Other Physical Features: ectothermic ; bilateral symmetry
Sefalokaridlər (lat. Cephalocarida) — Buğumayaqlılar tipinin xərçəngkimilər yarımtipinə aid sinif.
Bəzən Lightiellidae (Jones, 1961) ikinci fəsilənin də ayrılmasına baxmayaraq, bütün Sefalokaridlər (10-a yaxın növ) əsasən bir dəstəyə – Brachypoda dəstəsinə (Birshteyn, 1960) və bir fəsiləyə Hutchinsoniellidae fəsiləsinə və 5 cinsə bölünür.
Müasir buğumayaqlıların yarımtip və sinifləri Aləmi: Heyvanlar · Yarımaləm: Eumetazoa · Bölmə: Bilateriallar · Yarımbölmə: İlkağızlılar · Tipüstü: EcdysozoaXeliserlilər yarımtipi Hörümçəkkimilər · Merostomata · PantopodlarÇoxayaqlılar yarımtipi Dodaqayaqlılar · İkicütayaqlılar · Pauropodlar · SimfillərAltıayaqlılar yarımtipi Həşəratlar · GizliçənəlilərXərçəngkimilər yarımtipi Ayaqqəlsəməlilər · Daraqayaqlılar · Sefalokaridlər · Çənəayaqlılar · Çanaqlı xərçənglər · Ali xərçənglər† Trilobitkimilər yarımtipi Trilobitlər† Marellokimilər yarımtipi Açerkostrakalar · Çiklinalar · Marrellinalar · Mimetasteridalar Sefalokaridlər (lat. Cephalocarida) — Buğumayaqlılar tipinin xərçəngkimilər yarımtipinə aid sinif.
Els cefalocàrids (Cephalocarida) són una classe de crustacis que agrupa nou espècies bentòniques. Va ser descoberta el 1955 per Sanders,[1] que va descriure l'espècie Hutchinsoniella macracantha, i no existeix cap registre fòssil del grup, tot i que alguns especialistes suggereixen una semblança amb els crustacis primitius. Són hermafrodites.
Els cefalocàrids se situen a la zona intermareal, i se n'han trobat des de la zona litoral fins a una profunditat de 1500 m, en tota mena de sediments. S'alimenten de detritus marins, per a la captació dels quals generen corrents d'aigua amb els apèndixs toràcics, com ho fan també els branquiòpodes.
La distribució comprèn punts localitzats de les costes d'Amèrica, de l'Àfrica occidental, de Nova Zelanda i del Japó.
L'anatomia dels cefalocàrides és simple si la comparem amb la d'altres crustacis:
Estan dintre dels Xenocarida, conjuntament amb els Remipedia.
La classe cefalocàrides només inclou un ordre, Brachypoda (Birshteyn, 1960), i una família, Hutchinsoniellidae (Sanders, 1955). La llista de la ITIS[2] només contempla dos gèneres i 4 espècies:
Els cefalocàrids (Cephalocarida) són una classe de crustacis que agrupa nou espècies bentòniques. Va ser descoberta el 1955 per Sanders, que va descriure l'espècie Hutchinsoniella macracantha, i no existeix cap registre fòssil del grup, tot i que alguns especialistes suggereixen una semblança amb els crustacis primitius. Són hermafrodites.
Els cefalocàrids se situen a la zona intermareal, i se n'han trobat des de la zona litoral fins a una profunditat de 1500 m, en tota mena de sediments. S'alimenten de detritus marins, per a la captació dels quals generen corrents d'aigua amb els apèndixs toràcics, com ho fan també els branquiòpodes.
La distribució comprèn punts localitzats de les costes d'Amèrica, de l'Àfrica occidental, de Nova Zelanda i del Japó.
Die Cephalocarida (Hufeisengarnelen) stellen eine seltene Klasse innerhalb der Krebstiere dar. Sie umfasst die monotypischen Brachypoda mit der Familie der Hutchinsoniellidae. Bislang sind aus dieser erst in den 1950er Jahren (Sanders (1955)) entdeckten Tiergruppe dreizehn Arten bekannt.
Die Cephalocarida leben im lockeren Übergangsbereich zwischen dem Wasser und dem feinen Schlamm des Meeresbodens. Hier ist der feine Niederschlag noch nicht fest sedimentiert, liegt aber auch nicht mehr als aufgewirbelte Suspension vor. Da es diesen Bereich in beinahe jeder Tiefe des Ozeans gibt, können Cephalocariden von der Gezeitenzone bis in die Tiefsee gefunden werden. Die Suche gestaltet sich jedoch durch das nur punktuelle Vorkommen und die niedrige Abundanz der Tiere als außerordentlich schwierig. Cephalocarida sind blind, ihre Orientierung erfolgt über den ausgeprägten Geruchssinn der 1. Antennen und Cuticula sowie über den Tastsinn.
Die Cephalocarida erreichen eine Körperlänge von etwa 3 Millimetern. Der Körper ist gestreckt und besteht neben dem Kopf (Cephalon) aus einem Vorderkörper (Thorax aus neun Segmenten), der die Schwimmbeine trägt, und einem extremitätenlosen Hinterkörper (Abdomen aus zehn Segmenten plus Telson). Das Telson schließt das Abdomen ab und trägt ein Paar schlanker Schwanzanhänge (Furca).
Der Kopf der Tiere wird von einem hufeisenförmigen Kopfschild bedeckt, der weit über die Basen der Kopfextremitäten reicht. Augen fehlen vollständig. Die 1. Antenne ist einästig und relativ kurz, die 2. Antenne besitzt zwei Äste. Als Mundwerkzeuge dienen die Mandibel (adult ohne Palpus) sowie die 1. Maxille. Als eine Besonderheit unter den rezenten Krebstieren gleicht die 2. Maxille der Cephalocarida anatomisch den weitgehend homonomen Thoraxbeinen und dient wie diese als Schwimmbein.
Die ersten sieben Beinpaare des Thorax sind blattartig und flach. Sie bestehen aus einem Basisteil (Protopodit), an dem im Wesentlichen die beiden Schwimmäste sowie mehrere kleinere, blattartige Erweiterungen (Endite) ansetzen. Dabei besteht der äußere Beinast (Exopodit) aus zwei flachen und breiten Teilen, der innere Ast (Endopodit) ist sechsgliedrig und weniger breit. Bei der Art Hutchinsoniella macracantha besitzt das achte Thoraxbein keinen Endopoditen und nur sehr klein ausgebildete Endite. Das neunte Beinpaar ist nur sehr klein und dient als Eierträger. Während sich der generelle Körperbau der dreizehn Cephalocariden-Arten gleicht, bestehen feine Unterschiede in der Gliederung und Beborstung der Thoraxbeine. Diese Unterschiede werden zur taxonomischen Bestimmung herangezogen (zusammengefasst durch Olesen et al. (2011)).
Die Beine dienen nicht nur der Fortbewegung, mit ihrer Hilfe findet auch der Nahrungserwerb statt: Bei der Art Hutchinsoniella macracantha konnte man zwei verschiedene Schlaggeschwindigkeiten der Beine feststellen, von welchen nur die schnelle der Fortbewegung dient. Der langsame Beinschlag wird metachron ausgeführt, das heißt, er wandert wellenartig von einem Bein zum anderen. Dadurch können sich Partikel zwischen den Beinbasen fangen und werden durch Borsten an den Enditen ausgefiltert und in eine zentrale Rinne gefegt. Durch den entstehenden Druck und die Bewegung der Beine gelangen diese Partikel dann in den Mundraum. Auf diese Weise werden Nahrungsaufnahme und Fortbewegung gekoppelt, ähnlich wie bei den Kiemenfüßern und Krallenschwänzen.
Das Strickleiternervensystem der Cephalocarida setzt sich aus einem Gehirn, einem Unterschlundganglion sowie einer Bauchganglienkette zusammen und zeigt eine Reihe auffälliger Unterschiede zu anderen Krebstieren. So sind Cephalocarida die einzigen Krebstiere, deren Gehirn ein olfaktorisches System mit echten Pilzkörpern aufweist. Da der komplexe Aufbau der Cephalocariden-Pilzkörper zahlreiche Homologien zu dem der Hundertfüßer und Insekten aufweist, kann sein evolutionärer Ursprung bis zum Vorfahren aller Mandibeltiere im Kambrium zurückverfolgt werden (Stegner und Richter (2011)). Eine weitere neuroanatomische Besonderheit der Cephalocarida gegenüber anderen Krebsen ist, dass segmentale Ganglien nicht nur im beintragenden Thorax, sondern auch im beinlosen Abdomen vorkommen. Das Kreislaufsystem besteht lediglich aus einem offenen Herzen, welches wie bei anderen Gliederfüßern im Rückenbereich liegt. Das Herz zieht sich als einfacher Schlauch durch die ersten sechs Thoraxsegmente und besitzt auf jeder Seite drei Einströmöffnungen (Göpel und Wirkner (2018)).
Die Cephalocarida sind Zwitter. Sie besitzen ein paariges Ovar, welches dorsal im Kopf liegt sowie Hoden im Bereich des 7.–12. Rumpfsegments. Vom Ovar zieht ein Eileiter bis an das hintere Körperende und vereinigt sich dort mit den Ausführgang der Hoden. Der gemeinsame Gang endet im Bereich des 6. Thoraxbeines.
Die Tiere legen maximal 2 große Eier gleichzeitig, die einen reichen Dottervorrat besitzen und am neunten Thoraxbeinpaar getragen werden. Aus diesen schlüpft eine fortgeschrittene Larve, die als Metanauplius bezeichnet wird (eine Nauplius-Larve kommt nicht vor). Über mehrere Häutungen, bei Hutchinsoniella 23 und bei Lightiella 12, erreichen die Tiere ausgewachsen ihre Gesamt-Segmentzahl. Die Entwicklung des Nervensystems beginnt außerordentlich früh. So besitzt bereits der schlüpfende Metanauplius ein mit allen Nerven und Sinneszentren ausgestattetes Gehirn. Im Unterschied zu allen anderen Krebstieren werden die Thoraxganglien der Cephalocarida schon vor den Beinanlagen ausgebildet (Stegner und Richter (2015)).
Die Position der Cephalocarida innerhalb des Systems der Krebstiere bleibt ungeklärt, da sämtliche bekannten Merkmale entweder stark abgeleitet sind oder als Plesiomorphien vom letzten gemeinsamen Vorfahren aller Krebstiere übernommen wurden (zusammengefasst durch Stegner (2014)). Sanders (1957) stellte die Cephalocarida als Schwestergruppe allen übrigen Krebstieren gegenüber (damals noch ohne Remipedia) und prägte die bis heute verbreitete Vorstellung, dass Cephalocarida "lebende Fossilien" seien. Aufgrund des spezifischen Baus ihrer Extremitäten („Turgorextremitäten“) und vor allem aufgrund der funktionellen Verbindung von Nahrungsaufnahme und Fortbewegung wurden die Cephalocarida nach Ax (1999) und Hessler (1992) als Schwestergruppe der Blattfußkrebse beziehungsweise der Ostraca (Blattfußkrebsartige und Höhere Krebse) angesehen und mit diesen zusammengefasst als Thoracopoda den restlichen Krebsgruppen gegenübergestellt. Weitere Alternativen lieferten Walossek (1993, auf Basis von Fossilien) und Harzsch (2006, auf Basis des Nervensystems). In einer umfassenden phylogenomischen Analyse unterstützten Schwenter et al. (2017) die Cephalocarida als Schwestergruppe eines Taxons aus Blattfußkrebsen, Remipedia und Sechsfüßern, wiesen aber auch darauf hin, dass die abgeleiteten Gensequenzen der Cephalocarida besonders anfällig für Baumbildungsartefakte sind.
Intern werden die dreizehn Arten der Cephalocarida in die folgenden Gattungen aufgeteilt:
Die Cephalocarida (Hufeisengarnelen) stellen eine seltene Klasse innerhalb der Krebstiere dar. Sie umfasst die monotypischen Brachypoda mit der Familie der Hutchinsoniellidae. Bislang sind aus dieser erst in den 1950er Jahren (Sanders (1955)) entdeckten Tiergruppe dreizehn Arten bekannt.
De Cephalocarida of kopgernale vörmen 'n klas. Ze staon bekèntj vanwaenge häöre vraemdje liefsboew, döks mit 'n krómming.
Kopgernale zeen klein (van twieë toet 3,7 mm) en betrèkkelik primitief krabechtige. Ze zeen lankwirpig en vrie einveljig van liefsboew vergeleke mitte meiste anger sjaoldere. Ze bestaon oet 'ne kop zónger ouge, mit 'n eintakkige ieëste anten, 'n twieëtakkige, good-óntwikkeldje twieëdje anten, 'ne mandibel (bek) mit palp, meh gein maxillipede.
De thorax (bórsstök) druueg geine carapax en bezitj ach segmente mit ach paar twieëtakkig pereopode. 't Abdomen (achterlief) besteit oet twieë segmente zónger pleopode. Uropode zeen good óntwikkeldj en e telson is aafwaezig.
De neuge besjreve saorte zeen benthische (oppe zieëbaomlaevendje) zieëbieëster. Ze zeen gevónje vanne getiejezaon toet op 'n deepdje van 1500 maeter. Ze veuje zich mit detritus (doead organisch matterjaal) en zeen te vinjen in alderhenj saorten aan sediment, van zaachte, leimigen drek toet in graove, good-gesorteerdje zandj.
Ze kómme veur anen oeas- en wèskös van gemaotig toet troeapisch Naord- en Zuud-Amerika, in Nuuj-Zieëlandj, Nuuj-Caledonië en Japan/
De Cephalocarida of kopgernale vörmen 'n klas. Ze staon bekèntj vanwaenge häöre vraemdje liefsboew, döks mit 'n krómming.
The Cephalocarida are a class in the subphylum Crustacea comprising only 12 benthic species. They were discovered in 1955 by Howard L. Sanders,[1] and are commonly referred to as horseshoe shrimp. They have been grouped together with the Remipedia in the Xenocarida. Although a second family, Lightiellidae, is sometimes used, all cephalocaridans are generally considered to belong in just one family: Hutchinsoniellidae. Fossil records of cephalocaridans has been found in 462 million year old deposits.[2]
These are hermaphroditic crustaceans with an elongated body that measures 2 to 4 mm (0.079 to 0.157 in) in length. They have a large head, the hind edge of which covers the first thoracic segment. The thorax consists of nine limb-bearing segments (thoracic limb VIII absent in Lightiella), followed by 10 limbless abdominal segments and a telson. In the larva, all the trunk segments are ring-shaped, but more dorsoventrally flattened than in the adults. During growth the anterior segments turns into the thorax and the posterior segments which makes up the abdomen remains ring-shaped.[4] No eyes have been observed in either the adult or larval stages, presumably because of their muddy natural habitat. The second pair of antennae is located behind the mouth; in all other crustaceans the antennae are in front of the mouth at the adult stage, and only their larvae have antennae that have the same location as adult cephalocaridans.[5][6]
The mouth is located behind the large upper lip, flanked by mandibles. The first pair of maxillae is very small, and the second pair has the same structure as the following thoracic legs: a large basal part, equipped with outgrowths on the inner side, used in locomotion, a forked inner branch and two outer lobes - referred to as the "pseudoepipod" and the "exopod". The structural and functional similarity between the maxillae and the legs may be a sign of primitive organization; the maxillae are not specialized, as they are in other crustaceans.[5]
Cephalocaridans are found from the intertidal zone down to a depth of 1,500 m (4,900 ft), in all kinds of sediments. Cephalocaridans feed on marine detritus. To bring in food particles, they generate currents with the thoracic appendages like the branchiopods and the malacostracans. Food particles are then passed anteriorly along a ventral groove, leading to the mouthparts.[7]
The Cephalocarida are a class in the subphylum Crustacea comprising only 12 benthic species. They were discovered in 1955 by Howard L. Sanders, and are commonly referred to as horseshoe shrimp. They have been grouped together with the Remipedia in the Xenocarida. Although a second family, Lightiellidae, is sometimes used, all cephalocaridans are generally considered to belong in just one family: Hutchinsoniellidae. Fossil records of cephalocaridans has been found in 462 million year old deposits.
La cefalokaridoj aŭ Cephalocarida estas klaso en la subfilumo Krustacoj kiu enhavas nur 12 bentajn speciojn. Ili estis malkovritaj al la scienco en 1955 fare de Howard L. Sanders,[1] kaj estas ofte referencataj kiel hufumsalikokoj. Ili estis grupigitaj kune kun la Remipedia en la Xenocarida. Kvankam oni uzas duan familion, nome Lightiellidae aŭ Ligtieledoj, ĉiuj cefalokaridoj estas ĝenerale konsiderata kiel apartenantaj nur al unu familio: Hutchinsoniellidae aŭ Hutĉinsonieledoj. Kvankam oni ne trovis fosiliajn registrojn de cefalokaridoj, plej fakuloj kredas ke ili estas primitivaj inter krustacoj.
La cefalokaridoj aŭ Cephalocarida estas klaso en la subfilumo Krustacoj kiu enhavas nur 12 bentajn speciojn. Ili estis malkovritaj al la scienco en 1955 fare de Howard L. Sanders, kaj estas ofte referencataj kiel hufumsalikokoj. Ili estis grupigitaj kune kun la Remipedia en la Xenocarida. Kvankam oni uzas duan familion, nome Lightiellidae aŭ Ligtieledoj, ĉiuj cefalokaridoj estas ĝenerale konsiderata kiel apartenantaj nur al unu familio: Hutchinsoniellidae aŭ Hutĉinsonieledoj. Kvankam oni ne trovis fosiliajn registrojn de cefalokaridoj, plej fakuloj kredas ke ili estas primitivaj inter krustacoj.
Los cefalocáridos (Cephalocarida) son una clase de crustáceos que contiene solo 10 especies bentónicas, agrupadas en el orden Brachypoda.[1]
Fue descubierta en 1955. No existe registro fósil del grupo, aunque algunos especialistas sugieren un parecido con los crustáceos primitivos.
La anatomía de los cefalocáridos es simple, comparada con la de otros crustáceos. Su tamaño es muy pequeño, entre 2 y 4 mm; el cuerpo es largo, comprimido en la zona cefálica, sin ojos, con un tórax dividido en ocho segmentos con apéndices birrámeos, sin maxilípedos, y un abdomen con once segmentos, en el último de los cuales se articula el telson, pero no otros apéndices. El segundo par de maxilas guarda semejanza con los apéndices torácicos. Los ojos están incluidos en el exoesqueleto, lo cual dificulta su apreciación.
Los cefalocáridos son todos marinos y bentónicos; habitan desde la zona intermareal, hasta una profundidad de 1.500 m, en todo tipo de sedimentos. Se alimentan de detritos marinos, para cuya captación generan corrientes con los apéndices torácicos, como los branquiópodos.
Los Remipedia, Cephalocarida y Branchiopoda forman parte de un clado denominado Allotriocarida. Los alotriocáridos se han propuesto como el clado hermano de los Hexapoda.[2][3][4]
Datos: Q132649
Multimedia:
Especies: Cephalocarida
Los cefalocáridos (Cephalocarida) son una clase de crustáceos que contiene solo 10 especies bentónicas, agrupadas en el orden Brachypoda.
Fue descubierta en 1955. No existe registro fósil del grupo, aunque algunos especialistas sugieren un parecido con los crustáceos primitivos.
Kilpipäiset (Cephalocarida) on yksi kuudesta äyriäisten luokasta. Kilpipäiset kuvattiin tieteellisesti vasta 1950-luvulla, ja niitä tunnetaan vain kymmenkunta lajia, jotka luetaan kaikki samaan heimoon Hutchinsoniellidae. Kilpipäiset ovat pienikokoisia (alle 3 mm) merieläimiä, jotka elävät pohjasedimentin pinnassa erityyppisillä pohjilla vuorovesivyöhykkeestä 1500 metrin syvyyteen.
Kilpipäisillä on suuri pää. Toisin kuin kaikilla muilla aikuisilla äyriäisillä kilpipäisten varsinaiset tuntosarvet ovat suun takapuolella. Ne syövät merenpohjan hajoavaa eloperäistä ainesta.
Kilpipäiset (Cephalocarida) on yksi kuudesta äyriäisten luokasta. Kilpipäiset kuvattiin tieteellisesti vasta 1950-luvulla, ja niitä tunnetaan vain kymmenkunta lajia, jotka luetaan kaikki samaan heimoon Hutchinsoniellidae. Kilpipäiset ovat pienikokoisia (alle 3 mm) merieläimiä, jotka elävät pohjasedimentin pinnassa erityyppisillä pohjilla vuorovesivyöhykkeestä 1500 metrin syvyyteen.
Kilpipäisillä on suuri pää. Toisin kuin kaikilla muilla aikuisilla äyriäisillä kilpipäisten varsinaiset tuntosarvet ovat suun takapuolella. Ne syövät merenpohjan hajoavaa eloperäistä ainesta.
Tämä eläimiin liittyvä artikkeli on tynkä. Voit auttaa Wikipediaa laajentamalla artikkelia.Les Cephalocarides (Cephalocarida) sont une classe de crustacés. Elle comprend seulement 12 espèces d'animaux proches des crevettes benthiques, qui font toutes partie du même ordre (Brachypoda) et de la même famille, les Hutchinsoniellidae. Ils ont été découverts en 1955 et sont communément appelés « crevettes en sabot de cheval ». Bien que l'on n'ait pas de fossiles connus de Céphalocarides, la plupart des spécialistes pensent que ce sont des crustacés primitifs.
L'anatomie des Céphalocarides est relativement simple, comparée à celle des Malacostracés. Leur corps, petit (2 à 3,7 mm de long) et allongé, comprend une tête, un thorax de 8 segments avec des appendices biramés et un abdomen de 11 segments qui porte un telson mais pas d'appendices. La seconde paire de maxilles ressemble aux appendices du thorax. Ils n'ont pas d'yeux.
On rencontre des Céphalocarides depuis la zone intertidale jusqu'à 1 500 m de fond, et dans tous les types de sédiments.
Selon World Register of Marine Species (16 février 2016)[2] et ITIS (16 février 2016)[1] :
Les Cephalocarides (Cephalocarida) sont une classe de crustacés. Elle comprend seulement 12 espèces d'animaux proches des crevettes benthiques, qui font toutes partie du même ordre (Brachypoda) et de la même famille, les Hutchinsoniellidae. Ils ont été découverts en 1955 et sont communément appelés « crevettes en sabot de cheval ». Bien que l'on n'ait pas de fossiles connus de Céphalocarides, la plupart des spécialistes pensent que ce sont des crustacés primitifs.
A dos cefalocáridos (Cephalocarida) é unha pequena clase de crustáceos que comprende tan só 10 especies bentónicas.[1]
Estas especies están agrupadas na única orde dos braquípodos (Brachypoda), e na súa única familia, a dos hutchisoniélidos (Hutchinsoniellidae),[1] que comprende cinco xéneros.[2]
Foi descuberta en 1955. Non existe rexistro fósil do grupo, aínda que algúns especialistas suxiren un parecido cos crustáceos primitivos.
A anatomía dos cefalocáridos é simple, comparada coa doutros crustáceos (especialmente cos malacostráceos). O seu tamaño é moi pequeno, de entre 2 e 4 mm de lonxitude. O corpo é longo, comprimido na zona cefálica, sen ollos compostos, cun tórax dividido en oito segmentos con apéndices birrámeos, sen maxilípedos, e un abdome con once segmentos, no último dos cales articúlase o telson, pero nom outros apéndices.
O segundo par de maxilas garda semellanza cos apéndices torácicos. Os ollos están incluídos no exoesqueleto, o cal dificulta a súa apreciación.
Os cefalocáridos son todos mariños e bentónicos. Habitan desde a zona intermareal até unha profundidade de 1 500 m, sobre todo tipo de sedimentos. Aliméntanse de detritos mariños, para cuxa captación xeran correntes cos apéndices torácicos, como os branquiópodos.
A clase foi descrita en 1955 polo zoólogo estadounidense Howard L. Sanders especialista en ecoloxía bentónica oceánica, no seu traballo "The Cephalocarida, a new subclass of Crustacea from Long Island Sound". Proceedings of the National Academy of Science 41: 61-66.[3]
Segundo o WoRMS e máis o ITIS, a clasificación dos cefalocáridos, até o nivel de xénero é a seguinte:[3][4]
Os Remipedia e os Cephalocarida forman parte dun clado denominado Xenocarida. Os xenocáridos propuxéronse como o clado irmán dos Hexapoda.[5][6][7]
A dos cefalocáridos (Cephalocarida) é unha pequena clase de crustáceos que comprende tan só 10 especies bentónicas.
Estas especies están agrupadas na única orde dos braquípodos (Brachypoda), e na súa única familia, a dos hutchisoniélidos (Hutchinsoniellidae), que comprende cinco xéneros.
Foi descuberta en 1955. Non existe rexistro fósil do grupo, aínda que algúns especialistas suxiren un parecido cos crustáceos primitivos.
Cephalocarida, razred rakova kojeg čine svega pet rodova sa 12 vrsta sitnih račića koji narastu od 2 do 4mm. Jedini red je Brachypoda sa poorodicom Hutchinsoniellidae. Ime porodice došlo je po rodu Hutchinsoniella, čija je jedina vrsta, H. macracantha, otkrivena u Long Island Soundu, a opisao ju je Sanders, 1955.[1]
Cephalocarida, razred rakova kojeg čine svega pet rodova sa 12 vrsta sitnih račića koji narastu od 2 do 4mm. Jedini red je Brachypoda sa poorodicom Hutchinsoniellidae. Ime porodice došlo je po rodu Hutchinsoniella, čija je jedina vrsta, H. macracantha, otkrivena u Long Island Soundu, a opisao ju je Sanders, 1955.
Cephalocarida adalah kelas dalam subfilum Crustacea yang hanya terdiri dari 12 spesies bentik . Mereka ditemukan pada tahun 1955 oleh Howard L. Sanders, dan umumnya disebut sebagai udang tapal kuda . Mereka dikelompokkan bersama dengan Remipedia di Xenocarida . Meskipun keluarga kedua, Lightiellidae, kadang-kadang digunakan, semua Cephalocaridan umumnya dianggap hanya satu keluarga: Hutchinsoniellidae . Meskipun tidak ada catatan fosil cephalocaridans telah ditemukan, sebagian besar spesialis percaya mereka menjadi primitif di antara krustasea.
Panjang crustacea ini dari 2 hingga 4 mm (0,079-0,157 inci), dengan tubuh memanjang. Mereka memiliki kepala besar, yang ujung belakangnya menutupi segmen toraks pertama. Mereka tidak memiliki mata, kemungkinan karena bentuk adaptasi terhadap tempat tinggal yang berlumur karena hidup bentos. Pasangan antena kedua terletak di belakang mulut; Semua Crustacea memiliki antena berada di depan mulut pada tahap dewasa, dan hanya larva mereka yang memiliki antena yang memiliki tempat yang sama dengan sefalokaria dewasa[1] .
Mulut terletak di belakang bibir atas yang besar, diapit oleh rahang bawah . Maksila tidak berkembang. Maksila pertama sangat kecil, dan maksila kedua memiliki struktur yang sama dengan kaki toraks. Bagian basal besar, dilengkapi dengan hasil pertumbuhan pada sisi dalam, digunakan dalam pergerakan, cabang dalam bercabang dan dua lobus luar - disebut sebagai "pseudoepipod" dan "eksopod". Kesamaan struktural dan fungsional antara rahang atas dan kaki mungkin merupakan tanda organisasi primitif dengan rahang atas tidak terspesialisasi, tidak seperti pada krustasea lainnya.
Toraks terdiri dari 10 segmen, dan perutnya mengandung telson tetapi tidak ada pelengkap lainnya.
Cephalocaridan ditemukan dari zona intertidal hingga kedalaman 1.500 m (4.900 kaki), di semua jenis sedimen . Cephalocaridans memakan detritus laut. Untuk mendatangkan partikel makanan, mereka menghasilkan arus dengan pelengkap toraks seperti branchiopods dan malacostracans . Partikel makanan kemudian dilewatkan di anterior sepanjang alur ventral, mengarah ke bagian mulut [3].
Di laut, mereka hidup sebagai bentos dan bersifat hemafrodit
Cephalocarida adalah kelas dalam subfilum Crustacea yang hanya terdiri dari 12 spesies bentik . Mereka ditemukan pada tahun 1955 oleh Howard L. Sanders, dan umumnya disebut sebagai udang tapal kuda . Mereka dikelompokkan bersama dengan Remipedia di Xenocarida . Meskipun keluarga kedua, Lightiellidae, kadang-kadang digunakan, semua Cephalocaridan umumnya dianggap hanya satu keluarga: Hutchinsoniellidae . Meskipun tidak ada catatan fosil cephalocaridans telah ditemukan, sebagian besar spesialis percaya mereka menjadi primitif di antara krustasea.
Cefalokaridai (Cephalocarida) – vėžiagyvių (Crustacea) klasė. Tai maži, iki 3 mm ilgio jūriniai vėžiagyviai. Iš viso žinomos tik 4 rūšys. Sandara cefalokaridai artimi žandakojams ir maksiliopodams, bet turi bendrų bruožų ir su aukštesniaisiais vėžiagyviais.
Šis straipsnis apie zoologiją yra nebaigtas. Jūs galite prisidėti prie Vikipedijos papildydami šį straipsnį. De Cephalocarida, vanwege hun bizarre lichaamsvorm ook wel strijkboutkreeftjes genoemd, vormen een kleine klasse van de kreeftachtigen.
Cephalocarida zijn kleine (2 – 3,7 mm), nogal primitieve kreeftachtigen. Ze zijn langwerpig en vrij eenvoudig van lichaamsbouw vergeleken met de meeste schaaldieren. Ze bestaan uit een kop zonder ogen, met eentakkige eerste antenne, tweetakkige, goed ontwikkelde tweede antenne, mandibel met palp maar geen maxillipeden.
De thorax (borststuk) draagt geen carapax en bezit acht segmenten met acht paar tweetakkige pereopoden. Het abdomen (achterlijf) bestaat uit 12 segmenten zonder pleopoden. Uropoden zijn goed ontwikkeld en een telson is afwezig.[2]
De negen beschreven soorten zijn benthische (leven op en in de zeebodem) zeedieren. Ze zijn gevonden van de getijdenzone tot op een diepte van 1500 m. Ze voeden zich met detritus (dood organisch materiaal) en zijn te vinden in allerlei soorten sediment, van zachte, lemige modder tot in grof, goed gesorteerd zand.
Ze komen voor aan de oost- en westkust van gematigd en tropisch Noord- en Zuid-Amerika, in Nieuw-Zeeland, Nieuw-Caledonië en Japan.
De Cephalocarida, vanwege hun bizarre lichaamsvorm ook wel strijkboutkreeftjes genoemd, vormen een kleine klasse van de kreeftachtigen.
Podkowiastogłowe (Cephalocarida) – odkryta w 1955 roku, gromada skorupiaków, obejmująca 9 morskich gatunków. Pierwszy przedstawiciel gromady znaleziony został u wybrzeży Ameryki Północnej.
Żyją zagrzebane w osadach na dnie mórz, znajdowane do głębokości 1550 metrów. Długość ciała 2-4 mm. Jedne z najprymitywniejszych skorupiaków. Są ślepe. Nazwa pochodzi od kształtu głowy. Czułki skrócone. Tułów złożony z 8 segmentów, na 7 pierwszych prymitywnych dwugałęzistych odnóży, podobnych budową do szczęk II pary. Odwłok zbudowany z 11 segmentów pozbawionych odnóży, zakończony długimi widełkami. Obojnaki (hermafrodyty) - wyjątek wśród wolnożyjących skorupiaków.
Gromada obejmuje rząd Brachypoda z rodziną Hutchinsoniellidae, do której zaliczane są rodzaje:
Podkowiastogłowe (Cephalocarida) – odkryta w 1955 roku, gromada skorupiaków, obejmująca 9 morskich gatunków. Pierwszy przedstawiciel gromady znaleziony został u wybrzeży Ameryki Północnej.
Cephalocarida é uma classe de pequenos crustáceos marinhos que agrupa apenas 10-12 espécies validamente descritas, todas bentónicas e detritívoras, em 5 géneros pertencentes à ordem Brachypoda.[1] A classe foi proposta em 1955,[2] a partir da descrição da espécie Hutchinsoniella macracantha. Não sendo conhecido registo fóssil do grupo, a maioria dos especialistas considera o grupo como primitivo entre os crustáceos.[3]
A anatomia dos Cephalocarida é simples quando comparada com a dos outros crustáceos. O corpo é muito pequeno, com entre 2 e 4 mm de comprimento, alongado e comprimido na zona cefálica. Todas as espécies conhecidas são hermafroditas.
A cabeça é comparativamente grande, com o bordo posterior a recobrir o primeiro segmento torácico. Sem olhos funcionais, presumivelmente devido aos habitats lodosos onde o grupo habita. Os olhos vestigiais, compostos e pedunculados, estão incluídos no exoesqueleto, o que dificulta a sua observação.
O segundo par de antenas está localizado atrás da boca, o que diferencia o grupo dos restantes crustáceos, já que em todos as antenas estão à frente da boca no estado adulto, apenas os estados larvares apresentando antenas na mesma posição que os Cephalocarida adultos.[4]
A boca está localizada atrás de lábio superior comparativamente grande, flanqueada por mandíbulas. As maxilas são indiferenciadas, com o primeiro par muito pequeno e o segundo par semelhante aos apêndices torácicos (toracópodes), com uma parte basal alargada, equipada com excrescências sobre o lado interior, utilizados na locomoção, um ramo interior bifurcado e dois lobos exteriores, geralmente designados por "pseudoepipodes" e "exopodito". A semelhança estrutural e funcional entre a maxila e as pernas podem ser um sinal de organização primitiva, já que as maxilas não são especializados, como o são em outros grupos de crustáceos.[4]
O tórax está dividido em 10 segmentos, com apêndices (toracópodes) birrâmios, de padrão generalizado, sem maxilípedes.
O abdómen apresenta onze segmentos, no último dos quais se articula o télson, não apresentando quaisquer outros apêndices. O télson apresenta ramos caudais.
Os cefalocarídeos conhecidos são todos marinhos e bentónicos. Habitam desde a zona entremarés até profundidades superiores a 1500 m, em qualquer tipo de sedimentos.
Alimentam-se de detritos marinhos, para cuja captação geram correntes de turbulência com movimentos rápidos dos branquiópodes (apêndices torácicos), num processo semelhante ao dos Branchiopoda e Malacostraca. As partículas de comida são passadas para o lado anterior ao longo de um sulco ventral que as conduz ao aparelho bucal.[5]
A classe Cephalocarida é considerada monotípica, contendo apenas a ordem Brachypoda Birshteyn, 1960, por sua vez também contendo apenas a família Hutchinsoniellidae Sanders, 1955. Contudo o monotipismo da ordem Brachypoda não é consensual, sendo que alguns especialistas admitem a existência de uma segunda família, a família Lightiellidae, com o género Lightiella.
Sendo aceite que os Remipedia e os Cephalocarida fazem parte do clado denominado Xenocarida, proposto como o clado irmão dos Hexapoda,[6][7][8] apesar de não ser conhecido o registo fóssil dos Cephalocarida, a maioria dos especialistas considera o grupo como primitivo entre os crustáceos.
Contudo, a posição sistemática dos Cephalocarida no contexto dos sistemas de classificação dos Crustacea (crustáceos) ainda não está totalmente elucidada, embora seja consensual a aceitação do agrupamento como um grupo irmão de todos os restantes crustáceos, com excepção Remipedia.[9]
Devido à estrutura específica das extremidades e, especialmente, devido à ligação funcional da ingestão de alimentos com a locomoção através da existência de apêndices com extremidades túrgidas especificamente adaptados a esse fim, os Cephalocarida foram considerados como um grupo irmão dos Branchiopoda ou dos Ostraca (considerados como o conjunto dos Branchiopoda e Malacostraca).[10] Quando estes agrupamentos são integrados nos Thoracopoda constituem um grupo irmão para os restantes crustáceos (Maxillopoda) justapostos. Existem outras alternativas de classificação com base em fósseis.[11]
As 12 espécies validamente descritas de Cephalocarida estão agrupadas nos seguintes géneros:
Cephalocarida é uma classe de pequenos crustáceos marinhos que agrupa apenas 10-12 espécies validamente descritas, todas bentónicas e detritívoras, em 5 géneros pertencentes à ordem Brachypoda. A classe foi proposta em 1955, a partir da descrição da espécie Hutchinsoniella macracantha. Não sendo conhecido registo fóssil do grupo, a maioria dos especialistas considera o grupo como primitivo entre os crustáceos.
Cephalocarida är en liten grupp små och primitivt byggda kräftdjur som upptäcktes så sent som på 1950-talet. Man känner till 12 arter, samtliga bentiska. De är vetenskapligt intressanta inom kräftdjurssystematiken på grund av sina ålderdomliga drag.[2]
Cephalocariderna är 2-4 mm långa och har ett stort huvud och en långsmal kropp. Huvudets bakre kant täcker första mellankroppssegmentet. Mellankroppen (thorax) består av 10 segment med extremiteter. De första 7 benparen är platta och används dels för förflyttning, dels för näringsupptag (se nedan). Bakkroppen saknar extremiteter. Sista bakkroppssegmentet slutar med två långa svansbihang, som bildar en gaffel.[3]
Djuren saknar ögon, vilket kan bero på att de lever i slam på havsbotten. Munnen är placerad framför det andra antennparet till skillnad mot alla andra kräftdjur, och försedd med mandibler. Första paret maxiller är små, och andra paret liknar de följande paren thoracala benparen, vilket anses som en primitiv karaktär.
Cephalocariderna är hermafroditer och lägger 1-2 stora, gulerika ägg samtidigt. Larven är vid kläckningen utvecklad och kallas metanauplius; naupliuslarv förekommer inte. Efter 12-18 hudömsningar är djuret fullvuxet.
Cephalocariderna hittas i havet på alla djup ned till 1500 m. De är bottenlevande och förekommer i alla slags sediment. De lever på detritus. För att ta in födopartiklar alstrar de en vattenström med hjälp av de thorakal benparen på samma sätt som bladfotingar och högre kräftdjur. Födopartiklarna hamnar i en ventral fåra som leder till mundelarna.
Klassen Cephalocarida uppställdes 1955 av Howard L. Sanders [4] Den först upptäckta arten fick namnet Hutchinsoniella macracantha.
De 12 arterna fördelas på 5 släkten, som vanligen anses tillhöra samma familj, Hutchinsoniellidae.
Cephalocariderna anses som mycket primitiva kräftdjur. De har placerats som systergrupp till alla andra kräftdjur förutom Remipedia. Det finns dock olika teorier om detta.
Inga fossila cephalocarider är kända.
Cephalocarida är en liten grupp små och primitivt byggda kräftdjur som upptäcktes så sent som på 1950-talet. Man känner till 12 arter, samtliga bentiska. De är vetenskapligt intressanta inom kräftdjurssystematiken på grund av sina ålderdomliga drag.
Це дрібні рачки довжиною тіла від 2,0 до 3,7 мм. Мають велику голову, задній край якої нависає над першим грудним сегментом. Очей в них немає. Задні антени розташовані позаду рота. У всіх інших ракоподібних в дорослому стані обидві пари антен знаходяться перед ротом, і тільки у личинок вони займають таке ж положення, як у дорослих цефалокарид. За великою верхньою губою відкривається рот, по краях якого поміщаються жвали. Передні щелепи маленькі, а задні мають таку ж будову, як наступні за ними грудні ніжки: велика основна частина, забезпечена внутрішніми виростами, що служать для пересування, розчленована внутрішня гілка і дві листоподібні зовнішні лопасті. Подібність у будові і функціях щелеп і грудних ніжок може вважатися ознакою примітивної організації; у цефалокарид щелепи ще не досягли того ступеня спеціалізації, якої вони досягли у інших ракоподібних. Грудний відділ складається з 8 сегментів. Грудні ніжки роблять такі ж рухи, як у зяброногих рачків. Вони згинаються послідовно, викликаючи струм води, спрямований вперед, до рота. При згинанні ніжок назад вода з боків спрямовується між ними, а при їх згинанні вперед вода проштовхується також вперед. Осідаючі при цьому на щетинки зважені частинки потрапляють в рот і поїдаються. Кінцівки останнього, грудного сегмента недорозвинені або відсутні. Черевце вужче й довше грудного відділу. У нього входить 11 сегментів, воно закінчується фуркальними гілками, озброєними незвичайно довгими щетинками.
Цефалокариди — гермафродити. У яйцевих мішки одночасно розвивається тільки один (або пара) ембріон, але зате деякі види, наприклад Lightiella incisa, розмножуються цілий рік. З яєць видзьобуються личинки (метанаупліус), що нагадують дорослих, але мають менше сегментів, їхні антени і жвали розвинені повністю, а обидві пари щелеп зачаточні. Подальший розвиток відбувається дуже плавно: з кожним наступним линянням додається 1-2 сегмента тіла, і так само поступово збільшується число кінцівок. В одних видів через 13, в інших через 18 линянь рачки досягають статевої зрілості. Личинки, так само як і дорослі, ведуть донний спосіб життя. Вони не схожі на наупліусов зяброногих ракоподібних, оскільки мають порівняно довгі розчленовані антени, коротку основу задніх антен і двогілясті жвали. Ці ознаки властиві наупліусам інших ракоподібних.
Описано понад 10 видів цефалокарид. Перший відкритий Сандерсом вид цефалокарид — Hutchinsoniella macracantha — був зібраний на мілководді. Більшість подальших знахідок також відносяться до невеликої глибини. Але в 1962 р Xесслері Сандерс виявив Н. macracantha біля берегів Нової Англії на глибині 300 м, а в 1973 р — новий вид Sandersiella bathyalis біля узбережжя Південно-Західної Африки на глибині 1227—1559 м.
Цефалокариди зустрічаються на східному узбережжі Північної і Південної Америки, в затоці Сан-Франциско, в Карибському морі, в Мексиканській затоці, біля узбережжя Західної Африки, Перу, Нової Зеландії, біля берегів Нової Каледонії і біля південного узбережжя Японії. Можна припустити, що згодом цефалокариди будуть виявлені і в інших районах Світового океану.
Порівняння ознак цефалокарид та інших ракоподібних показує, що цефалокариди займають центральне положення в цьому класі. З кінцівок цефалокарид можна вивести всі типи кінцівок, властиві різним підкласам і рядам ракоподібних. Особливо подібні і за формою, і за функціями кінцівки цефалокарид і зяброногів. Будовою голови і заднього кінця тіла цефалокариди нагадують веслоногих. Багато спільного у них і з личинками вищих ракоподібних. Пo всій імовірності, цефалокариди зберегли багато ознак, якими володіли колись існували спільні предки всіх ракоподібних.
Це незавершена стаття з карцинології.
Цефалокари́ды (лат. Cephalocarida) — класс ракообразных (Crustacea), включающий только 12 видов мелких бентосных организмов. Были впервые обнаружены в 1955 году.
Мелкие (от 2 до 3 мм в длину) ракообразные с удлиненным телом. Голова большая, не слита с грудными сегментами, задний край нависает над первым грудным сегментом. По строению головы они занимают промежуточное положение между жаброногами, у которых голова неслитная, и другими ракообразными (например, веслоногими), у которых голова сливается с первым грудным сегментом. На голове находятся две пары антенн, жвалы и две пары ножек, сходных с грудными. Глаза отсутствуют. Грудной отдел с гомономной сегментацией и однотипными многофункциональными конечностями. Этот признак сближает цефалокарид с жаброногими. Однако конечности цефалокарид, по-видимому, близки к исходному типу конечностей ракообразных: у них хорошо выражены членистые экзоподит и эндоподит, а жаберный придаток небольшой. Только на двух последних половых сегментах груди ножки редуцированы. Примитивной особенностью цефалокарид следует считать примитивное положение антенн (задние антенны находятся позади рта) и сходство в строении челюстей с грудными ножками. У всех остальных раков последние две пары головных конечностей обычно видоизменены в нижние челюсти — максиллы. Передние грудные ноги еще не обособлены в ногочелюсти. Пропорционально развиты грудь (10 сегментов) и брюшко (девять сегментов и тельсон с длинными фуркальными ветвями). Таким образом, цефалокариды сохранили многие признаки, присущие общим предкам всех ракообразных.
Цефалокариды найдены на разных глубинах — от литорали до 1500 метров, в различных типах донных осадков. Питаются детритом.
Несмотря на выделяемое иногда второе семейство Lightiellidae Jones, 1961, всех цефалокарид (около 10 видов) обычно относят только к одному семейству — Hutchinsoniellidae, одному отряду Brachypoda Birshteyn, 1960 и 5 родам.
Это заготовка статьи по зоологии. Вы можете помочь проекту, дополнив её.
Цефалокари́ды (лат. Cephalocarida) — класс ракообразных (Crustacea), включающий только 12 видов мелких бентосных организмов. Были впервые обнаружены в 1955 году.
頭蝦綱（學名：Cephalocarida）是甲殼亞門下一綱像蝦的動物。它們最先是於1955年被發現，並先被分類到槳足綱之內。雖然從未有發現頭蝦綱的化石，大部份學者都相信它們是原始甲殼類。
頭蝦綱長2-4毫米，身體幼長。它們的頭部較大，後邊覆蓋著第一胸節。它們沒有眼睛，可能是與棲息在泥中有關。第二對觸角在口器之後。[1]
頭蝦綱的口器位於上唇之後，兩側有顎。第一對小顎非常細小，第二對與胸足有相同的結構。胸足的基底部份較大，內側有外長物方便運動，內支呈叉狀，有兩個外葉。小顎與胸足有相似的結構及功能，即小顎並未專門化，正是頭蝦綱較為原始的跡象。[1]
頭蝦綱棲息地從潮間帶到水深1500公尺都有。它們吃水中的碎屑。它們會用胸足製造水流，將食物帶到身邊。食物會沿腹溝被推向前進入口器。[2]
カシラエビ綱は、甲殻類に含まれる高次分類群のひとつである。1科（2科）からなるカシラエビ類のみを含むが、甲殻類で最も原始的と考えられている群のひとつである。
これに属する動物は海産の小型動物で、大きさはせいぜい4mmの、やや細長い節足動物である。潮間帯から1500mまでの海底から発見されている。単純な形の動物で、体の構造の各所に甲殻類としては非常に原始的と取れる構造が見られるため、甲殻類で最も原始的なものとの説もあるが、異論もある。
細長い動物で、触角や脚などは長くなくて目立たない。体は大きく頭部・胸部・腹部の三つに区別できる。
頭部は幅広くなって頭盾を形成し、背面には特に目立つものはない。内部には複眼がある。下面には二対の触角と大顎、二対の小顎がある。第一触角は単純で第二触角は一見では単純に見えるが基部から短い側枝が出た二叉型。大顎・小顎は二叉型の付属肢の特徴が色濃く、特に第二小顎は続く胸部の付属肢に近い形となっている。
胸部は頭部に続いてやや幅広く、短い9節からなり、それぞれに一対の付属肢がある。1-7節のそれは葉状肢となっている。基部の節の上に6節を含む歩脚状の内肢と、先端が葉状に広がった外肢からなり、外肢の基部からはさらに葉状の偽副肢がある。頭部に続く二節の付属肢は顎脚として分化する例が他の群には多いが、この類ではそのような分化は全く見られない。第8肢は内肢がなく退化傾向。第9肢はさらに小さくなっており、受精卵はここで把持される。なお、この最後節は腹部の第一節であると見なす判断もある。
腹部は10節からなり、棒状で付属肢がない。末端の肛門節には一対の尾叉あるいは枝状肢があり、後方に伸びる。
生殖巣関連では、雌雄同体であり、同一個体に卵巣と精巣が見られる。卵巣は頭部後方にあり、ここから輸卵管が後方に向かい、卵細胞は腹部腹面に移動して成熟、前方へ向かう輸卵管を通る。精巣は腹部腸管背面に一対あり、輸精管が前方へ伸びる。それらは共通の生殖穴を第6胸肢の基部に持っている。
神経系ははしご状。
上記のように雌雄同体で、自家受精が行われている可能性が示唆されている。受精卵は第9胸肢で把持され、孵化した幼生はメタノープリウスに相当する。
この動物の体の構成は独特で、頭部は明らかな甲殻類の特徴を持つが、胸部の節は鰓脚綱などより少なく、軟甲綱などよりは多い。また腹部に付属肢を持たない点で鰓脚類など共通で、軟甲類などと大きく異なる。
他方で、はしご状神経系や胸肢の分化の程度が低い点など、同規体節的な特徴はこの類の原始的性質を示すものと考えられる。特に第二小顎が胸部付属肢に近い構造であることはその点でも重要とされる。また、全体的な形態として頭部が幅広いこと、尾又があること、後方の胸肢で卵を保持する点などからカイアシ類との類似が指摘された。付属肢の構造などからもそのこととムカデエビ類との類縁が主張され、現在では分子系統学的なデータもこれを支持する。
最初に発見されたHutchinsoniella macracanta は、1953年に北アメリカの大西洋岸でH.L.Sandersが底生動物の調査で採集した。彼はこれを研究し、1955年に新科新属新種として発表した。属名はジョージ・イヴリン・ハッチンソンにちなむ。現在では5属10種が知られており、そのうち一種カシラエビが日本から知られている。化石種は知られていないが、古生代の甲殻類であるレピドカリスとの共通点が指摘されたことがある。ただしそちらは現在では鰓脚類として扱われている。
Cephalocarida カシラエビ綱
カシラエビ綱は、甲殻類に含まれる高次分類群のひとつである。1科（2科）からなるカシラエビ類のみを含むが、甲殻類で最も原始的と考えられている群のひとつである。
두판류(頭蝂類, 라틴어: Cephalocarida)는 분류학상의 동물 구분 중 하나로 갑각류에 속한다. 1목 1과만으로 이루어져 있다. 가장 원시적인 형태의 갑각류로 간주하고 있다.
두판류는 바다에 사는 작은 동물로 크기가 겨우 4mm밖에 되지 않는 약간 홀쭉한 절지동물이다. 눈이 없고 부속지는 모두 가슴에만 있다. 자웅동체이다.연안으로부터 1500m까지의 해저에서 발견되고 있다. 단순한 형태의 동물로, 몸 구조의 각각에서 갑각류로서는 매우 원시적인 구조를 볼 수 있기 때문에, 갑각류의 가장 원시적인 형태로 간주하고 있지만, 여러 이설이 있다.
다음은 범절지동물의 계통 분류이다.[1]
범절지동물 Tactopoda 진절지동물 대각류 범갑각류탄툴라쿠스류
빈갑류
