nomes no trilho de navegação
Jedle Veitchova (Abies veitchii) je jehličnatý strom z čeledi borovicovité, z rodu jedlí, jehož domovinou jsou hory na ostrovech Honšú a Šikoku v Japonsku.
Stálezelený, jehličnatý, rychle rostoucí strom (prvních 20 let života strom roste až 100 cm za rok), dorůstající 25-30 m. Koruna kuželovitá, často zavětvená až k zemi. Borka šedá a hladká. Pupeny malé, vejčitě kulovité. Letorosty červenohnědé, chlupaté. Jehlice 1-3 cm dlouhé a 2 mm široké, seshora tmavě zelené, vespod se dvěma modrobílými stomatárními (od slova stoma též průduch) proužky, husté, směřující vzhůru. Samčí šištice 10-12 mm dlouhé, 6 mm široké. Samičí šištice válcovité a přisedlé, 2,5 mm dlouhé a 4 mm široké, nachové. Šišky 4,5-6,5 cm dlouhé a 3 cm široké, válcovité, zpočátku modrofialové, později dozráváním hnědé. Semena 7 mm dlouhá a 3,5 mm široká, šedá až žlutá s 5 mm dlouhým, černomodrým křídlem. Strom kvete v červnu, semena dozrávají červenec-září.
Strom existuje ve 2 varietách:
Japonsko – ostrov Honšú, ostrov Šikoku.
Vysokohorský strom, roste v nadmořských výškách 1200-2800 m. Půdy obvykle vulkanického typu, podzolové, dobře odvodňované, pH kolem 5 (kyselá půda). Klima studené a vlhké. Mrazuvzdorný do -40 °C. Strom nesnáší znečištění ovzduší. Naproti tomu snáší dobře i přistínění. Jedle Veitchova se nedožívá příliš vysokého věku. Strom roste často spolu se stromy jiných druhů: s jehličnatými: jedlí Mariesovou (Abies mariesii), modřínem japonským (Larix kaempferi), smrkem ajanským (Picea jezoensis poddruh hondoensis), zeravem japonským (Thuja standishii), borovicí drobnokvětou (Pinus parviflora), borovicí zakrslou (Pinus pumila), jedlovcem různolistým (Tsuga diversifolia), i listnatými: višní niponskou (Prunus nipponica), břízou (Betula corylifolia), břízou Ermanovou (Betula ermanii) a dalšími.
Poměrně pevné a ohebné dřevo je využíváno ve stavebnictví, na kuchyňské nádobí a dřevovinu. Strom je často pěstován jako okrasná dřevina v parcích, zahradách a arboretech. Taktéž občas využíván jako vánoční stromek.
Díky vysokým regeneračním a rozmnožovacím schopnostem není strom považován za ohrožený, jeho populace je stabilní.
Tato varieta je nicméně považována za zranitelnou i přesto, že je chráněna před kácením v národním parku, pro malou oblast výskytu (kolem vrcholků hor Tsurugi a Ishizuchi), která může, v kombinaci například s lesním požárem, populaci stromu ohrozit. Stav populace této variety není znám.
Obrázky, zvuky či videa k tématu jedle Veitchova ve Wikimedia Commons
Jedle Veitchova (Abies veitchii) je jehličnatý strom z čeledi borovicovité, z rodu jedlí, jehož domovinou jsou hory na ostrovech Honšú a Šikoku v Japonsku.
Veitchs Tanne (Abies veitchii) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Tannen (Abies) in der Familie der Kieferngewächse (Pinaceae).
Veitchs Tanne ist ein immergrüner, relativ kurzlebiger Baum (etwa 100 Jahre), der Wuchshöhen von bis 25 Meter erreicht. Veitchs Tanne bildet eine schmal kegelförmige Baumkrone aus, die bei älteren Bäumen meist säulenförmig wird. Die Zweige aus dem unteren Teil der Krone sind oft nach oben gebogen, so dass die silbrigen Unterseiten der Benadelung sichtbar sind; aus der Ferne wirkt der Baum dann wie bereift. Die Zweige im oberen Teil der Krone sind waagrecht oder leicht nach unten gebogen. Veitchs Tanne ist in den ersten fünf Jahren die am raschesten wachsende von allen Tannen-Arten; im 3. Jahr wächst sie etwa 15 Zentimeter, im 4. Jahr bis 60 Zentimeter. Der Austrieb erfolgt erst Mitte Juni und damit am spätesten von allen Tannenarten. Die Zweige wachsen bis August.
Die Borke ist graubraun bis grau. Sie ist glatt mit waagerechten Linien und weißlichen Flecken an alten Bäumen. Der Stamm weist tiefe Riefen auf und bildet große Vertiefungen unter den Astansätzen. Die Rinde der Zweige ist blass graugelb, leicht gerippt und mehr oder weniger behaart. Die Knospen sind rot bis purpurfarben. Alle Nadeln zeigen nach vorne zur Zweigspitze. Die Nadeln stehen dicht; sie sind dunkelgrün und etwas glänzend; unterseits tragen sie zwei breite, glänzende, silberne Bänder. Die Nadeln sind bis 2,5 Zentimeter lang; sie werden bis kurz vor der Spitze allmählich breiter. Die zerriebenen Nadeln duften nach Harz.
Die männlichen Zapfen sind klein und kugelig; sie sitzen auf der Zweigunterseite. Die weiblichen Zapfen stehen aufrecht; sie sind 2 bis 3 Zentimeter lang und kräftig rot. Die daraus entstehenden Zapfen sind 6 bis 8 Zentimeter lang und etwa 2,5 Zentimeter breit. Sie sind purpurblau und zylindrisch mit 2 bis 3 Millimeter weit vorragenden Deckschuppen. Die reifen Zapfen sind braun. Auch junge Bäume setzen schon Zapfen an.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 24.[1]
Veitchs Tanne ist in Zentral-Japan auf nur zwei Inseln heimisch. Ihr natürliches Areal ist eine 60 Hektar große Fläche auf der Insel Hondo und die Insel Shikoku.
In Mitteleuropa ist Veitchs Tanne nicht häufig, aber hin und wieder in Parks zu finden.
Die Erstbeschreibung von Abies veitchii erfolgte 1861 durch John Lindley. Das Artepitheton veitchii ehrt John Gould Veitch, der die Vegetation Japans untersuchte. Abies veitchii gehört zur Sektion Balsameae in der Gattung Abies.
Es können zwei Varietäten unterschieden werden:[2]
Veitchs Tanne (Abies veitchii) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Tannen (Abies) in der Familie der Kieferngewächse (Pinaceae).
Вич ньыв (лат. Abies veitchii) – быдмассэзлӧн пожум котырись ньыв увтырын торья вид. Ньывпуыс быдмӧ 25–30 метра вылына да овлӧ 30-50 см кыза диаметрын. Ньывпу пантасьӧ Ниппонын.
Вич ньыв (лат. Abies veitchii) – быдмассэзлӧн пожум котырись ньыв увтырын торья вид. Ньывпуыс быдмӧ 25–30 метра вылына да овлӧ 30-50 см кыза диаметрын. Ньывпу пантасьӧ Ниппонын.
Вич ньылпу (лат. Abies veitchii) – Pinaceae семьяысь Японияын будӥсь ньылпу. Ӝуждалаез ог 25–30 м, модослэн диаметрез 30-50 см.
Abies veitchii (Veitch's fir; シラビソ or シラベ shirabiso or shirabe), also known as Veitch's silver-fir,[1] is a fir native to Japan on the islands of Honshū and Shikoku. It lives in moist soils in cool wet mountain forests at elevations of 1500–2800 m. It is very shade-tolerant when young, but is not long-lived.
It is a coniferous evergreen tree growing at a fast rate to 25–30 m tall. The crown is narrowly conical with horizontal branches and pubescent shoots. The shoots are pubescent, with short brown hairs. The leaves are needle-like and flattened, 1–3 cm long and 2 mm broad. They are glossy dark green above with two conspicuous bluish white stomatal bands underneath, and the tips are notched. The foliage is dense and points forward along the shoot, with the inner leaves being shorter and more erect than the lower leaves. The cone is purple-brown, cylindrical, 4–7 cm long and tapers slightly. The cones are upright and have slightly exserted and reflexed yellow-green bracts. The bark is smooth and light grey, and has resin blisters characteristic of many firs.
There are two varieties:
The wood is sturdy and elastic, and is used in construction, boxes, utensils, and spindles. Veitch's fir is a popular ornamental tree and is occasionally grown for Christmas trees.
Abies veitchii (Veitch's fir; シラビソ or シラベ shirabiso or shirabe), also known as Veitch's silver-fir, is a fir native to Japan on the islands of Honshū and Shikoku. It lives in moist soils in cool wet mountain forests at elevations of 1500–2800 m. It is very shade-tolerant when young, but is not long-lived.
It is a coniferous evergreen tree growing at a fast rate to 25–30 m tall. The crown is narrowly conical with horizontal branches and pubescent shoots. The shoots are pubescent, with short brown hairs. The leaves are needle-like and flattened, 1–3 cm long and 2 mm broad. They are glossy dark green above with two conspicuous bluish white stomatal bands underneath, and the tips are notched. The foliage is dense and points forward along the shoot, with the inner leaves being shorter and more erect than the lower leaves. The cone is purple-brown, cylindrical, 4–7 cm long and tapers slightly. The cones are upright and have slightly exserted and reflexed yellow-green bracts. The bark is smooth and light grey, and has resin blisters characteristic of many firs.
There are two varieties:
Abies veitchii var. veitchii. Endemic to Honshū; Shoots densely pubescent. Leaves 1.5–3 cm long; stomatal bands bluish white. Abies veitchii var. sikokiana (Nakai) Kusaka. Endemic to Shikoku; NT. Shoots thinly pubescent. Leaves 1–2 cm long; stomatal bands white. In many respects intermediate between var. veitchii and Abies koreana, it has been treated as a distinct species Abies sikokiana by some authors.The wood is sturdy and elastic, and is used in construction, boxes, utensils, and spindles. Veitch's fir is a popular ornamental tree and is occasionally grown for Christmas trees.
Abies veitchii o abeto de Veitch[2] (en japonés, シラビソ o シラベ shirabiso o shirabe), es una especie arbórea perteneciente a la familia de las pináceas y originaria del Japón.
Es una conífera perenne, un árbol que crece a un ritmo acelerado hasta 25-30 m de altura. La corona es estrechamente cónica con ramas horizontales y pubescente brotes con pelos cortos de color marrón. Las hojas son como agujas y aplanadas de 1-3 cm de largo y 2 mm de ancho. Son de color verde oscuro brillante por encima con dos bandas estomáticas de color blanco azulado por debajo. El follaje es denso. El cono es de color púrpura-marrón, cilíndrico de 4-7 cm de largo y disminuyendo ligeramente. Los conos son erectos y con brácteas de color amarillo-verde. La corteza es suave y gris claro, y teine ampollas de resina característica de muchos abetos.
Es un abeto nativo de Japón en las islas de Honshu y Shikoku. Vive en el suelo húmedo y fresco en los bosques de las montañas a elevaciones de 1500-2800 msnm. Es muy tolerante a la sombra cuando es joven, pero no es de larga vida.
Abies veitchii fue descrita por John Lindley y publicado en The Gardeners' Chronicle & Agricultural Gazette 1861: 23. 1861.[3]
Abies: nombre genérico que viene del nombre latino de Abies alba.[4]
veitchii: epíteto otorgado en honor del botánico John Gould Veitch.
Abies veitchii o abeto de Veitch (en japonés, シラビソ o シラベ shirabiso o shirabe), es una especie arbórea perteneciente a la familia de las pináceas y originaria del Japón.
Jaapani nulg (Abies veitchii) on männiliste sugukonda nulu perekonda kuuluv igihaljas okaspuu.
Liigi ladinakeelne nimetus on pandud avastaja John Gould Veitchi (1839–1870) järgi[3]. Teaduslikus kirjanduses kirjeldas jaapani nulgu esimesena inglise botaanik John Lindley (1799–1865)[1] 1861. aastal väljaandes The Gardener's Chronicle.
Jaapani nulul eristatakse kahte teisendit[4]:
Puu kasvab tavaliselt 20–30 m kõrguseks, tüve läbimõõt on kuni 0,9 m. Võra on kitsaskooniline kuni kooniline, ulatub valgusküllases kasvukohas maapinnani, vanadel puudel sammasjas ja lamendunud ladvaga. Tüve koor on noortel puudel pruunikashall ja vaigumuhkudega, vanadel puudel peaaegu sile ja hall.[3]
Pungad on väiksed, punakaspruunid, vaigused[4]. Võrsed on helepruunid, tihedalt pruunikate karvakestega kaetud[4]. Okkad on pealt tumerohelised, allküljel kaks valget õhulõheriba, tömbi tipu ja kahe vaigukäiguga, nende pikkus on tüüpteisendil 2–2,5 cm, Shikoku saare teisendil 0,5–1,2 cm, püsivad võrsetel 7–8 aastat[4]. Okkad on umbes 2 mm laiad ja suunatud võrsel ettepoole, vahel ka pisut ülespoole.
Jaapani nulg õitseb mais-juunis, käbid valmivad septembris-oktoobris. Isasõisikud on silinderjad, 8–12 mm pikkused, kollased, purpurpruunikate tolmukatega. Käbid on püstised, silinderjad, punakaspurpurjad. Nende pikkus on tüüpteisendil 2–6 cm, Shikoku saare teisendil 3–4 cm, läbimõõt 1,5–2 cm. Seemned on ligi 6 mm pikkused ja oranžid, tiivakesed värskena sinakaspurpurjad, 3 mm pikkused.[4] Seemne mass on 8–10 mg[5]. Tõusmetel on idulehti 3–5.[6]
Jaapani nulg levib tuule abil. Seda soodustab seemne väike mass. Kuid looduses idaneb mahakukkunud seemnetest kõigest 1‰.
Jaapani nulg on levinud Jaapani keskosas ja vähemal määral lõunaosas Honshūl ja Shikokul, kus ta kasvab üldjuhul okaspuu segametsades 1500–2800 m kõrgusel merepinnast. Mõnel pool moodustab ta väikeseid puhaspuistuid. Need on umbes 13–24 m kõrged ja neid peetakse reliktseteks, jääajast pärit metsadeks.
Tema peamisteks kaaspuuliikideks on hondo nulg (Abies mariesii), eriokkaline tsuuga (Tsuga diversifolia) ja hondo kuusk (Picea jezoensis var. hondoensis). Teistest puuliikidest on veel esindatud korea seedermänd (Pinus koraiensis), jaapani mänd (Pinus parviflora) ja jaapani elupuu (Thuja standishii). Alusmetsas on levinud kivikask (Betula ermanii), sahhalini pihlakas (Sorbus commixta) ja Tschonoski vaher (Acer tschonoskii).[7]
Ta talub hästi varju, kuid eelistab kultiveerimisel valgusküllast kasvukohta. Kasvupinnaseks sobivad neutraalsed ja happelised saviliiv- kuni rasked savimullad. Puu eluiga pole kuigi pikk, kuid samas ta on üsna kiire kasvuga. Väga soodsates tingimustes võib kasvukiirus esimese 20 aasta jooksul küündida kuni meetrini aastas. Seejärel kasv aeglustub märkimisväärselt.[8]
Levilas valitseb mussoonparaskliima, aasta keskmine sademete hulk on 1000–1500 (Kii poolsaarel kuni 3000) mm. Suurem osa sademetest langeb kasvuperioodil. Talvine lumikatte paksus on 45−50 cm.[7]
Jaapani nulu puit ei ole majanduslikult eriti tähtis tüve väikse mahu, rohkete oksakohtade, suure koonde ja raske ligipääsu tõttu. Euroopasse toodi jaapani nulg 1879. aastal, teda kasvatatakse peamiselt ilupuuna. Noores eas kiire kasvuga puu on küllalt lühiealine (80–90 aastat) ja annab hübriide teiste nululiikidega[3]. Kohaliku tähtsusega puit on kerge ja väikese tugevusega ning seda kasutatakse peamiselt kergetes ehituskonstruktsioonides. Puid kasvavatakse mõnel määral jõulupuuistandikes.[9]
Täiskasvanud jaapani nulg ei talu ümberistutamist. Seetõttu ei soovitata ümber istutada üle 90 cm kõrgusi jaapani nulge. Põhiliselt paljundatakse sellepärast jaapani kuuski seemnetest. Seemneid külvatakse kasvuhoones veebruaris-märtsis ja tekkinud tõusmed istutatakse seejärel pärast öökülmade lõppemist ümber.
Jaapani nulg kasvab meil päris hästi ja on osutunud üsna külmakindlaks, taludes talvel külma kuni –34...–40 °C[10]. Ainult meie kõige karmimatel talvedel on üksikutel puudel esinenud väikseid külmakahjustusi[5]. Dekoratiivset ja noores eas küllalt kiire kasvuga jaapani nulgu sobib kasvatada meie maakohtade parkides ja suurtes aedades. Heitgaaside ja tahmaga saastunud õhku talub ta üsna kehvasti. Suuri puid kasvab meil Järvseljal (kõrgus 24 m), Tihemetsa dendraariumis, Luual (kõrgus 25 m, võra laius 6 m), Agali arboreetumis jm. Puuduseks on sagedased musta pahktäi (Aphrastasia pectinatae) kahjustused.[11]
Jaapani nulg (Abies veitchii) on männiliste sugukonda nulu perekonda kuuluv igihaljas okaspuu.
Liigi ladinakeelne nimetus on pandud avastaja John Gould Veitchi (1839–1870) järgi. Teaduslikus kirjanduses kirjeldas jaapani nulgu esimesena inglise botaanik John Lindley (1799–1865) 1861. aastal väljaandes The Gardener's Chronicle.
Japaninpihta (Abies veitchii) on mäntykasvien (Pinaceae) heimoon ja pihtojen sukuun kuuluva havupuu. Se kasvaa luonnonvaraisena Japanin vuoristoalueilla 1 500–2 800 metrin korkeudessa kosteassa maaperässä. Japaninpihdan neulaset ovat koristeelliset, parhaimmillaan 2,5 cm:n pituiset. Neulasten alapinnalla on kaksi valkoista ilmarakojuovaa.[2]
Japaninpihta on suosittu koristekasvi ja sitä käytetään toisinaan joulukuusena. Suomessa se menestyy maan eteläosissa ja paikoin keskiosissa.
Japaninpihta (Abies veitchii) on mäntykasvien (Pinaceae) heimoon ja pihtojen sukuun kuuluva havupuu. Se kasvaa luonnonvaraisena Japanin vuoristoalueilla 1 500–2 800 metrin korkeudessa kosteassa maaperässä. Japaninpihdan neulaset ovat koristeelliset, parhaimmillaan 2,5 cm:n pituiset. Neulasten alapinnalla on kaksi valkoista ilmarakojuovaa.
Sapin de Veitch
Le Sapin de Veitch(Abies veitchii) est une espèce de Sapin de la famille des Pinaceae. Il est originaire du Japon.
John Lindley a nommé ce Sapin en l'honneur de John Gould Veitch qui a étudié la végétation du Japon.
Le Sapin de Veitch est un arbre sempervirent, à la vie relativement courte (environ un siècle) pouvant atteindre une hauteur de 25 mètres. Son houppier prend la forme d'un cône étroit, mais peut chez les plus vieux individus plutôt adopter la forme d'une colonne.
Les branches de la partie inférieure du houppier sont courbés vers le haut, de sorte que la face inférieure des aiguilles soient visibles ; tandis que les branches de la partie supérieure sont horizontales ou légèrement courbées vers le bas.
Dans les premières années de sa vie, le Sapin de Veitch montre la plus forte croissance de toutes les espèces de Sapin. Il croit de 15 centimètres la troisième année, et jusqu'à 60 la quatrième. Le débourrement des bourgeons survint seulement à mi-juin, ce qui en fait le plus tardif d'entre tous les Sapins. Les branches croissent jusqu'en août.
L'écorce va de brune à vert-brun. Elle est lisse, avec des lignes horizontales et des taches blanchâtres sur les vieux arbres. Le tronc présente de grandes crevasses à la base des branches. L'écorce des branches est gris-vert pâle, légèrement nervuré et plus ou moins recouvert de poils. Les bourgeons sont rouges à pourpres. Toutes les aiguilles pointent vers l'extrémité libre de la branche. Elles sont proches l'une de l’autre. Elles sont vert foncé, parfois brillantes. Elles présentent deux larges bandes brillantes et argentées de stomates sur la face inférieure. Elles ont jusqu'à 2,5 cm de longueur et deviennent de plus en plus larges en allant vers l'extrémité de la branche. Les aiguilles écrasées sentent la résine.
Le Sapin de Veitch est originaire de deux îles situées au centre du Japon. Son aire naturelle est une zone de 60 hectares sur les îles Honshu et Shikoku. On le voit rarement en Europe centrale mais il est de temps en temps planté dans les parcs.
La Sepin de Veitch fait partie de la section Balsamea au sein du genre Abies
Sapin de Veitch
Le Sapin de Veitch(Abies veitchii) est une espèce de Sapin de la famille des Pinaceae. Il est originaire du Japon.
Hringaþinur (Abies veitchii; シラビソ or シラベ shirabiso eða shirabe),[3] er þintegund ættuð frá Japan (eyjunum Honshū og Shikoku). Hann vex í rökum jarðvegi í svölum og rökum fjallaskógum í 1500–2800 metra hæð yfir sjó. Hann er mjög skuggþolinn meðan hann er ungur, en er ekki langlífur.
Hringaþinur er hraðvaxta tré sem verður að 25 til 30 metra hár. Krónan er mjókeilulaga með láréttum greinum og hærðum árssprotum. Hárin er stutt og brún. Barrið er nálarlaga og flatt 1 til 3 sm langt og 2mm langt. Það er gljándi dökkgrænt að ofan og með tvær áberandi bláhvítar loftaugarákir að neðan, og endarnir eru sýldir. Barrið er þétt og vísar fram með greinunum. Könglarnir eru purpurabrúnir, sívalir, 4 til 7 sm langir og mjókka upp lítillega. Könglarnir eru uppréttir og eru með lítið eitt útstæð og aftursveigð hreisturblöðkur. Börkurinn er sléttur og ljósgrár, og er með kvoðublöðrur eins og er dæmigert fyrir marga þini.
Það eru tvö afbrigði:
Viðurinn er sterkur og fjaðrandi, og er notaður í byggingariðnað, kassa, mataráhöld og snældur. Hringaþinur er vinsælt prýðistré og stundum ræktaður sem jólatré.
Hringaþinur (Abies veitchii; シラビソ or シラベ shirabiso eða shirabe), er þintegund ættuð frá Japan (eyjunum Honshū og Shikoku). Hann vex í rökum jarðvegi í svölum og rökum fjallaskógum í 1500–2800 metra hæð yfir sjó. Hann er mjög skuggþolinn meðan hann er ungur, en er ekki langlífur.
Hringaþinur er hraðvaxta tré sem verður að 25 til 30 metra hár. Krónan er mjókeilulaga með láréttum greinum og hærðum árssprotum. Hárin er stutt og brún. Barrið er nálarlaga og flatt 1 til 3 sm langt og 2mm langt. Það er gljándi dökkgrænt að ofan og með tvær áberandi bláhvítar loftaugarákir að neðan, og endarnir eru sýldir. Barrið er þétt og vísar fram með greinunum. Könglarnir eru purpurabrúnir, sívalir, 4 til 7 sm langir og mjókka upp lítillega. Könglarnir eru uppréttir og eru með lítið eitt útstæð og aftursveigð hreisturblöðkur. Börkurinn er sléttur og ljósgrár, og er með kvoðublöðrur eins og er dæmigert fyrir marga þini.
Það eru tvö afbrigði:
Abies veitchii var. veitchii. Einlendur á Honshū; Árssprotar þétthærðir. Barrið 1.5 til 3 sm langt; loftaugarásirnar bláhvítar. Abies veitchii var. sikokiana (Nakai) Kusaka. Einlendur á Shikoku; NT. Árssprotar gishærðir. Barrið 1 til 2 sm langt; loftaugarásir hvítar. Að mörgu leyti millistig á milli A. v. var. veitchii og Abies koreana, hefur hann verið talinn sem aðskilin tegund (Abies sikokiana) af sumum höfundum.Viðurinn er sterkur og fjaðrandi, og er notaður í byggingariðnað, kassa, mataráhöld og snældur. Hringaþinur er vinsælt prýðistré og stundum ræktaður sem jólatré.
Abies veitchii Lindl. è un abete endemico delle isole di Honshū e Shikoku in Giappone.[1]
Il nome generico Abies, utilizzato già dai latini, potrebbe, secondo un'interpretazione etimologica, derivare dalla parola greca ἄβιος = longevo.[2] Il nome specifico veitchii fu assegnato in onore di John Gould Veitch che rinvenne la specie sul Fuji nel 1861.[3]
È una conifera sempreverde di taglia medio-piccola, che arriva sino a 40 – 60 metri d'altezza, con unico tronco arrotondato di diametro fino a 2 metri; presenta una chioma che assume forma piramidale o conica. I rami sono corti e snelli, si diramano orizzontalmente e hanno un portamento ascendente in punta. I germogli, che inizialmente sono verdi o marrone chiaro, diventano grigio-giallastri nel secondo anno; hanno superficie liscia che diventa leggermente solcata successivamente, con pubescenza giallastra.[3]
Le foglie sono aghi lunghi 1,5-3 cm, larghi 1,5-2,2 mm, con lamina lineare o falcata, arrangiati a spirale e diffusi radialmente con quelli superiori più o meno a pettine e quelli inferiori diretti in avanti; l'apice dell'ago è emarginato o troncato. Il loro colore è verde scuro superiormente, con due bande biancastre di stomi inferiormente. Le gemme sono arrotondate e ovoidali, resinose.[3]
Sono strobili maschili lunghi 10-15 mm, ascellari e pendenti, giallastri con microsporofilli rossi.[3]
Sono coni eretti, di forma che varia tra ellissoidale e cilindrica, lunghi 4,5-7,5 cm e larghi 2-2,5 cm , di color viola-bluastro scuro prima della maturità, poi marrone-nerastro; hanno punta ottusa o papilliforme. Le scaglie sono reniformi o quasi a punta di freccia, con superficie liscia, lievemente pubescenti nelle parti esposte. Le brattee sono obcordate, lunghe 1-1,2 cm, dritte o ricurve. I semi alati, di color nero-grigiastro con riflessi verdi, lunghi 5-6 mm, sono cuneati.[3]
Da giovane è liscia, grigia-verdastra, con prominenti sacche resinose; nella parte bassa del fusto si sfoglia in scaglie con il passare degli anni.[3]
Virgulti
Corteccia
Strobili maschili
Aghi
Fusto
Cresce ad altitudini di 1200-2800 m su suoli normalmente di origine vulcanica, podzolici e ben drenati; il clima di riferimento è fresco e umido con precipitazioni annue comprese tra 1000 e 2500 mm, e inverni freddi e nevosi. I frequenti tifoni causano estese distruzioni alle foreste, limitandone l'età a 250-300 anni. Forma frequentemente foreste miste con altre conifere (Abies mariesii, Picea jezoensis hondoensis, Larix kaempferi, Thuja standishii, Pinus parviflora, Pinus pumila e Tsuga diversifolia) e alcune caducifoglie come Betula ermanii, Sorbus commixta, Prunus nipponica, Betula corylifolia e specie del genere Acer.[1]
È accettata la seguente sottospecie:[4]
Il legno è di bassa qualità, e viene utilizzato principalmente nell'industria cartaria. È abbastanza comune come albero ornamentale in giardini, parchi e orti botanici; specialmente in Inghilterra ebbe una buona popolarità alla fine del diciannovesimo secolo, quando i primi semi vennero importati dal Giappone, popolarità poi soppiantata successivamente da altre specie botaniche.[3]
Pur essendo il suo areale progressivamente ristretto alle quote più elevate e meno urbanizzate, la rigenerazione della specie è tale da non considerarla in pericolo; viene classificata pertanto come specie a rischio minimo di estinzione (Least Concern) nella Lista rossa IUCN.[1]
Japoninis kėnis (lot. Abies veitchii, angl. Veitch's Fir, vok. Veitchs Tanne) – pušinių (Pinaceae) šeimos, kėnių (Abies) genties medis.
Savaime paplitęs Japonijos Honšiu ir Šikoku salose. Introdukuotas Lietuvoje.
Užauga iki 35 m aukščio.
Yra trijų porūšių:
Japoninis kėnis (lot. Abies veitchii, angl. Veitch's Fir, vok. Veitchs Tanne) – pušinių (Pinaceae) šeimos, kėnių (Abies) genties medis.
Veitch zilverspar, ook wel Japanse zilverspar[bron?] genoemd, (Abies veitchii; シラビソ of シラベ shirabiso of shirabe) is een boom uit de dennenfamilie (Pinaceae) en het geslacht zilverspar (Abies). De boom komt voor oorsprong uit Japan en werd in 1860 ontdekt door John Veitch op de hellingen van de Fujiyama, daarnaast komt hij ook voor op het eiland Honshu. Hij komt voor op een hoogte van 1300 tot 2300 meter waar hij gemengd met andere soorten coniferen groeit. Hij groeit op humusrijke grond met een gelijkmatig vochtigheidsgehalte. Hij bereikt een hoogte van ongeveer 25 meter en is daarmee de kleinste soort Japanse zilverspar.
De boom heeft een dicht net van korte takken die in kransen groeien. De jonge takken hebben een grijsbruin of -groene kleur die onzichtbaar bezet zijn met haartjes. De schors van de boom is helder grijs tot wit. De knopen van de bladeren (naalden) hebben een roodviolette kleur. De naalden zijn 2 mm breed en 25 mm lang. De bovenkant is groen en de onderkant wit. De kegels zijn cilindrisch en ongeveer 3 cm breed en 5-7 cm lang. Ze hebben aanvankelijk een violette kleur, later worden ze grijs. Hun dekschubben zijn even groot als de zaden. Deze hebben gebogen vleugels.
Veitch zilverspar, ook wel Japanse zilverspar[bron?] genoemd, (Abies veitchii; シラビソ of シラベ shirabiso of shirabe) is een boom uit de dennenfamilie (Pinaceae) en het geslacht zilverspar (Abies). De boom komt voor oorsprong uit Japan en werd in 1860 ontdekt door John Veitch op de hellingen van de Fujiyama, daarnaast komt hij ook voor op het eiland Honshu. Hij komt voor op een hoogte van 1300 tot 2300 meter waar hij gemengd met andere soorten coniferen groeit. Hij groeit op humusrijke grond met een gelijkmatig vochtigheidsgehalte. Hij bereikt een hoogte van ongeveer 25 meter en is daarmee de kleinste soort Japanse zilverspar.
De boom heeft een dicht net van korte takken die in kransen groeien. De jonge takken hebben een grijsbruin of -groene kleur die onzichtbaar bezet zijn met haartjes. De schors van de boom is helder grijs tot wit. De knopen van de bladeren (naalden) hebben een roodviolette kleur. De naalden zijn 2 mm breed en 25 mm lang. De bovenkant is groen en de onderkant wit. De kegels zijn cilindrisch en ongeveer 3 cm breed en 5-7 cm lang. Ze hebben aanvankelijk een violette kleur, later worden ze grijs. Hun dekschubben zijn even groot als de zaden. Deze hebben gebogen vleugels.
Systematyka[1] Domena eukarionty Królestwo rośliny Klad rośliny naczyniowe Klad Euphyllophyta Klad rośliny nasienne Rząd sosnowce Rodzina sosnowate Rodzaj jodła Gatunek jodła Veitcha Nazwa systematyczna Abies veitchii Lindl.Abies eichleri Lauche, Picea veitchii (Lindl.) Gordon, Pinus selenolepis Parl.[2]
Jodła Veitcha (Abies veitchii) – gatunek drzewa z rodziny sosnowatych. Pochodzi z gór Japonii, występuje na wyspach Honsiu i Sikoku. Występuje w rejonach o dużych opadach, w chłodnych górskich lasach na wysokościach od 1300 do 2800 m n.p.m. Występuje razem z jodłą nikko i powyżej jej zasięgu [3]. Jest uprawiany w wielu krajach świata, głównie w Europie, USA i Rosji[4].
Jodła Veitcha jest uprawiana jako roślina ozdobna. Jest gatunkiem odpornym na zacienienie w młodym wieku ale jest krótkowieczna. Dobrze znosi mrozy, jest wrażliwa na suszę, nie lubi gleb wapiennych. Dorasta do wysokości 30 m i 90 cm średnicy pnia. Korona wąskostożkowata, gęsta z krótkimi konarami. Nazwa pochodzi od nazwiska podróżnika i ogrodnika Johna Goulda Veitcha, który w 1860 opisał ten gatunek na górze Fudżi. Drzewo chętnie sadzone w ogrodach i parkach. W Polsce duże okazy znajdziemy między innymi w Kórniku i w Wirtach[3].
Jodła Veitcha (Abies veitchii) – gatunek drzewa z rodziny sosnowatych. Pochodzi z gór Japonii, występuje na wyspach Honsiu i Sikoku. Występuje w rejonach o dużych opadach, w chłodnych górskich lasach na wysokościach od 1300 do 2800 m n.p.m. Występuje razem z jodłą nikko i powyżej jej zasięgu . Jest uprawiany w wielu krajach świata, głównie w Europie, USA i Rosji.
Країна поширення: Японія (Хонсю, Сікоку). Живе у вологих ґрунтах, в холодних вологих гірських лісах на висоті 1500-2800 метрів. Це дуже тіньовитривалі дерева, коли молоді, але не довговічні.
Це хвойне вічнозелене дерево росте швидкими темпами до 25-30 м заввишки. Кора гладка і світло-сіра, і має смоляні пухирі, характерні для багатьох ялин. Крона вузько конічна з горизонтальними гілками і опушеними пагонами. Пагони опушені коротким каштановим волоссям. Листки голчасті й плоскі, 1-3 см завдовжки і 2 мм шириною. Вони блискучі темно-зелені зверху з двома помітними блакитно-білими смугами знизу, верхівка зубчаста. Листя щільне. Шишки блакитно-фіолетові, коли молоді, пізніше коричневі, циліндричні, довжиною 4-7 см, шириною до 3 см. Цвіте в травні. Шишки дозрівають у вересні та жовтні. Насіння 7 мм довжиною, жовте, крила чорнуваті; 1000 штук насіння важить бл. 30-40 гр.
Дає деревину низького сорту, яка в основному використовується для виробництва паперової маси. Є популярним декоративним деревом в парках і садах, а також у колекціях, іноді вирощують для новорічних ялинок.
Ніяких конкретних загроз виявлено не було. Цей вид відомий з кількох охоронних територій.
Це незавершена стаття про родину Соснові.Abies veitchii là một loài thực vật hạt trần trong họ Thông. Loài này được Lindl. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1861.[1]
Abies veitchii là một loài thực vật hạt trần trong họ Thông. Loài này được Lindl. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1861.
Abies veitchii Lindl. (1861)
Охранный статус
Пихта Ви́ча[источник не указан 2061 день], также Пихта Вейча[1] (лат. Abies veitchii) — вечнозелёное однодомное дерево из рода пихты семейства сосновых. Естественная среда произрастания — японские острова Хонсю и Сикоку[2]. Местное название дерева: яп. シラビソ или яп. シラベ (звучит как сирабисо или сиро-моми) [2].
Существует две разновидности этого вида:
Впервые пихта Вича была описана в научной литературе в 1861 году Джоном Линдли в издании «The Gardeners' Chronicle» (англ. «The Gardeners' Chronicle»). Название дано в честь британского ботаника и садовода Джона Гульда Вейча (1839—1870).
Пихта Вича представляет собой стройное высокое дерево (около 25 метров, максимально до 35 метров) с конической кроной, часто ветвящейся к основанию. Диаметр ствола составляет 30-50 см. Кора — серая, гладкая; на молодых побегах — серая или зеленоватая, короткоопушенная[3].
Ветви — короткие, горизонтальные, с кольцевидными сгибами у основания и красновато-коричневыми кончиками. Почки светло-коричневые, маленькие, овальные, очень смолистые. Иглы плотные, частично гребенчатые, направленные вперед и частично вверх; 1—2,5 см длиной. Концы игл усечённые и расщеплённые; сверху тёмно-зелёные, глянцевые и бороздчатые, с двумя белыми устьицами; смоляные ходы располагаются ближе к центру, изредка к краю. Цвести начинает в мае[3].
Шишки очень плотные, тяжёлые; цилиндрические, 4,5—6,5 см длиной и 3 см шириной, синевато-фиолетовые в молодом возрасте, позднее — коричневые, созревают в сентябре-октябре. Семя 7 мм длиной, жёлтое с темным крылом; 1000 семян весят приблизительно 30—40 грамм. Семядолей: 3—5[3][4].
В естественных условиях пихта Вича является эндемичным видом, произрастая всего на двух островах Японии: Сикоку и Хонсю. Этот вид, наряду с пихтой Мариса (Abies mariesii), является доминирующим видом среди пихт субальпийских лесов центральной Японии[5]. Средняя высота произрастания около 1800 метров (1500—2500 метров для Abies veitchii var. veitchiis, остров Хонсю и 800—1900 метров Abies veitchii var. sikokiana, остров Сикоку) над уровнем моря[6].
В своём ареале пихта Вича образует небольшие реликтовые леса, сохранившиеся со времён Ледникового периода, обычная высота которых от 13 до 24 м. Сопутствующие древесно-кустарниковые виды верхнего яруса: Тсуга разнолистная (Tsuga diversifolia) и Ель аянская (Picea jezoensis); среднего яруса: Клён Чоноски (Acer tschonoskii), Берёза Эрмана (Betula ermanii) и Рябина смешанная (Sorbus commixta); нижнего яруса: Мензесия пятитычинковая (Menziesia pentandra) и пихтовый подлесок[7].
Основные животные, обитающие в пихтовых лесах: Японская серна (Capricornis crispus), Японская соня (Glirulus japonicus) и Японская летяга (Pteromys momonga); птицы: Японская зарянка (Erithacus akahige)[7].
Декоративный вид с красивой формой кроны. Эффектна в виде солитёров и в небольших группах.
Есть крупные плодоносящие экземпляры в денрологическом саду Московской сельскохозяйственной академии имени К. А. Тимирязева. В Липецкой области — один из лучших видов пихт по морозостойкости, засухоустойчивости и быстроте роста (в возрасте 23 лет имела высоту около 8 метров и диаметр ствола до 13 см)[8].
Пихта Вича предпочитает сырую, хорошо дренированную кислую почву, а также незатенённые места с полным солнечным освещением[9]. Растение хорошо переносит затенение (особенно молодняк), морозоустойчиво (при наличии надёжного снежного покрова), умеренно влаголюбиво (не любит как застой воды, так и длительную сушь)[7].
Хорошо растёт на глинистых почвах, не переносит загрязнения воздуха (плохо растёт в городах), предпочитает северные склоны. Дерево не долговечно, но растёт относительно быстро: на 75 см. за два года после высаживания в открытый грунт и до 1 метра в год в течение первых двадцати лет жизни, затем рост замедляется и практически прекращается. Пихта Вича не переносит пересадки во взрослом возрасте (желательно осуществлять пересадку деревьев не более 90 см. высотой); свободно скрещивается в другими пихтами из своего рода[10].
Размножают растение семенами, желательно после холодной стратификации; посев осуществляют в феврале (в закрытом грунте) или марте в (открытом грунте), используя специальные посадочные горшки или контейнеры. Образовавшиеся сеянцы высаживают в грунт обычно поздней весной, после последних ожидаемых заморозков[10].
Пихта Вича начинает цвести достаточно рано: женские стробилы появляются, когда дерево достигает примерно высоты в 6 метров[10].
Пихта Вича — анемохор, чему способствует малый вес семян (138-140 тыс. в одном килограмме)[7]. В естественных условиях прорастает только около 0,1% всех попадающих на землю семян[11].
Древесина дерева, прочная, но эластичная, может использоваться в строительстве, изготовлении посуды, тары и пр. В местах произрастания используется как сырьё для целлюлозно-бумажной промышленности. Древесина пихты Вича обладает хорошими резонансными свойствами и может использоваться для изготовления музыкальных инструментов[12]. В некоторых странах пихту Вича используют в качестве рождественской или новогодней ели[10].
Благодаря форме и окраске кроны, стройному габитусу, пихта Вича является одной из самых декоративных видов среди пихт, находясь в культуре с 1865 года[4].
Культурные сорта[13]:
Пихта Ви́ча[источник не указан 2061 день], также Пихта Вейча (лат. Abies veitchii) — вечнозелёное однодомное дерево из рода пихты семейства сосновых. Естественная среда произрастания — японские острова Хонсю и Сикоку. Местное название дерева: яп. シラビソ или яп. シラベ (звучит как сирабисо или сиро-моми) .
Существует две разновидности этого вида:
Abies veitchii var. sikokiana (Nakai) Kusaka [syn. Abies sikokiana Nakai basionym]; Abies veitchii var. veitchiis Lindl. [syn. Abies veitchii var. olivacea Shiras. ]Впервые пихта Вича была описана в научной литературе в 1861 году Джоном Линдли в издании «The Gardeners' Chronicle» (англ. «The Gardeners' Chronicle»). Название дано в честь британского ботаника и садовода Джона Гульда Вейча (1839—1870).
分類 界 : 植物界 Plantae 門 : 裸子植物門 Pinophyta 亜門 : マツ亜門 Pinophytina 綱 : マツ綱 Pinopsida 亜綱 : マツ亜綱 Pinidae 目 : マツ目 Pinales 科 : マツ科 Pinaceae 属 : モミ属 Abies 種 : シラビソ A. veitchii 学名 Abies veitchii Lindl. 和名 シラビソ、シラベ 変種 本文参照
シラビソ（白檜曽、学名：Abies veitchii）は、マツ科モミ属の常緑針葉樹で、日本の固有種である。別名はシラベ。
山形・宮城県境の蔵王から中部山岳地帯・紀伊半島の大峰山系、四国の剣山・石鎚山まで分布する。ウラジロモミより更に上部、海抜1,500mから2,500mの亜高山帯に分布する。四国に分布するものは、シコクシラベ Abies veitchii var. reflexa という変種として扱われる[2]。関東から中部地方にかけての亜高山帯林において、オオシラビソと混生するが、比較すると太平洋側の雪の少ない山岳ではシラビソが、日本海側の多雪地ではオオシラビソが比較的優勢である。
球果は4〜6cmとかなり小型で、成熟すると暗青紫色になる。樹高は大木では35m以上に達する場合もあるが、自生地が標高の高い山岳地帯であるため、多雪・強風・土壌の貧弱など過酷な自然環境により、大木となることはかなりまれである。また、寿命も数十年程度と、樹木としては比較的短い場合が多い。混生することが多いオオシラビソとはよく似ているが、枝からの葉の生え方に違いがあり、上から見ると、シラビソは枝がよく見えるのに対して、オオシラビソは葉が枝を隠すように生えていることで区別ができる。また、球果の先端がオオシラビソでは丸みを帯びているのに対して、シラビソでは先端が尖っている。
八ヶ岳の北横岳・縞枯山では、同一地域のシラビソとオオシラビソが一斉に枯死 → 稚樹が一斉に成長 → 同じくらいの寿命で再び一斉に枯死というサイクルを繰り返し、白い枯れ木と緑の樹木が帯状に連なっているため、「縞枯現象」と呼ばれる。この「縞」は、木の生長のサイクルに従って、数十年単位で山頂方向にゆっくりと移動している。
北海道・千島列島・樺太に分布するトドマツと近縁で、最終氷期、またはそれ以前の氷期に本州まで南下してきたトドマツが、氷期の終了とともに本州中部の山岳地に取り残されたものの子孫と考えられる。大量の積雪に弱いため、現在の東北地方の日本海側にはまったく分布せず、太平洋側でも蔵王より北には分布しない。この分布パターンやそれに至る経緯は、トウヒ属のトウヒとエゾマツに類似している。
1928年、中井らは、四国山地に分布するシラビソが、本州のものと比較して毬果がやや小さく、葉の形状に相違が見られることから、四国の固有種「シコクシラベ、四国白檜、Abies veitchii var. sikokiana (Nakai) Kusaka.」として発表した[3]。分布域は石鎚山系（二ノ森、石鎚山周辺）、笹ヶ峰、剣山系（剣山、一ノ森周辺）の標高約1,700mより上部の極限られた領域である。
しかし、1957年に矢頭らは西駒ヶ岳、石鎚山、大峰山のシラビソの毬果や葉の解剖的性質の比較を行い、四国産のものと本州のものを区別する必要はないと発表した。山中らも1981年に四国と紀伊半島のシラビソを比較して、区別の必要はないとの見解を示している。従って石鎚山系のシラビソは南限に相当する。
四国のシラビソは最終氷期に南下したものの遺存植物とされており、その後の温暖化によりブナやササ類の進入により追いつめられて、高所の岩礫地など条件の厳しい場所に辛うじて生育しているものとされる[3][4]。さらに将来、腐植の堆積によるササの進入や地球温暖化による成育域の逼塞が懸念されている[3][5]。愛媛県では準絶滅危惧種、徳島県および高知県では絶滅危惧II類に指定されている[6]。
シラビソ（白檜曽、学名：Abies veitchii）は、マツ科モミ属の常緑針葉樹で、日本の固有種である。別名はシラベ。
