nomes no trilho de navegação
There is a general lack of knowledge about this species in all aspects of its biology.
Perception Channels: tactile ; chemical
Head and body = 180-220 mm with a tail of 170-215mm. It is the largest of the Talpidae. The Russian desman has a long, grooved snout that is flexible. The tail is scaly, flattened laterally and wide at the base. Scent glands are located at the base of the tail and give off a musky smell. The waterproof brownish/red coat is bi-layered with a dense, short bottom later and a longer, stiff outer later. The forefeet are partially and the hind feet completely webbed. The pads of all feet are fringed with thick hairs for added boost in the water. Many parts of the Russian desman's body are covered with sensory hairs. The Russian desman has the general outward appearance similar to a muskrat (Ondatra).
Other Physical Features: endothermic ; bilateral symmetry
The russian desman inhabits freshwater, slow moving streams, lakes, and ponds. They make their nests on the shoreline under vegetation and roots above the high water line. All entrances lead from the nest to below water.
Aquatic Biomes: lakes and ponds; rivers and streams
Currently sourthwest Russia in the drainages of the following rivers: Don, Ural, and Volga. The fossil record indicates that they once ranged as far as the British Isles.
Biogeographic Regions: palearctic (Native )
Russian desmans eat aquatic organisms including fish, mollusks, amphibians, crustaceans, and insects.
The Russian desman was hunted for its fur and musk glands (used in perfumes) until the late 1800's. They are now protected.
No documented examples.
Hunting in the late 1800's drastically reduced desman populations. This species is currently listed as endangered and is protected by law. Russian desman populations have also suffered from habitat destructin, competition from introduced species (nutria and muskrats), and water pollution. The Russian desman has been introduced into other river systems outside of its original range and into areas in their original range where they were decimated.
IUCN Red List of Threatened Species: vulnerable
Russian desmans have the ability to reproduce twice annually. Births are concentrated at the start of summer and fall. Litters of 3-5 young have been documented but little else is known of desman reproduction.
Key Reproductive Features: gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual
An desman musk (Desmana moschata) a zo ur bronneg hag a vev e Rusia, Ukraina ha Kazakstan. Er c'herentiad Talpidae emañ, asambles gant ar gozed. Ar spesad nemetañ eo er genad Desmana.
Tennañ a ra an desman musk d'ar minoc'h-dour daoust dezho bezañ e daou gerentiad disheñvel.
War-dro 20 cm eo e gorf, evel e lost plat hag a ra gantañ evel gant ur stur p'emañ o neuial. 450 g eo e bouez. Palvezek eo e bavioù a-dreñv ha dambalvezek e bavioù a-raok.
Ober a ra gant e voj kizidik evit turiat naoz ar stêrioù diouzh an noz.
A-stroll e vev an desmaned musk, ar pezh a zo ral gant amprevanetaerien.
Padout a ra an dougen etre 40 ha 50 devezh ha dizonet e vez an 3 pe 4 c'holen goude peder sizhun.
Goude bezañ bet chaseet e-pad pell eo gwarezet an desman musk hiziv an deiz. En arvar emañ c'hoazh en abeg da zistruj ha saotradur e diriad.
a vo kavet e Wikimedia Commons.
An desman musk (Desmana moschata) a zo ur bronneg hag a vev e Rusia, Ukraina ha Kazakstan. Er c'herentiad Talpidae emañ, asambles gant ar gozed. Ar spesad nemetañ eo er genad Desmana.
L'almesquera siberiana (Desmana moschata) és un tàlpid que viu a sobre terra de Rússia, Ucraïna i el Kazakhstan. Juntament amb l'almesquera (Galemys pyrenaicus) forma el clade dels desmaninis, un grup de tàlpids que viuen a prop de l'aigua i que s'assemblen a les musaranyes aquàtiques. La seva distribució geogràfica és principalment les conques fluvials del Dnièper, el Don, el Volga i l'Ural.
És força més gros que l'almesquera dels Pirineus, de fet és l'espècie més grossa de talp, amb uns 17–22 cm de llargada i altres punts de cua; pesa entre 400 i 520 g. El seu pelatge és de color castany, molt suau, sedós i brillant. És per això que ha estat caçat des d'antic pel valor del seu pelatge, duent l'espècie actualment a la vora de l'extinció.
L'almesquera siberiana (Desmana moschata) és un tàlpid que viu a sobre terra de Rússia, Ucraïna i el Kazakhstan. Juntament amb l'almesquera (Galemys pyrenaicus) forma el clade dels desmaninis, un grup de tàlpids que viuen a prop de l'aigua i que s'assemblen a les musaranyes aquàtiques. La seva distribució geogràfica és principalment les conques fluvials del Dnièper, el Don, el Volga i l'Ural.
Mamal yw'r desman Rwsiaidd (Desmana moschata). Y desman Rwsiaidd a desman y Pyreneau yw'r unig ddau aelod byw o'r llwyth Desmanini.
Vychuchol povolžský (Desmana moschata) je jeden z posledních dvou přeživších druhů vychucholů (druhým je vychuchol pyrenejský).
Vychuchola povolžského najdeme v povodí řek Volha, Ural a Don, na území Ruska, Ukrajiny a Kazachstánu.
Vychuchol si staví nory na březích stojatých či pomalu tekoucích vod. Nejraději má hustě zarostlé vodní plochy s dostatkem hmyzu, raků a obojživelníků. Žije většinou v malých skupinách o 2 až 5 členech.
Ač se vzhledově velmi podobá ondatrám (hlodavec), vychuchol je ve skutečnosti zástupcem čeledi krtkovitých, patřících mezi hmyzožravce. Podobně jako krtek je prakticky slepý a většinu podnětů získává pomocí Eimerových orgánů na špičce svého dlouhého čumáku. Na rozdíl od krtka má však zploštělý ocas a plovací blánu na zadních nohou.
Vzhledem k hustému kožichu byl vychuchol povolžský vyhledávaným kožešinovým zvířetem. I když je dneska již chráněný, zejména díky ztrátě habitů, zhoršením kvality vodních zdrojů a zavlečením nepůvodní ondatry, jeho populace nadále klesá. V roce 1975 byla volně žijící populace odhadována na 7000 kusů, v roce 2004 jich bylo již jen 3500. V některých oblastech Ruska však zřejmě populace opět rostou.
Obrázky, zvuky či videa k tématu vychuchol povolžský ve Wikimedia Commons
Vychuchol povolžský (Desmana moschata) je jeden z posledních dvou přeživších druhů vychucholů (druhým je vychuchol pyrenejský).
Der Russische Desman, Bisamrüssler oder Wychochol (Desmana moschata) ist eine Säugetierart aus der Familie der Maulwürfe (Talpidae). Gemeinsam mit dem Pyrenäen-Desman bildet er die Gruppe der Desmane (Desmanini), die von allen Maulwürfen am ausgeprägtesten an eine wasserbewohnende Lebensweise angepasst sind.
Russische Desmane erreichen eine Kopfrumpflänge von 18 bis 21 Zentimeter, der Schwanz ist ebenso lang (17 bis 21 Zentimeter) und seitlich abgeplattet. Ihr Gewicht beträgt 100 bis 220 Gramm, womit sie die schwersten Maulwürfe sind. Die Schnauze ist langgestreckt und sehr beweglich, sie erinnert an einen Rüssel. Die Hinterfüße tragen Schwimmhäute und zusätzlich seitliche Borstenhaare, die Vorderfüße haben kleinere Schwimmhäute. Der Kopf ist durch die langgestreckte, rüsselartige Schnauze, die kleinen Augen und die fast gänzlich im Fell verborgenen Ohren charakterisiert. Das Fell setzt sich aus kurzer, dichter, plüschiger Unterwolle und langen, steifen Schutzhaaren zusammen, es ist an der Oberseite rotbraun und an der Unterseite aschgrau gefärbt. An der Schwanzunterseite sitzt eine Duftdrüse, aus der die Tiere ein moschusähnliches Sekret absondern.
Das Verbreitungsgebiet der Russischen Desmane erstreckt sich entlang der Flüsse Don, Wolga und Ural im südwestlichen Russland und angrenzenden Teilen der Ukraine und Kasachstans. Entlang des Dnepr und des Ob wurden sie angesiedelt. Ihr Lebensraum sind Ufer von Flüssen, aber auch von Seen und Teichen.
Russische Desmane legen am Ufer Baue an, die nur vom Wasser aus zugänglich sind und in einem mit Blättern oder Moosen gepolsterten Nest enden. Im Gegensatz zu vielen anderen Insektenfressern leben sie in Gruppen, wobei sich oft mehrere Tiere einen Bau teilen.
Diese Tiere sind vorwiegend nachtaktiv, begeben sich manchmal aber auch tagsüber auf Nahrungssuche. Diese erfolgt im Wasser, wobei sie mit ihrer Schnauze den Grund der Gewässer durchwühlen. Die Nahrung besteht aus Insekten, Krebstieren, Fischen und Amphibien.
Russische Desmane pflanzen sich in der Regel zweimal im Jahr fort, die Geburten erfolgen meist in den Monaten Juni und November. Die Tragzeit beträgt rund 40 bis 50 Tage, die Wurfgröße zwei bis fünf Jungtiere. Diese werden nach rund einem Monat entwöhnt.
Bis zum Ende des 19. Jahrhunderts war die Art noch relativ häufig, danach setzte ein massiver Rückgang der Bestände aufgrund der Jagd auf das Desmanfell ein. Auch wegen des Drüsensekrets, das für die Parfümherstellung verwendet wurde, wurden sie verfolgt. 1957 wurde die Jagd endgültig verboten.
Heutige Bedrohungen sind die Gewässerverschmutzung sowie die Konkurrenz durch eingeschleppte Nutrias und Bisamratten. Mehrere Schutzgebiete wurden eingerichtet und es laufen Wiederaussiedlungsprogramme, auch am Ob und am Dnepr, in denen die Art früher nicht heimisch war. Insgesamt wird der Russische Desman von der IUCN als gefährdet (vulnerable) gelistet. Der Gesamtbestand wird auf 40.000 bis 50.000 Tiere geschätzt. Die Populationen gingen durch Pelzfänge, Wasserverschmutzung und die Rivalität um die gemeinsamen Lebensräume mit Bisamratten und Nutrias zurück.[1]
Der Russische Desman, Bisamrüssler oder Wychochol (Desmana moschata) ist eine Säugetierart aus der Familie der Maulwürfe (Talpidae). Gemeinsam mit dem Pyrenäen-Desman bildet er die Gruppe der Desmane (Desmanini), die von allen Maulwürfen am ausgeprägtesten an eine wasserbewohnende Lebensweise angepasst sind.
Йăпăр - (лат. Desmana moschata) - хурт-кăпшанкă çиекен чĕрчун. Раççейĕн тата Чăваш Енĕн Хĕрлĕ Кĕнекине кĕртнĕ.
Йăпăр - (лат. Desmana moschata) - хурт-кăпшанкă çиекен чĕрчун. Раççейĕн тата Чăваш Енĕн Хĕрлĕ Кĕнекине кĕртнĕ.
Йофар (лат. Desmana moschata, (рус. Русская выхухоль ) — ҡиммәтле тиреле йәнлек[1]; ертишкестәр (Soricomorpha) отряды һуҡыр сысҡандар ғаиләһенән һөтимәр йәнлек.
Волга, Дон һәм Яйыҡ йылғалары бассейнында ғына осрай. Кәүҙәһе тығыҙ, 20 см-ға ҡәҙәр оҙонлоҡта. Ауырлығы 520 г-ға ҡәҙәр. Башы ҙур, хәрәкәтсән оҙон танау менән тамамлана. Ҡойроғо 17−20 см оҙонлоҡта, ике яғынан ҡыҫылған, ҡабырсаҡ һәм һирәк төк менән ҡапланған, ҡойроҡ төбөндә еҫле майлы матдә бүлеп сығарыусы махсус биҙҙәре урынлашҡан. Май тирене еүешләнеүҙән һаҡлай. Аяҡ бармаҡтары араларында киң йөзөү ярылары бар; артҡы аяҡтары алғыларыннан оҙонораҡ һәм көслөрәк. Йөн ҡапламы ебәк һымаҡ, ҡуйы, өҫкө яғы ҡара-ҡоңғорт, аҫҡы яғы - көмеш һымаҡ һоро төҫтә. Яртылаш һыуҙа тереклек итә. Өнөн, сығыу юлдарын һыу аҫтында ҡалдырып, текә ярҙарҙа ҡыуаҡ тамырҙары аҫтына ҡаҙа. Кис һәм төндә активлык күрһәтә. Һыуҙа йәшәүсе умыртҡаһыҙҙар, ваҡ балыҡ, үҫемлектәр менән туҡлана.
Енси яҡтан 6 айҙа өлгөрә. Моногам. Яҙғы һыу һүле (половодья) мәлендә ояларын ташлап сыҡҡан мәлдә парлашыу башлана. Быны ата йофарҙарҙың көслө итеп сырылдауынан, инә заттарҙың иркә генә моңло итеп тауыш сығарыуынан аңғарып була. Ҡауышыу мәле апрель-май айҙарына тура килә. Йыш ҡына ата заттар араһында мөнәсәбәт асыҡлау күҙәтелә.
Йөклөлөк 45—50 көн тирәһе дауам итә. Балаларының һаны 1—5 тирәһе була. Балалары яланғас, күҙе йомоҡ, хәлһеҙ булып тыуа. Һәр береһенең массаһы 2—3,3 г тирәһе генә була.
Йылына 1, һирәгерәк 2 тапҡыр бала тыуҙыра (май — июнь һәм ноябрь — декабрь). Тынысһыҙлағанда, ҡурҡыныс янағанда, инә йофар балаларын икенсе урынға күсерә. Ата заттар ҙа балалары янында була.
Балалалары 4 айҙа өлкәндәре кеүек туҡлана башлай. 4-5 айҙа үҙ-аллы йәшәүгә күсә. 4 йылға тиклем йәшәй.
Ҡиммәтле тиреһе өсөн аулау һөҙөмтәһендә, 20 быуат башына йофар Башҡортостанда бөтөнләй юҡҡа сыҡҡан. Киренән тергеҙеү маҡсатында 1934—36 йылдарҙа Татар АССР-нан Дүртөйлө һәм Бөрө райондарына күпмелер һанда был йәнлектәрҙе ҡайтаралар. 1934 йылда "Ағас-күл"гә, Ағиҙел йылғаһының һыубаҫар туғайҙарына ебәрелә. Икенсегә, 1936 йылда Дүртөйлө районының башҡа күлдәренә (озера Учпили, Учтавлы, Изелчик, Чугураш, Анак-куль) һәм Илеш районына (Белосарым) ебәрелә. Реаклиматизация уңышлы килеп сыға.
1946-1955 йылдар эсендә һунар итеү һөҙөмтәһендә дүрт меңгә яҡын тире алына. Унан һуңғы йылдарҙа, йофарҙарҙың һаны ҡырҡа кәмей. 1949 йылдарҙа, яр һыҙатының һәр километры һайын 8,3 өң иҫәпләнһә, 1959 йылға 4,7-гә тиклем кәмей.
20 быуат аҙаҡтарына бик һирәкләп кенә, Дүртөйлө һәм Илеш райондарының һыубаҫар туғайлы һыу ятҡылыҡтарында осрауын дауам итә. Башҡортостан Республикаһы һәм Рәсәй Федерацияһының Ҡыҙыл китабына индерелгән.
Һанын тергеҙеү өсөн әүҙем эш күреү: яңынан ситтән йәнлектәр ҡайтартыу һәм улар өсөн махсус заказниктар булдырыу талап ителә.
Йофар (лат. Desmana moschata, (рус. Русская выхухоль ) — ҡиммәтле тиреле йәнлек; ертишкестәр (Soricomorpha) отряды һуҡыр сысҡандар ғаиләһенән һөтимәр йәнлек.
Хахуля (Desmana moschata) — сысун сямейства кратовых атрада мошкаедных. Адзін з двух відаў падсямейства Desmaninae, часам вылучаемага як сямейства; другім відам зьяўляецца Пірэнейская хахуля (Galemys pyrenaicus).
Чара[1], лиякс: Ведьпача[2] (лат. Desmana moschata, руз. Вы́хухоль, или русская выхухоль, или хоху́ля[3]) — те идем ракша.
Те видэсь ашти кулома кирьксэнть
ды сёрмадозь
Россиянь Якстере книгась
Җофа́р (Desmana moschata) - сукыр тычканнар гаиләлегеннән имезүче хайван. Идел, Дон һәм Урал елгалары бассейнында гына очрый. ТР территориясендә 1983 елга кадәр Идел алдының көньяк өлешендә күренә. Иж елгасы бассейнында сакланып калуы мөмкин.
Гәүдәсе тыгыз, 20 см га кадәр озынлыкта. Авырлыгы 520 г га кадәр. Башы зур, хәрәкәтчән озын борын белән тәмамлана. Койрыгы 17-20 см озынлыкта, ике ягыннан кысылган, кабырчык һәм сирәк төк белән капланган, койрык төбендә исле майлы матдә бүлеп чыгаручы мускус бизләре урнашкан. Май тирене юешләнүдән саклый. Аяк бармаклары араларында киң йөзү ярылары бар; арткы аяклары алгыларыннан озынрак һәм көчлерәк. Йон капламы ефәксыман, куе, өске ягы кара-коңгырт, аскы ягы - көмешсыман соры төстә. Яртылаш суда тереклек итә. Өнен, чыгу юлларын су астында калдырып, текә ярларда куак тамырлары астына казый. Эңгер-меңгердә һәм төнлә активлык күрсәтә. Суда яшәүче умырткасызлар, вак балык, үсемлекләр белән туклана. Ана җофар елга бер тапкыр 1-5 бала китерә.
ТРның Кызыл Китабына кертелгән.
Җофа́р (Desmana moschata) - сукыр тычканнар гаиләлегеннән имезүче хайван. Идел, Дон һәм Урал елгалары бассейнында гына очрый. ТР территориясендә 1983 елга кадәр Идел алдының көньяк өлешендә күренә. Иж елгасы бассейнында сакланып калуы мөмкин.
Гәүдәсе тыгыз, 20 см га кадәр озынлыкта. Авырлыгы 520 г га кадәр. Башы зур, хәрәкәтчән озын борын белән тәмамлана. Койрыгы 17-20 см озынлыкта, ике ягыннан кысылган, кабырчык һәм сирәк төк белән капланган, койрык төбендә исле майлы матдә бүлеп чыгаручы мускус бизләре урнашкан. Май тирене юешләнүдән саклый. Аяк бармаклары араларында киң йөзү ярылары бар; арткы аяклары алгыларыннан озынрак һәм көчлерәк. Йон капламы ефәксыман, куе, өске ягы кара-коңгырт, аскы ягы - көмешсыман соры төстә. Яртылаш суда тереклек итә. Өнен, чыгу юлларын су астында калдырып, текә ярларда куак тамырлары астына казый. Эңгер-меңгердә һәм төнлә активлык күрсәтә. Суда яшәүче умырткасызлар, вак балык, үсемлекләр белән туклана. Ана җофар елга бер тапкыр 1-5 бала китерә.
ТРның Кызыл Китабына кертелгән.
The Russian desman (Desmana moschata) (Russian: выхухоль vykhukhol') is a small semiaquatic mammal that inhabits the Volga, Don and Ural River basins in Russia, Ukraine and Kazakhstan. It constructs burrows into the banks of ponds and slow-moving streams, but prefers small, overgrown ponds with abundance of insects, crayfish and amphibians. The Russian desman often lives in small groups of two to five animals, that are usually not related, and appears to have a complex (but largely unstudied) communication and social system.
The Russian desman is one of two surviving species of the tribe Desmanini, the other being the Pyrenean desman.[3] Despite its outward similarity to muskrats (a rodent), the Russian desman is actually part of the mole family Talpidae in the order Eulipotyphla. Like other moles, it is functionally blind and obtains much of its sensory input from the touch-sensitive Eimer's organs at the end of its long, bilobed snout. However, the hind feet are webbed and the tail is laterally flattened —specializations for its aquatic habitat. The body is 18 to 21 cm (7.1 to 8.3 in) long while the tail is 17 to 20 cm (6.7 to 7.9 in) in length. Easily the largest species of mole, it weighs 400 to 520 g (14 to 18 oz). Decidedly rich and thick in nature, desman fur used to be highly sought after by the fur trade. Consequently, the Russian desman is now a protected species under Russian law. However, due to loss of habitat (farming), water pollution, illegal fishing nets, and the introduction of non-native species like muskrat, population levels continue to decline. In the mid-1970s, an estimated 70,000 desmans were left in the wild; by 2004, the figure was only 35,000.[4] However, in some Russian regions, the number of desmans appears to be increasing.
From 2009 to 2011, the Don Basin rivers were searched for Russian desman to evaluate if this environment was sustainable for the species. No evidence was found that the species lives in this area but if so, the population was very small. The limiting factors consist of global factors, interspecific processes, and new immigrating species in the river ecosystem.[5]
Russian desman provide comfort to themselves by grooming. More specifically, scratching with hind feet, washing, biting out of nails, and biting out of fur. The main reasons for these actions are supporting the air layer and heat-insulating properties of fur.[6]
The Russian desman (Desmana moschata) (Russian: выхухоль vykhukhol') is a small semiaquatic mammal that inhabits the Volga, Don and Ural River basins in Russia, Ukraine and Kazakhstan. It constructs burrows into the banks of ponds and slow-moving streams, but prefers small, overgrown ponds with abundance of insects, crayfish and amphibians. The Russian desman often lives in small groups of two to five animals, that are usually not related, and appears to have a complex (but largely unstudied) communication and social system.
El desmán almizclado o desmán ruso[2] (Desmana moschata) es una especie de mamífero soricomorfo de la familia Talpidae, la única del género Desmana. Se distribuye en Europa oriental, concretamente el centro de Rusia europea y este de Ucrania, y en zonas del oeste de Siberia y norte de Kazajistán.[3]
Es un pequeño animal de unos 17-22 cm de longitud y otros tantos de cola; pesa 220 g. Su pelaje es de color castaño, muy suave, sedoso y brillante. Es por ello que ha sido cazado desde antiguo por el valor de su pelaje, llevando la especie actualmente al borde de la extinción.
En la cabeza destaca un hocico que acaba en una probóscide muy móvil que utiliza para la exploración del terreno. La cola también destaca por estar comprimida lateralmente, presentar escamas en anillo, pocos pelos intercalados en estas y además en la base presentan dos pequeñas glándulas que excretan un líquido con fuerte olor a almizcle. Sus patas son palmeadas, más las posteriores.
Se le encuentra en cursos de ríos con playas naturales y poca corriente, en grupos de dos a cinco animales. Se alimenta de insectos, crustáceos, moluscos, peces y anfibios. Nada con facilidad valiéndose de su cola. Vive en madrigueras sobre el nivel del agua aunque la entrada de estas suele estar situada a nivel con el curso de agua.
El desmán almizclado o desmán ruso (Desmana moschata) es una especie de mamífero soricomorfo de la familia Talpidae, la única del género Desmana. Se distribuye en Europa oriental, concretamente el centro de Rusia europea y este de Ucrania, y en zonas del oeste de Siberia y norte de Kazajistán.
Errusiar muturluzea edo errusiar desmana (Desmana moschata) Talpidae familiako satorraren antzeko animalia da, Desmana generoko espeziea bakarra. Piriniar muturluzearekin batera, Desmanini tribua osatzen du.
Lehen Insectivora edo Soricomorpha deitzen zen taldearen barruan daude. Gaur egun Lipotyphla deitzen den taldearen barruko Talpinae azpifamilia eta Talpidae familian sailkatuta dago.
Errusiar muturluzea edo errusiar desmana (Desmana moschata) Talpidae familiako satorraren antzeko animalia da, Desmana generoko espeziea bakarra. Piriniar muturluzearekin batera, Desmanini tribua osatzen du.
Lehen Insectivora edo Soricomorpha deitzen zen taldearen barruan daude. Gaur egun Lipotyphla deitzen den taldearen barruko Talpinae azpifamilia eta Talpidae familian sailkatuta dago.
Venäjänvesikontiainen (Desmana moschata) on uhanalainen kontiaislaji.
Venäjänvesikontiaista tavataan Venäjällä, Ukrainassa ja Kazakstanissa. Sen levinneisyysalue on sirpaloitunut, ja se on hävinnyt monilta alueilta, esimerkiksi Valko-Venäjältä kokonaan. Vuonna 2013 lajia arvioitiin olevan Venäjällä noin 13 320 yksilöä, kun niitä oli vielä 2001 yli 27 000. Lajia uhkaa kuolemat kalastuksen sivusaaliina, elinympäristöjen tuhoutuminen, vesien saastuminen ja kilpailu vieraslajien kanssa. Venäjänvesikontiainen on luokiteltu erittäin uhanalaiseksi.[1]
Venäjänvesikontiainen elää vesistöjen läheisyydessä. Sillä on melko tarkat elinympäristövaatimukset, ja se suosii vesistöjä, joissa on runsaasti vesikasvillisuutta ja joiden rannoilla kasvaa pensaikkoa ja vanhaa metsää. Suotuisina vuosina venäjänvesikontiainen voi lisääntyä vuoden ympäri, mutta yleensä se lisääntyy kahdesti vuodessa: kevään lopussa ja syksyllä. Molemmat sukupuolet osallistuvat poikasista huolehtimiseen. Laji on kaikkiruokainen, ja sen on havaittu käyttävän ravinnokseen ainakin 72 eri vesissä elävää selkärangatonta lajia sekä 30 kasvilajia. Se syö myös kaloja ja sammakkoeläimiä.[1]
Venäjänvesikontiainen (Desmana moschata) on uhanalainen kontiaislaji.
Le Desman de Moscovie (Desmana moschata) est une espèce de mammifères de la famille des Talpidés (Talpidae). Ce petit animal semi-aquatique, proche des taupes, est le seul représentant actuel du genre Desmana. On le rencontre au Kazakhstan, en Russie et en Ukraine. C'est l'une des deux espèces de desmans encore vivantes au XXIe siècle, mais ils sont menacés de disparition à cause des méthodes modernes de pêche et la dégradation de leur habitat.
Son corps a une taille d'environ 20 cm de long et est complété par une queue de la même longueur, son poids peut varier de 400 à 500 grammes pour un adulte.
On peut lui reconnaître en caractéristiques communes de son cousin, le desman des Pyrénées, une trompe développée ainsi qu'une queue aplatie qui lui sert de gouvernail. Pour améliorer ses aptitudes à nager, il dispose également de pattes palmées en U plus longues sur leurs bords latéraux, les pattes avant étant toujours plus courtes que les pattes arrière.
Ses petits yeux et oreilles sont difficiles à discerner car pratiquement dissimulés sous sa fourrure.
Cette dernière adopte une couleur rouge-brune à poils courts, fins et peluchés sauf sous son ventre où elle vire au gris cendré.
Il dispose également d'une glande odorante située sous sa queue.
Spécimen naturalisé, université de Harvard
Spécimen naturalisé, muséum de Londres
Peau d'un desman russe
Fourrure faite de peaux de desmans russes
Denture de Desmana moschata
L'espèce se nourrit essentiellement d'insectes aquatiques, d'où sa classification en insectivore, mais son régime alimentaire peut également se composer de petits invertébrés aquatiques, de limaces, de petits amphibiens, voire parfois de petits poissons et de crabes.
Il chasse en général la nuit, sur le tapis des cours d'eau et étangs, grâce à sa longue trompe qui lui permet de détecter ses proies.
Son territoire de chasse peut s'étendre sur environ un demi hectare.
Le desman de Russie est un animal sédentaire, vivant en petites communautés (jusqu'à 15 animaux) se partageant les diverses chambres d'un terrier, différentes générations cohabitant souvent.
La période d'hibernation du desman russe se situe en hiver.
La période de reproduction se situe au printemps ou en été , la gestation peut durer de 6 à 7 semaines, les femelles mettent au monde des portées de 3 à 5 petits, les nouveau-nés sont sevrés à un mois, ils deviennent adultes quinze jours après.
Ce talpidé est connu pour être endémique du bassin de la Volga mais il occupe aussi les régions traversées par d'autre grands fleuves russes tels que l'Oural et le Don.
Le desman russe vit sur les rives des cours d'eau calmes ainsi qu'au bord d'étendues d'eau stagnantes tels les étangs, lacs, marais et mares avec néanmoins une préférence pour les petites mares où les insectes et amphibiens pullulent. Il vit dans des terriers creusés sur les berges, ces terriers sont uniquement accessibles par l'eau.
Lors d'inondations, les animaux abandonnent leur habitat pour se réfugier plus haut, dans les arbres.
L'espèce Desmana moschata a été décrite par le naturaliste suédois Carl von Linné en 1778, sous le nom initial de Castor moschatus[4].
Synonymes scientifiques :
Elle fait partie du genre Desmana Güldenstädt, 1777, dont c'est la seule espèce connue qui subsiste[5].
Par le passé, le desman russe était chassé pour sa fourrure, jugée d'une très grande valeur, mais depuis 1975 le desman de Russie est protégé par des lois (promulguées sous la période soviétique mais reconduites dans les ex-pays membres concernés) qui rendent sa chasse illégale.
On comptait environ 70 000 desmans russes à l'état sauvage dans les années 1970, on en compte encore 35 000 en 2004.
En 2008 les populations déclinaient toujours[6].
Cette baisse est notamment due aux filets de pêches illégaux installés sur les abords des cours d'eau - un peu comme pour les dauphins et les filets dérivants en mer - mais également à des dégradations de son habitat naturel par pollution ou anthropisation, la baisse rencontrée n'est heureusement pas unilatérale, l'espèce voit sa population croître dans certaines régions de Russie malgré ces changements.
Cet animal est sur la liste rouge des espèces menacées par l'Union internationale pour la conservation de la nature (UICN). Il est considéré comme vulnérable (VU) depuis 1986[6].
Le Desman de Moscovie (Desmana moschata) est une espèce de mammifères de la famille des Talpidés (Talpidae). Ce petit animal semi-aquatique, proche des taupes, est le seul représentant actuel du genre Desmana. On le rencontre au Kazakhstan, en Russie et en Ukraine. C'est l'une des deux espèces de desmans encore vivantes au XXIe siècle, mais ils sont menacés de disparition à cause des méthodes modernes de pêche et la dégradation de leur habitat.
Il desman russo (Desmana moschata) (russo: выхухоль) è un piccolo mammifero semi-acquatico che vive nei bacini del Volga, del Don e dell'Ural in Russia, Ucraina e Kazakistan. È la sola specie del genere Desmana.
Nonostante la somiglianza esterna con il ratto muschiato (un roditore), il desman russo viene attualmente classificato nella famiglia delle talpe (Talpidae) dell'ordine Soricomorpha. I piedi posteriori sono palmati e la coda è appiattita lateralmente, adattamenti, questi, ad un ambiente acquatico. Il corpo è lungo 18–21 cm, mentre la coda misura 17–20 cm. Con un peso di 400-520 g, è la specie di talpa più grande. Come altre talpe, è fisiologicamente cieco, e percepisce la maggior parte dei segnali sensoriali dagli organi tattili di Eimer alla fine del suo lungo muso bilobato.
Costruisce gallerie negli argini degli stagni e dei corsi d'acqua a flusso lento, ma preferisce i piccoli stagni ricoperti da vegetazione con abbondanza di insetti e anfibi. Il desman russo vive spesso in piccoli gruppi (solitamente non legati da vincoli di parentela) da 2 a 5 animali e sembra avere un complesso (anche se non ancora studiato) sistema di comunicazione sociale.
La pelliccia del desman, decisamente folta e fitta in natura, è stata molto ricercata in passato dai commercianti di pellicce. Di conseguenza, il desman russo è attualmente una specie protetta dalla legge russa. Sfortunatamente, a causa della perdita dell'habitat (adibito a terreni agricoli), dell'inquinamento, della cattura illegale nelle reti da pesca e dell'introduzione di specie esotiche (per esempio il ratto muschiato), i livelli della popolazione continuano a scendere. A metà degli anni '70 erano presenti in natura 70.000 desman; nel 2004 erano ridotti a soli 35,000. Fortunatamente, almeno in alcune regioni russe, il numero dei desman sembra aumentare.
Il desman russo (Desmana moschata) (russo: выхухоль) è un piccolo mammifero semi-acquatico che vive nei bacini del Volga, del Don e dell'Ural in Russia, Ucraina e Kazakistan. È la sola specie del genere Desmana.
Kurmėnas (lot. Desmana moschata, angl. Russian desman, vok. Russischer Desman) – kurminių (Talpidae) šeimos vabzdžiaėdis žinduolis, vienintelis kurmėnų (Desmana) genties atstovas.
Turi judrų straubliuką ir ilgą vairuojamąją uodegą. Kūnas 18-21 cm ilgio, uodega – 17-20 cm ilgio. Masė 400–500 g. Gyvena didelėmis šeimomis iki 15 individų. Gerai plaukioja ir nardo. Jo urvo anga būna po vandeniu. Žiemą užmiega.
XX a. pradžioje kurmėnas buvo paplitęs Dniepro, Dono, Volgos ir Uralo upių baseinuose. XIX a. pabaigoje kurmėnas buvo išnykęs Ukrainoje, bet 1950 m. buvo reintrodukuotas vėl. 1990 m. buvo aptiktas Desnos baseine.
Rūšis aptinkama Rusijoje, Ukrainoje ir Kazachstane. Anksčiau gyveno ir Baltarusijoje, bet išnyko.
Tarybų Sąjungoje 1970-ųjų pradžioje buvo apie 70 000 individų.
1985 metais kurmėnų buvo apie 39000;
2000/2001 metais jų populiaciją sudarė jau tik 27 000 individų.
Pagrindinės nykimo priežastys – vandens tarša, buveinių praradimas, konkurencija su introdukuotom rūšim, priegauda (pakliūna į žvejybos tinklus).
Įtrauktas į Rusijos raudonąją knygą. Nuo 1986 m įrašytas į Tarptautinę raudonąją knygą į Pažeidžiamų (Vulnerable) kategoriją.[1]
Kurmėnas (lot. Desmana moschata, angl. Russian desman, vok. Russischer Desman) – kurminių (Talpidae) šeimos vabzdžiaėdis žinduolis, vienintelis kurmėnų (Desmana) genties atstovas.
De Russische desman (Desmana moschata) is een bovengronds levende mol (familie Talpidae). De wetenschappelijke naam van de soort werd als Castor moschatus in 1758 gepubliceerd door Carl Linnaeus.[2] Deze soort komt uitsluitend voor in Rusland, voornamelijk in de stroomgebieden van de Don, de Wolga en de Oeral. Samen met de Pyrenese desman (Galemys pyrenaicus) vormt hij de onderfamilie der desmans (Desmaninae), nabij het water levende mollen die meer op waterspitsmuizen dan mollen lijken.
Hij wordt 18 tot 21 cm lang en heeft een ongeveer even lange staart, die lang is en aan de zijkanten afgeplat, en waarmee hij in het water stuurt. Hij weegt 400 tot 500 gram. Aan de achterpoten zitten zwemvliezen die tot de punten van de tenen reiken. De zwemvliezen aan de voorpoten zijn korter. De oren en ogen zijn zeer klein. Door een geurklier produceert hij een muskusachtige geur.
Ze leven in groepen, vaak in alleen via het water toegankelijke holen aan de rivieroever. Ze zijn 's nachts actief en wroeten dan met hun lange en gevoelige snuit op de rivierbodem naar allerlei ongewervelden, kikkers en vissen. De paartijd is in de lente. De vrouwtjes brengen na een zwangerschap van zes tot zeven weken drie tot vijf jongen ter wereld, die een maand gezoogd worden en na anderhalve maand volwassen zijn.
Bronnen, noten en/of referentiesDe Russische desman (Desmana moschata) is een bovengronds levende mol (familie Talpidae). De wetenschappelijke naam van de soort werd als Castor moschatus in 1758 gepubliceerd door Carl Linnaeus. Deze soort komt uitsluitend voor in Rusland, voornamelijk in de stroomgebieden van de Don, de Wolga en de Oeral. Samen met de Pyrenese desman (Galemys pyrenaicus) vormt hij de onderfamilie der desmans (Desmaninae), nabij het water levende mollen die meer op waterspitsmuizen dan mollen lijken.
Multimedia w Wikimedia Commons Desman ukraiński[6], wychuchol ukraiński[7], desman[7], chochoł piżmowy[7][8] (Desmana moschata) – gatunek małego ziemnowodnego ssaka z rodziny kretowatych, jedyny przedstawiciel monotypowego rodzaju desman[6] (Desmana)[2], występujący w Rosji, Kazachstanie i na Ukrainie[5]. Zamieszkuje dorzecza Wołgi, Donu, Oki i rzeki Ural[7], a niewielka populacja także brzegi rzeki Desna, ukraińskiego dopływu Dniepru. Międzynarodowa Unia Ochrony Przyrody uznaje go za gatunek zagrożony wyginięciem[5].
Po raz pierwszy wychuchol ukraiński został opisany przez francuskiego botanika Charlesa de L’Écluse w 1605 roku w pracy „Exoticorum libri decem”[9]. Autor uznał wówczas zwierzę za gryzonia i nadał mu nazwę Mus aquaticus exotica[4]. Nazwa „desman” wspomniana została po raz pierwszy przez Louisa Daubentona w „L’Histoire Naturelle, générale et particulière, avec la description du Cabinet du Roi” (pod redakcją Georgesa-Louisa Leclerc)[10], który wskazywał, że futra zwierząt (określanych także jako Mus aquaticus) były chętnie kupowane przez ówczesnych kuśnierzy. W 1673 Charleston lokował wychuchola w rzędzie ssaków owadożernych i używał nazwy Sorex moscovites. Karol Linneusz w 10. edycji Systema Naturae w 1758 roku zaliczył jednak gatunek do bobrów i nadał nazwę Castor moschatus[11]. Jako miejsce typowe autor wskazał wodnisty teren w Rosji[11][a]. Dopiero w 1777 Johann Anton Güldenstädt sporządził obszerny opis gatunku, zaproponował nazwę Desmana dla nowego rodzaju zwierząt, w którym ulokował wychuchola[12][4].
W polskiej literaturze zoologicznej gatunek Desmana moschata był oznaczany nazwą „wychuchol ukraiński”[7]. W wydanej w 2015 roku przez Muzeum i Instytut Zoologii Polskiej Akademii Nauk publikacji „Polskie nazewnictwo ssaków świata” gatunkowi nadano nazwę „desman ukraiński”, rezerwując nazwę „wychuchol” dla rodzaju Galemys[6].
Masywny tułów wychuchola wraz z głową osiąga długość do 25 cm, a ogon do 20 cm. Ciało pokrywa gęsta sierść, która nie namaka w wodzie. Z wierzchu jest wybarwiona na kolor brunatnobury, a od spodu jasnosrebrzysty. Ogon desmana pokryty jest łuskami. Krótkie kończyny zakończone są palcami połączonymi błoną pływną. Małżowiny uszne zwierzęcia są zredukowane, a nos składa się z połączonych ze sobą rurek z chrząstki i przypomina krótką trąbę. Górne siekacze są silnie rozwinięte i służą zwierzęciu do kruszenia skorup mięczaków, które obok pijawek, owadów i roślin stanowią jego główny składnik pożywienia[7].
Wychuchol ukraiński występuje w Rosji, Kazachstanie i na Ukrainie, a izolowane populacje na Białorusi wymarły. Obecnie zakres występowania jest bardzo rozdrobniony[5]. Zamieszkuje między innymi dorzecza Wołgi, Donu, Oki i rzeki Ural[7]. Wychuchole zniknęły z terenu Ukrainy pod koniec XIX wieku, w 1950 odnaleziono tam jednak populację, która przetrwała. W 1990 stwierdzono obecność tych zwierząt w rzece Desnie, ukraińskim dopływie Dniepru[5].
Wychuchol kopie nory głównie wzdłuż starorzecza, ale także na brzegach rzek o wolnym nurcie i jezior o głębokości 1-2 m. Na siedlisko wybiera zbiorniki o porośniętej roślinnością wodno-bagienną, w których licznie występują bezkręgowce[5]. Wychuchol lokuje wejście do swoich nor pod wodą. Czasami zajmuje także nory opuszczone przez karczownika ziemnowodnego[7].
Jest gatunkiem wszystkożernym[5]. Żeruje w wodzie[7]. Naukowcy odnotowali ponad 72 gatunki bezkręgowców oraz 30 gatunków roślin, które wchodzą w skład diety wychuchola. D. moschata zjada także ryby i płazy[5].
W trzeciorzędzie i plejstocenie przodkowie wychuchola ukraińskiego zasiedlali tereny Europy, a w przejściowym okresie także i Ameryki Północnej[7]. Skamieniałe ślady gatunku datowane na czwartorzęd odkryto w Niemczech, Rumunii i w Wielkiej Brytanii[3]. Kopalne ślady występowania gatunku odnajdywane są także na terenie Polski[7].
Desman ukraiński, wychuchol ukraiński, desman, chochoł piżmowy (Desmana moschata) – gatunek małego ziemnowodnego ssaka z rodziny kretowatych, jedyny przedstawiciel monotypowego rodzaju desman (Desmana), występujący w Rosji, Kazachstanie i na Ukrainie. Zamieszkuje dorzecza Wołgi, Donu, Oki i rzeki Ural, a niewielka populacja także brzegi rzeki Desna, ukraińskiego dopływu Dniepru. Międzynarodowa Unia Ochrony Przyrody uznaje go za gatunek zagrożony wyginięciem.
Desmana moschata é uma espécie de mamífero da família Talpidae. É a única espécie do gênero Desmana. Pode ser encontrada nas bacias do rios Don, Volga e Ural, na Rússia, Ucrânia e Cazaquistão.[2]
Trata-se de um pequeno mamífero semi-aquático insetívoro da família das toupeiras, a maior espécie da família, podendo chegar a 20 centímetros de comprimento no corpo e mais 20 na cauda, achatada lateralmente para ajudar na natação.[2]
Apesar do ambiente aquático, este animal ainda é um bom cavador como suas primas toupeiras e costuma viver em pequenos grupos, caçando artrópodes, vermes e anfíbios nos rios e retornando para suas tocas na beira. Assim como a maioria das toupeiras, este animal é cego e caça utilizando sentidos aguçados de olfato e tato permitidos pela existência de um focinho longo e sensível.[2]
Desmana moschata é uma espécie de mamífero da família Talpidae. É a única espécie do gênero Desmana. Pode ser encontrada nas bacias do rios Don, Volga e Ural, na Rússia, Ucrânia e Cazaquistão.
Trata-se de um pequeno mamífero semi-aquático insetívoro da família das toupeiras, a maior espécie da família, podendo chegar a 20 centímetros de comprimento no corpo e mais 20 na cauda, achatada lateralmente para ajudar na natação.
Apesar do ambiente aquático, este animal ainda é um bom cavador como suas primas toupeiras e costuma viver em pequenos grupos, caçando artrópodes, vermes e anfíbios nos rios e retornando para suas tocas na beira. Assim como a maioria das toupeiras, este animal é cego e caça utilizando sentidos aguçados de olfato e tato permitidos pela existência de um focinho longo e sensível.
Desmanråtta, rysk desmanråtta eller myskmullvad[2] (Desmana moschata) är en däggdjursart i familjen mullvadsdjur som tillsammans med arten bisamnäbbmus bildar släktgruppen myskmöss (Desmanini). Arten är den medlem i familjen som är bäst anpassade till livet i vatten. Trots namnet är djuret ingen råtta.
Dess päls kallas myskbisam och silverbisam.
Djuret når en kroppslängd mellan 20 och 23 centimeter och därtill kommer en 17 till 21 centimeter lång svans som är avplattad vid sidan och som saknar hår. Med en vikt mellan 350 och 490 gram (dräktiga honor upp till 600 gram) är arten den tyngsta i familjen. Den långa och rörliga nosen påminner om en snabel.[3] Mellan tårna av de bakre extremiteterna finns simhud och dessutom är fötterna utrustade med bortslika hår. Arten har små ögon och öronen är nästan gömda i pälsen. Pälsen är på ovansidan rödbrun och på undersidan gråaktig. Vid svansens undersida finns en doftkörtel som avsöndrar en vätska med myskliknande lukt.
Desmanråttan lever i sydvästra Ryssland längs floderna Volga, Don och Ural. Arten finns även i Ukraina och Kazakstan. Den blev införd vid Dnepr och Ob av människan. Habitatet utgörs av flodernas strandlinje samt dammar och insjöar.
Arten bygger bon vid vattnet som har ingången från vattensidan och som slutar i en grotta med cirka 40 cm diameter som polstras med löv och mossa.[3] De lever i grupper och flera individer delar på samma bo.
De är främst aktiva på natten men letar ibland på dagen efter föda. Därför simmar de i vattnet och gräver med nosen i bottensedimenten. De äter bland annat insekter, kräftdjur, groddjur och fiskar.[3]
Desmanråttan parar sig vanligen två gånger per år och ungarna föds främst i juni och november. Efter dräktigheten som varar i 40 till 50 dagar föder honan två till fem ungar. Efter cirka en månad sluter honan att ge di.
Fram till slutet av 1800-talet hade arten en stor population men efteråt började jakten för pälsens skull. De jagades även för körtelsekretet som används till parfym.[3] Jakten förbjöds först 1957.
Idag hotas arten på grund av vattenföroreningar och införda konkurrenter som sumpbäver och bisam. För att bevara arten inrättades flera skyddszoner och det finns även avelsprojekt. Hela populationen uppskattas med 40 000 till 50 000 individer och IUCN listar arten som sårbar (vulnerable).[1]
Wikimedia Commons har media som rör Desmanråtta.
Desmanråtta, rysk desmanråtta eller myskmullvad (Desmana moschata) är en däggdjursart i familjen mullvadsdjur som tillsammans med arten bisamnäbbmus bildar släktgruppen myskmöss (Desmanini). Arten är den medlem i familjen som är bäst anpassade till livet i vatten. Trots namnet är djuret ingen råtta.
Dess päls kallas myskbisam och silverbisam.
Один з двох видів підродини Desmaninae, що іноді виділяється як окрема родина; іншим видом є хохуля піренейська (Galemys pyrenaicus). Найдавніший, за віком викопних зразків, звір серед усіх представників сучасної фауни Європи загалом. Єдиний вид роду в фауні України.
В Україні хохуля руська відома під народними назвами «хохуля», «вихухіль», «морська миша» (басейн Дніпра). На теренах колишніх Воронізької та Саратовської губерній в Росії відома під назвою «хохуля»; в басейні річки Ока — «чурсін»[6].
Наукова родова назва латиною Desmana походить від швед. desmansrattle — «мускусний пацюк», ондатра[7]. Таку назву для виду запропонував 1758 року шведський систематик Карл Лінней у канонічному, десятому виданні своєї праці «Система природи» (лат. «Systema naturae»). Пізніше, 1777 року, німецький натураліст Йоганн Гюльденштедт (Gueldenst.) закріпив ліннеївську назву за родом; moschata означає «з мускусним запахом».
Розміри: до 20 см довжини (з хвостом 35 см, 40,5 см[6]), вага до 520 г. Морфологічно добре пристосована до водного життя: перетинки між пальцями на задніх і передніх кінцівках, ступні задніх кінцівок стиснуті з боків, пальці розміщені не в одній площині, а один над одним, край ступні та п'ятий палець вкриті шорсткими волосинками[8]. Передні лапи дещо менші за задні. На усіх пальцях присутні кігті.
Довжина м'ясистого товстого хвоста з усіх боків вкритого дрібною лускою дорівнює довжині тіла. Волосяний покрив хвоста ріденький, з окремих волосинок позаду лусок. Коло основи круглий, завширшки 12 мм, на кінці стиснутий з боків (як кіль у човнів), що покращує маневрування у воді, завширшки 25 мм[8]. В основі хвоста знизу розміщені залози, що виділяють сильно пахучий мускус[6]. Під водою без повітря хохуля здатна пробути до 4 хвилин[8].
Морда витягнута в рухливий чотиригранний хоботок, який з боків вкритий вібрисами[8]. Знизу й з верху писок вкритий маленькими поглибинами. За допомогою довгого хоботка з ніздрями на кінці, що можуть закриватись, хохуля може дихати під водою, не спливаючи на поверхню[9][6]. Шия коротка, зір слабкий, очі рудиментарні. Вуха маленькі, приховані в шерсті[6]. Зовні слухова трубка відкривається як обрамлена волосками щілина в шкірі розміром менше 1 см, які як і ніздрі закриваються за допомогою спеціальних клапанів, коли хохуля занурюється під воду[7]. Володіють розвиненим нюхом і відчуттям дотику, особливо за допомогою органів Еймера на кінці хоботка[7].
Хохуля має 44 зуби, зубна формула[10]: I 3 3 C 1 1 P 4 4 M 3 3 {displaystyle I{3 over 3}C{1 over 1}P{4 over 4}M{3 over 3}} 
Опудало з музею Гарвардського університету
Опудало з Природничого музею Лондона
Зуби хохулі
Двоколірне водонепроникне хутро (верхня частина коричнево-бурого темного окрасу, низ сріблястий, поблизу вуха срібляста пляма), до кінця XIX століття було об'єктом мисливського промислу[8][6]. Остьові волосини на кінцівках ширші ніж поблизу тіла, що не дозволяє шерсті розпушуватись й намокати[9]. Шерсть блискуча, що змінює колір залежно від освітлення. На животі шерсть густіша ніж на спині. Підшерсток густий м'який із тоненьких звивистих волосинок, що тримають довгий час теплоізолюючий прошарок повітря під прохолодною водою[9]. Мускусний запах довгий час зберігає цінне хутро від пошкодження міллю[8].
Виріб з хутра хохулі
Хутро хохулі
Виріб з хутра хохулі
Серце меншого об'єму ніж у сухопутних тварин, але права його сторона товща і масивніша, м'язи правого шлуночка посилені міццю додаткових волокон, бо під водою, яка сильніше стискає грудну клітку ніж повітря, серцю важче проштовхувати кров в легені[9].
Пересуваючись суходолом, хохуля майже плазує, залишаючи на землі характерні сліди від власного черева. Кубла влаштовує у норах на високих берегах. Вхід на глибині 15-20 см під поверхнею води; інколи, при зниженні води влітку роблять другий вхід під першим, на глибині 30-35 см[8]. До нижнього входу веде заглиблена канавка, якою хохулі в посуху до останнього намагаються забезпечити водою власну нору. Кубло знаходиться завжди вище рівня води, часто під самою поверхнею ґрунту[8]. У повінь хохулі вільно плавають заплавою, не маючи постійного сховища[8].
Дефекацію хохулі проводять лише у воді, їх випорожнення нагадують згустки зеленої рідкої глини.
Вороги — лисиця, горностай, тхори і норки.
Активна під час сутінок та вночі. Живиться переважно водяними безхребетними (молюски: п'явушники, жабуринці, живородки, калюжниці; п'явки, водяні комахи, дощові черви), кореневищами водяних і прибережних рослин (рогіз, стрілиця, очерет, латаття, глечики), взимку дрібною рибою[8]. Коли хохуля харчується на дні, то копається в мулі гострим рильцем і передніми лапками, немов би йде на них по дну до низу головою, піднявши зад догори — подібно качкодзьобу[9].
Моногам. Самка один раз (іноді двічі) на рік після 40-50-денної вагітності у червні народжує 1-5 (частіше 3-4) малят[9]. Малята починають бачити на 35-40 добу. Восени малята покидають кубло. Статевозрілими стають у 7-8-місячному віці[8].
Хохуля руська — реліктовий вид (збереглася майже без змін протягом останніх 30 млн років), ендемік Східноєвропейської рівнини[7]. Ареал розірваний, охоплює басейни Дніпра, Волги, Дону й Уралу[8]. Колись хохулі були поширені по всій Європі, включно з Британськими островами[11]. Водиться вона також в Казахстані й Західному Сибіру; проводились спроби акліматизації в Литві і Білорусі.
В Україні поширена у басейні Дінця й Дону. Викопні рештки відомі з пліоценових, плейстоценових і голоценових відкладів у басейнах Дніпра, Дністра і в Приозів'ї.
На початку XX століття в Україні вид знаходили в басейні Дніпра (на річках Гнилому Ташлику, Сурі, Самарі та ін.) та на Сіверському Дінці, у деяких місцевостях Харківської та Донецької областей. Природний ареал у середині і другій половині ХХ століття був обмежений лише середньою течією Дінця, в специфічних для фауни Придінців'я місцезнаходженнях — заплавних озерах-старицях Мертвого Дінця. Останні знахідки (близько 1980—1985 років) стосувалися заплавних озер біля Станичанського філіалу Луганського природного заповідника.
Після 1970 року вид відмічений на Сумщині, куди він потрапив після його штучного вселення у заплаву річки Сейм на території суміжної з Україною Брянської області Росії. Зокрема, його знайдено поблизу сіл Волинцевого та Манухівки (обидва — Путивльський район), Рижівки (Білопільський район) Сумської області на межі з Курською областю Росії, в якій хохулю звичайну було успішно акліматизовано.
Місця перебування. Селиться в стоячих тихих прісних водоймах, які поросли водяними рослинами, багаті на водяну фауну, досить глибокі (не менше 2 м) заплавні озера, стариці та затоки.
В Росії промисел хохулі здійснювався мисливцями-вихухлятниками навесні, коли нори тваринки затоплювала вода. Полювання здійснювалось як із застосуванням вогнепальної зброї з човнів, так і за допомогою силків і западок влітку[6]. Мисливський закон від 3 лютого 1892 року не відносив хохулю до хижих звірів, а отже дозволяв її промисел у чітко визначений період — з 1 березня по 29 червня[6]. Заготівельна ціна була від 50 копійок до 1 карбованця за шкурку[6].
На початку XX століття хутро хохулі увійшло в моду і це мало її не згубило. Перед Першою світовою війною в Росії продавали по 100 тис. шкурок на рік[9]. Найбільші заготівки за радянських часів припали на 1954 рік — 23,3 тис. (у той час як промислова заготівля хутра ондатри складала не більш 8-9 тис. на рік[9].
Чисельність на сході України, ймовірно, не перевищує кількох десятків особин. У 1954 році у заплаві Сіверського Дінця (до 1954 року тут діяв хохулевий заказник Кремінне) налічувалось близько 500 особин звірків.
Причини зміни чисельності:
Раніше було набуто досвід розселення виду: протягом 1929—1940 років у Київській, Полтавській, Харківській, Луганській та Херсонській областях було розселено 336 звірків.
Хохулю, як зникаючий реліктовий вид, занесено до всіх видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009), Європейського Червоного списку (1991). З 1996 року Міжнародний союз охорони природи надав хохулі статус «уразливого виду». Проте у вересні 2016 року статус було змінено на «вид під загрозою вимирання».
В Україні для охорони хохулі 1968 році створено Станично-Луганський філіал Луганського природного заповідника та у 1987 році Середньосеймський заказник загальнодержавного значення (Сумська область). Вважається доцільним створити заповідник на Сеймі.
Дієвими заходами охорони є сувора заборона вилову риби ставними сітками, вершами, а ондатри — капканами в усіх потенційних місцях перебування виду. Важливо також заборонити випасання худоби у прибережній (до 50 м) зоні водойм, знищення рослинності на берегах, меліорацію.
Desmana moschata là một loài động vật có vú trong họ Talpidae, bộ Soricomorpha. Loài này được Linnaeus mô tả năm 1758.[2]
,_Natural_History_Museum,_London,_Mammals_Gallery.JPG)
.JPG)
Phương tiện liên quan tới Desmana moschata tại Wikimedia Commons
Bài viết liên quan đến bộ Chuột chù này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Desmana moschata là một loài động vật có vú trong họ Talpidae, bộ Soricomorpha. Loài này được Linnaeus mô tả năm 1758.
Выхухоль — редкий эндемичный вид, занесённый в Красную книгу России с категорией 2: сокращающийся в численности редкий реликтовый вид. К такому плачевному положению выхухоли в России привели такие факторы как: вырубка пойменных лесов, загрязнение водоёмов, где обитают животные, осушение пойменных угодий, что ухудшает условия для добычи корма и защиты, строительство плотин и дамб, а также застройка на берегах водоёмов, создание водохранилищ, выпас скота вблизи водоёмов.
Ареал выхухоли невелик, поскольку благоприятных для неё водоёмов мало. К естественным факторам, отрицательно влияющим на её численность, относятся длительные зимние паводки и высокое половодье. При зимних подъёмах воды норы выхухолей затапливаются, и они тонут. Засушливым летом пойменные водоёмы мелеют и пересыхают, и выхухолям приходится искать новое место жительства. На земле выхухоли из-за слабого зрения и медлительности практически беззащитны, хотя хищники редко едят их из-за сильного мускусного запаха. На них иногда нападают горностаи, хорьки, выдры, лисицы, бродячие собаки и кошки; из птиц — болотный лунь, чёрный коршун, скопа, беркут, большой подорлик, филин, серая неясыть, даже серая ворона и сорока. Под водой на них охотятся щуки и крупные сомы. Вредят выхухолям также кабаны, разрывающие землю, и даже пасущийся скот. Но наибольшее давление на них оказывают интродуцированные виды — американская норка и ондатра; последняя активно вытесняет выхухоль, занимая её норы.
Однако основное сокращение ареала и численности выхухоли происходит из-за антропогенных факторов: сетного рыболовства, хозяйственного преобразования пойм (осушение, забор воды для орошения, вырубка лесов), выпаса скота, загрязнения водоёмов.
В прошлом выхухоль являлась ценным промысловым видом. До третьей четверти XVII века её добывали исключительно из-за мускусного запаха. На Руси высушенными выхухолевыми хвостами перекладывали бельё; позднее секрет её мускусных желез стал применяться в парфюмерии как закрепитель запаха духов. Только позднее выхухолей стали добывать ради меха, причём он ценился выше бобрового.
Запрет на добычу выхухоли был объявлен советским правительством в 1920 году и действовал более 20 лет. За это время численность выхухолей заметно увеличилась, и добыча вновь была разрешена. Однако в 1957 году её снова запретили, за исключением отлова зверьков для расселения.
В России неоднократно предпринимались меры по охране и восстановлению популяции выхухолей. С 1929 по 1999 год было расселено более 10 000 особей, в том числе в Новосибирской (р. Тартас) и Томской (р. Таган) областях, где раньше выхухоль не водилось. Были созданы 4 заповедника и 80 заказников федерального и местного значения, где сосредоточено более 30 % от общего числа животных. С осени 2000 г. Центр охраны дикой природы при финансовой поддержке Фонда национальных парков осуществляет проект «Сохраним русскую выхухоль», направленный на оценку современного состояния популяции выхухоли и разработку мер её сохранения.
Учёт численности выхухоли на больших территориях весьма сложен, а в последние[какие?] годы практически прекращён, поэтому судить о её численности сложно.
К 1970 году в СССР обитало более 70 000 выхухолей: из них 69 000 особей приходилось на РСФСР, 1500 особей — на Казахстан; на Украине и в Белоруссии они исчислялись единицами. В начале 1990-х годов численность на территории России упала до 40 000 особей, и ещё 2000 особей проживало в Казахстане. Сейчас численность вида в России, по экспертной оценке, составляет около 35 000 особей, сосредоточенных в основном в бассейнах Волги (20 000 зверьков) и Дона (10 000 зверьков). Около 2000 выхухолей обитает в бассейне Днепра. В бассейне Урала они немногочисленны. В бассейне Оби зверёк появился благодаря искусственному расселению и в настоящее время наиболее многочислен в Курганской области (2000 особей) и весьма редок в Томской и Новосибирской областях, где его численность упала из-за высоких паводков и слабой охраны.
Учёт численности выхухоли на больших территориях весьма сложен, а в последние[какие?] годы практически прекращён, поэтому судить о её численности сложно.
К 1970 году в СССР обитало более 70 000 выхухолей: из них 69 000 особей приходилось на РСФСР, 1500 особей — на Казахстан; на Украине и в Белоруссии они исчислялись единицами. В начале 1990-х годов численность на территории России упала до 40 000 особей, и ещё 2000 особей проживало в Казахстане. Сейчас численность вида в России, по экспертной оценке, составляет около 35 000 особей, сосредоточенных в основном в бассейнах Волги (20 000 зверьков) и Дона (10 000 зверьков). Около 2000 выхухолей обитает в бассейне Днепра. В бассейне Урала они немногочисленны. В бассейне Оби зверёк появился благодаря искусственному расселению и в настоящее время наиболее многочислен в Курганской области (2000 особей) и весьма редок в Томской и Новосибирской областях, где его численность упала из-за высоких паводков и слабой охраны.
俄羅斯麝鼴（學名：Desmana moschata；俄语：выхухоль vykhukhol'）是 俄羅斯麝鼴屬（學名：Desmana）的唯一物種，屬於鼴科的半水生（英语：List of semiaquatic tetrapods#Mammals）哺乳綱動物。鼴科舊屬食蟲目，現時屬於真獸下綱勞亞獸總目的鼩鼱目。
本物種棲息於俄羅斯、烏克蘭及哈薩克斯坦的伏爾加河、頓河及烏拉爾河的盆地。牠們會在緩慢流動的小溪和池塘的岸邊挖洞穴，但偏好在擠逼的小池塘，因為有豐富的昆蟲、螯蝦和兩棲動物以供食用。牠們一般以兩到五隻動物的小組居住，之間有一套複雜（但未為生物家研究）的溝通系統及原始社會系統（英语：Sociality#Presociality）。
與俄羅斯麝鼴屬同樣屬於俄羅斯麝鼴族的動物尚有鼬鼴屬的比利牛斯鼬鼴，兩者皆為單系群[3]。儘管麝鼴的外貌跟麝鼠很相似，但麝鼠其實是靈長總目齧齒目的物種，跟屬於勞亞獸總目鼩鼱目的麝鼴相去甚遠。
由於其毛皮過往被用來製作皮革製品，本物種過往經常被大量獵殺。即使現時根據俄國法律被列為受保護物種，但其棲息地早已因為開發農地、水污染、非法網漁及外來物種的引入等各種原因而被大量破壞，令其數目持續下跌。 根據1970年代中期的估算，當時野外還有七萬隻，但到了2004年已減半至35,000隻[4]。
俄羅斯麝鼴（學名：Desmana moschata；俄语：выхухоль vykhukhol'）是 俄羅斯麝鼴屬（學名：Desmana）的唯一物種，屬於鼴科的半水生（英语：List of semiaquatic tetrapods#Mammals）哺乳綱動物。鼴科舊屬食蟲目，現時屬於真獸下綱勞亞獸總目的鼩鼱目。
本物種棲息於俄羅斯、烏克蘭及哈薩克斯坦的伏爾加河、頓河及烏拉爾河的盆地。牠們會在緩慢流動的小溪和池塘的岸邊挖洞穴，但偏好在擠逼的小池塘，因為有豐富的昆蟲、螯蝦和兩棲動物以供食用。牠們一般以兩到五隻動物的小組居住，之間有一套複雜（但未為生物家研究）的溝通系統及原始社會系統（英语：Sociality#Presociality）。
與俄羅斯麝鼴屬同樣屬於俄羅斯麝鼴族的動物尚有鼬鼴屬的比利牛斯鼬鼴，兩者皆為單系群。儘管麝鼴的外貌跟麝鼠很相似，但麝鼠其實是靈長總目齧齒目的物種，跟屬於勞亞獸總目鼩鼱目的麝鼴相去甚遠。
由於其毛皮過往被用來製作皮革製品，本物種過往經常被大量獵殺。即使現時根據俄國法律被列為受保護物種，但其棲息地早已因為開發農地、水污染、非法網漁及外來物種的引入等各種原因而被大量破壞，令其數目持續下跌。 根據1970年代中期的估算，當時野外還有七萬隻，但到了2004年已減半至35,000隻。
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 哺乳綱 Mammalia 目 : モグラ目 Insectivora 亜目 : トガリネズミ亜目 Soricomorpha 科 : モグラ科 Talpidae 属 : ロシアデスマン属 Desmanaロシアデスマン（Desmana moschata）は、モグラ目（食虫目）モグラ科ロシアデスマン属に分類される哺乳類。本種のみでロシアデスマン属を形成する。ロシア語名はВыхухоль(ヴィーフホリ)である。
ウクライナ、カザフスタン、ベラルーシ、ロシア西部（ヴォルガ川水系、ウラル川水系下流域、ドン川水系）。ドニエプル川へ移入。
体長18-22cm。尾長17-21.5cm。体重0.5kgとモグラ科最大種。全身は光沢のある粗い上毛と、密になった下毛で被われ防水性に優れる。背面の色彩は赤褐色、腹面の色彩は灰色。
鼻腔と耳には弁があり、水の侵入を防ぐ事ができる。四肢は長く頑丈。前肢には指の半分、後肢には趾全体に水掻きが発達する。また指は硬い毛で覆われ、これも水掻きの役割をする。尾は細長く側偏し、泳ぐのに適している。
流れの緩やかな河川、湖や池沼、湿原などに生息する。水生傾向が強く、生活圏も水中や水辺に限られる。夜行性。泳ぎは上手く、泳ぐ時は主に後肢を使う。水辺の地面に巣穴を掘る。氷が、はっても冬眠はしない。
食性は動物食で、昆虫、甲殻類、貝類、魚類、両生類などを食べる。主に水中で採食を行う。
繁殖形態は胎生。周年繁殖（春季と秋季に繁殖することが多い）し、1回に3-5頭の幼獣を産む。
毛皮は革製品に利用される。
開発による生息地の破壊、水質汚染、毛皮目的の乱獲、人為的に移入されたヌートリアやマスクラットとの競合などにより生息数は激減している。ロシアでは狩猟を禁止したり、一度絶滅した地域へ再導入する試みが進められている。
イラスト
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。 ロシアデスマン（Desmana moschata）は、モグラ目（食虫目）モグラ科ロシアデスマン属に分類される哺乳類。本種のみでロシアデスマン属を形成する。ロシア語名はВыхухоль(ヴィーフホリ)である。
러시아데스만(Desmana moschata)은 진무맹장목 두더지과에 속하는 포유류의 일종이다.[2] 데스만속(Desmana)의 유일종이다. 러시아어이름은 Выхухоль(비후홀)이다.
우크라이나, 카자흐스탄, 벨라루스, 러시아서부(볼가 강수계, 우랄 강수계하류지역, 돈 강수계)에 서식한다. 드니프르 강에 이입되었다.
모피는 혁제품으로 이용된다. 개발에 의한 서식지파괴, 수질오염, 모피목적의 포획, 인위적으로 이입된 뉴트리아 또는 사향쥐와의 경합 등에 의해 서식수는 격감하고 있다. 러시아에서는 수렵을 금지하거나, 한 번 멸종한 지역으로 재도입하는 시도가 진행되고 있다.
.JPG)
.JPG)
.JPG)
_fur_skin.jpg)
_fur_skin.jpg)
.JPG)
,_Natural_History_Museum,_London,_Mammals_Gallery.JPG)
_fur_skin.jpg)
.JPG)
