nomes no trilho de navegação
Guidance for identification (German text)
Ryzec ohrnutý (Lactarius resimus) je houba z čeledi holubinkovitých.
Klobouk je velký až 20 cm, zpočátku podvinutý, potom plochý. Jeho okraj je chlupatý, nahnědlý, povrch klobouku má barvu slonové kosti. Lupeny jsou bílé s nažloutlým okrajem, přirostlé ke třeni, na který se zlehka sbíhají. Třeň je plný, rovný, holý, vysoký do 5 cm, silný do 2,5 cm, bílý s nažloutlými skvrnami. Mléko je bílé, ostré, na vzduchu žloutne.
Roste v březových lesích na kyselých půdách. V Česku je velmi vzácný. Roste v létě a na podzim ve velkých skupinách.
Obrázky, zvuky či videa k tématu ryzec ohrnutý ve Wikimedia Commons
Galerie ryzec ohrnutý ve Wikimedia CommonsRyzec bažinný • Ryzec Bertillonův • Ryzec bledoslizký • Ryzec bledý • Ryzec borový • Ryzec Bresadolův • Ryzec bukový • Ryzec citlivý • Ryzec citronový • Ryzec černohlávek • Ryzec datlí • Ryzec ďubkovaný • Ryzec dubový • Ryzec hedvábný • Ryzec hnědočervený • Ryzec hnědoskvrnitý • Ryzec hnědý • Ryzec honosný • Ryzec oranžově hnědý • Ryzec chlupatý • Ryzec jablečný • Ryzec játrový • Ryzec jedlový • Ryzec kafrový • Ryzec kalichovkovitý • Ryzec klamný • Ryzec kokoska • Ryzec krátkonohý • Ryzec kravský • Ryzec kroužkatý • Ryzec krvomléčný • Ryzec křídlatovýtrusý • Ryzec lemovaný • Ryzec libovonný • Ryzec lilákový • Ryzec liškový • Ryzec lososový • Ryzec Maierův • Ryzec maličký • Ryzec modřínový • Ryzec nahnědlý • Ryzec nasládlý • Ryzec odporný • Ryzec ohrnutý • Ryzec olšový • Ryzec oranžově hnědý • Ryzec oranžový • Ryzec osikový • Ryzec osmahlý • Ryzec osténkatý • Ryzec ostrý • Ryzec palčivý • Ryzec pásovaný • Ryzec peprný • Ryzec Pilátův • Ryzec ploštičný • Ryzec plstnatý • Ryzec pohárkovitý • Ryzec polokrvomléčný • Ryzec pravý • Ryzec přejemný • Ryzec pýřitý • Ryzec Quelétův • Ryzec rašeliníkový • Ryzec Romagnesiho • Ryzec rudohrdlý • Ryzec ryšavý • Ryzec řídkolupenný • Ryzec sazový • Ryzec scvrklý • Ryzec severský • Ryzec skotský • Ryzec smoločerný • Ryzec smrkový • Ryzec strakatý • Ryzec světlý • Ryzec syrovátkový • Ryzec syrovinka • Ryzec šeredný • Ryzec vodnatý • Ryzec vonný • Ryzec zelenající
• Ryzec zlatomléčný • Ryzec zprohýbaný • Ryzec žlutavý • Ryzec žlutomléčnýRyzec ohrnutý (Lactarius resimus) je houba z čeledi holubinkovitých.
Der Wimpern-Milchling (Lactarius resimus) ist eine Pilzart aus der Familie der Täublingsverwandten (Russulaceae). Es ist ein großer bis sehr großer Milchling mit einem anfangs rein weißen, ungezonten Hut und einer weißen, sich gelb verfärbenden Milch. Der Hutrand ist anfangs flaumig behaart und der Stiel niemals grubig. Der überwiegend in Nordosteuropa vorkommende, ungenießbare Milchling ist vorwiegend mit Birken und Kiefern vergesellschaftet. In Mitteleuropa ist die Art sehr selten, die Fruchtkörper erscheinen im August und September.
Der Hut ist 6–15 (20) cm breit, jung flach gewölbt und in der Mitte genabelt, dann in der Mitte zunehmend niedergedrückt. Im Alter ist der Rand ausgebreitet und der Hut zunehmend trichterförmig vertieft. Der Rand bleibt lange eingebogen und ist ganz jung flaumig behaart. Die Oberfläche ist mehr oder weniger glatt, klebrig, im feuchten Zustand schleimig und glänzend. Der junge Hut ist rein weiß gefärbt, dann verfärbt er sich blass creme- oder strohgelb und wird zumindest in der Mitte oft blass creme oder ockerfleckig. Nur selten zeigen sich schwach ausgebildete Zonen.
Die ziemlich dicht stehenden, breit angewachsenen oder leicht am Stiel herablaufenden Lamellen sind ziemlich breit, jung blass cremefarben und später zunehmend rötlich ocker gefärbt. Einige sind in Stielnähe gegabelt. Das Sporenpulver ist blass cremefarben.
Der zylindrische bis bauchige oder unregelmäßig geformte Stiel ist 3–5,5 cm lang und 2–3 cm breit. Die Oberfläche ist glatt, manchmal an der Basis samtig und weiß bis weißlich-gelb gefärbt. Bisweilen findet man im unteren Teil des Stieles einige wenige ockerfarbene Gruben oder Flecken.
Das weiße Fleisch ist fest und im Stiel hohl. Im Anschnitt verfärbt es sich unter der Huthaut und in der Stielrinde zitronengelb. Es schmeckt erst mild und dann langsam scharf, mitunter auch bitter. Der Geruch ist leicht fruchtig. Die weiße, spärlich fließende Milch verfärbt sich innerhalb von 10 bis 20 Sekunden schwefelgelb und schmeckt ebenfalls scharf.[1][2]
Die rundlichen bis elliptischen Sporen sind durchschnittlich 8,0–8,6 µm lang und 5,9–6,3 µm breit. Der Q-Wert (Quotient aus Sporenlänge und -breite) ist 1,1–1,45. Das unvollständig netzige Sporenornament wird etwa 0,8 µm hoch und besteht aus reihig angeordneten Graten und Warzen, die größtenteils netzartig verbunden sind und wenigen, isoliert stehenden Warzen. Der Hilarfleck ist amyloid.
Die zylindrischen bis keulenförmigen oder bauchigen, meist 4-sporigen Basidien sind 35–50 µm lang und 9–11,5 µm breit. Die gewunden-zylindrischen bis spindelförmigen Pleuromakrozystiden sind zerstreut oder selten und kommen meist nur am Lamellengrund vor. Sie messen 40–70 × 7,5–9 µm. Normalerweise sind sie an der Spitze nicht eingeschnürt. Die Lamellenschneide ist steril und mit 12–40 µm langen und 4,5–9,5 µm breiten, meist septierten Parazystiden besetzt. Diese sind keulenförmig bis zylindrisch oder schmal flaschenförmig und häufig an der Spitze perlkettenartig eingeschnürt.
Die Huthaut (Pileipellis) ist eine 200–400 µm dicke Ixocutis, aus parallel liegenden, 2–7 µm breiten Hyphen.[1][2]
Der Wimpern-Milchling ähnelt besonders dem Wässriggezonten Milchling (L. aquizonatus) und dem Fransen-Milchling (L. citriolens). Von diesen beiden Arten kann er vor allem durch den flaumigen Hutrand, das Fehlen einer deutlichen Zonierung und die breiteren Sporen unterschieden werden. Die anderen großen, weißhütigen Milchlinge, wie der Wollige Milchling (L. vellereus) oder der Langstielige (L. piperatus) und der Grünende Pfeffer-Milchling (L. glaucescens), haben eine weiße, (lange Zeit) unveränderliche Milch, die sich niemals schwefelgelb verfärbt.[1][2]
Der Wimpern-Milchling ist ein Mykorrhizapilz, der mit Birken und Kiefern vergesellschaftet ist. Möglicherweise können aber auch andere Bäume als Wirt dienen. Man findet ihn meist auf trockenen, sauren Sandböden, er kann aber auch an kalkhaltigen Standorten vorkommen. Die Fruchtkörper erscheinen im August und September.[1][3]
Die holarktische Art ist in Nordasien (Sibirien, Russland-Fernost), Nordamerika (USA, Kanada) und Europa verbreitet. Allerdings ist noch nicht ganz klar, ob sich die Nachweise aus Nordamerika wirklich auf diese Art beziehen. In Europa kommt der Milchling vor allem in Fennoskandinavien und Osteuropa (Russland) vor. In Skandinavien kann er lokal häufig sein. In Mittel- und Westeuropa ist der Pilz selten bis sehr selten. Die Rote Liste der Großpilze Deutschlands listet die Art als vom Aussterben bedroht (Gefährdungskategorie 1).[7]
In Deutschland wurde der Milchling in Bayern, Baden-Württemberg und Nordrhein-Westfalen nachgewiesen. Auch in der Schweiz ist der Milchling selten.[1][3]
Der Wimpern-Milchling wurde erstmals 1815 von E. M. Fries als Agaricus intermedius var. expallens[8] und somit als Varietät des Grubigen Milchlings beschrieben. 1821 erhob er ihn als Agaricus resimus zur Art,[9] bevor er ihn 1838 in die Gattung Lactarius stellte, sodass er seinen heute gültigen Namen bekam.[10] Weitere nomenklatorische Synonyme sind: Galorrheus resimus (Fr.) P. Kumm. (1871)[11] und Lactifluus resimus (Fr.) Kuntze (1891)[12]
Bei Lactarius resimus im Sinne von Ricken und Bresadola handelt es sich um L. citiolens Pouzar, den Fransen-Milchling.[13] Das Artattribut "resimus" bedeutet aufwärts gebogen.[14]
Infragenerische Systematik M. Basso und Heilmann-Clausen stellten den Wimpern-Milchling in die Untersektion Scrobiculati, die bei Basso unterhalb der gleichnamigen Sektion Piperites steht. Bei Heilmann-Clausen hingegen steht die Untersektion in der Sektion Zonarii. Die Vertreter der Untersektion haben einen mehr oder weniger schmierigen Hut, dessen Hutrand mehr oder weniger behaart ist. Die scharfe und anfangs weiße Milch verfärbt sich nach einer Weile gelb. M. Bon stellt den Milchling in die Sektion Tricholomoidei. Die Vertreter ähneln denen der Sektion Zonarii, haben aber einen wollig-filzigen Hutrand.[13][15]
Der scharf schmeckende Milchling gilt in Mitteleuropa als ungenießbar, in Russland und der Ukraine wird er nach entsprechender Vorbehandlung als ausgezeichneter Speisepilz geschätzt.[16] Um den Pilz essbar zu machen, sind zwei Methoden gebräuchlich.
Der Wimpern-Milchling (Lactarius resimus) ist eine Pilzart aus der Familie der Täublingsverwandten (Russulaceae). Es ist ein großer bis sehr großer Milchling mit einem anfangs rein weißen, ungezonten Hut und einer weißen, sich gelb verfärbenden Milch. Der Hutrand ist anfangs flaumig behaart und der Stiel niemals grubig. Der überwiegend in Nordosteuropa vorkommende, ungenießbare Milchling ist vorwiegend mit Birken und Kiefern vergesellschaftet. In Mitteleuropa ist die Art sehr selten, die Fruchtkörper erscheinen im August und September.
Το Lactarius resimus είναι είδος μανιταριών του γένους Lactarius, το οποίο θεωρείται έδεσμα στη Ρωσία και ορισμένες άλλες χώρες της Ανατολικής Ευρώπης, όταν παστώνεται με αλάτι. Εκεί θεωρείται ως ένα από τα τρία πιο νόστιμα βρώσιμα μανιτάρια, μαζί με το Boletus edulis και το Lactarius deliciosus,[2] αν και δεν είναι χαίρει μεγάλης εκτίμησης αλλού. Το μανιτάρι αποτελεί ένα μυκόριζη σχέση με τη σημύδα.
Το Lactarius resimus είναι είδος μανιταριών του γένους Lactarius, το οποίο θεωρείται έδεσμα στη Ρωσία και ορισμένες άλλες χώρες της Ανατολικής Ευρώπης, όταν παστώνεται με αλάτι. Εκεί θεωρείται ως ένα από τα τρία πιο νόστιμα βρώσιμα μανιτάρια, μαζί με το Boletus edulis και το Lactarius deliciosus, αν και δεν είναι χαίρει μεγάλης εκτίμησης αλλού. Το μανιτάρι αποτελεί ένα μυκόριζη σχέση με τη σημύδα.
Пекшепанго[1], лиякс: Виде груздя, Мода панго[1], (лат. Lactarius resimus, руз. Груздь настоящий) — панго Млечникэнь буестэ (лат. Lactarius), Верекстэярсыцянь семиястонть (лат. Russulaceae).
Лангозо пачколи 15 см покшолмасо. Одсто панго лагось виде, куншкасонзо латкине, покшсто касозь пано чиретне кепедевить, теевить воронкань кондямокс.
Тюсозо ашо, лиясто аламодо ожола, пангонть нетьксэзэяк ашо. Синдемстэ пангонть эйстэ лиси ловсонь кондямо.
Касы медьковсто саезь таштамковонь прядовомс килей ды човор вирьсэ. Ярсыть эйстэнзэ салтозь. Рестамс а маштови, сэпев-чапамо[2].
Пекшепанго, лиякс: Виде груздя, Мода панго, (лат. Lactarius resimus, руз. Груздь настоящий) — панго Млечникэнь буестэ (лат. Lactarius), Верекстэярсыцянь семиястонть (лат. Russulaceae).
Лангозо пачколи 15 см покшолмасо. Одсто панго лагось виде, куншкасонзо латкине, покшсто касозь пано чиретне кепедевить, теевить воронкань кондямокс.
Тюсозо ашо, лиясто аламодо ожола, пангонть нетьксэзэяк ашо. Синдемстэ пангонть эйстэ лиси ловсонь кондямо.
Касы медьковсто саезь таштамковонь прядовомс килей ды човор вирьсэ. Ярсыть эйстэнзэ салтозь. Рестамс а маштови, сэпев-чапамо.
Lactarius resimus is a species of mushrooms in the genus Lactarius, which is considered a delicacy in Russia and some other countries of Eastern Europe when pickled in salt. There it is considered one of three tastiest edible mushrooms, along with Boletus edulis and Lactarius deliciosus,[2] though it is not held in high esteem elsewhere. The mushroom forms a mycorrhizal relationship with birch and with conifers too (pine).
The cap ranges from 4 to 15 cm in diameter. The stalk ranges from 2 to 6 cm in length and 1 to 3 cm in width. The mushroom is generally white, but stains yellow to orange. The spores are white-yellow, elliptical and bumpy.[3]
Similar species include Lactarius pubescens var. betulae and Lactarius torminosus.[3]
Lactarius resimus is a species of mushrooms in the genus Lactarius, which is considered a delicacy in Russia and some other countries of Eastern Europe when pickled in salt. There it is considered one of three tastiest edible mushrooms, along with Boletus edulis and Lactarius deliciosus, though it is not held in high esteem elsewhere. The mushroom forms a mycorrhizal relationship with birch and with conifers too (pine).
The cap ranges from 4 to 15 cm in diameter. The stalk ranges from 2 to 6 cm in length and 1 to 3 cm in width. The mushroom is generally white, but stains yellow to orange. The spores are white-yellow, elliptical and bumpy.
Similar species include Lactarius pubescens var. betulae and Lactarius torminosus.
Koivurousku (Lactarius resimus) on Suomessa melko harvalukuinen rousku, joka on myös ruokasieni.[2]
Koivurousku on haurasmaltoinen ja juustomaisesti lohkeava. Sen suppilomainen, valkea lakki on kooltaan 8-15 senttiä. Lakki on pinnaltaan tahmea ja vyöhykkeetön, mutta vanhemmiten siihen muodostuu kellertäviä laikkuja. Lakin reuna kiertyy sisäänpäin ja siinä on nukkainen pinta. Vanhemmiten reuna ohenee ja nukkaisuus häviää. Sienen johteiset heltat ovat tiheässä ja ne ovat väriltään valkoiset. Myös lajin ontto jalka on valkoinen. Maitiaisneste on aluksi väriltään valkoista, mutta joutuessaan ilman kanssa tekemisiin se muuttuu rikinkeltaiseksi.[2]
Useat melko suurikokoiset rouskulajit ovat väriltään ja maitiaisnesteeltään samankaltaisia. Ne ovat kuitenkin kaikki syötäviä esikäsittelyn jälkeen.[2]
Koivurouskua tavataan koivusekametsissä, Suomessa aina Napapiirille asti. Sieni on useimmiten harvalukuinen, mutta kanta voi olla tiettyinä vuosina runsaskin.[2]
Koivurousku pitää esikäsitellä keittämällä runsaassa vedessä. Käsittelyn jälkeen koivurousku ja sen edellä mainitut lähilajit voidaan käyttää suolasieninä. [2]
Koivurousku (Lactarius resimus) on Suomessa melko harvalukuinen rousku, joka on myös ruokasieni.
Lactarius resimus est un champignon agaricomycète du genre Lactarius et de la famille des Russulaceae.
Il est considéré comme un mets délicat en Europe de l’Est quand il est saumuré.
Lactarius resimus est un champignon agaricomycète du genre Lactarius et de la famille des Russulaceae.
Gelsvasis piengrybis (lot. Lactarius resimus) – piengrybių (Lactarius) genties grybų rūšis. Kepurėlė 5-15 cm skersmens. Jaunų grybų kepurėlė iškili, balta, vėliau tampa paplokščia, rusvai gelsva. Lakšteliai iš pradžių balti, o vėliau įgauna kitokį atspalvį – rusvi, gelsvi. Kotas trumpas, tuščiaviduris. Trama balta, paspaudus geltonuoja, turi vaisių kvapą ir aštroką skonį.
Grybas valgomas. Auga vasarą ir rudenį pavieniui arba nedidelėmis grupėmis, beržynuose, pušynuose su beržo priemaiša.
Lietuvoje rūšis nereta, daugiau išplitusi pietvakarinėjė dalyje ir ypač Kuršių nerijos miškuose.
Gelsvasis piengrybis (lot. Lactarius resimus) – piengrybių (Lactarius) genties grybų rūšis. Kepurėlė 5-15 cm skersmens. Jaunų grybų kepurėlė iškili, balta, vėliau tampa paplokščia, rusvai gelsva. Lakšteliai iš pradžių balti, o vėliau įgauna kitokį atspalvį – rusvi, gelsvi. Kotas trumpas, tuščiaviduris. Trama balta, paspaudus geltonuoja, turi vaisių kvapą ir aštroką skonį.
Grybas valgomas. Auga vasarą ir rudenį pavieniui arba nedidelėmis grupėmis, beržynuose, pušynuose su beržo priemaiša.
Lietuvoje rūšis nereta, daugiau išplitusi pietvakarinėjė dalyje ir ypač Kuršių nerijos miškuose.
Mleczaj okazały (Lactarius resimus (Fr.) Fr.) – gatunek grzybów z rodziny gołąbkowatych (Russulaceae)[1].
Pozycja w klasyfikacji według Index Fungorum: Lactarius, Russulaceae, Russulales, Incertae sedis, Agaricomycetes, Agaricomycotina, Basidiomycota, Fungi[1].
Po raz pierwszy takson ten zdiagnozował w 1821 r. Elias Fries nadając mu nazwę Agaricus resimus. Obecną, uznaną przez Index Fungorum nazwę nadał mu w 1838 r. ten sam autor, przenosząc go do rodzaju Lactarius[1]. Niektóre synonimy naukowe[2]:
Nazwę polską podali Barbara Gumińska i Władysław Wojewoda w 1983 r.[3]
Młody – półkulisty i pępkowaty, wcześnie szeroko lejkowaty o podwiniętym brzegu, czysto biały, słabo pręgowany; młody – silnie oślizgły; po naciśnięciu przebarwiający się na żółty kolor. 8–15 cm średnicy[4].
Kremowobiałe; stare w pomarańczowe plamy; wąskie, grube i gęste, całkowicie przyrośnięte do trzonu i rozwidlone[4].
Cytrynowożółty, delikatnie omszony, z ciemnymi, wodnistoplamistymi jamkami; bardzo gruby i krótki[4].
Biały, dosyć twardy, z mleczkiem o bardzo ostrym smaku, białym na powietrzu, po około 10 sekundach przebarwiającym się na siarkowożółto[4].
Jasnoochrowy[4].
W Polsce bardzo rzadki[4]. Znajduje się na Czerwonej liście roślin i grzybów Polski. Ma status E – gatunek wymierający[5]. Znajduje się na listach gatunków zagrożonych także w Czechach, Niemczech, Danii, Norwegii, Holandii[3]. Popularny w północnej Europie, w środkowej – bardzo rzadko znajdowany.
Rośnie w lasach iglastych, głównie pod świerkami, czasem występuje w dużych grupach[3].
Grzyb mikoryzowy[3]. Na surowo jest niejadalny, jednak we wschodniej Europie jest kiszony i wykorzystywany w przemyśle przetwórczym[4].
Mylony z dużo częstszym w Polsce mleczajem dołkowanym (Lactarius scrobiculatus), który jednak ma jasnocytrynowożółty kapelusz z dobrze widocznymi pręgami[4].
Mleczaj okazały (Lactarius resimus (Fr.) Fr.) – gatunek grzybów z rodziny gołąbkowatych (Russulaceae).
Lactarius resimus é um fungo que pertence ao gênero de cogumelos Lactarius na ordem Russulales. É considerado uma iguaria na Rússia e em alguns outros países da Europa Oriental. Lá ele é tido como um dos três mais saborosos cogumelos comestíveis , junto com Boletus edulis e Lactarius deliciosus.[1]
Lactarius resimus é um fungo que pertence ao gênero de cogumelos Lactarius na ordem Russulales. É considerado uma iguaria na Rússia e em alguns outros países da Europa Oriental. Lá ele é tido como um dos três mais saborosos cogumelos comestíveis , junto com Boletus edulis e Lactarius deliciosus.
Alabasterriska (Lactarius resimus) är en svampart[5] som först beskrevs av Elias Fries, och fick sitt nu gällande namn av Elias Fries 1838. Alabasterriska ingår i släktet riskor och familjen kremlor och riskor.[6][7][8] Arten är reproducerande i Sverige.[8] Inga underarter finns listade i Catalogue of Life.[6]
Wikimedia Commons har media som rör Lactarius resimus.
Wikispecies har information om Lactarius resimus.
Alabasterriska (Lactarius resimus) är en svampart som först beskrevs av Elias Fries, och fick sitt nu gällande namn av Elias Fries 1838. Alabasterriska ingår i släktet riskor och familjen kremlor och riskor. Arten är reproducerande i Sverige. Inga underarter finns listade i Catalogue of Life.
Хрящ-молочник справжній (Lactarius resimus Fr.) — їстівний гриб з родини сироїжкових Russulaceae.
Шапка 5-12(20) см у діаметрі, товстощільном'ясиста, увігнуторозпростерта або лійкоподібна, молочно-біла, брудно-біла, з часом брудно-жовтувата, іноді з невиразними світлішими концентричними зонами, при зволоженні клейка, при підсиханні блищить, при натискуванні рудіє. Пластинки кольору шапки. Спори 7-9 Х 5,5-7 мкм, із сітчастою орнаментацією. Ніжка 2-7 Х 1-5 см, з порожниною, кольору шапки, біля основи іноді рудувата, гола, суха. М'якуш крихкий, білий, з дуже приємним запахом, гострий на смак. Молочний сік білий, на повітрі стає сірчано-жовтим, їдким.
В Україні поширений у Західному Поліссі. Росте у березових та мішаних (під березою) лісах, групами; у липні — вересні. Дуже добрий їстівний гриб. Використовують його свіжим, про запас засолюють.
Хрящ-молочник справжній (Lactarius resimus Fr.) — їстівний гриб з родини сироїжкових Russulaceae.
Шапка 5-12(20) см у діаметрі, товстощільном'ясиста, увігнуторозпростерта або лійкоподібна, молочно-біла, брудно-біла, з часом брудно-жовтувата, іноді з невиразними світлішими концентричними зонами, при зволоженні клейка, при підсиханні блищить, при натискуванні рудіє. Пластинки кольору шапки. Спори 7-9 Х 5,5-7 мкм, із сітчастою орнаментацією. Ніжка 2-7 Х 1-5 см, з порожниною, кольору шапки, біля основи іноді рудувата, гола, суха. М'якуш крихкий, білий, з дуже приємним запахом, гострий на смак. Молочний сік білий, на повітрі стає сірчано-жовтим, їдким.
В Україні поширений у Західному Поліссі. Росте у березових та мішаних (під березою) лісах, групами; у липні — вересні. Дуже добрий їстівний гриб. Використовують його свіжим, про запас засолюють.
Lactarius resimus là một loài nấm trong chi Lactarius, được xem là một loại thực phẩm đặc sản ở Nga vầ một số nước khác ở Đông Âu khi được muối dưa. Ở các xứ này chúng được xem là một trong ba lài nấm ăn được ngon nhất, cùng với Boletus edulis and Lactarius deliciosus[1].
Bài viết liên quan đến Lớp Nấm tán này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Lactarius resimus là một loài nấm trong chi Lactarius, được xem là một loại thực phẩm đặc sản ở Nga vầ một số nước khác ở Đông Âu khi được muối dưa. Ở các xứ này chúng được xem là một trong ba lài nấm ăn được ngon nhất, cùng với Boletus edulis and Lactarius deliciosus.
Lactarius resimus (Fr.) Fr. 1838
Груздь настоящий (лат. Lactárius résimus) — съедобный гриб рода Млечник (лат. Lactarius) семейства Сыроежковые (лат. Russulaceae).
В русской микологической литературе с начала XIX века «настоящим груздём» считался вид, называемый теперь груздём перечным (Lactarius piperatus). Только в 1942 году Б. П. Васильков показал, что народное понятие «настоящий груздь» на самом деле относится к виду Lactarius resimus[3].
Шляпка ∅ 5—20 см, сначала плоско-выпуклая, затем воронковидная с завёрнутым внутрь опущеным краем, плотная. Кожица слизистая, мокрая, молочно-белого или слегка желтоватого цвета с неясными водянистыми концентрическими зонами, часто — с прилипшими частичками почвы и опада.
Ножка 3—7 см в высоту, ∅ 2—5 см, цилиндрическая, гладкая, белого или желтоватого цвета, иногда с жёлтыми пятнами или ямками, полая.
Мякоть плотная, крепкая, белая, с очень характерным запахом, напоминающим запах фруктов. Млечный сок белый, на вкус едкий, на воздухе становится серно-жёлтым.
Пластинки довольно частые, широкие, слабо нисходящие по ножке, белые с желтоватым оттенком.
Споровый порошок желтоватого цвета.
У старых грибов ножка становится полой, пластинки желтеют. Цвет пластинок может варьироваться от желтоватого до кремового. На шляпке могут пятна.
Образует микоризу с березой. Встречается в лиственных и смешанных лесах (берёзовых, сосново-берёзовых, с липовым подлеском). Распространён в северных областях России, в Беларуси, в Верхнем и Среднем Поволжье, на Урале, в Западной Сибири. Встречается нечасто, но обильно, растёт обычно большими группами. Оптимальная среднесуточная температура плодоношения 8—10 °C на поверхности почвы.
Сезон июль — сентябрь, в южных частях ареала (Белоруссия, Среднее Поволжье) август — сентябрь.
Все эти грибы условно-съедобны.
На Западе практически неизвестен[источник не указан 510 дней] или считается несъедобным[источник не указан 510 дней], в России же традиционно считается лучшим условно-съедобным грибом. После удаления горечи идёт на засолку, солёные грибы приобретают голубоватый оттенок, мясисты, сочны, обладают особым ароматом. В сухом веществе гриба содержится 32 % белка. По сибирскому способу грузди солят вместе с другими грибами (рыжиками, волнушками). Грибы вымачивают одни сутки, периодически меняя воду, затем промывают и заливают водой ещё на день. Засаливают в бочках со специями. Грузди годны к употреблению через 40—50 дней[источник не указан 510 дней].
В старину груздь настоящий считался единственным грибом, годным в засол, его называли «царём грибов». Только в Каргопольском уезде ежегодно собирали до 150 тысяч пудов рыжиков и груздей и солёными вывозили в Петербург.
Известен перечень блюд на званом обеде 17 марта 1699 года у патриарха Адриана: «… три пирога долгие с грибами, два пирожка с груздями, грибы холодные под хреном, грузди холодные с маслом, грузди гретые с соком да маслом…»[4] Как видно, во время поста главным украшением стола были всевозможные блюда из груздей.
Груздь настоящий (лат. Lactárius résimus) — съедобный гриб рода Млечник (лат. Lactarius) семейства Сыроежковые (лат. Russulaceae).
