Elmi adı-Orchis flavescens C. Koch = Dactylorhiza flavescens
Çoxillik ot bitkisidir. Kök yumruları 2-4 qanadlıdır, uzunluğu 3 sm-ə qədərdir. Gövdənin hündürlüyü 15-30 sm-dir. Yarpaqları 5-12 sayda olub, gövdənin aşağı hissəsində yerləşir, tərs-yumurtaşəkilli və ya uzunsov-lansetşəkilli, xətvari, uzunluğu 8-12 sm, kütdür, yuxarı yarpaqları ensiz, qısadır. Çiçək qrupu sıx, qısa, silindrik, çoxçiçəkli, bəzən tərs-yumurtaşəkilli, uzunluğu 3-8 sm-dir. Çiçəkləri açıq-sarı və ya tünd-qırmızı, bənövşəyi,bəzən agımtıl rəngdədir. Çiçək dodağı girdə-dördkünclü, üçqanadlı, uzunluğu 5-7 mm, yan tərəfdəki qanadı oval, kənarlar bir qədər dişlidir, orta qanadı kvadratşəkilli, qurtaracağında çıxıntılar var.[1]
Yarpaqları 5-12 saydadır, gövdənin aşağı hissəsində yerləşirlər, qaidə hissəsinə yaxın çox daralmışdır və əksinə yumurtaşəkilli və ya uzunsov-xətvari neştərşəkillidir. Uzunluğu 8-12 sm, küt ucludur; yuxarı yarpaqları ensiz və qısadır.[2]
Çiçək qrupu sıxdır, qısa, silindrik, çoxçiçəkli, bəzən əksinəyumurtaşəkilli olub, uzunluğu 3-8 sm-dir. Çiçəkləri açıq-sarı və ya bənövşəyi-tünd-qırmızı, bəzən ağ rəngdə olur. Dodağı dəyirmi-dörd künc, üçbölümlüdür və 5-7 mm uzunluqda olur; yan bölümləri oval, kənarlardan dairəvi dişlidir, orta bölümü kvadrata bənzər, çox vaxt sonu girintili-çıxıntılıdır. Çiçəkləməsi may, meyvə verməsi may-iyun ayları[2]
Çiçəkləməsi may-iyun aylarındadır. Aşağı dağ qurşaqlarından subalp yüksəkliklərinə qədər bitir. Rütubətli yerlərdə, meşələrdə və kolluqlarda rast gəlinir. Dekorativ bitki kimi istifadə oluna bilər.
Böyük Qafqazın Quba, şərq-qərb hissəsində, Kiçik Qafqazın şimalında, mərkəzində, Naxçıvanın cənub, Lənkəranın dağlıq hissəsində və ovalığında rast gəlinir.[3]
Rütubətli yerlərdə, meşə və kolluqlarda rast gəlinir.
Ölkə üzrə müxtəlif ərazilərdə rast gəlinsə də, populyasiyanın sayında azalma tendensiyası müşahidə edilir. Məhdudlaşdırıcı amillər. İqlim və antropogen amillər.
Mühafizəsi üçün xüsüsi tədbirlər aparılmır. Yayılma yerlərində antropogen təsiri azaltmaq məqsədi ilə yasaqlıqların təşkili, populyasiya səviyyəsində genetik tədqiqi, toxumlarının toxum banklarında saxlanması, bərpasının təmin edilməsi, yeni yayılma yerlərinin axtarılması təklif olunur.
1. Рзазаде Р. Я., 1952;
2. Azərbaycan SSR-in Qırmızı kitabı, 1989.
Bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediya kömək edə bilərsiniz.Elmi adı-Orchis flavescens C. Koch = Dactylorhiza flavescens
Dactylorhiza romana, the Roman dactylorhiza, is a species of orchid. It is native to the Mediterranean Region of southern Europe and northern Africa, the range extending eastward to Iran and Turkmenistan.[1][2][3][4][5]
Three subspecies are recognized:[1]
Media related to Dactylorhiza romana at Wikimedia CommonsDactylorhiza romana, the Roman dactylorhiza, is a species of orchid. It is native to the Mediterranean Region of southern Europe and northern Africa, the range extending eastward to Iran and Turkmenistan.
Three subspecies are recognized:
Dactylorhiza romana subsp. georgica (Klinge) Soó ex Renz & Taubenheim - Turkey, Caucasus (Armenia, Georgia (country), Azerbaijan, southern Russia), Iran, Turkmenistan Dactylorhiza romana subsp. guimaraesii (E.G.Camus) H.A.Pedersen - Spain, Portugal, Algeria, Morocco Dactylorhiza romana subsp. romana - Italy, Greece, the Balkans, Turkey, Crimea, Cyprus, Lebanon, SyriaL'orchide romana (Dactylorhiza romana (Sebast.) Soó, 1962) è una pianta erbacea spontanea appartenente alla famiglia delle Orchidacee.[1]
L'epiteto specifico (romana) si riferisce alle zone dove più facilmente è possibile trovare questa orchidea.
È una pianta erbacea alta 15 – 30 cm. La forma biologica è geofita bulbosa (G bulb), ossia sono piante perenni che portano le gemme in posizione sotterranea. Durante la stagione avversa non presentano organi aerei e le gemme si trovano in organi sotterranei chiamati bulbi o tuberi, organi di riserva che annualmente producono nuovi fusti, foglie e fiori. È un'orchidea terrestre in quanto contrariamente ad altre specie, non è “epifita”, ossia non vive a spese di altri vegetali di maggiori proporzioni
Le radici sono fascicolate e secondarie da bulbo, e si trovano nella parte superiore dei bulbi.
Le foglie hanno una forma strettamente lineare e sono concentrate soprattutto nella zona basale del fusto. Sulla superficie sono presenti inoltre delle nervature parallele disposte longitudinalmente (foglie di tipo parallelinervie). Sono inoltre amplessicauli e abbraccianti (guainanti) il fusto.
L'infiorescenza, mediamente densa, è a forma ovoidale. I fiori sono posti alle ascelle di brattee erbacee a forma lanceolata e di colore verde scuro; le inferiori sono lunghe quanto i fiori stessi. I fiori inoltre sono resupinati, ruotati sottosopra tramite torsione dell'ovario[2]; in questo caso il labello è volto in basso.
I fiori sono ermafroditi ed irregolarmente zigomorfi, pentaciclici (perigonio a 2 verticilli di tepali, 2 verticilli di stami (di cui uno solo fertile – essendo l'altro atrofizzato), 1 verticillo dello stilo)[3]. Il colore dei fiori è rosa-purpureo, oppure giallo tenue fino al bianco.
Il frutto è una capsula. Al suo interno sono contenuti numerosi minutissimi semi piatti. Questi semi sono privi di endosperma e gli embrioni contenuti in essi sono poco differenziati in quanto formati da poche cellule. Queste piante vivono in stretta simbiosi con micorrize endotrofiche, questo significa che i semi possono svilupparsi solamente dopo essere infettati dalle spore di funghi micorrizici (infestazione di ife fungine). Questo meccanismo è necessario in quanto i semi da soli hanno poche sostanze di riserva per una germinazione in proprio.[6]
La riproduzione di questa pianta può avvenire in due modi:
All'interno del genere Dactylorhiza l'orchidea di questa voce fa parte della sezione Sambucinae caratterizzata dall'avere dei tuberi a forma più o meno cilindrica, divisi solamente all'apice e lo sperone più lungo o uguale all'ovario (nell'altra sezione Maculatae i tuberi invece sono profondamente divisi in diversi tubercoli e lo sperone del labello è più breve dell'ovario)[7].
Dactylorhiza romana è inoltre riunita nel gruppo Group of Dactylorhiza sambucina (L.) Soó caratterizzato dall'avere i tuberi appiattiti e poco palmati, foglie a superficie non maculata e labello appena lobato. Le orchidee di questo gruppo inoltre preferiscono un substrato piuttosto secco. Gli altri componenti di questo gruppo sono:
Sono note le seguenti sottospecie:[1]
La validità tassonomica della sottospecie Dactylorhiza romana subsp. markusii (Tineo) Holub, ritenuta endemica della Sicilia[8], è attualmente messa in discussione in quanto i risultati di ricerche di analisi molecolare –(Bullini & al., 2001) indicano una certa identità con la sottospecie nominale.
Anche la sottospecie Dactylorhiza romana subsp. fasciculata Soó[9] non è più accettata, trattandosi di un sinonimo di Dactylorhiza sambucina (L.) Soó, 1962.
Altri ibridi noti sono:
La specie di questa voce ha avuto nel tempo diverse nomenclature. L'elenco che segue indica alcuni tra i sinonimi più frequenti:
Le varie specie del gruppo di appartenenza della D. romana possono essere confuse una con l'altra; si distinguono comunque per le seguenti caratteristiche:
Come tutte le orchidee è una specie protetta e quindi ne è vietata la raccolta e il commercio ai sensi della Convenzione sul commercio internazionale delle specie minacciate di estinzione (CITES).[12]
L'orchide romana (Dactylorhiza romana (Sebast.) Soó, 1962) è una pianta erbacea spontanea appartenente alla famiglia delle Orchidacee.
Dactylorhiza romana is een Europese orchidee van het geslacht Dactylorhiza (handekenskruiden).
Het is een soort van het midden- en oostelijke Middellandse Zeegebied die wat lijkt op de vlierorchis (Dactylorhiza sambucina), en eveneens in twee kleurvormen - geel en rood - voorkomt, maar ongevlekte bloemen heeft.
De botanische naam Dactylorhiza is ontleend aan het Oudgriekse δάκτυλος, daktulos (vinger) en ῥίζα, rhiza (wortel), wat slaat op de vingervormige wortelknollen van dit geslacht. De soortaanduiding romana verwijst naar de Romeinen.
Dactylorhiza romana is een overblijvende, niet-winterharde geofyt. Het is een tot 35 cm hoge plant met drie tot negen lichtgroene, in een rozet geplaatste, ongevlekte, lijnlancet- tot lancetvormige bladeren, één tot vier kleinere stengelbladeren, en een ijle tot dense, ovale tot cilindrische aar met talrijke bloemen met groene schutbladen die langer zijn dan de bloemen.
De bloemen zijn klein en meestal witgeel, minder algemeen rood. De zijdelingse kelkbladen zijn asymmetrisch ovaal en staan rechtop, het bovenste kelkblad vormt samen met de smallere kroonbladen een helmpje. De lip is tot 12 mm breed en 18 mm lang, drielobbig, licht convex, de zijlobben naar achter teruggeslagen. De middenlob is minstens even breed en langer dan de zijlobben. De lip is aan de randen feller gekleurd dan de rest van de bloem, maar in het centrum bleek en ongevlekt. Het spoor is steil naar boven gebogen, robuust, cilindrisch met afgeronde top, langer dan het vruchtbeginsel.
De bloeitijd is van maart tot juni.
D. romana stel weinig eisen aan zijn habitat, hij is te vinden op vochtige tot droge, alkalische tot zure bodems in volle zon of schaduw, zoals in garrigues, onder struikgewas, en in lichte bossen, tot op 2000 m hoogte.
De plant is verspreid over het centrale en oostelijke Middellandse Zeegebied, van Italië tot op de Krim en in Syrië. Hij komt lokaal voor, maar kan op plaatsen zeer abundant zijn.
Dactylorhiza romana behoort tot het geslacht van de handekenskruiden (Dactylorhiza), waarvan alle soorten sterk op elkaar gelijken. Ze kan van de vlierorchis (D. sambucina) onderscheiden worden door de ongevlekte bloemen en van D. markusii door het robuuste, steil naar boven gebogen spoor. Net als de beide andere heeft Dactylorhiza romana een rode vorm, maar die is minder algemeen en komt op bijvoorbeeld Cyprus niet voor.
Bronnen, noten en/of referentiesDactylorhiza romana is een Europese orchidee van het geslacht Dactylorhiza (handekenskruiden).
Het is een soort van het midden- en oostelijke Middellandse Zeegebied die wat lijkt op de vlierorchis (Dactylorhiza sambucina), en eveneens in twee kleurvormen - geel en rood - voorkomt, maar ongevlekte bloemen heeft.
Трав'яниста рослина заввишки 15-35 см, геофіт. Бульби циліндричні або веретеноподібні, на кінцях двічірозділені, рідше вони можуть поділятися на більшу кількість сегментів (до 4) і в цьому разі набувають вигляду розставлених пальців. Щороку бульби віддають накопичені в них поживні речовини і відмирають, а на зміну старим утворюються молоді.
Стебло пряме, порожнисте, світло-зелене, при основі огорнуте 2-3 білувато-буруватими плівчастими піхвами. Листки у кількості 4-13 (зазвичай 5-7) штук скупчені біля основи стебла, рідше вкривають його нижню частину на ½. Листки завдовжки 15-20 см, завширшки 0,4-1,4 см, лінійно-ланцетні, загострено-тупі. Жилкування паралельне.
Суцвіття — густий короткоциліндричний колос завдовжки 3-8 см, завширшки 2-4 см. Приквітки ланцетні або вузьколанцетні, тупувато-загострені, зазвичай 2-3 см завдовжки та 3-4 мм завширшки, причому нижні значно перевищують довжину віночка, а верхні дорівнюють йому або, навіть, коротші за квітки. Забарвлення приквітків залежить від кольору квіток: в темних суцвіттях воно червоно-фіолетове, в світлих — зелене. Зозулькам римським притаманна ресупінація — явище, при якому квітконіжки перекручуються, внаслідок чого квітки у суцвітті розташовуються верхніми пелюстками донизу, а нижніми доверху.
Квітки завдовжки 7-12 мм, двостатеві, зигоморфні, п'ятичленні, без запаху. Листочки оцвітини розташовані в двох колах. Середній зовнішній листочок оцвітини завдовжки до 8 мм, еліптично-яйцеподібний, з трьома жилками, бічні завдовжки до 9 мм, завширшки 3,5-4 мм, яйцеподібні, відігнуті, нерівнобічні. Два листочки внутрішнього кола завдовжки 6-8 мм, завширшки до 5 мм, яйцеподібні або широкояйцеподібні, тупі, з чотирма жилками. Губа завдовжки 7-9 мм, завширшки 8-12 мм, широкояйцеподібна, по краю коротко трилопатева. Її середня лопать майже квадратна, має на кінці помітну виїмку, а бічні по зовнішніх краях заокруглені. Шпорець завдовжки 1,3-2 см (зазвичай вдвічі довший за губу), циліндричний, тупий, прямий або ледь зігнутий на кінці, розташований горизонтально або стирчить вверх. Забарвлення пелюсток мінливе: найчастіше фіолетово-пурпурове або блідо-жовте, рідше — жовтувато-рожеве, біле. Пилок желеподібний.
Плід — коробочка. Насіння дрібне, плоске.
Морфологічно й таксономічно зозульки римські дуже наближені до зозульок бузинових, з якими їх легко сплутати. Розрізненню цих видів заважає і те, що вони можуть траплятися в одній місцевості. Іншим спорідненим видом є Dactylorhiza insularis (в перекладі українською «зозульки острівні»).
Назва виду Вегетативні органи Генеративні органи Таблиця для визначення зозульок римських Зозульки римські Листки лінійно-ланцетні, скупчені біля основи стебла або у нижній половині Шпорець циліндричний, трохи зігнутий, спрямований горизонтально або вверх Зозульки бузинові Листки ланцетні, вкривають стебло на ½-⅔ Шпорець конічний, помітно вигнутий, спрямований вверх Dactylorhiza insularis Листки ланцетні, рівномірно розподілені по стеблу Шпорець циліндричний, трохи зігнутий, майже горизонтальнийРослина досить теплолюбна, здатна витримувати лише незначні морози. Зозульки римські помірно вибагливі до світла: зазвичай вони зростають на галявинах чи у затінку під деревами, втім, квітнуть до розпускання листя, за доброї освітленості. Так само помірно вибагливі вони й до вологості ґрунту, хоча цей вид більш посухостійкий порівняно з іншими представниками роду. Типовими оселищами зозульок римських є листяні та хвойні ліси, найчастіше ялівцеві, пухнастодубові та кримськососнові. Вид входить до складу угрупувань класів Quercetea pubescenti–petraea (союз Paeonio dauricae–Quercion petraeаe) та Erico–Pinetеa (союз Brachypodio-Pinion). В горах він трапляється переважно на висоті до 600 м, зрідка його знаходили і вище — на рівні до 1800 м.
Розмножується переважно насінням, вегетативне розмноження можливе, але в природі відбувається нечасто. В цьому випадку нові рослини утворюються із бруньок, що формуються однією із бульб, інша, як правило, в розмноженні участі не бере і слугує для накопичення поживних речовин. Цвітіння в різних частинах ареалу триває з березня по червень, в Україні відбувається у квітні-травні. Квіти запилюються комахами, здебільшого джмелями. Плодоносить у травні-червні. В природі можливе перехресне запилення зозульок римських з іншими представниками роду, перш за все з близькими до них зозульками бузиновими, а також із зозульками плямистими. Внаслідок такого запилення утворюються життєздатні гібриди.
Як і багато інших орхідей, цей вид вирізняє надзвичайно малий розмір зародка. Він складається лише з невеличкої групи недеференційованих клітин, не містить ендосперму, а тому не здатен вдовольнити потреби паростка у поживних речовинах. Через це для успішного проростання насіння зозульок римських має бути обов'язково заражене симбіотичним грибом. Саме через ендотрофну мікоризу, утворену грибом, до паростка надходять необхідні мінеральні речовини.
Основна частина ареалу зозульок римських лежить у межах Середземномор'я, зокрема, цей вид описаний на Піренейському, Балканському та Апеннінському півостровах. В Італії ця рослина поширена в центральній і південній частинах країни, включно з островом Сицилія, втім, не знайдена на Сардинії. Периферійні частини ареалу включають Малу та Західну Азію, Кавказ. Найсхідніші популяції були зареєстровані в Ірані та Туркменістані. Північна межа розповсюдження зозульок римських пролягає через Болгарію[3] та Україну, причому в Україні вони відомі виключно у Гірському Криму.
Загалом зозульки римські не належать до панівних видів, тому навіть в межах свого основного ареалу вони трапляються нечасто. Водночас окремі осередки (навіть на півночі ареалу) можуть налічувати велику кількість рослин, які під час цвітіння здатні утворювати аспект. Дослідження українських популяцій показали, що природне поновлення в них цілком задовільне. Така локальна чисельність може справити хибне враження, начебто вид у безпеці. Однак, в зонах високого рекреаційного навантаження зозульки римські щезають дуже швидко. Іншими загрозами для цього виду є збирання рослин, господарське освоєння земель.
З цих причин вид занесений до Додатку II Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES) і Червоної книги України[2].
В Україні зозульки римські охороняють у Ялтинському гірсько-лісовому, Кримському та Карадазькому природних заповідниках. Дієвими засобами охорони можуть бути створення заказників в осередках поза заповідними зонами, вирощування в ботанічних садах. Станом на 2016 рік в Україні цей вид представлений лише в колекції Національного ботанічного саду.
Раніше зозульки римські використовували як сировину для отримання салепу, втім, через рідкісність виду такі заготівлі підпали під заборону. Окрім України збирання цієї орхідеї обмежене в деяких областях Італії.
The Roman Dactylorhiza (Dactylorhiza romana) là một loài phong lan.
