy na 180,000 o rywogaethau mewn tua 128 o deuluoedd.
Wedi deor o'i ŵy mae'r llabed y pîn yn lindysyn sy'n bwyta llawer o ddail, ac wedyn mae'n troi i fod yn chwiler. Daw allan o'r chwiler ar ôl rhai wythnosau. Mae pedwar cyfnod yng nghylchred bywyd glöynnod byw a gwyfynod: ŵy, lindysyn, chwiler ac oedolyn.
Siani flewogs yn deor o'r wyau
Siani flewog (neu larfa)
Cwd crisialis (chwiler)
Darlun o lyfr John Curtis: British Entomology, Cyfrol 5
Gwyfyn sy'n perthyn i urdd y Lepidoptera yw llabed y pîn, sy'n enw benywaidd; yr enw lluosog ydy llabedau'r pîn; yr enw Saesneg yw Pine-tree Lappet, a'r enw gwyddonol yw Dendrolimus pini. Mae i'w ganfod yn y rhan fwyaf o Ewrop a draw i Ddwyrain Asia.
45–70 mm ydy lled yr adenydd ac mae'n hedfan rhwng Mehefin ac Awst.
Bourovec borový (Dendrolimus pini) je noční motýl z rodiny Lasiocampidae (bourovcovití).
Dosahuje velikosti 45–56 mm (VII.-VIII.). Vnější okraj křídel má zvlněný, pysková makadla tvoří s chloupky na čele zobákovitý, šikmo dopředu směřující útvar. Na předních křídlech je bělavá skvrnka.
Chlupaté housenky ožírají jehlice borovic a působí značné škody v souvislých komplexech borů.
Galerie bourovec borový ve Wikimedia Commons Obrázky, zvuky či videa k tématu bourovec borový ve Wikimedia Commons
Galerie Kiefernspinner ve Wikimedia Commons
Bourovec borový (Dendrolimus pini) je noční motýl z rodiny Lasiocampidae (bourovcovití).
Der Kiefernspinner (Dendrolimus pini) ist ein Schmetterling (Nachtfalter) aus der Familie der Glucken (Lasiocampidae).
Die Falter erreichen eine Flügelspannweite von 50 bis 80 Millimetern, wobei die Weibchen großer als die Männchen sind. Ihre Färbung ist sehr variabel und variiert zwischen hellgrau, fuchsrot und schwarzbraun. Auf den Vorderflügeln haben sie drei gezackte, dunkelbraune Querbinden, wobei die durch die Binden abgegrenzten Bereiche eine andere Färbung haben können. Dicht an der Binde, die die nächste zum Flügelansatz hin ist, haben sie einen kleinen, weißen Punkt.[1] Die Männchen haben lange und gefiederte Fühler, während die der Weibchen kurz und kammzähnig sind. Die Beine sind behaart. Die Hinterflügel haben mehr oder weniger die gleiche Färbung wie die Vorderflügel.
Nach dem Schlüpfen sind die ungefähr fünf Millimeter langen Raupen blassgelb, und mit dunkelblauen bis schwarzen, relativ lang behaarten Warzen bedeckt. Nach der ersten Häutung verändert sich die Zeichnung fast nicht mehr.[2] Die Raupen werden ca. 70 Millimeter lang. Sie haben eine graubraune oder gelblich graue Grundfarbe und hell eingefasste, rautenförmige Flecken am Rücken. An den Seiten haben sie dichte, helle Haarbüschel und braune Längsstreifen. Wenn die Raupen beunruhigt werden, stülpen sie aus den Brustsegmenten am Rücken zwei metallisch blaue Haarpolster aus.[1]
Die Puppe ist dunkelbraun bis schwarz gefärbt und ca. 30 Millimeter lang und 9 Millimeter breit.
Die Tiere kommen in fast ganz Europa, außer Teilen der Iberischen Halbinsel, dem hohen Norden und Großbritannien, östlich bis nach Ostasien vor.[4] Sie leben in Kiefernwäldern, wobei sie Wälder mit sandigen Böden und Kontinentalklima bevorzugen. Sie neigten früher zu Massenvermehrungen, sie kommen aber mittlerweile nur mehr vereinzelt, aber nicht selten vor.[1] Ausführliche Studien zu großen Massenvermehrungen, wie etwa in den Kiefernwäldern bei Wiener Neustadt, wurden immer wieder betrieben.[5][6]
Sowohl die Männchen als auch die Weibchen sind nachtaktiv.[1]
Die Falter fliegen von Anfang Juni bis Mitte August, die Raupen findet man von August bis Juni des nächsten Jahres.[7]
Die Raupen ernähren sich ausnahmslos von den Nadeln von Nadelbäumen, wobei sie vor allem auf Waldkiefer (Pinus sylvestris) und anderen Kiefernarten zu finden sind, sie fressen aber auch an Fichten (Picea abies) und Weißtanne (Abies alba).[1]
Die Paarung, welche mehrmals stattfinden kann, findet nachts statt, dabei sitzen die Partner, mit den Köpfen abgewandt und senkrecht. Die Weibchen legen am Tag nach der Paarung ihre langgestreckten, gelblichen Eier in kleinen, bis zu 30 Stück umfassenden Gruppen an die Nadeln ihrer Futterpflanzen. Aber auch in den darauffolgenden Tagen legt das Weibchen Eier. Die Raupen schlüpfen 13 bis 18 Tage nach der Ablage[2] und fressen je nach Temperatur bis in den November. Sie entwickeln sich unterschiedlich schnell, weswegen sie in unterschiedlichen Häutungsstadien zusammengerollt am Boden, im Streu überwintern. Sie verkriechen sich dabei meist dicht am Stamm unter Moos und Nadeln. Im nächsten Frühling sind sie früh aktiv und sind dann schon von März bis in den Juni hinein ausgewachsen. Am meisten fressen die Raupen im letzten Häutungsstadium, aber 2–5 Tage vor einer Häutung fressen sie nichts.[2] Gelegentlich überwintern die Raupen zweimal[7]. Sie verpuppen sich in einem langgestreckten, gelblichen Kokon auf den Zweigen ihrer Futterpflanzen zwischen Nadeln[1]. Die Raupen, welche sich früh verpuppen, bleiben länger in der Puppe als die Raupen, welche sich spät verpuppen, wobei Männchen weniger lang in der Puppe bleiben als Weibchen.[2]
Der Kiefernspinner (Dendrolimus pini) ist ein Schmetterling (Nachtfalter) aus der Familie der Glucken (Lasiocampidae).
Dendrolimus pini, the pine-tree lappet, is a moth of the family Lasiocampidae. The species was first described by Carl Linnaeus in his 1758 10th edition of Systema Naturae. It is found in most of Europe ranging to eastern Asia.
The wingspan is 45–70 mm. The moth flies from June to August depending on the location.
The larvae feed on Scots pine (Pinus sylvestris), but also other Pinus species, as well as Norway spruce (Picea abies) and silver fir (Abies alba).
Hatching larvae
Larvae
Pupa
Illustration from John Curtis's British Entomology Volume 5
Caterpillar on Betula pendula
Dendrolimus pini, the pine-tree lappet, is a moth of the family Lasiocampidae. The species was first described by Carl Linnaeus in his 1758 10th edition of Systema Naturae. It is found in most of Europe ranging to eastern Asia.
The wingspan is 45–70 mm. The moth flies from June to August depending on the location.
The larvae feed on Scots pine (Pinus sylvestris), but also other Pinus species, as well as Norway spruce (Picea abies) and silver fir (Abies alba).
Mäntykehrääjä (Dendrolimus pini) on melko yleinen, mäntyä kasvavien paikkojen suurikokoinen yöperhoslaji.
Mäntykehrääjä on suurikokoinen perhonen, ja lajin koiraiden siipiväli on 52–66 mm ja naaraiden 62–90 mm. Etusiipien poikki kulkee kolme tummanruskeaa, kaarevaa poikkiviirua, ja niiden väliin jäävät alueet ovat yleensä vuorotellen punaruskeat ja harmaat. Siiven keskellä on pienehkö, mutta selvästi erottuva valkoinen keskitäplä. Takasiivet ovat tasaisen punaruskeat. Lajilta tunnetaan kuitenkin myös etusiiviltään harmaa värimuoto ab. grisescens sekä lähes kuvioton, yksivärisen punaruskea muoto ab. unicolor-brunnea. Valkoinen keskitäplä erottuu näilläkin aina. Naaras on huomattavasti koirasta kookkaampi ja ruumiiltaan tukevampi. Koiraan tuntosarvet ovat selvästi kaksoiskampahampaiset.[1][2][3][4]
Täysikasvuinen toukka on 60–80 mm pitkä ja väriltään harmaan-ruskeankirjava, ja sen selkäpuolella on mustavalkoista kuviointia. Toukan pinnalla on selvää karvoitusta, joka voi ihokontaktissa aiheuttaa allergisen reaktion.[3]
Mäntykehrääjää tavataan Pohjois-Afrikasta Keski-Euroopan poikki Skandinaviaan. Idässä sen levinneisyys ulottuu Venäjän poikki aina Keski-Siperiaan saakka.[3] Suomessa havainnot jäävät pääasiassa Oulu-Kajaani-linjan eteläpuolelle. Perhoset lentävät yhtenä sukupolvena kesäkuun lopulta elokuun puoleenväliin.[5][4]
Mäntykehrääjää tavataan mäntyä kasvavilla paikoilla, kuten kankailla ja rämeillä. Se on hyvin yöaktiivinen laji, sillä koiraat aloittavat lentonsa yleensä vasta puolenyön jälkeen. Naaras houkuttelee koiraita luokseen feromonien avulla, erityisesti hieman ennen puoltayötä, eikä lähde lainkaan lentoon ennen kuin se on paritellut. Parittelu kestää 16–22 tuntia, ja yksi koiras saattaa paritella useiden naaraiden kanssa, joskin se kykenee hedelmöittämään niistä vain muutaman ensimmäisen. Paritellut naaras lentää melko aikaisin illalla. Koiraat tulevat valolle, mutta naaraat eivät juuri koskaan.[3]
Naaraan on yleensä munittava jonkin verran ennen kuin se on riittävän kevyt päästäkseen lentoon. Naaras tuottaa 150–350 munaa, jotka se laskee pieninä, hajanaisina ryhminä ravintokasvien oksille ja neulasille. Toukat kuoriutuvat paria viikkoa myöhemmin heinä-elokuun vaihteessa. Nuorten toukkien tiedetään hankkiutuvan uusille elinpaikoille lentämällä tuulen mukana silkkirihman varassa. Lokakuussa muutaman senttimetrin pituiset toukat kaivautuvat maahan tai karikkeen joukkoon talvehtimaan, joka kestää usein kaksi talvea. Toukat kestävät pakkasta erittäin hyvin. Yksi toukka syö 600–1000 neulasta ennen koteloitumistaan, ja ne voivat siirtyä ravintokasvien välillä satojen metrien matkoja. Häirittynä toukka irrottaa ruumiinsa poltinkarvoja, jotka voivat tarttua häiritsijän ihoon aiheuttaen ihoärsytystä. Toukka koteloituu maahan karikkeen sekaan. Se rakentaa kotelon ympärille kotelokopan, jonka se päällystää toukkanahkansa poltinkarvoilla. [3]
Mäntykehrääjän yksilömäärät vaihtelevat eri vuosina huomattavan paljon ja lajilta tunnetaan pari vuotta kestäviä massaesiintymiä, joiden aikana sitä voidaan pitää metsätuholaisena. Vuosina, joina ilmasto on lajille mieluisa, levinneisyysalue voi levitä tilapäisesti selvästi tavallista pohjoisemmaksi.[3]
Toukka elää erilaisilla mäntylajeilla (Pinus), mutta harvemmin myös kuusella (Picea abies) ja jopa siperianlehtikuusella (Larix sibrica).[3]
Mäntykehrääjä (Dendrolimus pini) on melko yleinen, mäntyä kasvavien paikkojen suurikokoinen yöperhoslaji.
Dendrolimus pini
Le Bombyx du pin, Dendrolimus pini, est une espèce d'insectes lépidoptères appartenant à la famille des Lasiocampidae.
Comme toutes les espèces de papillons, ce bombyx est en voie de régression, mais il était autrefois considéré comme nuisible pour les plantations de pins.
L’entomologiste français J. Macquart le décrivait en 1851[2] comme suit : les chenilles qui éclosent au mois d'août se répandent sur le feuillage et le rongent jusqu'au mois de novembre. Alors, arrivées à la moitié de leur développement, elles se retirent sous la mousse au pied des arbres. Au retour du printemps, elles remontent sur les pins et recommencent leurs ravages jusqu'au mois de juin, époque à laquelle elles se filent un cocon très solide, et passent à l'état de chrysalide.
J. Macquart décrit aussi ce bombyx comme l'insecte le plus « nuisible » aux conifères : selon lui, la chenille peut dévaster des forêts entières de haute futaie : « Cette espèce se propage quelquefois au point qu'elle exerce des dévastations immenses et qu'elle exige les moyens de destruction les plus énergiques. En Allemagne, on a recours à l'incendie de grandes futaies pour sauver des forêts entières. On rassemble des amas de branchages du côté d'où vient le vent et l'on y met le feu. Du côté opposé, on fait de larges abattis pour arrêter les flammes et l'on parvient ainsi à détruire le foyer le plus menaçant d'une funeste propagation pour l'année suivante. Quand le danger d'une irruption est moins grand, on se borne a creuser de petits canaux pour isoler les cantons intacts de ceux qui sont attaqués, ces chenilles ne peuvent franchir ces barrières ». Une hypothèse qu'il évoque indirectement à propos du hanneton (dont d'importantes pullulations étaient constatées à cette époque) pourrait être que le recul des sangliers qui pouvait consommer sa chenille en hiver, aurait pu favoriser la pullulation de cette espèce.
Sans employer les mots "lutte intégrée", ou lutte biologique, expressions qui n'existaient pas à cette époque, il précise toutefois[3] que la meilleure solution reste de faire appel aux insectes parasites des insectes nuisibles « qui se développent dans leurs flancs, s'alimentent de leur substance et les font périr d'épuisement. Plusieurs grandes familles sont spécialement chargées de cette importante mission : telles sont surtout les Ichneumonidés parmi les Hyménoptères et les Tachinaires parmi les Diptères » (...) « On a employé en Allemagne un moyen artificiel pour atteindre plus promptement ce but : c'est de transporter dans les forêts infestées de chenilles des paniers contenant des chrysalides, des chenilles ou des œufs de papillons, piqués par des Ichneumons ; la génération parasite qui en provient ne tarde pas à se répandre et à remplir sa destination ».
Dendrolimus pini
Le Bombyx du pin, Dendrolimus pini, est une espèce d'insectes lépidoptères appartenant à la famille des Lasiocampidae.
Comme toutes les espèces de papillons, ce bombyx est en voie de régression, mais il était autrefois considéré comme nuisible pour les plantations de pins.
L’entomologiste français J. Macquart le décrivait en 1851 comme suit : les chenilles qui éclosent au mois d'août se répandent sur le feuillage et le rongent jusqu'au mois de novembre. Alors, arrivées à la moitié de leur développement, elles se retirent sous la mousse au pied des arbres. Au retour du printemps, elles remontent sur les pins et recommencent leurs ravages jusqu'au mois de juin, époque à laquelle elles se filent un cocon très solide, et passent à l'état de chrysalide.
J. Macquart décrit aussi ce bombyx comme l'insecte le plus « nuisible » aux conifères : selon lui, la chenille peut dévaster des forêts entières de haute futaie : « Cette espèce se propage quelquefois au point qu'elle exerce des dévastations immenses et qu'elle exige les moyens de destruction les plus énergiques. En Allemagne, on a recours à l'incendie de grandes futaies pour sauver des forêts entières. On rassemble des amas de branchages du côté d'où vient le vent et l'on y met le feu. Du côté opposé, on fait de larges abattis pour arrêter les flammes et l'on parvient ainsi à détruire le foyer le plus menaçant d'une funeste propagation pour l'année suivante. Quand le danger d'une irruption est moins grand, on se borne a creuser de petits canaux pour isoler les cantons intacts de ceux qui sont attaqués, ces chenilles ne peuvent franchir ces barrières ». Une hypothèse qu'il évoque indirectement à propos du hanneton (dont d'importantes pullulations étaient constatées à cette époque) pourrait être que le recul des sangliers qui pouvait consommer sa chenille en hiver, aurait pu favoriser la pullulation de cette espèce.
Sans employer les mots "lutte intégrée", ou lutte biologique, expressions qui n'existaient pas à cette époque, il précise toutefois que la meilleure solution reste de faire appel aux insectes parasites des insectes nuisibles « qui se développent dans leurs flancs, s'alimentent de leur substance et les font périr d'épuisement. Plusieurs grandes familles sont spécialement chargées de cette importante mission : telles sont surtout les Ichneumonidés parmi les Hyménoptères et les Tachinaires parmi les Diptères » (...) « On a employé en Allemagne un moyen artificiel pour atteindre plus promptement ce but : c'est de transporter dans les forêts infestées de chenilles des paniers contenant des chrysalides, des chenilles ou des œufs de papillons, piqués par des Ichneumons ; la génération parasite qui en provient ne tarde pas à se répandre et à remplir sa destination ».
Priežu vērpējs (latīņu: Dendrolimus pini) ir zvīņspārņu tauriņu suga no vērpēju dzimtas. Tā ir izplatīta Eiropā un Āzijā. Tas tiek uzskatīts par vienu no nopietnākajiem priežu mežu kaitēkļiem Eiropā.[1] Sugā izšķir 7 pasugas un 2 aberācijas.
Priežu vērpējs ir izplatīts Eiropā un Āzijā. Priežu vērpēja izplatīšanas areāls sakrīt ar šīs sugas galvenā barības auga, parastās priedes, izplatību. Priežu vērpēja izplatības areāls ir Rietumeiropā līdz Vidusāzijai (Ķīnas ziemeļiem, Krievijas Āzijas daļas vidum un Kazahstānai).[2]
Priežu vērpēja pasugu izplatības areāli ir ierobežoti mazākos Eiropas reģionos. Dendrolimus pini ibericus sastopams Portugālē un Spānijā; Dendrolimus pini calabria — Itālijā; Dendrolimus pini cederensis — Grieķijā; Dendrolimus pini schultzeana — Spānijā; Dendrolimus pini adriatica un Dendrolimus pini paulae — Dienvidturcijā; Dendrolimus pini corsaria — Ziemeļfrancijā.[2]
Priežu vērpējs ir labi pazīstams parastās priedes mežu kaitēklis Austrumeiropā un Centrāleiropā. Raksturīgs ar regulāriem priežu defoliācijas uzliesmojumiem. Piemēram, Vācijā no 1700. gada līdz 1929. gadam ir atzīmēti 77 uzliesmojumi.[1]
Priežu vērpēja galvenais barības augs ir parastā priede, bez par barības augiem var kalpot arī dažas citas skujkoku sugas (parastā egle, kadiķi) un pat platlapu koku sugas (pīlādži, bērzi, liepas).[1]
Priežu vērpējs (latīņu: Dendrolimus pini) ir zvīņspārņu tauriņu suga no vērpēju dzimtas. Tā ir izplatīta Eiropā un Āzijā. Tas tiek uzskatīts par vienu no nopietnākajiem priežu mežu kaitēkļiem Eiropā. Sugā izšķir 7 pasugas un 2 aberācijas.
De dennenspinner (Dendrolimus pini) is een nachtvlinder uit de familie Lasiocampidae.
De vlinder is zeer variabel van kleur en kan lichtgrijs, vosrood of zwartbruin zijn. Op de voorvleugel zitten drie donkerbruine, getande dwarsbanden. Dicht bij een van banden zit een kleine, witte vlek. De vliegtijd is van begin juni tot midden augustus. De wollig behaarde en zwaar gebouwde vlinder heeft geen roltong en eet niet als imago.
De dennenspinner komt in bijna geheel Europa voor met uitzondering van delen van het Iberisch Schiereiland, het hoge Noorden en Groot-Brittannië. Naar het oosten komt de vlinder tot in Oost-Azië voor. De vlinder leeft bij voorkeur in het continentale klimaat in Pinusbossen op zandige bodem.
De langwerpige, gele eitjes worden afgezet op de naalden in groepjes van maximaal 30. De rupsen vreten afhankelijk van de temperatuur van augustus tot november van de naalden. Ze ontwikkelen niet evensnel en de verschillende vervellingsstadia overwinteren in elkaar gerold in het strooisel op de grond dicht bij de boomstammen. In het voorjaar zijn ze al vroeg weer actief en volgroeide, tot 70 mm lange exemplaren zijn te vinden van maart tot juni. Zo nu en dan overwinteren sommige rupsen voor de tweede keer. De rups is grijsbruin of heeft een geelachtig grijze grondkleur met op de rug ruitenvormige vlekken. Aan de zijkant zitten bruine lengtestrepen en lichtgekleurde borstelharen. De rupsen voeden zich vooral met de naalden van de grove den (Pinus sylvestris) en andere Pinus-soorten. Ze zijn echter ook te vinden op de fijnspar (Picea abies) en de gewone zilverspar (Abies alba).
Ze verpoppen tussen de naalden in een langwerpige, geelachtige cocon.
Uitsluipende rupsjes
De dennenspinner (Dendrolimus pini) is een nachtvlinder uit de familie Lasiocampidae.
Furuspinner (Dendrolimus pini (Linnaeus, 1758)) er en sommerfugl i gruppen ekte spinnere (Lasiocampidae).
Furuspinneren er vanlig i furuskog over hele det sydlige Norge, på Sørlandet og Østlandet, nordover inn i Hedmark. I resten av landet er den sjeldnere og er bare funnet i Hordaland og ytre Nord-Trøndelag. Den finnes i Nord-Afrika, Europa og Asia. Men den mangler på De britiske øyer.
Furuspinneren har grå eller brungrå forvinger, de fleste er mest brunlige. Den har ett rustbrunt tverrbånd med hvite render tvers over vingen, og en liten, hvit, halvmåneformet flekk, omtrent en tredel fra vingeroten. Bakvingene er ensfarget rustbrune eller gråbrune. Hunnen er ofte litt større og lysere enn hannen. Vingspennet er vanligvis mellom 52-90 millimeter, hannen er minst.
Larven varierer mellom askegrå til rødbrun farge, og har lange hår. Den har noen mørke partier på ryggen og lysere striper langs sidene. To blå nakkeflekker bak hodet er et sikkert kjennetegn.
Furuspinneren har en 2-årig livssyklus i Norden, men utviklingstiden går over 3 kalenderår. I sydlige deler av Europa, hvor det er varmere er utviklingen bare ett-årig.
Furuspinneren er nattaktiv og flyr i juli og august, i furuskog eller blandingsskog med furu. Hunnen legger egg på bark av furugreiner eller på furunålene, enkeltvis eller i små grupper. Hun kan legge omtrent 200 egg. Etter 2-3 uker klekker eggene og larvene søker til furubaret og spiser furunålene.
Larvene overvintrer to ganger. Overvintringen skjer på bakken under mose.
Larvene spiser og vokser til lengden på dagen har enn viss lengde, en nedre grense. Larvene er nå omtrent 15-30 millimeter lange. De firer seg ned til bakken i en spinntråd. Der kryper de ned i skogbunnen, under mose eller lignende, og overvintrer. Kulden gjør at kroppsaktiviteten blir nedsatt og larvene befinner seg i en hviletilstand (diapause). De livner ikke til før daglengden øker og temperaturen stiger.
Til våren kryper de opp langs furustammen. I løpet av den andre sommeren vokser larvene mye, men i Norden rekker de ikke å bli ferdig utvokst. Larvenes lengde er øket til 50-60 millimeter. Når daglengden om høsten når en viss nedre grense søker larven til et sted under treet for overvintring i skogbunnen.
Etter den siste overvintringen, den tredje sommeren, kryper larvene opp i furutreet igjen og spiser litt. De forpupper seg i en stor brun kokong utenpå barken i en sprekk eller lengre ute på en grein. Furuspinner tilhører gruppen av insekter med fullstendig forvandling (holometabole insekter), som gjennomgår en metamorfose i løpet av utviklingen. Larvene er ofte radikalt forskjellige fra de voksne, både i levevis og i kroppsbygning. Mellom larvestadiet og det voksne stadiet er et puppestadium, en hvileperiode, der sommerfuglens indre og ytre organer endres.
Normalt er furuspinneren temmelig fåtallig. Masseangrep av furuspinner forekommer ikke ofte i Norge, men enkelte år kan den opptre i store mengder. Den har hatt masseutbrudd i Elverum og distriktene omkring med neste hundreårs mellomrom. (1812-16 og 1902-1904).
Masseangrepet i 1902-1904 ble bekjempet med limringer, plassert rundt trestammen. Hvert tre ble påmontert en 40-50 millimeter bred limring tidlig om våren. Da larvene krøp opp langs stammen etter overvintringen ble de sittende fast på limringen og døde. 20-30 000 dekar skog ble behandlet, og i 1903 bestilte Hedmark skogselskap 200 tonn «larvelim» fra Tyskland. På hvert tre var det gjennomsnittlig 200 larver i limet, men det var enkelte tre med omtrent 2 000 døde larver.
Et furuspinnerangrep ville idag trolig bli bekjempet med insekticider eller patogener spredt fra luften.
Årsakene til furuspinnerens masseutbrudd er ukjent. Men det kan tyde på at masseangrep kommer etter varme og tørre sommere.
Furuspinner (Dendrolimus pini (Linnaeus, 1758)) er en sommerfugl i gruppen ekte spinnere (Lasiocampidae).
Furuspinneren er vanlig i furuskog over hele det sydlige Norge, på Sørlandet og Østlandet, nordover inn i Hedmark. I resten av landet er den sjeldnere og er bare funnet i Hordaland og ytre Nord-Trøndelag. Den finnes i Nord-Afrika, Europa og Asia. Men den mangler på De britiske øyer.
Le ruve a vivo an dzora a conìfere. Doe generassion, le farfale a volo an magg-giugn e aost-stèmber.
A viv an [Italia]] setentrional e sentral.
Le ruve a vivo an dzora a conìfere. Doe generassion, le farfale a volo an magg-giugn e aost-stèmber.
DistribussionA viv an [Italia]] setentrional e sentral.
Barczatka sosnówka (Dendrolimus pini) – motyl z rodziny barczatkowatych.
lipiec-sierpień, w godzinach wieczornych.
Rozpiętość skrzydeł 6-9 cm, występuje duża zmienność ubarwienia (od barwy jasnej do prawie czarnej), na pierwszej parze skrzydeł biała plamka, wyraźny dymorfizm płciowy, często występuje zjawisko mimikry; larwa – gąsienica do 9 cm, barwa zmienna, przez grzbiet ciała przebiega ciemniejsza pręga, na 2 i 3 segmencie występują dwie granatowe przepaski, na 7 i 8 jest plamka w kształcie litery V, poczwarka typu zamkniętego – około 15 mm, kremaster (pęczek haczyków na końcu odwłoka) jest tępo zakończony, spoczywa w oprzędzie,
Młoda larwa do późnej jesieni żeruje jedynie na igłach sosny, rzadziej świerka (zjada kilka igieł), jest odporna na spadki temperatur, na okres zimowy schodzi do ściółki i zimuje w okolicy pnia. Po zejściu pokrywy śnieżnej (czasem w końcu lutego) larwa wchodzi po pniu w korony drzew, tam intensywnie żeruje zjadając igły, pączki i korę młodych pędów (do 900 igieł).
Samica składa jaja najczęściej na pędach po około 200, rozwój embrionalny trwa około jednego tygodnia, Przepoczwarczenie w koronie drzew, generacja jednoroczna sporadycznie dwuletnia.
W leśnictwie szkodnik fizjologiczny, pierwotny, monofag, dotykający drzewostanów sosnowych lub mieszano-sosnowych, z możliwością występowania w formie gradacyjnej. Największe znaczenie w regionie Polski północnej i płn-zach. Gołożery doprowadzać mogą do wydzielania się posuszu.
Barczatka sosnówka (Dendrolimus pini) – motyl z rodziny barczatkowatych.
Rójkalipiec-sierpień, w godzinach wieczornych.
WyglądRozpiętość skrzydeł 6-9 cm, występuje duża zmienność ubarwienia (od barwy jasnej do prawie czarnej), na pierwszej parze skrzydeł biała plamka, wyraźny dymorfizm płciowy, często występuje zjawisko mimikry; larwa – gąsienica do 9 cm, barwa zmienna, przez grzbiet ciała przebiega ciemniejsza pręga, na 2 i 3 segmencie występują dwie granatowe przepaski, na 7 i 8 jest plamka w kształcie litery V, poczwarka typu zamkniętego – około 15 mm, kremaster (pęczek haczyków na końcu odwłoka) jest tępo zakończony, spoczywa w oprzędzie,
PokarmMłoda larwa do późnej jesieni żeruje jedynie na igłach sosny, rzadziej świerka (zjada kilka igieł), jest odporna na spadki temperatur, na okres zimowy schodzi do ściółki i zimuje w okolicy pnia. Po zejściu pokrywy śnieżnej (czasem w końcu lutego) larwa wchodzi po pniu w korony drzew, tam intensywnie żeruje zjadając igły, pączki i korę młodych pędów (do 900 igieł).
RozródSamica składa jaja najczęściej na pędach po około 200, rozwój embrionalny trwa około jednego tygodnia, Przepoczwarczenie w koronie drzew, generacja jednoroczna sporadycznie dwuletnia.
ZnaczenieW leśnictwie szkodnik fizjologiczny, pierwotny, monofag, dotykający drzewostanów sosnowych lub mieszano-sosnowych, z możliwością występowania w formie gradacyjnej. Największe znaczenie w regionie Polski północnej i płn-zach. Gołożery doprowadzać mogą do wydzielania się posuszu.
Dendrolimus pini é uma espécie de insetos lepidópteros, mais especificamente de traças, pertencente à família Lasiocampidae.[1]
A autoridade científica da espécie é Linnaeus, tendo sido descrita no ano de 1758.
Trata-se de uma espécie presente no território português.
Dendrolimus pini é uma espécie de insetos lepidópteros, mais especificamente de traças, pertencente à família Lasiocampidae.
A autoridade científica da espécie é Linnaeus, tendo sido descrita no ano de 1758.
Trata-se de uma espécie presente no território português.
Tallspinnare (Dendrolimus pini) är en stor brun ädelspinnare som lever i tallskog.
Hanen har ett vingspann på 52 till 66 millimeter och honan 62 till 90 millimeter. Hanens antenner är breda och dubbelt kamtandade, honans betyligt smalare och kort sågtandade. Framvingarna har olika bruna och grå nyanser och en vit diskfläck medan bakvingarna är enfärgat bruna. Larven är som fullvuxen mellan 60 och 80 millimeter lång med grå eller brun grundfärg med varierande nyanser. Ryggen har svarta fläckar, de två främsta är extra stora och har hullingförsedda hår som lätt lossnar och kan orsaka hudirritation på människor.
Tallspinnaren lever i tall och blandskogar. Den är nattaktiv och flygtiden är från slutet av juni till slutet av augusti. Honan lägger 150 till 350 ägg i mindre grupper på tallar som kläcks efter 2 till 3 veckor. I oktober kryper larverna ner i förnan för att övervintra. I sitt nordligaste utbredningsområde övervintrar larven ofta två gånger. En larv äter upp till 1000 tallbarr under sin levnad. Larven förpuppas i maj eller juni i en kokong på ett årsskott eller i en barkspringa. Den kläcks efter cirka 20 dagar.
Tallspinnaren finns i Sverige upp till 61 breddgraden. Den finns även i Danmark, södra Norge och södra och mellersta Finland. Den finns i Medelhavsområdet, Centraleuropa och vidare österut genom Ryssland till mellersta Sibirien.
Populationen av tallspinnare varierar mycket år från år. Tallspinnaren är en välkänd skadegörare på tall, och sporadiska utbrott av extrema mängder spinnare har regelmässigt lett till kalätning av stora skogsområden. Sådana utbrott har gjort att tallspinnaren anses som en av de värsta skadedjuren på barrskog[1]. I Tyskland har 77 större utbrott registrerats mellan 1700 och 1929. Under åren 1869-1872 drabbades 1 750 000 hektar där av kalätning, med omfattande skogsdöd som följd. I Skandinavien är få större utbrott kända. I Norge kalåts 5 000 hektar 1812-1816. I Sverige fanns fram till 2012 bara ett registrerat utbrott som angav den drabbade areans storlek: 1938-40 kalåts 700 hektar utanför Karlstad.[1]
Det var en därför en smärre entomologisk sensation när en isolerad ö i Stockholms skärgård (Furuskär mellan Ingarö och Nämndö) drabbades av en helt isolerad explosion av tallspinnare år 2012. Stora delar av ön kalåts, men man såg också under hösten stor andel angrepp på tallspinnarens puppor av parasiter. Detta, liksom att ön var så kaläten att nästa generation sannolikt får födobrist, verkar i riktningen av ett relativt snabbt avtagande angrepp. Det finns ännu inga konklusiva svar på vad som orsakat utbrottet.[1]
Wikimedia Commons har media som rör tallspinnare.
Tallspinnare (Dendrolimus pini) är en stor brun ädelspinnare som lever i tallskog.
Імаго. Метелик має розмах крилець від 6 до 8 см. Колір перехідних крилець нагадує соснову кору. Задні крильця бурі. У нерухомому стані крильця метелика мають вигляд покрівлі. У самця вусики пірчасті, а в самки — ниткоподібні.
Літає метелик з середини червня до останньої декади липня. Можуть літати на значні відстані. Після запліднення самки кладуть яйця на хвою, а при масовому розмноженні і на гілки. Яйце велике від 1,8 до 2,5 мм. Форма подовжено-куляста. На початку розвитку вони блакитно-зелені, згодом сірі зі слабким блиском і темною крапкою на вершині. Відкладення яєць триває близько трьох діб, після чого метелик гине. Самка кладе близько 400 яєць, по 50 шт у купці. Тривалість стадії яйця залежно від температури повітря проходить від 10 до 25 діб. Доросла гусениця завдовжки 7,5 мм бурого або сірого кольору. Покрита волосяними бородавками і волосинками бурого кольору і має дві темно-сині оксамитові смужки. Гусінь соснового шовкопряда живиться хвоєю головним чином сосни звичайної.
Після другого линяння гусениця ховається в лісову підстилку на зимівлю. Весною, як розтане сніг, вона знов піднімається на дерево починає живитися. Лялечка велика, довжиною 18 — 40 мм. Вершина черевця закруглена, має опуклу пластинку, густо вкриту щетинками рудого кольору. Лялечка розташовується в пергаментоподібному коконі, довжиною від 30 до 50 мм. Колір покривів кокона бурувато- або брудно-сірий. У нього вплетені пучки пекучих темних волосків. Шкодить головним чином сосні, яка після одноразового об'їдання гине. На Україні сосновий шовкопряд часто пошкоджує молоді насадження на здавна орних землях Чернігівщини і в Придніпровських степових борах у стиглих та перестіних насадженнях.
Імаго. Літ метеликів спостерігається з середини червня до середини липня. Розмноження двостатеве. Самки відкладають запліднені яйця купками по 20 — 150 штук на хвою, пагони і кору стовбурів. Плодючість 280—330 штук. Яйце. При температурі від + 16 ° C до + 18 ° C ембріон розвивається 16 — 20 діб. Личинка (гусениця) гризе хвою поточного року зростання, пошкоджуючи хвоїнки з боків і в верхівковій частини. З другого віку хвоїнки обгризають по всій довжині. Перелинявши ще один раз приблизно в жовтні місяці, гусениці йдуть на зимівлю. Зимують гусениці III—IV віку на незначній глибині в лісовій підстилці, недалеко від стовбура дерева, з якого вони спускаються восени. У легких ґрунтах вони можуть йти на глибину до 10 см. Навесні при підвищенні температури поверхневого шару ґрунту (глибина до 2 см) до + 10 ° C, гусениці пробуджуються і по стовбурах підіймаються в крону кормових дерев. Там вони приступають до харчування. Гусениці цього виду коконопрядів відрізняються ненажерливістю і інтенсивно знищують стару хвою. При недоліку харчування знищується молода хвоя, обгризати бруньки і травневі пагони. Харчуються гусениці до середини червня. За цей час вони линяють від трьох до чотирьох разів. Всього за час розвитку число линьок досягає шести, а вікових груп — семи. Гусениці краще харчуються хвоєю сосни звичайної. На інших хвойних зустрічаються тільки при нестачі корму. Вид світлолюбний, теплолюбний, ксерофільний. Лялечка. Гусениця заляльковується на гілках і стовбурах сосен. Розвиток її триває 4 — 5 тижнів. Імаго виходить з кокона в середині липня. Особливості розвитку. Цикл розвитку соснового коконопряда однорічний, але при несприятливих умовах розвитку гусениці можуть вирушати на вторинну зимівлю і заляльковуватись лише на третє літо. Спалах масового розмноження триває 7 — 8 років. Вогнища розмноження соснового коконопряда виникають: • в чистих сухих сосняках з середньою повнотою, які розташовані на височинах; • в борах-зеленомошниках; • в соснових культурах 12 — 40 річного віку різної повноти; • на сухих бідних ґрунтах, старих пашнях і пісках, ізольованих від природних соснових лісів.
В 1840 році в Чернігівській губернії вперше відмічено масове розмноження цієї комахи. В перший рік після появи він винищив лісу в поміщицьких дачах 1 000 десятин, а у 1841 році розповсюдився на 15 000 десятин в тому числі зайняв державного лісу 4 720 десятин. Після його підточування дерева всихали. Але в 1842 році гусінь була винищена іншими комахами[1].
Dendrolimus pini là một loài côn trùng trong họ Lasiocampidae. Loài này được Linnaeus miêu tả khoa học đầu tiên năm 1758.[1]
Đây là loài gây hại của cây Pinus sylvestris, phát triển phổ biến ở Belarus.
Bài viết về Bộ Cánh vẩy này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Dendrolimus pini là một loài côn trùng trong họ Lasiocampidae. Loài này được Linnaeus miêu tả khoa học đầu tiên năm 1758.
Đây là loài gây hại của cây Pinus sylvestris, phát triển phổ biến ở Belarus.
Сосновый шелкопряд[1], сосновый коконопряд[1][2] — бабочка из семейства коконопрядов[2], гусеница которой питается сосной (в редких случаях другими хвойными породами)[3][2].
Передние крылья — серовато-коричневые[2] с широкой серой поперечной полосой и 3 черноватыми зубчатыми линиями; посередине крыла находится маленькое белое пятнышко; задние крылья одноцветно-бурые; вообще, окраска очень изменчивая и походит в общем на цвет сосновой коры[3].
Самка имеет размах до 85 мм, самец — не более 60 мм; он отличается от самки, кроме того, более толстыми гребенчатыми усиками и более тонким туловищем[3].
Гусеницы в длину от 60 до 80 мм, серого цвета, с красноватыми волосками и двумя темно-синими вырезами на 2-м и 3-м грудных кольцах; на брюшных кольцах находится по 1 или по 2 темных пятна с более светлой серединой. Окраска гусеницы, так же как и бабочки, довольно сильно варьирует и, кроме того, меняется с возрастом гусеницы. Гусеница превращается в темно-бурую куколку, лежащую в продолговатом серого цвета коконе[3].
Бабочка живёт почти во всей Европе и Сибири в сосновых лесах[3].
Молодые гусеницы, вышедшие из яичек в конце июля, едят хвою сосен, осенью сползают с деревьев и проводят зиму около стволов под мхом, ранней весной пробуждаются и продолжают питаться до начала июня, когда превращаются в куколку[3].
Бабочки летают во второй половине июля[3].
Естественные враги соснового шелкопряда — кукушка, наездник Microgaster nemorum и грибные болезни[3].
Сосновый шелкопряд, сосновый коконопряд — бабочка из семейства коконопрядов, гусеница которой питается сосной (в редких случаях другими хвойными породами).
_-_turned_(10853942253).jpg){kind=small}
