nomes no trilho de navegação
In a study of an introduced population of Sciurus aureogaster on Elliott Key, Florida, Brown and McGuire (1975) found that this squirrel was largely frugivorous. Squirrels were observed utilizing the fruits or seeds of sixteen different species of tropical trees and shrubs including wild mastic, papaya, coconut, sea grape, and thatch palm. The most heavily utilized seeds were those of coconut (Cocos nucifera), and Australian pine (Casuarina equisetifolia). These trees provided a rich and constant food supply throughout the year, but are very restricted in distribution on Elliott Key. They occur mainly along the marine shorelines and were accessible only to squirrels inhabiting areas along the beach.
Interestingly, in their study of this introduced Florida population, Brown and McGuire (1975) found that none of the squirrels they live-trapped or collected during the study had ectoparasites. Schwartz (1952, cited in Brown and McGuire 1975) previously reported that the three specimens he examined on Elliott Key in 1951 were also free of external parasites. It is possible that the small initial group of red-bellied squirrels which colonized the island in 1938 lacked external parasites. The numerous ectoparasites of eastern gray squirrels on the Florida mainland apparently have not bridged the eight-mile wide barrier of Biscayne Bay.
The Mexican red-bellied squirrel (Sciurus aureogaster) is diurnal, arboreal (rarely coming to the ground), and solitary (Emmons 1990)
Brown and McGuire (1975) found that the introduced red-bellied squirrels studied in Elliott Key County Park, Florida, were extremely shy and elusive, seldom allowing an observer to approach closely. Unlike eastern gray squirrels (Sciurus carolinensis) in public parks, red-bellied squirrels never approached campers or took food, even after long exposure to humans. Few campers who used the picnic area adjacent to the study plot ever even saw the squirrels even though population densities were high in the forest near the campsites. Observations on Elliott Key indicated that this species might be described as an "early-day" diurnal tree squirrel, because most movements were confined to the period starting one-half hour after sunrise until about one hour before noon. An occasional squirrel was observed during the afternoon or early evening hours, but not frequently. Red-bellied squirrels rarely came to the ground and spent most of their time in the interlocking mass of limbs of the canopy. They are thus more arboreal than eastern gray squirrels, which forage a great deal on the ground.
McGuire and Brown (1973) describe the feeding behavior of the introduced red-bellied squirrels on Elliott Key, Florida, foraging for coconuts, a favored food.
Red-bellied squirrels are usually silent, but sometimes make rasping trills and harsh chatters (Reid 2006).
The normal gray-red color phase of Sciurus aureogaster (from which the common name Mexican red-bellied squirrel is derived), typically consists of a salt-and-pepper dorsal pelage combined with a bright rufous belly and flank, although the appearance of this squirrel is highly variable. The rufous color of the flank spreads dorsally over the area of the forelimbs and shoulder to form a striking hour-glass shaped marking over the back. A second color phase, as seen in the introduced Florida population, is totally black with no other markings. Most of these melanistic squirrels have a reddish tint to the underfur on the back and rump (Brown and McGuire 1975).
The Mexican red-bellied squirrel (Sciurus aureogaster) is native to southern Mexico from Nayarit and Nuevo Leon south to Chiapas and the highlands of Guatemala, occurring up to about 3,000 m elevation (Emmons 1990).
In 1938, a resident of Elliott Key in Dade County, Florida, imported two pairs of red-bellied squirrels from eastern Mexico and released them at two points on the island. The species adapted readily to the dense tropical forest present on the eight-mile long island and gradually increased in numbers (Brown and McGuire 1975). First reported by Albert Schwartz (Schwartz 1952, cited in Brown and McGuire 1969), this squirrel was abundant on Elliott Key by 1969 (Brown and Mcguire 1969). Brown (1969, cited in Brown and McGuire 1975) reported that the original introduction of S. aureogaster from Mexico in 1938 consisted of four squirrels, one of which was melanistic and the other three of which were the normal gray-red phase, although it is not known whether all four squirrels contributed to the current population, as the two pairs were apparently released at different times and about two miles apart.
Red-bellied squirrels have dispersed to Adams Key and Sands Key, and an individual was captured swimming to Old Rhodes Key (Layne 1997, cited in Koprowski et al. 2005); all of these islands are adjacent to Elliott Key at straight-line distances of <800 m (Koprowski et al. 2005). In 1992, the storm surge and winds from Hurricane Andrew submerged Elliott Key, raising some question about whether the resident red-bellied squirrel population had persisted (Layne 1997, cited in Koprowski et al. 2005). A survey in March of 2005, however, documented both fresh nests and living squirrels, showing that this population did indeed survive the devastation of Hurricane Andrew (Koprowski et al. 2005).
In a study of an introduced population of Sciurus aureogaster on Elliott Key, Florida, Brown and McGuire (1975) found evidence of little predation pressure on the population. However, competition for food and denning sites by black rats, raccoons, frugivorous birds, owls, and other species appears to be a primary limiting factor on the island's squirrel density. According to Brown and McGuire, the only native mammals found living on the island were the marsh rabbit (Sylvilagus palustris), bobcat (Lynx rufus), and raccoon (Procyon lotor), in addition to a thriving exotic population of black rats (Rattus rattus). (In a study of bobcat diets in Mexico (Aranda et al. 2002), Sciurus aureogaster comprised 4.9% of the diet at a site in central Mexico.)
The Mexican red-bellied squirrel (Sciurus aureogaster) is found in a wide range of habitats ranging from lowland tropical evergreen broadleaf forest to Pine-Oak woodland and thorn scrub on the Mexican Plateau, but may be absent from intermediate cloud forests, where Deppe's squirrel (Sciurus deppei) is found (Emmons 1990).
In its native range in Mexico and Guatemala, the Mexican red-bellied squirrel (Sciurus aureogaster) might be confused with Deppe's squirrel (Sciurus deppei) or the variegated squirrel (S. variegatoides) (Emmons 1990). Deppe's squirrel is much smaller than the red-bellied squirrel and has a more slender tail. The variegated squirrel is highly variable in appearance, but compared to the red-bellied squirrel it has a more coarsely patterned coat, prominent pale patches behind the ears (absent in the red-bellied squirrel) that are white in pale individuals and tawny to orange in dark individuals, and a geographic distribution that is largely or entirely to the south of that of the red-bellied squirrel.
In the red-bellied squirrel's introduced range on Elliott, Sand, and Adams Keys in Florida, U.S.A., there are no other squirrels, although eastern gray squirrels (Sciurus carolinensis) do occur on Key Largo and on the adjacent mainland (Reid 2006).
The red-bellied squirrel is highly variable in appearance. Upperparts are finely grizzled gray, brownish, black, or intermediate in color; the nape of the neck, and/or shoulders, and/or rump sometimes show a patch of orange or chestnut (or, in melanistic individuals, darker black). The tail is black frosted with white above, gray or reddish medially below. Underparts are pure white, deep chestnut red, or any intermediate color. Animals from the Isthmus of Tehuantepec northward up the Pacific coast and to Veracruz have a bright chestnut rump or nape patches. Animals from Veracruz and Puebla northward are often melanistic. (Emmons 1990)
In a study of an introduced population of Sciurus aureogaster on Elliott Key, Florida, Brown and McGuire (1975) estimated the mean population density in a mature subtropical hammock to be 2.47 squirrels per hectare. Two color phases of this species were present, one totally black and one gray with a red belly, with the two forms present in nearly equal numbers, although the melanistic (black) forms may appear to be more common as a result of their greater visibility (Brown and McGuire 1975). Average home range size was estimated to be 2.3 hectares for males and 0.9 hectares for females.
In a study of an introduced population of Sciurus aureogaster on Elliott Key, Florida, Brown and McGuire (1975) found that reproduction occurred intermittently throughout the year with no tendency for a synchronized breeding season. Based on limited data from four nestling litters, one or two young appeared to be the normal litter size for this species.
Tilmant (1980, cited in Koprowski et al. 2005) reported that the red-bellied squirrel used leaves of palms in construction of their nests and suggested that they might pose a threat to the endangered Sargent’s palm (Pseudophoenix sargentii).
La esguil gris (Sciurus aureogaster) ye una especie de royedor esciuromorfo de la familia Sciuridae. Ye un esguil arborícola orixinaria de Guatemala y del este y sur de Méxicu, y foi introducida en delles rexones de Florida (Estaos Xuníos).[2]
L'esguil gris ta cubierta por una pelame gris y blancu, acoloratáu nel abdome, y esisten tamién individuos negros. El cuerpu mide ente 42 y 55 cm con una cola de 20 a 30 cm de llargor. Les oreyes y los güeyos son pequeños; los dientes son fuertes y usalos p'abrir nueces.[2]
Conocense dos subespecies de Sciurus aureogaster.[3]
La esguil gris (Sciurus aureogaster) ye una especie de royedor esciuromorfo de la familia Sciuridae. Ye un esguil arborícola orixinaria de Guatemala y del este y sur de Méxicu, y foi introducida en delles rexones de Florida (Estaos Xuníos).
L'esquirol gris mexicà (Sciurus aureogaster) és una espècie de rosegador esciüromorf de la família Sciuridae. És un esquirol originari de Guatemala i de l'est i sud de Mèxic, i ha estat introduït en algunes regions de Florida (Estats Units).
Sciurus aureogaster està cobert per un pelatge gris i blanc, vermellós en l'abdomen, i existeixen també individus negres. El cos fa entre 42 i 55 cm amb una cua de 20 a 30 cm de longitud. Les orelles i els ulls són petits; les dents són fortes i les usen per a obrir nous.
L'esquirol gris mexicà (Sciurus aureogaster) és una espècie de rosegador esciüromorf de la família Sciuridae. És un esquirol originari de Guatemala i de l'est i sud de Mèxic, i ha estat introduït en algunes regions de Florida (Estats Units).
Das Rotbauchhörnchen (Sciurus aureogaster) ist ein Vertreter der Eichhörnchen.
Rotbauchhörnchen haben ein grauweißes Fell und einen rötlichen Unterbauch. Manchmal sind sie auch schwarz, Jungtiere grau. Die normale Länge beträgt 42 bis 55 cm. Der buschige Schwanz ist 20 bis 30 cm lang.[1]
Das Rotbauchhörnchen kommt im südlichen Mexiko und Guatemala vor. Außerdem wurde es auf mehreren Inseln der Florida Keys eingeschleppt. Hier leben sie in laubwechselnden und Tropenwäldern bis auf 3800 m.[1][2][3]
Vor allem in den Morgenstunden sind die Rotbauchhörnchen auf Futtersuche. Oft haben sie einen Lieblingsbaum, wo sich ihr Nest oder Höhle befindet. Sie nutzen aber auch Höhlen in anderen Bäumen, zum Beispiel um Beutegreifern zu entkommen.[1] In der Trockenzeit bringen die Weibchen zwei bis vier Junge zur Welt.[2]
Hauptnahrung sind Früchte, wie zum Beispiel Papaya, aber auch Kokosnüsse und die Sargentpalme. Auch andere Pflanzen und Nüsse werden verzehrt, wenn kein Obst verfügbar ist.[1]
Das Rotbauchhörnchen (Sciurus aureogaster) ist ein Vertreter der Eichhörnchen.
The Mexican gray squirrel (or red-bellied squirrel) (Sciurus aureogaster) is a tree squirrel in the genus Sciurus native to Guatemala and eastern and southern Mexico. It has been introduced to the Florida Keys.[3][1]
The alternate name should not be confused with the Indonesian red-bellied squirrel (Rubrisciurus rubriventer) or the Asian red-bellied tree squirrel (Callosciurus erythraeus).
Since the introduction of the species to Florida in the late 1930s, its nesting locations have become more irregular, nesting in varying species of trees and even choosing to nest in hurricane debris.[4][5]
Sciurus aureogaster has had an extremely negative impact on Thrinax radiata populations on Elliot Key. It uses palm fibers as nesting materials and consumes the palm itself, often killing the plant.[6]
The two subspecies each have many synonyms associated with them:[2]
The Mexican gray squirrel (or red-bellied squirrel) (Sciurus aureogaster) is a tree squirrel in the genus Sciurus native to Guatemala and eastern and southern Mexico. It has been introduced to the Florida Keys.
The alternate name should not be confused with the Indonesian red-bellied squirrel (Rubrisciurus rubriventer) or the Asian red-bellied tree squirrel (Callosciurus erythraeus).
La ardilla gris mexicana (Sciurus aureogaster), conocida en México simplemente como ardilla gris, y también como ardilla arborícola o ardilla vientre rojo, [2] es una especie de roedor esciuromorfo de la familia Sciuridae (ardillas y parientes, [2]). Es una ardilla arborícola originaria de Guatemala y del este y sur de México, y ha sido introducida en algunas regiones de Florida (Estados Unidos) y de Argentina. [3] En México habita en 23 estados (las entidades donde no se ha registrado su presencia son: Baja California, Baja California Sur, Sonora, Chihuahua, Coahuila, Sinaloa, Durango, Quintana Roo y Yucatán), [2]. Su pelaje es gris y blanco, rojizo en el abdomen; existen individuos negros. Mide entre 42 y 55 cm con una cola de 20 a 30 cm de longitud. Orejas y ojos pequeños. Sus dientes son fuertes y los usa para abrir nueces. [3] En México, la NOM-059-SEMARNAT-2010 no considera a esta ardilla en su lista de especies en riesgo; la UICN 2019-1 la registra como de Preocupación menor. [2]
La ardilla gris mexicana está cubierta por un pelaje gris y blanco, rojizo en el abdomen, y existen también individuos negros. El cuerpo mide entre 42 y 55 cm con una cola de 20 a 30 cm de longitud. Las orejas y los ojos son pequeños; los dientes son fuertes y los usan para abrir nueces.[3]Habita de día, en lugares donde hay mucha luz, y en lugares repletos de árboles.
Se conocen dos subespecies de Sciurus aureogaster.[4]
Datos: Q1768493
Multimedia:
Especies: Sciurus aureogaster
La ardilla gris mexicana (Sciurus aureogaster), conocida en México simplemente como ardilla gris, y también como ardilla arborícola o ardilla vientre rojo, es una especie de roedor esciuromorfo de la familia Sciuridae (ardillas y parientes, ). Es una ardilla arborícola originaria de Guatemala y del este y sur de México, y ha sido introducida en algunas regiones de Florida (Estados Unidos) y de Argentina. En México habita en 23 estados (las entidades donde no se ha registrado su presencia son: Baja California, Baja California Sur, Sonora, Chihuahua, Coahuila, Sinaloa, Durango, Quintana Roo y Yucatán), . Su pelaje es gris y blanco, rojizo en el abdomen; existen individuos negros. Mide entre 42 y 55 cm con una cola de 20 a 30 cm de longitud. Orejas y ojos pequeños. Sus dientes son fuertes y los usa para abrir nueces. En México, la NOM-059-SEMARNAT-2010 no considera a esta ardilla en su lista de especies en riesgo; la UICN 2019-1 la registra como de Preocupación menor.
Sciurus aureogaster Sciurus generoko animalia da. Karraskarien barruko Sciurinae azpifamilia eta Sciuridae familian sailkatuta dago.
Sciurus aureogaster Sciurus generoko animalia da. Karraskarien barruko Sciurinae azpifamilia eta Sciuridae familian sailkatuta dago.
L'Écureuil gris du Mexique (Sciurus aureogaster F. Cuvier, 1829) est une espèce de rongeurs arboricoles sciuromorphes de la famille des Sciuridae. Cet écureuil originaire du Guatemala et de l'est et le sud du Mexique, a été introduit dans l'archipel des Keys en Floride (États-Unis).
Selon Catalogue of Life (15 août 2015)[2] :
L'Écureuil gris du Mexique (Sciurus aureogaster F. Cuvier, 1829) est une espèce de rongeurs arboricoles sciuromorphes de la famille des Sciuridae. Cet écureuil originaire du Guatemala et de l'est et le sud du Mexique, a été introduit dans l'archipel des Keys en Floride (États-Unis).
Lo scoiattolo dal ventre rosso (Sciurus aureogaster F. Cuvier, 1829), noto anche come scoiattolo grigio del Messico, è una specie di scoiattolo arboricolo del genere Sciurus endemica del Guatemala e delle regioni orientali e meridionali del Messico; è stato introdotto anche sulle Florida Keys[3].
Attualmente, gli studiosi riconoscono due sottospecie di scoiattolo dal ventre rosso[1]:
Lo scoiattolo dal ventre rosso è ricoperto dorsalmente da una pelliccia grigia e bianca, mentre la regione ventrale è rossastra. Alcuni esemplari possono essere completamente neri. Di solito raggiunge una lunghezza di 42-55 cm ed ha una coda di 20-30 cm. Muta la pelliccia del corpo due volte all'anno, mentre quella della coda una sola volta. Ha occhi e orecchie piccoli, e denti robusti, impiegati per aprire il duro rivestimento esterno delle noci.
Lo scoiattolo dal ventre rosso si incontra dalle regioni sud-occidentali e centrali del Guatemala fino agli stati messicani di Guanajuato, Nayarit e Nuevo León. È stato introdotto su Elliott Key (Florida). Si incontra dal livello del mare fino a 3800 m di quota. Vive nelle regioni forestate, come boscaglie spinose, foreste decidue e sempreverdi, boschi di pini e querce, foreste secondarie e piantagioni. È più comune nelle foreste e nei boschi asciutti, in special modo in quelli circondati da aree agricole. Vive anche in aree urbane.
Questo scoiattolo è diurno e solitamente solitario. Ciascun individuo occupa un proprio territorio; in alcune zone è stata registrata una densità di 0,7 esemplari ogni ettaro. Prevalentemente arboricolo, scende talvolta sul terreno per passare da un albero all'altro. Costruisce nidi fatti di foglie sui rami degli alberi, a 5-15 m dal suolo. Nelle pianure, si nutre soprattutto di frutta e semi di Ficus spp., Cecropia spp., Poulsenia armata, Brosimum alicastrum e Astrocaryum mexicanum. Le popolazioni di montagna, invece, consumano soprattutto ghiande e pinoli. Talvolta fa irruzione nelle piantagioni di mais, mango, cacao e tamarindo. È solitamente silenzioso, ma talvolta emette squittii striduli e sonori cinguettii. Durante la stagione secca le femmine danno alla luce da 2 a 4 piccoli; nella stessa nidiata si possono trovare indistintamente piccoli neri e grigi.
Lo scoiattolo dal dorso rosso è una specie molto numerosa, e non sembra essere minacciata da alcun fattore; per questo la IUCN la inserisce tra le specie a basso rischio. Tuttavia, in alcune aree, viene cacciata a scopo alimentare o perché considerata nociva.
Lo scoiattolo dal ventre rosso (Sciurus aureogaster F. Cuvier, 1829), noto anche come scoiattolo grigio del Messico, è una specie di scoiattolo arboricolo del genere Sciurus endemica del Guatemala e delle regioni orientali e meridionali del Messico; è stato introdotto anche sulle Florida Keys.
Sciurus aureogaster is een zoogdier uit de familie van de eekhoorns (Sciuridae). De wetenschappelijke naam van de soort werd voor het eerst geldig gepubliceerd door F. Cuvier in 1829.
Bronnen, noten en/of referenties
Multimedia w Wikimedia Commons Wiewiórka rudobrzucha[3] (Sciurus aureogaster) – gatunek ssaka z rodziny wiewiórkowatych (Sciuridae)[4]. Występuje w lasach na terenie południowo-zachodniej części Meksyku.
Długość wynosi wraz z głową i ciałem do 23-32 cm, ogon dorasta do 23-27 cm i jest koloru wielobarwnego. Ubarwienie jej jest szare z jaskrawymi, rudymi plamami na głowie i w okolicy ogona. Od strony brzusznej barwa futerka jest koloru rudego i ciemnobrązowego.
Z wyglądu przypomina nieco wiewiórkę pospolitą.
Tryb życia wiewiórki jest nadrzewny, odżywia się głównie owocami drzew na których bytuje.
Wiewiórka rudobrzucha (Sciurus aureogaster) – gatunek ssaka z rodziny wiewiórkowatych (Sciuridae). Występuje w lasach na terenie południowo-zachodniej części Meksyku.
Długość wynosi wraz z głową i ciałem do 23-32 cm, ogon dorasta do 23-27 cm i jest koloru wielobarwnego. Ubarwienie jej jest szare z jaskrawymi, rudymi plamami na głowie i w okolicy ogona. Od strony brzusznej barwa futerka jest koloru rudego i ciemnobrązowego.
Z wyglądu przypomina nieco wiewiórkę pospolitą.
Tryb życia wiewiórki jest nadrzewny, odżywia się głównie owocami drzew na których bytuje.
Sciurus aureogaster[2][3][4] är en däggdjursart som beskrevs av F. Cuvier 1829. Sciurus aureogaster ingår i släktet trädekorrar, och familjen ekorrar.[5][6] IUCN kategoriserar arten globalt som livskraftig.[1]
Inga underarter finns listade i Catalogue of Life,[5] medan Wilson & Reeder (2005) skiljer mellan två underarter:[3]
Pälsen är vanligen gråsprängd på ryggen med klart rödbruna sidor, skuldror och buk. Variationerna är emellertid många: Fläckar med annan färg kan förekomma på rygg, nacke och/eller bakdel, buken kan vara allt från vit, orange eller kastanjbrun. Gråfärgade individer med vit buksida förekommer också, liksom melanistiska (helsvarta) former. I det senare fallet dock oftast med en svag, röd nyans på bakdelens och ryggens underull. Längden varierar mellan 23 och 31 cm, exklusive svansen på 21,5 till 28,4 cm. Vikten varierar mellan 375 och 680 g; honans medelvikt är 562,5 g, hanens 591,7 g.[7]
Arten vistas i låglandet och i bergstrakter upp till 3 800 meter över havet. Sciurus aureogaster lever i nästan alla habitat med träd eller buskar. Den lever i lövfällande och städsegröna skogar, i buskskogar, i trädodlingar och i stadsparker.[1] Individerna är dagaktiva med en inaktivitetsperiod mitt på dagen[7] och lever främst ensamma[1].
De äter frukter från fikussläktet, mango, plommon, Manilkara zapota (tuggummiträd), skidor från ärtväxten Lysiloma latisiliqua[7], nötter, frön (bland annat från barrträd och majs[7]) samt andra växtdelar.[1]
I sitt ursprungsområde är rödlon den främsta predatorn. Populationen på Elliot Key i Florida har inga egentliga fiender förutom människan. Födokonkurrens är dock en begränsande faktor.[7]
Boet byggs av löv och kvistar. Det ligger vanligen 5 till 15 meter över marken.[1] I Mellanamerika lever arten både på marken och i träden, medan den introducerade populationen i Florida sällan syns annat än i träden.[7]
Honor får vanligen en kull med 2 till 4 ungar under den torra perioden. Ungar av samma kull kan ha olika pälsfärg.[1] På Elliot Key är kullstorleken vanligen endast 1 till 2. Begränsad tillgång till föda antas vara anledningen till den mindre kullstorleken.[7]
Denna ekorre förekommer från centrala Mexiko till Guatemala. En introducerad population finns på Elliot Key i Florida i USA.[1]
Wikimedia Commons har media som rör Sciurus aureogaster.
Wikispecies har information om Sciurus aureogaster.
Sciurus aureogaster är en däggdjursart som beskrevs av F. Cuvier 1829. Sciurus aureogaster ingår i släktet trädekorrar, och familjen ekorrar. IUCN kategoriserar arten globalt som livskraftig.
Країни поширення: Гватемала, Мексика. Висота проживання: від низовин до 3800 м. Зустрічається в більшості лісових місць проживання, включаючи чагарники, листяні і вічнозелені ліси, сухі соснові дубові ліси, вторинні ліси і плантації. У сухих лісах і рідколіссях вона найбільш поширена, особливо на межі з сільськогосподарськими районами. Також зустрічається в міських районах.
Сердні розміри самиць: голова і тіло довжиною 258.9 мм, хвіст довжиною 255.7, маса 505.4 гр., сердні розміри самців: голова і тіло довжиною 264.1 мм, хвіст довжиною 248.0, маса 497.3 гр.
Вид денний і зазвичай солітарний. S. aureogaster в основному деревні, але спускаються на землю, щоб поїсти або подорожувати з дерева на дерево. Листяні гнізда будуються на гілках дерев, від 5 до 15 м над землею. У низинах харчується фруктами і насінням. Жолуді і кедрові горіхи є основними продуктами харчування населення нагір'я. Самиці народжують від 2 до 4 малят під час сухого сезону, чорні і сірі особини можуть народитися в одному виводку.
Серйозні загрози не відомі. Хоча це і не вважається серйозною загрозою, в деяких районах на цей вид полюють на їжу або для запобігання пошкодження кукурудзи та інших культур. Конкретні заходи по збереженню цього виду не провадяться. Тим не менш, є кілька територій, що охороняються в межах ареалу виду.
Sóc xám México, tên khoa học Sciurus aureogaster, là một loài động vật có vú trong họ Sóc, bộ Gặm nhấm. Loài này được F. Cuvier mô tả năm 1829.[2]
Sóc xám México, tên khoa học Sciurus aureogaster, là một loài động vật có vú trong họ Sóc, bộ Gặm nhấm. Loài này được F. Cuvier mô tả năm 1829.
Это древесная белка, эндемик Гватемалы, а также восточной и южной Мексики. Был искусственно завезён в Флорида-Кис.
Высота проживания: от низменностей до 3800 м. Встречается в большинстве лесных мест обитания, включая кустарники, лиственные и вечнозеленые леса, сухие сосновые, дубовые леса, вторичные леса и плантации. В сухих лесах и редколесьях она наиболее распространена, особенно на границе с сельскохозяйственными местностями. Также встречается в городских районах.
Средние размеры самок: голова и тело длиной 258,9 мм, хвост длиной 255,7 мм, масса 505,4 г. Средние размеры самцов: голова и тело длиной 264,1 мм, хвост длиной 248,0 мм, масса 497,3 г.
Дневные и, как правило, одиночные животные. S. aureogaster — в основном древесные белки, но спускаются на землю, чтобы поесть или путешествовать с дерева на дерево. Гнёзда строятся из листьев, на ветвях деревьев, от 5 до 15 м над землей.
В низинах питается фруктами и семенами. Желуди и кедровые орехи являются основными продуктами питания белок нагорья.
Самки рождают от 2 до 4 детёнышей во время сухого сезона, черные и серые особи могут родиться в одном выводке.
Серьезные угрозы не известны. Хотя это и не считается серьезной угрозой, в некоторых районах на вид охотятся на пищу или для предотвращения повреждения кукурузы и других культур. Конкретные меры по сохранению этого вида не производятся. Тем не менее, есть несколько охраняемых территорий в пределах ареала вида.
Подвиды данного вида представлены в таблице:
Таксономия Sciurus aureogaster Подвиды Автор Синонимы S. a. aureogaster F. Cuvier, 1829 S. a. chrysogaster, S. a. ferruginiventris, S. a. hypopyrrhus, S. a. hypoxanthus, S. a. leucogaster, S. a. maurus, S. a. morio, S. a. mustelinus, S. a. raviventer, S. a. rufiventris. S. a. nigrescens Bennett, 1833 S. a. affinis, S. a. albipes, S. a. cervicalis, S. a. chiapensis, S. a. cocos, S. a. colimensis, S. a. effugius, S. a. frumentor, S. a. griseoflavus, S. a. hernandezi, S. a. hirtus, S. a. leucops, S. a. littoralis, S. a. nelsoni, S. a. nemoralis, S. a. perigrinator, S. a. poliopus, S. a. quercinus, S. a. rufipes, S. a. senex, S. a. socialis, S. a. tepicanus, S. a. varius, S. a. wagneri.
Это древесная белка, эндемик Гватемалы, а также восточной и южной Мексики. Был искусственно завезён в Флорида-Кис.
멕시코회색청서(Sciurus aureogaster)는 다람쥐과 청서속에 속하는 설치류의 일종이다.[2] 멕시코회색다람쥐 또는 붉은배다람쥐로도 불린다. 과테말라와 멕시코 동부, 남부 지역의 토착종이다. 미국 플로리다키스 제도에 서식하는 종은 도입종이다.[3][1] 붉은배다람쥐라는 이름은 인도네시아 붉은배다람쥐(Rubrisciurus rubriventer) 또는 아시아 붉은배나무다람쥐(Callosciurus erythraeus)의 이름과 혼동을 일으킬 수 있다.
2종의 아종이 아래의 이명과 함께 알려져 있다.[2]
멕시코회색청서(Sciurus aureogaster)는 다람쥐과 청서속에 속하는 설치류의 일종이다. 멕시코회색다람쥐 또는 붉은배다람쥐로도 불린다. 과테말라와 멕시코 동부, 남부 지역의 토착종이다. 미국 플로리다키스 제도에 서식하는 종은 도입종이다. 붉은배다람쥐라는 이름은 인도네시아 붉은배다람쥐(Rubrisciurus rubriventer) 또는 아시아 붉은배나무다람쥐(Callosciurus erythraeus)의 이름과 혼동을 일으킬 수 있다.
